Постанова

від 10.03.2021 по справі 905/1532/17

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" березня 2021 р. Справа №905/1532/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Ільїн О.В.,

при секретарі Беккер Т.М.,

за участю представників:

позивача - не з`явився;

відповідача - Комісарова А.В., свідоцтво ДН№5107 від 25.07.2018 року, довіреність б/н від 27.11.2020 року;

Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Харків) - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства Українська залізниця , м.Київ, (вх.№321Д/1-40) на ухвалу Господарського суду Донецької області від 23.12.2020 року винесену за результатом розгляду скарги на бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Харків) у справі №905/1532/17,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Імпульс-2008 , м.Маріуполь,

до Державного підприємства Донецька залізниця , м.Донецьк, якого 16.07.2020 року замінено правонаступником - Акціонерним товариством Українська залізниця , м.Київ,

за участю Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Харків)

про визнання заборгованості 7838862,55 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 23.12.2020 року у справі №905/1532/17 (суддя Паляниця Ю.О., повний текст складено 28.12.2020 року) скаргу б/н від 23.10.2020 року Товариства з обмеженою відповідальністю Імпульс-2008 задоволено.

Визнано неправомірною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) щодо невжиття заходів примусового виконання наказу Господарського суду Донецької області від 06.10.2017 року у справі №905/1532/17.

Зобов`язано Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) усунути порушення (поновити порушене право заявника), шляхом вжиття всіх необхідних заходів для фактичного повного виконання рішення Господарського суду Донецької області від 19.09.2017 року у справі №905/1532/17 у відповідності до вимог Закону України Про виконавче провадження .

Акціонерне товариство Українська залізниця з вказаною ухвалою суду першої інстанції не погодилося та звернулося до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті ухвали норм права, на неповне з`ясування обставин, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати ухвалу Господарського суду Донецької області від 23.12.2020 року та прийняти нове судове рішення, яким у задоволені скарги б/н від 23.10.2020 року Товариства з обмеженою відповідальністю Імпульс-2008 відмовити. Судові витрати апелянт просить покласти на позивача.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що наразі існують обставини, які унеможливлюють виконання судового рішення у справі №905/1532/17 та які закріплено на законодавчому рівні. Так, судом першої інстанції не враховано, що рішення суду у справі №905/1532/17 прийнято за зобов`язаннями ДП Донецька залізниця . Законом України Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування (Закон №4442-VI) встановлено мораторій на задоволення вимог кредиторів/стягувачів за зобов`язаннями ДП Донецька залізниця . Вказаний Закон є спеціальним та пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у правовідносинах щодо погашення заборгованості за зобов`язаннями ДП Донецька залізниця .

Скаржник вказує, що проведення будь-яких виконавчих дій, які спрямовані на виконання судових рішень у яких боржником є АТ Укрзалізниця за боргами ДП Донецька залізниця підпадають під дію мораторію, про що наголошено у пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №910/5953/17 від 16.06.2020 року.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.02.2021 року відкрито апеляційне провадження за скаргою відповідача на ухвалу Господарського суду Донецької області від 23.12.2020 року у справі №905/1532/17; встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду відзиви, а також встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду заяви, клопотання та документи в обґрунтування своєї позиції по справі; призначено справу до розгляду в судове засідання і роз`яснено шляхи реалізації права на участь у судовому засіданні.

01.03.2021 року від Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Харків) надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№2621), в якому виклав відомості щодо проведення виконавчих дій по виконанню наказу у справі №905/1532/17. Вказав, що висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 року у справі №910/5953/17 не можуть застосовуватись при розгляді даної справи, оскільки стосуються іншого предмету розгляду. Також представник просить апеляційну скаргу розглядати за його відсутності.

Ухвала суду від 15.02.2021 року була направлена учасникам справи рекомендованими листами 16.02.2021 року за адресами, зазначеними в апеляційній скарзі і отримана відповідачем - 22.02.2021 року та Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - 19.02.2021 року. Ухвала суду, яка направлялась на адресу позивача повернулась до суду з позначкою поштового відділення адресат відсутній за вказаною адресою .

Відповідно до частин 3, 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною або яка міститься у відповідному реєстрі, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позивач належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Частина 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України визначає, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що наявних у справі документів достатньо для розгляду справи по суті, судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, а також враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком, з огляду на положення ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні за відсутності представників позивача та державного виконавця.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

У Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків), перебуває зведене виконавче провадження 62662285 від 27.07.2020 року стосовно стягнення заборгованості із боржника АТ Укрзалізниця код ЄДРПОУ 40075815. До складу зведеного виконавчого провадження 62662285 від 27.07.2020 року входить виконавче провадження №55506004 з примусового виконання наказу №905/1532/17 виданого 06.10.2017 року Господарським судом Донецької області.

На підставі ухвали Господарського суду Донецької області від 16.07.2020 року у справі №905/1532/17 здійснено заміну сторони виконавчого провадження №55506004 по виконанню наказу Господарського суду Донецької області від 06.10.2017 року у справі №905/1532/17 вибулого боржника Державного підприємства Донецька залізниця , ідентифікаційний код юридичної особи 01074957, адреса: 83000, Донецька обл., місто Донецьк, вул. Артема, 68 на нового боржника (правонаступника) Акціонерне товариство Українська залізниця , ідентифікаційний код юридичної особи: 40075815, адреса: 03150, м. Київ, Печерський район, вулиця Єжи Ґедройця, буд. 5.

15.10.2020 року стягувач через свого представника звернувся із заявою про примусове виконання судового рішення за наказом Господарського суду Донецької області від 06.10.2017 року у справі №905/1532/17.

21.10.2020 року стягувач через свого представника отримав від Відділу (за підписом керівника Відділу Филипенко Г.) відповідь №8546/02.3-49/19035 від 19.10.2020 року, в якій, посилаючись на положення Закону України Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації , п. 11 ч. 1 ст. 34 Закону України Про виконавче провадження , п. 5-1 Перехідних та прикінцевих положень Закону України Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування , повідомлено про недоцільність та неможливість здійснення примусового виконання судового рішення.

Вважаючи протиправною бездіяльність органу що здійснює примусове виконання судового рішення, стягувач звернувся до Господарського суду Донецької області зі скаргою на бездіяльність органу, що здійснює виконання судового рішення за наказом Господарського суду Донецької області від 06.10.2017 року у справі №905/1532/17, за результатом розгляду якої винесено оскаржувану ухвалу.

Відповідно до ч. 1 статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до приписів статті 1 Закону України Про виконавче провадження , виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Законодавцем передбачений чіткий порядок вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні. Державний виконавець наділений відповідними повноваженнями, він повинен дотримуватись цих вимог законодавства з метою забезпечення максимального дотримання засад, передбачених статтею 2 Закону України Про виконавче провадження . Зокрема, такими засадами є - верховенство права, законність, справедливість, неупередженість та об`єктивність, гласність та відкритість виконавчого провадження. Разом з тим, порушення зазначених засад має наслідком порушення безпосередньо прав сторін виконавчого провадження.

При цьому вчинення державним виконавцем дій, які визначені законом для виконання судового рішення, будуть вважатися належними у разі вжиття останнім усіх необхідних (можливих) заходів у їх передбаченій нормативно-правовим актом певній послідовності для повного виконання виконавчого документу у встановлені законом строки, з дотриманням прав учасників виконавчого провадження - стягувача та боржника (постанова Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 19.08.2019 року у справі №913/438/16).

За змістом ч.1 ст.5 Закону України Про виконавче провадження примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів .

За приписами ст.3 Закону України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України Про виконавче провадження виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За приписами ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій її території.

Відповідно до ст.129-1 Основного Закону України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно із ч.2 ст.13 Закону України Про судоустрій і статус суддів судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до ст.18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Вказана норма кореспондується зі ст.326 Господарського процесуального кодексу України, за якою судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

За змістом ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 року у справі Шмалько проти України (заява №60750/00) зазначено, що для цілей ст.6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду . У рішенні від 17.05.2005 року у справі Чіжов проти України (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах Півень проти України від 29.06.2004 року заява №56849/00, Горнсбі проти Греції від 19.03.1997 року).

Як вбачається зі змісту рішення від 20.07.2004 року Європейського суду з прав людини Шмалько проти України право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п.43).

Окрім того, у п.п.18, 23 рішення Європейського суду від 12.05.2011 року у справі Ліпісвіцька проти України однозначно визначено про те, що судове рішення та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні, у зв`язку з чим виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом, а його тривалість має досягати цілей, зазначених в п.1 ст.6 Конвенції щодо права кожної особи на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для законного сподівання на виплату такої заборгованості і становить майно цієї особи у зазначеній ст.1 Першого протоколу (рішення Європейського суду з прав людини від 06.10.2011 року у справі Агрокомплекс проти України ).

У рішенні від 15.10.2009 року Європейський суд з прав людини у справі Юрій Миколайович Іванов проти України вказав на те, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту ст.1 Першого протоколу.

Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.

У справі Фуклев проти України (рішення від 07.06.2005 року) Європейський суд з прав людини вказав, що держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.

Сукупний аналіз рішень Європейського суду у справах Алпатов та інші проти України , Робота та інші проти України , Варава та інші проти України , ПМП Фея та інші проти України достеменно засвідчує його однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст.124 Конституції України.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 року №11-рп/2012).

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

У пілотному рішенні Юрій Миколайович Іванов проти України від 15.10.2009 року Європейський суд з прав людини встановив, що було порушено п.1 ст.6 Конвенції та ст.1 Протоколу №1 через невиконання або несвоєчасне виконання остаточних судових рішень. Суд зазначив, що затримки були спричинені комбінацією чинників, включаючи відсутність бюджетних коштів, бездіяльністю державної виконавчої служби та недоліками національного законодавства, внаслідок чого пан Іванов та інші заявники у подібній ситуації не змогли добитись примусового виконання судових рішень. Всі ці чинники належали до компетенції української влади, і, отже, Україна несе повну відповідальність за таке невиконання (рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України , від 15.10.2009 року, №40450/04, п.п.83-85). Суд також постановив, що зазначені вище порушення є наслідком несумісної з положеннями Конвенції практики, яка полягає в систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв`язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту (п.4 резолютивної частини цього рішення).

У п.3 резолютивної частини рішення від 12.10.2017 року у справі Бурмич та інші проти України , заява №46852/13, Велика палата Європейського суду з прав людини постановила, що п`ять заяв та 12143 заяв (всього 12148), перераховані в додатках I і II до цього рішення, а також ті, що можуть надійти вже після ухвалення цього рішення, повинні розглядатися відповідно до зобов`язань, які випливають із пілотного рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України , в якому виявлено існування структурної проблеми, що спричиняє порушення параграфу 1 ст.ст.6, 13 Конвенції та ст.1 Протоколу №1.

Отже, тривале невиконання або несвоєчасне виконання національних судових рішень, за виконання яких Україна несе відповідальність, є структурною та системною проблемою, яку визначено в пілотному рішенні Європейського суду з прав людини, і запровадження ефективних засобів юридичного захисту стосовно відповідних порушень є прямим обов`язком держави.

Таким чином, виходячи з практики Європейського суду з прав людини держава відповідальна за виконання рішення, ухваленого на користь стягувача у цій справі. Тривале невиконання рішення та відсутність засобів захисту прав стягувача на національному рівні спричиняє порушення параграфу 1 ст.ст.6, 13 Конвенції та ст.1 Протоколу №1.

З урахуванням викладеного, відповідно до вимог Конституції України, рішення від 19.09.2017 року у справі №905/1532/17, яке набрало законної сили, є обов`язковим до виконання та має бути виконане.

20.10.2019 року набрав чинності Закон України Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації №145-ІХ від 02.10.2019 року.

Відповідно до п.3 розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України №145-ІХ від 02.10.2019 року заборонено вчиняти виконавчі дії щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації , протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.

Системний аналіз змісту даної норми разом з іншими заборонами та мораторіями на звернення стягнення на майно боржників - державних підприємств, встановленими на момент прийняття Закону №145-ІХ від 02.10.2019 року, свідчить про їх спрямування на необхідність збереження об`єктів права державної власності, які були включені до переліків, затверджених Законом України Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації , у зв`язку з їх стратегічним значенням для української економіки та національної безпеки з метою запобігти безконтрольному відчуженню майна, що складає єдиний майновий комплекс, у тому числі через застосування позаприватизаційних процедур.

Винятком із зазначеної заборони є стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.

Тобто вказаною нормою цього нормативно-правового акту України з усього складу майна підприємства, призначеного для його діяльності, яким також є нерухоме майно (будівлі, споруди, земельні ділянки тощо), передбачено можливість звернення стягнення лише на конкретні види майна цього підприємства, зокрема, грошові кошти, що узгоджується з положеннями чинного законодавства України, а також відповідає меті та суті Закону України Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації .

Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові від 20.11.2020р. Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №910/12809/19.

Відповідна правова позиції наведена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 року у справі №910/12809/19.

Наведені вище обставини спростовують доводи органу примусового виконання рішення, викладені у листі-відповіді №8546/02.3-49/19035 від 19.10.2020 року, щодо недоцільності застосування заходів примусового виконання рішення Господарського суду Донецької області від 19.09.2017 року у справі №905/1532/17 (ВП№55506004).

Оскільки виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та приймаючи до уваги, що однією із засад інституту виконавчого провадження є обов`язковість судового рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає висновок суду першої інстанції про задоволення скарги в частині визнання неправомірною бездіяльності Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) щодо невжиття заходів примусового виконання наказу господарського суду Донецької області від 06.10.2017 року у справі №905/1532/17 обґрунтованим та правомірним.

Щодо мораторію на звернення стягнення на активи боржника зазначеному у п. 11 ч. 1 ст. 34 Закону України Про виконавче провадження , п. 5-1 Перехідних та прикінцевих положень Закону України Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування , слід зазначити, що вказане наразі не входить до предмету дослідження.

Суд оцінює дії державного виконавця у розрізі його дій/бездіяльності з моменту відкриття виконавчого провадження по виконанню наказу Господарського суду Донецької області від 06.10.2017 року у справі №905/1532/17 і направлення листа, в якому викладено позицію про недоцільність проведення виконавчих дій. Колегія суддів звертає увагу, що державним виконавцем не приймалось будь-яких рішень, які б були оформлені належним чином про зупинення вчинення виконавчих дій у зв`язку з мораторієм, як і відсутні відомості про оскарження дій державного виконавця в межах проведення виконавчих дій у зв`язку з введенням мораторію.

Щодо вимоги про необхідність зобов`язання органу примусового виконання рішень усунути порушення (поновити порушене право заявника), а саме: невідкладно вжити всі необхідні заходи щодо примусового виконання рішення Господарського Донецької області від 19.09.2017 року у справі №905/1532/17, передбачені Законом України Про виконавче провадження , в тому числі, звернути стягнення на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, в тому числі, кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах, слід зазначити наступне.

Відповідно до визначення, що міститься в Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженій наказом №1395/5 від 24.04.2017 року Міністерства юстиції України, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Згідно з положеннями рекомендації №R (80) 2, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 року державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 року, під дискреційним повноваженнями слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Висновки щодо дискреційності повноважень державного виконавця при здійсненні заходів з примусового виконання рішень у виконавчому провадженні викладені, зокрема, в постанові Верховного Суду від 14.03.2018 року у справі №660/612/16-ц.

Таким чином, вжиття заходів для належного та своєчасного примусового виконання рішення є компетенцією державного виконавця, і, суд у межах розгляду скарги, не може зобов`язувати його вчиняти ті чи інші дії для виконання наказу (в тому числі, зобов`язати звернути стягнення на кошти боржника), оскільки вибір заходів по примусовому виконанню рішення суду та послідовності їх застосування віднесено до компетенції державного виконавця.

Відповідно до ст.343 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Відтак, з урахуванням змісту вказаної норми господарського процесуального законодавства, суд вважає вірним та обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про задоволення скарги і зобов`язання Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) усунути порушення (поновити порушене право заявника), шляхом вжиття всіх необхідних заходів для фактичного повного виконання рішення господарського суду Донецької області від 19.09.2017 року у справі №905/1532/17 у відповідності до вимог Закону України Про виконавче провадження .

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

На думку колегії суддів позиція державного виконавця викладена у листі №8546/02.3-49/19035 від 19.10.2020 року щодо недоцільності та неможливості здійснення примусового виконання судового рішення вчиненні при довільному тлумаченні норм права.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв`язку з чим апеляційна скарга - Акціонерного товариства Українська залізниця не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржувана ухвала Господарського суду Донецької області від 23.12.2020 року у справі №905/1532/17 має бути залишена без змін.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 74, 77, 86, 129, 269, 271, 273, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Українська залізниця залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Донецької області від 23.12.2020 року у справі №905/1532/17 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 15 березня 2021 року.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя О.В. Ільїн