Постанова

від 11.08.2021 по справі 310/9025/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

11 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 310/9025/19

провадження № 61-6532св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: державний реєстратор Виконавчого комітету Бердянської міської ради Кобець Олексій Євгенович, Фермерське господарство Марія ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Фермерського господарства Марія на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 17 листопада 2020 року у складі судді Дністрян О. М. та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 березня 2021 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Кримської О. М., Дашковської А. В.

у справі за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора Виконавчого комітету Бердянської міської ради Кобця Олексія Євгеновича, Фермерського господарства Марія про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права користування земельною ділянкою на підставі договору про встановлення емфітевзису,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернулася у листопаді 2019 року до суду із вищевказаним позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Кобця О. Є. про реєстрацію у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про інше речове право за номером: 24009067 від 15 грудня 2017 року про право користування Фермерським господарство Марія (далі - ФГ Марія ) земельною ділянкою, встановлене договором про встановлення емфітевзису, який був укладений 15 грудня 2017 року між ОСОБА_2 та ФГ Марія .

Зазначений позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_2 , після смерті якого залишилася спадщина, до складу якої увійшла земельна ділянка площею 9,2545 га, кадастровий номер 2320681000:01:010:0026, розташована на території ДП №38, п. 457, КСП імені Кірова, Берестівської сільської ради, Бердянського району Запорізької області.

Вона є єдиною спадкоємницею та у шестимісячний строк звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

При підготовці документів для оформлення спадщини у липні 2018 року із листа Держгеокадастру та Витягу із Державного земельного кадастру вона дізналася, що батько 15 грудня 2017 року, за два місяці смерті, коли він вже тяжко хворів, передав на 100 років право користування вищезазначеною земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), яке було зареєстровано Виконавчим комітетом Бердянської міської ради в той же день за реєстраційним номером № 24009067. В документах батька вона знайшла копію договору від 15 грудня 2017року, підписаного сторонами, оригінал якого був відсутній.

За умовами договору (пункт 4.1) право користування земельною ділянкою (емфітевтичне право) виникає у емфітевта з моменту нотаріального посвідчення договору. Укладений між батьком і фермерським господарством договір емфітевзису нотаріально не посвідчений.

У серпні 2018 року вона звернулася до суду з позовом про визнання договору недійним, а фермерське господарство, заперечуючи проти позову, пред`явило зустрічний позов про визнання правочину дійсним та визнання за господарством права користування земельною ділянкою. Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 18 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 17 квітня 2019 року, у справі № 310/7200/18-ц її позов було задоволено та визнано недійсним договір про встановлення емфітевзису, визнано припиненим право користування земельною ділянкою, встановлене договором про встановлення емфітевзису від 15 грудня 2017року, укладеним між ОСОБА_2 та ФГ Марія . У задоволенні зустрічного позову ФГ Марія відмовлено.

На підставі вказаних судових рішень, 20 червня 2019 року за її заявою були внесені відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про припинення права емфітевзису.

Проте, постановою Верховного Суду від 21 серпня 2019 року рішення судів першої і апеляційної інстанцій скасовано в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ФГ Марія та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору про встановлення емфітевзису та визнання припиненим права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб відмовлено.

Разом із тим, Верховний Суд погодився з тим, що не підлягає задоволенню зустрічний позов ФГ Марія до ОСОБА_1 про визнання правочину дійсним та визнання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб на умовах, визначених договором про встановлення емфітевзису, оскільки жодних належних та допустимих доказів на підтвердження доводів своїх позовних вимог позивач за зустрічним позовом не надав.

Оскільки нотаріального посвідчення договору не відбулося, право користування земельною ділянкою у фермерського господарства не виникло, державний реєстратор не мав права здійснювати державну реєстрацію права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб на умовах, визначених договором про встановлення емфітевзису від 15 грудня 2017 року. Натомість після скасування судового рішення судом касаційної інстанції ФГ Марія , завідомо знаючи про те, що право користування земельною ділянкою у нього не виникло, знову звернулося до державного реєстратора із заявою про поновлення реєстрації права користування земельною ділянкою, і таке право знову було зареєстровано.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Бердянський міськрайонний суд Запорізької області рішенням від 17 листопада 2020 року позов задовольнив.

