Постанова

від 25.03.2021 по справі 241/471/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

25 березня 202 1 року

м. Київ

справа № 241/471/17

провадження № 61-21849св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Мангушська районна рада Донецької області, Селянське фермерське господарство Оріон ,

третя особа - Головне управління Держгеокадастру в Донецькій області,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 06 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Ткаченко Т. Б., Кочегарової Л. М., Пономарьової О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Мангушської районної ради Донецької області про визнання частково недійсним рішення органу місцевого самоврядування та визнання недійсним державного акта на право власності на землю, посилаючись на те, що відповідно до свідоцтва про зміну імені, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Першотравневого районного управління юстиції у Донецькій області 04 листопада 2014 року він змінив прізвище з ОСОБА_3 на ОСОБА_4 . Рішенням Першотравневої районної ради народних депутатів від 24 квітня 1996 року Про затвердження проектів відводів земельних ділянок для ведення селянських фермерських господарств затверджено проекти відводів земельних ділянок для ведення селянських (фермерських) господарств із земель запасу в постійне користування у місцях, указаних на проектному плані землекористувачам, в тому числі йому. Згідно з актом зазначення здачі меж в натурі від 27 квітня 1996 року надана йому в постійне користування земельна ділянка площею 8,9 га в межах згідно з планом, яка розташована на території Мелекінської сільської ради, для ведення селянського (фермерського) господарства була виділена в натурі, тобто встановлені межі земельної ділянки (межові знаки), проорана межа, про що повідомлено користувачам суміжних земельних ділянок. На підставі вказаного рішення він отримав на своє ім`я державний акт на право постійного користування землею, який було зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 308. В період з 1996 року по 2002 рік він самостійно обробляв належну йому земельну ділянку (орав, сіяв, збирав врожай). З 2002 року по 2014 рік за усною домовленістю з ОСОБА_5 земельну ділянку обробляв останній, а земельний податок сплачував він. У 2015 році у зв`язку зі скрутним становищем він знову вирішив зайнятися селянським (фермерським) господарством, однак син відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_6 повідомив йому, що земельну ділянку площею 8,9 га, яка була надана йому в постійне користування на території Мелекінської сільської ради, на підставі рішення Першотравневої районної ради народних депутатів Першотравневого району Донецької області від 31 березня 2001 року № 3/15-260 згідно з державним актом на право постійного користування землею серії ДН № 572 надано ОСОБА_2 . Відповідно до державного акта ОСОБА_2 було надано в постійне користування земельну ділянку площею 30 га на території Мелекінської сільської ради для ведення селянського фермерського господарства, в яку увійшла й надана йому в постійне користування земельна ділянка площею 8,9 га, що підтверджується схемою розміщення земельних ділянок. На його неодноразові звернення до ОСОБА_2 з проханням повернути належну йому земельну ділянку площею 8,9 га він отримав відмову. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: визнати недійсним рішення Першотравневої районної ради Донецької області від 31 березня 2001 року № 3/15-260 Про затвердження проектів відводу земельних ділянок для ведення селянських (фермерських) господарств в частині затвердження проекту відводу земельної ділянки для ведення фермерських господарств ОСОБА_2 та пункт 2 Додатку до рішення сесії районної ради від 31 березня 2001 року № 3/15-260 Про затвердження проектів відводу земельних ділянок для ведення селянських (фермерських) господарств ; визнати недійсним державний акт на право постійного користування землею, виданий на підставі вищезазначеного рішення на ім`я ОСОБА_2 .

Ухвалою Першотравневого районного суду Донецької області від 26 жовтня 2017 року залучено до участі у справі як співвідповідача Селянське фермерське господарство Оріон (далі - СФГ Оріон ).

