Ухвала

від 17.03.2021 по справі 915/100/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

УХВАЛА

17 березня 2021 року Справа № 915/100/17

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е. М. при секретарі судового засідання Степановій І.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали заяви (вх. № 3380/21 від 04.03.2021) Заводського відділу Державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), вул. Робоча, 1, м. Миколаїв, 54029 про зміну способу виконання рішення суду по справі

за позовом Заступника керівника Миколаївської міської прокуратури № 1, вул. Нікольська, 73, м. Миколаїв, 54001 (ідентифікаційний код 02910048)

в інтересах держави в особі Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001 (ідентифікаційний код 22440076)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Реал Побут Сервіс» , вул. Гагаріна, 77, м. Миколаїв, 54046 (ідентифікаційний код 39535291),

про стягнення грошових коштів у сумі 214 772,36 грн. та повернення майна

за участю представників сторін:

від прокуратури: Дзюбан О.В.;

від позивача: представник не з`явився;

від відповідача: представник не з`явився;

від органу ДВС: Романчук С.М.

ВСТАНОВИВ:

04.03.2021 року до господарського суду Миколаївської області надійшла заява, в якій заявник просить суд змінити спосіб виконання рішення господарського суду Миколаївської області по справі № 915/100/17 виданого 17.03.2017 року про зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Реал Побут Сервіс» повернути Управлінню з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради за актом приймання-передачі нежитлове приміщення площею 346,8 кв.м. за адресою: м. Миколаїв, вул. Біла, 2, ухваливши - передати Управлінню з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради нерухоме майно - нежитлові приміщення площею 346,8 кв.м. за адресою: м. Миколаїв, вул. Біла, 2, без участі Товариства з обмеженою відповідальністю «Реал Побут Сервіс» .

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.11.2020 року справу № 915/100/17 призначено головуючому судді Олейняш Е.М. Підставою повторного автоматизованого розподілу є тимчасова непрацездатність судді.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 05.03.2021 року призначено розгляд заяви в судовому засіданні на 17.03.2021 року.

Явка учасників справи не визнавалась судом обов`язковою.

Позивач та відповідач в судове засідання 17.03.2021 року повноважних представників не направили, хоча про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином у порядку, встановленому ч. 5 ст. 242 ГПК України з додержанням вимог ч. 3, 4 ст. 120 ГПК України шляхом направлення на адресу місцезнаходження належним чином завіреної копії ухвали рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Враховуючи, що неявка позивача та відповідача не є перешкодою для вирішення питання про зміну способу виконання рішення суду, суд вважає за можливе здійснити розгляд заяви за відсутності повноважних представників сторін.

В судовому засіданні 17.03.2021 року судом відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини ухвали.

1. Правова позиція заявника (органу ДВС).

В обґрунтування заяви про зміну способу виконання рішення суду заявник зазначає обставини, що ускладнюють виконання рішення, оскільки в порядку встановленому законом та спосіб, визначений виконавчим документом, рішення без дій боржника виконане бути не може.

Виходячи із суті дій, які відповідно до судового рішення повинен вчинити боржник -передати майно, з огляду на фізичну наявність такого майна, та те, що такі дії можуть бути вчинені не тільки боржником, оскільки виконання такого рішення не є нерозривно пов`язане з особою боржника, зазначене рішення можливо викопати без участі боржника шляхом передачі спірного приміщення замість боржника - державним виконавцем.

Державний виконавець зазначає, що оскільки за резолютивною частиною виконавчого документа необхідно зобов`язати ТОВ Реал Побут Сервіс повернути Управлінню з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради за актом приймання-передачі нежитлове приміщення площею 346,8 кв.м. за адресою: м. Миколаїв, вул. Біла, 2, виконання рішення безпосередньо державним виконавцем шляхом передачі вказаних приміщень стягувачу без участі боржника суперечитиме способу та порядку, встановленому виконавчим документом, тому, передумовою для подальшого виконання рішення є зміна способу його виконання, під чим розуміється вжиття нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у раніше встановлений спосіб.

Заява обґрунтована положеннями ст. 18, 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» та ст. 18, 331 ГПК України.

2. Правова позиція прокурора.

У судовому засіданні прокурор підтримав заяву, подану органом ДВС, та просив суд задовольнити з підстав, зазначених в заяві про зміну способу виконання рішення суду.

3. Правова позиція стягувача (позивача).

Від стягувача жодних письмових пояснень, клопотань, заяв на адресу господарського суду не надходило.

4. Правова позиція боржника (відповідача).

Від боржника жодних письмових пояснень, клопотань, заяв на адресу господарського суду не надходило.

5. Обставини справи, встановлені судом.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 01.03.2017 року позов задоволено частково (арк. 50-55) та вирішено:

- стягнути з ТзОВ Реал Побут Сервіс на користь Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської: 80 865, 46 грн. - основної заборгованості за договором оренди нерухомого майна № 7657 від 12.11.2015 року; 6 645, 65 грн. - пені.

- зобов`язати ТзОВ Реал Побут Сервіс повернути Управлінню з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради за актом приймання-передачі нежитлове приміщення площею 346,8 кв.м. за адресою: м. Миколаїв, вул. Біла, 2.

- стягнути з ТзОВ Реал Побут Сервіс на користь Прокуратури Миколаївської області судовий збір у сумі 1 964, 60 грн.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 01.03.2017 року набрало законної сили 17.03.2017 року.

17.03.2017 року господарським судом Миколаївської області видано відповідні накази (арк. 68-70).

16.05.2017 року постановою старшого державного виконавця Центрального відділу ДВС міста Миколаїв ГТУЮ у Миколаївській області Левицькою В.Ю. закінчено виконавче провадження ВП № 53751367 з примусового виконання наказу № 915/100/17 від 17.03.2017 року про стягнення з ТзОВ Реал Побут Сервіс на користь Прокуратури Миколаївської області судового збору у сумі 1 964,60 грн. (арк. 79-81).

27.11.2019 року постановою головного державного виконавця Заводського відділу ДВС міста Миколаєва ГТУЮ у Миколаївській області Чернявською А. Б. за результатами розгляду заяви стягувача відкрито виконавче провадження ВП № 60691487 з примусового виконання наказу № 915/100/17 від 17.03.2017 року про зобов`язання ТзОВ Реал Побут Сервіс повернути Управлінню з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради за актом приймання-передачі нежитлове приміщення площею 346,8 кв.м. за адресою: м. Миколаїв, вул. Біла, 2 (арк. 104).

Вказаною постановою встановлено боржнику строк для добровільного виконання рішення суду протягом 10 робочих днів.

Відповідно до ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» копія постанови направлена на адреси сторін виконавчого провадження супровідним листом від 28.11.2019 року № 5721514.23-36/5 (арк. 103, 107).

27.11.2019 року винесено постанову про стягнення виконавчого збору та постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (арк. 105-106).

26.06.2020 року державним виконавцем направлено на адресу Управління комунального майна Миколаївської міської ради лист № 63000/107-36/5 про надання інформації, в якому державний виконавець просив повідомити чи виконано рішення суду в частині повернення за актом приймання-передачі нежитлового приміщення за адресою, м. Миколаїв, вул. Біла, 2 (арк. 111).

10.07.2020 року у відповідь на запит від 26.06.2020 Управління комунального майна Миколаївської міської ради направлено державному виконавцю лист № 1236/10/01/08/20, в якому управління зазначило, що незважаючи на неодноразові звернення управління комунального майна Миколаївської міської ради до боржника ТзОВ Реал Побут Сервіс стосовно повернення комунального майна, станом на 10.07.2020 нежитлові приміщення за актом приймання-передачі не повернуті (арк. 112).

20.07.2020 року державним виконавцем встановлено, що станом на 10.07.2020 року нежитлові приміщення загальною площею 346,8 кв.м. по вул. Біла, 2 ТзОВ Реал Побут Сервіс за актом приймання-передачі не повернуті, про що державним виконавцем складено відповідний акт від 10.08.2020 року (арк. 113).

10.08.2020 року державним виконавцем винесено постанову ВП № 60691487 про накладення штрафу на боржника ТзОВ Реал Побут Сервіс у розмірі 5 100, 00 грн.

Відповідно п. 2 постанови про накладення штрафу боржника ТзОВ Реал Побут Сервіс зобов`язано виконати рішення протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення (арк. 114).

21.08.2020 року державним виконавцем направлено на адресу Управління комунального майна Миколаївської міської ради лист № 73903/107-36/5 про надання інформації, в якому державний виконавець просив повідомити чи виконано рішення суду в частині повернення за актом приймання-передачі нежитлового приміщення за адресою, м. Миколаїв, вул. Біла, 2 (арк. 115).

08.09.2020 року у відповідь на запит від 21.08.2020 Управління комунального майна Миколаївської міської ради направлено державному виконавцю лист № 1575/10/01/08/20, в якому управління зазначило, що незважаючи на неодноразові звернення управління комунального майна Миколаївської міської ради до боржника ТзОВ Реал Побут Сервіс стосовно повернення комунального майна, станом на 04.09.2020 нежитлові приміщення за актом приймання-передачі не повернуті (арк. 116).

06.10.2020 року державним виконавцем встановлено, що станом на 04.09.2020 року нежитлові приміщення загальною площею 346,8 кв.м. по вул. Біла, 2 ТзОВ Реал Побут Сервіс за актом приймання-передачі не повернуті, про що державним виконавцем складено відповідний акт від 07.10.2020 року (арк. 117).

07.10.2020 року державним виконавцем винесено постанову ВП № 60691487 про накладення штрафу на боржника ТзОВ Реал Побут Сервіс у розмірі 10 200, 00 грн.

Відповідно п. 2 постанови про накладення штрафу боржника ТзОВ Реал Побут Сервіс зобов`язано виконати рішення протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення (арк. 118).

08.10.2020 року органом ДВС направлено до Заводського відділу поліції ГУ НП в Миколаївській області повідомлення про вчинення кримінального правопорушення № 83774/107-36/5 (арк. 119-122).

6. Оцінка аргументів учасників справи та джерела права, які застосував суд.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Аналогічне положення закріплено в ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» .

Відповідно до ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Відповідно до ч. 3 ст. 327 ГПК України наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012).

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ГПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини (далі - Суд), рішення якого відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються судом як джерело права, неодноразово наголошував щодо недопустимості невиконання або затягування виконання рішення національного суду в порушення прав іншої сторони.

У рішеннях Суду у справі Савіцький проти України, no. 38773/05, від 26.07.2012р. та у справі Глоба проти України, no. 15729/07, від 05.07.2012р. вказано, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду однієї зі сторін.

Оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду однієї зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Стгеесе), від 19.03.1997, у справі "Бурдов проти Росії" (Buurdov v. Russia) від 07.05.2002, "Ясюнієне проти Литви" ( Jasiniene v. Lithuania) від 06.03.2003).

У рішенні "Горнсбі проти Греції" Європейський суд з прав людини наголосив, що відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду (див. рішення у справі "Філіс проти Греції" (Philis v. Greece) (№ 1) від 27.08.1991, серія А, № 209, с. 20, п. 59). Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію (995_690) (див. mutatis mutandis рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21.02.1975 (980_086), серія А, № 18, с. 16 - 18, п. 34 - 36). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

У справі "Кайсин проти України" (Kaysin and Others v.Ukraine) ЄСПЛ наголосив, що правосуддя було б ілюзорним, якби внутрішній правопорядок держави дозволяв невиконання остаточного й обов`язкового рішення суду стосовно однієї зі сторін.

Неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1 (див. серед інших джерел, «Бурдов проти Росії» , заява N 59498/00; «Ясіуньєне проти Латвії» , заява N 41510/98, 6 березня 2003 року).

У рішеннях у справі Антонюк проти України, no. 17022/02, від 11.12.2008р. та у справі Мкртчян проти України, no. 21939/05, від 20.05.2010р. Європейский суд з прав людини вказує, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні та обмежується питаннями організації та вчинення виконавчих дій.

У справі "Глоба проти України" Суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення у справі "Comingersoll S.A." проти Португалії" (Comingersoll S.A. v. Portugal) [ВП], заява № 35382/97, п. 23, ECHR 2000-IV). Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia , захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі "Бурдов проти Росії" (Burdov v. Russia), заява № 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 06.03.2003 у справі "Ясюнієне проти Литви" ("…"), заява № 41510/98, п. 27). Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 07.06.2005 у справі "Фуклев проти України" (Fuklev v. Ukraine), заява № 71186/01, п. 84).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чижов проти України» зазначено, що на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Встановлена обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дає підстав для висновку про можливість ставити його виконання в залежність від волевиявлення боржника або будь-яких інших осіб на вчинення чи не вчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів. Такий правовий висновок викладено у пункті 13 постанови Верховного Суду від 30.08.2018 у справі № 916/4106/14.

Відповідно до ч. 1 ст. 160 ГПК України суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню або відстрочити чи розстрочити або змінити спосіб чи порядок його виконання в порядку, встановленому статтями 328, 331 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Відповідно до п. 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012 року «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Відповідно до п. 7.1.3 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" № 9 від 17.10.2012 року під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття господарським судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими. Наприклад, зміна способу виконання рішення можлива шляхом видозмінення зазначеної у рішенні форми (грошової чи майнової) виконання, тобто за відсутності у боржника присудженого позивачеві майна в натурі або грошових коштів, достатніх для покриття заборгованості.

Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.

Поняття «спосіб і порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке стосується виконавчого провадження. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій виконавцем відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» .

Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, що встановлено статтею 16 Цивільного кодексу України.

Під зміною способу виконання рішення суду необхідно розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений.

Аналогічна позиція викладена в постанові Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 523/16632/15-ц, постанова Касаційного цивільного суду від 06 червня 2018 року у справі №522/21465/15.

Спосіб виконання рішення визначається на підставі встановлених у статті 16 ЦК України способів захисту цивільних прав. Зміна способу і порядку виконання рішення полягає у заміні одного заходу примусового виконання іншим. При вирішенні питання про зміну способу виконання рішення суду підлягають з`ясуванню обставини, що свідчать про абсолютну неможливість виконання рішення суду. Отже, суди дійшли вірно висновку про те, що процесуальна можливість встановити чи змінити спосіб або порядок виконання рішення суду не передбачає зміну рішення суду по суті, обрання нового способу захисту порушеного права, а полягає лише у вирішенні питання про вжиття нових заходів для належного виконання рішення суду. Тобто, слід розрізняти способи захисту цивільного права, передбачені статтею 16 ЦК України, та способи і порядок виконання рішення суду, що суди й здійснили.

При вирішенні питання про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення, суд повинен з`ясовувати обставини, що свідчать про неможливість такого виконання.

Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.05.2020 року у справі № 2-1927/11.

Відповідно до ч. 6 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

Статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження» врегульовано порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Відповідно до ч. 3 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника , виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника , виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» повторне невиконання боржником рішення суду, яке може бути виконано без його участі, має наслідком надіслання державним виконавцем органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, а також вжиття заходів примусового виконання рішення суду. Водночас, у разі невиконання рішення суду, яке не може бути виконане без участі боржника, державний виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

7. Висновки суду.

Судовим рішенням у даній справі зобов`язано відповідача ТзОВ Реал Побут Сервіс (боржник) повернути позивачу Управлінню з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради (стягувачу) за актом приймання-передачі нежитлове приміщення площею 346,8 кв.м. за адресою: м. Миколаїв, вул. Біла, 2.

В заяві про зміну способу виконання рішення суду орган ДВС просить суд змінити спосіб виконання рішення господарського суду від 01.03.2017 по даній справі, ухваливши передати стягувачу Управлінню з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради нерухоме майно - нежитлові приміщення площею 346,8 кв.м. за адресою: м. Миколаїв, вул. Біла, 2, без участі Товариства з обмеженою відповідальністю «Реал Побут Сервіс» .

З поданих до матеріалів даної заяви доказів судом встановлено, що після набрання судовим рішенням у даній справі законної сили державним виконавцем за заявою стягувача 27.11.2019 відкрито виконавче провадження з примусового виконання судового рішення у даній справі. При цьому, матеріалами справи підтверджено, що постановою про відкриття виконавчого провадження від 27.11.2019 року боржнику встановлювався строк для добровільного виконання рішення суду протягом 10 робочих днів, яке (судове рішення) у добровільному порядку боржником не виконано, про що державним виконавцем складено відповідні акти.

Станом на дату розгляду даної заяви суду не подано доказів виконання боржником у добровільному порядку судового рішення у даній справі.

Судом також встановлено, що за невиконання судового рішення на боржника двічі накладено штраф та направлено повідомлення про вчинення кримінального правопорушення.

Як вказано вище, приписами ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено порядок дій державного виконавця як під час виконання судового рішення, яке може бути виконано без участі боржника, так і під час виконання судового рішення, яке не може бути виконане без участі боржника. Отже, саме Законом України «Про виконавче провадження» визначено повноваження та обов`язки державного виконавця під час виконання судових рішень, які набрали законної сили.

Заява органу ДВС не є в розумінні ст. 331 ГПК України, ч. 3 ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження» зміною способу виконання судового рішення, оскільки фактично не спрямована на вжиття нових заходів з виконання судового рішення у даній справі.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, доведення яких є необхідною підставою для зміни способу виконання судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, судом відмовлено у задоволенні заяви (вх. № 3380/21 від 04.03.2021 року) Заводського відділу Державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про зміну способу виконання рішення суду.

Відповідно до ч. 7 ст. 331 ГПК України про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.

Керуючись ст. 233-235, 254-255, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

Відмовити в задоволенні заяви (вх. № 3380/21 від 04.03.2021 року) про зміну способу виконання рішення суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена у порядку та строки, визначені статтями 255, 256 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст ухвали складено 22.03.2021 року.

Суддя Е.М. Олейняш