Рішення

від 25.03.2021 по справі 910/9593/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.03.2021Справа № 910/9593/20

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Ярошевської І.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тар Альянс", Донецька обл., м. Горлівка

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Паливно-енергетична компанія "Енергоіндустрія", м. Київ

про стягнення 1 063 703,60 грн,

За участю представників:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тар Альянс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Паливно-енергетична компанія "Енергоіндустрія" про стягнення 1 063 703,60 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором оренди № 26/02-2016 від 26.02.2016, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість перед позивачем за період з грудня 2018 року по травень 2020 року у розмірі 920 640,00 грн. Позивачем також нараховано та пред`явлено до стягнення пеню в розмірі 116 093,52 грн, 3% річних в сумі 23 583,20 грн та інфляційні втрати у розмірі 3 386,88 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.2020 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення ухвали.

15.07.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про усунення недоліків, допущених при поданні до суду даного позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання на 05.08.2020, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов.

04.08.2020 представником відповідача подано до суду зустрічну позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тар Альянс" про визнання права на звільнення від орендної плати за договором оренди № 26/02-2016 від 26.02.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.08.2020 залишено без руху зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Паливно-енергетична компанія "Енергоіндустрія". Надано заявнику строк для усунення недоліків, який становить десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Паливно-енергетична компанія "Енергоіндустрія" спосіб усунення недоліків у зустрічній позовній заяві шляхом надання суду доказів сплати Товариством з обмеженою відповідальністю "Паливно-енергетична компанія "Енергоіндустрія" судового збору у розмірі 2 102,00 грн.

13.08.2020 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позов, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що договір № 26/02-2016 від 26.02.2016 діяв до 31.12.2017, а лист орендодавця від 29.03.2017 за своєю правовою природою є односторонньою відмовою від договору у відповідності до норм ст.782 Цивільного кодексу України. Вказаним учасником судового процесу також наголошено, що останній був позбавлений права та можливості використовувати об`єкт оренди, що, на думку відповідача, вказує на наявність підстав для звільнення від сплати орендних платежів.

31.08.2020 до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Паливно-енергетична компанія "Енергоіндустрія" надійшло клопотання №1-9593/1 від 28.08.2020 про відстрочення сплати судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2020 відмовлено в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Паливно-енергетична компанія "Енергоіндустрія" про відстрочення сплати судового збору.

Ухвалою від 07.09.2020 зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Паливно-енергетична компанія "Енергоіндустрія" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тар Альянс" про визнання права на звільнення від орендної плати за договором оренди № 26/02-2016 від 26.02.2016 повернуто позивачу.

18.09.2020 Товариством з обмеженою відповідальністю "Паливно-енергетична компанія "Енергоіндустрія" було подано апеляційну скаргу на ухвали від 07.09.2020 Господарського суду міста Києва по справі №910/9593/20.

Ухвалою від 23.09.2020 зупинено провадження по справі №910/9395/20 до перегляду ухвали від 07.09.2020р. Господарського суду міста Києва в апеляційному порядку.

Постановою від 23.11.2020 Північного апеляційного господарського суду ухвалу від 07.09.2020р. Господарського суду міста Києва залишено без змін.

15.12.2020 матеріали справи №910/9395/20 було повернуто до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою від 23.02.2021 поновлено провадження по справі; призначено розгляд справи на 24.03.2021.

Представник позивача у судове засідання 24.03.2021 не з`явився, проте, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням 0105474863758.

Представник відповідача судове засідання 24.03.2021 також не з`явився, проте, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. При цьому, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 2 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи-підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про дату та час судового засідання з розгляду справи по суті, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про поновлення провадження у справі та призначення засідання від 23.02.2021 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 02140, м.Київ, вул.Лариси Руденко, буд.6А, офіс 709, кім.7.

Конверт з ухвалою суду від 23.02.202 був повернутий до суду з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Судом також враховано, що за приписами ч.1 ст.9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.3 Закону України Про доступ до судових рішень для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись, з процесуальними документами у справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Наразі, з огляду на неявку представників позивача та відповідача, суд зазначає таке.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право , Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України ).

Отже, за висновками суду, неявка представників сторін не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 24.03.2021.

В судовому засіданні 24.03.2021 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

26.02.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тар Альянс" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Паливно-енергетична компанія "Енергоіндустрія" (орендар) було укладено договір оренди №26/02-2016, у відповідності до п.1.1 якого орендодавець зобов`язався передати, а орендар прийняти в тимчасове цільове оплатне користування (оренду) майно, належне на праві власності орендодавцю - залізничні цистерни, моделі 15-1566-06 в кількості 14 штук, на строк, встановлений даним договором, оплачувати таке користування та повернути цистерни на умовах даного договору.

Положеннями п.п. 1.2-1.4 договору №26/02-2016 від 26.02.2016 погоджено, що в рамках діючого договору орендодавець передає орендарю цистерни з можливістю їх переміщення в межах та за межами України. Орендодавець підтверджує, що цистерни належать йому на праві власності та на дату укладення договору не знаходяться під арештом, в заставі, а право власності на них не оскаржується в судах чи інших державних органах України. Цільове призначення цистерн - перевезення смоли кам`яновугільної.

Відповідно до п.п. 2.1, 2.3 договору №26/02-2016 від 26.02.2016 моментом передачі цистерн в оренду та обчислення строку оренди є дата підписання сторонами акту приймання-передачі цистерн від орендодавця до орендаря. Місцем передачі цистерн в оренду є станція Горлівка Донецької залізниці, повернення цистерн з оренди - станція на території України, вказана в інструкціях орендодавця і погоджена сторонами. Кількість і моделі цистерн вказуються в кожному підписаному обома сторонами акті приймання-передачі цистерн та/або заявках орендаря. Акт приймання-передачі цистерн підписується уповноваженими представниками сторін на протязі 5 (п`яти) робочих днів після прибуття цистерн до погодженої залізничної станції.

Згідно п.п. 2.4, 2.5 договору №26/02-2016 від 26.02.2016 повернення цистерн з користування (оренди) орендодавцю здійснюється аналогічним способом, що і передача цистерн в оренду, на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі цистерн (повернення). Моментом повернення цистерн є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі цистерн (повернення) від орендаря до орендодавця. Акт приймання-передачі (повернення) цистерн підписується уповноваженими представниками сторін на протязі 5 (п`яти) робочих днів після прибуття цистерн на погоджену сторонами станцію на території України згідно з транспортною інструкцією орендодавця.

Пунктом 2.6, 2.7 укладеного між сторонами договору встановлено, що доставка цистерн до місця передачі цистерн в оренду здійснюється за рахунок орендодавця. Для здійснення повернення цистерн з оренди, доставка цистерн до станції на території України, вказаній в транспортній інструкції орендодавця, здійснюється за рахунок орендаря.

За умовами п.п. 3.1, 3.2 договору №26/02-2016 від 26.02.2016 орендатор сплачує орендодавцю орендну плату за користування цистернами в національній валюті України - гривні, в розмірі, вказаному в додаткових угодах до договору. Орендна плата за користування цистернами, сплачується орендарем на підставі виставленого рахунку від орендодавця, у вигляді передоплати, не пізніше 5 (п`ятого) числа розрахункового місяця.

Додатковою угодою №1 від 26.02.2016 до договору №26/02-2016 від 26.02.2016 сторонами було погоджено, що розмір орендної плати за один календарний день за одну цистерну моделі 15-1566-06 становить: 210 грн з податком на додану вартість.

Пунктом 7.1 договору (в редакції додаткової угоди №4 від 30.12.2016 до договору №26/02-2016 від 26.02.2016) встановлено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками підприємств і діє до 31.12.2017.

Суд звертає увагу на те, що статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 16.04.2019 по справі №916/1171/18 та постанові від 19.06.2018 по справі №5023/3905/12.