Заочним рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 17 січня 2019 року у складі судді Демочко Д. О. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним рішення Першотравневої районної ради народних депутатів Донецької області від 31 березня 2001 року № 3/15-260 Про затвердження проектів відводу земельних ділянок для ведення селянських (фермерських) господарств в частині затвердження проекту відводу земельної ділянки для ведення селянських (фермерських) господарств ОСОБА_2 та пункт 2 Додатку до рішення сесії районної ради від 31 березня 2001 року № 3/15-260 Про затвердження проектів відводу земельних ділянок для ведення селянських (фермерських) господарств . Визнано недійсним державний акт на право постійного користування землею серії ДН № 572 на ім`я ОСОБА_2 , виданий на підставі рішення Першотравневої районної ради народних депутатів Донецької області від 31 березня 2001 року № 3/15-260, на земельну ділянку площею 30 га, яка розташована на території Мелекінської сільської ради, для ведення селянського (фермерського) господарства.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач на законних підставах отримав у постійне користування земельну ділянку площею 8,9 га на території Мелекінської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства, вона знаходиться в його правомірному користуванні, право постійного користування на неї в позивача не припинялося, а тому Першотравнева районна рада народних депутатів Донецької області як орган місцевого самоврядування не мала права розпоряджатися нею.

Ухвалою Першотравневого районного суду Донецької області від 04 липня 2019 року заяву представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_7 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Постановою Донецького апеляційного суду від 06 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Заочне рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 17 січня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що після одержання державного акта на право постійного користування землею та його державної реєстрації позивач не створив фермерське господарство та не зареєстрував його у встановленому законом порядку, а переданою йому земельною ділянкою площею 8,9 га користувався одноособово як фізична особа. У зв`язку з використанням спірної земельної ділянки не за її цільовим призначення право позивача на неї було припинено на підставі рішення Мелекінської сільської ради від 03 березня 2000 року № 24 Про припинення права користування земельними ділянками . Тобто, надаючи ОСОБА_2 в постійне користування спірну земельну ділянку, Першотравнева районна Рада народних депутатів діяла в межах своєї компетенції та не порушила прав позивача.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У грудні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Донецького апеляційного суду від 06 листопада 2019 року, а заочне рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 17 січня 2019 року залишити в силі.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно встановив фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. З 1996 року по 2002 рік він особисто обробляв надану йому в користування земельну ділянку, а з 2002 року по 2014 рік за усною домовленістю з ОСОБА_5 земельну ділянку обробляв останній, при цьому земельний податок сплачував він. Тобто він не вчиняв дій, які б свідчили про використання ним землі не за її цільовим призначенням. В 1996-2010 роках плата за користування землею була передбачена Законом України від 03 липня 1992 року № 2535 Про плату за землю , відповідно до положень пункту 25 статті 12 якого новостворені фермерські господарства звільнялися від земельного податку протягом трьох років з часу передачі їм земельної ділянки у власність. Враховуючи, що державний акт на спірну земельну ділянку він отримав у квітні 1996 року, то до 2000 року він мав пільги по сплаті податку, а тому у 2000 році сільська рада не мала повноважень позбавляти його права власності на земельну ділянку у зв`язку з несплатою ним податку. Крім того, у Мелекінської сільської ради були відсутні повноваження щодо припинення його права на спірну земельну ділянку, оскільки згідно з положенням статті 9 Земельного кодексу України 1990 року, який діяв на час виникнення спірних правовідносин (далі - ЗК України 1990 року) повноваження сільської ради щодо регулювання земельних відносин розповсюджуються лише на територію в межах земель населеного пункту, яка перебуває у віданні сільської ради. Проте спірна земельна ділянка була виділена із земель державної власності та не перебуває у віданні сільської ради. Судом було встановлено, що в архіві Мангушської районної ради та в Головному управління Держгеокадастру Донецької області рішення Мелекінської сільської ради від 03 березня 2000 року № 24, а також акт комісії ускладі голови Мелекінської сільської ради ОСОБА_8 , заступника начальника відділу земельних ресурсів ОСОБА_12, землевпорядника Мелекінської сільської ради ОСОБА_9 , депутата Мелекінської сільської ради ОСОБА_10 щодо проведення обстеження земельних ділянок, відсутні, тобто сільська рада не виконала свій обов`язок щодо передачі вказаних документів, що свідчить про виготовлення їх пізніше. Про вказані документи йому стало відомо лише під час розгляду справи апеляційним судом, відповідач та її представники в суді першої інстанції не повідомляли про них та не подавали клопотання про їх витребування, а тому суд в порушення вимог статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) витребував їх з власної ініціативи та прийняв як допустимі та достовірні докази.

