Постанова

від 20.07.2021 по справі 921/39/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2021 року

м. Київ

Справа № 921/39/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.,

та представника позивача: Омелянчук О.В.,

представники відповідачів та третьої особи: не 'явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Бережанського колективного підприємства по веденню лісового господарства

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.03.2021

у справі № 921/39/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Галицька будівельна кераміка"

до: 1) Бережанського колективного підприємства по веденню лісового господарства;

2) Бережанської міської ради

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Бережанський цегельний завод "Керамік",

про визнання недійсним та скасування рішення Бережанської міської ради в частині надання Бережанському міжгосподарському підприємству по веденню лісового господарства земельної ділянки в постійне користування та визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Галицька будівельна кераміка" звернулось до суду з позовом до Бережанського колективного підприємства по веденню лісового господарства та до Бережанської міської ради про визнання недійсним та скасування рішення міської ради в частині надання Бережанському міжгосподарському підприємству по веденню лісового господарства земельної ділянки в постійне користування та визнання недійсним державного акта на право постійного користування землею, виданого на підставі цього рішення.

В обгрунтування своїх вимог, позивач зазначав, що:

- у даній справі підлягає захисту його порушене право на користування земельною ділянкою, в межах якої йому видано спеціальний дозвіл на користування надрами та акт гірничого відводу;

- Бережанське колективне підприємство по веденню лісового господарства не є правонаступником Бережанського міжгосподарського підприємства по веденню лісового господарства, якому надавалася спірна земельна ділянка в постійне користування на підставі оспорених рішення та акта;

- Бережанське родовище, включене до Державного фонду родовищ корисних копалин, не може перебувати в постійному користуванні, що свідчить про неправомірність оспорених ним рішення та акта, чинність яких перешкоджає позивачу отримати в користування земельну ділянку для користуванням ним надрами відповідно до наданого спеціального дозволу та акта гірничого відводу.

Суд першої інстанції рішенням від 28.09.2020 (суддя Чопко Ю.О.) в задоволенні позову відмовив, оскільки дійшов висновку про недоведеність позивачем порушення його прав оскаржуваними рішенням та актом та про помилковість доводів скаржника щодо припинення права користування правопередника відповідача 1.

Суд апеляційної інстанції в постанові від 03.03.2021 (судді Бойко С.М., Бонк Т.Б., Матущак О.І.) погодився з висновками місцевого суду про відсутність підстав для задоволення позову, однак спростував встановлений судом першої інстанції факт правонаступництва, оскільки встановив, що право Бережанського міжгосподарського підприємства по веденню лісового господарства на постійне користування припинилось у зв`язку з припиненням цього підприємства, яке виключає правонаступництво; у даному випадку відбулось створення нового підприємства, а не перетворення колишнього підприємства в нове; відповідач 1 є правонаступником припиненого підприємства лише в частині боргових зобов`язань, тому статусу постійного землекористувача спірної земельної ділянки не набув. Залишаючи рішення суду першої інстанції про відмову в позові без змін, апеляційний суд зазначив, що оскільки право постійного користування правопопередника відповідача 1 припинилось ще до того, як позивач отримав спецдозвіл на користування надрами, це додатково підтверджує відсутність порушених або оспорених прав позивача, які б підлягали судовому захисту у даній справі.

Не погоджуючись з наведеними висновками суду апеляційної інстанції, відповідач 1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій посилається на те, що судом неправильно застосовано норми матеріального права та не враховано висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, внаслідок чого зроблено помилковий висновок про те, що до відповідача 1 не перейшло право постійного користування земельною ділянкою внаслідок правонаступництва у справі, в якій судами обох інстанцій встановлено відсутність порушених прав позивача; просить постанову апеляційного суду змінити, виключивши з мотивувальної частини такий висновок.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2021 касаційне провадження у даній справі відкрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

У відзиві на касаційну скаргу позивач заперечує проти її доводів, вважає, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що відповідач 1 є правонаступником реорганізованого підприємства лише в частині непогашених боргових зобов`язань, тому не набув статусу постійного землекористувача спірної земельної ділянки, яким до цього користувалось Бережанське міжгосподарське підприємство по веденню лісового господарства на підставі державного акта на право постійного користування землею; просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржену постанову апеляційного суду без змін.

Враховуючи зміст доводів касаційної скарги та межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені ст. 300 ГПК України, у даному касаційному провадженні підлягають з`ясуванню такі питання:

- чи застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник?

