Постанова

від 03.03.2021 по справі 902/908/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2021 року

м. Київ

справа № 902/908/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Михайлівської сільської ради Тульчинського району

Вінницької області - не з`явився,

Фізичної особи-підприємця М`якушки Олександра Миколайовича - Мишковської Т.М.,

Вінницької обласної державної адміністрації - не з`явився,

Тульчинської районної державної адміністрації Вінницької області - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Михайлівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.11.2020 (у складі колегії суддів: Мельник О.В. (головуючий), Грязнов В.В., Розізнана І.В.)

у справі № 902/908/19

за позовом Михайлівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області

до Фізичної особи-підприємця М`якушки Олександра Миколайовича,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Вінницької обласної державної адміністрації, Тульчинської районної державної адміністрації Вінницької області,

про розірвання договору оренди землі,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2019 року Михайлівська сільська рада Тульчинського району Вінницької області (далі - Михайлівська сільрада) звернулася до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) М`якушки О.М., у якому просила розірвати договір оренди землі водного фонду від 12.10.2006, укладений між Тульчинською районною державною адміністрацією Вінницької області (далі - Тульчинська РДА) і ФОП М`якушкою О.М.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачу на праві комунальної власності належать гідротехнічні споруди, розташовані на земельній ділянці наданій в оренду ФОП М`якушці О.М. на підставі договору оренди землі водного фонду від 12.10.2006, і які використовуються відповідачем без укладення договору оренди гідротехнічних споруд, що є складовою водних об`єктів, переданих в оренду відповідачу.

У порушення вимог Закону України Про аквакультуру , Водного кодексу України, Земельного кодексу України відповідач ухиляється від укладення договорів оренди водних об`єктів і гідроспоруди та приведення договору оренди у відповідність до вимог чинного законодавства, що призводить не тільки до недоотримання коштів від оренди водних об`єктів і земель водного фонду до обласного і місцевого бюджетів, а і неможливості нагляду за гідротехнічними спорудами в період їх експлуатації. Зазначені обставини свідчать про порушення відповідачем умов договору оренди землі водного фонду від 12.10.2006 і є підставою для його розірвання відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).

Ухвалами Господарського суду Вінницької області від 02.12.2019, від 04.02.2020 (з урахуванням ухвали суду про виправлення описки від 25.02.2020) до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача залучено Тульчинську РДА та Вінницьку обласну державну адміністрацію (далі - Вінницька ОДА).

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 24.07.2020 позов задоволено. Розірвано договір оренди землі водного фонду від 12.10.2006, укладений між Тульчинською РДА та ФОП М`якушкою О.М., про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 07.12.2007 за № 040684800122.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.11.2020 рішення Господарського суду Вінницької області від 24.07.2020 скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у листопаді 2020 року Михайлівська сільрада подала касаційну скаргу, у якій (з урахуванням нової редакції касаційної скарги), посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК, просила скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.11.2020, а рішення Господарського суду Вінницької області від 24.07.2020 залишити в силі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.01.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 902/908/19 за касаційною скаргою Михайлівської сільради з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 03.03.2021.

ФОП М`якушка О.М. у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні оскарженого судового рішення, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

У письмових поясненнях Вінницька ОДА зазначила, зокрема, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом пред`явлення позову про розірвання договору оренди землі водного фонду, який укладено на його користь Тульчинською РДА, з огляду на невиконання відповідачем вимог законодавства та зобов`язань за цим договором, відповідає ефективному способу захисту.

Михайлівська сільрада, Вінницька ОДА та Тульчинська РДА в судове засідання своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявами до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки їхніх представників у судове засідання або з клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до частини 4 статті 197 ГПК не зверталися.

Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі В`ячеслав Корчагін проти Росії , те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначених представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ФОП М`якушки О.М., дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

У справі, яка розглядається, судами попередніх інстанцій установлено, що згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, М`якушка О.М. 20.04.2001 зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності, основним видом діяльності якого є прісноводне рибальство.

За змістом довідки Тульчинського відділення Немирівської ОДПІ Головного управління ДФС у Вінницькій області ФОП М`якушка О.М. з 20.04.2001 перебуває на обліку як суб`єкт підприємницької діяльності у Немирівській ОДПІ ГДФС (Тульчинське відділення).

Рішенням Михайлівської сільради від 23.06.2006 Про погодження надання в тимчасове користування на умовах оренди земель водного фонду (ставки) погоджено надання М`якушці О.М. в тимчасове користування на умовах оренди земель водного фонду загальною площею 3,9373 га терміном на 25 років для рибогосподарських потреб за межами с. Михайлівка та встановлення орендної плати в розмірі 335,00 грн на рік.

Відповідно до розпорядження Тульчинської РДА від 24.07.2006 № 350р М`якушці О.М. у тимчасове користування на умовах оренди було надано три земельні ділянки водного фонду (ставки) площею 3,9373 га, розташовані за межами населеного пункту с. Михайлівка терміном на 25 років для риборозведення.

12.10.2006 між Тульчинською РДА та М`якушкою О.М. укладено договір оренди землі водного фонду, за умовами якого відповідачу в строкове платне користування на 25 років надано земельну ділянку водного фонду загальною площею 3,9373 га, у тому числі під водою 3,9373 га, за межами населеного пункту с. Михайлівка, для рибогосподарських потреб. У пункті 3 договору зазначено, що на земельній ділянці знаходиться нежитлова будівля сторожової та гідротехнічна споруда, при цьому за умовами пункту 4 договору земельна ділянка передана в оренду без будинків, будівель і споруд.

За умовами пунктів 9, 11 договору орендна плата вноситься у грошовій формі в розмірі 335,00 грн у рік; орендна плата у розмірі 8,33 % річної орендної плати вноситься щомісячно до бюджету територіальної громади с. Михайлівка на визначені у договорі реквізити.

Цей договір зареєстровано у Вінницькій регіональній філії ДП Центр ДЗК , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 07.12.2006 за № 040684800122.

На виконання рішення Михайлівської сільради від 17.06.2016 Про використання земель водного фонду і розпорядження від 17.10.2016 № 23 постійно діючою комісією сільради з питань бюджету, комунальної власності, регулювання земельних відносин, благоустрою, комплексного розвитку населених пунктів проведено обстеження земельної ділянки водного фонду, яка перебуває в оренді М`якушки О.М. , та гідротехнічних споруд, і встановлено, що відповідач використовує гідротехнічні споруди (греблі) без правовстановлюючих документів; споруда греблі нижнього ставка знаходиться в аварійному стані, має серйозні промоїни, проходить руйнація боків, що з часом може призвести до повної втрати нею експлуатаційно-технічних властивостей; згідно з обмірами комісією встановлено орієнтовну площу земельної ділянки, що фактично використовується відповідачем, та установлено, що розмір такої ділянки під водою становить 6,99 га, хоча за договором такий розмір визначено 3,9373 га. За результатами обстеження комісією складено акт від 04.11.2016.

23.03.2017 Тульчинським МУВГ проведено обстеження водного об`єкта та його гідротехнічних споруд, про що складено акти, за змістом яких гідротехнічні споруди потребують негайного капітального ремонту.

На виконання доручення Вінницької ОДА Вінницьким регіональним управлінням водних ресурсів 23.03.2017 проведено обстеження з виїздом на місце та встановлено, що землі греблі на всіх ставках підмиті з боку верхового відкосу і потребують поточного ремонту; орендар користується ставками без належно оформлених правових підстав, що потребує вжиття невідкладних заходів для приведення таких правовідносин у відповідність до вимог Закону України Про аквакультуру та Водного кодексу України; рекомендовано Тульчинській РДА вирішити питання про розірвання договору оренди земельної ділянки, а позивачу запропоновано вжити термінових заходів щодо проведення ремонтних робіт гідроспоруди.

24.04.2017 Михайлівська сільрада набула право власності на гідротехнічні споруди розташовані на орендованих відповідачем земельних ділянках водного фонду, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 85682864 та № 85697146.

Михайлівська сільрада неодноразово зверталася до відповідача з пропозицією укласти договір оренди гідротехнічних споруд, у тому числі шляхом направлення відповідачу типового договору, проте відповідач згоди на укладення такого договору не надав.

