Ухвала

від 18.03.2021 по справі 904/1201/15

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

18 березня 2021 року

м. Київ

Справа № 904/1201/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Бакуліна С. В. (доповідач), Губенко Н. М., Кролевець О. А.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.12.2020 (головуючий - Мороз В. Ф., судді: Чередко А. Є., Коваль Л. А.) та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2019 (суддя Суховаров А. В.) за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фосфат"</a> на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

у справі №904/1201/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Факторинг Сістем"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фосфат"</a>,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватного акціонерного товариства "Дніпровський завод мінеральних добрив",

про звернення стягнення на предмет застави

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.07.2018 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" (далі - ПАТ "ВТБ Банк") до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фосфат"</a> (далі - ТОВ "Фосфат") про звернення стягнення на предмет застави задоволено частково: в рахунок погашення заборгованості Приватного акціонерного товариства "Дніпровський завод мінеральних добрив" (далі - ПрАТ "Дніпровський завод мінеральних добрив") перед ПАТ "ВТБ Банк" за кредитним договором від 24.05.2011 №13ВД в розмірі 32955553,45 доларів США, що за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим НБУ станом на 23.01.2015 1 долар США = 15,767642 грн становить 519631368,71 грн, з них: прострочена заборгованість по кредиту становить 24955292,24 долари США, що за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим НБУ станом на 23.01.2015 (до 14 год. 00 хв.) 1 долар США = 15,767642 грн становить 393486 114,05 грн; поточна заборгованість по сплаті процентів становить 301543,11 доларів США за період з 25.12.2014 по 23.01.2015 (включно), що за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим НБУ станом на 23.01.2015 (до 14 год. 00 хв.) 1 долар США = 15,767642 грн становить 4754623,81 грн; прострочена заборгованість по сплаті процентів становить 4358560,70 доларів США за період з 25.09.2013 по 24.12.2014 (включно), що за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим НБУ станом на 23.01.2015 (до 14 год. 00 хв.) 1 долар США = 15,767642 грн становить 68724224,75 грн; поточна пеня за несвоєчасне повернення кредиту, що нарахована за період з 01.10.2013 по 23.01.2015 (включно), становить 2123419,49 доларів США, що за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим НБУ станом на 23.01.2015 (до 14 год. 00 хв.) 1 долар США = 15,767642 грн становить 33481318,33 грн; поточна пеня за несвоєчасне повернення процентів, що нарахована за період з 01.11.2013 по 23.01.2015 (включно), становить 392152,03 доларів, що за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим НБУ станом на 23.01.2015 (до 14 год. 00 хв.) 1 долар США = 15,767642 грн становить 6183312,82 грн; 3% річних, нарахованих у зв`язку з порушенням позичальником зобов`язань щодо сплати кредиту, що нараховані за період з 01.10.2013 по 23.01.2015 (включно), становлять 741829,93 доларів США, що за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим НБУ станом на 23.01.2015 (до 14 год. 00 хв.) 1 долар США = 15,767642 грн становить 11696908,76 грн; 3% річних, нарахованих у зв`язку з порушенням позичальником зобов`язань щодо сплати процентів за користування кредитом, що нараховані за період з 01.10.2013 по 23.01.2015 (включно) становлять 82755,95 доларів, що за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим НБУ станом на 23.01.2015 (до 14 год. 00 хв.) 1 долар США = 15,767642 грн становить 1304866,19 грн, звернуто стягнення на предмет застави за договором застави обладнання №13ВД/3-2 від 24.05.2011, що належить на праві власності ТОВ "Фосфат" на користь ПАТ "ВТБ Банк", шляхом реалізації предмета застави з прилюдних торгів, за ціною, встановленою на підставі оцінки майна суб`єкта оціночної діяльності суб`єкта господарювання; з ТОВ "Фосфат" на користь ПАТ "ВТБ Банк" стягнуто суму 76280,00 грн судового збору.

27.08.2019 на виконання рішення від 26.07.2018 Господарським судом Дніпропетровської області видано відповідні накази у справі №904/1201/15.

19.09.2019 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенко В. А. відкрито виконавче провадження №60106868 з виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області №904/1201/15 від 27.08.2018 та винесено постанови ВП №60106868 про стягнення з боржника ТОВ "Фосфат" виконавчого збору у розмірі 3295555,34 доларів США та про арешт майна боржника.