Слід зауважити, що на теперішній час договір №26/02-2016 від 26.02.2016 у передбаченому чинним законодавством України порядку недійсним визнано не було. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

Отже, виходячи з наведеного вище, з огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №26/02-2016 від 26.02.2016 як належну підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору №26/02-2016 від 26.02.2016 позивач передав, а відповідач прийняв в оренду залізничні цистерни, моделі 15-1566-06, у загальній кількості 14 штук, №№ цистерн: 70731062, 70731047, 70731203, 70731039, 70731138, 70731021, 70731088, 70731179, 70729231, 70731187, 70731120, 70731211, 70731054, 70731161, що підтверджується підписаними обома сторонами та скріпленими їхніми печатками актами приймання-передачі (передачі в оренду) залізничних цистерн №1 від 04.03.2016 та №2 від 10.03.2016.

Згідно актів приймання-передачі (повернення з оренди) №5 від 02.05.2017, №6 від 03.05.2017, №7 від 10.05.2017, №8 від 15.05.2017 орендар повернув, а орендодавець прийняв з оренди залізничні цистерни, моделі 15-1566-06, у загальній кількості 6 штук, №№ цистерн: 70731203, 70731054, 70731062, 70731039, 70731179, 70731187.

Наразі, за твердженнями позивача, які з боку відповідача не заперечувались, орендарем за період з грудня 2018 року по травень 2020 року не вносились орендні платежі за договором №26/02-2016 від 26.02.2016. З урахуванням вказаних обставин, Товариство з обмеженою відповідальністю "Тар Альянс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Паливно-енергетична компанія "Енергоіндустрія" про стягнення основного боргу у розмірі 920 640,00 грн. Позивачем також нараховано та пред`явлено до стягнення пеню в розмірі 116 093,52 грн, 3% річних в сумі 23 583,20 грн та інфляційні втрати у розмірі 3 386,88 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх - обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позову. При цьому, суд виходить з такого.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

За таких обставин, враховуючи зміст ст.129 Конституції України, ч.ч.1-3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України при зверненні до суду з вимогами про стягнення заборгованості з орендної плати, позивачем повинно бути доведено обставини наявності між сторонами орендних правовідносин, виникнення у відповідача обов`язку з внесення орендной плати, строк виконання якого настав, та який було порушено відповідачем.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до п. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами факт передачі ТОВ "Тар Альянс" та прийняття ТОВ "Енергоіндустрія" в оренду залізничних цистерн за Договором, кількість яких в орендні останнього станом на липень 2017 року становила 8 штук.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частинами 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

За умовами п.п. 3.1, 3.2 договору №26/02-2016 від 26.02.2016 орендатор сплачує орендодавцю орендну плату за користування цистернами в національній валюті України - гривні, в розмірі, вказаному в додаткових угодах до договору. Орендна плата за користування цистернами, сплачується орендарем на підставі виставленого рахунку від орендодавця, у вигляді передоплати, не пізніше 5 (п`ятого) числа розрахункового місяця.

Додатковою угодою №1 від 26.02.2016 до договору №26/02-2016 від 26.02.2016 сторонами було погоджено, що розмір орендної плати за один календарний день за одну цистерну моделі 15-1566-06 становить: 210 грн з податком на додану вартість.

Пунктом 3.10 договору №26/02-2016 від 26.02.2016 передбачено, що фінансові зобов`язання орендаря з оплати орендних платежів за цистерни виникають з моменту підписання акту приймання-передачі цистерн в оренду та закінчуються з моменту підписання акту приймання-передачі (повернення) цистерн з оренди.

Таким чином, з системного аналізу визначених правових норм та умов укладеного між сторонами правочину вбачається, що на орендаря покладається обов`язок сплачувати оренду плату за весь час користування об`єктом оренди.

В контексті означеного та оцінюючи заперечення відповідача щодо строку дії договору №26/02-2016 від 26.02.2016, а саме його припинення внаслідок односторонньої відмови орендодавця на підставі ст.782 Цивільного кодексу України, суд зазначає таке.

За приписом ст.180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до ст.631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк .

Згідно зі статтею 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Статтею 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

У ст. 764 Цивільного кодексу України вказано, що у разі, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Статтею 291 Господарського кодексу України унормовано, що одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об`єкта оренди; ліквідації суб`єкта господарювання-орендаря; загибелі (знищення) об`єкта оренди. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

З системного аналізу статей 764 Цивільного кодексу України, частини другої статті 291 Господарського кодексу України полягає, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, проте, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк на тих самих умовах, то такий договір припиняється. Аналогічний висновок міститься у постанові від 15.07.2019 Верховного Суду по справі №911/2439/18.

Як було встановлено вище, пунктом 7.1 договору, в редакції додаткової угоди №4 від 30.12.2016 до договору №26/02-2016 від 26.02.2016, встановлено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками підприємств і діє до 31.12.2017.

Проте, наразі в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази висловлення позивачем як орендодавцем заперечень з приводу поновлення договору після 31.12.2017. При цьому, в контексті наведеного судом враховано, що у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/16223/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тар Альянс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Паливно-енергетична компанія "Енергоіндустрія" про стягнення 976 818,33 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.05.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2019, у справі №910/16223/18 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Паливно-енергетична компанія "Енергоіндустрія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тар Альянс" суму основного боргу у розмірі 455 280,00 грн., пеню у розмірі 32 911,75 грн., 3% річних у розмірі 14 677,72 грн., інфляційні втрати у розмірі 4 433,52 грн. та судовий збір у розмірі 7 609,55 грн. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішенням господарського суду міста Києва від 11.06.2019 у справі №910/16223/18 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Тар Альянс" про ухвалення додаткового судового рішення задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Паливно-енергетична компанія "Енергоіндустрія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тар Альянс" відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 773,69 грн. В іншій частині в задоволенні заяви відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №910/16223/18 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Паливно-енергетична компанія "Енергоіндустрія" залишено без задоволення, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тар Альянс" задоволено частково. Скасовано рішення господарського суду міста Києва від 23.05.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2019 у справі №910/16223/18 в частині відмови у стягненні 414 960,00 грн. основного боргу, 49 574,68 грн. - пені, 1 884,96 грн. - інфляційних втрат, 1 945,97 грн. - 3% річних та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Паливно-енергетична компанія "Енергоіндустрія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тар Альянс" 414 960,00 грн. основного боргу, 49 574,68 грн. - пені, 1 884,96 грн. - інфляційних втрат, 1 945,97 грн. - 3% річних. В решті рішення господарського суду міста Києва від 23.05.2019, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2019 у справі №910/16223/18 - залишено без змін. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Паливно-енергетична компанія "Енергоіндустрія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тар Альянс" 7 025,48 грн. судового збору за подання позовної заяви, 10 538,23 грн. судового збору за подання апеляційної скарги; 14 050,97 грн. судового збору за подання касаційної скарги та 19 179,23 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Суд зазначає, що частиною 2 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів передбачено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018р. по справі №910/9823/17.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

У статті 1 Конституції України закріплено, що Україна є правовою державою.

Як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).

Обов`язок держави у забезпеченні права кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов`язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11.09.1997 (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, указав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини договірних Сторін.

Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах Христов проти України , no. 24465/04, від 19.02.2009р., Пономарьов проти України , no. 3236/03, від 03.04.2008р.).

Отже, обставини, які встановлені у судовому по справі №910/16223/18, мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребують.

У рішенні по справі №910/16223/18 судом було встановлено, що листами №21 від 03.03.2017 та №31 від 17.03.2017 позивач звертався до відповідача з повідомлення про існування заборгованості останнього по оплаті орендної плати, що утворилася за користування 14 залізничними цистернами згідно Договору станом на березень 2017 року.

29.03.2017 листом №34 Товариством з обмеженою відповідальністю "Тар Альянс" повідомило Товариство з обмеженою відповідаль "Енергоіндустрія" про те, що в силу невиконання останнім грошових зобов`язань за договором та ненадання відповіді на лист №31 від 17.03.2017, орендодавець вимушений поставити питання дострокового повернення цистерн з оренди, у зв`язку з чим вимагало повернути з оренди 14 залізничних цистерн згідно умов договору, які направити на адресу Товариством з обмеженою відповідаль "Тар Альянс" за наступними реквізитами: станція Київ-Петрівка Південно-Західної залізниці, код станції 320609; код отримувача 1313.

Листом на адресу Товариства з обмеженою відповідаль "Тар Альянс", отриманим останнім 11.04.2017 за вх. №26, ТОВ "Енергоіндустрія", вказуючи на блокування вантажного сполучення з не контрольованими територіями по рішенню РНБО, просило вивести з оренди порожні цистерни за №№70731203, 70731187, 70731179, 70731062, 70731054, 70731039, у зв`язку з чим повідомити реквізити для відправки таких цистерн для повернення з оренди. Щодо інших 8 цистерн, у зв`язку із неможливістю руху, просило залишити їх в оренді за Договором до вирішення витання відновлення руху.

У відповідь на вказаний лист ТОВ "Тар Альянс", листом №41 від 13.04.2017, повідомило ТОВ "Енергоіндустрія" реквізити для повернення 6 цистерн, та своє погодження щодо залишення інших 8 цистерн в оренді згідно умов Договору.

Листом №52 від 19.05.2017 ТОВ "Тар Альянс" звернулося до ТОВ "Енергоіндустрія" з претензією, в якій вимагало погасити заборгованість з оплати орендної плати за користування згідно Договору залізничним цистернами у розмірі 248 220,00 грн. та нараховані за прострочення виконання такого зобов`язання штрафні санкції і передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування.

Тобто, з аналізу змісту вказаних листів полягає, що орендодавцем заперечень з приводу поновлення договору на новий строк, а тим більше наміру на односторонню відмову від договору №26/02-2016 від 26.02.2016 не висловлювалось, а отже, у суду відсутні підстави стверджувати, що вказаний договір припинив свою дію у зв`язку із закінченням строку 31.12.2017 чи односторонньою відмовою орендодавця від договору.

До того ж, судом прийнято до уваги, що рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2017 у справі №910/16005/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2018 та постановою Верховного Суду від 05.07.2018, було задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Тар Альянс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоіндустрія" про стягнення заборгованості за Договором та стягнуто з останнього в т.ч. заборгованість з оплати орендної плати за користування залізничними цистернами згідно Договору, нараховану за період лютий-червень 2017 року у розмірі 291 900,00 грн.

Одночасно, предметом спору у межах справи №910/16223/18 було стягнення заборгованості за договором №26/02-2016 від 26.02.2016 з орендної плати за період з липня 2017 по листопад 2018, тобто, період який також був після 31.12.2017. Зокрема, у даному випадку висновки Верховного Суду в частині стягнення суми заборгованості за період з 28.03.2018 по листопад 2018 включно фактично ґрунтувались на наявності між сторонами договірних правовідносин, а не їх припиненні внаслідок закінчення строку дії правочину.

За таких обставин, виходячи з наведеного вище, суд дійшов висновку щодо наявності позивача як орендодавця за договором №26/02-2016 від 26.02.2016 права вимоги внесення орендних платежів за грудень 2018 - травень 2020 до відповідача, як орендаря.

Одночасно, щодо тверджень відповідача стосовно того, що останній був позбавлений права та можливості використовувати об`єкт оренди, що, на думку останнього, вказує на наявність підстав для звільнення від сплати орендних платежів згідно норми ч.6 ст.762 Цивільного кодексу України, суд зазначає таке.

У відповідності до ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

При цьому, законодавцем не було встановлено можливості визначення переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин чи засобів їх підтвердження за згодою сторін.

Однак, відповідна відсутність у такій нормі вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством, невід`ємною частиною чого є в тому числі оцінка поведінки учасників спірних правовідносин.

Судом вказувалось, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні справедливого балансу між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів ).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Проте, всупереч обов`язку з доказування, відповідачем належних та допустимих у розумінні ст.ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказів неможливості використання об`єктів оренди за договором №26/02-2016 від 26.02.2016 через обставини, за які він не відповідає.

Одночасно, наданий відповідачем до матеріалів справи сертифікат №3100-19-0001 від 08.01.2019 Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) обставини неможливості використання об`єктів оренди у відповідності до норми ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України не засвідчує, отже, від сплати орендної плати за період з грудня 2018 по травень 2020, а може бути лише підставою для звільнення особи від відповідальності за порушення певного зобов`язання.

До того ж, наявні в матеріалах справи листи Товариства з обмеженою відповідальністю "Паливно-енергетична компанія "Енергоіндустрія", в яких викладено заперечення стосовно розрахунків за договором №26/02-2016 від 26.02.2016 також не вказують на наявність підстав для звільнення орендаря від обов`язку сплачувати орендні платежі.

При цьому, судом враховано, що зміст вказаних листів полягає в тому, що неможливість використання цистерн пов`язане з перебуванням останніх на коліях Української залізниці на непідконтрольній Україні території Донецької області.

Щодо вказаних обставин, суд зазначає, що за умовами п. 2.1 договору оренди від 26.02.2016, місцем передання цистерн в оренду є станція Горлівка Донецької залізниці.

Місто Горлівка Донецької області було включено до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, розпорядженнями Кабінету Міністрів України №1275-р від 02.12.2015.

Тобто, на момент укладення договору оренди №26/02-2016 від 26.02.2016 відповідачеві було відомо про обставини щодо здійснення антитерористичної операції на території міста Горлівка.

Виходячи з засад розумності та враховуючи здійснення підприємницької діяльності на власний ризик, відповідач, укладаючи договір оренди та беручи на себе зобов`язання оплачувати користування цистернами та повернути їх на умовах договору, мав усвідомлювати (свідомо допускати) можливість настання вказаних вище обставин.

З огляду на те, що відповідач, укладаючи договір оренди у 2016 році не міг не знати про те, що місто Горлівка з 2015 року є тимчасово окупованим населеним пунктом, на території якого здійснювалась антитерористична операція, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для звільнення орендаря від сплати орендних платежів на підставі ч.6 ст.762 Цивільного кодексу України. Аналогічні правові висновки у спірних правовідносинах (зокрема, відмінним є лише спірний період заборгованості) викладено Верховним Судом від 29.01.2020 у справі №910/16223/18.

За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо правомірності та обґрунтованості позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Тар Альянс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Паливно-енергетична компанія "Енергоіндустрія" в частині стягнення заборгованості з оренди за період з грудня 2018 по травень 2020 в сумі 920 640 грн. При цьому, судом враховано, що заявлений до стягнення розмір заборгованості є арифметично вірним та розрахований у відповідності до умов укладеного між сторонами правочину.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об`єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення пені в розмірі 116 093,52 грн, 3% річних в сумі 23 583,20 грн та інфляційних втрат у розмірі 3 386,88 грн. При цьому, суд виходив з такого.

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України ).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

За умовами п.5.2 договору №26/02-2016 від 26.02.2016 за порушення строків оплати орендної плати, встановленої даним договором, орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі 10% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, включно по день фактчиного виконання.

З огляду на порушення відповідачем визначених договором строків внесення орендних платежів за грудень 2018 по травень 2020, позивачем було нараховано в межах подвійної облікової ставки Національного банку України пеню на загальну суму 116 093,52 грн.

Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку суд зазначає таке.

Пеня та інші заходи відповідальності можуть застосуватить (нараховуватись) починаючи з наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Судом вище вказувалось, що за умовами п.п. 3.1, 3.2 договору №26/02-2016 від 26.02.2016 орендатор сплачує орендодавцю орендну плату за користування цистернами в національній валюті України - гривні, в розмірі, вказаному в додаткових угодах до договору. Орендна плата за користування цистернами, сплачується орендарем на підставі виставленого рахунку від орендодавця, у вигляді передоплати, не пізніше 5 (п`ятого) числа розрахункового місяця.

За приписами ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У ст.254 вказаного нормативно-правового акту визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Проте, при визначенні початкової дати прострочення, позивачем приписи ст.254 Цивільного кодексу України враховано не було.

Проте, незважаючи на відповідні помилки у визначенні початкової дати періодів, за які здійснюється нарахування неустойки, кінцево визначена позивачем сума пені є арифметично вірною, а отже, позов в цій частині підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на порушення відповідачем своїх грошових зобов`язань, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в сумі 23 583,20 грн та інфляційних втрат у розмірі 3 386,88 грн.

Проте, у відповідному розрахунку також допущено помилки у визначенні початкової дати прострочення внесення орендних платежів за січень 2019 - травень 2020, а саме необгрунтовано вказано про прострочення з першого числа відповідного місяця, тоді як умовами укладеного між сторонами провочину, як вказувалось вище, передбачено, що орендна плата за користування цистернами, сплачується орендарем на підставі виставленого рахунку від орендодавця, у вигляді передоплати, не пізніше 5 (п`ятого) числа розрахункового місяця.

Отже, після здійснення власного перерахунку, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних, а саме на суму 22 793,08 грн.

Одночасно, надаючи оцінку наведеному позивачем розрахунку інфляційних втрат, суд зауважує таке.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.

Встановлення компетентним органом (Кабінетом Міністрів України) механізму перемножування індексів інфляції за певний період для обрахування інфляційних збитків означає, що "вартість грошей з індексом інфляції за попередній період" є визначальною при індексації грошової суми за кожний наступний період. У математиці це називається послідовність, утворена за певною закономірністю. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 26.06.2020р. по справі №905/21/19.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України Про індексацію грошових доходів населення у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічні висновки наведено Верховним Судом у постановах від 24.04.2019р. у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019р. у справі № 924/312/18.

Отже, нарахування позивачем інфляційних втрат за грудень 2018 є безпідставним, а нарахування інфляційних втрат за січень-2019-травень 2020 повинно було здійснюватись на суму заборгованості, яка мала місце весь місяць.

Здійснивши власний перерахунок, суд дійшов висновку, щодо наявності підстав для задоволення позивних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Тар Альянс" в частині стягнення інфляційних втрат частково, а саме на суму 2530,08 грн.

Одночасно, оцінюючи вимоги позивача про застосування до відповідача заходів відповідальності за порушення обов`язку з внесення орендної плати, судом враховано наданий відповідачем до матеріалів справи сертифікат №3100-19-0001 від 08.01.2019 Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили). Проте, доказів виконання відповідачем умов розділу 8 договору №26/02-2016 від 26.02.2016 щодо порядку дій сторони у разі настання вказаних обставин, матеріали справи не містять, а отже, у суду відсутні підстави для звільнення оредаря від відповідальності за порушення зобов`язань зі сплати орендних платежів за грудень2018-травень 2020.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позовних вимог.

З огляду на висновки суду щодо часткового задоволення позовних вимог, приймаючи до уваги приписи ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тар Альянс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Паливно-енергетична компанія "Енергоіндустрія" про стягнення 1 063 703,60 грн - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Паливно-енергетична компанія "Енергоіндустрія" (02140, м.Київ, вул.Лариси Руденко, буд.6А, офіс 709, кім.7, ЄДРПОУ 39395870) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тар Альянс" (84609, Донецька обл., місто Горлівка, вул.Умова, будинок 1/1, ЄДРПОУ 33853132) основний борг в сумі 920 640 (дев`ятсот двадцять тисяч шістсот сорок) грн, пеню в розмірі 116 093 (сто шістнадцять тисяч дев`яносто три) грн 52 коп., 3% річних в сумі 22 793 (двадцять дві тисячі сімсот дев`яносто три) грн 43 коп., інфляційні втрати в сумі 2530 (дві тисячі п`ятсот тридцять) грн 08 коп. та судовий збір в сумі 15 930 (п`ятнадцять тисяч дев`ятсот тридцять) грн 86 коп.

3. Відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних на суму 789,77 грн та інфляційних втрат в розмірі 856,80 грн.

4. Судовий збір в сумі 24,69 грн. залишити за позивачем.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 25.03.2021.

Суддя В.В. Князьков