ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 березня 2021 року
м. Київ
справа № 440/2371/19
адміністративне провадження № К/9901/34845/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Стеценка С.Г.,
суддів: Стрелець Т.Г., Тацій Л.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в касаційному порядку адміністративну справу № 440/2371/19
за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до Громадської організації Футбольний клуб Гірник-Спорт
про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені
за касаційною скаргою Громадської організації Футбольний клуб Гірник-Спорт на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2019 року (колегія у складі: головуючого судді Алєксєєвої Н. Ю.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2019 року (колегія у складі: головуючого судді Гуцала М. І., суддів: Бенедика А. П., Донець Л. О.)
В С Т А Н О В И В:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У липні 2019 року Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Громадської організації Футбольний клуб Гірник-Спорт , в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача адміністративно-господарські санкції у розмірі 330 440 грн та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 14 472,98 грн.
2. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив про те, що у порушення вимог ст. 19, 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні відповідачем у 2018 році не виконано нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, що є підставою для застосування вказаних вище сум адміністративно-господарських санкцій та пені.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2019 року, позов задоволено повністю.
4. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач не виконав свій обов`язок щодо працевлаштування осіб з інвалідністю за період січень - грудень 2018 року та обов`язок щодо подачі до державної служби зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю за період січень - грудень 2018 року. Також, відповідач не надав суду доказів на підтвердження того, що у 2018 році він вживав будь-яких заходів щодо працевлаштування осіб з інвалідністю.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
5. 16 грудня 2019 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Громадської організації Футбольний клуб Гірник-Спорт на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2019 року, в якій скаржник просить скасувати вказані рішення і прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
6. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник зазначає про те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Так, судами не враховано, що відповідачем у 2018 році не створювалось спеціальних робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, жодний інвалід не звертався до клубу з приводу працевлаштування, служба зайнятості не направляла для працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідно, правових підстав для нарахування адміністративно- господарських санкцій не було і клуб не подав до Фонду соціального захисту інвалідів звіту з відповідним нарахуванням. Крім того, в м. Горішні Плавні немає інвалідів, які б мали відповідну освіту та досвід роботи, щоб зайняти відповідну вакансію. Також, судами не враховано, що Громадська організацію Футбольний клуб Гірник-Спорт є неприбутковою організацією і фінансується лише рахунок благодійних внесків, тому кількість інших працівників клубу узгоджується з благодійником і у громадської організації відсутня можливість збільшувати кількість штатного розкладу для створення додаткових робочих місць для інвалідів.
Поряд з цим, під час розгляду цієї справи судом першої інстанції порушено норми процесуального права, оскільки справу розглянуто в порядку письмового провадження за відсутності заяви представника відповідача про розгляд справи у його відсутності, чим порушив ст. 194 КАС України.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
7. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 грудня 2019 року визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у складі головуючого судді Стеценко С. Г., суддів Стрелець Т. Г., Тацій Л. В.
8. Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Громадської організації Футбольний клуб Гірник-Спорт на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2019 року у справі № 440/2371/19.
9. Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2021 року закінчено підготовку справи до касаційного розгляду і призначено такий в порядку письмового провадження з 24 березня 2021 року.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
10. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, Громадською організацією Футбольний клуб Гірник-Спорт подано до Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік (форма № 10-ПІ).
11. Згідно відомостей, зазначених у Звіті, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) підприємства у 2018 році становила 50 осіб.
12. При цьому кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні становить 2 особи.
13. Відповідно до вказаного Звіту, працюючи інваліди штатні працівники, які мали інвалідність та були зайняті на підприємстві в 2018 році відсутні.
14. За недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів позивачем нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції у розмірі 330 440 грн та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 14 472,98 грн. (за 73 дні (з 16 квітня 2019 року по 27 червня 2019 року).
15. Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені в судовому порядку.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
16. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених ст. 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
17. Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
18. Згідно зі ч. 1, 2 ст. 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні (далі - Закон № 875-XII) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
19. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
20. Частиною1 статті 20 Закону № 875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
21. Так, відповідно до ч. 1 , 2 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
22. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
23. Зі змісту ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).
24. Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.
25. У зв`язку з цим, суди попередніх інстанцій мали перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення порушення правил здійснення господарської діяльності, яке полягає у необхідності забезпечення середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.
26. Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 50 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067 Про зайнятість населення (далі - Закон № 5067) роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
27. На виконання пункту 4 частини 3 статті 50 Закону № 5067 наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) . В контексті прийнятого Закону № 5067 та затвердженого Порядку подання форми звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.
28. Колегія суддів звертає увагу, що періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
29. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року справа № 806/1368/17, від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17 та від 22 жовтня 2020 року у справі № 1.380.2019.003187.
30. За правилами, визначеними ст. 20 Закону № 875-ХІІ, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.
31. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте таким, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
32. Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.
33. До обов`язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування інвалідів в силу приписів частини 3 статті 17, частини 1 статті 18, частин 2, 3 та 5 статті 19 Закону № 875-ХІІ фактично віднесено укладання трудового договору з осіб з інвалідністю, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості (в силу статті 21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов`язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов`язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці).
34. Системний аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:
- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;
- надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю інформацію у порядку, передбаченому Законом № 5067 та Наказом № 316;
- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом № 875-ХІІ та Порядком № 70;
- у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
35. В свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - осіб з інвалідністю.
36. Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 червня 2018 року у справі № 819/639/17, від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17 та від 03 грудня 2020 року у справі № 812/1189/18.
37. При цьому, Законом № 875-ХІІ також визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такої особи з інвалідністю.
38. З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.
39. Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми № 3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року.
40. Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 липня 2020 року у справі № 804/4097/18.
41. Разом з тим, як випливає з приписів частини 3 статті 18 Закону № 875-ХІІ, до обов`язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування осіб з інвалідністю, бо саме з цією метою роботодавці зобов`язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.
42. Таким чином, передбачена частиною 1 статті 20 Закону № 875-ХІІ міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку сплатити адміністративно-господарської санкції на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або: 1) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону № 875-ХІІ, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог частини 3 статті 17, частини 1 статті 18, частин 2, 3 та 5 статті 19 Закону № 875-ХІІ, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні осіб з інвалідністю, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього Державною службою зайнятості.
43. Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави зробити наступні висновки:
- Фонд, центр зайнятості і роботодавець несуть субсидіарну відповідальність за працевлаштування осіб з інвалідністю.
- Обов`язок працевлаштування осіб з інвалідністю, головним чином, лежить на центрі зайнятості, який повинен бути виконаний шляхом визначення кількості вакантних посад для інвалідів на підставі поданих звітів роботодавців, проводити пошук та направлення осіб з інвалідністю до роботодавців, у яких наявні вакантні посади.
- Фонд аналізує отримані звіти, проводить перевірки та застосовує санкції, а також інші заходи впливу передбачені законодавством до суб`єктів господарювання, які не виконують нормативів щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю, крім того, зокрема, сприяє у працевлаштуванні осіб з інвалідністю.
- До обов`язків роботодавця належить створення робочих місць для осіб з інвалідністю, звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів та центром зайнятості щодо наявності вакантних робочих місць, працевлаштування інвалідів, які звертаються безпосередньо до роботодавця або направляються для працевлаштування центром зайнятості.
- Додатковими доказами належного виконання роботодавцем своїх обов`язків є розміщення на телебаченні, у друкованих чи електронних засобах масової інформації, або у іншій формі оголошень, які містять інформацію про пошук відповідних працівників та підтверджують реальність намірів стосовно здійснення такого працевлаштування, а також підписання договорів співпраці з Державною службою зайнятості стосовно оперативного підбору претендентів на заявлені роботодавцем вакансії.
44. Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 21 серпня 2018 року у справі № 817/650/17, від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17, від 12 липня 2019 року у справі № 812/1126/18.
45. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач зареєстрований у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань як юридична особа з 03 листопада 1994 року, як громадська організація.
46. Згідно штатного розкладу станом на 31 грудня 2017 року та на 31 грудня 2018 року наданого ГО Футбольний клуб Гірник-спорт , останнім використовується наймана праця.
47. З наявної в матеріалах справи копії листа Горішньоплавнівської міської філії Полтавського обласного центру зайнятості від 26 червня 2019 року № 16/49/229-19 вбачається, що Громадською організацією Футбольний клуб Гірник-Спорт протягом 2018 року не було подано звіти за формою 3-ПН для працевлаштування осіб з інвалідністю.
48. Отже, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем не подано протягом 2018 року жодного звіту форми №3-ПН про наявність вакантних робочих місць та матеріали справи не містять документів, які б підтверджували факт того, що відповідач у 2018 році вживав будь-яких заходів щодо працевлаштування осіб з інвалідністю.
49. Отже, відповідачем не виконано наведених вище вимог законодавства та не подано протягом 2018 року жодного звіту форми №3-ПН про наявність вакантних робочих місць.
50. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відповідачем у 2018 році не було виконано вимоги Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , зокрема, не створено робочі місця для інвалідів та не поінформовано центр зайнятості про вакансії для їх працевлаштування, у зв`язку з чим в його діях наявний склад правопорушення і на нього покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
51. Поряд з цим, згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу 50 осіб, фонд оплати праці штатних працівників - 8 261 грн, середньорічна заробітна плата штатного працівника - 165 220,00 грн.
52. Отже, за 2 робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняті особами з інвалідністю, відповідач до 16 квітня 2019 року повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 330 440 грн. У зв`язку з несплатою адміністративно-господарських санкцій до встановленого терміну позивачем було правомірно нараховано пеню у сумі 14 472,98 грн.
53. Колегія суддів критично ставиться до посилання скаржника на те, що оскільки ГО ФК Гірник-Спорт є неприбутковою організацією, то звільняється від сплати адміністративно-господарських санкцій, оскільки ч. 1 ст. 20 Закону № 875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі.
54. Посилання скаржника на порушення судом першої інстанції норм процесуального права спростовується матеріалами справи, оскільки згідно протоколу судового засідання від 29 серпня 2019 року, у зв`язку з тим, що сторони у судове засідання не зявились, хоча належним чином були повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, суд вирішив розглянути справу у порядку письмового провадження.
55. Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
56. Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
57. Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
58. У справі Пономарьов проти України (заява № 3236/03, Рішення від 03 квітня 2008 року, пункт 40) Європейський суд з прав людини звернув увагу, що право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру.
59. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).и повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах Beyeler v. Italy № 33202/96, Oneryildiz v. Turkey № 48939/99, Moskal v. Poland № 10373/05).
60. Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
61. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржуваних судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
62. Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись ст. ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Громадської організації Футбольний клуб Гірник-Спорт залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіС.Г. Стеценко Т.Г. Стрелець Л.В. Тацій
Суд | Касаційний адміністративний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 24.03.2021 |
Оприлюднено | 26.03.2021 |
Номер документу | 95780598 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
Стеценко С.Г.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні