Постанова

від 16.03.2021 по справі 310/9025/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 16.03.2021 Справа № 310/9025/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 310/9025/19 Головуючий у 1 інстанції: Дністрян О.М.,

Провадження № 22-ц/807/1112/21 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2021 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Кримської О.М.,

Дашковської А.В.,

секретар: Волчанова І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора виконавчого комітету Бердянської міської ради Кобець Олексія Євгеновича, Фермерського господарства Марія про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права користування земельною ділянкою на підставі договору про встановлення емфітевзису,

за апеляційною скаргою фермерського господарства Марія в особі голови ФГ Линник Г.М. на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 17 листопада 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

У 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного реєстратора виконавчого комітету Бердянської міської ради Кобець О.Є., ФГ Марія про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права користування земельною ділянкою на підставі договору про встановлення емфітевзису.

Зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_2 , після смерті якого залишилася спадщина, до складу якої увійшла земельна ділянка, площею 9,2545 га, кадастровий номер 2320681000:01:010:0026, розташована на території ДП №38, п. 457, КСП ім.Кірова, Берестівської сільської ради, Бердянського району Запорізької області. Вона є єдиною спадкоємницею та у шестимісячний строк звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. При підготовці документів для оформлення спадщини у липні 2018 із листа Держгеокадастру та Витягу із Державного земельного кадастру вона дізналася, що батько ІНФОРМАЦІЯ_2 за два місяці смерті, коли він вже тяжко хворів, передав на сто років право користування вищезазначеною земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), яке було зареєстровано виконавчим комітетом Бердянської міської ради в той же день за реєстраційним номером №24009067. В документах батька вона знайшла копію договору від 15 грудня 2017року, підписаного сторонами, оригінал в документах був відсутній.

За умовами договору (п.4.1) право користування земельною ділянкою (емфітевтичне право) виникає у емфітевта з моменту нотаріального посвідчення договору. Укладений між батьком і фермерським господарством договір емфітевзису нотаріально не посвідчений.

У серпні 2018 року вона звернулася до суду з позовом про визнання договору недійним, а фермерське господарство, заперечуючи проти позову, пред`явило зустрічний позов про визнання правочину дійсним та визнання за господарством права користування земельною ділянкою. Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 18 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 17 квітня 2019 року, по справі №310/7200/18-ц її позов було задоволено та визнано недійсним договір про встановлення емфітевзису, визнано припиненим право користування земельною ділянкою, встановлене договором про встановлення емфітевзису від 15 грудня 2017року, укладеним між ОСОБА_2 та ФГ Марія . В задоволенні зустрічного позову ФГ Марія відмовлено.

На підставі вказаних судових рішень за її заявою 20 червня 2019 року були внесені відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про припинення права емфітевзису.

Проте, постановою Верховного Суду від 21 серпня 2019 року рішення судів першої і апеляційної інстанцій скасовано в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ФГ Марія та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору про встановлення емфітевзису та визнання припиненим права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб відмовлено.

Разом із тим, Верховний Суд погодився, що не підлягає задоволенню зустрічний позов ФГ Марія до ОСОБА_1 про визнання правочину дійсним та визнання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб на умовах, визначених договором про встановлення емфітевзису, оскільки жодних належних та допустимих доказів на підтвердження доводів своїх позовних вимог позивач за зустрічним позовом не надав.

Оскільки нотаріального посвідчення договору не відбулося, право користування земельною ділянкою у фермерського господарства не виникло, державний реєстратор не мав права здійснювати державну реєстрацію права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб на умовах, визначених договором про встановлення емфітевзису від 15 грудня 2017 року. Натомість після скасування судового рішення судом касаційної інстанції ФГ Марія , завідомо знаючи про те, що право користування земельною ділянкою у нього не виникло, знову звернулося до державного реєстратора із заявою про поновлення реєстрації права користування земельною ділянкою, і таке право знову було зареєстровано.

Посилаючись вказані обставини, просила суд визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Кобець О.Є. про реєстрацію у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про інше речове право за номером: 24009067 від 15.12.2017р. про право користування ФГ Марія земельною ділянкою, встановленого договором про встановлення емфітевзису, який був укладений 15.12.2017р. між ОСОБА_2 та ФГ Марія .

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 17 листопада 2020 року позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Державного реєстратора виконавчого комітету Бердянської міської ради Кобець О.Є. про реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про інше речове право за номером: 24009067 від 15 грудня 2017 року, індексний номер 38806658 від 19 грудня 2017 року про право користування Фермерським господарством Марія земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) площею 9,2545 гектарів, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 2320681000:01:010:0026, встановленого Договором про встановлення емфітевзису, який був укладений у м. Бердянську 15 грудня 2017 року між ОСОБА_2 , іменованим в подальшому - Власник земельної ділянки , з одного боку, та Фермерським господарством Марія , місцезнаходження якого: Запорізька область, Бердянський район, с. Берестове, вул. Миру, буд. 262, в особі тимчасово виконуючого обов`язки голови ОСОБА_3 , який діє на підставі Статуту та Наказу № 7 від 12 травня 2016 року, іменоване в подальшому - Емфітевт , з другого боку.

В апеляційній скарзі про скасування судового рішення і ухвалення нового про відмову у задоволенні позову ФГ Марія зазначає про порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Вважає, що оскаржуваним рішенням будь-які права ОСОБА_1 не порушені, оскільки свої спадкові права на спірну земельну ділянку вона не оформила. Судом не встановлено, яка сторона договору ухилилася від його нотаріального посвідчення, та чи може бути таке порушення усунене, хоча за п.6.8 договору сторони передбачили, що сторона, яка порушила зобов`язання за цим договором, повинна усунути ці порушення. Вважає, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, оскільки ОСОБА_1 повинна була вимагати зобов`язати фермерське господарство нотаріально посвідчити договір та доводи у суді, що останнє ухиляється від такого свого обов`язку. Вважає, що ОСОБА_1 намагається переглянути раніше ухвалене судове рішення у спорі між тими ж сторонами про той же предмет у спосіб, не передбачений законом. Вважає, що судом першої інстанції не застосовані правові висновки Верховного Суду України у справі №6-1288 цс 17 від 06 вересня 2017 року, згідно з якими умовою визнання дійсним договору, який потребує нотаріального посвідчення, укладеним без такого, є безповоротне ухилення сторони від його посвідчення та втрата стороною можливості нотаріально посвідчити правочин.

Копія ухвали про відкриття апеляційного провадження, апеляційна скарга і повістка про виклик у судове засідання отримані ОСОБА_1 09 березня 2021 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, відзив на апеляційну скаргу не надходив.

В засідання апеляційного суду ОСОБА_1 не з`явилася, 09 березня 2021 направила заяву про відкладення розгляду справи, оскільки не отримала повстку про виклик до суду і копію апеляційної скарги.

Колегія суддів визнала причини неявки позивача і її представника у судове засідання неповажними і такими, що не перешкоджають розгляду справи. Копія ухвали про відкриття апеляційного провадження разом із апеляційною скаргою, які направлялися позиваці 15 лютого 2021 року (а.с.187) за адресою, зазначеною у її позовній заяві, повернулися до апеляційного суду 27 лютого 2021 року не врученими із позначкою на конверті адресат відсутній за вказаною адресою (а.с.196). Того ж дня процесуальні документи повторно надіслані на адресу позивачки і відповідно до рекомендованого повідомлення вручені їй особисто 09 березня 2021 року (а.с. 199). Отже, позивачка отримала апеляційну скаргу, копію ухвали про відкриття провадження у справі, належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи. Ненадання відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає розгляду справи по суті.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення представників фермерського господарства, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За вимогами п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скарг без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що при укладенні Договору про встановлення емфітевзису від 15 грудня 2017 року сторони визначили, що право користування земельною ділянкою виникає у емфітевта з моменту нотаріального посвідчення цього договору (п.4.1 договору). Оскільки нотаріально договір не був посвідчений, у фермерського господарства право користування спірною земельною ділянкою не виникло, а тому державний реєстратор не мав правових підстав для здійснення державної реєстрації емфітевзису.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Встановлено, що відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку ЗП № 172404 від 13 грудня 2005 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право користування землею, договорів оренди землі, ОСОБА_2 був власником земельної ділянки, площею 9,2545 га, розташованої на території ДП № 38, п.457, КСП ім. Кірова, Берестівської сільської ради, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.12).

Згідно з Договором про встановлення емфітевзису, укладеним 15 грудня 2017 року між ОСОБА_2 (Власником) та ФГ Марія (Емфітевтом), власник земельної ділянки сільськогосподарського призначення передав на 100 років емфітевту право володіння та право цільового користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевтичне право), площею 9,2545 га (а.с.18-21).

Передача емфітевтичного права відбувається на 100 років за 50 000, 00 грн, які емфітевт сплачує на користь власника земельної ділянки за весь строк користування земельною ділянкою (п.п. 2.1, 3.1 Договору - а.с.18-21).

Як зазначив представник відповідача ФГ Марія , і це не заперечувалося представником позивачки, ОСОБА_2 зазначену суму коштів отримав.

Судом встановлено і цього не заперечували сторони, що подальшого нотаріального посвідчення договору не відбулося.

Право користування вказаною земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) за ФГ Марія (емфітевт) за вищевказаним договором зареєстроване державним реєстратором виконавчого комітету Бердянської міської ради Кобець О.Є. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15 грудня 2017 року (а.с.17).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер (а.с.11).

Після смерті ОСОБА_2 його донька ОСОБА_1 як спадкоємець першої черги (а.с.9,10) звернулася із заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області Градової В.Г., заведена спадкова справа (а.с.13).

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 18 січня 2019 року по справі № 310/7200/18-ц, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 17 квітня 2019 року, та постановою Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у задоволенні зустрічного позову ФГ Марія до ОСОБА_1 про визнання правочину дійсним та визнання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб на умовах, визначених договором про встановлення емфітевзису відмовлено (а.с.24-27).

У постанові Верховного Суду від 21 серпня 2019 року по справі № 310/7200/18-ц зазначив, що в силу закону договір емфітевзису обов`язковому нотаріальному посвідченню не підлягає. Але пунктом 4.1 оспорюваного Договору про встановлення емфітевзису встановлено, що право користування земельною ділянкою (емфітевтичне право) згідно з цим договором виникає у Емфітевта з моменту нотаріального посвідчення такого договору. Таким чином, сторони пов`язали нотаріальне посвідчення укладеного Договору виключно з подальшою реалізацією права виникнення емфітевтичного права у Емфітевта, визначивши його значення при вирішенні питання про можливість реєстрації уповноваженим державним реєстратором у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права користування спірною земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) за ФГ Марія (а.с.29-37).

Судом встановлено, що договір про встановлення емфітевзису нотаріально не посвідчувався, а тому у відповідності до п.4.1 Договору право користування земельною ділянкою у відповідача не виникло.

Разом із тим, право користування спірною земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) за ФГ Марія (емфітевт) зареєстроване у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15 грудня 2017 року державним реєстратором виконавчого комітету Бердянської міської ради Кобець О.Є.

Частиною першою статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі Закон - 1952-IV) передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 10 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; а також наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.

За змістом статті 18 Закону № 1952-IV перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Згідно з пунктом 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.

Аналіз вищевикладеного свідчить про те, що державний реєстратор відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 10 Закону України при здійсненні державної реєстрації права користування вказаної земельною ділянкою повинен був перевірити наявність цього факту (нотаріального посвідчення договору), з якими цей правочин пов`язав можливість виникнення цього права у емфітевта.

Встановивши, що державним реєстратором виконавчого комітету Бердянської міської ради Кобець О.Є. була проведена державна реєстрації права з порушенням вимог п. 1 ч. 3 ст. 10 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1 .

Посилання в апеляційній скарзі на те, що майнові права ОСОБА_1 не порушені, остання не набула права власності на спірну земельну ділянку, а тому не має повноважень оспорювати державну реєстрацію речового права, що виникло у відповідача на підставі договору, укладеного зі спадкодавцем, є безпідставними.

За положенням ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною 5 статті 1268 ЦК України визначено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Зважаючи на те, що ОСОБА_1 у відповідності до вимог ст.ст. 1269, 1270 ЦК України прийняла спадщину, подавши відповідну заяву до нотаріальної контори у шестимісячний строк, спірна земельна ділянка, а також усі права і обов`язки, визначені договором про встановлення емфітевзису, на підставі ч.5 ст.1268 ЦК України належать їй з часу відкриття спадщини.

Зареєстроване право відповідача на користування земельною ділянкою протягом 100 років порушує право ОСОБА_1 як власника успадкованої земельної ділянки здійснювати своє право власності у відповідності до положень ст. 319 ЦК України.

Посилання в апеляційній скарзі на неналежний спосіб захисту порушеного права, недоведеність ухилення фермерського господарства від нотаріального посвідчення договору, є неспроможними.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Зазначений правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 12 червня 2013 року у справі № 6-32цс13.

Відповідно до ч.1 ст. 37 Закону Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень N 1952-IV, рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Зважаючи на те, що Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено оскарження дій державного реєстратора, ОСОБА_1 оспорює виникнення у відповідача права користуватися успадкованою земельною ділянкою, обраний нею спосіб захисту порушеного права є ефективним засобом захисту.

Недоведеність факту ухилення фермерського господарства від нотаріального посвідчення договору про встановлення емфітевзису не має правового значення для вирішення спору, що розглядається судами у цій справі.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 намагається переглянути раніше ухвалене судове рішення у спорі між тими ж сторонами у спосіб, не передбачений законом, є безпідставними.

Правомірність дій державного реєстратора при реєстрації права відповідача на користування земельною ділянкою не була предметом судового розгляду, про що зазначав Верховний Суд у своїй постанові від 21 серпня 2019 року по справі №310/7200/18-ц (а.с. 35).

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновку суду першої інстанції по суті вирішення спору та не дають підстав вважати, що судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст. ст.374,375, 380-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу фермерського господарства Марія залишити без задоволення.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 17 листопада 2020 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повний текст постанов складено 19 березня 2021 року.

Головуючий: І.В. Кочеткова

Судді: А.В. Дашковська

О.М. Кримська