Постанова

від 23.03.2021 по справі 904/454/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2021 року

м. Київ

Справа № 904/454/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Львова Б. Ю. (головуючий), Бенедисюка І. М. і Булгакової І. В.,

за участю секретаря судового засідання Крапивної А. М.,

представників учасників справи:

позивача - Дніпровської міської ради (далі - Рада) - Пастернак В. Р.,

відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю Тейсті-Фуд (далі - Товариство) - Бєлкіна М. О.,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Департаменту економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради (далі - Департамент) - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Ради

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.08.2020 (суддя Ліпинський О. В.)

та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.12.2020 [колегія суддів: Широбокова Л. П. (головуючий), судді Чус О. В., Орєшкіна Е. В.]

зі справи № 904/454/18

за позовом Ради

до Товариства,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Департамент,

про визнання договору укладеним.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Рада звернулася до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства про визнання укладеним договору про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпра в редакції, викладеній у позовній заяві (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 02.06.2020).

1.2. Позов обґрунтовано тим, що Товариство було замовником закінченого будівництвом та введеного в експлуатацію об`єкта Реконструкція навісу (літ. Б) із заміною декоративного перфорованого залізобетонного огородження на металопластикові вікна на фасаді приміщення (у складі приміщень № 100, № 101) ресторану під торгівельне приміщення за адресою: 49074, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, просп. Слобожанський, буд. 109-А , однак в порушення вимог статті 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності не уклало договору про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Дніпра, у зв`язку з чим такий договір підлягає укладенню в судовому порядку, оскільки він є обов`язковим для сторін відповідно до зазначеної норми Закону.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Справа розглядалася господарськими судами неодноразово. Останнім рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 18.08.2020, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 09.12.2020, у задоволенні позову відмовлено.

2.2. Відмову в задоволенні позову мотивовано тим, що станом на момент розгляду цієї справи судом першої інстанції та ухвалення оскаржуваного рішення, відсутнє положення закону, яке зобов`язувало б Товариство укласти з Радою спірний Договір у зв`язку із втратою чинності статті 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності з 01.01.2020. Отже, суд не наділений повноваженнями визнати укладеним Договір, обов`язковість якого для відповідача не передбачена законодавством України.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

Рада, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позову.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. В обґрунтування своїх вимог скаржник зазначає про неправильне застосування судами попередніх інстанцій: статті 5 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо дії норм закону в часі; статті 11 ЦК України щодо виникнення обов`язку укласти договір не лише на підставі вимог закону, а й з акта органу місцевого самоврядування; статті 187 Господарського кодексу України (далі - ГК України) щодо обов`язковості укладення договору і в інших випадках, встановлених законом.

4.2. На підтвердження доводів щодо необхідності застосування до спірних правовідносин того закону, який діяв на час їх виникнення, скаржник посилається на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 22.02.2017 зі справи № 592/1809/15-ц, а також правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 05.09.2018 зі справи № 362/3784/17 та від 21.03.2019 зі справи № 904/1049/18.

4.3. Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суди попередніх інстанцій не врахували сталої практики Верховного Суду з вирішення подібних спорів щодо обов`язку замовника укласти договір про пайову участь після прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію на підставі статті 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності .

4.4. На думку скаржника, суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, повинні були також врахувати положення Порядку залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі (внесків) у розвитку інфраструктури міста Дніпропетровська, затвердженого рішенням Дніпровської міської ради від 29.07.2011 № 5/14, ухваленого на виконання вимог статті 40 Закону України Про регулювання містобудівельної діяльності .

4.5. За твердженнями скаржника, наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: питання дії у часі актів цивільного законодавства та застосування їх до правовідносин пайової участі, що виникли під час дії статті 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , яка згодом втратила чинність.

5. Доводи інших учасників справи

5.1. Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило про безпідставність її доводів та просило оскаржувані рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

5.2. Від Департаменту відзив на касаційну скаргу не надходив.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Стислий виклад обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

6.1. Відповідно до декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 23.01.2017 № ДП143170231187, виданої Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради: закінчений будівництвом об`єкт Реконструкція навісу (літ. Б) із заміною декоративного перфорованого залізобетонного огородження на металопластикові вікна на фасаді приміщення (у складі приміщень № 100, № 101) ресторану під торгівельне приміщення за адресою: 49074, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, просп. Слобожанський, буд. 109-А загальною площею 422,0 кв. м є готовим до експлуатації; замовником об`єкта є Товариство; кошторисна вартість будівництва за затвердженою проєктною документацією складає 320 000,00 грн.

6.2. Товариство є власником реконструйованого об`єкта нерухомого майна на підставі договору купівлі-продажу від 20.12.2013 № 1854, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14.02.2017.

6.3. До введення об`єкта в експлуатацію договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту між Радою та Товариством не укладався. Листом від 05.10.2017 № 10/13-606 Департамент повідомив Раду про введення зазначеного об`єкта в експлуатацію, у зв`язку з чим остання листом від 22.06.2017 № 10/15-426 направила Товариству проєкт договору про пайову участь у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпра з пропозицією укласти його.

6.4. Товариство зазначений проєкт договору залишило без реагування, що і слугувало підставою для звернення Ради до суду з цим позовом.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА

7. Законодавство України

7.1. Конституція України:

частина перша статті 19:

- правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

7.2. ЦК України:

стаття 5:

- акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності;

- акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи;

- якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності;

частина перша статті 627:

- відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

7.3. ГК України:

частина третя статті 179:

- укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування;

стаття 187:

- спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору;

- день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше .

7.4. Закон України Про регулювання містобудівної діяльності (в редакції, чинній на момент будівництва відповідачем об`єкта та прийняття його в експлуатацію):

частини перша - третя і дев`ята статті 40:

- порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону;

- замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті;

- пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури;

- договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

7.5. Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні :

частина третя статті 13:

- статтю 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності виключити;

пункт 2 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення :

- Договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання;

- установити, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку: 1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.

7.6. ГПК України:

частина четверта статті 236:

- при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду;

частини перша та друга статті 300:

- переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права;

- суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази;

пункт 1 частини першої статті 308:

- суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення;

стаття 309:

- суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Причиною спору у справі стало питання про наявність чи відсутність підстав для визнання укладеним договору про пайову участь замовника будівництва в розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Дніпра в редакції, наведеній позивачем.

8.2. За загальним правилом про дію цивільно-правових актів у часі, закріпленим в частині першій статті 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відповідні цивільно-правові відносини з дня набрання ними чинності.

Разом з цим частина третя статті 5 ЦК України регламентує так звані триваючі відносини, тобто такі, які виникли раніше і регулювались актом цивільного законодавства, який втратив чинність, але права та обов`язки зберігаються і після набрання чинності новим актом цивільного законодавства. До таких триваючих прав та обов`язків, що продовжують існувати, або до прав та обов`язків, що виникли вже після набрання чинності новими актами цивільного законодавства, мають застосовуватися положення цих актів.

Отже, якщо акт цивільного законодавства, що регулював цивільні відносини, втратив чинність, новий нормативно-правовий акт з моменту набрання ним чинності застосовується до юридичних фактів цивільного права та породжуваних ними цивільних прав і обов`язків.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між Радою і Товариством як замовником будівництва, хоч і виникли до внесення змін до Закону України Про регулювання містобудівної діяльності та до прийняття і набрання чинності Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні , однак продовжують тривати і після набрання чинності зазначеним законом, тобто такі правовідносини є триваючими.

Отже, відповідно до частини третьої статті 5 ЦК України з огляду на триваючий характер спірних правовідносин, що виникли між сторонами у справі та існували станом на дату скасування Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні статті 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , такі зміни підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Правовий висновок Верховного Суду щодо триваючого характеру правовідносин, що виникли між органом місцевого самоврядування та замовником будівництва стосовно укладення передбаченого законом договору пайової участі, викладений у постанові від 12.12.2019 зі справи № 914/2650/17.

8.3. Як правильно встановили суди попередніх інстанцій, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати договори про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту. Дійсними та продовжують свою дію до моменту їх виконання є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.

8.4. Правовий аналіз наведених положень статей 179, 187 ГК України дозволяє дійти висновку, що необхідною умовою для укладення договору за рішенням суду є наявність відповідної вказівки закону на обов`язковість укладення певного договору, а застосуванню до таких правовідносин підлягає законодавство, яке є чинним на момент виникнення переддоговірного спору та його вирішення в судовому порядку.

8.5. Отже, станом на момент вирішення спору зі справи судом першої інстанції, відсутнє положення закону, яке зобов`язувало б Товариство укласти з Радою відповідний договір про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Дніпра, відтак суд не наділений повноваженнями визнати укладеним договір, обов`язковість якого для відповідача законом не передбачена, що також узгоджується з положеннями статті 19 Конституції України.

8.6. За таких обставин справи суди попередніх інстанцій дійшли правомірного та обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову зі справи. Аналогічні висновки щодо застосування статті 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності у вирішенні спору про укладення договору про пайову участь в інфраструктурі населеного пункту у подібних правовідносинах викладено у постановах Верховного Суду від 30.07.2020 зі справи № 909/1143/19, від 30.09.2020 зі справи № 904/4442/19, від 13.01.2021 зі справи № 922/267/20, від 04.02.2021 зі справи № 904/2468/19, відступати від яких колегія суддів Верховного Суду у цій справі підстав не вбачає.

8.7. Доводи касаційної скарги Ради наведених висновків не спростовують та не впливають на них.

Так, помилковими є твердження скаржника щодо необхідності врахування приписів Порядку залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі (внесків) у розвитку інфраструктури міста Дніпропетровська, затвердженого рішенням Дніпровської міської ради від 29.07.2011 №5/14, ухваленого на виконання вимог статті 40 Закону України Про регулювання містобудівельної діяльності , оскільки у зв`язку із скасуванням обов`язку забудовників укладати договори про пайову участь в інфраструктурі населеного пункту зазначене положення не відповідає нормам закону та правильно не взяте до уваги судами попередніх інстанцій.

Посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій сталої практики Верховного Суду у вирішенні подібних спорів щодо обов`язку замовника укласти договір про пайову участь після прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію на підставі статті 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності не приймаються Верховним Судом, оскільки наведені скаржником у касаційній скарзі постанови Верховного Суду, у тому числі від 05.09.2018 зі справи № 362/3784/17 та від 21.03.2019 зі справи № 904/1049/18, стосуються практики застосування зазначеної статті Закону, чинної на час вирішення судами спорів про визнання укладеними відповідних договорів.

Правовий висновок, викладений Верховним Судом України у постанові від 22.02.2017 зі справи № 592/1809/15-ц (справа про визнання недійсним кредитним договору), на неврахування якого посилається Рада, є нерелевантними для справи, що розглядається, зважаючи на різний зміст спірних правовідносин та неподібність їх правового регулювання.

8.8. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Оскаржувані рішення і постанова судів попередніх інстанцій зазначеним вимогам відповідають.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Доводи Ради про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права у прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження за результатами перегляду справи в касаційному порядку.

9.2. За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги Ради без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін як таких, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

10. Судові витрати

У зв`язку з тим, що суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.08.2020 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.12.2020 зі справи № 904/454/18 залишити без змін, а касаційну скаргу Дніпровської міської ради - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Б. Львов

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Булгакова