Постанова

від 03.03.2021 по справі 404/5513/17

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 березня 2021 року м. Кропивницький

справа № 404/5513/17

провадження № 22-ц/4809/352/21

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді - Письменного О.А.,

суддів - Дуковського О.Л., Дьомич Л.М.,

при секретарі - Федоренко Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Аптекар-груп на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда у складі судді Іванової Н.Ю. від 06 жовтня 2020 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Аптекар-груп до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов`язків ,-

встановив:

У вересні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю Аптекар-Груп звернулося в суд із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що 04.01.2016 ОСОБА_1 була прийнята на посаду фармацевта аптечного пункту №7 аптеки № 1. Цього ж дня між ними було укладено договір про повну матеріальну відповідальність відповідно до якого, остання взяла на себе повну матеріальну відповідальність за забезпечення збереження довірених їй матеріальних цінностей та обов`язок приймати участь у інвентаризації довірених їй матеріальних цінностей.

Позивач вказав, що 26.10.2016 між ТОВ Аптекар-Груп та ОСОБА_1 було укладено новий договір про повну матеріальну відповідальність, відповідно до якого взяла на себе зобов`язання забезпечувати цілісність товарно-матеріальних цінностей і коштів, що будуть передаватися їй під звіт ТОВ Аптекар-Груп протягом усього строку дії договору, а також відшкодувати нестачу коштів та вартість знищених, пошкоджених, зіпсованих товарно-матеріальних цінностей. 03.08.2017 у зв`язку з виробничою необхідністю ТОВ Аптекар-Груп було прийнято наказ № 10 Про проведення інвентаризації . Відповідно до проведеної інвентаризації у вигляді вартості оцінки складу від 03.08.2017 інвентаризаційною комісією було виявлено нестачу ТМЦ в сумі 94 725,44 грн. З висновками інвентаризаційної комісії викладеними в результатах інвентаризації оформленої у вигляді вартості оцінки складу від 03.08.2017 фармацевт ОСОБА_1 погодилася, про що свідчить її особистий підпис. В добровільному порядку погасити нестачу товарно-матеріальних цінностей виявлених під час інвентаризації відповідач відмовилася та з 10.08.2017 не з`являється на робочому місці.

Посилаючись на ці обставини, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь завдану матеріальну шкоду в розмірі 94 725,44 грн.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 06 жовтня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі скаржник посилаючись на обставини викладені у позовній заяві, а також на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю Аптекар-груп .

Відповідно до наказу № 149/к від 04 січня 2016 року ОСОБА_1 була прийнята на посаду фармацевта аптечного пункту № 7 аптеки № 1 з 04 січня 2016 року /т.1, а.с.4/.

Відповідно до записів у трудовій книжці відповідача серії НОМЕР_1 , 04 січня 2016 року вона прийнята на посаду фармацевта аптечного пункту № 7 аптеки № 1. 13 січня 2016 року відповідача призначено на посаду завідувача аптечним пунктом № 7 аптеки № 1 /т.1, а.с.22-25/.

04 січня 2016 року між ТОВ Аптекар-Груп та ОСОБА_1 , яка обіймала посаду фармацевта в аптечному пункті № 7, укладено типовий договір про повну матеріальну відповідальність /т.1, а.с.3/.

Згідно умов вказаного договору ОСОБА_1 (працівник), що займає посаду фармацевта апт. пункту № 7 аптеки № 1 (наказ № 149/к від 04 січня 2016 року), безпосередньо пов`язану зі зберіганням, продажем, обробкою матеріальних цінностей (лікарських засобів, виробів медичного призначення і т.і., все чим може торгувати аптека або її структурні підрозділи) взяла на себе повну відповідальність за забезпечення збереження довірених їй ТОВ Аптекар-Груп матеріальних цінностей і в зв`язку з викладеним зобов`язалася: дбайливо ставитися до переданих їй на зберігання або з іншою метою матеріальних цінностей підприємства і вживати заходів для запобігання шкоди; своєчасно повідомляти адміністрацію ТОВ Аптекар-Груп про всі обставини, що загрожують забезпеченню збереження довірених їй цінностей; вести облік, складати та надавати у встановленому порядку товарно-грошові та інші звіти про рух і залишки довірених їй товарно-матеріальних цінностей; брати участь у інвентаризації довірених їй матеріальних цінностей. Роботодавець зобов`язався: створювати працівникові умови, необхідні для нормальної роботи із забезпечення повної цілості довірених йому матеріальних цінностей; ознайомити працівника з чинним законодавством про матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну підприємству, а також з чинними інструкціями, нормативами і правилами зберігання, приймання, обробки, продажу (реалізації), перевезення або використання у процесі виробництва переданих йому цінностей. У випадку незабезпечення з провини працівника збереження довірених йому цінностей визначення розміру збитків, заподіяних підприємству, їх відшкодування провадиться згідно з чинним законодавством.

26 жовтня 2016 року між ТОВ Аптекар-Груп та ОСОБА_1 , яка займала посаду фармацевта аптечного пункту № 7 аптеки № 1, укладено договір про повну матеріальну відповідальність /т.1, а.с.5/.

Згідно умов зазначеного договору про повну матеріальну відповідальність, відповідач взяв на себе повну відповідальність за незабезпечення цілості всіх переданих йому під звіт роботодавцем в установленому порядку товарно-матеріальних цінностей та коштів згідно з інвентаризаційними описами № 1 та № 2, що додаються до цього договору, а також за незабезпечення цілості тих товарно-матеріальних цінностей й коштів, що будуть передаватись йому під звіт роботодавцем протягом усього строку дії договору. Працівник зобов`язався у встановленому порядку та в установлені строки згідно із затвердженими формами подавати звітність про рух товарно-матеріальних цінностей і коштів, переданих йому під звіт роботодавцем. У випадку виявлення недостачі переданих працівнику під звіт товарно-матеріальних цінностей або коштів більше встановлених допустимих норм, знищення, пошкодження, зниження якості або псування з його вини товарно-матеріальних цінностей, він зобов`язується відшкодувати недостачу коштів та заподіяну шкоду відповідним товарно-матеріальним цінностям. Розмір заподіяної шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) товарно-матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами. У разі розкрадання, недостачі, умисного знищення або умисного зіпсуття товарно-матеріальних цінностей розмір шкоди визначається за цінами, що діють у місцевості, де вчинено розкрадання, виявлено нестачу, мало місце умисне знищення або умисне зіпсування. Надлишок коштів або товарно-матеріальних цінностей, виявлений під час перевірки наявності та стану підзвітних товарно-матеріальних цінностей, що знаходяться під звітом працівника, вважається належним роботодавцю. Працівник зобов`язаний в першу чергу здійснювати реалізацію продукції термін придатності якої наближається до закінчення. Якщо при звільненні працівника виявляється залишок продукції із термінами реалізації, що складають менше трьох місяців до закінчення терміну придатності, працівник підлягає звільненню лише після реалізації такої продукції чи компенсації її вартості. Роботодавець зобов`язується створити нормальні умови праці та виробничу обстановку, що забезпечує збереження прийнятих під звіт працівником товарно-матеріальних цінностей та коштів. Відшкодування шкоди проводиться в добровільному порядку або у судовому порядку на підставі ч. 3 ст. 136 КЗпП України.

Відповідно до наказу № 10 від 03 серпня 2017 року директора ТОВ Аптекар - Груп Заболотної В.М. Про проведення інвентаризації , у зв`язку з виробничою необхідністю наказано провести 03 серпня 2017 року інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей в аптечному пункті № 1 ТОВ Аптекар - Груп . Призначено інвентаризаційну комісію в складі: голови комісії - головного бухгалтера ОСОБА_2 , члени комісії: програміст - ОСОБА_3 , фармацевт - ОСОБА_1 , фармацевт - ОСОБА_4 /т.1, а.с.6/.

Згідно документу під назвою Стоимостной оценки склада в результаті інвентаризації було виявлено нестачу в сумі 94055,44 грн. /т.1, а.с.7-15/.

Відповідно до доповідних записок головного бухгалтера ТОВ Аптекар - Груп ОСОБА_2 10 серпня 2017 року, 11 серпня 2017 року та 12 серпня 2017 року, фармацевт ОСОБА_1 не виходила на роботу. Була відсутня на робочому місці та території ТОВ Аптекар - Груп взагалі. Про поважні причини своєї відсутності не попереджала, офіційно документів, які засвідчують причини її відсутності на роботі не оформлювала. Були здійснені заходи щодо встановлення її місцезнаходження для з`ясування причин її відсутності на роботі. На телефонний дзвінок за номером телефону вказаному у особовій картці: НОМЕР_2 не відповідала /т.1, а.с.19, 20, 21/.

На підставі вищевказаних доповідних записок головним бухгалтером ОСОБА_2 , завідуючою аптечним пунктом № 1 ОСОБА_5 , провізором аптеки № 1 ОСОБА_6 , бухгалтером ОСОБА_7 були складені відповідні акти про відсутність працівника на роботі /т.1, а.с.16,17,18/.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ТОВ Аптекар-Груп , правильно посилався на те, що відповідальність може настати тільки за наявності шкоди, протиправної поведінки заподіювача шкоди та причинного зв`язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача.

Згідно із частиною першою статті 1 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) цивільним законодавством регулюютьсяособисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини).

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексузастосовуються також до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків (стаття 130 КЗпП України).

За статтею 134 цього Кодексу відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, зокрема, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Відповідно до статті 135-1 КЗпП України договори про повну матеріальну відповідальність укладаються лише у письмовій формі з працівниками (що досягли 18 років), які обіймають посади або виконують роботи, безпосередньо пов`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. Таке саме правило сформульоване й у пункті 11 Положення про матеріальну відповідальність робітників і службовців за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації, затвердженого Законом СРСР від 29 жовтня 1976 року № 4699-IX Про затвердження Указу Президії Верховної Ради СРСР Про затвердження Положення про матеріальну відповідальність робітників і службовців за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації .

Розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником із підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (пункт 1 статті 134 КЗпП України), суд зобов`язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, із якими згідно зі статтею 135-1 КЗпП України може бути укладено такий договір та чи був він укладений. При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник із інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.

Згідно із частиною першої статті 135-3 КЗпП України розмір заподіяної підприємству, організації, установі шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками судам роз`яснено, що у кожному випадку суд зобов`язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об`єктивного з`ясування обставин, від яких згідно зі статтями 130, 135-3, 137 КЗпП України залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, з`ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов`язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.

Вирішуючи спори щодо відшкодування працівником майнової шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, суд повинен установити такі факти: чи укладено між сторонами трудовий договір, яка підстава покладання на працівника відповідальності за майнову шкоду, чи спричинена шкода діями працівника, в якому обсязі майнової шкоди несе відповідальність працівник за встановлених фактичних обставин, яка ступінь вини працівника за заподіяну шкоду (за виключенням прямої дійсної шкоди), за яких обставин заподіяна шкода, чи спричинена шкода з корисних мотивів та чи є підстави для зменшення розміру покриття шкоди залежно від майнового стану працівника.

Відповідно до положень статті 214 ЦПК України (у редакції 2004 року) суд має встановлені на підставі наданих сторонами спору доказів обставини справи викласти в рішенні суду та зробити з установлених фактичних обставин правові висновки щодо наявності підстав для покладення матеріальної відповідальності на працівника й щодо розміру матеріальної шкоди, яка спричинена працівником, і розміру шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача з урахуванням положень статті 137 КЗпП України та положень статті 138 КЗпП України щодо обов`язку доведення умов покладення відповідальності за спричинену шкоду, передбачених статтею 130 КЗпП України.

Вказаний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 26 листопада 2014 року у справі № 6-139цс14.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що обов`язок доведення наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника лежить на роботодавці. Працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну при виконанні трудових обов`язків, за наявності порушення працівником трудових обов`язків, наявності прямої дійсної шкоди, причинного зв`язку між порушенням і шкодою та вини працівника.

Таким чином, для правильного вирішення справи суд у кожному випадку зобов`язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об`єктивного з`ясування обставин, від яких згідно зі статтями 130, 135-3, 137 КЗпП України залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Аналізуючи обставини справи в сукупності з наданими доказами, суд дійшов висновку, що єдиним доказом нестачі товарно-матеріальних цінностей ТОВ Аптекар-Груп є документ під назвою Стоимостная оценка склада .

При цьому в матеріалах справи відсутні перелік відсутніх товарно-матеріальних цінностей та їх поштучна вартість. Також не вказано в результаті яких умисних чи неумисних дій відповідача було завдано матеріального збитку позивачу - розтрата, знищення, халатність і т. і.

Тобто, позивач не довів ні нестачу товарно-матеріальних цінностей, ні причетність до нестачі ОСОБА_1 .

За таких обставин, суд першої інстанції з урахуванням вимог закону обґрунтовано відмовив у задоволенні позову з підстав недоведеності позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Аптекар-груп залишити без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 06 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 16.03.2021

Судді:

О.А. Письменний О.Л.Дуковський Л.М.Дьомич