Михайлівська сільрада, звертаючись до суду з позовом до ФОП М`якушки О.М. про розірвання договору оренди землі водного фонду від 12.10.2006, укладеного між Тульчинською РДА і ФОП М`якушкою О.М., послалася на порушення відповідачем умов зазначеного договору щодо приведення договірних відносин у відповідність до вимог Закону України Про аквакультуру , Водного кодексу України, Земельного кодексу України, що призводить не тільки до недоотримання коштів від оренди водних об`єктів і земель водного фонду до обласного і місцевого бюджетів, а і неможливості нагляду за гідротехнічними спорудами в період їх експлуатації.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги Михайлівської сільради, послався на положення статті 651 ЦК, статей 13, 32 Закону України Про оренду землі , статті 14 Закону України Про аквакультуру , статті 51 Водного кодексу України та дійшов висновку, що ухилення відповідача від укладення договору оренди водних об`єктів (гідротехнічних споруд), що є обов`язковим в силу положень чинного законодавства, свідчить про порушення відповідачем умов договору від 12.10.2006 та є підставою для його розірвання.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову про розірвання договору оренди, виходив із того, що відповідно до чинного законодавства розпорядження земельними ділянками призначеними, як в даному випадку, для риборозведення, належить до повноважень обласних державних адміністрацій; відповідно до статті 651 ЦК зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом; при цьому за рішенням суду договір може бути розірвано за певних обставин також саме за вимогою однієї із сторін цього договору. Михайлівська сільська рада не є стороною договору оренди землі водного фонду від 12.10.2006, а тому не наділена правом на звернення до суду з позовною вимогою про розірвання зазначеного договору. Судом відхилено доводи позивача про порушення його права, як вигодонабувача (отримувача орендної плати за договором), оскільки наведене не змінює орендних правовідносин за цим договором, сторонами якого є ФОП М`якушка О.М. і Вінницька ОДА, та не наділяє позивача статусом орендодавця, а відповідно і правом на розірвання цього договору відповідно до статті 651 ЦК і статті 32 Закону України Про оренду землі .

У поданій касаційній скарзі Михайлівська сільрада послалася на неправильне застосування судом апеляційної інстанції статті 651 ЦК та не врахування положень статті 636 ЦК щодо виконання договору на користь третьої особи, якою у цьому випадку є саме позивач, до місцевого бюджету якого сплачується орендна плата за договором, тому позивач у таких правовідносин є кредитором та управненою стороною, а відтак має право заявляти вимоги про розірвання договору. Також судом не взято до уваги необхідності захисту суспільного інтересу та не враховано всіх фактичних обставин справи щодо існування суттєвого порушення відповідачем водного законодавства. При цьому судом не було враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 456/2946/17, від 25.03.2020 у справі № 756/1381/17-ц, від 31.10.2018 у справі № 902/760/17 та у постанові Вищого господарського суду України від 05.09.2013 у справі № 908/1044/13. Крім того, скаржник послався на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах у випадку, коли сторона договору в силу законодавчих змін перестала бути розпорядником земельної ділянки, оренда якої є предметом договору, а особа, у цьому випадку Вінницька ОДА, автоматично не стала стороною такого договору без внесення до нього відповідних змін.

Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується судами як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі Пелевін проти України ).

Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France від 23.10.1996; Brualla Gomes de la Torre v. Spain від 19.12.1997).

У рішенні ЄСПЛ у справі Гарсія Манібардо проти Іспанії від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі Monnel and Morris v. the United Kingdom , серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі Helmers v. Sweden , серія A, N 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення розгляду заради розгляду . При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

У касаційній скарзі Михайлівська сільрада наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, обґрунтувала висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 18.03.2020 у справі № 456/2946/17, від 25.03.2020 у справі № 756/1381/17-ц, від 31.10.2018 у справі № 902/760/17.

Так, у справі № 902/760/17 (постанова від 31.10.2018) Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Вінницької ОДА як сторони договору оренди водного об`єкта про розірвання цього договору, оскільки за встановлених у справі обставин відповідач (орендар) здійснював спеціальне водокористування без наявності дозволу, що відповідно до умов договору та положень частини 2 статті 651 ЦК є підставою для його розірвання за рішенням суду.

Натомість у справі № 902/908/19, яка розглядається, судом апеляційної інстанції установлено, що позов про розірвання договору оренди пред`явлено не стороною договору.

