Постанова

від 03.03.2021 по справі 2-1996/11

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1867/21

Номер справи місцевого суду: 2-1996/11

Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.03.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів: Дрішлюка А.І., Громіка Р.Д.,

при секретарі: Павлючук Ю.В.,

за участю: адвоката Мокряк О.В. в інтересах ОСОБА_1 ,

переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 травня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , виконавчого комітету Одеської міської ради, треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору: Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на квартиру, усунення перешкод у здійсненні права користування поза квартирним коридором та стягнення моральної шкоди та за позовом ОСОБА_4 до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про визнання протиправним та скасування розпорядження,-

В С Т А Н О В И В:

12 липня 2010 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом, який у подальшому був ним уточнений, до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , виконавчого комітету Одеської міської ради, треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору: Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на квартиру, усунення перешкод у здійсненні права користування поза квартирним коридором та стягнення моральної шкоди.

Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що він є мешканцем будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 19 жовтня 2007 року відповідачка ОСОБА_3 отримала у власність на підставі договору дарування квартиру АДРЕСА_2 в цьому ж будинку. 02 жовтня 2009 року відповідачка заявила усім сусідам будинку про свій намір здійснити реконструкцію своєї квартири, яка знаходиться на першому поверсі та складалась із двох частин, які були розділені парадним входом. Реконструкція полягала у тому, що дві частини однієї квартири повинні були об`єднатись за рахунок цього парадного входу - спільного коридору на першому поверсі, який з`єднує квартири мешканців будинку із двором по АДРЕСА_1 , і відповідно на АДРЕСА_1 .

Посилався на те, що мешканці будинку категорично заперечували проти цього, оскільки така реконструкція виключає можливість проходу до їх квартир не тільки для мешканців, а також і для інших відвідувачів будинку (медичних працівників, пожежних, аварійних, контролюючих органів, громадських та благодійних організацій та ін..), робить неможливим користуванням спільним коридором для відпочинку людей похилого віку, дітей, також для ремонту комунікацій, доставки пошти та ін.. Посилався на те, що цей вихід є пожежним виходом, тому ніхто із мешканців будинку не надав згоди на таку реконструкцію.

Проте, 20 жовтня 2009 року Приморська районна адміністрація Одеської міської ради винесла незаконне, на думку позивача, розпорядження №808 та дозволила відповідачці ОСОБА_3 зробити реконструкцію квартири та спільного парадного входу. Після чого, відповідачка на підставі даного розпорядження зареєструвала за собою право власності на реконструйовану квартиру та отримала нове свідоцтво про право власності на реконструйовану квартиру, позбавивши мешканців будинку володіти та користуватися спільним коридором.

Вказував, що тепер мешканці будинку, у тому числі й він, вимушені користуватись чорним входом, який виходить на вулицю Польську, що є дуже незручним та небезпечним, оскільки він знаходиться в аварійному стані і є дуже вузьким проходом, а для того, щоб скористатись внутрішнім двориком вони вимушені обходити весь будинок, тобто пройти майже цілий квартал. Вказував, що з цього приводу вони не звертались до органів місцевого самоврядування, проте лише 23 червня 2010 року їм була надана відповідь Прокуратури Приморського району м. Одеси, згідно якої повідомлено, що винесено протест на розпорядження ПРА ОМР №808 від 20 жовтня 2009 року і зазначене розпорядження було скасовано 04 березня 2010 року розпорядженням ПРА ОМР №184.

При цьому позивач посилався на те, що реконструкція вже була завершена та добровільно повертати все у попередній стан відповідачка наміру не має. Крім того, вона за договором купівлі-продажу від 08 липня 2010 року відчужила вказану реконструйовану квартиру АДРЕСА_2 своїй сестрі ОСОБА_5 ..

З огляду на викладене позивач вважає, що коридор був незаконно приватизований та реконструйований ОСОБА_3 , оскільки він знаходився у спільній сумісній власності мешканців будинку, згоди усіх мешканців будинку на приватизацію вказаного коридору відповідачка не отримала. Посилаючись на положення Закону України Про приватизацію державного житлового фонду , Закон України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку , ст. 23, 321, 369, 370, 372, 382, 387, 391 ЦК України, Правила користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затвердженими Постановою КМУ від 08 жовтня 1992 року №572, ОСОБА_4 звернувся до суду із вказаним позовом в якому просив суд:

- визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2 , заг. пл. 63.6 кв.м, від 04 листопада 2009 року, бланк серії САС №440070, видане виконавчим комітетом Одеської міської ради;

- скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_3 , яка була здійснена КП «ОМБТІ та РОН» 11 листопада 2009 року, реєстраційний номер 20367146, номер запису 588, в книзі 644пр-101;

- зобов`язати ОСОБА_5 усунути перешкоди у здійсненні права користування позаквартирним коридором (парадним входом зі сторони внутрішнього дворика) на першому поверсі у будинку АДРЕСА_1 для одних із співвласників коридору - ОСОБА_4 та ОСОБА_11 , а саме зробити для них вільних прохід з першого поверху буд. АДРЕСА_1 до внутрішнього дворику цього будинку;

- зобов`язати ОСОБА_5 привести у первинний стан незаконно реконструйований позаквартирний коридор (парадний вхід зі сторони внутрішнього дворика) на першому поверсі у будинку АДРЕСА_1 , відповідно до проекту забудови;

- стягнути із ОСОБА_3 на користь позивачів моральну шкоду у розмірі 25 000 грн. кожному.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2017 року дану справу об`єднано в одне провадження з іншою цивільною справою за №522/5241/17 за позовом ОСОБА_4 до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про визнання протиправним та скасування розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради №808 від 20.10.2009р..

Представником ОСОБА_3 - ОСОБА_12 було надано письмові заперечення на вказаний позов ОСОБА_4 у частині вимог щодо скасування розпорядження (т. 2, а.с. 156-160), згідно яких вважає, що дані позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв`язку з тим, що позивач пропустив строк позовної давності більше ніж на п`ять років без поважних на те причин.

06 липня 2018 року надійшов письмовий відзив на позов від представника ОСОБА_3 - ОСОБА_13 (т. 3, а.с. 40-43), згідно якого вона наполягала на тому, що ОСОБА_4 пропущено строки позовної давності в частині вимог до ПРА ОМР про визнання протиправним та скасування розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради №808 від 20.10.2009р..

Того ж числа надійшов письмовий відзив на позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на квартиру, усунення перешкод у здійсненні права користування поза квартирним коридором та стягнення моральної шкоди (т. 3, а.с. 50-53), згідно яких відповідач просила відмовити у їх задоволенні.

14 вересня 2019 року надійшла відповідь на відзив від позивача (т. 3, а.с. 90-92), згідно яких ОСОБА_4 заперечував щодо пропуску ним строків позовної давності, вважаючи такі аргументи представника відповідачки необґрунтованими.

Зазначив, що оскаржуване розпорядження ПРА ОМР №808 від 20 жовтня 2009 року не діяло з 04 березня 2010 року (коли розпорядженням ПРА ОМР №184 від 04.03.2010р. було задоволено протест прокуратури Приморського району м. Одеси, скасовано розпорядження ПРА ОМР №808 від 20.10.2009р.) по 13 жовтня 2011 року (коли постановою Приморського районного суду м. Одеси від 13.10.2011р. задоволено позов ОСОБА_3 та визнано незаконним та скасовано розпорядження ПРА ОМР №184 від 04.03.2010р.), з 04 квітня 2012 року (коли рішенням виконкому ОМР №89 від 04.04.2012р. було скасовано розпорядження ПРА ОМР №808 від 20.10.2009р.) по 25 березня 2014 року (коли за зверненням ОСОБА_4 на захист його прав прокуратурою було подану позовну заяву 20.06.2014р. та у позові було відмовлено з формальних, на думку позивача, підстав, без розгляду справи по суті, оскільки 20.11.2016р. провадження у справі було закрито за п.1 ч.1 ст. 157 КАС України), після чого він звернувся до суду із самостійним позовом.

У останнє судове засідання сторони по справі не з`явились, про розгляд справи повідомлялись належним чином та завчасно.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 31 травня 2019 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради за №808 від 20 жовтня 2009 року Про затвердження технічного висновку про можливість подальшої експлуатації квартири АДРЕСА_3 .

Скасовано реєстрацію права власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_3 , яка була здійснена КП ОМБТІ та РОН 11 листопада 2009 року, реєстраційний номер 20367146, номер запису 588, в книзі 644пр-101.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

У судове засідання до суду апеляційної інстанції сторони по справі не з`явились, але про розгляд справи вони сповіщались належним чином та завчасно. Крім того, інтереси відповідача ОСОБА_3 представляє її адвокат.

Явка сторін не визнавалась апеляційним судом обов`язковою.

Якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін, освідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення за таких підстав.

У частинах 1 та 2 ст. 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 була власником квартири АДРЕСА_3 на підставі договору дарування від 19 жовтня 2007 року за №1-3062 (т. 1, а.с. 84). Право власності було зареєстровано за нею 08 серпня 2008 року, про що свідчить витяг КП ОМБТІ та РОН про реєстрацію права власності на нерухоме майно (т. 1, а.с. 80).

Із вказаного договору вбачається, що квартира складалась із трьох жилих кімнат, жилою площею 39, 5 кв. м., загальною площею 56, 8 кв. м..

Згідно технічного паспорту на вказану квартиру, складеного 03 грудня 1993 року, квартира АДРЕСА_2 складалась з жилих кімнат, площами 7,0 кв.м, 19,1 кв.м. та 13,4 кв.м., кухні - 10,2 кв.м, ванної кімнати - 3,5 кв.м. та коридору - 3,6 кв.м. (т. 1, а.с. 76-77).

У 2009 році ОСОБА_3 здійснила реконструкцію вказаної квартири, приєднавши частину парадної загального користування, в результаті чого загальна площа квартири збільшилась на 6,8 кв.м..

Як вбачається із матеріалів справи, а саме копії архівних матеріалів на вказану квартиру, 03 січня 2009 року ПП Юридична фірма ІВК та Партнери було надано технічний висновок про можливість подальшої експлуатації після реконструкції квартири АДРЕСА_3 (т. 1, а.с. 92-108).

20 жовтня 2009 року Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради було видано розпорядження за №808 Про затвердження технічного висновку про можливість подальшої експлуатації квартири АДРЕСА_3 на підставі Положення про районну адміністрацію Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради №2189 від 04.02.2004р. в редакції, чинній на час винесення розпорядження (т. 1, а.с. 57).

Вказаним розпорядженням було затверджено технічний висновок ПП Юридична фірма ІВК та Партнери про можливість подальшої експлуатації квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 63, 6 кв.м., в тому числі житловою площею 39,5 кв.м.. Також було зобов`язано гр. ОСОБА_3 переоформити в установленому законом порядку правоустановчі документи на вищезазначену квартиру (т. 1, а.с. 57).

04 листопада 2009 року виконавчим комітетом Одеської міської ради було видано ОСОБА_3 свідоцтво серії НОМЕР_1 про право власності на реконструйовану квартиру АДРЕСА_2 . Згідно даного свідоцтва, об`єкт в цілому складається з приміщень загальною площею 63,6 кв.м., житловою площею 39,5 кв.м. (т. 1, а.с. 82).

Своє право власності ОСОБА_3 зареєструвала також в КП ОМБТІ та РОН 11 листопада 2009 року, про що свідчить витяг КП ОМБТІ та РОН від 11.11.2009р. (т. 1, а.с. 83).

У матеріалах справи міститься заява від 05 липня 2010 року мешканців будинку АДРЕСА_1 , згідно якої ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_10 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_9 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 не заперечували проти збереження існуючої реконструкції.

Також у липні 2010 року на ім`я ОСОБА_3 було виготовлено технічний паспорт на вказану квартиру АДРЕСА_2 (т. 1, а.с. 88-89), згідно якого загальна площа квартири склала 63,6 кв.м., житлова - 39,5 кв.м., та складається із трьох житлових кімнат, площами 19,1 кв.м., 13,4 кв.м. та 7,0 кв.м., кухні - 10,2 кв.м., ванної кімнати - 3,9 кв.м. та коридорів, площами 5,2 кв.м., 1,4 кв.м. та 3,4 кв.м..

У подальшому, згідно договору купівлі-продажу від 08 липня 2010 року ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_5 придбала квартиру АДРЕСА_3 , та по даний час являється її власником (т. 1, а.с. 86, 87).

Також судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 та ОСОБА_22 являлись співвласниками квартири АДРЕСА_4 на підставі свідоцтва про право власності виданого Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради народних депутатів від 07 жовтня 1993 року за №13-760 (т. 2, а.с. 144).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_22 померла.

У судовому засіданні ОСОБА_4 пояснив, що у вказаній квартирі проживала його мати - ОСОБА_22 .. Відповідачка ОСОБА_3 провела реконструкцію квартири, приєднавши до неї частину парадної спільного користування без дозволу ОСОБА_22 та його, як співвласника суміжної квартири. Вказував, що все це заважало його матері вільно виходити на вулицю.

15 грудня 2009 року ОСОБА_4 звернувся до прокуратури із заявою стосовно правомірності оскаржуваного розпорядження (т. 1, а.с. 11), а 28 січня 2010 року прокуратурою Приморського району м. Одеси внесено протест голові ПРА ОМР з вимогою скасувати вищевказане розпорядження ПРА ОМР №808 від 20 жовтня 2009 року як незаконне.

Розпорядженням ПРА ОМР №184 від 04 березня 2010 року задоволено протест прокуратури Приморського району м. Одеси, скасовано розпорядження ПРА ОМР №808 від 20 жовтня 2009 року (т. 1, а.с. 128-129).

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 13 жовтня 2011 року (справа №2а/1522/3978/11) було задоволено позов ОСОБА_3 до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, треті особи ОСОБА_11 , ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування розпорядження, а саме визнано незаконним та скасовано розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради №184 від 04 березня 2010 року (т. 2, а.с. 162-163).

Вказана постанова суду була залишена без змін ухвалою суду апеляційної інстанції від 09 листопада 2012 року.

Отже, починаючи із 04 березня 2010 року по 09 листопада 2012 року оскаржуване розпорядження не діяло.

Прокуратурою м. Одеси 30 січня 2012 року Одеському міському голові внесено подання про усунення порушень містобудівного законодавства шляхом скасування розпорядження №808 від 20 жовтня 2009 року.

Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради №89 від 04 квітня 2012 року було скасовано розпорядження ПРА ОМР №808 від 20 жовтня 2009 року (т. 1, а.с. 250).

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2013 року у справі №1522/15062/12 за позовом ОСОБА_3 до виконавчого комітету Одеської міської ради, треті особи ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання незаконним та скасування рішення, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2014 року, задоволено позовну заяву ОСОБА_3 та визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Одеської міської ради №89 від 04 квітня 2012 року (т. 2, а.с. 48-52).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України (провадження К/800/21176/14) від 18 червня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилено; постанову Приморського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2014 року у справі №1522/15062/12 залишено без змін (т. 2, а.с. 53-54).

Тобто, з 04 квітня 2012 року по 25 березня 2014 року спірне розпорядження ПРА ОМР №808 від 20 жовтня 2009 року знову не діяло.

20 червня 2014 року Одеська місцева прокуратура №3 в інтересах ОСОБА_4 звернулась до Приморського районного суду м. Одеси із позовом до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, за участю третіх осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про скасування розпорядження №808 від 20 жовтня 2009 року (справа №522/11343/14-а).

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 21 липня 2016 року у задоволені позову Одеської місцевої прокуратури №3 в інтересах ОСОБА_4 до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, за участю третіх особі: ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про скасування розпорядження №808 від 20 жовтня 2009 року було відмовлено (т. 2, а.с. 71-74).

Суд виходив із того, що розпорядження ПРА ОМР №808 від 20 жовтня 2009 року Про затвердження технічного висновку про можливість подальшої експлуатації квартири АДРЕСА_2 є реалізованим і таким, що втратило чинність фактом його виконання.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2016 року (т. 2, а.с. 74-76) постанову Приморського районного суду м. Одеси від 21 липня 2016 року було скасовано та провадження у справі закрито на підставі п.1 ч.1 ст. 157 КАС України, роз`яснено право позивача на звернення до суду з відповідним позовом у порядку цивільного судочинства.

Також, 25 листопада 2014 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси (справа №522/10651/14-а) було залишено без розгляду адміністративний позов ОСОБА_4 до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, за участю третіх особі: ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про визнання протиправним та скасування розпорядження №808 від 20 жовтня 2009 року (т. 2, а.с. 70).

Підставою для залишення без розгляду вказано положення ч. 3 п. 1 ст. 155 КАС України - наявність у суді відкрито провадження у справі за тим ж сторонами, з тих же підстав та про той самий предмет позову (справи №522/11343/14-а).

Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради 16 грудня 2010 року прийнято розпорядження №1326 Про приведення самовільно реконструйованої квартири АДРЕСА_3 у відповідність з проектом забудови .

Згідно листа ПРА ОМР від 21.04.2011р. №М-70/2 (т. 1, а.с. 229), адресованому ОСОБА_4 , було повідомлено, що вказане розпорядження адміністрації не виконано та питання буде вирішуватись у судовому порядку.

У провадженні Приморського районного суду м. Одеси з 15 жовтня 2012 року (ухвала про відкриття провадження (т. 2, а.с. 170) перебуває на розгляді справа №2/1522/10078/11 за позовом Приморської районної адміністрації Одеської міської ради до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , треті особа - ОСОБА_4 , про приведення реконструйованої квартири у попередній стан. До теперішнього часу дана справа судом не розглянута.

Отже, на підставі встановленого суд вбачає, що розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради за №808 від 20 жовтня 2009 року Про затвердження технічного висновку про можливість подальшої експлуатації квартири АДРЕСА_3 починаючи із 02 листопада 2016 року є дійсним та саме на підставі нього ОСОБА_3 отримала 04.11.2009 року свідоцтво серії НОМЕР_1 про право власності на реконструйовану квартиру АДРЕСА_2 .

Положеннями статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України визначено перелік основних способів захисту цивільних прав і інтересів, серед яких, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частиною першою статті 393 ЦК України передбачено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно із ч. 2 ст. 382 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) власникам квартири у дво - або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Відповідно до п. 2 ст. 10 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду та Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затверджених Постановою КМ України №572 від 08 жовтня 1992 року, власники приватизованого житла в багатоквартирних будинках є співвласниками всіх допоміжних приміщень будинку та його технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 02.03.2004р. №4-рп-/2004 у справі №1-2/2004 за конституційним зверненням громадян про офіційне тлумачення положень п. 2 ст. 10 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду , допоміжні приміщення (підвали, сараї, комори, горища, колясочні тощо) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків, підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього, питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

Рішенням Конституційного Суду України №14-рп/2011 від 09 листопада 2011 року встановлено, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою. За законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи за заявами про захист права на мирне володіння майном, напрацював загальновизнані стандарти захисту цього права, які зводяться до такого загального правила: вирішуючи питання про те, чи відбувається порушення статті 1 Першого протоколу, треба визначити: чи є в позивача право власності на майно, що охоплюється змістом статті 1; чи мало місце втручання в мирне володіння майном та яким є характер такого втручання; чи відбулося позбавлення майна.

У пункті 51 рішення від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України (заява № 4909/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що труднощі тлумачення застосовного законодавства протягом перехідного періоду стали предметом розгляду Конституційного Суду України, який дав роз`яснення цього питання, визнавши наявність у власників приватизованих квартир автоматичного права часткової власності на допоміжні приміщення відповідного будинку.

Стаття 358 ЦК України передбачає, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Згідно із ч. 4 ст. 357 ЦК України, співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав.

Із зазначеного випливає, що законодавством передбачено надання згоди інших власників квартир у житловому будинку на проведення реконструкції квартири. Отримання такої згоди здійснюється з метою визначення відсутності порушень внаслідок реконструкції майнових прав інших осіб.

Реалізація проведення робіт, пов`язаних з реконструкцією квартири, шляхом включення коридору загального користування, потребує не тільки розроблення та затвердження необхідних документів та технічних висновків, а й надання погодження осіб, прав яких стосуються така реконструкція, у цьому випадку власників квартир у будинку АДРЕСА_1 .

Суд першої інстанції правильно дійшов висновку про те, що для проведення реконструкції квартири ОСОБА_3 повинна була, з метою підтвердження відсутності порушень прав інших осіб внаслідок такої реконструкції, отримати згоду інших мешканців будинку.

Як встановлено з матеріалів справи, згоди на здійснення такої реконструкції позивач ОСОБА_4 , який у свою чергу є також і співвласником допоміжних приміщень будинку, не надавав.

З урахуванням зазначеного вище, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що спірне розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради за №808 від 20 жовтня 2009 року Про затвердження технічного висновку про можливість подальшої експлуатації квартири АДРЕСА_3 було прийнято без згоди усіх власників квартир у будинку, чим порушуються їх права, в тому числі і права ОСОБА_4 , а тому його позовні вимоги в цій частині є законними та обґрунтованими.

Вимоги щодо скасування реєстрації права власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_3 , яка була здійснена КП ОМБТІ та РОН 11 листопада 2009 року, реєстраційний номер 20367146, номер запису 588, в книзі 644-пр-101 є похідними, а тому суд першої інстанції обґрунтовано їх задовольнив.

Доводи апеляційної скарги щодо пропуску строку позовної давності щодо вимоги про скасування розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради за №808 від 20 жовтня 2009 року Про затвердження технічного висновку про можливість подальшої експлуатації квартири АДРЕСА_3 спростовуються матеріалами справи та обґрунтовано викладені у рішенні судом першої інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та на законність оскаржуваного рішення суду не впливають.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України , § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що підстави для скасування рішення суду відсутні, оскільки доводи апеляційної скарги висновків районного суду не спростовують.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382 - 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 залишити без задоволення, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 травня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено: 15 березня 2021 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М.Драгомерецький

А.І.Дрішлюк

Р.Д.Громік