Рішення

від 11.03.2021 по справі 521/9353/19

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа №521/9353/19

Пр. №2/521/1569/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2021 року м. Одеса

Малиновський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді - Сегеди О.М.,

при секретарі - Ткач А.О.,

за участю представника відповідача - адвоката Поливаної А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі цивільну справу за позовом Філії Одеський Іподром Державного підприємства Конярство України до ОСОБА_1 про визнання втратившим право на користування житловим приміщенням,

встановив:

У червні 2019 року Філія Одеський Іподром Державного підприємства Конярство України (далі - Філія Одеський Іподром ДП Конярство України ) звернулась до суду із позовом, уточненим у подальшому, до ОСОБА_1 ,посилаючись на те, що квартира АДРЕСА_1 , в якій зареєстрований відповідач є власністю Філії Одеський Іподром , оскільки складає основні фонди підприємства і є відомчим житлом.

Позивач зазначав, що ОСОБА_1 в спірній квартирі хоча і зареєстрований, але після смерті матері в ній не проживає понад п`яти років.

Стверджував, що в квартирі АДРЕСА_1 знаходяться сторонні особи, які відмовлялись надати відомості про себе.

З цього приводу підприємство неодноразово зверталось до поліції, а також до відповідача з проханням прибути до адміністрації, але останній звернення проігнорував.

Зазначав, що за період з 01 січня 2018 року по 01 серпня 2018 року працівниками підприємства було складено сім актів про не проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач вважає, що реєстрація відповідача, який не проживає в спірній квартирі понад п`яти років, порушує права підприємства, як власника квартири АДРЕСА_1 .

Посилаючись на дані обставини, позивач просив суд визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням за місцем своєї реєстрації у АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 02 липня 2019 року у даній справі було відкрито провадження, призначено підготовче судове засідання (т. 1 а.с. 50-51).

Ухвалою суду від 06 листопада 2019 року підготовче провадження було закрито, справу призначено до судового розгляду по суті (т. 1 а.с. 115-116).

Заочним рішенням Малиновського районного суду від 27 листопада 2019 року відповідача було визнано таким, що втратив право користування житловою площею у квартирі АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 129-132).

Ухвалою суду від 15 жовтня 2020 року заочне рішення Малиновського районного суду від 27 листопада 2019 року було скасовано та по справі було призначено підготовче провадження (т. 1 а.с. 169-171).

Ухвалою суду від 14 грудня 2020 року строк проведення підготовчого провадження було продовжено (т. 1 а.с. 211-212).

Ухвалою суду від 26 січня 2021 року підготовче провадження було закрито, справу призначено до судового розгляду (т. 1 а.с. 244-245).

Представник позивача, діючий на підставі довіреності від 04 січня 2021 року, в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце слухання справи був повідомлений належним чином відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України, надав заяву про підтримання позовних вимог та слухання справи за його відсутності (т. 2 а.с. 40, 41-42).

Представник відповідача, діюча на підставі ордеру від 09 вересня 2020 року, в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила суд відмовити в їх задоволенні у повному обсязі. Раніше відповідач надав відзив на позов, в обґрунтування якого зазначав, що спірна квартира була надана його матері ОСОБА_2 , як працівнику підприємства. Після смерті матері він користується вказаним житловим приміщенням, оскільки іншого житла він не має.

Стверджував, що право власності на спірну квартиру ні за ким не зареєстровано. Зазначав, що в будні він працює в ПрАТ Київський картонно-паперовий комбінат , який знаходиться в м. Обухів, а на вихідні повертається додому в м. Одесу, де проводить ремонтні роботи в зазначеній квартирі. На період його відсутності за квартирою доглядають його близькі друзі, а саме ОСОБА_3 . Крім того, зазначав, що відповідно до довідки про склад сім`ї та реєстрації, він є єдиним відповідальним квартиронаймачем (т. 1 а.с. 159, 160, 215-218).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи сторін, проаналізувавши і оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд вважає, що між сторонами виникли правовідносини, які регулюються Житловим Кодексом України, тому при винесенні рішення суд застосовує норми матеріального права, якими регулюються правовідносини, які виникли між сторонами.

Судом встановлено, що ДП Конярство України є юридичною особою, діє на підставі Статуту (т. 1 а.с. 29-39).

Філія Одеський Іподром ДП Конярство України є відокремленим підрозділом ДП Конярство України , без права юридичної особи, діє на підставі Положення про філію Одеський Іподром ДП Конярство України , затвердженим наказом ДП Конярство України (т. 1 а.с. 62-81).

З матеріалів справи вбачається, що будинок АДРЕСА_3 знаходиться на балансі ДП Конярство України , входить до складу його майнового фонду (т. 1 а.с. 9, 11-14).

При цьому документи, які підтверджують право власності позивача на квартиру АДРЕСА_1 , відсутні.

За таких обставин, суд вважає, що вказана квартира відноситься до Державного житлового фонду.

Встановлено, що батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , були ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження (т. 1 а.с. 151).

Відповідно до штампу у паспорті громадянина України, виданого на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , останній зареєстрований в квартирі АДРЕСА_1 з 04 червня 1986 року, тобто з моменту народження (т. 1 а.с. 15-16, 156).

Зі змісту довідки відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській областівід 26 червня 2019 року вбачається, що відповідачз 03 квітня 2013 року зареєстрований в квартирі АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 49).

Таким чином, відповідач набув право користування квартирою АДРЕСА_1 на законних підставах, оскільки проживав в ній з дитинства разом з батьками.

Судом встановлено, що відповідач з 22 жовтня 2019 року до теперішнього часу працює в ПрАТ Київський картонно-паперовий комбінат за професією розмелювач гідророзбивача папероробного цеху, що підтверджується довідкою вих. № 328 від 20 серпня 2020 року (т. 1 а.с. 155).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач періодично оплачував комунальні послуги за користування квартирою АДРЕСА_1 , що підтверджується квитанціями по сплаті квартплати за 2012 рік, за січень-червень 2013 року, за 2014-2017 роки, за електроенергію за 2012, 2013, 2014, 2017, 2020 роки (т. 1 а.с. 152-153, 232, 233, 234).

Відповідно до особового рахунку відповідача за період з 01 січня 2019 року по 01 лютого 2021 року оплата за комунальні платежі була нарахована відповідачу в розмірі 4232,56 грн., з яких відповідачем було періодично сплачено 1929,46 грн., борг на 01 лютого 2021 року складає 2303,12 грн. (т. 2 а.с. 12).

Судом встановлено, що відповідач іншого житла не має, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (т. 1 а.с. 157-158).

Встановлено, що 01 вересня 2020 року відповідач оформив декларацію на вибір лікаря (т. 1 а.с. 156).

Відповідно до інформації КП МБТІ та РОН від 22 жовтня 2020 року, станом на 31 грудня 2012 рокуправо власності на спірну квартиру ні за ким не зареєстровано (т. 1 а.с. 219).

Факт проживання в спірній квартирі та проведення ремонтних робіт підтверджується фотофіксацією спірної квартири (т. 1 а.с. 235-238).

Відповідно до довідки про склад сім`ї та реєстрації, відповідач є єдиним відповідальним квартиронаймачем спірної квартири (т. 1 а.с. 154).

03 грудня 2020 року відповідачем до суду було подано заяву про застосування строків позовної давності (т. 1 а.с. 205-206).

За твердженням представника позивача відповідач в квартирі АДРЕСА_1 , не проживає протягом п`яти років.

На підтвердження факту не проживання відповідача у спірній квартирі позивачем надано протоколи комісії Філії Одеський Іподром ДП Конярство України № 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, що були складені за період з 03 січня 2018 року по 29 травня 2019 року, в яких було зазначено, що комісія здійснила вихід на адресу: АДРЕСА_4 , двері відкрила жінка, яка пояснила що вони знімають вказану квартиру, від інших пояснень відмовилась(т. 1 а.с. 17-25).

Крім того, було встановлено, що в даних протоколах була зроблена технічна помилка, а саме неправильно вказаний номер квартири - АДРЕСА_4 , замість правильного - АДРЕСА_1.

Відповідно до довідки Філії Одеський Іподром ДП Конярство України від 19 вересня 2019 року заборгованість відповідача за період з 2011 року по 2019 рік складає 3675,00 грн. (т. 1 а.с. 95).

Суд вважає, що дані, які зазначені в довідці Філії Одеський Іподром ДП Конярство України від 19 вересня 2019 року не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи (т. 1 а.с. 52-153, 232, 233, 234).

На підтвердження факту не проживання відповідача у спірній квартирі за заявою представника позивача були допитані в судовому засіданні під присягою свідки: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , які зареєстровані та проживають в будинку АДРЕСА_3 .

Вказані особипояснили суду, що відповідач в спірній квартирі не проживає декілька років, місце його знаходження їм не відомо. В спірній квартирі за згодою відповідача проживають сторонні особи, які стверджували, що вони знімають дану квартиру, при цьому, як зазначили свідки, в квартирі не має світла, водопроводу та каналізації (т. 1 а.с. 106-110, 122-125).

Свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_8 , які були допитані в судовому засіданні під присягою за клопотанням відповідача, пояснили суду, що відповідач працює в м. Обухові, а на вихідні приїжджає до м. Одеси та проводить в квартирі ремонт. Вони періодично доглядають за квартирою та помагають робить ремонт.

Отже, судом встановлено, що відповідач не втратив інтересу до спірної квартири, оскільки робить в ній ремонт та оплачує комунальні послуги. Крім того, за його згодою в спірній квартирі тимчасово проживають квартиранти.

Відповідно до ст. 47 Конституція України кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Статтею 9 ЖК України встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Згідно ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Реалізація встановлених конституційних гарантій, поряд з іншими, відображається в збереженні житла за його власниками без обмежень, та в гарантії збереження житла в державному та комунальну житлову фонді за тимчасово відсутніми громадянами протягом шести місяців (ст. 71 ЖК УРСР).

Не проживання у жилому приміщенні понад встановлений строк без поважних причин, дають підстави для визнання цих осіб в судовому порядку такими, що втратили права користування ним (ст. 72 ЖК УРСР).

Відповідно до ст. 71 ЖК України за тимчасової відсутності наймача або членів сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк, за заявою відсутнього, може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Тимчасова відсутність особи може бути безперервною, але не повинна перевищувати шести місяців.

Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. Тимчасова відсутність наймача, членів його сім`ї не потребує згоди інших членів сім`ї. Не має значення і причина відсутності, якщо остання не перевищила шість місяців.

Якщо тимчасова відсутність особи перевищила шість місяців, члени сім`ї, навіть колишні, а також наймодавець, мають право звернутись із позовом про визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Відповідно до вказаної норми закону при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності.

Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

Зі змісту рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року у справі Прокопович проти Росії (заява № 58255/00, пункт 36) вбачається, що поняття житло не обмежується приміщеннями, яке законно займають або законно створено. Чи є конкретне місце проживання житлом , яке підлягає захисту на підставі п. 1 ст. 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі МакКенн проти Сполученого Королівства , заява № 19009/04, пункт 50).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється згідно із законом та не може розглядатись як необхідне в демократичному суспільстві (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі Савіни проти України , заява № 39948/06, п. 47).

У пункті 44 рішення ЄСПЛ від 2 грудня 2010 року у справі Кривіцька та Кривіцький проти України , заява № 30856/03, ЄСПЛ визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві .

Інакше кажучи, воно має відповідати нагальній суспільній необхідності , зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція житла має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Згідно висновку, викладеному у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц по застосуванню статей 71, 72 ЖК Української РСР, особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.

Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин, що позивач не довів.

Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності.

При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Доказами про не проживання члена сім`ї можуть бути будь-які фактичні дані, зокрема: пояснення свідків, котрі підтвердять в суді факт не проживання особи в житловому приміщенні; акти про відсутність члена сім`ї протягом одного року за місцем проживання; довідки відділення поштового зв`язку про те, що особа не отримувала поштові відправлення, які надходили на її ім`я чи особисте листування із якого вбачається, що особа дійсно змінила місце проживання; інші докази зокрема: утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо.

Оскільки відповідач поселив до спірної квартири квартирантів, періодично робить ремонт в квартирі, то всі ці обставини свідчать про те, що відповідач не втратив інтересу до спірної квартири, а тому підстав для визнання його втратившим право користування квартирою АДРЕСА_1 у суду немає.

За таких обставин, суд вважає що в задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.

На підставі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд також вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Судовий збір у справі складає 768,40 грн., які сплачені позивачем при зверненні до суду у повному обсязі (а.с. 1).

Оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено, то сплачений судовій збір не підлягає поверненню позивачу.

Керуючись ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. ст. 71, 72 ЖК України, ст. ст. 4, 12, 13, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позовні вимоги Філії Одеський Іподром Державного підприємства Конярство України до ОСОБА_1 про визнання втратившим право на користування житловим приміщенням - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 19 березня 2021 року.

Суддя: О.М. Сегеда