Постанова

від 03.03.2021 по справі 369/2907/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

03 березня 2021 року

м. Київ

справа № 369/2907/18

провадження № 61- 18064св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, Державного підприємства Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат Пуща-Водиця ,

відповідачі: ОСОБА_1 , Головне управління Держгеокадастру у Київській області, Святопетрівська сільська рада Києво-Святошинського району,

особа, яка подає касаційну скаргу, - Товариство з обмеженою відповідальністю Парк Вуд Святопетрівське ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Парк Вуд Святопетрівське , Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Лапчевської О. Ф., Музичко С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У березні 2018 року перший заступник прокурора Київської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України (далі - Мінагрополітики), Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, Державного підприємства Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат Пуща-Водиця (далі - ДП НДВА Пуща-Водиця ) із позовом до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - ГУ Держгеокадастру), Святопетрівської сільської ради Києво-Святошинського району про визнання недійсними наказів та скасування права власності на земельну ділянку.

На обґрунтування позовних вимог посилався на таке. На підставі державного акта на право постійного користування землею серії І-КВ № 000976, зареєстрованого 28 грудня 2001 року у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 510, у користуванні ДП НДВА Пуща-Водиця перебували земельні ділянки загальною площею 1 972 га, які знаходяться в адміністративних межах Музичанської сільської ради Києво-Святошинського району. За результатами розгляду листа генерального директора ДП НДВА Пуща-Водиця Приліпка О. В. від 04 травня 2010 року № 582, який надійшов з листом голови Музичанської сільської ради Києво-Святошинського району Масовець М. В. про добровільну відмову від права постійного користування земельними ділянками ДП НДВА Пуща-Водиця , наказом Головного управління Держземагентства у Київській області (далі - ГУ Держземагентство) від 01 грудня 2014 року № 10-11417/15-14-сг припинено право постійного користування землею ДП НДВА Пуща-Водиця загальною площею 265 га (у тому числі щодо земельних ділянок: № НОМЕР_6 - площею 7,69 га, № НОМЕР_1 - площею 6,83 га, № НОМЕР_2 - площею 74,02 га, № НОМЕР_7 - площею 9,84 га, № НОМЕР_8 - площею 7,81 га, № НОМЕР_3 - площею 14 га, № НОМЕР_9 - площею 28,58 га, № НОМЕР_10 - площею 40,50 га, № НОМЕР_11 - площею 7,52 га, № НОМЕР_4 - площею 40,60 га, № НОМЕР_12 - площею 13,62 га, № НОМЕР_5 - площею 7,45 га) та віднесено ці землі до складу земель сільськогосподарського призначення державної власності в адміністративних межах Музичанської сільської ради Києво-Святошинського району.