Визнав протиправним та скасував рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Бердянської міської ради Кобця О. Є. про реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про інше речове право за номером: 24009067 від 15 грудня 2017 року, індексний номер 38806658 від 19 грудня 2017 року про право користування ФГ Марія земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) площею 9,2545 гектарів, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 2320681000:01:010:0026, встановленого договором про встановлення емфітевзису, який був укладений у місті Бердянську 15 грудня 2017 року між ОСОБА_2 , іменованим в подальшому - власник земельної ділянки , з одного боку, та ФГ Марія , місцезнаходження якого: АДРЕСА_2 , в особі тимчасово виконуючого обов`язки голови Линника Г. М., який діє на підставі Статуту та Наказу № 7 від 12 травня 2016 року, іменоване в подальшому - емфітевт , з другого боку.

Місцевий суд рішення мотивував тим, що оскільки сторони при укладенні договору про встановлення емфітевзису від 15 грудня 2017 року (пункт 4.1) визначили, що право користування земельною ділянкою (емфітевтичне право) виникає у емфітевта з моменту нотаріального посвідчення цього договору, а фактично нотаріального посвідчення договору не відбулося, тому державний реєстратор відповідно до вимог пункту 1 частини третьої статті 10 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень при здійсненні державної реєстрації права користування вказаної земельною ділянкою повинен був перевірити наявність цього факту (нотаріального посвідчення договору), з якими цей правочин пов`язав можливість виникнення цього права у емфітевта.

Проте, в порушення вказаних вимог закону відповідачем - державним реєстратором виконавчого комітету Бердянської міської ради Кобцем О. Є. була проведена державна реєстрації права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб на умовах, визначених договором про встановлення емфітевзису від 15 грудня 2017 року.

Запорізький апеляційний суд постановою від 16 березня 2021 року апеляційну скаргу ФГ Марія залишив без задоволення, а рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 17 листопада 2020 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що наведені у апеляційній скарзі доводи не спростовують висновку суду першої інстанції по суті вирішення спору та не дають підстав вважати, що судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ФГ Марія у квітні 2021 року подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 17 листопада 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 березня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу на новий розгляд.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що право емфітевзиса не має обов`язкової умови нотаріального посвідчення, тому в силу законних і обґрунтованих обставин за життя власник звертався до нотаріуса разом із користувачем, але не зміг це зробити. Проте була проведене державна реєстрація емфітевзису, що є обов`язковою умовою дійсності договору емфітевзису.

Суди не врахували правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 761/41709/17 (провадження № 61-47280св18), згідно з якою чинним законодавством України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. ЦК України передбачає, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом, за домовленістю сторін.

Суд першої інстанції також не врахував конкретні обставини цієї справи щодо наявності обставин, визначених частинами другою та третьою статті 13 ЦК України, не застосував загальні засади цивільного права - принцип справедливості, добросовісності та розумності.

Неповне дослідження судами попередніх інстанцій обставин реєстрації договору без нотаріального посвідчення як єдиного правильного вирішення законності користування земельною ділянкою саме у такій винятковій ситуації, яка склалася має важливе, виняткове значення і для користувача земельною ділянкою.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_1 у травні 2021 року подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що сторони договору взагалі не зверталися до нотаріуса для його нотаріального посвідчення.

Посилання на правові позиції Верховного Суду України, висловлені у постанові від 06 вересня 2017 року № 6-1288цс17 щодо наслідків відсутності нотаріального посвідчення не стосуються цієї справи, оскільки спір виник між сторонами не з подібних правовідносин.

Судами попередніх інстанцій повно та об`єктивно досліджено обставини реєстрації договору без нотаріального посвідчення та ухвалено законні і обґрунтовані судові рішення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду ухвалою від 26 квітня 2021 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Бердянського міськрайонного суду Запорізької області.

Справа № 310/9025/19 надійшла до Верховного Суду 12 травня 2021 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку ЗП № 172404 від 13 грудня 2005 року, зареєстрованим в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право користування землею, договорів оренди землі, ОСОБА_2 був власником земельної ділянки площею 9,2545 га, розташованої на території ДП № 38, п. 457, КСП ім. Кірова, Берестівської сільської ради, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з Договором про встановлення емфітевзису, укладеним 15 грудня 2017 року між ОСОБА_2 (власником) та ФГ Марія (емфітевтом), власник земельної ділянки сільськогосподарського призначення передав на 100 років емфітевту право володіння та право цільового користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевтичне право), площею 9,2545 га.

Передача емфітевтичного права відбувається на 100 років за 50 000 грн, які емфітевт сплачує на користь власника земельної ділянки за весь строк користування земельною ділянкою (пункти 2.1, 3.1 Договору).

Судами встановлено та не заперечувалося сторонами те, що ОСОБА_2 зазначену суму коштів отримав, а подальшого нотаріального посвідчення договору не відбулося.

Право користування вказаною земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) за ФГ Марія (емфітевт) за вищевказаним договором зареєстроване державним реєстратором виконавчого комітету Бердянської міської ради Кобець О. Є. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15 грудня 2017 року.

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після смерті ОСОБА_2 його дочка ОСОБА_1 , як спадкоємець першої черги, звернулася із заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області Градової В. Г.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 18 січня 2019 року у справі № 310/7200/18-ц, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 17 квітня 2019 року та постановою Верховного Суду від 21 серпня 2019 року, у задоволенні зустрічного позову ФГ Марія до ОСОБА_1 про визнання правочину дійсним та визнання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб на умовах, визначених договором про встановлення емфітевзису відмовлено.

Верховний Суд постанову мотивував тим, що в силу закону договір емфітевзису обов`язковому нотаріальному посвідченню не підлягає. Але пунктом 4.1 оспорюваного договору про встановлення емфітевзису встановлено, що право користування земельною ділянкою (емфітевтичне право) згідно з цим договором виникає у емфітевта з моменту нотаріального посвідчення такого договору. Таким чином, сторони пов`язали нотаріальне посвідчення укладеного договору виключно з подальшою реалізацією права виникнення емфітевтичного права у емфітевта, визначивши його значення при вирішенні питання про можливість реєстрації уповноваженим державним реєстратором у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права користування спірною земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) за ФГ Марія .

Судами також встановлено, що договір про встановлення емфітевзису нотаріально не посвідчувався, а тому відповідно до пункту 4.1 зазначеного договору право користування земельною ділянкою у відповідача не виникло.

Разом із тим, право користування спірною земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) за ФГ Марія (емфітевт) зареєстроване у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15 грудня 2017 року державним реєстратором виконавчого комітету Бердянської міської ради Кобець О. Є.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 10 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; а також наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.

За змістом статті 18 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Згідно з пунктом 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.

Аналіз вищевикладеного свідчить про те, що державний реєстратор відповідно до вимог пункту 1 частини третьої статті 10 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень при здійсненні державної реєстрації права користування вказаної земельною ділянкою повинен був перевірити наявність цього факту (нотаріального посвідчення договору), з якими цей правочин пов`язав можливість виникнення цього права у емфітевта.

Встановивши, що державним реєстратором виконавчого комітету Бердянської міської ради Кобець О. Є. була проведена державна реєстрації права з порушенням вимог пункту 1 частини третьої статті 10 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 761/41709/17 (провадження № 61-47280св18), згідно з якою чинним законодавством України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. ЦК України передбачає, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом, за домовленістю сторін, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

У постановах від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 та від 09 жовтня 2019 року у справі № 136/1942/16-ц, Верховний Суд зробив висновок про те, що в статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України ; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Тлумачення статей 215 та 216 ЦК України свідчить, що учасники цивільних відносин не можуть на рівні того чи іншого договору здійснювати його кваліфікацію як недійсного (нікчемного чи оспорюваного), визначати правові наслідки нікчемності правочину. За домовленістю сторін можуть змінюватися тільки правові наслідки оспорюваного правочину.

Враховуючи викладене, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду, наведеним у вищевказаних справах.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах Пономарьов проти України , Рябих проти Російської Федерації , Нєлюбін проти Російської Федерації ) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фермерського господарства Марія залишити без задоволення.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 17 листопада 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька А. І. Грушицький