22.10.2019 ТОВ "Фосфат" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області зі скаргою на дії державного виконавця та просило:

- визнати неправомірними дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка Владислава Андрійовича, вчинені по виконавчому провадженню №60106868 при винесенні та направленні ТОВ "Фосфат": постанови від 19.09.2019 про відкриття виконавчого провадження №60106868, постанови від 19.09.2019 про стягнення виконавчого збору по виконавчому провадженню № 60106868; постанови від 19.09.2019 про арешт майна боржника по виконавчому провадженню №60106868;

- визнати недійсною постанову про відкриття виконавчого провадження №60106868, винесену 19.09.2019 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенком Владиславом Андрійовичем;

- визнати недійсною постанову про стягнення виконавчого збору по виконавчому провадженню №60106868, винесену 19.09.2019 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенком Владиславом Андрійовичем;

- визнати недійсною постанову про арешт майна боржника по виконавчому провадженню №60106868, винесену 19.09.2019 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенком Владиславом Андрійовичем.

В обґрунтування вимог скарги ТОВ "Фосфат" зазначило, що винесені 19.09.2019 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенком В. А. у виконавчому провадженні №60106868 постанови про відкриття виконавчого провадження, про арешт майна боржника, про стягнення виконавчого збору відправлені поштою на адресу ТОВ "Фосфат" з порушенням строку, визначеного статтею 28 Закону України "Про виконавче провадження". Також скаржник зазначає про порушення приписів пункту 4 розділу 1 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012, та частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" в частині прийняття державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенком В. А. до виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 27.08.2019 у справі №904/1201/15 та відкриття з його виконання виконавчого провадження не за підвідомчістю, оскільки з огляду на заставну вартість обладнання, що становить суму 12763590,40 грн, підвідомчість цього виконавчого документу належить до Південного відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області за місцем знаходження заставного майна, на яке звернуто стягнення. Мотивуючи вимогу про визнання недійсною постанови про арешт майна боржника скаржник посилається на порушення держаним виконавцем положень статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" щодо необхідності проведення опису рухомого майна боржника, на яке накладається арешт. Також, в обґрунтування вимог щодо недійсності постанови про стягнення виконавчого збору від 19.09.2019 у виконавчому провадженні №60106868, розмір якого становить 3295555,34 доларів США, скаржник зазначає, що державним виконавцем у даному виконавчому провадженні невірно розраховано суму виконавчого збору, що підлягає стягненню з боржника, оскільки розмір такого виконавчого збору не повинен перевищувати 1273659,04 грн, що становить 10 % від вартості заставного майна - 12763590,40 грн.

Господарський суд Дніпропетровської області ухвалою від 08.11.2019 скаргу ТОВ "Фосфат" задовольнив частково. Визнав неправомірними дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка Владислава Андрійовича щодо винесення та направлення ТОВ "Фосфат" постанови від 19.09.2019 про відкриття виконавчого провадження №60106868 та винесення і направлення ТОВ "Фосфат" постанови від 19.09.2019 у виконавчому провадженні №60106868 про арешт майна боржника. Визнав недійсною постанову про відкриття виконавчого провадження №60106868, винесену 19.09.2019 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенком Владиславом Андрійовичем. Визнав недійсною постанову про арешт майна боржника у виконавчому провадженні №60106868, винесену 19.09.2019 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенком Владиславом Андрійовичем. Закрив провадження у справі в частині вимог скарги про визнання неправомірними дій державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка Владислава Андрійовича щодо винесення та направлення ТОВ "Фосфат" постанови від 19.09.2019 у виконавчому провадженні №60106868 про стягнення виконавчого збору. Закрив провадження у справі в частині вимог скарги про визнання недійсною постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка Владислава Андрійовича від 19.09.2019 у виконавчому провадженні №60106868 про стягнення виконавчого збору.

Ухвалу мотивовано тим, що сума заборгованості ПрАТ "Дніпровський завод мінеральних добрив" перед ПАТ "ВТБ Банк" за кредитним договором від 24.05.2011 №13ВД не є сумою, що фактично стягується за судовим наказом від 27.08.2018 у справі №904/1201/15, оскільки сума заборгованості відповідача обмежена вартістю заставленого майна, на яке за рішенням суду від 26.07.2018 звернуто стягнення шляхом реалізації з прилюдних торгів, за ціною, встановленою на підставі оцінки майна суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання. Місцевий господарський суд дійшов висновку щодо неправомірності дій державного виконавця в частині відкриття виконавчого провадження за заявою стягувача, яким визначено підвідомчість виконавчого документа у справі №904/1201/15 з огляду на загальний розмір заборгованості ПрАТ "Дніпровський завод мінеральних добрив" перед ПАТ "ВТБ Банк" за кредитним договором від 24.05.2011 № 13ВД, та, відповідно, про наявність підстав для визнання недійсною постанови Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка В. А. про відкриття виконавчого провадження №60106868 від 19.09.2019. Оскільки місцевий господарський суд дійшов висновку про безпідставність дій державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо відкриття виконавчого провадження №60106868 за наказом Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/1201/15, місцевим господарським судом задоволено скаргу і в частині вимоги про визнання неправомірними дій державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка В. А. щодо винесення та направлення ТОВ "Фосфат" постанови від 19.09.2019 у виконавчому провадженні №60106868 про арешт майна боржника, а також в частині вимоги про визнання недійсною постанови про арешт майна боржника. Також місцевим господарським судом встановлено, що вказані постанови направлені на адресу ТОВ "Фосфат" 03.10.2019, тобто з порушенням строків, встановлених статтею 28 Закону України "Про виконавче провадження". Враховуючи приписи Закону України "Про виконавче провадження" та правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 06.06.2018 у справі №921/16/14-г/15, у постанові від 14.11.2018 у справі №906/515/17, місцевий господарський суд дійшов до висновку, що вимоги ТОВ "Фосфат" в частині визнання неправомірними дій держаного виконавця щодо ухвалення та направлення боржнику постанови від 19.09.2019 про стягнення виконавчого збору та визнання недійсною вказаної постанови підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, що є підставою для закриття провадження в цій частині вимог скарги на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Центральний апеляційний господарський суд постановою від 24.02.2020 ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2019 у справі №904/1201/15 скасував в частині:

- визнання неправомірними дій державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка Владислава Андрійовича щодо винесення постанови від 19.09.2019 про відкриття виконавчого провадження №60106868 та винесення постанови від 19.09.2019 у виконавчому провадженні №60106868 про арешт майна боржника;

- визнання недійсною постанови про відкриття виконавчого провадження №60106868, винесеної 19.09.2019 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенком Владиславом Андрійовичем;

- визнання недійсною постанови про арешт майна боржника у виконавчому провадженні №60106868, винесеної 19.09.2019 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенком Владиславом Андрійовичем.

Прийняв в цій частині нове рішення за результатами розгляду скарги ТОВ "Фосфат" на дії державного виконавця про відмову у задоволенні скарги про:

- визнання неправомірними дій державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка Владислава Андрійовича щодо винесення постанови від 19.09.2019 про відкриття виконавчого провадження №60106868 та винесення постанови від 19.09.2019 у виконавчому провадженні №60106868 про арешт майна боржника;

- визнання недійсною постанови про відкриття виконавчого провадження №60106868, винесеної 19.09.2019 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенком Владиславом Андрійовичем;

- визнання недійсною постанови про арешт майна боржника у виконавчому провадженні №60106868, винесеної 19.09.2019 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенком Владиславом Андрійовичем.

В частині визнання неправомірними дій державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка Владислава Андрійовича щодо направлення ТОВ "Фосфат" постанови від 19.09.2019 про відкриття виконавчого провадження №60106868 та постанови від 19.09.2019 у виконавчому провадженні №60106868 про арешт майна боржника - залишив без змін.

Верховний Суд постановою від 08.09.2020 скасував постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.02.2020 року у справі №904/1201/15, справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду Центральний апеляційний господарський суд ухвалою від 12.11.2020 задовольнив заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Факторинг Сістем" (далі - ТОВ "ФК "Факторинг Сістем") та клопотання ТОВ "Фосфат" про заміну сторони у справі №904/1201/15. Замінив позивача у справі №904/1201/15 -ПАТ "ВТБ Банк" на його правонаступника ТОВ "ФК "Факторинг Сістем".

Центральний апеляційний господарський суд постановою від 17.12.2020 ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2019 у справі №904/1201/15 залишив без змін.

18.01.2021 Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України через Центральний апеляційний господарський суд звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.12.2020 та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2019 у справі №904/1201/15, в якій просив: скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2019 в частині задоволення скарги ТОВ "Фосфат" в частині визнання неправомірними дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка Владислава Андрійовича щодо винесення та направлення ТОВ "Фосфат" постанови від 19.09.2019 про відкриття виконавчого провадження №60106868 та винесення та направлення ТОВ "Фосфат" постанови від 19.09.2019 у виконавчому провадженні №60106868 про арешт майна боржника; в частині визнання недійсними постанов про відкриття виконавчого провадження №60106868 та про арешт майна боржника у виконавчому провадженні №60106868, винесені 19.09.2019 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенком Владиславом Андрійовичем; скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.12.2020 по справі №904/1201/15 повністю. Ухвалити нове рішення у відповідній частині, яким відмовити у задоволенні скарги ТОВ "Фосфат".

У якості підстави касаційного оскарження Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України зазначає про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме: частини першої статті 28 Закону України "Про виконавче провадження", пункту 4 Розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказам Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5. Крім того скаржник наголошує на порушенні судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме частини четвертої статті 236 ГПК України, посилаючись на безпідставне неврахування судом апеляційної інстанції правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.03.2018 у справі №910/14188/16.

Дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку щодо наявності підстав для передачі справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, з огляду на таке.

Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі №910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин та об`єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (п. 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; п. 38 постанови від 25.04.2018 у справі №925/3/7, п. 40 постанови від 25.04.2018 у справі №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та від 13.09.2017 року у справі №923/682/16.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (п. 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; п. 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц).

В якості підстави для касаційного оскарження Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України посилається на неврахування судом апеляційної інстанції правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.03.2018 у справі №910/14188/16. Поряд з цим, апеляційний господарський суд, приймаючи постанову від 17.12.2020, послався на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 19.05.2020 у справі №904/1202/15.

Проаналізувавши подібність правовідносин у справах №910/14188/16, №904/1202/15 та у цій справі №910/1201/15 шляхом: 1) співставлення суб`єктів цих відносин, якими є відповідач (боржник) за судовим рішенням про звернення стягнення на предмет застави шляхом продажу через прилюдні торги, в межах процедури виконавчого провадження, який (боржник) не є боржником за основним зобов`язанням на забезпечення якого укладено договір застави, та державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; 2) співставлення об`єктів таких відносин, якими є постанови про відкриття виконавчого провадження за судовими рішеннями про звернення стягнення на предмет застави шляхом продажу через прилюдні торги, в межах процедури виконавчого провадження; 3) співставлення юридичного змісту правовідносин, які полягають у з`ясуванні підвідомчості виконавчих проваджень, виходячи з розміру заборгованості за основним зобов`язанням або з розміру заборгованості за зобов`язанням, укладеним на забезпечення його виконання з особою, яка не є боржником за основним зобов`язанням, колегія суддів дійшла висновку, що правовідносини у справах №910/14188/16, №904/1202/15 та у справі №910/1201/15 є подібними.

При цьому у постанові Верховного Суду від 12.03.2018 у справі №910/14188/16 суд касаційної інстанції виклав висновок про правильне застосування норм права (п.49), відповідно до якого при визначенні розміру суми зобов`язання за рішенням про звернення стягнення на предмет застави з метою з`ясування його підвідомчості відповідному органу виконавчої служби відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 N512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 N2832/5), слід виходити з розміру зобов`язання, на задоволення якого за рахунок предмета застави має право заставодержатель відповідно до вимог частини другої статті 589 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Тобто, у зазначеній постанові суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що при пред`явленні виконавчого документу про звернення стягнення на предмет застави за договором застави, що належить на праві власності заставодавцю, на користь заставодержателя шляхом реалізації предмета застави з прилюдних торгів підвідомчість з виконання такого виконавчого документу органу державної виконавчої служби має визначатись виходячи саме із розміру основного зобов`язання за кредитним договором, виконання якого забезпечене і в рахунок задоволення вимог за яким здійснюється таке звернення , а не виходячи із вартості предмета застави за договором застави, укладеним на забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором.

Поряд з цим, здійснюючи касаційний перегляд у справі №904/1202/15, Верховний Суд погодився з висновком апеляційного господарського суду про те, що виконання виконавчого документу, виданого на виконання рішення суду від 29.03.2016 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення зобов`язання за кредитним договором, не підвідомче Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. Верховний Суд виходив із того, що оскільки фактичний розмір зобов`язання ТОВ "Фосфат", на задоволення якого має право АТ "ВТБ Банк" за рахунок предметів іпотеки, чітко визначено експертом під час судового розгляду справи, зазначено у рішенні суду, а також у виконавчому документі (наказі суду) і є значно меншим ніж 50 млн грн, тому у даному випадку виконання рішення від 29.03.2016 підвідомче Державній виконавчій службі міста Кам`янське ГТУЮ у Дніпропетровській області (за місцезнаходженням ТОВ "Фосфат" та його іпотечного майна), а отже дії державного виконавця Яковенка В. А. щодо відкриття виконавчого провадження №60686467 та винесення відповідної постанови від 22.11.2019 суперечать приписам статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" та пункту 4 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 N512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 N2832/5), в частині визначення місця виконання рішення та його підвідомчості.

Тобто, у зазначеній постанові суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що підвідомчість відкриття виконавчого провадження у спірних правовідносинах має визначатися не виходячи із розміру основного зобов`язання за кредитним договором, на виконання якого здійснюється стягнення за рахунок предмета іпотеки, а виходячи із вартості предмета застави за договором застави, укладеним на забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором .

Отже, Верховний Суд у справі №904/1202/15 (1) дійшов протилежних висновків у подібних правовідносинах у справі №910/14188/16, (2) одночасно зазначивши, що не приймає до уваги доводи касаційної скарги Департаменту про неврахування судом апеляційної інстанції під час вирішення скарги ТОВ Фосфат правового висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, наведеного у постанові від 12.03.2018 у справі № 910/14188/16, оскільки висновок суду апеляційної інстанції у справі №904/1201/15, яка розглядається, про те, що у даному випадку при з`ясуванні підвідомчості виконання рішення суду від 29.03.2016 слід виходити з фактичного розміру зобов`язання ТОВ Фосфат , на задоволення якого має право АТ ВТБ Банк за рахунок предметів іпотеки, не суперечить правовому висновку у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.03.2018 у справі №910/14188/16 , за яким при визначенні розміру суми зобов`язання за рішенням про звернення стягнення на предмет застави з метою з`ясування його підвідомчості відповідному органу виконавчої служби відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції, слід виходити з розміру зобов`язання, на задоволення якого за рахунок предмета застави має право заставодержатель .

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Аксіс та інші проти Туреччини" (Aksis and Other v. Turkey) зазначено, що очевидні суперечності у прецедентній практиці вищого суду та невиконання механізму, спрямованого на забезпечення гармонізації судової практики стали причиною порушення прав громадян на справедливий судовий розгляд.

Відповідно до частини другої статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 303 Господарського процесуального кодексу України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати може бути вирішене до прийняття постанови судом касаційної інстанції. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.

Колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду, викладеного у постанові від 14.09.2020 у справі №904/1202/15, погоджуючись із правовим висновком, викладеним у пункті 49 постанові Верховного Суду від 12.03.2018 у справі №910/14188/16.

На думку Суду, при розгляді даної справи Центральний апеляційний господарський суд неправильно застосував положення норми пункту 4 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 N512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 N2832/5) та дійшов хибного висновку, що обсяг зобов`язань майнового поручителя за наказом Господарського суду Дніпропетровської області від 27.08.2019 у справі №904/1201/15 визначається вартістю майна, яка визначена на підставі оцінки майна суб`єкта оціночної діяльності на момент звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до частини першої статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель) (частина 1 статті 583 ЦК України).

Згідно із частиною другою статті 589 ЦК України за рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу , що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 590 ЦК України).

Реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядок реалізації предмета застави з публічних торгів встановлюється законом. Початкова ціна предмета застави для його продажу з публічних торгів визначається в порядку, встановленому договором або законом. Якщо звернення стягнення здійснюється за рішенням суду, суд у своєму рішенні може визначити початкову ціну предмета застави . Якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором або законом (частини перша, друга, четверта статті 591 ЦК України).

Оскільки відповідно до вищенаведених норм початкова вартість предмета іпотеки для його продажу з публічних торгів відповідно до вищенаведених норм визначається в порядку, встановленому законом або договором, зокрема може бути визначена в рішенні суду, то відповідальність заставодавця не обмежена саме вартістю предмета застави, визначеною оцінювачем на момент звернення стягнення на предмет застави, оскільки така вартість не є визначеною судом початковою ціною для продажу предмета застави з публічних торгів , позаяк такі висновки відсутні у рішенні суду.

З огляду на викладене Суд вважає, що при визначенні розміру суми зобов`язання за рішенням з метою з`ясування його підвідомчості відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції слід виходити саме з розміру зобов`язання, на задоволення якого за рахунок предмета застави має право заставодержатель відповідно до вимог частини 2 статті 589 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене вище у сукупності, прийняття рішення за касаційною скаргою у цій справі зумовить необхідність відступити від одного з висновків Верховного Суду, викладених у справах №910/14188/16 чи №904/1202/15, що є підставою для передачі справи №904/1201/15 разом з касаційною скаргою Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.12.2020 та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2019 на розгляд об`єднаної палати Верховного Суду.

Керуючись статтями 234, 235, 301, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

1. Справу № 904/1201/15 з касаційною скаргою Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.12.2020 та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2019 передати на розгляд об`єднаної палати Верховного Суду.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий С. В. Бакуліна

Судді Н. М. Губенко

О. А. Кролевець