Наказ ГУ Держземагентства від 01 грудня 2014 року

№ 10-11417/15-14-сг прийнятий з порушенням норм земельного законодавства, а саме: статті 19 Конституції України та статті 142 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Відповідно до статуту ДП НДВА Пуща-Водиця , затвердженого наказом Мінагрополітики від 12 грудня 2008 року № 826, з Мінагрополітики як органом управління необхідно погоджувати питання щодо вилучення чи добровільної відмови від користування земельними ділянками, передачі в оренду, укладання договорів про спільну діяльність (спільний обробіток земельних ділянок) та інших видів договорів, що можуть призвести до вилучення земельних ділянок, зміни цільового призначення земельних ділянок або їх частин, які закріплені за підприємством на праві постійного користування. Пунктом 4 розпорядження Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2010 року № 318-р Деякі питання збереження об`єктів державної власності встановлено обов`язок Державному комітетові із земельних ресурсів разом із заінтересованими центральними органами виконавчої влади та іншими суб`єктами управління об`єктами державної власності не допускати погодження документів, прийняття рішень, на підставі яких може здійснюватися відчуження з державної власності земельних ділянок, наданих у постійне користування державним підприємствам, установам та організаціям (крім земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, що підлягають приватизації, та земельних ділянок, відчуження яких здійснюється для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності), до законодавчого врегулювання питання щодо визначення порядку їх відчуження. Припинення права постійного користування земельними ділянками ДП НДВА Пуща-Водиця на підставі наказу ГУ Держземагентства від 01 грудня 2014 року № 10-11417/15-14-сг відбулося всупереч вимогам статей 13, 140, 141, 142, 186-1 ЗК України, статті 20 Закону України Про землеустрій , пункту 4 розпорядження Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2010 року № 318-р, тому зазначений наказ ГУ Держземагентства має бути визнаний недійсним. Оскільки порядок припинення права користування ДП НДВА Пуща-Водиця земельними ділянками дотримано не було, оскаржувані накази по своїй суті є незаконними, а отже, і подальший наказ ГУ Держгеокадастру як правонаступника ГУ Держземагентства про передачу у приватну власність третій особі земельних ділянок, з-поміж земель, які перебували у постійному користуванні ДП НДВА Пуща-Водиця , є незаконним і також підлягає визнанню недійсним. За рахунок земельних ділянок, щодо яких спірним наказом ГУ Держземагентства від 01 грудня 2014 року № 10-11417/15-14-сг припинено право постійного користування землею ДП НДВА Пуща-Водиця , ГУ Держгеокадастру у Київській області на підставі незаконного наказу від 19 вересня 2016 року № 10-19401/15-16-сг надано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1,4491 га, для ведення особистого селянського господарства, з кадастровим номером 3222485500:06:001:5127, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. 11 жовтня 2017 року право власності щодо цієї земельної ділянки зареєстровано та внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення державного реєстратора Святопетрівської сільської ради Києво-Святошинського району за № 31822294, номер запису про право власності 16853019.

Посилаючись на вимоги статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України Про прокуратуру , статей 16, 321, 393, 396 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 13, 20, 21, 25, 79, 141, 142, 152, 155, 162-164, 186-1, 202 ЗК України, позивач просив: визнати поважними причини пропуску прокурором позовної давності для звернення до суду з цим позовом та поновити цей строк; визнати наказ ГУ Держземагентства від 01 грудня 2014 року № 10-11417/15-14-сг Про припинення права користування земельною ділянкою та наказ ГУ Держгеокадастру від 19 вересня 2016 року № 10-19401/15-16-сг недійсними; скасувати рішення Святопетрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 11 жовтня 2016 року № 31822294 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222485500:06:001:5127.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 грудня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позов пред`явлено після спливу позовної давності.

Постановою Київського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 грудня 2018 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Визнано наказ ГУ Держземагенства від 01 грудня 2014 року № 10-11417/15-14-сг Про припинення права користування земельною ділянкою та наказ ГУ Держгеокадастру від 19 вересня 2016 року № 10-19401/15-16-сг Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність недійсними. Скасовано рішення Святопетрівської сільської ради Києво-Святошинського району від 11 жовтня 2016 року за індексним номером 31822294 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222485500:06:001:5127.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що сторони у справі заяви про застосування наслідків пропуску строків позовної давності не подавали. Оскільки вилучені у ДП НДВА Пуща-Водиця земельні ділянки належали до земель державної власності, що підтверджено державним актом, технічною документацією, тому такі земельні ділянки можуть бути вилучені лише за рішенням Кабінету Міністрів України, а не рішенням сільської ради, що відповідає вимогам статей 84, 149 ЗК України. Право розпорядження цими земельними ділянками належало Кабінету Міністрів України, проте жодних дій щодо розпорядження зазначеними земельними ділянками Кабінетом Міністрів України не вчинялось. Отже, припинення права постійного користування ДП НДВА Пуща-Водиця земельними ділянками загальною площею 265 га здійснено з порушенням статей 141, 142, 186-1 ЗК України, статті 20 Закону України Про землеустрій , що є підставою для визнання наказу ГУ Держземагентства від 01 грудня 2014 року № 10-11417/15-14-сгнедійсним у порядку статті 155 ЗК України. Оскільки наказ ГУ Держземагентства від 01 грудня 2014 року

№ 10-11417/15-14-сгє недійсним, тому подальша передача за рахунок частини цієї ділянки на підставі наказу ГУ Держгеокадастру від 19 вересня 2016 року № 10-19401/15-16-сгземельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 та реєстрація щодо цієї ділянки права власності на підставі рішення Святопетрівської сільської ради Києво-Святошинського району від 11 жовтня 2016 року за індексним номером 31822294 є незаконною.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг і позиції інших учасників

У жовтні 2019 року ГУ Держгеокадастру звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року скасувати, справу направити на новий апеляційний розгляд.

У жовтні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю Парк Вуд Святопетрівське (далі - ТОВ Парк Вуд Святопетрівське ) звернулосядо Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року скасувати, провадження у справі закрити.

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права тапорушення норм процесуального права, просив постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційні скарги мотивовані тим, що суд апеляційної інстанції, встановивши факт відчуження спірної земельної ділянки на користь ТОВ Парк Вуд Святопетрівське , не застосував практику Верховного Суду, викладену у справах № 908/1165/17 та № 925/395/18, не замінив ОСОБА_1 його правонаступником - ТОВ Парк Вуд Святопетрівське , що є порушенням вимог статей 55, 263 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Відсутність віндикаційних вимог для захисту порушених, на думку прокурора, прав держави ставить під сумнів ефективність обраного прокурором у цій справі способу захисту прав держави шляхом визнання наказу ГУ Держгеокадастру від 19 вересня 2016 року № 10-19401/15-16-сг недійсним, скасування рішення Святопетрівської сільської ради Києво-Святошинського району від 11 жовтня 2016 року та не буде сприяти належному та ефективному поновленню прав держави. У пункті 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 зроблено правовий висновок про те, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

У листопаді 2019 року на адресу Верховного Суду надійшли відзиви на касаційні скарги ТОВ Парк Вуд Святопетрівське , ГУ Держгеокадастру, ОСОБА_1 від ДП НДВА Пуща-Водиця , у яких просить касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

У листопаді 2019 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційні скарги ГУ Держгеокадастру, ОСОБА_1 від Мінагрополітики, у якому просить відповідні касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

У листопаді та грудні 2019 року на адресу Верховного Суду надійшли відзиви на касаційні скарги ТОВ Парк Вуд Святопетрівське , ГУ Держгеокадастру, ОСОБА_1 від Прокуратури Київської області, у яких просить касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 25 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційними скаргами ГУ Держгеокадастру у Київській області та ТОВ Парк Вуд Святопетрівське та витребувано її матеріали.

Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , зупинено дію постанови Київського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2021 рокусправу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційні скарги у цій справі подані у жовтні2019 року, а тому вони підлягають розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг та відзивів на них , Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги є необґрунтованими та підлягають залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що відповідно до державного акта на право постійного користування землею від 28 грудня 2001 року серії І-КВ № 000976 ДП НДВА Пуща-Водиця надано в постійне користування для ведення сільськогосподарського виробництва 1 972 га землі (т. 1, а. с. 21-24).

Згідно з листом від 04 травня 2010 року № 582 ДП НДВА Пуща-Водиця надало добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою площею 265 га у зв`язку з чим ГУ Держземагентства видано наказ від 01 грудня 2014 року № 10-11417/15-14-сг, якимприпинено право постійного користування землею ДП НДВА Пуща-Водиця загальною площею 265 га та віднесено вказані землі до складу земель сільськогосподарського призначення державної власності в адміністративних межах Музичанської сільської ради Києво-Святошинського району (т. 1, а. с. 25).

Відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру від 19 вересня 2016 року

№ 10-19401/15-16-сг затверджено проєкт землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки і надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 1,4491 га (кадастровий номер 3222485500:06:001:5127) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Музичанської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (т. 1, а. с. 59).

Рішенням Святопетрівської сільської ради Києво-Святошинського району від 11 жовтня 2016 року за індексним номером 31822294 проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222485500:06:001:5127.

Відповідно до статті 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Статтею 13 ЗК України передбачено, що до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить: розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; реалізація державної політики у галузі використання та охорони земель.

