Номер провадження: 22-ц/813/3458/21
Номер справи місцевого суду: 499/1117/18
Головуючий у першій інстанції Погорєлов І. В.
Доповідач Погорєлова С. О.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23.02.2021 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: Погорєлової С.О.
суддів: Заїкіна А.П., Таварткіладзе О.М.
за участю секретаря: Дубрянської Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Нива-1200 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, на рішення Іванівського районного суду Одеської області, постановленого під головуванням судді Погорєлова І.В. 13 серпня 2019 року у смт. Іванівка Одеської області, -
встановила:
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ Нива-1200 про розірвання договору оренди земельної ділянки, в якому просив суд , з урахуванням уточнень, визнати недійсним договір оренди 1/2 частини земельної ділянки, розташованої за адресою: Благоєвська сільська рада Іванівського району Одеської області, кадастровий номер земельної ділянки 5121881000:01:004:0331, укладений 08 грудня 2015 року (без номеру) між ТОВ Нива-1200 та ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на ту обставину, що ОСОБА_1 є власником 1/2 земельної ділянки, розташованої за адресою: Благоєвська сільська рада Іванівського району Одеської області, кадастровий номер земельної ділянки 5121881000:01:004:0331, земельна ділянка надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
08 грудня 2015 року ОСОБА_1 уклав з ТОВ Нива-1200 договір оренди вищевказаної земельної ділянки.
Разом з тим, на думку позивача, станом на дату подання позову, тобто 11 грудня 2018 року, договір оренди належним чином зареєстрований не був, оскільки був зареєстрований приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Борисовою Н.В., однак не був зареєстрований у Реєстраційній службі по Іванівському району Іванівського міжрайонного управління юстиції в Одеській області, чим було порушено порядок державної реєстрації договору. Порушення порядку державної реєстрації має наслідком визнання даного договору недійсним. Також, представником позивача було вказано, що при укладені оспорюваного договору було порушено вимоги ч.4 ст.15 ЗУ Про оренду землі , при цьому до договору не долучено кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень у її використанні та встановлених земельних сервітутів, акт приймання-передачі об`єкта оренди та відсутня дата підписання даного акту. Разом з тим, неодноразові звернення ОСОБА_1 до ТОВ Нива-1200 про розірвання договору оренди землі були залишені без уваги.
Крім того, представник позивача, посилався на ту обставину, що орендна плата, визначена в договорі, а саме - в розмірі 6% від 1/2 нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, на момент підписання даного договору складала 5837,97 грн., проте наразі орендна плата сплачується не в повному розмірі, а саме - станом на 2016 рік заборгованість склала 5687,97 грн., також представник позивача вказав у заяві про збільшення розміру позовних вимог, що у наданих відповідачем платіжних дорученнях про сплату орендної плати, підпис був виконаний різними особами, а не ОСОБА_1 .
Так, на думку позивача, при сплаті орендної плати відповідачем не була врахована та не сплачена позивачу індексація та мала місце систематична несплата земельного податку, крім того, при підписанні договору оренди землі відповідачем було умисно занижено нормативно-грошову оцінку земельної ділянки, яка передалася в оренду. Представник позивача також посилався на ту обставину, що при користуванні земельною ділянкою відповідачем не дотримується екологічна безпека землекористування та збереження ґрунтів, не додержуються державні стандарти норм та правил, що є суттєвим порушення обов`язків відповідача як орендаря.
Рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 09 вересня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, та постановити нове судове рішення, яким позовні вимоги апелянта задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги повністю ідентичні доводам позовної заяви - так, у якості підстав для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки ОСОБА_1 зазначив наступне: відсутність державної реєстрації договору оренди; до договору не долучено кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень у її використанні та встановлених земельних сервітутів, акт приймання-передачі об`єкта оренди та відсутня дата підписання даного акту; заниження орендарем нормативно-грошової оцінки земельної ділянки; сплата не у повному обсязі орендної плати та не проведення її індексації; систематична несплата орендарем земельного податку; при користуванні земельної ділянки відповідачем не дотримується екологічна безпека землекористування та збереження ґрунтів, не додержуються державні стандарти норм та правил, тощо.
Сторони у справі, відповідно до вимог ст. ст. 128, 130 ЦПК України, про час, дату і місце слухання справи 23 лютого 2021 року сповіщались належним чином, у судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, клопотань про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, через обмеження доступу до зали судового засідання Одеського апеляційного суду внаслідок поширення в Україні коронавірусної інфекції COVID-19, не подавали.
Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Як вбачається з матеріалів справи, 08 грудня 2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ Нива-1200 було укладено договір оренди землі, об`єкт оренди - 1/2 частка земельної ділянки загальною площею 9,1764 га в тому числі 9,1764 га рілля, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, нормативна грошова оцінка земельної ділянки 194 599,08 грн., строк дії договору - 15 років. За домовленістю сторін, перебіг строку оренди розпочинається з дати державної реєстрації права оренди. Орендна плата вноситься у грошовій формі у розмірі 6% від 1/2 розміру нормативно-грошової оцінки, вказаної у даному договорі та складає 5837,97 грн., індексація орендної плати здійснюється в порядку, визначеному законодавством України, що підтверджується копією договору оренди землі від 08 грудня 2015 року.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та ін., право оренди 1/2 земельної ділянки з кадастровим номером 5121881000:01:004:0331 було зареєстровано 04 квітня 2016 року приватним нотаріусом Борисовою Н.В., Одеський міський нотаріальний округ, орендар ТОВ Нива-1200 , орендодавець ОСОБА_1 .
Як вбачається з позовної заяви, однією з умов розірвання договору є порушення порядку реєстрації договору.
Так, згідно ст.1 ЗУ Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Стаття 13 вищевказаного Закону вказує, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. (ст.14 ЗУ Про оренду землі )
Згідно з ч.5 ст.6 ЗУ Про оренду землі (в редакції чинній на час укладення договору), право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Згідно з ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , а саме ч.1 ст.2 Закону, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ч.5 ст.3 ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції чинній на момент реєстрації договору) державна реєстрація обтяжень речових прав проводиться незалежно від місцезнаходження нерухомого майна.
Державна реєстрація прав проводиться за заявами у сфері державної реєстрації прав будь-яким державним реєстратором з урахуванням вимог, встановлених абзацами першим - третім цієї частини, крім випадку, передбаченого абзацом п`ятим цієї частини.
Отже, судом першої інстанції вірно не прийнято до уваги посилання представника позивача на ту обставину, що спірний договір оренди землі мав би бути зареєстрований в Реєстраційній службі по Іванівському району Іванівського міжрайонного управління юстиції в Одеській області, а не у приватного нотаріуса, що має наслідком визнання правочину недійсним, так як не було здійснено його державну реєстрацію, оскільки, як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та ін., право оренди 1/2 земельної ділянки з кадастровим номером 5121881000:01:004:0331 було зареєстровано 04 квітня 2016 року приватним нотаріусом Борисовою Н.В., Одеський міський нотаріальний округ, отже, при державній реєстрації спірного договору було дотримано всі вимоги ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .
Також, у своєму позові ОСОБА_1 посилався на ту обставину, що при укладені оспорюваного договору було порушено вимоги ч.4 ст.15 ЗУ Про оренду землі , до договору не долучено кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень у її використанні та встановлених земельних сервітутів, акт приймання-передачі об`єкта оренди та відсутня дата підписання даного акту.
Згідно ст. 15 ЗУ Про оренду землі (в редакції чинній на момент укладення договору) істотними умовами договору оренди землі є:
об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);
строк дії договору оренди;
орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Згідно з ч. 4 ст.15 ЗУ Про оренду землі (в редакції, чинній на момент укладення договору), договір оренди може передбачати надання в оренду декількох земельних ділянок, що перебувають у власності одного орендодавця (а щодо земель державної та комунальної власності - земельних ділянок, що перебувають у розпорядженні одного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування).
На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що ЗУ Про оренду землі не передбачає обов`язкового долучення до договору кадастрового плану земельної ділянки з відображенням обмежень у її використанні та встановлених земельних сервітутів, акт приймання-передачі об`єкта оренди.
Крім того, у позовній заяві позивач посилався на ту обставину, що орендарем не систематично і не в повній мірі сплачується орендна плата та не проводиться її індексація,
Колегія суддів зауважує, що для того, аби позовні вимоги із вказаної підстави були задоволені, необхідно настання обставин систематичної не сплати орендарем орендної плати орендодавцю. Під визначенням систематична не сплата розуміється два та більше випадки не сплати орендної плати, передбаченої договором (такі роз`яснення містяться у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 484/3687/16-ц; постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року у справі №313/780/19 та ін.).
Також, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду по справі №484/301/18 від 14 листопада 2018 року визначено, що систематичне порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду по справі №183/1749/17 від 10 грудня 2019 року визначено, що підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору.
Однак, у даному випадку, позивачем не надано належних доказів систематичної несплати/недоплати орендарем орендної плати, не надано доказів того, у якому розмірі має місце вказана недоплата, не зазначено, яка заборгованість є у відповідача перед позивачем за спірним договором оренди станом на дату подання позову, тощо.
Також, колегія суддів враховує, що у судовому засіданні судом першої інстанції було досліджено копії: видаткового касового ордеру №527 від 25 серпня 2016 року, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав від ТОВ Нива-1200 компенсацію за оренду землі за 2016 рік у розмірі 7500,00 грн., видаткового касового ордеру №868 від 10 жовтня 2016 року, відповідно до якого ОСОБА_1 від ТОВ Нива-1200 компенсацію за оренду землі за 2016 рік у розмірі 1500,00 грн., видаткового касового ордеру №916 від 30 серпня 2017 року, відповідно до якого ОСОБА_1 від ТОВ Нива-1200 компенсацію за оренду землі за 2017 рік у розмірі 150,00 грн., видаткового касового ордеру №891 від 30 серпня 2017 року, відповідно до якого ОСОБА_1 від ТОВ Нива-1200 компенсацію за оренду землі за 2017 рік у розмірі 9000,00 грн., видаткового касового ордеру №1233 від 26 жовтня 2017 року, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав від ТОВ Нива-1200 компенсацію за оренду землі за 2017 рік у розмірі 2000,00 грн., копію платіжного доручення №939 від 08 жовтня 2018 року, відповідно до якого ОСОБА_1 було перераховано компенсацію за оренду земельної ділянки за 2018 рік у розмірі 2500,00 грн.
При цьому, суд першої інстанції вірно вказав у оскаржуваному рішенні, що долучена до матеріалів справи представником відповідача копія розписки є нечитаємою, а платіжне доручення №443 від 30 серпня 2018 року не стосується справи, так як компенсація за оренду земельної ділянки була нарахована ОСОБА_2 , який не є стороною по справі.
Таким чином, як вбачається з вищенаведених копій документів, з 2016 року по 2018 рік позивачем від відповідача було отримано орендну плату у розмірі 22 650,00 грн.
Також, представник позивача у заяві про збільшення позовних вимог не заперечував ту обставину, що позивачем була отримана орендна плата, при цьому зазначив, що підписи в даних документах виконанні не ОСОБА_1 , разом з тим, позивачем та його представником дана обставина доведена не була, не заявлялися клопотання про проведення почеркознавчої експертизи, тому посилання представника позивача на дану обставину суд обрунтовано розцінив як таку, що не відповідає дійсності. Не заявлялось про проведення відповідної експертизи ОСОБА_1 і у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до договору оренди землі від 08 грудня 2015 року, а саме п.4.1 - орендна плата за 2016-2018 роки мала б становити 17 513,91 грн. (5837,97 грн.*3 роки).
Згідно п.4.3 договору оренди землі від 08 грудня 2015 року, індексація орендної плати здійснюється в порядку, визначеному законом.
Відповідно до ч.3 ст.21 Закону України Про оренду землі , обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
Так, законодавством не затверджено механізму індексації орендної плати за землю. Тож, підприємство на власний розсуд може визначити для себе будь-який зручний метод індексації, застосовуючи індекси інфляції, визначені Держстатом.
Також, в обґрунтування позовної заяви про розірвання спірного договору оренди землі від 08 грудня 2015 року позивач посилався на ту обставину, що мала місце систематична несплата земельного податку.
Судом першої інстанції було досліджено надані представником відповідача копії платіжних доручень №178, 470, 31, 1024 по сплаті ТОВ Нива-1200 єдиного податку з сільськогосподарських товаровиробників 4 групи оподаткування, у своїх письмових поясненнях представник відповідача зазначив, що ТОВ Нива-1200 є платником податку 4 групи та, відповідно до ст.291 Податкового кодексу України, відповідач є звільненим від сплати земельного податку, оскільки є платником податку 4 групи та перебуває на спрощеній системі оподаткування.
Відповідно до копії податкової декларації, ТОВ Нива-1200 дійсно є платником єдиного податку 4 групи.