У січні 2020 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду Штелик С. П. від 09 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Першотравневого районного суду Донецької області.

10 січня 2020 року справа № 241/471/17 надійшла до Верховного Суду.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду від 14 грудня 2020 року у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Штелик С. П. призначений повторний автоматизований розподіл цієї справи.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 грудня 2020 року справу № 241/471/17 передану судді-доповідачеві Стрільчуку В. А.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ . Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Судами встановлено, що згідно зі свідоцтвом про зміну імені серії НОМЕР_1 , виданим 04 листопада 2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Першотравневого районного управління юстиції у Донецькій області, позивач змінив прізвище з ОСОБА_3 на ОСОБА_4 .

Рішенням Першотравневої районної ради народних депутатів від 24 квітня 1996 року Про затвердження проектів відводів земельних ділянок для ведення селянських фермерських господарств затверджено проекти відводів земельних ділянок для ведення селянських (фермерських) господарств із земель запасу в постійне користування у місцях, зазначених на проектному плані землекористувачам, в тому числі ОСОБА_11 .

Згідно з актом зазначення здачі меж в натурі від 27 квітня 1996 року надана позивачу в постійне користування земельна ділянка площею 8,9 га в межах згідно з планом, розташована на території Мелекінської сільської ради, для ведення селянського фермерського господарства була виділена в натурі, тобто встановлені межі земельної ділянки (межові знаки), проорана межа, про що повідомлено користувачів суміжних земельних ділянок.

Державним актом на право постійного користування землею серії ДН № 308, виданим 16 квітня 1997 року на підставі рішення Першотравневої районної ради народних депутатів від 24 квітня 1996 року, підтверджується, що надана ОСОБА_11 у постійне користування земельна ділянка площею 8,9 га в межах згідно з планом, розташована на території Мелекінської сільської ради, для ведення селянського (фермерського) господарства.

Згідно з актом (без дати) комісії у складі голови Мелекінської сільської ради ОСОБА_8 , заступника начальника відділу земельних ресурсів ОСОБА_12, землевпорядника Мелекінської сільської ради ОСОБА_9, депутата Мелекінської сільської ради ОСОБА_10 проведено обстеження земельних ділянок, зайнятих під фермерськими господарствами та встановлено, що фермер ОСОБА_11 земельну ділянку 8,9 га не оброблює протягом 3-х років, від сплати податків ухиляється. Враховуючи наведене вище, комісія запропонувала розглянути даний акт на сесії Мелекінської сільської ради, для передачі матеріалів до суду для вилучення земельних ділянок, як не використовуваних за цільовим призначенням.

Рішенням Мелекінської сільської ради від 03 березня 2000 року № 24 Про припинення права користування земельними ділянками за використання земельних ділянок не за цільовим призначенням та за несплату податку за землю припинено право ОСОБА_11 на користування земельною ділянкою площею 8,9 га.

Рішенням Першотравневої районної ради від 31 березня 2001 року № 3/15-260 Про затвердження проектів відводу земельних ділянок для ведення селянських (фермерських) господарств (пункт 2 Додатку до цього рішення) були затверджені проекти відводу земельних ділянок для ведення селянських (фермерських) господарств, в тому числі ОСОБА_2 .

На підставі вказаного рішення відповідач ОСОБА_2 отримала державний акт на право постійного користування землею серії ДН № 572, виданий на земельну ділянку площею 30 га, яка розташована на території Мелекінської сільської ради, для ведення селянського (фермерського) господарства, до складу якої увійшла і земельна ділянка площею 8,9 га, що раніше перебувала в постійному користуванні позивача.

Відповідно до частини першої статті 23 ЗК України 1990 року право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

За правилом статті 27 ЗК України 1990 року право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу. Припинення права користування землею у випадках, передбачених пунктами 1-8 частини першої та частиною третьою цієї статті, провадиться у межах населених пунктів відповідною Радою народних депутатів, за межами населених пунктів - сільською, селищною, районною, міською, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Радою народних депутатів, а у випадку, передбаченому пунктом 9 частини першої цієї статті, - за рішенням Ради народних депутатів, що має право вилучати земельні ділянки. Припинення права користування землею у випадках, передбачених пунктами 5-9 частини першої цієї статті, в разі незгоди землекористувача провадиться у судовому порядку.

