Постанова

від 31.03.2021 по справі 826/16872/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2021 року

м. Київ

справа № 826/16872/18

адміністративне провадження № К/9901/36645/19

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:

суддя-доповідач Гусак М. Б.,

судді Гімон М. М., Усенко Є. А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Укрполімерконструкція на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2019 року (суддя Добрівська Н. А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2019 року (судді Лічевецький І. О., Кобаль М. І., Мельничук В. П.) у справі №826/16872/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Укрполімерконструкція до Головного управління ДФС у Київській області (правонаступником якого є Головне управління ДПС у Київській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю Укрполімерконструкція (далі - ТОВ Укрполімерконструкція ) звернулося до суду з позовом, я кому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 3 серпня 2018 року № 0023691401, яким збільшено на 1 515 104,00 грн суму грошового зобов`язання із сплати податку на прибуток.

На обґрунтування своїх вимог позивач послався, зокрема на те, що податкові органи мають право лише проводити перевірки, а не змінювати фінансовий результат до оподаткування та об`єкт оподаткування податком на прибуток; податковим органом помилково не враховано уточнені позивачем у 2015 році суми витрат на підставі первинних документів, отриманих із запізненням; під час перевірки не було досліджено питання віднесення дебіторської заборгованості контрагента Товариства з обмеженою відповідальністю Покров Київ до безнадійної відповідно до вимог статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України); витрати за 2013-2014 роки сформовані на підставі первинних документів і вони перевищують суми витрат, не визнаних актом перевірки; декларації з податку на прибуток за 2013 рік під час перевірки не перевірялись, а відтак посилання на відсутність інформації щодо врахування витрат у 2013 році не може слугувати підставами для висновків акта перевірки за період із 1 січня 2015 року по 31 березня 2018 року.

Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 12 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2019 року, у задоволенні позову відмовив.

Не погодившись із ухваленими у справі судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

На думку скаржника, судами при ухваленні судових рішень у цій справі неправильно застосовано норми матеріального права, а висновки судів не відповідають обставинам справи, оскільки: ним обґрунтовано на підставі первинних документів, отриманих із запізненням, до витрат у 2015 році віднесено витрати на собівартість продукції, понесені у 2013-2014 роках (1 200 000,00 грн) та витрати, пов`язані з виплатою у 2013 році заробітної плати (435 168,00 грн), ремонтом автомобіля (102 229,00 грн) та орендою автомобіля у 2014 році (54 904,00 грн); не враховано всі документи, надані під час перевірки (договір про постачання електричної енергії від 20 липня 2009 року № 0037 з додатками, договір оренди транспортного засобу від 8 грудня 2012 року № 08/12-12-60 з додатками, платіжні доручення, постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 грудня 2009 року у справі № 2а-12937/09/2670); не досліджено питання віднесення дебіторської заборгованості контрагента ТОВ Покров Київ до безнадійної з урахуванням постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 грудня 2009 року у справі № 2а-12937/09/2670, якою припинено (скасовано) державну реєстрацію цього товариства; витрати позивачем сформовано на підставі первинних документів, передбачених статтею 9 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , які під час проведення перевірки відповідачем не витребовувалися; у податкового органу відсутнє право змінювати фінансовий результат до оподаткування, визначений у фінансовій звітності підприємства, та змінювати об`єкт оподаткування податком на прибуток; розгляд цієї справи в суді першої інстанції помилково призначено за спрощеною процедурою у письмовому провадженні.

У відзиві відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Касаційна скарга розглядається у порядку, що діяв до 8 лютого 2020 року, відповідно до пункту 2 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ , що набрав чинності у зазначену вище дату.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Суди встановили, що Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання ТОВ Укрполімерконструкція податкового, валютного законодавства, порядку сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період із 1 січня 2015 року по 31 березня 2018 року.

Результати перевірки оформлено актом від 16 липня 2018 року № 584/10-36-14-01/19252307, за висновками якого позивачем порушено вимоги статей 44, 134 ПК, внаслідок чого занижено на 1 276 609,00 грн суму податку на прибуток.

Такий висновок контролюючого органу вмотивовано наступним.

За даними бухгалтерського обліку собівартість реалізованої ТОВ Укрполімерконструкція за 2015 року продукції становила 29 933 500,00 грн, чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - 34 112 800,00 грн. Загальновиробничі витрати склали 6 380 389,19 грн, а витрати по рахунку бухгалтерського обліку 231 Основне виробництво - вартість готової продукції, що обліковувалась по рахунку бухгалтерського обліку 26 Готова продукція , - 29 692 621,41 грн.

Перевіряючи ці дані, відповідач дійшов висновку, що витрати, які були віднесені по дебету рахунку бухгалтерського обліку 901 Собівартість реалізованої готової продукції за рахунок витрат, що сформовані по рахунку бухгалтерського обліку 91 Загальновиробничі витрати в сумі 1 200 000,00 грн (Д-т 91 - к-т 39 Собівартість продукції, не врахована в 2013 році ), не пов`язані з доходами, отриманими від реалізації готової продукції у 2015 році, а отже не є витратами даного періоду в розумінні Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 Витрати . При цьому, за висновками акта попередньої планової документальної перевірки діяльності позивача від 25 грудня 2013 року № 1528/22/19252307 відсутні встановлені факти заниження витрат у 2013 році та дані про неврахування у 2013 році 1 200 000,00 грн витрат. Калькуляцію собівартості в розрізі основних видів готової продукції за період із 1 січня 2015 року по 31 березня 2018 року ТОВ Укрполімерконструкція не надало.

Окрім того, перевіркою встановлено, що за даними бухгалтерського обліку собівартість реалізованої позивачем продукції за 2016 рік становила 62 792 900,00 грн. При цьому, до складу витрат віднесено 5 299 959,00 грн за ознакою розрахунки з різними дебіторами . Разом з тим, такі витрати неможливо ідентифікувати, пов`язати з витратами та доходами, отриманими від реалізації готової продукції, а також підтвердити первинними документами.

Водночас, станом на 1 січня 2016 року по рахунку 3771 рахувалась дебіторська заборгованість у сумі 5 299 959,00 грн щодо ТОВ Покров Київ , яка була списана з К-т рахунку 3771 до Д-т рахунок 90 у 2016 році. При цьому, до перевірки не було надано первинні документи, які б підтверджували дату виникнення та відображення в бухгалтерському обліку станом на 1 січня 2016 року дебіторської заборгованості по рахунку 3771 в сумі 5 299 959,00 грн.

Згідно з поясненням платника податків, з 1 січня 2015 року ним було здійснено перехід з 1С Підприємство версії 7 на версію 8 з автоматичним перенесенням залишків по бухгалтерських рахунках. При цьому, виявлено некоректне відображення заборгованості на рахунку бухгалтерського обліку 39 в сумі 5 299 959,00 грн і здійснено її перенесення на рахунок бухгалтерського обліку 3771.

Також встановлено, що у 2015 році позивачем віднесено до складу загальновиробничих витрат 592 301,00 грн, у тому числі: 435 168,00 грн заробітної плати, що не була врахована у 2013 році; 54 904,00 грн витрат, понесених у 2014 році на оренду автомобіля; 102 229,00 грн витрат, понесених у 2013 році на ремонт автомобіля. Однак, на думку, податкового органу, такі витрати не пов`язані з доходами, отриманими від реалізації готової продукції у 2015 році. При цьому, за висновками акта попередньої планової документальної перевірки діяльності позивача від 25 грудня 2013 року № 1528/22/19252307 відсутні встановлені факти заниження витрат у 2013 році та дані про неврахування у 2013 році 435 168,00 грн заробітної плати та 102 229,00 грн витрат, понесених у 2013 році на ремонт автомобіля.

На підставі висновків, викладених в акті перевірки, Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 3 серпня 2018 року № 0023691401, яким збільшено суму грошового зобов`язання зі сплати податку на прибуток на 1 515 104,00 грн, у тому числі 1 276 606,00 грн за основним платежем та 238 498,00 грн. за штрафними санкціями.

За правилами пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 44.2 цієї статті для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу. Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Пунктом 135.1 статті 135 ПК України визначено, що базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Пункт 4 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за № 27/4248, визначає об`єкт витрат, як продукцію, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов`язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Згідно з пунктом 6 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Відповідно до пункту 7 цього Положення витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року № 996-XIV (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з частиною другою статті 9 цього Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За змістом наведених правових норм витрати, для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника. При цьому, за загальним правилом витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 ПК України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов`язань, суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Ураховуючи наведене, суди, встановивши, що віднесені позивачем у 2015-2016 роках до складу витрат суми, не пов`язані з доходами, отриманими від реалізації готової продукції у цих роках, дійшли правильного висновку про те, що вони не є витратами цих періодів у розумінні Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 Витрати . При цьому, обґрунтовано не взяли до уваги не підтверджені належними та допустимими доказами посилання позивача на одержання з запізненням первинних документів від контрагентів, а також неврахування у складі витрат у 2013 році виплаченої заробітної плати та витрат по ремонту автомобіля.

На думку колегії суддів, є безпідставними доводи скаржника про неврахування судами всіх необхідних документів та недослідження питання віднесення дебіторської заборгованості контрагента ТОВ Покров Київ до безнадійної з урахуванням постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 грудня 2009 року у справі № 2а-12937/09/2670, оскільки зазначене не вплинуло на законність судових рішень у цій справі.

Також, на думку колегії суддів, доводи скаржника про те, що контролюючі органи не наділені повноваженнями змінювати фінансовий результат до оподаткування та об`єкт оподаткування податком на прибуток, спростовані апеляційним судом з посиланням на положення підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 ПК України.

Не підтвердилися і доводи скаржника про безпідставний розгляд цієї справи в суді першої інстанції у письмовому провадженні, оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивачем та відповідачем було заявлено клопотання про розгляд справи в письмовому провадженні (а.с. 102, т. II). Окрім того, в суді апеляційної інстанції розгляд цієї справи здійснювався за участю сторін.

Ураховуючи наведене, доводи скаржника про неправильне застосування норм матеріального права та порушення тих норм процесуального права, порушення яких може бути підставою для скасування судового рішення, не знайшли свого підтвердження. Також у касаційній скарзі відсутні доводи щодо порушення норм процесуального права, встановлення якого є безумовною підставою для скасування оскаржуваного судового рішення відповідно до вимог частини другої статті 353 КАС України.

Відповідно до частин першої-третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним приписам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

За правилами частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

1. У задоволенні касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Укрполімерконструкція відмовити.

2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2019 року та рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. Б. Гусак

Судді: М. М. Гімон

Є. А. Усенко