Ухвала

від 16.03.2021 по справі 910/3425/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

16 березня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/3425/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Случ О.В., Уркевич В.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.,

та представників

позивача за первісним позовом: Павлік О.М.,

відповідача 2: Свинар М.Ю.,

відповідачів 1, 3: не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-транспортна компанія "Столиця-Сервіс"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2020

у справі № 910/3425/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-транспортна компанія "Столиця-Сервіс"

до:

1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Контрактова";

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос";

3) Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Солонька Миколи Миколайовича;

про визнання права власності та зняття арешту

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ГЕЛІОС"

до :

1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-транспортна компанія "Столиця-Сервіс";

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Контрактова";

про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-транспортна компанія "Столиця-Сервіс" звернулося до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Контрактова", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос" та Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Солонька Миколи Миколайовича про визнання права власності та зняття арешту.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що він виконав всі зобов`язання за Договором найму-продажу транспортних засобів, у зв`язку з чим набув право власності на транспортні засоби, однак належним чином не зареєстрував вказане право з незалежних від нього причин.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос" подало до господарського суду зустрічний позов до ТОВ "Торгово-транспортна компанія "Столиця-Сервіс" та ТОВ "Лізингова компанія "Контрактова" про визнання недійсним Договору найму-продажу транспортних засобів від 24.09.2013 № 001, на якому ґрунтуються первісні позовні вимоги, з огляду на його укладення за відсутності згоди заставодержателя вказаних транспортних засобів.

Під час розгляду заявлених позовних вимог у даній справі суди попередніх інстанцій встановили, що 24.09.2013 ТОВ "Лізингова компанія "Контрактова" (далі - наймодавець) та ТОВ "Торгово-транспортна компанія "Столиця - Сервіс" (далі - наймач) уклали Договір найму - продажу транспортних засобів № 001 (надалі - Договір № 001), відповідно до п. 1.1 якого наймодавець в порядку та на умовах, визначених договором, передав наймачу у тимчасове користування транспортні засоби, вказані в п. 1.2 договору, з подальшим набуттям наймачем права власності на них у порядку, встановленому договором. Пунктом 1.3 Договору № 001 сторони визначили, що строк найму транспортних засобів становить 60 місяців з дати передачі наймодавцем наймачу транспортних засобів за актом приймання - передачі. Розмір щомісячної плати за тимчасове користування наймачем транспортним засобами становить 100 гривень в т.ч. ПДВ (п. 1.4 Договору № 001). Вартість, за якою наймодавець передає у власність наймача транспортний засіб після закінчення строку найму становить 3 544 027,19 гривень, в т.ч. ПДВ 500 621,20 гривень (п. 1.5 Договору № 001). Пунктом 1.6 Договору № 001 передбачено, що право власності на транспортний засіб переходить від наймодавця до наймача після закінчення строку найму, в казаного в п. 1.3 договору та виключно після сплати наймачем на користь наймодавця повної вартості транспортного засобу, визначеної в п. 1.5 договору, плати за тимчасове користування транспортними засобами, визначеної в п. 1.4 договору.

Порядок розрахунків за договором сторони визначили в розділі 2 договору № 001, а саме:

- наймач щомісячно в термін до 10-го числа кожного місяця сплачує на користь наймодавця плату за тимчасове користування транспортними засобами у розмірі, вказаному в п. 1.4 договору, шляхом перерахування коштів на рахунок наймодавця (п. 2.1 Договору № 001);

- остаточний розрахунок за набуття транспортних засобів у власність в сумі 3 544 027,19 гривень, в т.ч. ПДВ, наймач здійснює шляхом перерахування коштів на рахунок наймодавця у відповідності із графіком (п. 2.2 Договору № 001).

Пунктом 3.2.2 Договору № 001 визначено, що наймодавець зобов`язаний передати транспортні засоби у власність наймача за актом про передачу права власності на транспортні засоби наймачу після закінчення строку найму, визначеного в п. 1.3 договору, але не раніше сплати наймачем повної вартості транспортних засобів у розмірі, вказаному в п. 1.5 договору, та сплати наймачем плати за тимчасове користування транспортними засобами, визначеної в п. 1.4 договору.

На виконання умов Договору № 001 наймодавець передав, а наймач прийняв у тимчасове користування транспортні засоби, визначені в п. 1.2. договору № 001, що підтверджується актом приймання-передачі транспортних засобів від 24.09.2013.

Крім того, як вказано в акті приймання - передачі транспортних засобів від 24.09.2013, наймодавець передав, а наймач прийняв: свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів, реєстраційні номери, комплекти ключів.

В свою чергу, наймач здійснив платежі, передбачені розділом 2 договору № 001, а саме:

- суму у розмірі 3 606 427,19 грн за тимчасове користування транспортними засобами, що підтверджується банківськими виписками за період з 25.10.2013 - 02.03.2020;

- суму у розмірі 3 544 027,19 грн за набуття транспортних засобів у власність, що підтверджується банківськими виписками за період жовтень 2013 року - березень 2020 року.

ТОВ "Торгово-транспортна компанія "Столиця-Сервіс" звернулось до ТОВ "Лізингова компанія "Контрактова" з листом №02-03 від 02.03.2020 з вимогою оформити належним чином передачу права власності на транспортні засоби у зв`язку з повною оплатою вартості транспортних засобів та вартості тимчасового користування ними.

В своєму листі-відповіді № 24 від 03.03.2020 ТОВ "Лізингова компанія "Контрактова" підтвердило повне виконання позивачем грошових зобов`язань за договором найму - продажу № 001 від 24.09.2013, а також те, що вищезазначений договір є чинним, ним не оспорювався та не був розірваний в односторонньому порядку.

Проте, ТОВ "Торгово-транспортна компанія "Столиця-Сервіс" стверджує, що не має можливості зареєструвати у встановленому законом порядку право власності на спірні транспортні засоби через арешт та вилучення вищезазначених транспортних засобів приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Солонько Миколою Миколайовичем на підставі постанови від 25.02.2020 в межах виконавчого провадження № 58041036 з примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва № 910/23377/17 про стягнення солідарно з ТОВ "Лізингова компанія "Контрактова" та ТОВ "БУДТРАНС СЕРВІС" на користь ПАТ "Діамантбанк" 2 000 000,00 гривень.

Судами підтверджено, що 25.02.2020 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Солонько М.М. було здійснено фактичне вилучення з орендованого позивачем майданчику за адресою: м. Київ, вул. Будіндустрії, 8 транспортні засоби, що були предметом договору № 001; ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.2019 у справі № 910/23377/17 замінено позивача ПАТ "Діамантбанк" на його процесуального правонаступника - ТОВ "Фінансова компанія "Геліос", замінено стягувача ПАТ "Діамантбанк" на його правонаступника ТОВ "Фінансова компанія "ГЕЛІОС" з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва №910/23377/17 про стягнення заборгованості з ТОВ "Лізингова компанія "Контрактова".

Також судами у даній справі з`ясовано, що 29.09.2010 між ПАТ "Діамантбанк" (Банк), правонаступником якого є ТОВ "Фінансова компанія "Геліос", та ТОВ "Лізингова компанія "Контрактова" (Позичальник) було укладено Договір кредитної лінії № 116 (надалі - Кредитний договір), відповідно до умов п. 1.1 якого Позичальнику надано відновлювальну кредитну лінію.

В забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором між Банком та ТОВ "Лізингова компанія "Контрактова" 26.12.2011 було укладено Договір застави транспортних засобів № 116-3. Відповідно до Договору про внесення змін № 2 до Договору застави транспортних засобів № 116-3 від 28.03.2013, предметом забезпечення за цим Договором були транспортні засоби, які в подальшому передані ТОВ "Торгово-транспортна компанія "Столиця - Сервіс" за Договором № 001.

Пунктом 2.6 Договору застави встановлено, що Заставодавець протягом дії цього Договору без попередньої письмової згоди Заставодержателя не має права відчужувати предмет застави.

Відповідно до Розділу 3.3 Договору застави, Заставодавець зобов`язаний отримати письмову згоду Заставодержателя на вчинення дій, що пов`язані із зміною права власності на предмет застави, а також на передачу Предмету застави в оренду, лізинг, суборенду.

У відповідності до п. 8.4 Договору застави діє до остаточного виконання зобов`язання за Кредитним договором.

Судами встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 18.04.2018 у справі № 910/23377/17 за позовом Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" (правонаступником якого є позивач у даній справі) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Контрактова" та Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДТРАНС СЕРВІС" про стягнення 2 000 000, 00 грн заборгованості за договором кредитної лінії № 116 від 29.09.2010, яка виникла внаслідок порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Контрактова" графіку зменшення розміру (ліміту) кредитної лінії та не повернення 25.06.2017 частини кредиту в сумі 1 000 000, 00 грн, а також не повернення 25.09.2017 частини кредиту у розмірі 1 000 000, 00 грн позов задоволено в повному обсязі.

Доказів виконання вказаного рішення та остаточного виконання зобов`язання за Кредитним договором матеріали справи не містять, а тому судом апеляційної інстанції зроблено висновок, що Договір застави діє на момент вирішення спору.

На підставі витягів, які містяться у матеріалах справи щодо обтяження № 12017600 та 16153710, судом апеляційної інстанції також встановлено, що обтяження щодо спірних транспортних засобів ПАТ "Діамантбанк" було внесено до ДРОРМ раніше, ніж було укладено Договір № 001.

На підставі відповіді Головного сервісного центру МВС від 29.05.2020 суди з`ясували, що транспортні засоби станом на 27.05.2020 належать ТОВ "ЛК "Контрактова".

Також судами враховано відповідь ПАТ "Діамантбанк", згідно з якою банк не надавав згоду ТОВ "ЛК "Контрактова" на відчуження заставного майна шляхом укладення Договору найму-продажу транспортних засобів від 24.09.2013 № 001.

Між тим, за висновком місцевого господарського суду, у даному випадку відсутні правові підстави для визнання договору найму - продажу № 001 від 24.09.2013 недійсним, зважаючи на те, що право застави у ТОВ "ФК "Геліос" не припинилося. При цьому, місцевий суд посилався на аналогічний висновок, викладений в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду №910/9131/16 від 05.02.2019.

За таких обставин, рішенням Господарського суду міста Києва від 13.08.2020 (суддя Привалов А.І.) первісні позовні вимоги до ТОВ "Лізингова компанія "Контрактова" та ТОВ "Фінансова компанія "Геліос" задоволено повністю. Визнано за ТОВ "Торгово-транспортна компанія "Столиця-Сервіс" право власності на спірні транспортні засоби; знято арешт, накладений постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Солонько Миколою Миколайовичем про опис та арешт коштів (майна) боржника від 25.02.2020 у виконавчому провадженні № 58041036 на спірні транспортні засоби; у задоволенні первісних позовних вимог до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Солонька Миколи Миколайовича відмовлено; у задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2020 (судді Тарасенко К.В., Іоннікова І.А., Разіна Т.І.) рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2020 у справі № 910/3425/20 скасовано; прийнято нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічну позовну заяву задоволено; визнано недійсним Договір найму - продажу транспортних засобів № 001 від 24.09.2013, укладений між ТОВ "Лізингова компанія "Контрактова" та ТОВ "Торгово-транспортна компанія "Столиця - Сервіс".

За висновками суду апеляційної інстанції:

- інформація щодо обтяження транспортних засобів не є інформацією з обмеженим доступом, перед укладенням спірного Договору ТОВ "ТТК "Столиця-Сервіс" мало можливість перевірити інформацію щодо наявності прав інших осіб на транспортні засоби, проте цього не зробило;

- обов`язок отримувати згоду заставодержателя передбачений нормами чинного законодавства та умовами договору застави, однак матеріали справи не містять доказів, що заставодавцем отримано згоду як на передачу майна в оренду, так і на продаж майна;

- Договір найму-продажу транспортних засобів від 24.09.2013 № 001 укладений з порушенням ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, а тому вимоги про визнання його недійсним є обґрунтованими та підлягають задоволенню;

- зміна власника речі не припиняє дію застави, однак сам перехід права власності має здійснюватися у відповідності до норм чинного законодавства, що відповідачами за первісним позовом дотримано не було, а судом першої інстанції належним чином не досліджено.

При цьому, апеляційним судом враховано висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 06.06.2012 у справі № 6-64цс12, згідно з яким відчуження усупереч положенням ч. 2 ст. 586 ЦК України, ч. 2 ст. 17 Закону України "Про заставу" та умовам договору застави майна, яке перебувало в заставі банку й обтяження якого на час відчуження було зареєстровано відповідно до закону, без повідомлення про це заставодержателя та без отримання його згоди є підставою для визнання вказаного договору купівлі-продажу недійсним.

Не погоджуючись з постановою апеляційного суду, ТОВ "Торгово-транспортна компанія "Столиця-Сервіс" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій посилається на те, що апеляційним судом неправильно застосовано ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 17 Закону України "Про заставу", ст. ст. 9, 10 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", не враховано висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №910/9131/16 щодо застосування відповідних норм до подібних правовідносин, згідно з якими відсутність згоди заставодержателя на продаж заставленого майна не є достатньою підставою для визнання договору недійсним, оскільки застава зберігає свою силу для нового власника. Також скаржник посилається на неврахування висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 13.02.2018 у справі №910/11266/17, від 06.06.2018 у справі №904/12348/16 - відносно підстав визнання права власності на спірні транспортні засоби; постановах від 04.06.2020 у справі №916/1411/19, від 19.02.2020 у справі №916/1408/19, від 09.04.2019 у справі №908/1194/18, від 03.09.2019 у справі №910/14255/18, від 23.12.2020р. у справі №910/7579/16 - відносно того, що визнанню правочину недійсним має передувати встановлення судом наявності порушення прав та інтересів позивача, який не є стороною цього правочину. У зв`язку з наведеним скаржник просить оскаржену постанову апеляційного суду скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 28.01.2021 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Могил С.К.- головуючий (доповідач), Случ О.В., Уркевич В.Ю.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.02.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Торгово-транспортна компанія "Столиця-Сервіс" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2020 на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Переглядаючи оскаржувану постанову з наведеної підстави в передбачених ст. 300 ГПК України межах, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про необхідність передачі даної справи разом з касаційною скаргою на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з огляду на таке.

Як свідчить зміст оскаржуваної постанови апеляційного суду, а також рішення господарського суду першої інстанції, спірним у даній справі є питання наявності або відсутності підстав для визнання недійсним Договору № 001 у зв`язку з його укладенням без згоди заставодавця.

Вирішуючи вказане питання суди попередніх інстанцій дійшли протилежних висновків.

Так, судами обох інстанцій враховано, що застава відповідно до ст. 1 Закону України "Про заставу" та ст. 572 ЦК України є способом забезпечення зобов`язань; в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Частиною 2 ст. 17 Закону України "Про заставу" передбачено, що заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя.

За висновком місцевого суду, недотримання заставодавцем вимог вказаної статті не є достатньою підставою для визнання договору відчуження заставленого майна недійсним, оскільки не має наслідком припинення права застави як права заставодержателя на звернення стягнення на заставлене майно, адже така підстава для припинення застави відсутня в переліку відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України "Про заставу"; при цьому, правовідносини застави між заставодержателем та новим власником предмета застави виникають з моменту набуття права власності на спірне майно новим власником та регулюються умовами договору застави, укладеного між попереднім власником як заставодавцем заставленого майна та заставодержателем. Обґрунтовуючи вказаний висновок місцевий господарський суд керувався, в тому числі, висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 05.02.2019 у справі №910/9131/16, в якій Верховний Суд погодився з висновками судів "про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного правочину з відчуження ПрАТ "Креатив" на користь ТОВ "Протеїн-Продакшн" предмета застави, оскільки його вчинення за відсутності згоди ПАТ "Укрексімбанк", як заставодержателя, не позбавило його права вимоги за договором застави, укладеним з первісним власником майна ПрАТ "Креатив", так як застава зберегла свою силу для нового власника ТОВ "Протеїн-Продакшн" згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України "Про заставу" і позивач-заставодержатель не втратив можливості для звернення у справу про банкрутство ТОВ "Протеїн-Продакшн"."

Колегія суддів вважає за необхідне відступити від вказаного висновку щодо застосування наведених положень Закону України "Про заставу" у подібних правовідносинах, оскільки вважає, що сама по собі обставина відсутності згоди заставодержателя на вчинення правочину з відчуження заставленого майна є достатньою підставою для задоволення позову заставодержателя про визнання такого правочину недійсним.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Як зазначено вище, приписи ч. 2 ст. 17 Закону України "Про заставу" та ч. 2 ст. 586 ЦК України прямо пов`язують виникнення у заставодавця права на відчуження предмета застави, його передачу в користування іншій особі та розпорядження іншим чином з отриманням на це згоди заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.

Договором застави у п. 3.3.5 передбачено, що Заставодавець зобов`язаний отримати письмову згоду Заставодержателя на вчинення дій, що пов`язані із зміною права власності на предмет застави, а також на передачу Предмету застави в оренду, лізинг, суборенду.

Таким чином, наведені приписи та умови договору застави встановлюють, що отримання згоди заставодержателя на розпорядження заставленим майном є обов`язковим для вчинення відповідного правочину, відтак її відсутність свідчить про відсутність у заставодавця необхідного обсягу повноважень та недотримання сторонами умов чинності правочину, встановлених ст. 203 ЦК України.

Оскільки внаслідок укладення спірного договору майно, яке перебувало в заставі й обтяження якого на час відчуження було зареєстровано відповідно до закону, було спочатку передано в користування, а в подальшому відчужено без згоди заставодержателя, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок апеляційного суду про наявність підстав для задоволення позову заставодержателя, який в порядку ч. 3 ст. 215 ЦК України заперечив дійсність Договору № 001 на підставах, встановлених законом.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника про те, що оскільки позивач за зустрічним позовом не був стороною спірного договору, тому не може вимагати визнання його недійсним, адже Закон прямо покладає на заставодавця обов`язок отримати згоду заставодержателя на відчуження обтяженого майна; цей обов`язок презюмується і йому кореспондує право заставодержателя на захист шляхом визнання правочину недійсним у разі відчуження майна без його згоди.

Також колегія суддів вважає помилковими доводи скаржника про те, що права заставодержателя не порушені, які обґрунтовані збереженням заставою сили для нового власника і її чинністю у відносинах із третіми особами, оскільки в силу закріплених у ч.ч. 1, 2 ст. 12 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" правилах взаємні права та обов`язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом.

За положеннями ст. 9 Закону предмет обтяження, право власності на який належить боржнику, може бути відчужений останнім, якщо інше не встановлено законом або договором. Якщо законом або договором передбачена згода обтяжувача на відчуження боржником рухомого майна, яке є предметом обтяження, така згода не вимагається в разі переходу права власності на рухоме майно в порядку спадкування, правонаступництва або виділення частки у спільному майні.

Отже, недотримання сторонами Договору найму-продажу № 001 вимог ч. 2 ст. 17 Закону України "Про заставу" є підставою для задоволення зустрічного позову заставодержателя про визнання його недійсним.

Відповідно до ч. 2 ст. 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Зважаючи на те, що колегія суддів судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду бажає відступити від висновку із застосування ч. 2 ст. 17 Закону України "Про заставу", викладеному у постанові від 05.02.2019 у справі №910/9131/16, яка розглядалася колегією суддів Касаційного господарського суду, що входить до складу іншої палати (судової палати для розгляду справ про банкрутство), справа № 910/3425/20 підлягає передачі на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Керуючись статтями 234, 301, 302, 303 ГПК України, Суд

УХВАЛИВ:

Справу № 910/3425/20 передати на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяМогил С.К. Судді:Случ О.В. Уркевич В.Ю.