За положеннями статті 31 ЗК України 1990 року вилучення (викуп) земельних ділянок з метою передачі їх у власність або надання у користування громадянам, підприємствам, установам і організаціям провадиться за згодою власників землі і землекористувачів на підставі рішення Верховної Ради України, місцевих Рад народних депутатів. Вилучення земель провадиться за рішенням сільської, селищної Ради народних депутатів: із земель сіл і селищ для усіх потреб, за винятком випадків, передбачених статтею 33 цього Кодексу; за межами сіл і селищ у разі передачі їх у власність або надання у користування для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, традиційних народних промислів, крім випадків, передбачених частинами четвертою і п`ятою цієї статті та статтею 33 цього Кодексу. Вилучення земель (крім ріллі і земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями) у межах міста для усіх потреб провадиться за рішенням міської Ради народних депутатів, за винятком випадків, передбачених статтею 33 цього Кодексу. Вилучення земель на території району за межами населених пунктів для надання їх у тимчасове користування для сільськогосподарського використання в порядку, передбаченому статтями 77 і 79 цього Кодексу, а також для передачі у власність або надання у користування для ведення селянського (фермерського) господарства провадиться за рішенням районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-XII Про селянське (фермерське) господарство в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства до відповідної Ради народних депутатів подається заява, статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємництва, список осіб, які виявили бажання створити його (із зазначенням прізвища, імені та по батькові голови), і документ про внесення плати за державну реєстрацію. За державну реєстрацію справляється плата, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

Згідно з пунктами 1, 4 статті 11 вказаного Закону селянське (фермерське) господарство зобов`язане забезпечувати використання землі за цільовим призначення та відповідно до умов її надання; своєчасно вносити земельний податок або оренду плату за землю.

З урахуванням викладеного право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог з огляду на те, що після одержання державного акта на право постійного користування землею та його державної реєстрації позивач в порушення вищенаведених норм закону не створив фермерське господарство, рішенням Мелекінської сільської ради від 03 березня 2000 року № 24 право ОСОБА_11 на користування спірною земельною ділянкою було припинено з підстав її використання не за цільовим призначенням та у зв`язку з несплатою ним податку за землю. Оскільки право позивача на користування спірною земельною ділянкою було припинено, то приймаючи у березні 2001 року рішення про надання ОСОБА_2 в постійне користування земельної ділянки площею 30 га, до складу якої увійшла земельна ділянка, що раніше перебувала в користуванні позивача, Першотравнева районна рада народних депутатів Донецької області діяла в межах наданих їй повноважень.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що приймаючи рішення від 03 березня 2000 року № 24 Про припинення права користування земельними ділянками Мелекінська сільська рада діяла поза межами своїх повноважень та в неї були відсутні підстави для прийняття такого рішення, не заслуговують на увагу, оскільки вказане рішення не скасоване, не визнане недійсним та є чиним.

Посилання заявника на те, що відповідно до положень пункту 25 статті 12 Закону України від 03 липня 1992 року № 2535 Про плату за землю він протягом трьох років з часу передачі йому земельної ділянки був звільнений від сплати земельного податку, є неспроможними, оскільки вказане положення стосується новоствореного фермерського господарства, яке, як встановлено судами, позивач не створив.

Аргументи касаційної скарги про те, що враховуючи вимоги частини третьої статті 367 ЦПК України, апеляційний суд порушив порядок прийняття нових доказів на стадії апеляційного перегляду справи, не заслуговують на увагу, оскільки суд першої інстанції розглянув справу за відсутності відповідачів, що призвело до неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи.

Пунктом 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, наприклад, якщо новий доказ з`явився після розгляду справи судом першої інстанції або раніше був недоступний заявнику. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд неправильно встановив фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами вищенаведеної статті 400 ЦПК України.

Європейський Суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Обставини справи встановлені судом апеляційної інстанції на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суд дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного суду від 06 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко