Постанова

від 11.03.2021 по справі 924/974/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2021 року Справа № 924/974/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Петухов М.Г. , суддя Маціщук А.В.

секретар судового засідання Ткач Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Сонячний" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 12.10.2020 р. у справі № 924/974/19 (суддя Смаровоз М.В., повний текст рішення складено 23.10.2020 р.)

за позовом Заступника прокурора Хмельницької області в інтересах держави в особі органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах - Хмельницької обласної державної адміністрації, Хмельницької районної державної адміністрації Хмельницької області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Сонячний"

за участю третьої особи , що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Хмельницької обласної державної адміністрації - Державного підприємства "Проскурівське лісове господарство"

про розірвання договору та зобов`язання вчинити дії,

за участю представників сторін:

прокурор Котяй І.В.;

позивачів - не з`явилися;

відповідача - не з`явився;

третьої особи - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Хмельницької області звернувся до Господарського суду Хмельницької області з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах - Хмельницької обласної державної адміністрації, Хмельницької районної державної адміністрації Хмельницької області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Сонячний", в якому просить суд:

- розірвати договір довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою площею 2,7 га у лісовому масиві, яка знаходиться на території Давидковецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області (квартал 46) від 06.09.2012р. № 5, укладений між Хмельницькою районною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю "Магазин "Сонячний";

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Магазин "Сонячний" привести лісову ділянку площею 2,7 га у лісовому масиві, яка знаходиться на території Давидковецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області (квартал 46) у стан, не гірший порівняно з тим, у якому вона передавалась у користування, звільнивши її від незаконно збудованого об`єкту та повернути державі в особі Хмельницької обласної державної адміністрації.

Обґрунтовуючи позов прокурор, посилаючись на положення статей 7, 16, 18, 20, 31 Лісового кодексу України, статті 526, 629, 651 Цивільного кодексу України, розділ 9 договору від 06.09.2012р. № 5, зазначає про порушення відповідачем вимог законодавства та умов договору, оскільки використовує лісову ділянку не за цільовим призначенням, а під розташування будівлі (об`єкт - одноповерховий із мансардним поверхом туристичний кемпінг, загальною площею 142,02 м 2 ), яка не є тимчасовою спорудою та зведена без погодження із власником чи постійним користувачем лісу.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 12.10.2020 р. у справі № 924/974/19 позов задоволено.

Судове рішення мотивоване тим, що відповідач порушив вимоги ст. 20 Лісового кодексу та умови договору від 06.09.2012р. № 5, оскільки здійснив без погодження із власником чи постійним користувачем лісу забудову лісової ділянки. Здійснення забудови лісової ділянки без дозволу власника чи постійного користувача лісу є істотним порушенням умов договору, що є достатньою підставою для його розірвання, зобов`язання відповідача привести лісову ділянку у стан, не гірший порівняно з тим, у якому вона передавалась у користування, звільнивши її від незаконно збудованого об`єкту та повернути державі в особі Хмельницької обласної державної адміністрації. Відповідач не надав суду доказів погодження будівництва об`єкту у встановленому порядку та відповідно до умов договору, що призвело до порушення інтересів держави, які полягають в забезпеченні реалізації в Україні принципів регулювання земельних та лісових відносин. Прокурор правильно визначив позивачів, як державні органи, права та законні інтереси яких порушено відповідачем, оскільки позивачі упродовж тривалого часу з моменту встановлення порушень не здійснювали захист інтересів держави у спірних правовідносинах та не звертались до суду із відповідним позовом.

Суд першої інстанції, при вирішенні даного спору, прийняв до уваги обставини, встановлені в рішенні Господарського суду м. Києва від 28.09.2016 р., яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду 01.02.2017р. у справі № 910/12377/16, які в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України не можуть бути поставлені під сумнів та не потребують повторного доказування.

Також судом першої інстанції було відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у даній справі, оскільки предмет та підстави позовів у справі № 924/974/19 та справі № 910/12377/16 не є тотожними. Суд першої інстанції дійшов висновку, що прокурор та позивачі використали належний спосіб захисту порушених прав, відповідно до приписів ст. ст. 15-16 ЦК України, ст. 20 ГК України.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Магазин "Сонячний" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким відмовити в позові. Закрити провадження у справі в частині заявлених прокурором вимог про зобов`язання відповідача привести лісову ділянку у стан, не гірший порівняно з тим, у якому вона передавалась у користування, звільнивши її від незаконно збудованого об`єкту, та повернути державі в особі Хмельницької обласної державної адміністрації; здійснити розподіл судових витрат.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що Хмельницькою районною державною адміністрацією, в інтересах якої прокурором заявлено позов, і якою було передано відповідачу у користування земельну ділянку на визначених у договорі користування умовах шляхом видачі Містобудівних умов, фактично було надано відповідачу дозвіл на спорудження на вказаній земельній ділянці зазначеного у Містобудівних умовах об`єкта. Вказана обставина свідчить, на переконання відповідача, про відсутність його вини у порушенні зобов`язання, що виникло із договору користування, наявність якої відповідно до ч. 1 ст. 614 ЦК України є обов`язковою умовою для передбачених п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України наслідків порушення зобов`язання, про застосування яких прокурором заявлено позов. Апелянт звертає увагу суду на те, що чинне законодавство не містить форми та змісту походження на зведення на лісовій ділянці об`єкту будівництва.

Скаржник звертає увагу суду на те, що перед початком будівництва кемпінгу та по його завершенню, він звернувся як до Хмельницької районної державної адміністрації (особи, що надала земельну ділянку у користування), так і до іншого відповідного компетентного державного органу й отримав всі необхідні для будівництва документи, та в силу приписів ч. 2 ст. 11 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", не мав оформлювати будь-які інші дозвільні документи.

Скаржник вказує, що предмет позову у частині матеріально-правової вимоги, задоволеної рішенням Господарського суду м. Києва від 28.09.2016 р. у справі № 910/12377/16 та в частині матеріально-правової вимоги, яка була задоволена оскаржуваним рішенням, є тотожними, незважаючи на ту обставину, що при формулюванні другої із вказаних вимог прокурором було дещо змінено її редакцію, що, на переконання відповідача, було зроблено прокурором зумисно, виключно з метою унеможливлення застосування судом приписів процитованих вище процесуальних норм. Проте, на думку скаржника, вказана обставина, не спростовує його висновку про тотожність вказаних вимог. З огляду на викладене, відповідач вважає, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд безпідставно відмовив у закритті провадження в справі № 924/974/19 у вказаній вище частині.

На переконання відповідача, під час ухвалення оскаржуваного рішення, судом першої інстанції не було дотримано вимог ч. 2 ст. 237 ГПК України та здійснено вихід за межі позовних вимог.

Листом від 23.12.2020 р. № 924/974/19/7060/20, Північно-західний апеляційний господарський суд витребував матеріали справи № 924/974/19 з Господарського суду Хмельницької області.

04.01.2021 р. до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 924/974/19.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.01.2021 р. скаржнику було поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду, зупинено дію рішення суду, відкрито апеляційне провадження у справі та призначено розгляд скарги на 17.02.2020 р. об 14:30 год.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.02.2021 р. розгляд справи відкладено на 25.02.2021 р. о 14:30 год.

Розпорядженням керівника апарату суду від 23.02.2021 р. № 01-04/56 у зв`язку з перебуванням у відпустці судді-члена колегії по справі - Гудак А.В. у період з 22.02.2021 р. по 26.02.2021 р. включно, відповідно до ст. 32 ГПК України, ст. 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", п. п. 18, 20 розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеляційному господарському суді, призначено заміну судді-члена колегії у судовій справі.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.02.2021 р. для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Петухов М.Г., суддя Маціщук А.В.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.02.2021 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження у новому складі суду.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.02.2021 р. розгляд справи відкладено на 11.03.2021 р. о 15:00 год.

Перший заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури надіслав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Прокурор зазначає, що посилання апелянта на те, що шляхом видачі Містобудівних умов йому фактично надано дозвіл на спорудження на вказаній земельній ділянці зазначеного у Містобудівних умовах об`єкта є необґрунтованим та суперечить вимогам законодавства, зокрема ст. 20 Лісового кодексу України, порушує права та унеможливлює належне здійснення обов`язків постійним лісокористувачем (п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 19, п. п. 1, 3, 5 ч. 2 ст. 19, ч. 2 ст. 20 Лісового кодексу України).

Вказує , що апелянт помилково ототожнив Містобудівні умови та погодження власника лісу і постійного лісокористувача на зведення об`єкта нерухомості на лісовій ділянці. Дані обставини належно оцінені судом першої інстанції та зроблено обґрунтований висновок про наявність підстав для задоволення позову. Окрім цього, для будь-якого неупередженого спостерігача, а тим більше для відповідача, очевидним є недопустимість будівництва у лісах об`єктів не пов`язаних із веденням лісового господарства, що, як виняток, та із додержанням ряду додаткових умов дозволено лише постійним лісокористувачам. Жодних прав на будівництво незаконного об`єкту відповідач не мав ні на час будівництва, ні на даний час, тому у нього не могло виникнути жодних законних очікувань на набуття будь-яких прав на споруджений об`єкт.

З огляду на характер спірних правовідносин, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в права ТОВ "Магазин "Сонячний" критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном, так і порушення принципу пропорційності, котрі сформовані у сталій практиці ЄСПЛ.

Прокурор вказує, що предмет та підстави позовів у справах № 924/974/19 та № 910/12377/16 не є тотожними у зв`язку з чим підстави для закриття провадження відсутні. Прокурором в даному випадку обрано належний спосіб захисту порушених прав, що узгоджується з вимогами ст. ст. 15-16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України.

Окрім того, в даному випадку, судом першої інстанції досліджено всі обставити та аргументи сторін, рішення ґрунтується на належних та допустимих доказах. При ухваленні рішення судом не вирішувались додаткові вимоги про які не зазначалося прокурором в позові, що свідчить про те, що суд першої інстанції не вийшов за межі позовних вимог.

Прокурор в судових засіданнях заперечив доводи апеляційної скарги, просить відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Позивачі, відповідач та третя особа не забезпечили явку повноважних представників в судові засідання, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду справи, явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалася, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами.

Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, заслухавши пояснення прокурора, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як встановлено апеляційним господарським судом з матеріалів даної справи та рішення Господарського суду м. Києва від 28.09.2016 р., яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду 01.02.2017 р. у справі № 910/12377/16, розпорядженням Хмельницької обласної державної адміністрації № 633/2008-р від 24.12.2008 р. передано у постійне користування земельні ділянки лісогосподарського призначення Волочиського району, Старокостянтинівського району, Хмельницького району площею 2937 га Державному підприємству "Хмельницьке обласне спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство "Хмельницькоблагроліс".

Розпорядженням Хмельницької обласної державної адміністрації № 497/2010-р від 30.09.2010 р. вирішено виділити Товариству з обмеженою відповідальністю "Магазин "Сонячний" для довгострокового тимчасового користування у рекреаційних цілях лісову ділянку площею 2,7 га у лісовому масиві, яка знаходиться на території Давидковецької сільської ради Хмельницького району (квартал 46), без вилучення земельної ділянки у постійного лісокористувача - Державного підприємства "Хмельницьке обласне спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство "Хмельницькоблагроліс".

06.09.2012 р. між Хмельницькою обласною державною адміністрацією (сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Магазин "Сонячний" (сторона-2) було укладено договір довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою, відповідно до умов якого сторона-1 надає, а сторона-2 приймає у строкове платне використання у рекреаційних цілях лісову ділянку площею 2,7 га у лісовому масиві, яка знаходиться на території Давидковецької сільської ради Хмельницького району (квартал 46), на термін до 2059 року, без вилучення земельної ділянки у постійного лісокористувача - Державного підприємства "Хмельницьке обласне спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство "Хмельницькоблагроліс".

Відповідно до розділу 2 договору в користування передається лісова ділянка загальною площею 2,7 га.

Згідно з розділом 3 договору лісова ділянка передається в довгострокове тимчасове користування у рекреаційних цілях.

Сторона-2 зобов`язана, зокрема, використовувати орендовану лісову ділянку відповідно до мети, визначеної у розділі 3 цього договору, дотримуючись при цьому вимог чинного земельного і екологічного законодавства, державних і місцевих стандартів, норм і правил щодо використання землі (розділ 8 договору)

На виконання умов договору довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою від 06.09.2012 р., орендодавець передав, а орендар прийняв лісову ділянку площею 2,7 га, розташовану за межами населеного пункту на території Давидковецької сільської ради Хмельницького району, що підтверджується актом приймання - передачі.

Відділом містобудування, архітектури, житлово - комунального господарства та будівництва Хмельницької районної державної адміністрації видано Товариству з обмеженою відповідальністю "Магазин "Сонячний" містобудівні умови і обмеження на будівництво одноповерхового із мансардним поверхом туристичного кемпінгу на території Давидковецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області.

Інспекцією державного архітектурно - будівельного контролю у Хмельницькій області 28.05.2014 р. видано декларацію про початок виконання будівельних робіт Товариству з обмеженою відповідальністю "Магазин "Сонячний" за адресою: лісовий масив (квартал 46) Хмельницького району Давидковецької с/р нового будівництва ІІ категорії складності, яка зареєстрована 03.06.2014 року за №ХМ 082141540537.

Інспекцією державного архітектурно - будівельного контролю у Хмельницькій області 17.06.2015 р. видано Товариству з обмеженою відповідальністю "Магазин "Сонячний" декларацію про готовність об`єкта до експлуатації - одноповерхового із мансардним поверхом туристичного кемпінгу на території лісового масиву (квартал 46) Давидковецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, ІІ категорії складності, загальною площею 142,02 кв.м., з техніко - економічними показниками об`єкта: фундамент: залізобетонні монолітні на армованій монолітній подушці, стіни і перегородки дерев`яні, перекриття дерев`яні, покриття метало черепиця по дерев`яній кроквяні системі, огороджувальні конструкції дерев`яний брус, фасади дерев`яний брус з водостійким лаковим перекриттям.

Згідно додатку до договору від 21.09.2012 р., укладеного між Державним підприємством "Хмельницьке обласне спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство "Хмельницькоблагроліс" (сторона-1) та ТОВ "Магазин "Сонячний" (сторона-2), сторона-2 має право зводити тимчасові будівлі і споруди, необхідні для ведення господарської діяльності, культурно- оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей.

Заступник прокурора Хмельницької області в інтересах держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Сонячний", Державної архітектурно - будівельної інспекції України та Хмельницької районної державної адміністрації про визнання незаконною та скасування реєстрації, знесення самочинно збудованого туристичного кемпінгу, приведення земельної лісової ділянки у попередній стан.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.09.2016 р., яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду 01.02.2017р. у справі № 910/12377/16 припинено провадження у даній справі в частині позовних вимог заступника прокурора Хмельницької області в інтересах держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації про визнання незаконною та скасування реєстрації декларації Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Сонячний" про готовність об`єкта до експлуатації, яка зареєстрована управлінням Державної архітектурно - будівельної інспекції у Хмельницькій області 17.06.2015 р. № ХМ 1421516800. Позовні вимоги Заступника прокурора Хмельницької області в інтересах держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації задоволено та зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Магазин "Сонячний" знести за власний кошт самочинно збудований об`єкт - одноповерховий із мансардним поверхом туристичний кемпінг площею 142,02 кв.м. на території лісового масиву (квартал 46) Давидковецької сільської ради Хмельницького району та привести лісову ділянку у межах здійсненої забудови у попередній стан.

Предметом даного позову є вимога прокурора в інтересах позивачів про розірвання договору, зобов`язання відповідача привести лісову ділянку у стан, не гірший порівняно з тим, у якому вона передавалась у користування, звільнивши її від незаконно збудованого об`єкту та повернути державі в особі уповноваженого органу.

Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на положення ст. ст. 7, 16, 18, 20, 31 Лісового кодексу України, ст. ст. 526, 629, 651 Цивільного кодексу України та розділ 9 договору від 06.09.2012р. № 5 тим, що відповідачем порушено вимоги законодавства та умови договору, внаслідок використання лісової ділянки не за цільовим призначенням, а під розташування будівлі, яка не є тимчасовою спорудою та зведена без погодження із власником чи постійним користувачем лісу.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам наявності підстав для представництва інтересів держави прокурором в особі позивачів, апеляційний суд враховує наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За приписами ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Згідно ч. 2 ст. 2 ЦК України одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка відповідно до статей 167, 170 ЦК України набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За приписами ч. 3-5 ст. 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005 р., заява 61517/00, пункт 27).

Водночас існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009 р., заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 р. №1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя згідно п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України.

Спеціальним законом, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді, є Закон України "Про прокуратуру".

Відповідно до ч. 3 ст. 23 вказаного Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 р. у справі № 806/1000/17).

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 7 Лісового кодексу України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

В силу ст. 8 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

У відповідності до ст. 9 Лісового кодексу України у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об`єктів комунальної власності в установленому законом порядку. Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

Рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст обласного та республіканського (Автономної Республіки Крим) значення приймаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями (ст. 6 ст. 31 Лісового кодексу України).

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 16 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за використанням та охороною земель, лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів.

Отже, органами, уповноваженими здійснювати функції у спірних правовідносинах є Хмельницька обласна державна адміністрація та Хмельницька районна державна адміністрація Хмельницької області.

Апеляційним господарським судом встановлено, що прокуратурою направлялися листи до Хмельницької ОДА та Хмельницької РДА, в яких вказувалось на бездіяльність зазначених суб`єктів владних повноважень, відсутність реагування на факт порушення вимог закону та умов договору з боку ТОВ "Магазин "Сонячний", а також на необхідність вжиття заходів до захисту інтересів держави в судовому порядку шляхом подання позову про розірвання договору та повернення земельної ділянки у придатному стані (листи від 29.10.2018 р. № 05/1-279 вих-18, від 25.01.2019 р. № 05/1-59 вих-19, від 25.04.2019 р. № 05/1-115 вих-19, від 06.06.2019 р. № 05/1-223 вих-19, від 11.07.2019 р. № 05/1-272 вих-19, від 11.07.2019 р. № 05/1- 271 вих-19).

При цьому, Хмельницькою обласною державною адміністрацією та Хмельницькою районною державною адміністрацією, як органами, уповноваженими здійснювати функції у спірних правовідносинах, заходи до захисту інтересів держави шляхом розірвання договору та повернення лісової ділянки у державну власність в судовому порядку не вживаються, що підтверджується листами від 23.11.2018 р. № 35/21- 3013/18, від 14.01.2019 р. № 35/06-184/19, від 25.03.2019 р. № 34/06-913/19, від 23.04.2019 р. № 40/06-1227/19, від 31.05.2019 р. № 68/10-12-2616/2019, від 22.05.2019 р. № 40/06-1403/19, від 01.07.2019 р. № 68/10-12-3112/2019, від 18.07.2019 р. № 68/10- 12-3437/2019, від 24.07.2019 р. № 35/06-1999/19.

Тобто наявні матеріали справи свідчать, що у даному випадку має місце бездіяльність компетентних органів - Хмельницької ОДА та Хмельницької РДА і, оскільки повноважні органи знали про порушення інтересів держави, але достатніх ефективних заходів для захист та відновлення порушеного права не вчиняли, зокрема шляхом звернення до суду з відповідним позовом, та вжиті заходи були очевидно недостатніми і порушення інтересів держави відповідачем не усунуто.

Компетентні органи були обізнані із намірами прокурора щодо звернення до суду з даним позовом, адже зверненню прокурора з позовом до суду передувало листування між ними щодо виявленого порушення.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів дійшла висновку, що у даній справі прокурором доведено наявність законних підстав на звернення з цим позовом до суду, оскільки вони зроблені з належним дослідженням обставин дотримання прокурором порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", з урахуванням встановлених обставин порушення відповідачем інтересів держави, а також наявності бездіяльності органів, уповноважених ці інтереси захищати, протягом тривалого строку після виявлення порушення відповідачем приписів чинного законодавства.

В свою чергу, прокурор вказує, що порушення умов використання лісової ділянки, визначених у законі та договорі, її незаконна забудова істотно порушує екологічні інтереси держави, порушує право Українського народу на володіння, користування та розпорядження лісовою ділянкою відповідно до визначеного Лісовим кодексом України правового режиму, що свідчить про істотне порушення справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами відповідача на незаконно споруджену будівлю.

Беручи до уваги вказані вище норми, враховуючи те, що даний спір може стосуватись порушення тимчасовим лісокористувачем ТОВ "Магазин "Сонячний" передбачених договором обов`язків щодо цільового використання лісової ділянки із дотриманням вимог земельного та лісового законодавства, обмеження прав державного підприємства як постійного лісокористувача, а на прокуратуру покладено обов`язок захищати інтереси держави, звернення прокурора з даним позовом є обґрунтованим.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає, що за змістом статті 18 ЛК України довгострокове тимчасове користування лісами - засноване на договорі строкове платне використання лісових ділянок, які виділяються для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт. Довгострокове тимчасове користування лісами державної та комунальної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.

Тимчасові лісокористувачі на умовах довгострокового користування мають право здійснювати господарську діяльність у лісах з дотриманням умов договору; за погодженням із власниками лісів, постійними лісокористувачами в установленому порядку зводити тимчасові будівлі і споруди, необхідні для ведення господарської діяльності; отримувати продукцію і доходи від її реалізації. Тимчасові лісокористувачі на умовах довгострокового користування зобов`язані приступати до використання лісів у строки, встановлені договором; виконувати встановлені обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом та договором; дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; вести роботи способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для охорони, захисту і відтворення типових та унікальних природних комплексів і об`єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, сприяти формуванню екологічної мережі; своєчасно вносити плату за використання лісових ресурсів; не порушувати прав інших лісокористувачів (стаття 20 ЛК).

Згідно з положеннями частини 2 статті 651 ЦК договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Як вбачається зі змісту зазначеної норми права, законодавець розуміє як істотне таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладені договору.

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, встановлених зазначеною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 ЦК.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення має вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Прокурор в інтересах держави в особі позивачів обґрунтовує наявність підстав для розірвання договору від 06.09.2012р. № 5 тим, що відповідач, всупереч ст. 20 ЛК України та розділу 6, 8 договору здійснив без погодження із власником чи постійним користувачем лісу забудову лісової ділянки, що є істотним порушенням умов договору та достатньою підставою для його розірвання.

Наявність негативних наслідків для власника чи постійного лісокористувача прокурор обґрунтовує тим, що дії відповідача призвели до незаконної забудови ділянки, що порушує правовий порядок використання лісів на землях державної форми власності.

Як встановлено апеляційним судом, 06.09.2012 р. між Хмельницькою обласною державною адміністрацією та ТОВ "Магазин "Сонячний" було укладено договір довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою площею 2,7 га у лісовому масиві, яка знаходиться на території Давидковецької сільської ради Хмельницького району (квартал 46), на термін до 2059 року, без вилучення земельної ділянки у постійного лісокористувача - ДП "Хмельницьке обласне спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство "Хмельницькоблагроліс".

Розділом 8 договору передбачено, що ТОВ "Магазин "Сонячний" зобов`язаний використовувати орендовану лісову ділянку відповідно до мети, визначеної у розділі 3 цього договору, дотримуючись при цьому вимог чинного земельного і екологічного законодавства, державних і місцевих стандартів, норм і правил щодо використання землі. Розділом 3 договору встановлено, що лісова ділянка передається в довгострокове тимчасове користування у рекреаційних цілях.

Судова колегія відмічає, що в силу ст. 20 ЛК України на лісову ділянку, надану у довгострокове тимчасове користування відповідачу встановлено обмеження (обтяження) щодо зведення, без погодженням із власником лісів (Хмельницькою ОДА) та постійним лісокористувачем (ДП "Проскурівське лісове господарство") в установленому порядку, тимчасових будівель і споруд, а також інших не тимчасових споруд, необхідних для ведення господарської діяльності.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач на спірній лісовій ділянці площею 2,7 га побудував об`єкт - одноповерховий із мансардним поверхом туристичний кемпінг, загальною площею 142, 02 кв. м., який не є тимчасовою спорудою, оскільки улаштований на фундаменті армованій монолітній подушці.

Вказані обставини підтверджуються доказами у даній справі, а також були встановлені судовими рішеннями у справі № 910/12377/16, які набрали законної сили, що в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України не може бути поставлене під сумнів та не потребує повторному доведенню, оскільки за змістом ч. 4 ст. 75 ГПК України, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи. Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази в розумінні ст. ст. 76, 76 ГПК України в підтвердження одержання погодженням від власників лісу та постійного лісокористувача, в даному випадку - Хмельницької ОДА та ДП "Проскурівське лісове господарство") щодо зведення на спірній лісовій ділянці площею 2,7 га об`єкту - одноповерхового із мансардним поверхом туристичного кемпінгу, загальною площею 142, 02 кв. м.

Колегія суддів відзначає, що Хмельницькою РДА, яка є стороною договору, було направлено ТОВ "Магазин "Сонячний" листи із пропозиціями розірвати договір у зв`язку із невиконанням ним обов`язків, передбачених договором та повернути лісову ділянку у, стані, не гіршому порівняно з тим, у якому вона передавалась у користування, звільнивши її від незаконно збудованого об`єкту, що підтверджується листами від 23.11.2018 р. № 40/21- 3008/18, від 25.03.2019 р. № 40/06-912/19. Однак, відповідач вказані пропозиції про розірвання договору у добровільному порядку відхилив, що стверджується листами від 01.04.2019 р. № 01/19, від 18.04.2019 р. № 03/19.

В свою чергу, суд вказує, що розділом 9 договору визначено, що договір втрачає чинність у разі його припинення або розірвання. Підставою для розірвання договору є: рішення суду, яке набрало законної сили, на вимогу однієї із Сторін унаслідок невиконання другою Стороною обов`язків, передбачених договором, а також з інших підстав, визначених законом; невиконання іншою Стороною обов`язків, передбачених договором, в порядку встановленому законодавством; використання лісової ділянки не за цільовим призначенням.

З огляду на те, що відповідач, всупереч ст. 20 ЛК України та розділу 6, 8 договору від 06.09.2012 р. № 5 здійснив, без погодження із власником чи постійним користувачем лісу, забудову лісової ділянки площею 2,7 га у лісовому масиві, яка знаходиться на території Давидковецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області (квартал 46), що є істотним порушенням умов договору та порушує правовий порядок використання лісів на землях державної форми власності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказане є достатньою підставою для розірвання договору від 06.09.2012 р. № 5, який укладеного між Хмельницькою РДА та ТОВ "Магазин "Сонячний".

Апеляційний господарський суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на те, що позивач-2 шляхом видачі Містобудівних умов фактично надав йому дозвіл на спорудження на вказаній земельній ділянці зазначеного у Містобудівних умовах об`єкта, з огляду на наступне.

Порядок видачі Містобудівних умов регулюються Законом України від 17.02.2011 р. № 3038-VІ "Про регулювання містобудівної діяльності" та Порядком здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду, який затверджений постановою КМ України № 698 від 19.08.2015 р. (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

Відповідно до ст. 41-1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" державний архітектурно-будівельний нагляд - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання уповноваженими органами містобудування та архітектури, структурними підрозділами Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та виконавчими органами сільських, селищних, міських рад з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами, що здійснюють контроль у сфері містобудівної діяльності (далі - об`єкти нагляду), вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час провадження ними містобудівної діяльності.

Державний архітектурно-будівельний нагляд здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, через головних інспекторів будівельного нагляду у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва. Суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів.

Виконавчий орган сільської, селищної, міської ради вживає заходів щодо організації комплексної забудови територій відповідно до вимог цього Закону.

Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Відповідно до статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.

Таким чином, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки - це документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією. Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 803/1231/17 та від 14 серпня 2018 року у справі № 823/5265/15.

З огляду на викладене, відповідач помилково ототожнює містобудівні умови (як документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, меж земельної ділянки, інші вимоги до об`єктів будівництва) та отримання погодження власника лісу та постійного лісокористувача на зведення об`єкту нерухомості на лісовій ділянці в порядку ст. 20 ЛК України.

Окрім того, суд першої інстанції правомірно вказав на те, що на вказаній земельній ділянці встановлено обмеження на будівництво лише тимчасових будівель і споруд, необхідних для ведення господарської діяльності, проте в даному випадку збудований об`єкт не є тимчасовою будівлею, а також відсутні докази наявності розробленого у встановленого порядку проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки, що є порушенням правового порядку використання лісової земельної ділянки.

Відтак, апеляційний господарський суд вважає доводи скаржника в цій частині такими, що не знайшли свого підтвердження в процесі перегляду судового рішення в апеляційному порядку.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача привести лісову ділянку площею 2,7 га у лісовому масиві, яка знаходиться на території Давидковецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області (квартал 46) у стан, не гірший порівняно з тим, у якому вона передавалась у користування, звільнивши її від незаконно збудованого об`єкту, та повернути державі в особі Хмельницької обласної державної адміністрації, суд враховує наступне.

Колегія суддів зазначає, що у разі припинення або розірвання договору орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

Розділом 7 договору встановлено, що після припинення дії договору, відповідач повертає Хмельницькій РДА лісову ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її у користування. Відповідач у разі погіршення корисних властивостей лісової ділянки, пов`язаних зі зміною її стану, має право на відшкодування збитків у розмірі, визначеному законодавством.

В свою чергу, розділом 9 договору сторони передбачили, що в разі припинення або розірвання цього договору відповідач має забезпечити виконання умов повернення земельної ділянки, визначених у пункті 3.5. цього договору.

Колегія суддів вказує, що розпорядженням Хмельницької РДА від 13.11.2018 р. № 570/2018-р було створено комісію з обстеження дотримання відповідачем умов договору від 06.09.2012 р.

21.11.2018 р. комісією здійснено обстеження лісової ділянки та встановлено, що вона огороджена парканом, на даній ділянці наявний об`єкт (капітальна споруда) - одноповерховий із мансардним поверхом туристичний кемпінг.

Як вказувалося судом вище, Хмельницькою РДА, яка є стороною договору, було направлено ТОВ "Магазин "Сонячний" листи із пропозиціями розірвати договір у зв`язку із невиконанням ним обов`язків, передбачених договором та повернути лісову ділянку у, стані, не гіршому порівняно з тим, у якому вона передавалась у користування, звільнивши її від незаконно збудованого об`єкту, що підтверджується листами від 23.11.2018 р. № 40/21- 3008/18, від 25.03.2019 р. № 40/06-912/19. Однак, відповідач вказані пропозиції про розірвання договору у добровільному порядку відхилив, що стверджується листами від 01.04.2019 р. № 01/19, від 18.04.2019 р. № 03/19.

Отже, визнавши встановленими зазначені обставини на підставі сукупності поданих до матеріалів справи доказів, суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку про наявність фактичних та правових підстав для дострокового розірвання договору довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою від 06.09.2012р. № 5, а відтак і обґрунтованості вимог прокурора про зобов`язання ТОВ "Магазин "Сонячний" привести лісову ділянку площею 2,7 га у лісовому масиві, яка знаходиться на території Давидковецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області (квартал 46) у стан, не гірший порівняно з тим, у якому вона передавалась у користування, звільнивши її від незаконно збудованого об`єкту та повернути державі в особі Хмельницької обласної державної адміністрації в силу положень 7, 9 договору від 06.09.2012р. № 5.

Щодо клопотання відповідача про закриття провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України в частині вимог прокурора про зобов`язання відповідача привести лісову ділянку площею 2,7 га у лісовому масиві у стан, не гірший порівняно з тим, у якому вона передавалась у користування, звільнивши її від незаконно збудованого об`єкту, та повернути державі в особі Хмельницької обласної державної адміністрації, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до п. 2 частини першої статті 175 цього Кодексу (є таке, що набрало законної сили, рішення суду у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав), крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу.

Тлумачення п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України дає підстави зробити висновок, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Тобто правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Аналогічний правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 8 квітня 2020 року у справі № 761/41071/19 (провадження № 61-2192св20).

Обґрунтовуючи клопотання про закриття провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України в частині вимог прокурора, відповідач вказує, що вимога прокурора привести спірну лісову ділянку у стан, не гірший порівняно з тим, у якому вона передавалась у користування, звільнивши її від незаконно збудованого об`єкту, та вимога, яка була задоволена рішенням Господарського суду м. Києва від 28.09.2016р. у справі № 910/12377/16, є ідентичними.

Колегія суддів, надавши оцінку доводам відповідача зазначає, що предметом спору у даній справі є зобов`язання приведення лісової ділянки (площею 2,7 га у лісовому масиві, яка знаходиться на території Давидковецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області (квартал 46) у стан, не гірший порівняно з тим, у якому вона передавалась у користування, звільнивши її від незаконно збудованого об`єкту та повернення її державі в особі Хмельницької обласної державної адміністрації у зв`язку із розірванням договору від 06.09.2012 р. № 5.

Підставою позову у справі є нормативно-правова кваліфікація обставин, якими прокурор обґрунтовує свої вимоги, в тому числі обставини, встановлені судовими рішеннями у справі № 910/12377/16.

Натомість рішення суду у справі № 910/12377/16, на яке посилається відповідач, стосується предмету спору - зобов`язання ТОВ "Магазин "Сонячний" знести за власний кошт самочинно збудований об`єкт - одноповерховий із мансардним поверхом туристичний кемпінг площею 142,02 кв.м. на території лісового масиву (квартал 46) Давидковецької сільської ради Хмельницького району та привести лісову ділянку у межах здійсненої забудови у попередній стан з підстав віднесення об`єкта нерухомого майна - (одноповерховий із мансардним поверхом туристичний кемпінг, загальною площею 142,02 кв.м.) до поняття самочинного будівництва, а також відсутності доказів наявності розробленого у встановленого порядку проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки, що є порушенням правового порядку використання лісової земельної ділянки.

Відтак, беручи до уваги викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що предмет та підстави позовів у даній справі та справі № 910/12377/16 не є тотожними, тому відсутні підстави для закриття провадження у даній справі а підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Також судом апеляційної інстанції не встановлено факту виходу судом першої інстанції за межі позовних вимог та порушення вимог ч. 2 ст. 237 ГПК України, оскільки суд першої інстанції розглянув вимоги, які були предметом судового розгляду, резолютивна частина рішення в повній мірі відповідає заявленим позовним вимогам прокурора.

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що в рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007 р., аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов`язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін.

ЄСПЛ у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України").

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції належно виконав свій обов`язок щодо мотивації прийнятого ним рішення у даній справі та дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Хмельницької області від 12.10.2020 р. у справі № 924/974/19 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Сонячний" - без задоволення.

Судові витрати покладаються на скаржника згідно ст. ст. 129, 282 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 281-284 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Сонячний" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 12.10.2020 р. у справі № 924/974/19 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.

3. Справу повернути до Господарського суду Хмельницької області.

Повний текст постанови складений 16 березня 2021р

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Маціщук А.В.