Відповідно до пункту в статті 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Статтею 84 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Частиною першою статті 92 ЗК України передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до частини першої статті 149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

Згідно із частиною восьмою статті 122 ЗК України Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також передає земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності до статутного капіталу державного земельного банку, який стовідсотково належить державі та не підлягає приватизації.

Частиною першою статті 116 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Підстави припинення права користування земельною ділянкою передбачені статтею 141 ЗК України, а саме: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини. Правове регулювання вилучення земельних ділянок, наданих у постійне користування із земель державної чи комунальної власності, закріплене у статті 149 ЗК України.

Згідно із частинами першою, третьою цієї статті земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Частинами третьою, четвертою статті 142 ЗК України передбачено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Встановивши, що вилучені у ДП НДВА Пуща-Водиця земельні ділянки відносились до земель державної власності, що підтверджено державним актом (постійне користування у державного підприємства), технічною документацією, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що такі земельні ділянки можуть бути вилучені лише за рішенням Кабінету Міністрів України, а не рішенням сільської ради, що відповідає вимогам статей 84, 142, 149 ЗК України. Право розпорядження спірними земельними ділянками належало Кабінету Міністрів України, проте жодних дій щодо розпорядження зазначеними земельними ділянками Кабінетом Міністрів України не вчинялось.

Всупереч вимогам частини першої статті 20 Закону України Про землеустрій та статті 186-1 ЗК України при припиненні права постійного користування земельними ділянками ДП НДВА Пуща-Водиця проєкти землеустрою не виготовлялися і територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, не погоджувалися.

Встановивши, що у матеріалах справи відсутня заява ДП Агрокомбінат Пуща-Водиця , адресована власнику землі, копія листа генерального директора ДП Агрокомбінат Пуща-Водиця від 04 травня 2010 року № 582 про добровільну відмову від права постійного користування землею, на який є посилання в оспорюваному наказі, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що припинення права постійного користування ДП Агрокомбінат Пуща-Водиця земельними ділянками загальною площею 265 га здійснено з порушенням статей 141, 142, 186-1 ЗК України, статті 20 Закону України Про землеустрій , тому правомірно визнав наказ ГУ Держземагентства від 01 грудня 2014 року

№ 10-11417/15-14-сг та наказ ГУ Держгеокадастру від 19 вересня 2016 року № 10-19401/15-16-сг недійсними та скасував рішення Святопетрівської сільської ради Києво-Святошинського району від 11 жовтня 2016 року.

Заявники зазначають, що при прийнятті апеляційним судом постанови від 11 вересня 2019 року, ТОВ Парк Вуд Святопетрівське як власника земельної ділянки не було залучено до участі у справі, чим було порушено його права.

Згідно із витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27 серпня 2019 року власником земельної ділянки з кадастровим номером 3222485500:06:001:5127 є ТОВ Парк Вуд Святопетрівське .

З приводу цих доводів необхідно зазначити таке.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до положень статті 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своєму рішенні від 07 липня 1989 року у справі Юніон Аліментарія Сандерс С.А. проти Іспанії , заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів (рішення ЄСПЛ від 04 жовтня 2001 року у справі Тойшлер проти Германії (Тeuschler v. Germany)).

У статті 13 Конституції України закріплено, що власність зобов`язує.

Власність не тільки надає переваги тим, хто її має, а й покладає на них певні обов`язки.

Громадяни користуються рівними умовами захисту права власності. Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч ці порушення і не призвели до позбавлення володіння майном, а також вимагати відшкодування завданих цим збитків.

Встановлено, що на час звернення прокурора з цим позовом до суду, розгляду справи та вирішення справи судом першої інстанції ТОВ Парк Вуд Святопетрівське не було власником спірної земельної ділянки.

Після набуття права власності на спірну земельну ділянку у серпні 2019 року, ТОВ Парк Вуд Святопетрівське не набуло права на залучення його до участі у справі в суді апеляційної інстанції, оскільки за правилами статті 55 ЦПК України відсутні підстави для процесуального правонаступництва. За нормами ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи в апеляційному порядку, апеляційний суд не мав також підстав для залучення ТОВ Парк Вуд Святопетрівське до участі у справі як нового учасника справи.

За наслідками апеляційного розгляду на ТОВ Парк Вуд Святопетрівське не покладено жодних обов`язків, як і безпосередньо не вирішено питання про його права.

Необґрунтованими є і доводи касаційних скарг про те, що прокурором у цій справі обрано неефективний спосіб захисту прав держави шляхом визнання наказу ГУ Держгеокадастру від 19 вересня 2016 року № 10-19401/15-16-сг недійсним та скасування рішення рішення Святопетрівської сільської ради Києво-Святошинського району від 11 жовтня 2016 року за індексним номером 31822294 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222485500:06:001:5127 без непред`явлення вимоги про витребування майна з володіння відповідача.

На підтвердження таких доводів заявники посилаються на постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19). У ній Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, у пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскільки вимога про визнання недійсним рішення 7-ої сесії 6-го скликання Сільради від 29 липня 2011 року № 26 про передачу у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки не є ефективним способом захисту позивача у цій справі, зокрема задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння земельною ділянкою, то така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння. Тому такі вимоги не повинні розглядатися в межах одного провадження. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного рішення Сільради, без заявлення вимоги про визнання його недійсним, оскільки таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване.

За загальним правилом застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненими цими діяннями наслідкам (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18).

У цій справі прокурором не заявлено вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння, оскільки за обставинами справи відповідач ОСОБА_1 є першим та єдиним власником спірної ділянки, яка знаходиться у єдиному масиві земельних ділянок та є фактично вільною від забудови та використання.

Тому обраний прокурором спосіб захисту права відповідає змісту відповідного права, характеру його порушення та спричиненим відповідними діяннями наслідками.

ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа Серявін та інші проти України (Seryavin and Others v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року).

Щодо клопотання ОСОБА_1 про закриття провадження у справі

У лютому 2021 року до Верховного Суду надійшлоклопотання ОСОБА_1 про скасування оскаржуваного судового рішення та закриття провадження у цій справі. Зазначає, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2020 року № 1118 та наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 24 листопада 2020 року № 504 ГУ Держгеокадастру ліквідоване як юридична особа. Правонаступником ГУ Держгеокадастру є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру, яка є одночасно і позивачем, і відповідачем у цій справі, отже, наявні підстави для скасування постанови Київського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року та закриття провадження у справі.

Також зазначає, що позивач - Міністерство аграрної політики та продовольства ліквідовано шляхом приєднання до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.

Клопотання задоволенню не підлягає, виходячи з такого.

Статтею 255 ЦПК України визначено підстави закриття провадження у справі, зокрема, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва (пункт 7 частини першої статті 255 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2020 року № 1118 ГУ Держгеокадастру ліквідовується, замість нього утворюється Управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області як структурний підрозділ Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру.

У цій справі ліквідація ГУ Держгеокадастру не має наслідком його заміни на Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру.

Отже, ліквідація ГУ Держгеокадастру, яке було лише одним з відповідачів у справі, не є підставою для закриття провадження у справі і не свідчить про те, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру поєднується в особі позивача та відповідача.

У клопотанні ОСОБА_1 зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2019 року № 829 Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України є правонаступником майна, прав і обов`язків Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Проте правові наслідки прийняття цієї постанови відсутні, оскільки на час касаційного розгляду справи Міністерство аграрної політики та продовольства України існує.

Не заслуговують на увагу і доводи заявника про необхідність закриття провадження у справі з підстав того, що ДП НДВА Пуща-Водиця , яке знаходилось в управлінні Міністерства аграрної політики та продовольства України, передано в управління до Фонду державного майна України.

Зміна підпорядкування ДП НДВА Пуща-Водиця не впливає на його статус як учасника справи.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а судового рішення - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Товариства з обмеженою відповідальністю Парк Вуд Святопетрівське , ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко