Постанова

від 12.03.2021 по справі 160/13367/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2021 року

м. Київ

справа № 160/13367/19

адміністративне провадження № К/9901/21246/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Гончарової І.А.,

суддів: Васильєвої І.А., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Українсько-Литовсько-Британського Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства СКАРБ

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 березня 2020 року (головуючий суддя - Ніколайчук С.В.)

та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2020 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Панченко О.М.; судді - Чередниченко В.Є., Іванов С.М.)

у справі № 160/13367/19

за позовом Українсько-Литовсько-Британського Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства СКАРБ

до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2019 року Українсько-Литовсько-Британське Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство СКАРБ (далі - ТОВ НВП СКАРБ ; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДПС у Дніпропетровській області; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25 вересня 2019 року № 0026591417 та від 25 вересня 2019 року № 0026601417.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 02 березня 2020 року в задоволенні позовної заяви відмовив.

Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 23 липня 2020 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

ТОВ НВП СКАРБ звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 березня 2020 року, постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2020 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому зазначає про реальний (товарний) характер господарських операцій із придбання ним товарно-матеріальних цінностей у Товариства з обмеженою відповідальністю Мілоус .

Верховний Суд ухвалою від 14 вересня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ НВП СКАРБ .

05 жовтня 2020 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, а також наголосив на безпідставності формування платником даних податкового обліку за наслідками здійснення оспорюваних господарських операцій.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ НВП СКАРБ з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість при взаємовідносинах із Товариством з обмеженою відповідальністю Мілоус за період діяльності з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року, за результатами якої складено акт від 22 серпня 2019 року № 47425/04-36-14-17/24236144.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв`язку з неправомірним формуванням даних податкового обліку за наслідками придбання товарно-матеріальних цінностей у Товариства з обмеженою відповідальністю Мілоус за договором від 20 грудня 2017 року № 20/12 з огляду на удаваний (фіктивний) характер проведених поставок.

Обґрунтовуючи свою позицію, ГУ ДПС у Дніпропетровській області посилалося на вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2018 року у справі № 199/5541/18, яким директора контрагента платника ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України.

Названим вироком, зокрема, встановлено, що ОСОБА_1 ніколи фактично не займалася господарською діяльністю від імені Товариства з обмеженою відповідальністю Мілоус , а створила вказану юридичну особу за матеріальну винагороду.

На підставі зазначеного акта перевірки 25 вересня 2019 року контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0026591417, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 115728,00 грн за основним платежем та 28932,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0026601417, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 128587,00 грн за основним платежем та 32146,75 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем названих актів індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Так, підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення фінансового результату до оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

У спірному випадку контролюючий орган послався на фіктивність безпосереднього постачальника позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю Мілоус як суб`єкта господарювання та свої доводи підтверджував вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2018 року у справі № 199/5541/18, що набрав законної сили.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, висловленого, зокрема, в постанові від 01 грудня 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Пеппермінт до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, який має враховуватися при застосуванні норм права у подібних правовідносинах згідно з підпунктом 8 пункту 1 розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, статус фіктивного (нелегального) підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, а відтак господарські операції такого підприємства не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Такої ж правової позиції дотримується і Верховний Суд, у тому числі в постановах від 20 листопада 2018 року у справі № П/811/3013/14, від 09 квітня 2019 року у справі № 2а-6493/09, від 21 січня 2020 року у справі № 826/6170/16, від 20 січня 2021 року у справі № 805/1728/16-а.

Отже, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність формування позивачем витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість за здійсненими з Товариством з обмеженою відповідальністю Мілоус господарськими операціями ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ТОВ НВП СКАРБ без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Українсько-Литовсько-Британського Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства СКАРБ залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 березня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіІ.А. Гончарова І.А. Васильєва Р.Ф. Ханова