У справі № 756/1381/17-ц (постанова від 25.03.2020), предметом позову є вимога про відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням умов договору про участь у витратах на утримання території котеджного комплексу, а у справі № 456/2946/17 (постанова від 18.03.2020) - про стягнення заборгованості за договором у частині оплати наданих послуг. При цьому Верховний Суд у цих справах взагалі не застосовував положення законодавства, які регулюють розірвання договорів.

Отже, аналіз висновків, зроблених у судових рішеннях у справі № 902/908/19, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених постановах Верховного Суду у справах № 902/760/17, № 902/908/19, № 756/1381/17-ц, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

Разом із тим суд касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що постанова Вищого господарського суду України від 05.09.2013 у справі № 908/1044/13, на яку здійснено посилання у касаційній скарзі, не є тим судовим рішенням, невідповідність висновкам якого щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, є підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 902/908/19 відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК за касаційною скаргою Михайлівської сільради у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК.

Крім того, у касаційній скарзі Михайлівською сільрадою як підставу касаційного оскарження судового рішення зазначено також пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК.

Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку оскаржене судове рішення, враховуючи встановлені ГПК межі такого перегляду, не встановивши наявність відповідного висновку Верховного Суду щодо застосування норми права саме у таких подібних правовідносинах, на що посилається скаржник у касаційній скарзі, ураховуючи обставини того, що інша сторона у справі не заперечила щодо відсутності зазначеного висновку, виходить із такого.

Як установлено судом апеляційної інстанції, договір оренди землі водного фонду від 12.10.2006 було укладено між Тульчинською РДА та М`якушкою О.М .

Згідно зі статтею 122 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 06.09.2012 № 5245-VI) відбулася зміна повноважень органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, зокрема, стосовно розпорядження землями водного фонду та такі повноваження перейшли до обласних державних адміністрацій.

Отже, за встановлених судом апеляційної інстанції обставин розпорядником спірної земельної ділянки на час звернення Михайлівської сільради з відповідним позовом до суду є Вінницька ОДА.

Відповідно до частини 1 статті 626, статті 629 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Підстави для зміни або розірвання договору визначено статтею 651 ЦК, за змістом якої зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

У статті 32 Закону України Про оренду землі також містяться положення, за якими на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

З огляду на положення зазначених норм права, а також умови договору оренди землі водного фонду від 12.10.2006, про розірвання якого заявлено позов Михайлівською сільрадою, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що правом вимоги про дострокове розірвання договору від 12.10.2006 наділено лише сторони такого договору, якими на теперішній час є відповідач і Вінницька ОДА.

Посилання Михайлівської сільради у касаційній скарзі на необхідність застосування до спірних правовідносин статті 636 ЦК, якою урегульовано положення про договір на користь третьої особи, відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки зазначеною нормою урегульовано питання саме виконання боржником зобов`язання на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі, при цьому будь-яких положень стосовно права цієї третьої особи вимагати розірвання договору зазначена норма не містить.

Разом із тим, за встановлених у справі обставин, умовами договору оренди землі водного фонду від 12.10.2006 передбачено лише сплату відповідного проценту від розміру орендної плати до бюджету територіальної громади с. Михайлівка, однак жодних положень стосовно прав Михайлівської сільради як сторони цього договору, у тому числі щодо права на його розірвання, умови зазначеного договору не містять.

Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про відмову в задоволенні позову Михайлівської сільради про розірвання договору оренди землі водного фонду від 12.10.2006.

Аргументи, наведені у касаційній скарзі, не можуть бути підставами для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.

Будь-яких доводів, які б спростовували зазначені висновки суду апеляційної інстанції, окрім посилання лише на безпідставність таких висновків суду, скаржником у касаційній скарзі не наведено, отже, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права при вирішенні цієї справи, які відповідно до вимог процесуального законодавства є підставою для скасування постановленого у справі судового рішення.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

За обставин того, що доводи касаційної скарги Михайлівської сільради про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскарженого судового рішення не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційну скаргу Михайлівської сільради у частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК, необхідно залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити касаційне провадження у справі № 902/908/19 за касаційною скаргою Михайлівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2. Касаційну скаргу Михайлівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області у частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.11.2020 у справі № 902/908/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: І.С. Міщенко

В.Г. Суховий