Постанова

від 25.03.2021 по справі 925/446/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2021 року

м. Київ

справа № 925/446/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Багай Н.О., Міщенка І.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Інтерфлот

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2020 (у складі колегії суддів: Євсіков О.О.(головуючий), Корсак В.А., Владимиренко С.В.)

та касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Альфа-Етекс

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2020 (у складі колегії суддів: Євсіков О.О.(головуючий), Корсак В.А., Владимиренко С.В.)

додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2020 (у складі колегії суддів: Євсіков О.О.(головуючий), Корсак В.А., Владимиренко С.В.)

та рішення Господарського суду Черкаської області від 14.09.2020 (суддя Довгань К.І.)

у справі № 925/446/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Інтерфлот

до Товариства з обмеженою відповідальністю Альфа-Етекс

про стягнення 178 134,08 грн,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю Інтерфлот (далі - ТОВ Інтерфлот ) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Альфа-Етекс (далі - ТОВ Альфа-Етекс ) про стягнення 178 134,08 грн, у тому числі 73 205,79 грн - 3 % річних, 104 928,29 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на виконання умов договору від 01.07.2017 № 01/07/17 позивачем надана відповідачу сировина, а також допоміжні матеріали для пакування та виготовлення продукції. Проте відповідач, використавши лише частину наданої сировини та допоміжних матеріалів, залишок позивачу не повернув, чим порушив умови цього договору. Рішенням господарського суду Черкаської області від 01.08.2019 у справі № 925/204/19, що набрало законної сили, стягнуто з ТОВ Альфа-Етекс на користь ТОВ Інтерфлот 2 440 193,15 грн завданих збитків, що є вартістю неповернутої відповідачем сировини та допоміжних матеріалів.

Оскільки відповідачем не виконано зазначене грошове зобов`язання, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 3 % річних за період з 14.02.2019 по 13.02.2020 та інфляційні втрати.

15.05.2020 року до суду першої інстанції надійшла заява ТОВ Інтерфлот від 13.05.2020 про зміну розміру позовних вимог, у якій позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 3 % річних у сумі 73 205,79 грн та інфляційні втрати в сумі 134 210,61 грн за період з 01.03.2019 по 30.04.2020 (включно).

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 16.06.2020 заяву ТОВ Інтерфлот про зміну розміру позовних вимог прийнято до розгляду.

09.09.2020 до суду першої інстанції надійшла заява ТОВ Інтерфлот від 04.09.2020, у якій позивач посилаючись на те, що з відповідача в рахунок погашення суми боргу 21.02.2020 стягнуто 1 751,53 грн, а 12.03.2020 - 100 524,79 грн, тому з огляду на зазначене просив стягнути 3 % річних в сумі 84 960,76 грн за період з 01.03.2019 по 30.04.2020 та інфляційні втрати в сумі 114 279,95 грн за період з березня 2019 року по квітень 2020 року.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 14.09.2020 зменшені позовні вимоги задоволено; стягнуто з ТОВ Альфа-Етекс на користь ТОВ Інтерфлот 84 960,71 грн 3 % річних, 114 279,95 грн втрат внаслідок інфляції та 2 988,61 грн витрат зі сплати судового збору. Повернуто ТОВ Інтерфлот з Державного бюджету України судовий збір сплачений на підставі платіжного доручення від 27.03.2020 № 698 у сумі 416, 39 грн у зв`язку зі зменшенням розміру позовних вимог.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2020 (з урахуванням ухвали цього ж суду від 16.12.2020 про виправлення описки) рішення суду першої інстанції змінено, викладено пункти 1, 2, 3 резолютивної частини цього рішення у редакції, відповідно до якої позов задоволено частково; стягнуто з ТОВ Альфа-Етекс на користь ТОВ Інтерфлот 29 282,32 грн інфляційних втрат, 16 587,68 грн 3 % річних і 687,90 грн витрат зі сплати судового збору; у решті позову відмовлено. У решті рішення Господарського суду Черкаської області від 14.09.2020 залишено без змін. Стягнуто з ТОВ Інтерфлот на користь ТОВ Альфа-Етекс 3 450,95 грн витрат зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги.

Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2020 повернуто ТОВ Інтерфлот з Державного бюджету України надмірно сплачений судовий збір у розмірі 293,00 грн згідно з платіжним дорученням від 27.03.2020 № 698.

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у січні 2021 року ТОВ Інтерфлот подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просило скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 925/446/20 за касаційною скаргою ТОВ Інтерфлот з підстав, передбачених підпунктом а пункту 2 частини 3, пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та постановлено здійснити перегляд судового рішення без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у січні 2021 року ТОВ Альфа-Етекс подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, просило скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 14.09.2020, постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2020, додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2020 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ТОВ Інтерфлот з урахуванням заяв про зміну позовних вимог від 13.05.2020 та від 04.09.2020.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.02.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 925/446/20 за касаційною скаргою ТОВ Альфа-Етекс з підстав, передбачених підпунктом в пункту 2 частини 3, пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК та постановлено здійснити перегляд судових рішень без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

ТОВ Інтерфлот у відзиві на касаційну скаргу ТОВ Альфа-Етекс зазначає, що ця скарга не містить жодних обґрунтувань на підтвердження підстав, передбачених статтею 287 ГПК, тому просить залишити зазначену касаційну скаргу без задоволення.

ТОВ Альфа-Етекс подало до суду клопотання про закриття касаційного провадження, відкритого за касаційною скаргою ТОВ Інтерфлот , обґрунтоване тим, що правовідносини у справах, на постанови в яких посилається скаржник на підтвердження підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, не є подібними.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи та заперечення проти них, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд виходить із такого.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що 01.07.2017 між ТОВ Інтерфлот (замовник) і ТОВ Альфа-Етекс (виконавець) укладено договір № 01/07/17, за умовами якого виконавець у порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов`язався виконати на власний ризик роботу з виготовлення з матеріалу та сировини замовника (банка консервна алюмінієва, жерстяна, гофротара, етикетка, томатна паста, різні види мор. риби тощо) консерви і передати готову продукцію замовнику. Замовник на умовах, визначених цим договором, зобов`язався виготовлену продукцію прийняти та оплатити виконані виконавцем роботи. Відповідно до пункту 1.5 договору право власності на сировину, її залишки і відходи належить замовнику.

ТОВ Інтерфлот свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі, натомість ТОВ Альфа-Етекс свої зобов`язання виконало неналежним чином, сировину та допоміжні матеріали для виготовлення продукції використало не в повному обсязі, представників замовника для проведення інвентаризації та можливості вивезення залишків сировини та допоміжних матеріалів не допустив, у зв`язку із чим у виконавця залишилися сировина та допоміжні матеріали на суму 2 440 193,15 грн, які на вимогу замовника повернуто не було, як і не було виконано вимоги замовника від 22.01.2019 щодо відшкодування завданих збитків.

14.02.2019 ТОВ Інтерфлот звернулося до суду з позовом до ТОВ Альфа-Етекс про стягнення збитків у сумі 2 440 193,15 грн.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 01.08.2019 у справі № 925/204/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2020 та постановою Верховного Суду від 27.04.2020, позов задоволено та стягнуто з ТОВ Альфа-Етекс на користь ТОВ Інтерфлот збитки в сумі 2 440 193,15 грн.

У рахунок погашення заборгованості з відшкодування збитків 21.02.2020 з відповідача на користь позивача було стягнуто 1 751,53 грн, а 12.03.2020 - 100 524,70 грн.

ТОВ Інтерфлот , звертаючись до суду з позовом до ТОВ Альфа-Етекс , у справі, яка розглядається, послалося на те, що прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання з відшкодування завданих збитків є підставою для нарахування інфляційних втрат за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ТОВ Інтерфлот з урахуванням заяви від 04.09.2020 про зменшення розміру позовних вимог, виходив із того, що відповідач має перед позивачем невиконане грошове зобов`язання з відшкодування збитків, що підтверджується рішенням суду у справі № 925/204/19, а тому вимоги позивача про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму боргу, є правомірними.

Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції, виходив із того, що у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для врахування при вирішенні спору заяви позивача від 04.09.2020 про зміну розміру позовних вимог, оскільки цю заяву було подано після першого судового засідання, що суперечить положенням пункту 2 частини 2 статті 46 ГПК. Щодо вирішення справи по суті, суд апеляційної інстанції вважав помилковими висновки суду першої інстанції про те, що зобов`язання з виплати позивачу в рахунок відшкодування збитків у сумі 2 440 193,15 грн виникло у відповідача з 14.02.2019, тобто з дати подання до суду позовної заяви про стягнення збитків у справі № 925/204/19. Так, за висновками суду апеляційної інстанції нарахування 3 % річних та інфляційних втрат необхідно здійснювати лише з часу набрання законної сили рішенням Господарського суду Черкаської області від 01.08.2019 у справі № 925/204/19, а саме з 06.02.2020 (тобто з дати, коли це рішення було залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду), оскілки саме з цього моменту у відповідача виникло перед позивачем грошове зобов`язання зі сплати зазначених грошових коштів на підставі рішення суду у справі № 925/204/19.

У поданій касаційній скарзі ТОВ Інтерфлот послалося на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення статті 625 ЦК, оскільки судом не враховано, що судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до винесення судового рішення, тому рішення суду у справі № 925/204/19 не може самостійно породжувати зобов`язання грошового характеру, тому що зобов`язання боржника відшкодувати збитки передує судовому рішенню і виникло 29.01.2019. При цьому скаржник послався на те, що висновки суду апеляційної інстанції у цій справі не відповідають висновкам щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц, від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, від 20.03.2019 у справі № 761/26293/16-ц, від 23.10.2019 у справі № 723/304/16-ц та у постанові Верховного Суду України від 02.03.2016 у справі № 6-2491цс15.

У поданій касаційній скарзі ТОВ Альфа-Етекс послалося на те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано частину 2 статті 625 ЦК, оскільки положення зазначеної норми не поширюються на правовідносини, що виникли із зобов`язань з відшкодування збитків. При цьому скаржник послався на те, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі не відповідають висновкам щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.04.2018 у справі № 910/13057/16, від 25.06.2018 у справі № 910/12226/16.

За змістом частин 1-3 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку оскаржене судове рішення, враховуючи встановлені ГПК межі зазначеного перегляду, виходить із такого.

Статтею 625 ЦК встановлено відповідальність за порушення грошового зобов`язання, частиною 2 якої передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статей 509, 524, 533, 534, 625 ЦК грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України (далі - ГК) учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (частина 1 статті 225 ГК).

Отже, збитки, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, на користь особи, права або законні інтереси якої порушено, є грошовим зобов`язанням.

Стаття 625 розміщена у розділі І Загальні положення про зобов`язання книги 5 ЦК і визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Приписи розділу І книги 5 ЦК поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 цього Кодексу).

Таким чином у статті 625 ЦК визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Зазначені висновки щодо застосування статті 625 ЦК до грошових зобов`язань, незалежно від підстав їх виникнення, наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, від 23.10.2019 у справі № 723/304/16-ц висновками, зокрема, у яких ТОВ Інтерфлот обґрунтувало наявність підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК. Аналогічні за змістом висновки щодо застосування статті 625 ЦК містяться, зокрема і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19.

За змістом статті 45 Закону України Про судоустрій і статус суддів Велика Палата Верховного Суду, зокрема у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

У частині 2 статті 315 ГПК зазначено, що у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.

Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

За встановлених у справі обставин відповідач має невиконане грошове зобов`язання перед позивачем, що підтверджується обставинами, встановленими рішенням суду у справі № 925/204/19, яке набрало законної сили, про стягнення з відповідача збитків. Отже, заявлені позивачем вимоги про стягнення інфляційних втрат і 3 %, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК на суму боргу за прострочення виконання відповідачем зобов`язання з відшкодування збитків, є обґрунтованими і такими, що відповідають вимогам чинного законодавства.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції при вирішенні справи правильно застосував до спірних правовідносин положення статті 625 ЦК та врахував відповідні висновки щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду.

За таких обставин доводи касаційної скарги ТОВ Альфа-Етекс щодо неправильного застосування судом до спірних правовідносин положень частини 2 статті 625 ЦК є безпідставними, а тому відхиляються судом касаційної інстанції.

Посилання ТОВ Альфа-Етекс на неврахування судами попередніх інстанцій при вирішенні справи висновків щодо застосування статті 625 ЦК у подібних правовідносинах, наведених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.04.2018 у справі № 910/13057/16 та від 25.06.2018 у справі № 910/12226/16, також відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки, як зазначалося вище, Великою Палатою Верховного Суду з метою забезпечення однакового застосування судами норм права, було сформульовано висновок щодо питання застосування положень статті 625 ЦК і зазначено, що приписи цієї норми поширюються на всі види грошових зобов`язань (незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. При цьому такі висновки Великої Палати Верховного Суду було враховано судами попередніх інстанцій при вирішенні спору.

Щодо висновків суду апеляційної інстанції стосовно часу, з якого у відповідача виник обов`язок з відшкодування завданих позивачу збитків, суд касаційної інстанції зазначає таке.

Як установлено судами попередніх інстанцій, відповідач порушив грошове зобов`язання з відшкодування збитків, отже, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК.

Разом із тим суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що таке право виникло у позивача з 06.02.2020 - з моменту набрання законної сили рішення Господарського суду Черкаської області від 01.08.2019 у справі № 925/204/19 про стягнення збитків.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Судами попередніх інстанцій у справі, яка розглядається, та у справі № 925/204/19 установлено, що між сторонами існували договірні відносини щодо виготовлення продукції з матеріалу позивача як замовника зі збереженням за позивачем права власності на такий матеріал та покладенням на відповідача обов`язку, зокрема, зі збереження переданого йому замовником матеріалу і передачі залишків матеріалів замовнику або визначеним замовником третім особам. При цьому умовами договору від 01.07.2017 не було передбачено строків повернення залишку давальницької сировини та матеріалів.

Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом статті 530 ЦК якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням суду у справі № 925/204/19 встановлено обставини за якими, 11.01.2019 позивач направив відповідачу вимогу від 11.01.2019 № 4 про направлення звітів про рух готової продукції, про витрачання сировини та матеріалів, про рух давальницької сировини і давальницьких матеріалів та актів виконаних робіт за виробничі періоди, з метою подальшого складення зведених облікових документів.

16.01.2019 позивачем надіслано відповідачу вимогу вих. від 15.01.2019 № 6, в якій зазначено, що ТОВ Альфа-Етекс своїх зобов`язань за договором належним чином не виконало, замовнику готову продукцію не надало, звіти, передбачені договором, не подало, співробітників позивача для перевірки ходу, якості робіт та інвентаризації залишків продукції не допустило. У зв`язку з цим позивач вимагав допустити його працівників для проведення та складання актів інвентаризації і надати можливість вивезти залишки невикористаної сировини та допоміжних матеріалів.

22.01.2019 ТОВ Інтерфлот надіслано на адресу ТОВ Альфа-Етекс вимогу вих. від 22.01.2019 № 8, за змістом якої у зв`язку з недопуском відповідачем представників позивача для інвентаризації продукції замовника, нездійснення повернення відповідачем залишків давальницької сировини та допоміжного матеріалу, ТОВ Інтерфлот вимагало відшкодувати завдані збитки.

Оскільки на вимогу позивача відповідач не повернув залишки сировини та матеріалів, а також не відшкодував їх вартість, позивачем обрано такий спосіб захисту порушених прав як відшкодування збитків, що є вартістю неповернутої відповідачем сировини та допоміжних матеріалів за договором у сумі 2 440 193,15 грн, і які було стягнуто з ТОВ Альфа-Етекс на користь ТОВ Інтерфлот рішенням суду у справі № 925/204/19.

Водночас за висновками, наведеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16-ц, з набранням чинності рішення суду про відшкодування шкоди у боржника виникає зобов`язання сплатити точно визначений розмір шкоди, однак саме зобов`язання виникло між сторонами із заподіяння шкоди, тобто це зобов`язання не є таким, що виникло з рішення суду, це зобов`язання з відшкодування шкоди, в якому рішенням суду визначено конкретний розмір завданої шкоди та констатовано про наявність зобов`язання між сторонами. Отже, висновки судів попередніх інстанцій щодо виникнення між сторонами грошових зобов`язань саме на підставі рішення суду є помилковими.

У справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції не врахував наведеного висновку Великої Палати Верховного Суду, належним чином не дослідив зібрані у справі докази та не встановив з якого часу у ТОВ Альфа-Етекс виник обов`язок з відшкодування завданих позивачу збитків, періоду прострочення відповідачем зобов`язання з відшкодування завданих позивачу збитків та, відповідно, періоду, за який позивач має право вимагати застосування наслідків за порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК, з урахуванням заявлених позивачем позовних вимог (з огляду на предмет і підстави позову); усупереч положенням частини 4 статті 75 ГПК не врахував обставин, установлених рішенням суду, що набрало законної сили, у справі № 925/204/19, у якій брали участь ті самі особи, стосовно яких установлено ці обставини, і досліджувалися питання, у тому числі щодо моменту настання у відповідача обов`язку з відшкодування завданих позивачу збитків. Крім того, Верховний Суд звертає увагу, що суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржуване судове рішення, не надав оцінки обставинам справи № 925/204/19 із точки зору їх преюдиційності для справи № 925/446/20, яка розглядається.

У зв`язку з наведеним висновки суду апеляційної інстанції про те, що виконання відповідачем зобов`язання з відшкодування збитків пов`язане саме з рішенням Господарського суду Черкаської області від 01.08.2019 у справі № 925/204/19, яке набрало законної сили 06.02.2020, тому і відповідальність за порушення грошового зобов`язання відповідно до статті 625 ЦК настає саме з 06.02.2020, є помилковими і такими, що зроблені судом без належного з`ясування фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Водночас за змістом статті 86, частини 5 статті 236, статті 237 ГПК господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд у будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем) (такий висновок наведено у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15).

Проте суд апеляційної інстанції при вирішенні справи належним чином не перевірив наданий позивачем суду розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, правильність періоду нарахованого та заявленого позивачем до стягнення розміру процентів річних та інфляційних втрат відповідно до норм права, які регулюють спірні правовідносини, тому і доводи касаційної скарги ТОВ Інтерфлот щодо неправильності визначення позивачем періоду нарахування 3 % річних та інфляційних втрат не може бути оцінено судом касаційної інстанції.

При цьому з урахуванням наведеного підтвердилися і підстави касаційного оскарження судового рішення, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, наведені у касаційній скарзі ТОВ Інтерфлот щодо застосування судом апеляційної інстанції в оскарженому рішенні норми права без урахування висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду.

Водночас суд касаційної інстанції не приймає до уваги посилання ТОВ Інтерфлот у касаційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного суду від 20.03.2019 у справі № 761/26293/16-ц, оскільки висновки суду стосувалися інших правовідносин, що виникли між сторонами спору, а також посилання на постанову Верховного Суду України від 02.03.2016 у справі № 6-2491цс15, оскільки від висновків, наведених у цій постанові, було відступлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.

Разом із тим, з урахуванням наведеного, суд касаційної інстанції вважає необґрунтованим клопотання ТОВ Альфа-Етекс про закриття касаційного провадження в частині розгляду касаційної скарги ТОВ Інтерфлот , тому відмовляє в його задоволенні.

Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 237 ГПК при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

У зв`язку з наведеним, постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам процесуального закону не відповідає, оскільки суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази та не встановив пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, отже, рішення суду апеляційної інстанції не можна визнати законним і обґрунтованим.

З огляду на те, що судом апеляційної інстанції при вирішенні справи було неправильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, що підлягають застосуванню, та порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про часткове задоволення позову.

Порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Переглянувши в касаційному порядку судове рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку, що наведені вище обставини щодо дослідження та оцінки в сукупності доказів, які є в матеріалах справи, згідно з пунктом 1 частини 3, частини 4 статті 310 ГПК є підставою для скасування постанови Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2020, додаткової постанови Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2020, якою вирішено питання повернення надмірно сплаченого судового збору у розмірі 293,00 грн, та передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України , Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Інтерфлот задовольнити частково.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Альфа-Етекс задовольнити частково.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2020 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2020 у справі № 925/446/20 скасувати.

4. Справу № 925/446/20 передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: Н.О. Багай

І.С. Міщенко