Постанова

від 25.03.2021 по справі 569/3201/20

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2021 року

м. Рівне

Справа № 569/3201/20

Провадження № 22-ц/4815/140/21

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Гордійчук С. О.

суддів: Боймиструка С.В., Шимківа С.С.,

секретар судового засідання: Шептицька С.С.

учасники справи:

позивач: Приватне підприємство Іоланта-Волинь ,

відповідач: ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Дяденчука А.І. на заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 08 жовтня 2020 року, ухвалене в складі судді Бучко Т.М., у справі № 569/3201/20,

в с т а н о в и в :

У лютому 2020 року Приватне підприємство Іоланта-Волинь звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 , про визнання договору іпотеки недійсним.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 30 липня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, розмір основного зобов`язання за яким складає 260000 грн.

Цього ж дня з метою забезпечення зобов`язання, що виникло на підставі договору позики, відповідач уклала з ОСОБА_2 договір іпотеки серія номер 1068, зареєстрований приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Мурашко Л.О., предметом якого є нежитлові приміщення цокольного поверху загальною площею 83,1 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та належать на праві власності ТзОВ Фірма СААН .

Оскільки за спірним договором іпотеки ОСОБА_1 передала в іпотеку нерухоме майно, яке не було її власністю, договір іпотеки від 30 липня 2018 року є недійсним. Укладення відповідачем та третьою особою договору іпотеки порушує майнові права та законні інтереси ПП Іоланта-Волинь , яке має право на звернення стягнення на нежитлові приміщення ТзОВ Фірма СААН в рахунок виконання судового наказу Господарського суду Рівненської області від 23 лютого 2016 року.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 08 жовтня 2020 року позов Приватного підприємства Іоланта-Волинь до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 , про визнання договору іпотеки недійсним задоволено.

Визнано недійсним з моменту укладення договір іпотеки від 30 липня 2018 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Мурашко Людмилою Олександрівною (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30 липня 2018 року, індексний номер 42304165).

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що наявні підстави для визнання договору іпотеки недійсним, так як зміст оспорюваного правочину суперечить вимогам Цивільного кодексу та Закону України Про іпотеку . Оскільки, 01 березня 2018 року на підставі рішення суду скасовано право власності відповідача на нежитлові приміщення цокольного поверху загальною площею 83,1 кв.м, які знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , тобто нерухоме майно не належало іпотекодавцю на праві власності, вказані нежитлові приміщення не могли бути предметом іпотеки за договором від 30 липня 2018 року, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі, ОСОБА_2 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також вважаючи, що рішення прийнято без повного та всебічного з`ясування обставин справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, просить суд оскаржуване рішення скасувати та в задоволені позовних вимог відмовити.

Зазначає, що судом першої інстанції не було встановлено суб`єктний склад учасників справи належним чином, оскільки позов пред`явлено до однієї сторони договору іпотеки. За наведеного оскаржуване рішення порушує права та законні інтереси ОСОБА_2 , який є стороною договору іпотеки та до участі у справі в якості співвідповідача не залучався.

Окрім того, зазначає, що вимога про визнання договору іпотеки недійсним суперечить інтересам добросовісного іпотекодержателя, яким є ОСОБА_3 , що узгоджується з позицією Верховного Суду України викладеною в постанові від 16 травня 2018 року у справі № 449/1154/14.

Покликається, що дія рішення Рівненського міського суду рівненської області від 09 листопада 2017 року та постанови Апеляційного суду Рівненської області була зупинена, відтак ОСОБА_1 мала законні підстави розпоряджатися купленим майном на підставі договору купівлі-продажу, який було укладено з ТОВ Фірма СААН .

Вказує, на поважність причин неявки в судове засідання про що суд було повідомлено клопотанням про відкладення розгляду справи з наданням доказів на підтвердження таких обставин.

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач заперечує доводи останньої, просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із ч. 1ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам судове рішення відповідає.

Установлено, що 19 лютого 2016 року між ТзОВ Фірма СААН та ОСОБА_1 був укладений та нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, на підставі якого ТзОВ Фірма СААН передало у власність ОСОБА_1 нерухоме майно: нежитлові приміщення цокольного поверху загальною площею 83,1 кв.м, які знаходяться за адресою АДРЕСА_1 .

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 09 листопада 2017 року у справі № 569/7583/17 частково задоволено позов ПП Іоланта-Волинь до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Онищука І.М. про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 19 лютого 2016 року, укладений між ТзОВ Фірма СААН та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Онищуком І.М. 19 лютого 2016 року та зареєстрований в реєстрі за № 189.

Постановою Апеляційного суду Рівненської області від 07 лютого 2018 року, яке залишено без змін Постановою Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 листопада 2017 року залишено без змін.

Судами встановлено, що договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 19 лютого 2016 року був укладений з метою уникнення стягнення на майно, належне ТОВ Фірма СААН , тобто всупереч інтересам позивача.

На підставі рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 листопада 2017 року та постанови Апеляційного суду Рівненської області від 07 лютого 2018 року рішенням (індексний номер 39932169) державного реєстратора Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Полюхович Л.С. 01 березня 2018 року внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування права власності ОСОБА_1 на нежитлові приміщення цокольного поверху загальною площею 83,1 кв.м, які знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 115773326 від 01 березня 2018 року.

30 липня 2018 року між ОСОБА_2 як позикодавцем та ОСОБА_1 як позичальником укладено договір позики, за умовами якого позикодавець передає у власність позичальника грошові кошти в розмірі 260000 грн., а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві суму позики до 01 вересня 2018 року.

Цього ж дня між ОСОБА_2 як іпотеко держателем та ОСОБА_1 як іпотекодавцем укладено договір іпотеки з метою забезпечення повного виконання зобов`язання ОСОБА_1 перед іпотеко держателем за договором позики від 30 липня 2018 року, а саме - повернення суми позики у розмірі 260000 грн.

Згідно п.5 вказаного договору в іпотеку передається нежитлові приміщення цокольного поверху, що розташовані в АДРЕСА_1 , загальною площею 83,1 кв.м.

В договорі іпотеки зазначено, зокрема, що предмет іпотеки належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Онищуком І.М. 19 лютого 2016 року, реєстровий номер 189.

Згідно частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) вказано, що преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта .

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

Відповідно до частини 1 статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Частиною 1 статті 576 ЦК України передбачено, що предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Згідно з частиною 2 статті 583 ЦК України заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

Відповідно до абзацу 2 статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини 5 статті 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

За приписами статті 5 Закону України "Про іпотеку", предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частинами 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Приватне підприємство Іоланта-Волинь є заінтересованою особою, оскільки наслідком визнання договору іпотеки недійсним є повернення майна безпосередньому власнику - Товариству з обмеженою відповідальністю Фірма СААН , яка намагається уникнути виконання зобов`язання за рішенням господарського суду Рівненської області від 17 листопада 2015 року на користь позивача.

Установлено, що ОСОБА_1 станом на момент укладення оспорюваного договору іпотеки розпорядилася майном, а саме: нежитловим приміщенням цокольного поверху загальною площею 83,1 кв.м, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , власником якого вона не була.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що договір іпотеки від 30 липня 2018 року укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за реєстровим №1068 укладений з порушенням вимог частини 2 ст. 583 Цивільного кодексу України та ст. 5 Закону України Про іпотеку , підлягає визнанню недійсним, оскільки у момент передачі майна в іпотеку іпотекодавець не був її власником.

Суд має розглядати лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, чим спір по суті буде вичерпано, або в їх задоволенні може бути відмовлено. У тому ж разі якщо за змістом заявлених позовних вимог (а не з огляду на обставини справи) задоволення позову є неможливим, немає, як видається, підстав стверджувати про наявність юридичного спору. Суд повинен ухвалювати рішення, яким вичерпувати конфлікт між сторонами, а не давати одній зі сторін за відсутності для цього юридичних підстав сподівання на те, що вона в майбутньому отримає бажане для неї рішення (наведене узгоджується з висновками Верховного Суду викладеними в п.7.40 постанови Великої палати Верховного суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц).

Разом з цим, апеляційним судом враховується правова позиція Верховного Суду у справі № 754/5841/17.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду знов звертає увагу, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19).

Враховующи вищевикладене, доводи апеляційної скарги щодо незалучення до участі у справі в якості співвідповіда ОСОБА_2 , порушені судом його права на участь у судовому розгляді, а також правомірності набуття ним права власності на предмет іпотеки не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються встановленими судами обставинами справи та наявними у матеріалах справи доказами.

Враховуючи, те що апеляційна скарга залишається без задоволення, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на третю особу ОСОБА_2 .

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Дяденчука А.І. залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 08 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 25 березня 2021 року

Головуючий : Гордійчук С.О.

Судді : Боймиструк С.В.

Шимків С.С.