Постанова

від 31.03.2021 по справі 520/14688/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3137/21

Номер справи місцевого суду: 520/14688/19

Головуючий у першій інстанції Васильків О. В.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.03.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

Головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Сегеди С.М., Цюри Т.В.,

з участю секретаря Воронової Є.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 червня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Васильків О. В. , повний текст судового рішення складений 19 червня 2020 року, по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя, -

в с т а н о в и в:

У червні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна подружжя, в якому з урахуванням збільшених позовних вимог та зміну підстав позову просив:

- визнати за ОСОБА_3 право власності на 36/100 частки житлового будинку у АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_3 право власності на 33/100 частки земельної ділянки у АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:25:014:0121, площа 0,0460 га;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 64/100 частки житлового будинку у АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 67/100 частки земельної ділянки у АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:25:014:0121, площа 0,0460 га.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що сторони перебувають у шлюбі з 11.06.2004 року, подружжя набуло у власність житловий будинок АДРЕСА_1 , який є спільною сумісною власністю. Вказаний будинок розташований на земельній ділянці площею 0,0460 га, за адресою: АДРЕСА_1 , вважає, що в разі поділу спірного житлового будинку в рівних частинах між подружжям, до ОСОБА_3 має перейти право власності на 1/2 частину від земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, та 1/2 частину земельної ділянки, яка є необхідною для його обслуговування, тобто 148,8 кв.м., що складає 33/100 частку площі земельної ділянки. Інша 67/100 частина земельної ділянки має залишитись в приватній особистій власності ОСОБА_2 . Позивач вважає, що відступлення від рівності часток подружжя має застосовуватись в даній справі наступним чином: частка будинку, яка переходить ОСОБА_3 має бути зменшена на вартість частки земельної ділянки, яка переходить до ОСОБА_3 разом із 1/2 частиною спірного будинку.

У вересні 2019 року ОСОБА_3 подала до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя .

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначила, що будинок спільно побудований подружжям в період шлюбу, в зв`язку з чим є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу в рівних частках. При поділі майна подружжя до ОСОБА_3 переходить право власності на 1/2 частину земельної ділянки АДРЕСА_1 , на якій розташований спірний будинок. Здійснюючи державну реєстрацію спірного житлового будинку, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності, відповідач одночасно припинив своє право власності на 1/2 частину земельної ділянки.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 12 червня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 та на 1/2 частину земельної ділянки АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 та на 1/2 частину земельної ділянки АДРЕСА_1 .

Вирішено питання щодо судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою , в якій просить рішення суду скасувати,ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі, а зустрічний позов задовольнити частково , посилаючись на те, що оскаржуване рішення незаконне та несправедливе.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом неправильно підраховано загальну площу для поділу майна, а також суд першої інстанції проігнорував ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України, судом першої інстанції безпідставно не прийнято до уваги висновок експерта №94/19 від 26.11.2019 року; висновок суду про те, в яких випадках може мати місце відступлення від рівності часток подружжя і побудова будинку на земельній ділянці позивача до такого переліку не входить - є помилковим, так як не визначено вичерпний перелік таких обставин.

У своєму відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 , представник ОСОБА_3 зазначає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а її доводи є безпідставними та необґрунтованими, висновки суду відповідають вимогам закону, посилаючись на те, що якщо на земельній ділянці, яка знаходиться на праві особистої власності одного з подружжя, знаходиться спільна сумісна власність у вигляді будинку, то до особи, яка не мала права власності чи користування такою земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні спірного будинку.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375ЦПК України , суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, щовідповідно до договору дарування частини земельної ділянки від 18.11.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рюміною О.О., ОСОБА_3 подарував, а ОСОБА_2 прийняв у дар частину земельної ділянки площею - 460 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.10 т.1).

Сторони ОСОБА_2 та ОСОБА_3 11 червня 2004 року уклали шлюб, зареєстрований Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського обласного управління юстиції, відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу НОМЕР_1 від 11.06.2004 року, актовий запис № 515 (а.с.7 т.1).

Відповідно до свідоцтва про право власності на житловий будинок від 03.03.2010 року виконавчий комітет Одеської міської ради посвідчує, що об`єкт нерухомого майна, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в цілому, дійсно належить ОСОБА_2 на праві приватної власності. Об`єкт в цілому складається з житлового будинку літ. Е , загальною площею 297,3 кв.м., житловою площею 84,8 кв.м., альтанки літ. Ж , відображених у технічному паспорті від 25.01.2010 р. Свідоцтво видане на підставі свідоцтва № НОМЕР_2 про відповідність збудованого об`єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил від 12.11.2009 р., розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 22.01.2010 р. №42 (а.с.19 т.1).

Реєстрація права власності на вказаний житловий будинок 04.03.2010 року підтверджується відповідним витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №25481690 від 04.03.2010 року (а.с.20 т.1).

Вказаний житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 297, 3 кв.м., побудований в період шлюбу та є спільною сумісною власністю подружжя, що сторонами не оспорюється.

На підтвердження своїх позовних вимог позивачем ОСОБА_2 до суду надано висновок експерта №94/19, складений 26.11.2019 року судовим експертом Сікорською О.А. (а.с.229-235 т.1).

При цьому позивачем на вирішення судовому експерту були поставлені наступні питання:

1. Визначити, яка частка земельної ділянки загальною площею 0,0460 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , зайнята 1/2 частиною житлового будинку, який розташований а адресою: АДРЕСА_1 , та яка необхідна для використання та обслуговування 1/2 частини житлового будинку літ. Е по АДРЕСА_1 ?

2. Визначити частку, яка виділяється ОСОБА_3 в житловому будинку літ. Е по АДРЕСА_1 , з вирахуванням вартості площі земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , яка необхідна для використання та обслуговування частини житлового будинку літ. Е по АДРЕСА_1 ?

У вказаному висновку судовим експертом визначено, що площа земельної ділянки АДРЕСА_2 , яка зайнята 1/2 частиною житлового будинку літ. Е становить 148,8 кв.м. Реальна частка, яка виділяється ОСОБА_3 в житловому будинку літ. Е по АДРЕСА_1 , з вирахуванням вартості площі земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , та частина земельної ділянки, яка необхідна для використання та обслуговування частини житлового будинку літ. Е по АДРЕСА_1 , становитиме 36/100.

В судовому засіданні 01.06.2020 року судовий експерт ОСОБА_5 надала пояснення, в яких вказала, що надавала висновок за заявою сторони по справі, при цьому позовну заяву не досліджувала. Викладені у висновку обставини підтримала.

Однак, судом обґрунтовано не був взятий до уваги висновок експерта №94/19, складений 26.11.2019 року судовим експертом Сікорською О.А., оскільки викладені експертом висновки стосуються питань щодо виділу частини будинку в натурі, що не відповідає заявленим позовним вимогам.

Відмовляючи у задоволені позову ОСОБА_2 та задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно з ч. 2 ст. 60 СК України вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 ст. 70 СК України визначено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Згідно з ч. 3 ст. 70 СК України за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Частиною 2 ст. 372 ЦК України визначено , що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Згідно з ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно з ч. 4 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Судом встановлено, що в період шлюбу сторони на земельній ділянці, належній на праві особистої приватної власності позивачу ОСОБА_2 , побудували будинок, який в силу положень ст. 60 СК України є спільною сумісною власністю подружжя, що не оспорюється сторонами.

Згідно з на положеннями ст. 70 СК України частки в спільній сумісній власності подружжя є рівними, а відтак за кожним з подружжя має бути визнано право власності на 1/2 частину вказаного будинку. При цьому судом вірно зазначено, що сторони в позовних заявах не ставлять питання щодо виділу часток в натурі, а лише заявляють вимоги про поділ майна з визначенням ідеальних часток.

Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

На підставі вищевикладеного, суд оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позову ОСОБА_2 та задоволені зустрічного позову ОСОБА_3 ,визнавши за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 та на 1/2 частину земельної ділянки АДРЕСА_1 та визнавши за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 та на 1/2 частину земельної ділянки АДРЕСА_1 .

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 про те, що судом неправильно підраховано загальну площу для поділу майна, а також суд першої інстанції проігнорував ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України є необґрунтованими, оскільки частки в спільній сумісній власності подружжя є рівними, тому за кожним з подружжя має бути визнано право власності на 1/2 частину її частину .

Доводи про те, що судом першої інстанції безпідставно не прийнято до уваги висновок експерта №94/19 від 26.11.2019 року, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки викладені експертом висновки стосуються питань щодо виділу частини будинку в натурі, що не відповідає заявленим позовним вимогам.

Доводи стосовно того, що висновок суду про те, в яких випадках може мати місце відступлення від рівності часток подружжя і побудова будинку на земельній ділянці позивача до такого переліку не входить - є помилковим, так як не визначено вичерпний перелік таких обставин, колегія суддів також вважає безпідставними, оскільки доводи апелянта зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі Пономарьов проти України (Заява № 3236/03).

Вказані доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення, за ненаданням до суду доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги, та позовних вимог.

Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.

Судом при прийнятті рішення були взяті до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності .

Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа Гірвісаарі проти Фінляндії , п. 32).

Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судових рішень, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.

Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 червня 2020 року- залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 01 квітня 2021 року.

Головуючий

Судді