Постанова

від 22.03.2021 по справі 414/1178/20

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий суду 1 інстанції - Панчук М.В.

Доповідач -Луганська В.М

Справа № 414/1178/20

Провадження № 22-ц/810/49/21

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2021 року м. Сєвєродонецьк

Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Луганської В.М.

суддів: Гаврилюка В.К., Карташова О.Ю.

за участю секретаря: Сириці Є.І.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Луганська обласна прокуратура

третя особа - Державна казначейська служба України в особі Управління державної казначейської служби України у Кремінському районі Луганської області

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку справу

за апеляційною скаргою заступника керівника Луганської обласної прокуратури

на рішення Кремінського районного суду Луганської області від 01 грудня 2020 року, ухвалене судом у складі судді Панчука М.В.

за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , до Луганської обласної прокуратури про стягнення моральної шкоди, третя особа - Державна казначейська служба України в особі Управління державної казначейської служби України у Кремінському районі Луганської області,

в с т а н о в и в:

У червні 2020 року позивач звернувся до суду з вимогами про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, в обґрунтування яких вказав, що 18 листопада 2014 року відносно позивача було порушено кримінальне провадження, внесене до державного реєстру досудових розслідувань за № 42014130460000007 від 18 листопада 2014 року.

23 квітня 2015 року прокуратурою Луганської області ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 366, ч.2 ст. 15, ч. 2 ст. 191 КК України, а саме за фактом внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, а також закінченого замаху на розтрату чужого майна, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем.

27 квітня 2015 року за клопотанням слідчого СВ Кремінського РВ ГУМС України в Луганській області Назарько М.О., підтриманого прокурором Луговим О.Ю. винесено ухвалу у справі № 414/766/15-к про відсторонення позивача від посади голови Бараниківської сільської рад Кремінського району Луганської області строком на 2 місяці з дня оголошення ухвали та ухвалу про застосування до позивача запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання строком на два місяці.

28 квітня 2015 року Бараниківською сільською радою прийнято рішення № 57/1 від 28 квітня 2015 року про відсторонення позивача від посади голови Бараниківської сільської ради строком на два місяці з моменту оголошення ухвали суду.

24 вересня 2015 року Кремінським районним судом Луганської області вироком у справі № 414/864/15-к ОСОБА_1 визнано винним за ч. 1 ст. 366 КК України та призначено покарання у вигляді одного року обмеження волі з позбавленням права займати посади пов`язані з виконання організаційно - розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на один рік, за ч.2 ст. 15 та ч.2 ст. 191 КК України у вигляді трьох років обмеження волі з позбавленням права займати посади пов`язані з виконанням організаційно - розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на три роки, а на підставі ч. 1 ст. 7 КК України призначено покарання у вигляді трьох років обмеження волі з позбавленням права займати посади пов`язані з виконання організаційно - розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на три роки.

18 грудня 2015 року Апеляційним судом Луганської області вирок Кремінського районного суду Луганської області від 24 вересня 2015 року залишено без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.

12 липня 2016 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ винесено ухвалу, якою касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу Апеляційного суду Луганської області скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

17 серпня 2016 року Апеляційним судом Луганської області вирок Кремінського районного суду Луганської області скасовано та призначено новий розгляд справи в суді першої інстанції.

13 березня 2017 року Кремінським районним судом Луганської області вироком суду ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 366, ч.2 ст. 15, ч. 2 ст. 191 КК України та виправдано у зв`язку з відсутністю в діях складів вказаних кримінальних правопорушень та скасовано запобіжний захід.

Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 08 червня 2017 року вирок Кремінського районного суду Луганської області залишено без змін.

27 травня 2020 року Кремінський районний суд Луганської області надав роз`яснення виправданому ОСОБА_1 про право на звернення до Кремінського районного суду Луганської області з позовною заявою про стягнення моральної та матеріальної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Позивач зазначив, що внаслідок незаконного засудження та ухвалення судом виправдувального вироку, позивач має право на відшкодування майнової та моральної шкоди відповідно до ст.1176 ЦК України та приписів ст.2 Закону України №267/94-ВР.

Позивач посилається на те, що протягом 2, 5 років піддавався кримінальному переслідуванню органами прокуратури. Внаслідок незаконних дій органів дізнання та досудового розслідування, за весь час перебування під слідством та судом, він зазнав значних моральних страждань, які були обумовлені безпідставною підозрою у вчиненні злочинів, відстороненням його від посади, обранням йому запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання, втратою роботи та джерела отримання прибутку, що призвело до скрутного становища його сім`ю. При цьому позивач зазначив, що його 10 листопада 2010 року було обрано на посаду сільського голови с. Бараниківка, наступна виборна компанія повинна була відбутися у 2015 році, а через незаконні дії органів досудового слідства позивач був позбавлений можливості приймати участь в виборах 2015 року та втратив авторитет, ділову репутацію і повагу серед знайомих, виборців-односельців та посадових осіб органів місцевого самоврядування Кремінського району.

Найпринизливішим для позивача було систематично відвідувати Центр пробації в м. Кремінна, фахівці якого проводили з позивачем роз`яснювальну та соціально-виховну роботу як з особою, що вчинила злочин. Оскільки позивач був сільським головою, про його кримінальне минуле дізналися практичні всі посадові особи місцевого самоврядування Кремінського району. Після звільнення з посади сільського голови позивач 25.11.2015 року змушений був стати на облік до Кремінського міського центру зайнятості. Позивач не зміг працевлаштуватися, і тільки після винесення виправдувального вироку він зміг влаштуватися на роботу водієм. В результаті кримінального переслідування позивач втратив надбану роками ділову репутацію та повагу знайомих та односельців.

Просив суд стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України через Державну казначейську службу України в особі Казначейства у Кремінському районі Луганської області на свою користь моральну шкоду завдану діями прокуратури Луганської області у сумі 671650,00 грн та витрати на правничу допомогу у сумі 10000,00 грн.

У липні 2020 року ОСОБА_1 подано заяву про зміну позовних вимог в частині визначення порядку відшкодування моральної шкоди змінено позовні вимоги, в яких позивач просив суд стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України в особі Казначейства у Кремінському районі Луганської області на свою користь моральну шкоду завдану діями прокуратури Луганської області у сумі 671650,00 грн та витрати на правничу допомогу у сумі 10000,00 грн.

Рішенням Кремінського районного суду Луганської області від 01 грудня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Луганської обласної прокуратури про стягнення моральної шкоди, третя особа- Державна казначейська служба України в особі Управління державної казначейської служби України у Кремінському районі Луганської області задоволено частково.

Суд стягнув з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 150 000 грн та витрати на правничу допомогу у сумі 15 992,10 грн, а всього 165 992, 10 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням Луганська обласна прокуратура звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Кремінського районного суду від 01 грудня 2020 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивачу.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що вироком Кремінського районного суду від 13.03.2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 08.06.201 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст.366, ч.2 ст.15 ч.2 ст.191 КК України та виправдано, у зв`язку з відсутністю в його діях складів вказаних кримінальних правопорушень. Позивач перебував під слідством і судом з 23.04.2015 року по 08.06.2017 року - 25 місяців 16 днів. ОСОБА_1 не надано доказів, які б підтверджували необхідність відшкодування йому моральної шкоди саме у розмірі 671 650 гривень.

В позовній заяві ОСОБА_1 посилається на те, що у зв`язку з розслідуванням кримінального провадження знизився престиж, рівень авторитету і ділової репутації позивача серед колег, односельців та знайомих. Однак, позивачем до позовної заяви не надано доказів, що внаслідок спричинених незручностей він звертався з відповідними заявами відповідно до ст.11 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суди

З приводу завдання моральної шкоди відстороненням від посади зазначено, що відсторонення від посади не перешкоджало повторному висуненню на виборчу посаду, у зв`язку з чим, шкоду фактично не завдано.

Здійснення слідчих дій у ході розслідування кримінального провадження відноситься до повноважень органів досудового розслідування згідно з вимогами кримінального процесуального законодавства, тому саме лише здійснення таких заходів не може бути підставою для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.11.2018 року у справі № 214/6982/13-ц.

Відповідно до ч.3 ст.13 Закону відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

У разі, якщо судом будуть встановлені підстави для відшкодування завданої моральної шкоди та наявність причинного зв`язку між діями прокуратури та спричиненої позивачеві моральної шкоди, а також доведеності позивачем понесених моральних страждань, компенсація моральної шкоди ОСОБА_1 не може перевищувати 127667 грн.

Суд першої інстанції в частині визначеного розміру моральної шкоди та збільшуючи цей розмір у межах заявлених позовних вимог, не послався на обставини чи докази, які цьому сприяли, без достатніх правових підстав та без наведення відповідних мотивів збільшив гранично визначений мінімальний розмір моральної шкоди.

Скаржник посилається на те, що склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

В своєму рішенні суд першої інстанції посилається на Договір-доручення. додаткові угоди, які позивач уклав з адвокатом та на акти виконаних робіт. Проте, позивачем до актів не долучено жодних доказів, які б підтвердили факт виконання робіт, та не зазначено що включено в компенсацію витрат за використання власного транспорту.

В судовому засіданні представник Луганської обласної прокурати апеляційну скаргу підтримав, посилаючись на доводи, які викладені в апеляційній скарзі.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 апеляційну скаргу не визнала та вважає, що відсутні підстави для її задоволення.

В судове засідання представник Державної казначейської служби не з`явився про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступного.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд виходив з того, що судом були встановлені наступні обставини: 23 квітня 2015 року ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 191 КК України, а саме за фактами внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, а також закінченого замаху на розтрату чужого майна, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем.

Ухвалою Кремінського районного суду від 27 квітня 2015 року по справі №414/765/15-к до ОСОБА_1 , підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 15, ч. 2 ст. 191 КК України було застосовано запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання строком на два місяці та покладено на ОСОБА_1 обов`язки: 1) прибувати за кожною вимогою (в т.ч. і здійснену по телефону) до слідчого, прокурора і суду; 2) не відлучатися за межі населеного пункту, в якому проживає без дозволу слідчого, прокурора або суду; 3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд, про зміну свого місця проживання.

Ухвалою Кремінського районного суду від 27 квітня 2015 року по справі №414/766/15-к ОСОБА_1 , було відсторонено від посади голови Бараниківської сільської ради Кремінського району Луганської області строк на два місяці з моменту оголошення ухвали.

Рішенням №57/1 від 28 квітня 2015 року Бараниківської сільської ради Кремінського району Луганської області на підставі ухвали Кремінського районного суду відсторонено ОСОБА_1 від посади голови Бараниківської сільської ради Кремінського району Луганської області строком на два місяці з моменту оголошення ухвали.

29 квітня 2015 року було складено обвинувальний акт (ЄРДР №42014130460000007 від 18.11.2014), який 05.05.2015 затверджено прокурором прокуратури Кремінського району, відповідно до якого ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, які передбачені ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 191 КК України.

Вироком Кремінського районного суду Луганської області від 24.09.2015 справа №414/864/15-к ОСОБА_1 було визнано винним та призначено йому покарання за ст. 366 ч. 1 КК України у вигляді одного року обмеження волі з позбавленням права займати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на один рік, за ст. 15 ч. 2 ст. 191 ч. 2 КК України у вигляді трьох років обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на три роки, а на підставі ст. 70 ч. 1 КК України призначити покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у вигляді трьох років обмеження волі з позбавленням права займати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на три роки. Відповідно до ст.ст. 75, 76 ч. 1 п.п. 3, 4 КК України засудженого звільнено від відбування основного покарання з трьохрічним іспитовим строком та покладено на нього обов`язки повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання і періодично з`являтися в зазначений орган для реєстрації.

Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 18 грудня 2015 року вирок Кремінського районного суду Луганської області від 24 вересня 2015 року відносно ОСОБА_1 залишено без змін.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ своєю ухвалою від 12 липня 2016 року касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнив частково, ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 18 грудня 2015 року щодо ОСОБА_1 скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Вироком Кремінського районного суду Луганської області від 13.03.2017року справа № 414/864/15-к ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 366, ч.2 ст. 15, ч.2 ст. 191 КК України та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складів вказаних кримінальних правопорушень .

Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 08 червня 2017 року вирок Кремінського районного суду Луганської області від 13 березня 2017 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін .

Суд встановив, що позивач перебував під слідством і судом з 23.04.2015 року по 08.06.2017 року, що складає 25 місяців 16 днів.

Встановивши вказані обставини, суд дійшов висновку, що позивачем доведено, спричинення йому моральної шкоди, оскільки по кримінальному провадженню за обвинуваченням позивача було ухвалено виправдувальний вирок та наявні підстави для відшкодування моральної шкоди на підставі Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшуковану діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду .

Суд прийняв за основу для розрахунку розміру заподіяної моральної шкоди мінімальну заробітну плату в розмірі, що був встановлений станом на час розгляду справи - 5000 гривень, визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди в розмірі 127667 грн (5000 гривень х 25 місяців = 125000 грн) + ( (5000 гривень : 30 днів) х 16 днів =2667,00 гривень ) та з урахуванням понесених позивачем моральних страждань, внаслідок тривалості кримінального провадження стосовно позивача, обмеження його прав щодо вільного пересування територією України у зв`язку із обранням запобіжного заходу та виконанням обов`язків під час виконання вироку, втрати роботи на посаді голови Бараниківської сільської ради Кремінського району Луганської області та відповідно заробітної плати, неможливістю через моральні страждання участі у виборчій компанії 2015 року на посаду голови Бараниківської сільської ради, втрати ділової репутації та авторитету, необхідності здійснювання заходів з метою захисту від пред`явленого обвинувачення, що в сукупності свідчить про створення значних складнощів для позивача в організації повсякденного укладу життя, необхідності змінювати свої звички та бажання, тривале кримінальне переслідування негативно відображалось на психо-емоційному стані, а також з урахуванням наданих доказів, суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача моральної шкоди у розмірі більшому ніж гранично визначений мінімальний розмір за 25 місяців і 16 днів, що складає 127667 грн, а саме у сумі 150000 грн.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду, виходячи з наступного.

Відповідно до статей 55, 56 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Частиною другою статті 1 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

У наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги, моральна шкода.

Статтею 4 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду встановлено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Пункт 2 частини другої статті 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Відповідно до частин другої та третьої статті 13 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Отже, право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду виникає в особи у випадку постановлення судом виправдувального вироку.

Судом встановлено, що позивач перебував під слідством і судом з 23.04.2015 року по 08.06.2017 року, що складає 25 місяців 16 днів.

Вироком Кремінського районного суду Луганської області від 13.03.2017 (справа № 414/864/15-к) ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 366, ч.2 ст. 15, ч.2 ст. 191 КК України та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складів вказаних кримінальних правопорушень .

Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 08 червня 2017 року вирок Кремінського районного суду Луганської області від 13 березня 2017 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

Отже, внаслідок незаконного засудження, ухвалення судом виправдувального вироку, позивач має право на відшкодування моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону , а саме: статті 1176 ЦК України , Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду .

Обов`язок роз`яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди у разі ухвалення виправдувального вироку покладається на суд, який повинен здійснити це шляхом направлення громадянинові повідомлення одночасно з копією виправдувального вироку, який набрав законної сили. При цьому в повідомленні має бути зазначено, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав.

Відсутність такого роз`яснення (повідомлення) не позбавляє особу права на відшкодування, встановленого законом.

Згідно з частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Вказані правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Задовольняючи частково позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди суд дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для відшкодування шкоди позивачу на підставі статей 1173 , 1174 , 1176 ЦК України та у порядку, визначеному Законом України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду та правильно визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди із розрахунку мінімальної заробітної плати за 25 місяці і 16 днів місяців перебування позивача під слідством та судом у розмірі 127667,00 грн станом на 2020 рік. Цей розмір не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом.

При цьому, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди у розмірі 150000, 00 грн, суд врахував характер і обсяг душевних і психічних страждань позивача, тривалу неможливість самореалізації в сферах сімейних та дружніх стосунків, яких зазнав позивач, утрудненість відновлення немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, неможливість повного відновлення попереднього, раніше усталеного способу життя позивача.

Такий висновок суду відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, тому доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості розміру моральної шкоди з посиланням на постанову Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 214/6982/13-ц є безпідставними.

Рішення суду в частинні стягнення 150000, 00 грн моральної шкоди на користь позивача є законним та обґрунтованими.

Що стосується рішення суду в частині стягнення витрат на правничу допомогу, колегія суддів виходить з наступного.

При визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання ) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ).

Відповідно до статті 19 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

З огляду на зазначене нормами ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.

Вказаний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат .

Так, в матеріалах справи наявний договір - доручення №414/864/15-к від 21.05.2020 року про надання правової допомоги, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Бєлобрицькою Н.В., додаткова угода № 1 до договору-доручення № 414/864/15-к від 21.05.2020 року, акт №1 виконаних робіт за договором доручення № 414/864/15-к від 21.06.2020 року, квитанція про сплату 3266, 00 грн, додаткова угода №2 до договору доручення № 14/864/15-к від 01.09.2020 року, акт №1 виконаних робіт від 21.06.2020 року, акт №2 виконаних робіт від 25.11.2020 року, квитанція про сплату за правову допомогу згідно акту № 2 від 25.11.2020 року у сумі 6461,50 грн, акт № 4 виконаних робіт від 01.12.2020 року, квитанція про сплату за правову допомогу згідно акту № 4 у сумі 6264, 60 грн.

Із наданих позивачем ОСОБА_1 документів вбачається, що позивач ОСОБА_1 поніс витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 15992,10 грн.

Разом з тим, з акту №1 від 21.06.2020 року вбачається, що до складу витрат на правову допомогу включено: укладання договору за місцем мешкання клієнта (виїзд адвоката) 1 день - 472, 30 грн, компенсація витрат за використання власного транспорту адвокатом 57 км - 570 грн.

В акті №2 від 25.11.2020 року до витрат на правову допомогу включено: виїзд адвоката за межі населеного пункту для участі у судових засіданнях Кремінського районного суду 5 днів - 2361, 50 грн, компенсація витрат за використання власного транспорту адвокатом - 2850, 00 грн.

В акті №4 від 01.12.2020 року в до витрат на правову допомогу включено: виїзд адвоката за межі населеного пункту для участі у судових засіданнях Кремінського районного суду 1 день - 472, 30 грн, компенсація витрат за використання власного транспорту адвокатом - 570, 00 грн.

Згідно вказаних актів витрати на виїзд адвоката, та компенсація витрат за використання власного транспорту адвокатом складають - 7296, 10 грн.

Суд першої інстанції залишив поза увагою, що вказані витрати не відносяться до витрат на правничу допомогу, а відносяться до витрат сторін та їхніх представників, що пов`язані з явкою до суду. Між тим, позивачем не заявлялися вимоги про відшкодування витрат пов`язаних із явкою його представника до суду та не надано належних доказів понесених представником позивача вказаних витрат.

Колегія суддів погоджується із доводами скаржника в цій частині і з урахуванням вищезазначеного, сума витрат на правничу допомогу підлягає зменшенню з 15992, 10 грн до 8696, 00 грн.

Згідно пп. 1, 2, 4 ч. 1 ст.376 ЦПК України , підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно із частиною четвертою ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З урахуванням вищевикладеного, відповідно до ч.4 ст.376 ЦПК України рішення суду підлягає зміні, а саме зменшенні суми в частині стягнення з Державного бюджету на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу з 15992, 10 грн до 8696, 00 грн, а всього з 165992, 10 до 158696, 00 грн.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п.22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17.10.2014 року Про застосування законодавства про судові витрати у цивільних справах у разі оскарження рішення суду лише в частині відшкодування чи розподілу судових витрат, що не пов`язано з позовними вимогами і не стосується суті спору, сторона не повинна оплачувати за таку скаргу судовий збір.

Скаржником сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги, виходячи із заявлених вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, у сумі 10074, 75 грн.

Апеляційна скарга скаржника в частині позовних вимог позивача про стягнення моральної шкоди не підлягає задоволенню, тому підстав для розподілу судових витрат, понесених скаржником у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції не має.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 384 ЦПК України, Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу заступника керівника Луганської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Кремінського районного суду Луганської області від 01 грудня 2020 року змінити, зменшивши в частині стягнення з Державного бюджету на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу з 15992, 10 грн до 8696, 00 грн, а всього з 165992, 10 грн до 158696, 00 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Дата складання повного тексту 25 березня 2021 року.

Головуючий В.М. Луганська

Судді В.К. Гаврилюк

О.Ю.Карташов