- чи є підстави для виключення з мотивувальної частини постанови апеляційного суду висновків про те, що право Бережанського міжгосподарського підприємства по веденню лісового господарства на постійне користування припинилось у зв`язку з припиненням цього підприємства, яке виключає правонаступництво?

Переглянувши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права в контексті порушених у даному касаційному провадженні питань, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Як встановлено судами обох інстанцій, 22.04.1997 рішенням Бережанської міської ради №242 (пунктом 3) Бережанському міжгосподарському підприємству по веденню лісового господарства (надалі - МПЛГ) надано у постійне користування земельну ділянку площею 182,8 га для створення розсадника лісових культур та ведення підсобного господарства, з дотриманням умов Закону України "Про надра" на ділянках гірничого відводу заводу "Керамік" і заводоуправління будматеріалів.

На підставі цього рішення Бережанському МПЛГ видано державний акт на право постійного користування землею серії II ТР №002145 від 20.03.1998, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею.

У межах переданої земельної ділянки знаходиться Бережанське родовище №1, детальна розвідка якого здійснена комплексною геологічною експедицією "Укргеостром", та затверджена згідно з витягом з протоколу засідання Української територіальної комісії по запасах корисних копалин при Міністерстві геології Української РСР за №2977 від 18.12.1969, що коригувався у відповідності до протоколу засідання Державної комісії України по запасах корисних копалин при Державному комітеті України по геології і використанню води за №15 від 30.12.1992, протоколу Центральної комісії по запасах корисних копалин від 29.08.1995.

За погодженням Державного управління екологічної безпеки в Тернопільській області №03-4/450 від 25.10.1995 та Держнаглядохоронпраці №05-03-2/1574 від 23.05.1996 ТОВ "Бережанський цегельний завод "Керамік" видано спеціальний дозвіл №555 від 25.06.1996 на видобування суглинків для виробництва цегли марок 75-100 в межах Бережанського родовища №1, яке знаходиться на двох земельних ділянках (29,1 га та 27,8 га) в межах визначених координат, загальна площа яких становить 56,9 га. Термін дії цього спеціального дозволу до 25.06.2016.

В подальшому Державною службою геології та надр України спеціальний дозвіл №6313 від 06.02.2019 зі строком дії 20 років видано ТОВ "Галицька будівельна кераміка", на підставі якого рішенням Тернопільської обласної ради №1447 від 17.09.2019 ТОВ "Галицька будівельна кераміка" видано акт гірничого відводу для розробки Бережанського родовища №1, в межах земельної ділянки загальною площею 52,12 га, з визначенням координат.

Отримавши вказані дозвіл та акт гірчичного відводу та намагаючись вирішити питання про надання земельної ділянки для зазначених потреб, ТОВ "Галицька будівельна кераміка" звернулась до суду з цим позовом.

Розглядаючи заявлені вимоги позивача, суди обох інстанцій зауважили, що обов`язковою передумовою для реалізації права на судовий захист у порядку господарського судочинства є наявність у позивача суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, які порушуються, не визнаються або оспорюються іншими особами - відповідачами, та на захист якого спрямоване звернення до суду з позовом.

Згідно з ч. 3 ст . 16 Кодексу України Про надра надання спеціальних дозволів на користування надрами здійснюється після попереднього погодження з відповідною радою питання про надання земельної ділянки для зазначених потреб, крім випадків, коли у наданні земельної ділянки немає потреби. Однак позивач не надав доказів, які б підтверджували його погодження з відповідною радою питання про надання земельної ділянки для потреб користування надрами . Суди обох інстанцій дійшли висновків, що позивачем не доведено наявності власного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу щодо наданої відповідачу 1 земельної ділянки як обов`язкової передумови реалізації права на судовий захист у порядку господарського судочинства.

Водночас, щодо доводів позивача, яким він обґрунтовував свої вимоги, то суди дійшли протилежних висновків про наявність або відсутність підстав для їх оцінки, і саме ці висновки є спірними у даному касаційному провадженні.

В якості підстави оскарження висновку апеляційного суду про те, що відповідач 1 не є правонаступником Бережанського МПЛГ скаржник посилається не неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 02.04.2019 у справі №921/710/17-г/6 .

Однак колегія суддів звертає увагу на те, що передбачена п. 1 ч . 2 ст . 287 ГПК підстава касаційного оскарження - неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права - передбачає необхідність підтвердження такого випадку, коли суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Всупереч наведеним приписам скаржником наведено висновки, викладені у постанові Верховного Суду у справі №921/710/17-г/6, в якій предметом позовних вимог були збитки, завдані користуванням земельною ділянкою, право користування якою, за доводами позивача, припинилось внаслідок ліквідації товариства, через що Державний акт про право постійного користування втратив чинність. Тобто висновки щодо правонаступництва зроблено судом касаційної інстанції за позовом власника земельної ділянки відповідно до встановлених фактичних обставин. При цьому обставини належного (ефективного) способу захисту порушеного права не були предметом оспорення будь-якою із сторін у цій справі. Відтак аналіз висновків, зроблених у даній справі, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведеній постанові Верховного Суду, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

Водночас колегія суддів погоджується з доводами скаржника, про те, що залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд не мав права змінювати встановлені обставини щодо правонаступництва відповідача-1, оскільки як встановлено самим же апеляційним судом, позивачем не доведено наявності власного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу щодо спірних земель як обов`язкової передумови реалізації права на судовий захист у порядку господарського судочинства, а це виключало наявність законних підстав для перевірки доводів сторін, підтверджень чи спростування їх, для висновків щодо доведеності та обґрунтованості позову, адже, суд не повинен перевіряти доводи сторін, підтверджувати чи спростовувати їх, робити висновки щодо доведеності та обґрунтованості позову, оскільки відповідний аналіз та висновки мають бути зроблені у мотивувальній частині судового рішення в разі звернення позивача до суду щодо застосування належного способу захисту. Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 .

Колегія суддів враховує, що 07.07.2021, тобто після подання касаційної скарги у даній справі, Верховним Судом ухвалено постанову у справі № 916/2194/18, в якій викладено такі висновки:

"Відповідно до частини 1 статті 15 та частини 1 статті 16 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Наведені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захистe цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Відповідно до частини 2 статті 5 ГПК суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у своєму рішенні спосіб захисту, який не встановлений законом, лише за умови, що законом не встановлено ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу. Отже, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні за змістом висновки наведено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені у правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині таку міру правового захисту на національному рівні, що дозволило б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ наголосив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

У разі звернення позивача до суду щодо застосування неналежного чи неефективного способу захисту, суд не перевіряє доводи сторін …, не підтверджує і не спростовує їх, оскільки відповідний аналіз має бути зроблений у мотивувальній частині судового рішення в разі звернення позивача до суду щодо застосування належного чи ефективного способу захисту.

Дійшовши висновку, що позивачем обрано спосіб захисту прав та інтересів, який не є належним, у судів першої та апеляційної інстанцій були відсутні підстави для правових висновків в межах цієї справи…, оскільки в такому випадку суд не робить висновку по суті вимог."

Згідно з ч. 4 ст. 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Зважаючи на те, що у даній справі та у справі № 916/2194/18 встановлено аналогічні обставини, коли позивачем обрано неналежний спосіб захисту прав та інтересів, колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі доводів касаційної скарги та врахувати вищевказані висновки, згідно з якими у суду в такому випадку відсутні підстави для правових висновків по суті заявлених вимог .

Колегія суддів також зазначає, що ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 16 ЦК України передбачають можливість захисту своїх порушених прав у такий спосіб, як, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. При цьому, для вирішення питання щодо наявності правових підстав для визнання незаконним та скасування рішення ради суду необхідно встановити його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав ці акти. Обов`язковою умовою визнання цих актів недійсними є порушення у зв`язку з їх прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до ч. 3 ст. 15 Кодексу України Про надра надання спеціальних дозволів на користування надрами здійснюється після попереднього погодження з відповідною Радою народних депутатів питання про надання земельної ділянки для зазначених потреб, крім випадків, коли у наданні земельної ділянки немає потреби.

Водночас, відповідно до п . 1 ч . 1 ст . 10 Кодексу України Про надра до відання сільських, селищних, міських та районних Рад народних депутатів на їх території у порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законодавчими актами зокрема належить погодження клопотань про надання надр у користування з метою геологічного вивчення, розробки родовищ корисних копалин місцевого значення.

Статтею 18 Кодексу України Про надра унормовано, що надання земельних ділянок для потреб, пов`язаних з користуванням надрами, провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством України.

