Постанова

від 03.03.2021 по справі 921/39/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" березня 2021 р. Справа №921/39/20

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Матущака О.І.,

секретар судового засідання Харів М.Ю.,

явка учасників справи:

від позивача: Сапьолкіна Н.В., Омельчук О.В.,

від відповідача-1: Качур С.В., Яворський А.В.,

від відповідача-2: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився;

розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Галицька будівельна кераміка" б/н та дати

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 28.09.2020 суддя: Чопко Ю.О. м. Львів, повний текст рішення складено - 07.10.2020

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Галицька будівельна кераміка", м.Бережани Тернопільської області

до відповідача 1 Бережанського колективного підприємства по веденню лісового господарства, м.Бережани Тернопільської області

до відповідача 2 Бережанської міської ради

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача товариства з обмеженою відповідальністю "Бережанський цегельний завод "Керамік", м.Бережани Тернопільської області

про визнання недійсним та скасування рішення №242 Бережанської міської ради від 22 квітня 1997 року в частині пункту 3 щодо надання Бережанському міжгосподарському підприємству по веденню лісового господарства земельної ділянки в постійне користування та визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог.

13.01.2020 в Господарський суд Тернопільської області звернулось товариство з обмеженою відповідальністю Галицька будівельна кераміка (далі по тексту - ТОВ Галицька будівельна кераміка ) з позовом до Бережанського колективного підприємства по веденню лісового господарства (якому присвоєно ідентифікаційний код - 21142262, за яким раніше було зареєстровано Бережанське міжгосподарське підприємство по веденню лісового господарства) та до Бережанської міської ради про визнання недійсним та скасування рішення Бережанської міської ради №242 від 22.04.1997 в частині пункту 3 щодо надання Бережанському міжгосподарському підприємству по веденню лісового господарства земельної ділянки в постійне користування та визнання недійсним державного акта на право постійного користування землею серії II ТР №002145 від 20.03.1998, виданого на підставі цього рішення органом місцевого самоврядування.

Поданий позов обґрунтовує захистом права на користування земельною ділянкою, в межах якої видано позивачу спеціальний дозвіл №6316 від 06.02.2019 на користування надрами та надано акт гірничого відводу.

Позивач зазначає, що Бережанське колективне підприємство по веденню лісового господарства не є правонаступником Бережанського міжгосподарського підприємства по веденню лісового господарства, якому надавалася спірна земельна ділянка в постійне користування на підставі державного акта серії II ТР №002145 від 20.03.1998, виданого відповідно до пункту 3 рішення Бережанської міської ради №242 від 22.04.1997, звідси право постійного землекористування в попереднього землекористувача вважається припиненим.

Оскільки Бережанське родовище розвідане у 1969 році, то позивач вважає, що спірна земельна ділянка включена в Державний фонд родовищ корисних копалин, а тому не може перебувати в постійному користуванні Бережанського колективного підприємства по веденню лісового господарства.

Чинність державного акта серії II ТР №002145 від 20.03.1998 перешкоджає позивачу отримати в користування спірну земельну ділянку, яка є необхідною для потреб пов`язаних із користуванням надрами відповідно до наданого спеціального дозволу та акту гірничого відводу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 28.09.2020 в задоволенні позову відмовлено, оскільки позивачем не доведено наявність порушеного суб`єктивного права оскаржуваним рішенням органу місцевого самоврядування та виданим на його підставі державного акта.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги .

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти в цій частині нове про задоволення позову, у зв`язку з нез`ясуванням обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, порушенням норм процесуального права або неправильним застосуванням норм матеріального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги позивача .

В обґрунтування апеляційної скарги ТОВ Галицька будівельна кераміка зазначає, що:

1)суд першої інстанції не звернув увагу на те, що державний акт на право постійного користування землею серії II ТР №002145 від 20.03.1998 виданий відповідачу-1 з порушенням ч. 1 ст. 22 Земельного кодексу України (в редакції від 22.06.1993 ), оскільки не було виготовлено та затверджено землевпорядну документацію щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

2)місцевий господарський суд не дослідив обставини щодо переходу до Бережанського колективного підприємства по веденню лісового господарства права Бережанського міжгосподарського підприємства по веденню лісового господарства на постійне користування спірною земельною ділянкою, що має значення для розгляду даної справи;

3)судом не враховано, що внаслідок включення спірної земельної ділянки до Державного фонду родовищ корисних копалин у Бережанського міжгосподарського підприємства по веденню лісового господарства припинилось право постійного користування на неї.

Узагальнені доводи та заперечення відповідача-1 .

В обґрунтування відзиву зазначає, що:

1)відсутність у позивача землевпорядної документації щодо встановлення меж спірної земельної ділянки в натурі (на місцевості) не є беззаперечним підтвердженням незаконності державного акта серії II ТР №002145 від 20.03.1998;

2)той факт, що Бережанське колективне підприємство по веденню лісового господарства є правонаступником Бережанського міжгосподарського підприємства по веденню лісового господарства підтверджується матеріалами реєстраційної справи, яка витребувана згідно з ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 22.06.2020, а тому безпідставними доводи апелянта в цій частині.

В судове засідання 03.03.2021 з`явилися представники позивача та відповідача-1. Інші учасники справи в судове засідання повторно не з`явились, хоча належним чином повідомлені про час, дату та місце слухання справи, а тому в силу п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України суд розглядає справу за їх відсутності.

Представники позивача у судовому засіданні підтримали доводи викладені в апеляційній скарзі, просили її задоволити, рішення суду першої інстанції - скасувати, та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги повністю.

Представники відповідача-1 підтримали доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу та просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача-1, дослідивши доводи і заперечення, наведені в апеляційній скарзі та відзиві на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин вбачається, що спір у даній справі виник з приводу наявності чи відсутності правових підстав для визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування (Бережанської міської ради) і виданого на його підставі державного акту, якими Бережанському МПЛГ надано право постійного користування земельною ділянкою, де розташоване родовище корисних копалин (надр), дозвіл на використання яких виданий позивачу.

Позивач вважає, що порушуються його права на користування землею з метою реалізації цього дозволу.

Незаконність цих актів, позивач пов`язує з тим, що:

1)Бережанське КПЛГ не є правонаступником Бережанського МПЛГ, якому надавалася земля у постійне користування згідно рішення Бережанської міської ради №242 від 22.04.1997 та державного акту на право постійного користування землею серії II ТР №002145 від 20.03.1998;

2)Бережанське КПЛГ не є підприємством комунальної або державної власності, а тому в силу ст. 92 Земельного кодексу України не є суб`єктом права постійного користування землею;

3)Бережанська міська рада приймаючи оскаржувані акти вийшла за межі своїх повноважень, оскільки передала в користування частину спірної земельної ділянки, яка включена до Державного фонду родовищ корисних копалин, розпорядження якою згідно зі ст. 40 Кодексу України про надра віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України.

Таким чином, для правильного вирішення цього спору необхідно: з`ясувати характер спірних правовідносин; дослідити дійсні права учасників справи стосовно предмета спору; перевірити, чи впливає вирішення спору на права та обов`язки позивача та дослідити відповідні правові наслідки.

Судами встановлено, що пунктом 3 рішення Бережанської міської ради №242 від 22.04.1997 (а.с.59,т.1) Бережанському МПЛГ надано у постійне користування земельну ділянку площею 182,8 га для створення розсадника лісових культур та ведення підсобного господарства, з дотриманням умов Закону України Про надра на ділянках гірничого відводу заводу Керамік і заводоуправління будматеріалів. Пунктом 4 цього ж рішення Бережанському МПЛГ дозволено виготовити державний акт на право користування земельною ділянкою.

На підставі цього рішення Бережанському МПЛГ видано державний акт на право постійного користування землею серії II ТР №002145 від 20.03.1998, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею (а.с.89-90,т.1).

У межах земельної ділянки загальною площею 182,8 га, яка на підставі рішення Бережанської міської ради №242 від 22.04.1997 й виданого на підставі нього державного акту на право постійного користування землею серії II ТР №002145 від 20.03.1998 була передана Бережанському МПЛГ у постійне користування, знаходиться Бережанське родовище №1, детальна розвідка якого здійснена комплексною геологічною експедицією Укргеостром , та затверджена згідно з витягом з протоколу засідання Української територіальної комісії по запасах корисних копалин при Міністерстві геології Української СРС за №2977 від 18.12.1969 (а.с.26-27,т.1), що коригувався у відповідності до протоколу засідання Державної комісії України по запасах корисних копалин при Державному комітеті України по геології і використанню води за №15 від 30.12.1992 (а.с.21-25,т.1), протоколу Центральної комісії по запасах корисних копалин від 29.08.1995 (а.с.28-29,т.1).

Регулювання гірничих відносин з метою забезпечення раціонального, комплексного використання надр для задоволення потреб у мінеральній сировині та інших потреб суспільного виробництва, охорони надр, гарантування при користуванні надрами безпеки людей, майна та навколишнього природного середовища, а також охорона прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій та громадян відноситься до завдань Кодексу України про надра (ст. 2 в редакції Закону №132/94-ВР від 27.07.1994 ).

Статтею 3 Кодексу України про надра (в редакції Закону №132/94-ВР від 27.07.1994 ) гірничі відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", цим Кодексом та іншими актами законодавства України, що видаються відповідно до них. Земельні, лісові та водні відносини регулюються відповідним законодавством України.

Відповідно до ст. 1 Кодексу України про надра (в редакції Закону №132/94-ВР від 27.07.1994 ) надра - це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння.

Згідно з ст. 5 Кодексу України про надра (в редакції Закону №132/94-ВР від 27.07.1994 ) усі родовища корисних копалин, у тому числі техногенні, з запасами, оціненими як промислові, становлять Державний фонд родовищ корисних копалин, а всі попередньо оцінені родовища корисних копалин - резерв цього фонду. Державний фонд родовищ корисних копалин є частиною державного фонду надр.

Статтею 42 Кодексу України про надра (в редакції Закону №132/94-ВР від 27.07.1994 ) передбачено, що Державний облік родовищ, запасів і проявів корисних копалин здійснюється у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 3 Порядку державного обліку родовищ, запасів і проявів корисних копалин, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України за №75 від 31.01.1995, державний облік ведеться на підставі звітів про результати геологозйомочних, пошукових, геологорозвідувальних, тематичних, проектно-пошукових та науково-дослідних робіт геологічного профілю, річних звітів гірничодобувних підприємств, звітів про результати технологічних випробувань мінеральної сировини, техніко-економічних обгрунтувань, рішень ДКЗ, інших документів, що стосуються оцінки та списання запасів.

Враховуючи вищезазначені положення законодавства та встановлені вище обставини про розробку Бережанського родовища №1, апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що це родовище корисних копалин в силу вимог закону включене до Державного фонду родовищ корисних копалин, а тому на правовідносини щодо використання цих надр в силу ст.ст. 2, 3 Кодексу України про надра (в редакції Закону №132/94-ВР від 27.07.1994 ) поширюється дія цього кодексу в частині, що стосується гірничих відносин.

Відповідно до ст. 17 Кодексу України про надра (в редакції Закону №132/94-ВР від 27.07.1994 ) передбачено, що гірничим відводом є частина надр, надана користувачам для промислової розробки родовищ корисних копалин та цілей, не пов`язаних з видобуванням корисних копалин. Користування надрами за межами гірничого відводу забороняється.

Статтею 19 Кодексу України про надра (в редакції Закону №132/94-ВР від 27.07.1994 ) передбачено, що надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу (ліцензії) на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу. Користування надрами здійснюється без надання гірничого відводу чи спеціального дозволу (ліцензії) у випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 4 Кодексу України про надра (в редакції Закону №132/94-ВР від 27.07.1994 ) окремі повноваження щодо розпорядження надрами законодавством України можуть надаватися відповідним органам державної виконавчої влади.

Судом встановлено, що за погодженням Державного управління екологічної безпеки в Тернопільській області №03-4/450 від 25.10.1995 та Держнаглядохоронпраці №05-03-2/1574 від 23.05.1996 на користь ТОВ Бережанський цегельний завод Керамік видано спеціальний дозвіл №555 від 25.06.1996 на видобування суглинків для виробництва цегли марок 75-100 в межах Бережанського родовища №1, яке знаходиться на двох земельних ділянках (29,1 га та 27,8 га) в межах визначених координат, загальна площа яких становить 56,9 га. Термін дії цього спеціального дозволу до 25.06.2016.

Таким чином, суд доходить до висновку, що оскільки здійснення уповноваженими державними органами у 1969 році комплексу заходів щодо розвідки Бережанського родовища №1 та видача у 1995 році ТОВ Бережанський цегельний завод Керамік спеціального дозволу для розробки цього родовища, передувало прийняттю рішення Бережанської міської ради №242 від 22.04.1997 й видачі на підставі нього державного акту на право постійного користування землею серії II ТР №002145 від 20.03.1998, на підставі яких Бережанське МПЛГ стало постійним користувачем земельної ділянки загальною площею 182,8 га, тому ці акти містили застереження щодо необхідності дотримання на ділянках гірничого відводу умов Закону України Про надра , що підтверджується відповідною відміткою у цього державному акті.

Згідно з ст. 16 Кодексу України про надра (в редакції Закону №132/94-ВР від 27.07.1994 ) надання спеціальних дозволів (ліцензій) на користування надрами здійснюється після попереднього погодження з відповідною Радою народних депутатів питання про надання земельної ділянки для зазначених потреб, крім випадків, коли у наданні земельної ділянки немає потреби.

З огляду на зазначені положення законодавства та фактичні обставини справи про те, що відносини з приводу використання землі для потреб, які пов`язані з використанням надр Бережанського родовища №1 виниклираніше, ніж відносини постійного землекористування, то суд апеляційної інстанції доходить до висновку, що право на землю, яке виникло у Бережанського МПЛГ на підставі рішення Бережанської міської ради №242 від 22.04.1997 та державного акту на право постійного користування землею серії II ТР №002145 від 20.03.1998 стосується всіх земель, які визначені в цих актах, окрім тих, що пов`язані з використанням надр Бережанського родовища №1.

Після закінчення 25.06.2016 терміну дії зазначеного вище спеціального дозволу №555 від 25.06.1996, Державною службою геології та надр України видано іншій особі - ТОВ Галицька будівельна кераміка новий спеціальний дозвіл №6313 від 06.02.2019 зі строком дії 20 років, на підставі якого рішенням Тернопільської обласної ради №1447 від 17.09.2019 (а.с.17-зворот,т.1) ТОВ Галицька будівельна кераміка видано акт гірничого відводу (а.с.30,т.1) для розробки Бережанського родовища №1, в межах земельної ділянки загальною площею 52,12 га, з визначенням координат.

Тобто судом встановлено, що наступним користувачем надр Бережанського родовища №1 після ТОВ Бережанський цегельний завод Керамік стало ТОВ Галицька будівельна кераміка , яке є позивачем у справі.

Частиною третьою статті 16 Кодексу України про надра (із змінами, внесеними згідно із Законом № 5406-VI від 02.10.2012 ) надання спеціальних дозволів на користування надрами, крім випадків користування надрами на умовах угод про розподіл продукції, укладених відповідно до Закону України "Про угоди про розподіл продукції", здійснюється після попереднього погодження з відповідною радою питання про надання земельної ділянки для зазначених потреб, крім випадків, коли у наданні земельної ділянки немає потреби.

Незважаючи на це, судами встановлено, що позивач не надав доказів, які б підтверджували його погодження з відповідною радою питання про надання земельної ділянки для потреб користування надрами.

Обов`язковою передумовою для реалізації права на судовий захист у порядку господарського судочинства є наявність у позивача суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, які порушуються, не визнаються або оспорюються іншими особами - відповідачами, та на захист якого спрямоване звернення до суду з позовом.

Частиною 1 статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частини першої статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно приписів частини 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України, визнаються незаконними в судовому порядку.

Тобто, вирішуючи спір по суті, суд повинен установити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем. Відсутність права на позов у матеріальному розумінні спричиняє прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших установлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення в інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

У зв`язку з цим рішення Бережанської міської ради №242 від 22 квітня 1997 року у частині пункту 3 щодо надання Бережанському міжгосподарському підприємству по веденню лісового господарства земельної ділянки в постійне користування та державний акт на право постійного користування землею серії II ТР №002145 від 20.03.1998, не порушують будь-які права ТОВ Галицька будівельна кераміка на отримання в користування земельної ділянки відповідно до спеціального дозволу на користування надрами.

Отже, позивачем не доведено наявності власного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу щодо спірних земель як обов`язкової передумови реалізації права на судовий захист у порядку господарського судочинства.

Обговорюючи доводи апеляційної скарги позивача та заперечення відповідача-1, які викладені у відзиві на апеляційну скаргу, про те, що Бережанське КПЛГ набуло право постійного користування на спірні земельні ділянки, оскільки є правонаступником Бережанського МПЛГ, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Бережанське міжгосподарське підприємство по веденню лісового господарства (далі по тексту - Бережанське МПЛГ ) створене на підставі розпорядження Бережанської районної державної адміністрації №381 від 23.12.1993 (а.с.173,т.1). Цим ж розпорядженням, також, затверджено статут цього підприємства, згідно з пунктом 1 підприємство є кооперативним підприємством створеним на добровільних вкладах 18 господарств Бережанського району, перелік яких визначений п. 3 цього ж статуту (а.с.177,т.1).

Зазначеному підприємству присвоєно ідентифікаційний код - 21142262, що підтверджується свідоцтвом від 22.07.1994 (а.с.185,т.1), яке видане Бережанською районною радою.

Рішенням зборів уповноважених представників господарств-учасників Бережанського МПЛГ, яке оформлене протоколом №6 від 21.03.1998, затверджено нову редакцію статуту (а.с.197-205,т.1), згідно з пунктом 1 - це підприємство створене на дольовій участі 20 селянських спілок Бережанського району, перелік яких визначений п. 2 цього ж статуту.

Частиною четвертою статті 2 Закону України Про власність (в редакції Закону №2544-12 від 07.07.1992; із змінами, внесеними згідно із Законом №2690-12 від 14.10.1992 ) передбачено, що власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна.

Статтею 20 Закону України Про власність (в редакції Закону №697-XII від 07.02.1991 ) передбачено, що суб`єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об`єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об`єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України Про підприємства в Україні (в редакції Закону №887-XII від 27.03.1991 ) відповідно до форм власності, встановлених Законом України Про власність , можуть діяти, серед іншого, колективні підприємства, засновані на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації.

Враховуючи зазначені положення законодавства вбачається, що Бережанське МПЛГ діяло у вигляді колективного підприємства.

З матеріалів справи вбачається, що пунктами 5-6 рішення Ради господарств-учасників Бережанського МПЛГ за №1 від 25.05.1999 (а.с.215,т.1) вирішено: рекомендувати управлінню АПК реорганізувати МПЛГ в колективне сільськогосподарське підприємство та передати колективу МПЛГ належне господарствам-засновникам майно (п.5); рекомендувати правлінню КСГП пункт 5 даного рішення на розгляд зборів уповноважених членів КСГП.

Згідно з пунктом 1 розділу 5 статуту Бережанського МПЛГ (в редакції від 21.03.1998), управління міжгосподарського підприємства здійснюється зборами уповноважених представників господарств-учасників та Радою міжгосподарських підприємств, яка обирається зборами уповноважених представників строком на 5 років.

Відповідно до пункту 1 розділу 7 цього статуту Бережанського МПЛГ (в редакції від 21.03.1998), реорганізація і припинення діяльності міжгосподарського підприємства проводиться відповідно до діючого законодавства за рішенням зборів уповноважених господарств-учасників, або в іншому порядку згідно чинного законодавства.

Тобто рішення про реорганізацію МПЛГ у КПЛГ вирішувалось уповноваженим органом, а саме зборами уповноважених господарств-учасників, які, серед іншого були визначені в п. 2 цього статуту (20 селянських спілок Бережанського району).

З матеріалів реєстраційної справи, яка витребувана судом згідно з ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 22.06.2020, міститься копія установчого договору від 07.06.1999 (а.с.224-230,т.1) згідно з п. 1 якого 44 фізичні особи домовились створити Бережанське колективне підприємство по веденню лісового господарства. Частки всіх членів учасників являються рівними і складаються 4004,00 грн. або 2,3% статутного фонду (п.17).

Таким чином, суд апеляційної інстанції доходить до висновку, що відбулось створення нового підприємства, а не перетворення колишнього підприємства в нове. Тому Бережанське МПЛГ не є правопопередником новоствореної юридичної особи - Бережанського КПЛГ.

Отже, реорганізація Бережанського міжгосподарського підприємства по веденню лісового господарства шляхом перетворення у Бережанське колективне підприємство по веденню лісового господарства не відбувалася, оскільки 07.06.1999 було проведено реєстрацію нового підприємства - Бережанське колективне підприємство по веденню лісового господарства.

Що стосується тверджень відповідача-1, які викладені у відзиві на апеляційну скаргу, з приводу того, що згідно зі свідоцтвом від 07.06.1999 (а.с.223,т.1), яке видане Бережанською районною державною адміністрацією, Бережанське колективне підприємство по веденню лісового господарства є юридичною особою, за організаційно-правовою формою колективне підприємство, якому у ЄДР присвоєно ідентифікаційний код - 21142262, за яким раніше було зареєстровано Бережанське МПЛГ, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Статтею 10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань установлено спростовну презумпцію відомостей, унесених до ЄДР.

Такий висновок зроблено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №813/6286/15 (провадження № 11-576апп18), від 6 лютого 2019 року у справі №462/2646/17 (провадження № 11-1272апп18), від 19 червня 2019 року у справі №826/5806/17 (провадження № 11-290апп19), від 17 червня 2020 року у справі №826/10249/18 (провадження № 11-771апп19).

Отже, відсутність у ЄДР відомостей про правонаступництво юридичної особи не позбавляє заінтересовану сторону права доводити наявність правонаступництва.

ЄДР є компонентом інфраструктури державної статистики. На його основі органи статистики забезпечують ведення державного обліку та ідентифікацію суб`єктів господарської дальності, однак повноваженнями на проведення реєстраційних дій щодо підприємства не наділені.

Функція органів статистики щодо ведення ЄДР визначена Положенням про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №118 від 22.01.1996 (у новій редакції постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2005 № 499, далі - Положення про ЄДР).

Відповідно до пункту 6 Положення про ЄДР (в чинній редакції) ідентифікаційний код зберігається за суб`єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним; у разі перетворення юридичної особи, крім центральних органів виконавчої влади, за правонаступником зберігається її ідентифікаційний код; у разі припинення юридичної особи шляхом приєднання до іншої юридичної особи та створення на базі юридичної особи, що припинилася, відокремленого підрозділу ідентифікаційний код такої юридичної особи залишається за відокремленим підрозділом; в інших випадках припинення юридичної особи присвоєння її ідентифікаційного коду новоствореним суб`єктам забороняється.

Відповідно до пункту 15 Положення про ЄДР (у редакції станом на день створення) ідентифікаційний код є єдиним для всього інформаційного простору України і зберігається за суб`єктом протягом усього періоду його існування; у разі перереєстрації (створення) суб`єкта господарської діяльності, що є правонаступником прав і майнових зобов`язань свого попередника, за ним зберігається ідентифікаційний код попередника.

Отже, відповідно до наведених норм ідентифікаційний код юридичної особи має бути унікальним, а присвоєння новоствореній юридичній особі ідентифікаційного коду іншої юридичної особи, яка не є правопопередником новоствореної юридичної особи, не допускається. Водночас помилкове присвоєння новоствореній юридичній особі ідентифікаційного коду іншої юридичної особи, яка не є правопопередником цієї новоствореної юридичної особи, свідчить про порушення законодавства, але така помилка не є підставою правонаступництва (аналогічна правова позиція викладена у п. 7.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі №907/29/19 ).

У Рішенні Конституційного Суду №5-рп/2005 від 22.09.2005 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

У зазначеному Рішенні Конституційного Суду України також наголошено, що суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є ряд особливостей і переваг:

-право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинено лише з підстав, передбачених законодавством;

-права та обов`язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені);

-постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати;

-земельні ділянки у постійне користування передаються в порядку відведення безоплатно з наступним посвідченням цього права шляхом видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою; оплаті має підлягати лише виготовлення технічної документації на земельну ділянку, що здійснюється на договірних засадах із уповноваженою землевпорядною організацією.

Відповідно до статей 13, 14, пункту 7 частини 1 статті 92 Конституції України правовий режим власності та користування землею визначається законами України. Правовий режим власності означає врегулювання нормами закону земельних відносин, порядку та умов поділу земель на категорії, правове визначення форм власності на землю, порядку набуття і здійснення права власності, а також права постійного чи тимчасового землекористування щодо управління землями тощо, реалізацію та позбавлення цього права, функції, компетенцію органів державної влади і місцевого самоврядування.

Земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 23.11.2016 у справі №657/731/14-ц ).

Отже, право постійного користування земельними ділянками посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених Земельним кодексом України, перелік яких є вичерпним.

Узагальнюючи вищезазначене, суд доходить до висновку, що Бережанське МПЛГ стало постійним користувачем земельної ділянки загальною площею 182,8 га (яка належить до державної форми власності) на підставі рішення Бережанської міської ради №242 від 22.04.1997 й виданого на підставі нього державного акту на право постійного користування землею серії II ТР №002145 від 20.03.1998. Право Бережанського МПЛГ на постійне користування цією землею було безстроковим та могло припинятись лише з підстав, передбачених Земельним кодексом України, перелік яких є вичерпним.

Відповідно до ст. 27 Земельного кодексу України (в редакції Закону №561-XII від 18.12.1990, чинній на момент видачі спірного державного акту ) право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі: 1)добровільної відмови від земельної ділянки; 2)закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3)припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4)систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5)нераціонального використання земельної ділянки; 6)використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості грунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7)використання землі не за цільовим призначенням; 8)невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9)вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу. Право користування землею може бути також припинено у випадках, зазначених у статті 114 цього Кодексу.

Разом з тим, відповідно до ст. 37 Цивільного кодексу України (в редакції Закону №556/96-ВР від 03.12.1996 ) юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання). При злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов`язки) переходить до нововиниклих юридичних осіб. При приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов`язки) переходить до останньої. Майно переходить в день підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію.

Згідно з ч. 7 ст. 34 Закону України Про підприємства в Україні (в редакції Закону №797-XIV від 21.07.1999 ) при перетворенні одного підприємства в інше до підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства.

У контексті зазначених положень законодавства, суд апеляційної інстанції доходить до висновку, що приписи п. 3 ч. 1 ст. 27 Земельного кодексу України (в редакції Закону №561-XII від 18.12.1990 ) необхідно розуміти таким чином, що припинення права користування земельною ділянкою з підстав припинення установи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво.

Таким чином, право Бережанського міжгосподарського підприємства по веденню лісового господарства на постійне користування згідно державного акта на право постійного користування землею серії II ТР №002145 від 20.03.1998 припинилось у зв`язку з припиненням цього підприємства, яке виключає правонаступництво, що підтверджується матеріалами реєстраційної справи Бережанського колективного підприємства по веденню лісового господарства.

За таких обставин Бережанське колективне підприємство по веденню лісового господарства (КПЛГ) не набуло статусу постійного землекористувача спірної земельної ділянки, яким до цього користувалось Бережанське міжгосподарське підприємство по веденню лісового господарства (МПЛГ) на підставі державного акта на право постійного користування землею серії II ТР №002145 від 20.03.1998.

Оцінюючи обсяг прав, які могли бути передані Бережанським МПЛГ, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права "nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet", який означає, що "ніхто не може передати більше прав, ніж має сам .

Тобто, право Бережанського міжгосподарського підприємства по веденню лісового господарства на постійне користування згідно державного акта на право постійного користування землею серії II ТР №002145 від 20.03.1998 припинилось ще до того, як ТОВ Галицька будівельна кераміка видано спецдозвіл на користування надрами, що додатково підтверджує відсутність порушених або оспорених права позивач, які б підлягали судовому захисту.

У своїх поясненнях у судовому засіданні представники відповідача-1 вказували на те, що рішенням зборів членів колективного підприємства по веденню лісового господарства, яке оформлене протоколом №9 від 25.10.1999 (а.с.242,т.1) статут Бережанського КПЛГ доповнено пунктом про те, що колективне підприємство по веденню лісового господарства є правонаступником міжгосподарського підприємства по веденню лісового господарство, однак такі твердження не узгоджуються з п. 5 цього установчого договору, згідно з яким підприємство є правонаступником реорганізованого МПЛГ лише в частині непогашених боргових зобов`язань.

Окрім того, статут юридичної особи є одностороннім актом цієї юридичної особи, який не є підставою правонаступництва щодо іншої юридичної особи, якщо таке правонаступництво не виникало відповідно до закону, що підтверджується матеріалами справи.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги .

Твердження та пояснення відповідача-1 частково узгоджуються з висновками суду першої інстанції.

Апелянтом не спростовано наведених висновків суду першої інстанції, які тягли б за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення та не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені місцевим господарським судом обставин по справі та його правильні висновки, а тому апеляційна скарга ТОВ Галицька будівельна кераміка підлягає залишенню без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1-3 статті 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019 ), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи залишення апеляційної скарги без задоволення, суд дійшов до висновку про покладення на апелянта судового збору в розмірі 6306,00 грн.

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Матущака О.І. повний текст вказаної постанови складено 22.03.2021.

Керуючись ст. ст. 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Галицька будівельна кераміка" - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Тернопільської області від 28.09.2020 у справі №921/39/20 - залишити без змін.

Судовий збір в розмірі 6306,00 грн. покласти на апелянта.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий-суддя: Бойко С.М.

Судді: Бонк Т.Б.

Матущак О.І.

Інформація заборонена для оприлюднення згідно з пунктом чотири частини першої статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

Повний текст постанови складено 22.03.2021.