Постанова

від 03.03.2021 по справі 645/1478/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

03 березня 2021 року

м. Київ

справа № 645/1478/16-ц

провадження № 61-18913св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Ткачука О. С. (суддя-доповідач),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ОТП Факторинг Україна , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Вахрушева Ольга Олександрівна, Товариство з обмеженою відповідальністю Оцінка 24 , про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та скасування державної реєстрації цього договору, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року, ухвалену колегією суддів у складі Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Сащенка І. С.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 03 серпня 2007 року між Закритим акціонерним товариством ОТП Банк (ЗАТ ОТП Банк , банк), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю ОТП Факторинг Україна (далі - ТОВ ОТП Факторинг Україна) та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредитні кошти у розмірі 42 560 швейцарських франків. На забезпечення виконання умов кредитного договору банк уклав із ОСОБА_1 договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 жовтня 2014 року звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом надання ТОВ ОТП Факторинг Україна права продажу предмета іпотеки та виселено з нього ОСОБА_5 .

Рішенням того ж суду у іншій справі від 11 березня 2016 року, яке набрало законної сили 26 травня 2016 року після закінчення апеляційного перегляду, задоволено позов ТОВ ОТП Факторинг Україна до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , Фрунзенського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції (далі - ДВС) про звільнення майна (квартири АДРЕСА_1 ) з-під арешту.

Разом з тим 12 березня 2016 року, до набрання зазначеним вище рішенням законної сили, ТОВ ОТП Факторинг Україна за договором купівлі-продажу відчужило зазначену вище квартиру ОСОБА_2 .

Посилаючись на те, що договір купівлі-продажу було укладено з порушенням статті 38 Закону України Про іпотеку , зокрема продавець не направив ОСОБА_1 повідомлення про намір продати предмет іпотеки, а також на те, що оцінка майна була проведена з порушенням процедури і предмет іпотеки було реалізовано під час дії заборони відчуження, позивач просила визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 недійсним та скасувати його державну реєстрацію.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 12 березня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 12 березня 2016 року недійсним. Скасовано державну реєстрацію зазначеного договору. Розподілено судові витрати.

Рішення першої інстанції мотивовано тим, що продаж квартири проведено під час заборони відчуження, накладеної Законом України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті .

Постановою Харківського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 12 березня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Розподілено судові витрати.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ТОВ ОТП Факторинг Україна виконало вимоги статті 38 Закону України Про іпотеку та направило ОСОБА_1 повідомлення про намір укласти договір купівлі-продажу предмета іпотеки. Крім того, суд послався на те, що заборона відчуження на час продажу спірної квартири була знята державним виконавцем постановою від 12 березня 2016 року, яка в судовому порядку не оскаржувалась. Також суд апеляційної інстанції наголосив, що звіт про оцінку предмета іпотеки відповідає по формі і змісту Закону України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні , він складений уповноваженою на це особою. Відтак, суд дійшов висновку, що підстав для визнання договору купівлі-продажу не дійсним немає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити рішення суду першої інстанції в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що: - на час укладення договору купівлі-продажу квартира перебувала під арештом, а рішення суду про звільнення цієї квартири з-під арешту не набрало законної сили;

- оспорений договір купівлі-продажу був укладений під час дії заборони відчуження, накладеної Законом України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті ;

- спірна квартира є об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_5 і в ній також проживає неповнолітня дочка ОСОБА_1 ;

- на думку позивача, правочин має ознаки безгрошового, оскільки покупець не вносила грошові кошти на рахунок ТОВ ОТП Факторинг Україна та не отримувала від останнього платіжних доручень;

- квартира продана відповідачем за 300 531 грн, що є більшою вартістю за узгоджену у пункті 4.4 договору іпотеки, відповідно до якого вартість предмета іпотеки на момент укладення договору визначена сторонами у розмірі 210 400 грн;

- оцінка квартири проведена з порушеннями, оскільки відповідач, замовляючи оцінку предмета іпотеки, надав експерту недостовірні дані;

- відповідач у порушення статті 38 Закону України Про іпотеку не повідомив ОСОБА_1 та ОСОБА_5 про намір продажу квартири.

Доводи інших учасників справи

20 січня 2020 року до Верховного Суду надійшло пояснення ТОВ ОТП Факторинг Україна , в якому посилається на законність і обґрунтованість постанови апеляційного суду та просить залишити її без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У грудні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

14 січня 2021 року згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу визначено розглядати у складі колегії суддів: Ткачука О. С. (судді-доповідача), Калараша А. А., Петрова Є. В.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 03 серпня 2007 року між ПАТ ОТП Банк та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредитні кошти у розмірі 42 560 швейцарських франків. На забезпечення виконання умов кредитного договору банк уклав із ОСОБА_1 договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .

20 листопада 2010 року між ПАТ ОТП Банк та ТОВ ОТП Факторинг Україна було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого банк відступив право вимоги за зазначеними вище договорами кредиту та іпотеки.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 жовтня 2014 року з ОСОБА_7 на користь ТОВ ОТП Факторинг Україна стягнуто кредитну заборгованість у розмірі 717 303 грн 44 коп. та звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1 із застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України Про іпотеку , для чого ТОВ ОТП Факторинг Україна надано право від імені ОСОБА_1 укласти договір купівлі-продажу квартири будь-яким способом з іншою особою-покупцем за початковою ціною реалізації, встановленої на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки квартири. Виселено ОСОБА_5 із указаної квартири.

12 березня 2016 року між ТОВ ОТП Факторинг Україна та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири за ціною 300 531 грн.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Оспорений договір купівлі-продажу квартири укладений в порядку та на підставі Закону України Про іпотеку .

Відповідно до статті 12 Закону України Про іпотеку (в редакції, що діяла на час укладання договору купівлі-продажу) у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

У статті 33 вказаного Закону (в редакції, що діяла на час укладання договору купівлі-продажу) передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Статтею 38 Закону України Про іпотеку (в редакції, що діяла на час укладання договору купівлі-продажу) передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки.

Так, якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

Протягом тридцятиденного строку з дня отримання такого повідомлення особа, яка має зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки. З дня отримання іпотекодержателем цього повідомлення вказана особа набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя. Якщо таких повідомлень надійшло декілька, право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя належить особі, яка має вищий пріоритет своїх зареєстрованих прав чи вимог.

Доводи касаційної скарги про невиконання ТОВ ОТП Факторинг Україна вимог статті 38 Закону України Про іпотеку та неповідомлення ОСОБА_1 про намір продажу квартири за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу відхиляються колегією суддів, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ТОВ ОТП Факторинг Україна направляло іпотекодавцю ОСОБА_1 письмове повідомлення щодо наміру укласти договір купівлі-продажу предмету іпотеки, яка була отримана останньою, про що свідчить зворотне поштове повідомлення (т. 1 а.с. 222-225).

Доводи касаційної скарги про те, що ТОВ ОТП Факторинг Україна не мало продавати квартиру від свого імені відхиляються колегією суддів Касаційного цивільного суду з огляду на наступне.

Відповідно до статті 38 Закону України Про іпотеку (в редакції, що діяла на час укладання договору купівлі-продажу) дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.

Згідно з пунктом 6.4.1 договору іпотеки іпотекодержателю належить право від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому чинним законодавством України.

Рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 16 жовтня 2014 року у справі № 2/645/78/14 звернуто стягнення на предмет іпотеки із застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України Про іпотеку , для чого ТОВ ОТП Факторинг надано право від імені ОСОБА_1 укласти договір купівлі-продажу вказаної квартири будь-яким способом з іншою особою-покупцем за початковою ціною реалізації, встановленої на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки квартири.

На виконання зазначеного рішення суду та враховуючи іпотечне застереження, 12 березня 2016 року ТОВ ОТП Факторинг України продало ОСОБА_2 квартиру, що була предметом іпотеки.

Пред`являючи позов, ОСОБА_1 також посилалася на наявність арешту на предмет іпотеки під час укладання договору купівлі-продажу.

Постановою державного виконавця Фрунзенського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції від 12 березня 2016 року звільнено з-під арешту квартиру АДРЕСА_1 , накладений постановою державного виконавця цього ж ДВС від 09 лютого 2010 року.

Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що арешт з квартири було знято не ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 березня 2016 року, яка на момент укладення спірного договору не набрала законної сили, а постановою державного виконавця. При цьому зазначена постанова державного виконавця у судовому порядку не оскаржувалась.

Отже, ТОВ ОТП Факторинг Україна мало право укладати договір купівлі-продажу квартири, оскільки на момент його укладання арешт з іпотечного майна був знятий.

Колегія суддів Касаційного цивільного суду відхиляє доводи ОСОБА_1 про те, що оспорений договір був укладений всупереч вимогам Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 зазначеного Закону протягом дії цього Закону: не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

У письмовій заяві від 14 березня 2013 року на ім`я ТОВ ОТП Факторинг Україна ОСОБА_1 зазначила, що в квартирі АДРЕСА_1 не проживає, в цій квартирі проживає її колишнній чоловік - ОСОБА_5 , у зв`язку з чим вільного доступу до квартири вона не має, що позбавляє її можливості займатися добровільним продажем іпотечного майна (т. 1 а.с. 226).

Апеляційний суд, перевіривши наявні у справі докази, обґрунтовано встановив, що ОСОБА_1 не довела свого проживання у спірній квартирі, а також про те, що вона повідомляла іпотекодержателя про зміну обставин, викладених у заяві від 14 березня 2013 року.

Відтак, підстав для застосування до спірних правовідносин положень Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті немає.

Інші доводи касаційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального права і зводяться до переоцінки встановлених апеляційним судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки останнє ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права та доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

О.С. Ткачук