Земельні ділянки для користування надрами, крім випадків, передбачених ст . 23 цього Кодексу, надаються користувачам надр після одержання ними спеціальних дозволів на користування надрами чи гірничих відводів. Місцеві Ради народних депутатів при наданні земельної ділянки для розробки родовищ корисних копалин місцевого значення одночасно надають у користування і надра.

Згідно зі ст . 40 Кодексу України про надра, розвідані родовища корисних копалин, у тому числі техногенні, або їх ділянки, запаси корисних копалин яких оцінено, включаються до Державного фонду родовищ корисних копалин і передаються для промислового освоєння в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Державний кадастр родовищ і проявів корисних копалин містить відомості про кожне родовище, включене до Державного фонду родовищ корисних копалин, щодо кількості та якості запасів корисних копалин і наявних у них компонентів, гірничо-технічних, гідрогеологічних та інших умов розробки родовища та його геолого-економічну оцінку, а також відомості про кожний прояв корисних копалин (стаття 42 Кодексу України про надра).

Відповідно до п . "а" ч. 3 ст . 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання.

Згідно з пунктом "а" ч . 1 ст . 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Частиною 5 ст . 116 Земельного кодексу України передбачено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Правове регулювання вилучення земельних ділянок, наданих у постійне користування із земель державної чи комунальної власності, закріплене у ст. 149 Земельного кодексу України.

Згідно із ч.ч. 1 - 3 цієї статті земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог ст . 150 цього Кодексу.

Судами встановлено, що позивач не оформив у встановленому законом порядку право користування земельною ділянкою, на якій він має намір здійснювати виключне використання надр, зазначаючи про те, що наявність спірних у даній справі рішення та акта перешкоджають йому отримати земельну ділянку в користування, та водночас про те, що ця земельна ділянка не може перебувати у постійному користуванні з огляду на її правовий статус (включення до Державного реєстру корисних копалин).

Проте колегія суддів касаційної інстанції зауважує, що обставини, на які позивач посилається в позові у даній справі, не є тими підставами, з яких рішення та державний акт можуть бути визнані недійсними за позовом особи, яка на таке право лише претендує, водночас можуть мати значення під час вирішення спору про вилучення земельної ділянки з постійного користування.

Судами обох інстанцій правильно враховано, що позивач повинний мати необхідний обсяг прав та обов`язків щодо володіння та користування земельною ділянкою для того, щоб звернутися до суду за захистом шляхом оскарження актів, на підставі яких право користування цією ділянкою передано іншій особі. Водночас, звертаючись до суду з вимогами про скасування рішення та акта, позивач має довести порушення своїх прав, існуючих на момент їх прийняття та видачі, і підтвердити не тільки наявність порушень чинного законодавства під час їх прийняття/видачі, але і свою заінтересованість у скасуванні таких актів, яка повинна мати правовий характер, який полягає в тому, що задоволення позову матиме безпосередні правові наслідки для позивача .

Зважаючи на те, що позивачем не доведено будь-якого правового зв`язку з оскарженими ним актами, суди обох інстанцій дійшли правильного висновку про неможливість захисту права, яке позивач лише намагається отримати, та про відмову у задоволенні позову.

Що стосується питання правонаступництва відповідача 1, то на переконання колегії Верховного Суду, воно не входить до кола обставин, які мають значення для розгляду даної справи, порушеної за позовом про скасування рішення міської ради про надання земельної ділянки в постійне користування та державного акта на право постійного користування землею.

Таким чином, позовні вимоги, фактично направлені на припинення права постійного користування відповідача 1, заявлені особою, яка не довела ані порушення спірними актами своїх прав, ані порушення цими актами чинного на час їх прийняття законодавства, а тому задоволенню не підлягають. Щодо висновків апеляційного суду про те, що правонаступництво не відбулось, то вони підлягають виключенню з мотивувальної частини оскарженої постанови у зв`язку з вищенаведеними обставинами.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 308 суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За приписами ст. 311 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення; неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції дійшовши правильного висновку про недоведеність позивачем порушення своїх прав у даній справі, безпідставно вдався до оцінки викладених в позові обставин, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги Бережанського колективного підприємства по веденню лісового господарства та зміну мотивувальної частини постанови Західного апеляційного господарського суду від 03.03.2021 у даній справі, з мотивів наведених у цій постанові.

Керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Бережанського колективного підприємства по веденню лісового господарства задовольнити.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.03.2021 у справі №921/39/20 змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

У решті постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.03.2021 у справі № 921/39/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяМогил С.К. Судді:Волковицька Н.О. Случ О.В.