Згідно з ст.291 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності. Юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою. Суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на такі групи платників єдиного податку: 4) четверта група - сільськогосподарські товаровиробники.
Відповідно до ст. 292-1 ПК України, об`єктом оподаткування для платників єдиного податку четвертої групи є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до ст.297 ПК України, платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів : 4) податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
Отже, виходячи з вищенаведеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ТОВ Нива-1200 не є платником земельного податку відповідно до норм Податкового кодексу України, та, відповідно, об`єктивно не може його систематично не сплачувати.
Послання позивача на ту обставину, що при підписанні договору оренди землі відповідачем було умисно занижено нормативно-грошову оцінку земельної ділянки, яка передалася в оренду, не знайшла підтвердження при розгляді справи у зв`язку з наступним.
Відповідно до статті 1 ЗУ Про оцінку земель , нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.
Згідно ст.18 ЗУ Про оцінку земель нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності.
Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться: розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років; розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 7-10 років.
Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України "Про землеустрій".
Здійснення нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення здійснюється відповідно до Порядку нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 23.05.2017 року №262.
Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки громадяни можуть отримати через Центри надання адміністративних послуг (ЦНАПи), які утворені при місцевих державних адміністраціях та органах місцевого самоврядування.
Отже, як вбачається з вищенаведеного, нормативно грошова оцінка земельної ділянки сільськогосподарського призначення в межах району здійснюється суб`єктами, які є розробниками документації із землеустрою, відповідно до Закону України "Про землеустрій" та може бути отримана власником земельної ділянки, звернувшись до відповідного Центру надання адміністративних послуг.
Разом з тим, позивачем не надано доказів, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянка станом на час укладання договору оренди від 08 грудня 2015 року була іншою, не заявлялися клопотання про витребування такої інформації у разі неможливості самостійно отримати дані докази.
Посилання ОСОБА_1 у позові та у апеляційній скарзі на ту обставину, що при користуванні земельної ділянки відповідачем не дотримується екологічна безпека землекористування та збереження ґрунтів, не додержуються державні стандарти норм та правил, що є суттєвим порушення обов`язків відповідача як орендаря, суд апеляційної інстанції не може брати до уваги, оскільки на підтвердження даної обставини позивачем не було надано жодних доказів, які в розумінні ст.76 ЦПК України могли б підтвердити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги позивача.
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну?або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Відповідно до законодавчого визначення, правочином є, перш за все, вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.
Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229- 233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною ж другою цієї статті?визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
У справі, що розглядається, позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що підпис на оскаржуваному договорі оренди зроблений не ним, а іншою особою.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу,?сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.?Істотними умовами договору є: умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди?(частина перша?статті 638 ЦК України).
Відповідно до п.13.4 оспорюваного договору оренди землі від 08 грудня 2015 року, дія даного договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін, за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбаченим договором та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з підстав, визначених законом, за ініціативою орендаря за умови направлення попереднього повідомлення орендодавцю не пізніше ніж за 60 календарних днів до бажаної дати припинення договору оренди.
Отже, враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підтвердження обставини, на які посилався позивач при заявлені вимоги про визнання недійсним договору оренди землі від 08 грудня 2015 року, а саме, позивачем не надано жодного належного доказу щодо порушення відповідачем істотних умов договору оренди, не доведено відсутність волевиявлення ОСОБА_1 на укладення такого договору, відсутні докази того, що оскаржуваний договір підписано іншою, ніж позивач, особою, тощо. У зв`язку із викладеним, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що у задоволенні позовної заяви має бути відмовлено через її недогрунтованість.
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про наявність підстав для розірвання договору оренди землі, оскільки вказані доводи є, фактично, повторенням доводів позовної заяви, які були предметом дослідження судом першої інстанції, та додаткового правового аналізу вони не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права.
Крім того, колегія суддів зауважує, що нових доказів та обставин на підтвердження заявлених вимог апелянтом не надано.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.
При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Іванівського районного суду Одеської області від 13 серпня 2019 року постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Іванівського районного суду Одеської області від 13 серпня 2019 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 12 березня 2021 року.
Головуючий С.О. Погорєлова
Судді А.П. Заїкін
О.М. Таварткіладзе
Суд | Одеський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 23.02.2021 |
Оприлюднено | 17.03.2021 |
Номер документу | 95549043 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Одеський апеляційний суд
Погорєлова С. О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні