Постанова

від 10.03.2021 по справі 520/15599/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 березня 2021 року

м. Київ

справа № 520/15599/17

провадження № 61-18989св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанія Град ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року в складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Ващенко Л. Г., Колеснікова Г. Я.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 , ТОВ Телерадіокомпанія Град про захист честі, гідності, ділової репутації.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 є адвокатом ОСОБА_3. та надає йому правову допомогу відповідно до договору від 1 листопада 2017 року в справі № 522/12416/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів.

ІНФОРМАЦІЯ_1 о 22:28 годині в ефірі телеканалу Град , який належить ТОВ Телерадіокомпанія Град , було показано відео під назвою ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому в проміжку часу з 09:11 години по 09:32 години ТОВ Телерадіокомпанія Град показано інтерв`ю, в якому ОСОБА_2 поширила інформацію наступного змісту: ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Позивач вважав недостовірною, такою, що не відповідає дійсності, принижує його честь, гідність та ділову репутацію інформацію, поширену ТОВ Телерадіокомпанія Град та ОСОБА_2 у відеоролику ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_1 просив:

визнати недостовірною, такою, що не відповідає дійсності, принижує честь, гідність та ділову репутацію адвоката ОСОБА_1., поширену ОСОБА_2 та ТОВ Телерадіокомпанія Град у відео під назвою ІНФОРМАЦІЯ_2 в проміжку часу з 9 хвилин 11 секунд по 9 хвилину 32 секунди, опублікованому на інтернет-сайті телеканалу Град за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4 а також на сервісі відеохостингу YouTube за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_5 , наступного змісту ІНФОРМАЦІЯ_9 ;

визнати недостовірною, такою, що не відповідає дійсності, принижує честь, гідність та ділову репутацію адвоката ОСОБА_1., поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 ТОВ Телерадіокомпанія Град з посиланням на ОСОБА_2 у випуску вечірніх новин телеканалу Град під назвою ІНФОРМАЦІЯ_2 , які транслювались ІНФОРМАЦІЯ_10 року о 22 годині 28 хвилин в проміжку часу з 9 хвилин 11 секунд по 9 хвилину 32 секунди, наступного змісту ІНФОРМАЦІЯ_9 ;

зобов`язати ОСОБА_2 та ТОВ Телерадіокомпанія Град власними засобами та за власний рахунок не пізніше наступного дня, що слідує за днем набрання рішенням у даній справі законної сили, спростувати поширену ними недостовірну інформацію про адвоката ОСОБА_1. у спосіб найбільш близький до способу її поширення, а саме:

- шляхом зобов`язання ОСОБА_2 надати телеканалу Град , який належить ТОВ Телерадіокомпанія Град , спростування недостовірної інформації наступного змісту: ІНФОРМАЦІЯ_9 ;

- шляхом зобов`язання ТОВ Телерадіокомпанія Град опублікувати на інтернет-сайті телеканалу Град за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_11 текстової інформації та відео репортажу, в якому ОСОБА_2 спростовує недостовірну інформацію про адвоката ОСОБА_1 тривалістю не менше 3 (трьох) хвилин наступного змісту: ІНФОРМАЦІЯ_11 ;

- шляхом зобов`язання ТОВ Телерадіокомпанія Град опублікувати на сервісі відеохостингу YouTube на власному каналі під назвою Телекомпанія Град (ІНФОРМАЦІЯ_12) відео репортажу, в якому ОСОБА_2 спростовує недостовірну інформацію про адвоката ОСОБА_1. тривалістю не менше 3 (трьох) хвилин наступного змісту: ІНФОРМАЦІЯ_12 ;

- шляхом зобов`язання ТОВ Телерадіокомпанія Град показати в ефірі телеканалу Град о 20:00 годині та з повтором на наступний день о 12:30 годині відео репортаж, в якому ОСОБА_2 спростовує недостовірну інформацію про адвоката ОСОБА_1. тривалістю не менше 3 (трьох) хвилин наступного змісту: ІНФОРМАЦІЯ_12 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Одеси в складі судді: Пучкової І. М., від 26 листопада 2018 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що достовірність доводів ОСОБА_2 про те, що зустріч 11 квітня 2017 року була пов`язана із питанням надання ОСОБА_1 правової допомоги ОСОБА_2 , підтверджується: роздруківкою з почтової скриньки, згідно якої 11 квітня 2017 року о 18.55 год. на електронну адресу ОСОБА_1 надіслано чернетку позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , файл має назву ІНФОРМАЦІЯ_6 отримання якого, позивач у своїх поясненнях підтвердив; першим аркушем Інформаційної довідки з державного реєстру речових прав щодо ОСОБА_3 , у верхній частині якого відображено час формування довідки - 10:27:54 18 квітня 2017 року, а також що пошук здійснено через веб-сайт ТОВ Одеська правова компанія ; відомостями щодо ТОВ Одеська правова компанія , згідно з якими, основним видом діяльності товариства є діяльність у сфері права, а єдиним засновником та керівником - ОСОБА_1 ; показаннями свідка ОСОБА_5 про те, що 11 квітня 2017 року він за участю інших осіб зустрівся із ОСОБА_1 у офісі по АДРЕСА_1 , повідомив про потребу його доньки у правовій допомозі в стягненні аліментів із ОСОБА_3 на двох неповнолітніх дітей; ОСОБА_1 не висловив жодних застережень, погодився бути представником доньки та підготувати позов, для чого він надав йому копії деяких документів: свідоцтв про народження дітей, паспорту доньки, декларацій народного депутата ОСОБА_3 , витягу щодо нього із реєстру речових прав. Домовились, що цього ж дня ОСОБА_6 перешле на електронну адресу адвоката чернетку позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів, та що ОСОБА_1 визначить розмір свого гонорару після встановлення обсягу роботи та складе письмовий договір про правову допомогу доньці ОСОБА_2 . Пізніше він дізнався про партнерські стосунки ОСОБА_1 із ОСОБА_3 , та відмовився від укладення договору; показаннями свідка ОСОБА_6 , який підтвердив що ОСОБА_5 зустрічався з позивачем 11 квітня 2018 року за адресою АДРЕСА_1 , та що він того ж дня переслав чернетку позову ОСОБА_2 про стягнення аліментів із ОСОБА_3 на електронну адресу адвоката; показаннями свідка ОСОБА_7 , який підтвердив факт передачі ним з офісу адвоката ОСОБА_5. пакету документів, підготовлених ОСОБА_1 ; показаннями свідка ОСОБА_8 , яка підтвердила факт зустрічі ОСОБА_5 та адвоката ОСОБА_1. у квітні 2017 року у їхньому офісі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто, містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і всебічно здійснювати своє особисте немайнове право. Судом не встановлено сукупності усіх чотирьох обставин, які є підставою для задоволення позовних вимог, а тому підстави для визнання вказаної позивачем інформації недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права позивача відсутні. Позовні вимоги до ТВК Град також задоволенню не підлягають, оскільки вони лише транслювали оціночні судження ОСОБА_2 , які не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 листопада 2018 року скасовано.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недостовірною, такою, що не відповідає дійсності, принижує честь, гідність та ділову репутацію адвоката ОСОБА_1., поширену ОСОБА_2 та ТОВ Телерадіокомпанія Град у відео під назвою ІНФОРМАЦІЯ_2 в проміжку часу з 9 хвилин 11 секунд по 9 хвилину 32 секунди, опублікованому на інтернет-сайті телеканалу Град за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4 а також на сервісі відеохостингу YouTube за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_5 , наступного змісту ІНФОРМАЦІЯ_9 ;

Визнано недостовірною, такою, що не відповідає дійсності, принижує честь, гідність та ділову репутацію адвоката ОСОБА_1., поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 ТОВ Телерадіокомпанія Град з посиланням на ОСОБА_2 у випуску вечірніх новин телеканалу Град під назвою ІНФОРМАЦІЯ_2 , які транслювались ІНФОРМАЦІЯ_10 року о 22 годині 28 хвилин в проміжку часу з 9 хвилин 11 секунд по 9 хвилину 32 секунди, наступного змісту ІНФОРМАЦІЯ_9 ;

Зобов`язано ОСОБА_2 та ТОВ Телерадіокомпанія Град власними засобами та за власний рахунок не пізніше наступного дня, що слідує за днем набрання рішенням у даній справі законної сили, спростувати поширену ними недостовірну інформацію про адвоката ОСОБА_1. у спосіб найбільш близький до способу її поширення, а саме:

шляхом зобов`язання ОСОБА_2 надати телеканалу Град , який належить ТОВ Телерадіокомпанія Град , спростування недостовірної інформації наступного змісту: ІНФОРМАЦІЯ_10 ;

шляхом зобов`язання ТОВ Телерадіокомпанія Град опублікувати на інтернет-сайті телеканалу Град за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_11 текстової інформації та відео репортажу, в якому ОСОБА_2 спростовує недостовірну інформацію про адвоката ОСОБА_1. тривалістю не менше 3 (трьох) хвилин наступного змісту: ІНФОРМАЦІЯ_10 ;

шляхом зобов`язання ТОВ Телерадіокомпанія Град опублікувати на сервісі відеохостингу YouTube на власному каналі під назвою Телекомпанія Град (ІНФОРМАЦІЯ_12) відео репортажу, в якому ОСОБА_2 спростовує недостовірну інформацію про адвоката ОСОБА_1 тривалістю не менше 3 (трьох) хвилин наступного змісту: ІНФОРМАЦІЯ_10 ;

шляхом зобов`язання ТОВ Телерадіокомпанія Град показати в ефірі телеканалу Град о 20:00 годині та з повтором на наступний день о 12:30 годині відео репортаж, в якому ОСОБА_2 спростовує недостовірну інформацію про адвоката ОСОБА_1. тривалістю не менше 3 (трьох) хвилин наступного змісту: ІНФОРМАЦІЯ_10 .

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 як адвокат на підставі договору про надання правової допомоги від 01 листопада 2017 року здійснював представництво ОСОБА_3. у справі № 522/12416/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання дітей та додаткових витрат. Отже, з 01 листопада 2017 року адвокат ОСОБА_1. здійснював адвокатську діяльність щодо представництва та надання інших видів правової допомоги ОСОБА_3 як клієнту. Договір про надання правової допомоги є посвідченням повноважень адвоката на надання правової допомоги та підставою здійснення ОСОБА_1 адвокатської діяльності.

ОСОБА_1 як адвокат не здійснював адвокатської діяльності щодо представництва чи надання інших видів правової допомоги ОСОБА_2 ОСОБА_1 не укладав з ОСОБА_2 договір про надання правової допомоги, отже, між адвокатом ОСОБА_1. та ОСОБА_2 у розумінні термінів та їх значень, передбачених статтею 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність не було домовленості, за якою адвокат ОСОБА_1. зобов`язався здійснити представництво або надати інші види правової допомоги клієнту ОСОБА_2 на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт ОСОБА_2 зобов`язалась оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. ОСОБА_2 не набула статусу клієнта адвоката ОСОБА_1., відповідно, адвокат ОСОБА_1. не здійснював адвокатську діяльність в інтересах ОСОБА_2 . Відмова адвоката ОСОБА_1. ОСОБА_2 в укладенні договору про надання правової допомоги з підстав та в порядку, визначених статтею 28 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , не розглядається як така, оскільки адвокат ОСОБА_1. взагалі безпосередньо з ОСОБА_2 не зустрічався, відповідно, ніяких домовленостей між ними щодо представництва чи надання інших видів правової допомоги не було. У справі відсутні документи на підтвердження надання ОСОБА_2 повноважень іншим особам від її імені та в її інтересах укласти з адвокатом ОСОБА_1. договір про надання правової допомоги, тобто, дійти домовленості з адвокатом на здійснення її представництва або надання їй інших видів правової допомоги на умовах і в порядку, що визначені договором. Зустріч 11 квітня 2017 року батька ОСОБА_2 ОСОБА_5 та ще п`яти осіб у офісі ОСОБА_5 з ОСОБА_1 , рівно як й розмови між цими особами під час зустрічі, не є у розумінні Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність досягненням домовленості між ОСОБА_1 як адвокатом та ОСОБА_2 як клієнтом (яка до того не була учасником зустрічі) на представництво ОСОБА_2 або надання їй інших видів правової допомоги. Говорити про конфлікт інтересів, про який йдеться у статті 28 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність підстав не має, оскільки укладення з ОСОБА_2 як клієнтом договору про надання правової допомоги у відповідності до вимог вказаного Закону не було. Сама ОСОБА_2 у відзиві на позов зазначала, що через декілька днів після зустрічі, що мала місце ІНФОРМАЦІЯ_7 , її батько ОСОБА_5 дізнався про те, що між адвокатом ОСОБА_1 та ОСОБА_3 нібито існують давні партнерські стосунки, наявність яких адвокат батьку не повідомив, у зв`язку із чим будь-які подальші відносини із адвокатом ОСОБА_1. були припинені. Тобто, відсутність не лише договору про надання правової допомоги між адвокатом ОСОБА_1. та клієнтом ОСОБА_2 , а й самих дій по укладенню такого договору, обумовлена не наявністю у адвоката ОСОБА_1 конфлікту інтересів чи існуванням передбаченої статтею 28 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність заборони в силу надання ним правової допомоги іншій особі, інтереси якої можуть суперечити інтересам ОСОБА_2 , а власне рішенням батька ОСОБА_2 ОСОБА_5 .

Порушення правил адвокатської етики, розголошення адвокатської таємниці тощо є дисциплінарним проступком адвоката та, відповідно, підставою для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури за результатами розгляду заяви (скарги) кожного, кому відомі факти такої поведінки адвоката. Порушення ОСОБА_1 як адвокатом правил адвокатської етики було ініційовано ОСОБА_2 перед кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури, однак, за результатами розгляду заяви (скарги) комісія не дійшла висновку про те, що адвокат ОСОБА_1 вчинив дисциплінарний проступок та підлягає відповідальності. Тобто, питання порушення адвокатської етики розглянуто уповноваженим на то органом, дисциплінарного проступку не встановлено. Підстав доводити ці обставини в суді не має, так як порядок встановлення таких врегульовано Законом України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , Правилами адвокатської етики тощо. Таким чином, між адвокатом ОСОБА_1. та клієнтом ОСОБА_2 договір про надання правової допомоги в установленому законом порядку не укладено; ОСОБА_1 як адвокату, уповноваженому на представництво інтересів ОСОБА_2 чи на надання їй іншої правової допомоги, інформація, що названа ОСОБА_2 як делікатна , не доводилась; конфлікт інтересів, порушення правил адвокатської етики компетентним на то органом не встановлений; розмови під час зустрічі 11 квітня 2017 року в офісі ОСОБА_5 між ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та ще п`ятьма особами, як то вказує у відзиві ОСОБА_2 , не підпадають під положення статті 22 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , що регулюють адвокатську таємницю.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Інформація, висловлена ОСОБА_2 щодо ОСОБА_1 має характер наклепу (поширення завідомо неправдивої інформації, що ганьбить іншу особу), тому така інформація не є оціночним судженням, а отже підлягає спростуванню. Поширена інформація могла спричинити формування неправдивих поглядів у невизначеної кількості осіб про ОСОБА_1 як адвоката, схильного порушувати правила адвокатської етики, ігнорувати конфлікт інтересів, працювати на шкоду клієнту тощо. Поширена недостовірна інформація, в якій стверджується про порушення ОСОБА_1 як адвокатом норм чинного законодавства про адвокатуру, вчинення інших дій (порушення принципів моралі, етики) позивачем сприйнята як така, що порушує його право на повагу до гідності, честі як людини та ділової репутації як адвоката. ОСОБА_1 як особа, стосовно якого поширено недостовірну інформацію, має право на спростування недостовірної інформації. Сукупність умов, за яких у позивача виникло право на спростування недостовірної інформації, наявна. Так, недостовірна інформація поширена (доведена через засоби масової інформації до відома необмеженого кола осіб та сприйнята ними); інформація стосується саме позивача (в інформації названо його ім`я); поширена інформація є недостовірною (не відповідає дійсності); інформація порушує особисті немайнові права позивача. Вина ОСОБА_2 та ТОВ Телерадіокомпанії Град як осіб поширювачів у випадку спростування недостовірної інформації, яка порушує особисті немайнові права ОСОБА_1 , не враховується. Спростування недостовірної інформації мають здійснити відповідачі, як особи, які поширили інформацію. У даному випадку ОСОБА_2 є автором недостовірної інформації, а ТОВ Телерадіокомпанія Град є засобом масової інформації, який записав відео з ОСОБА_2 , показав таке на телеканалі під назвою ІНФОРМАЦІЯ_2 , опублікував на інтернет-сайті телеканалу Град та на сервісі відеохостингу YouTube. Спростування, про яке просить позивач, відповідає способу, у який була поширена недостовірна інформація.

Згідно рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий Дім Кампус Коттон клаб щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) від 09 липня 2020 року в справі №1-2/2002, №15-рп/2002 положення частини другої статті 124 Конституції України (254к/96-ВР) щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами; встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Стаття 64 Закону України Про телебачення та радіомовлення регулює право на спростування, зокрема, частиною 1 цієї статті визначено, що громадянин або юридична особа мають право вимагати від телерадіоорганізації спростування поширених у її програмі чи передачі відомостей, які не відповідають дійсності та/або принижують честь і гідність особи. Врегулювання спеціальним законом для засобів масової інформації права особи на спростування поширених відомостей, які не відповідають дійсності та/або принижують честь і гідність особи, не є підставою для відмови в позові, так як дане є правом на досудове врегулювання спору, яке не обмежує особу у праві на судовий захист. Доводи ТОВ Телерадіокомпанія Град щодо не здійснення ОСОБА_1 досудового врегулювання спору суперечать конституційному праву особи на судовий захист. Немайнові права ОСОБА_1 , за захистом яких він звернувся до суду, були порушені відповідачами, тому підлягають захисту у заявлений позивачем спосіб.

Аргументи учасників справи

У грудні 2020 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені рішення та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки апеляційного суду є помилковими, оскільки інформація про вчинок адвоката в інтерв`ю знімальній групі ТРК ГРАД є правдивою і достовірною, що вірно встановив суд першої інстанції. Завершене висловлювання критичним, оціночним судженням у формі запитання щодо етичності поведінки адвоката. Тобто, по суті інтерв`ю телеканалу є оціночним судженням щодо адвоката, яким на основі відомих фактів відповідач висловила своє бачення обставин його вчинку, та своє критичне ставлення до подібної поведінки. Адвокат ОСОБА_1. не може сприйматись як приватна особа, оскільки ситуація стосується виконання функції адвоката представника важливої у суспільстві професії, а в інтерв`ю відповідач висловила зауваження з приводу саме особливостей здійснення ним цих функцій, а не стосовно його приватного життя. Повідомлена інформація є актуальною для широкого загалу. Оскільки ОСОБА_1 є публічною особою, межі допустимої критики якої є значно ширшими. Апеляційний суд замість встановлення достовірності/недостовірності та характеру спірної інформації, зосередився на дослідженні питання наявності договору про правничу допомогу. Адвокатською таємницею є будь-яка інформація, що стала відома адвокату про клієнта, а також питання, з яких клієнт (особа, якій відмовлено в укладенні договору про надання правової допомоги з передбачених цим Законом підстав (звернення до адвоката, зміст порад, консультацій, роз`яснень адвоката, складені ним документи, інформація, що зберігається на електронних носіях, та інші документи і відомості, одержані адвокатом під час здійснення адвокатської діяльності). ОСОБА_5 , який сам відмовився від співпраці з ОСОБА_1 , прирівнюється до особи, якій відмовлено в укладенні договору, та на яку поширюється адвокатська таємниця.

Згідно практики ЄСПЛ слід забезпечити баланс між правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з одного боку, та конституційним правом на свободу думки і слова, та правом на вільне вираження своїх поглядів і переконань - з іншого. Апеляційний суд невірно застосував частину першу статті 277 ЦК України, згідно якої допускається спростування лише (винятково) недостовірної інформації. Будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту. Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку. Разом з тим, у контексті обов`язку суду розмежовувати фактичні твердження та оціночні судження, слід також врахувати, що, якщо інформація, яка порушує особисті немайнові права особи, с достовірною, вимоги про її спростування не можуть бути задоволені. Судовому захисту підлягає особа лише в разі встановлення недостовірності інформації, поширеної щодо неї. Проте апеляційний суд не здійснив дослідження, аналізу та належного розмежування спірної інформації, не визначив її дійсного характеру, і з незрозумілих мотивів визначив, що повідомлена в інтерв`ю абсолютно правдива інформація є наклепом. Апеляційний суд застосовав частину першу статті 277 ЦК України без врахування висновку Верховного Суду, висловленого у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 188/1367/15-ц.

Апеляційний суд також безпідставно не застосував норми, згідно яких позивач мав бути визнаний у цій справі публічною особою, межі допустимої критики відносно якої є значно ширшими, у порівнянні із пересічною особою. У мотивувальній частині постанови відсутнє обґрунтування, з якими саме доводами в рішенні суду першої інстанції він не погодився, дійшовши до абсолютно протилежних висновків та скасувавши його. Суд не навів жодного власного аналізу наявних у справі й покладених судом першої інстанції в основу висновку про достовірність спірної інформації, доказів відповідача, та мотивів, чому їх не враховано при ухваленні нового рішення. Суд апеляційної інстанції переоцінив наявні у справі докази, і за основу своїх нових висновків про суті справи взяв виключно ті, якими позивач підтвердив факт поширення інформації, яку він вважає недостовірною. Апеляційний суд порушив засаду змагальності сторін, ігноруючи клопотання відповідача та приймаючи доводи позивача.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2021 року: відкрито касаційне провадження у справі; у задоволенні заяви ОСОБА_2 про зупинення виконання постанови Одеського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 01 лютого 2021 року зазначено, що у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження:

суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17-ц, від 21 вересня 2020 року у справі № 303/6451/17, від 20 березня 2019 року у справі № 758/14324/15-ц, від 07 травня 2020 року у справі № 757/32917/17-ц, від 20 травня 2019 року у справі № 591/7099/16-ц, від 23 травня 2018 року у справі № 188/1367/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 725/6601/18, від 08 травня 2018 року у справі № 369/1052/16-ц;

відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 11 квітня 2017 року ОСОБА_5 , який є батьком ОСОБА_2 , зустрівся з ОСОБА_1 у офісі по АДРЕСА_1 , повідомив про потребу його доньки у правовій допомозі в стягненні аліментів із ОСОБА_3 на двох неповнолітніх дітей.

ОСОБА_1 є адвокатом, учасником та керівником ТОВ Одеська правова компанія , основний вид діяльності товариства: 69.10 Діяльність у сфері права.

ОСОБА_5 довідався, що поміж адвокатом ОСОБА_1 та колишнім чоловіком, з яким його дочка перебувала у фактичних шлюбних відносинах ОСОБА_3 існують давні партнерські стосунки, про що адвокат під час зустрічі 11 квітня 2017 йому не повідомив. Тому ОСОБА_5 відмовився від подальшої співпраці із ОСОБА_1 , і письмовий договір укладено не було.

06 липня 2017 року ОСОБА_2 звернулась до Приморського районного суду міста Одеси із позовом про стягнення з ОСОБА_3 аліментів на двох їхніх неповнолітніх дітей.

04 листопада 2017 року до Приморського районного суду м. Одеси з`явився в якості представника ОСОБА_3 , адвокат ОСОБА_1.

Після судового засідання ОСОБА_2 надала інтерв`ю знімальній групі ТРК ГРАД , зміст якого адвокат ОСОБА_1. вимагає визнати недостовірним, та таким, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію.

ІНФОРМАЦІЯ_1 о 22:28 годині в ефірі телеканалу Град , який належить ТОВ Телерадіокомпанія Град , було показано відео під назвою ІНФОРМАЦІЯ_2 , де в проміжку часу з 09:11 години по 09:32 години ТОВ Телерадіокомпанія Град показано інтерв`ю, в якому ОСОБА_2 поширила інформацію наступного змісту: ІНФОРМАЦІЯ_9 .

Позиція Верховного Суду

Згідно статті 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.

Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.

Згідно із статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки інформації чи ідей , які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає демократичного суспільства (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).

Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, її обов`язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов`язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій. Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес. Крім того, межа допустимої критики щодо такої публічної особи як політик є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об`єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність (GAZETA UKRAINA-TSENTR v. UKRAINE, № 16695/04, § 46, ЄСПЛ, 15 липня 2010 року).

Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна (LINGENS v. AUSTRIA, № 9815/82, § 46, ЄСПЛ, 08 липня 1986 року).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17-ц (провадження № 61-48302св18) зазначено, що:

свобода дотримуватися своїх поглядів є основною передумовою інших свобод, гарантованих статтею 10 Європейської конвенції з прав людини, і вона користується майже абсолютним захистом у тому сенсі, що можливі обмеження, закладені в пункті 2 цієї статті. Крім того, поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 захищає і погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.

Європейський суд з прав людини 2 червня 2016 року ухвалив рішення у справі № 61561/08 Інститут економічних реформ проти України , де розглядаючи питання забезпечення балансу між свободою вираження поглядів та захистом репутації особи, зазначив, що відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції, існує мало можливостей для обмеження політичних висловлювань чи дебатів з питань, що становлять суспільний інтерес, при цьому високий рівень захисту свободи вираження поглядів буде надаватися у випадках, коли висловлювання стосуються питання, що становить суспільний інтерес.

У зазначеному рішення суд проводить відмінність між твердженнями про факти і оціночними судженнями. Існування фактів можна довести, тоді як правдивість оціночних суджень не підлягає доведенню. Оціночне судження не може бути доведене, це порушує саму свободу думки, яка є основною частиною права, гарантованого статтею 10 Конвенції.

Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацію фактів.

З урахуванням наведених норм матеріального права, прецедентної практики Європейського суду з прав людини, суди попередніх інстанцій належним чином дослідивши та оцінивши надані сторонами докази, дійшли правильного висновку про те, що поширена ОСОБА_2 інформація була його власними судженнями та оцінкою поширеної, підготовленої ГО Громадське телебачення і оформленої у вигляді публікації на власному сайті та аудіовізуальному творі інформації щодо позивача у цій справі. Таке поширення та оцінка отриманої інформації була зроблена з посилання на офіційний сайт ГО Громадське телебачення є оціночними судженнями відповідача, які ґрунтуються на його особистому трактуванні отриманої з інших джерел інформації.

Таким чином, така оцінка є вираженням суб`єктивної думки відповідача, фактично коментарем на відеосюжет, підготовлений журналістами ГО Громадське телебачення , тобто є не твердженням, висловленим особисто ОСОБА_2 про факт, а є оцінкою отриманої інформації та власними висновками від цієї інформації. Такі висновки не можуть бути а ні спростовані ані підтверджені, а тому не можуть бути предметом спору.

Поширення таких висновків відповідачем повинно оцінюватись з точки зору суспільно відповідальної поведінки будь якої особи перед суспільством, а аналіз таких висновків повинен здійснюватися суспільством на основі усієї інформації отриманої з різних джерел .

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року у справі № 758/14324/15-ц (провадження № 61-19478св18) вказано, що:

особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбаченого статтею 10 Конвенції.

У пункті 42 рішенні Європейського суду з прав людини від 29 березня 2005 року у справі Українська прес-група проти України (заява № 72713/01) зазначено, що навіть, якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний баланс для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшенням за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (рішення DEHAES GIJSELS v. BELGIUM, стор. 236, параграф 47).

Суд апеляційної інстанції при ухваленні рішення також врахував, що оспорювана інформація входить до предмету суспільного інтересу, стилістика інформації та застосовані мовні обороти не мають стверджувального характеру з посиланням на конкретні факти стосовно особи позивача, що стало підставою для висновку про те, що баланс між приватним інтересом щодо захисту репутації позивача та публічним інтересом знати суспільно необхідну інформацію порушено не було .

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 травня 2020 року у справі № 757/32917/17-ц (провадження № 61-4421св19) зазначено, що:

у рішенні Європейського Суду з прав людини у справі Лінгенс проти Австрії (12/1984/84/131) (Страсбург, 08 липня 1986 року) зазначено, що свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи.

За умови додержання пункту 2 Конвенції, свобода вираження стосується не лише тієї інформації чи тих ідей , які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 30 Закону України Про інформацію оціночними судженнями, за винятком образи та наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості і ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлювання оціночних суджень.

Таким чином, розрізняючи факти та оціночні судження, слід виходити з того, що існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.

Крім того, аналіз національного законодавства та стаття 10 Конвенції і практики її застосування свідчить про те, що межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені.

Враховуючи вищевикладене, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог, оскільки чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) .

Суд першої інстанції встановив, що інформація, яку визнати недостовірною та спростувати просить позивач, є оціночним судженням ОСОБА_2 . За таких обставин суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що оціночні судження ОСОБА_2 не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості та відмовив у задоволенні позовних вимог. Натомість суд апеляційної інстанції безпідставно послався на те, що ОСОБА_1 як адвокат не здійснював адвокатської діяльності щодо представництва чи надання інших видів правової допомоги ОСОБА_2 , та скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Оскільки встановлено підстави для скасування оскарженої постанови апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції, то суд касаційної інстанції інші підстави відкриття касаційного провадження не аналізує.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду не відповідає висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17-ц (провадження № 61-48302св18), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року у справі № 758/14324/15-ц (провадження № 61-19478св18) та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 травня 2020 року у справі № 757/32917/17-ц (провадження № 61-4421св19). Колегія суддів вважає, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

ОСОБА_2 сплачено 2 560 грн судового збору за подання касаційної скарги. Тому з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 належить стягнути судовий збір за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року скасувати.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 листопада 2018 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 560 грн судового збору за подання касаційної скарги.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Одеського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов