Постанова

від 10.03.2021 по справі 389/2702/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 березня 2021 року

м. Київ

справа № 389/2702/18

провадження № 61-11426св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Державний ощадний банк України ,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю Хорвакс-Проперті , Товариство з обмеженою відповідальністю Хорвакс-Технології , приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Бєлінський Ігор Дмитрович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства Державний ощадний банк України на рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14 березня 2019 року у складі судді Савельєвої О. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 07 липня 2020 року у складі колегії суддів: Письменного О. А., Дуковського О. Л., Чельник О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року Публічне акціонерне товариство Державний ощадний банк України (далі - ПАТ Державний ощадний банк України ) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: ТОВ Хорвакс-Проперті , ТОВ Хорвакс-Технології , приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Бєлінський І. Д., про визнання договору купівлі-продажу недійсним та скасування запису про державну реєстрацію права власності.

На обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 18 вересня 2014 року між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, який було посвідчено приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Бєлінським І. Д. За вказаним договором продавець передав у власність покупцеві земельну ділянку площею 2,1806 га, кадастровий номер 3522281500:53:000:2000, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач вважає, що укладений між відповідачами договір купівлі-продажу носить фіктивний характер, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, та з метою уникнути виконання в майбутньому за рахунок предмету договору (земельної ділянки) судового рішення у справі № 756/217/15-ц за позовом ПАТ Державний ощадний банк України до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Вказує, що оспорюваний договір був укладений між відповідачами за наявності невиконаного зобов`язання ОСОБА_1 як поручителя за кредитними договорами від 07 жовтня 2011 року № 5, від 05 вересня 2013 року № 4, укладеними між ПАТ Державний ощадний банк України та ПП Спецзовнішкомплект .

Крім того, ОСОБА_2 , перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , надавала свою згоду на укладення договорів поруки з ПАТ Державний ощадний банк України .

Крім того, ОСОБА_2 була співзасновником ПП Спецзовнішкомплект .

26 грудня 2014 року банк подав до Оболонського районного суду м. Києва позов про стягнення з ОСОБА_1 прострочених платежів за договорами кредиту.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 22 січня 2015 року відкрито провадження в справі.

Крім того, 09 лютого 2015 року ПП Спецзовнішкомплект та ОСОБА_1 направлені вимоги про усунення порушення зобов`язань, в яких банк вимагав сплатити заборгованість за кредитними договорами в повному обсязі, проте ці вимоги виконані не були.

Позивач вважає, що перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, з метою приховати земельну ділянку від виконання в майбутньому за її рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів з ОСОБА_1 , відповідачі уклали оспорюваний договір. Тобто дії сторін договору купівлі-продажу земельної ділянки були спрямовані на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до дружини боржника - ОСОБА_2 .

З урахуванням уточнених позовних вимог ПАТ Державний ощадний банк України просило суд визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 18 вересня 2014 року, площею 2,1806 га, кадастровий номер 3522281500:53:000:2000, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець), посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Бєлінським І. Д. та зареєстрований у реєстрі за № 868; скасувати запис про державну реєстрацію права власності від 18 вересня 2014 року, внесений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Бєлінським І. Д. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 15900184 від 18 вересня 2014 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14 березня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оспорюваний договір купівлі-продажу укладено в належній формі, сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов, а на його виконання передано майно та сплачено обумовлену договором суму коштів. Договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним, а воля сторін договору відповідала зовнішньому її прояву. Тобто, укладаючи договір, сторони знали про наслідки його укладення та бажали настання таких наслідків. Спірна земельна ділянка не була предметом іпотеки, на час укладення вказаного договору спори в суді про стягнення заборгованості за кредитними договорами були відсутні.

Не погодившись із зазначеним рішенням, ПАТ Державний ощадний банк України подало апеляційну скаргу на нього.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 07 липня 2020 року апеляційну скаргу ПАТ Державний ощадний банк України залишено без задоволення, рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14 березня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

31 липня 2020 року АТ Державний ощадний банк України , яке є правонаступником ПАТ Державний ощадний банк України , подало до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду через засоби поштового зв`язку касаційну скаргу на рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14 березня 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 07 липня 2020 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, а також без урахування правових позицій Верховного Суда у справах з подібними правовідносинами.

Доводи інших учасників справи

01 вересня 2020 року на адресу Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від представника ОСОБА_2 - адвоката Квашук О. М. надійшов відзив на касаційну скаргу АТ Державний ощадний банк України , в якому представник відповідач просить суд у задоволенні касаційної скарги позивача відмовити, оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

17 серпня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що між ПАТ Державний ощадний банк України та ПП Спецзовнішкомплект 07 жовтня 2011 року укладено договір кредитної лінії № 5, відповідно до якого банк надав грошові кошти у вигляді мультивалютної відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з остаточним терміном повернення не пізніше 06 жовтня 2015 року з максимальним лімітом кредитування 37 500 000,00 грн.

Виконання даного договору забезпечено, крім іншого, договором поруки, укладеним 07 жовтня 2011 року між ПАТ Державний ощадний банк України , позичальником ПП Спецзовнішкомплект та поручителем ОСОБА_1 .

Між ПАТ Державний ощадний банк України та ПП Спецзовнішкомплект 05 вересня 2013 року укладено договір кредитної лінії № 4, відповідно до якого банк надав грошові кошти у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з остаточним терміном повернення не пізніше 04 вересня 2014 року з максимальним лімітом кредитування 22 000 000,00 грн.

Виконання договору кредитної лінії № 4 забезпечено договором поруки № 1, укладеним 05 вересня 2013 року між ПАТ Державний ощадний банк України , позичальником ПП Спецзовнішкомплект та поручителем ОСОБА_1 .

Засновниками ПП Спецзовнішкомплект були ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які в сукупності володіли 100 % голосів. ОСОБА_2 , яка володіла 50 % статутного капіталу ПП Спецзовнішкомплект , 27 серпня 2014 року передала свою частку у власність покупця ОСОБА_3 , який володів іншими 50 % статутного капіталу даного підприємства, за 100 000,00 грн, про що ними укладено та нотаріально посвідчено договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ПП Спецзовнішкомплект від 27 серпня 2014 року.

18 вересня 2014 року між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки. Згідно з пунктом 1 договору, продавець передає у власність покупця земельну ділянку площею 2,1806 га з кадастровим номером 3522281500:53:000:2000, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Пунктом 4 договору визначено, що продаж земельної ділянки за домовленістю сторін вчиняється за 145 000,00 грн. Даний договір посвідчено приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Бєлінським І. Д. та зареєстровано в реєстрі за № 868.

Пунктом 4 договору зафіксовано факт повного розрахунку за продане майно.

З пункту 10 договору вбачається, що відсутність заборони, арешту відчуження нерухомого майна, яке є предметом цього договору, а також відсутність податкової застави, сервітутів, емфітевзису, суперфіцію, інших обмежень у використанні земельної ділянки, що відчужується за даним договором, нотаріусом перевірено.

ОСОБА_1 18 вересня 2014 року подав нотаріусу заяву, в якій повідомив про те, що кошти, які використані на придбання та укладання, зокрема, договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 2,1806 га з кадастровим номером 3522281500:53:000:2000, його дружиною ОСОБА_2 не є спільними коштами подружжя, а є її особистими приватними.

За 2012 рік загальна сума доходу ОСОБА_2 склала 255 183,53 грн, за 2013 рік - 133 373,43 грн, що вбачається з податкових декларацій платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця за відповідні звітні періоди.

Право власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно зареєстровано 18 вересня 2014 року (підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу, серія та номер: 868, виданий 18 вересня 2014 року).

На вказану земельну ділянку 03 листопада 2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстроване й інше речове право, а саме - право оренди земельної ділянки. Підстава виникнення іншого речового права: договір оренди землі, серія та номер: б/н, укладений 28 жовтня 2015 року між ОСОБА_2 та ТОВ Хорвакс-Технології .

Оболонським районним судом м. Києва ухвалою від 22 січня 2015 року відкрито провадження у справі за позовом ПАТ Державний ощадний банк України до ОСОБА_1 , третя особа ПП Спецзовнішкомплект , про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) під правочином розуміються дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (стаття 657 ЦК України).

Частиною першою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частиною п`ятою статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно статті 204 ЦК України правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України, є підставою недійсності правочину.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, що обумовлювалися цим правочином, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами (стаття 234 ЦК України).

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин формально і заздалегідь знаючи, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений, його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.

При фіктивному правочині у сторін такого правочину відсутній намір створити ті правові наслідки, які задекларовані у правочині. Тобто волевиявлення учасників правочину не відповідає їх дійсній волі. Ознаками фіктивності договору є: наявність зовнішньої форми правочину, що фіксує удавані наміри сторін; відсутність у сторін дійсного наміру створити наслідки, які зумовлювалися у цьому правочині. Тобто має місце лише імітація правочину, а у діях сторін, що імітують правочин, відсутня головна ознака правочину - спрямованість на встановлення, припинення або іншу видозміну цивільних правовідносин.

Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14 та постановах Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі № 6-116цс14, від 09 серпня 2017 року у справі № 6-2690цс16.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Позивач вказував на те, що спірний правочин про відчуження земельної ділянки був укладений між сторонами з метою уникнення виконання судового рішення про стягнення боргу, під час виконання якого на спірну земельну ділянку було б накладено арешт та звернуто стягнення у рахунок погашення боргу.

Судами встановлено, що матеріали справи не містять доказів вчинення фіктивного правочину, зокрема, на підтвердження умислу відповідачів на укладення договору купівлі-продажу без наміру створення правових наслідків, які ними обумовлювалися. Доводи позивача є припущеннями.

Так, положеннями статей 317, 318, 319 ЦК України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд .

Разом із тим, відповідно до приписів частини першої статті 64 Сімейного кодексу України, дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Системний аналіз вказаним норм матеріального права дозволяє дійти висновку про можливість укладення дружиною та чоловіком між собою будь-яких договорів, які не заборонені законом, щодо майна, яке їм належить. При цьому, знаходження сторін правочину у зареєстрованому шлюбі між собою не може чинити жодних перепон в реалізації права власника розпорядитися своїм майном на власний розсуд.

Встановлено, що на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу земельної ділянки, яка належала ОСОБА_1 , не існувало жодних обтяжень, арештів, інших заборон чи обмежень у використанні та розпорядженні земельною ділянкою, що відчужується за даним договором.

При цьому здійснення повного розрахунку за договором, негайна реєстрація права власності на спірну земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно за покупцем та подальше укладення нею з ТОВ Хорвакс-Технології договору оренди вказаної земельної ділянки свідчить про реальність настання правових наслідків правочину.

Також судами встановлено, що прострочена заборгованість за кредитним договором від 07 жовтня 2011 року виникла вперше в жовтні 2014 року (прострочені проценти), а за тілом кредиту - в березні 2015 року, тобто після укладення оспорюваного договору. Заборгованість за договором від 05 вересня 2013 року виникла вперше в липні 2014 року, однак, як встановили суди, про її наявність поручитель ОСОБА_1 дізнався лише у лютому 2015 року, отримавши позов банку до нього, та із письмової вимоги від 09 лютого 2015 року про сплату всієї заборгованості за кредитом.

Таким чином, оскільки АТ Державний ощадний банк України не доведено і судами не встановлено обставин, які б свідчили про те, що оспорюваний договір купівлі-продажу укладений сторонами без мети досягнення правового результату, обумовленого ним, без наміру набуття покупцем права власності на земельну ділянку і без наміру отримання грошових коштів продавцем, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідачі уклали оспорюваний правочин з метою приховати майно від виконання за його рахунок судового рішення за позовом ПАТ Державний ощадний банк України до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості є безпідставними, оскільки станом на 18 вересня 2014 року ПАТ Державний ощадний банк України до суду з позовом до ОСОБА_1 не звертався, а відтак такі доводи є припущеннями.

Інші доводи касаційної скарги також не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства та відповідає зазначеним у касаційній скарзі правовим висновкам Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Серявін та інші проти України , заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Державний ощадний банк України залишити без задоволення.

Рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14 березня 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 07 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:В. С. Жанова А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун