Ухвала

від 30.03.2021 по справі 922/627/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

30 березня 2021 року

м. Київ

Справа № 922/627/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Харківської міської ради

на рішення Господарського суду Харківської області від 14.09.2020 (суддя Буракова А. М.)

і постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2020 (головуючий суддя Россолов В. В., судді Гетьман Р. А., Хачатрян В. С.)

у справі № 922/627/20

за позовом Харківської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Атмос"

про визнання недійсним договору оренди землі та зобов`язання повернути земельну ділянку

(у судовому засіданні взяв участь представник позивача Коваль Г. Ю.)

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Харківська міська рада (Позивач) звернулась до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Атмос" (Відповідач), з урахуванням заяви позивача про зміну предмету позову, про визнання недійсним договору оренди землі, укладеного між Харківською міською радою та ТОВ "Атмос" на підставі рішення Господарського суду Харківської області від 24.04.2018 у справі № 922/651/18, на земельну ділянку площею 0,1617 га по вул. Отакара Яроша, 18 у м. Харкові з кадастровим номером 6310136300:09:004:0022, та зобов`язання ТОВ "Атмос" повернути земельну ділянку площею 0,1617 га по вул. Отакара Яроша, 18 у м. Харкові з кадастровим номером 6310136300:09:004:0022 територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради з приведенням її у придатний для подальшого використання стан.

2. Позов обґрунтовано тим, що рішення Харківської міської ради від 24.02.2016 № 142/16 було прийнято з порушенням вимог земельного законодавства, в частині недотримання процедури проведення земельних торгів при передачі земельної ділянки вільної від будівель, що перебуває у комунальній власності по вул. Отакара Яроша, 18 у м. Харкові в оренду. Зазначені обставини та висновки суду, встановлені при розгляді справи № 922/2383/16, мають преюдиційне значення та не підлягають повторному доведенню в силу приписів статті 75 Господарського процесуального кодексу України. З огляду на те, що рішення Харківської міської ради, на підставі якого було надано земельну ділянку по вул. Отакара Яроша, 18 у м. Харкові (кадастровий номер 6310136300:09:004:0022) визнано незаконним у судовому порядку, то сам договір оренди землі, укладений між Харківською міською радою та ТОВ "Атмос" на підставі рішення Господарського суду Харківської області від 24.04.2018 у справі № 922/651/18 є таким, зміст якого суперечить Цивільному кодексу України та Земельному кодексу України, що є підставою для визнання вказаного правочину недійсним.

Короткий зміст судових рішень

3. Рішенням Господарського суду Харківської області від 14.09.2020, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2020 у справі № 922/627/20, у задоволенні позову відмовлено.

4. Судові рішення мотивовані тим, що рішення Господарського суду Харківської області від 24.04.2018 у справі № 922/651/18, яким визнано укладеним, договір оренди земельної ділянки між Харківською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Атмос", набрало законної сили 23.05.2018 та є обов`язковим на всій території України, а матеріали справи містять докази вчинення позивачем дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання), що унеможливлює визнання такого правочину недійсним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Позивач подав касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 14.09.2020 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2020 у справі № 922/627/20 та прийняти нове рішення про задоволення позову.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

6. Відповідно до частини 3 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

7. Згідно із частиною 4 статті 303 Господарського процесуального кодексу України про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах 1- 4 статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах 5 або 6 статті 302 цього Кодексу.

8. Дослідивши матеріали справи та зміст оскаржуваних у справі судових рішень, а також доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про необхідність передачі цієї скарги разом з матеріалами справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 3 статті 302 Господарського процесуального кодексу України з огляду на таке.

9. З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини, суди дійшли висновку про відсутність підстав для визнання недійсним договору оренди землі, оскільки позовні вимоги по суті полягають у визнанні судом в рамках даної справи неправомірності прийняття рішення Господарського суду Харківської області від 24.04.2018 у справі № 922/651/18. Оскільки оспорюваний правочин укладено на підставі чинного судового рішення, відсутні правові підстави для перегляду правомірності укладення цього правочину в рамках даної справи.

10. Підставою касаційного оскарження рішення і постанови скаржник зазначає пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України і посилається на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема щодо положень частини 1 статті 203, статті 215 Цивільного кодексу України, стосовно можливості визнання недійсним договору укладеного на підставі судового рішення.

11. Проте, під час касаційного перегляду цієї справи колегією суддів було встановлено, що Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду переглядав справу № 910/17541/17 за позовом Публічного акціонерного товариства "Хмельницькобленерго" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Землевпорядна компанія "Приват" про визнання недійсним договору, який було укладено на підставі рішення Господарського суду Хмельницької області від 22.02.2017 у справі № 924/949/16, яке набрало законної сили 11.04.2017.

12. За наслідками розгляду вказаної справи місцевий та апеляційний господарський суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Відмовляючи у задоволенні позову, господарські суди виходили з того, що договір про закупівлю між ТОВ "ЗК "Приват" та ПАТ "Хмельницькобленерго", який позивач просить визнати недійсним як нікчемний договір про закупівлю, укладено позивачем як замовником і відповідачем як виконавцем за рішенням суду.

13. Переглядаючи судові рішення у справі № 910/17541/17 у касаційному порядку, зокрема, в частині дотримання судами попередніх інстанцій положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України, Верховний Суд у постанові від 18.04.2018 зазначив таке:

"5.2.3. Верховний Суд також вважає за необхідне зауважити на такому.

Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства, зокрема, є обов`язковість судового рішення

Згідно з ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до п. п. 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їх рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (справа "Брумареску проти Румунії" п. 61).

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

Верховний Суд вважає за необхідне зауважити, що в цьому випадку поданий позивачем позов по суті ставить під сумнів судове рішення в іншій справі, яке є остаточним та набрало законної сили, що є порушенням принципу res judicata і є неприпустимим згідно з вимогами Конституції України та практикою Європейського Суду .

5.2.4. Отже, господарські суди дійшли правильного висновку про те, що позивачем, всупереч ст.ст. 32, 33, 34 ГПК України, не доведено наявність підстав, передбачених ст. 215 ЦК України, з якими закон пов`язує недійсність правочину, у зв`язку з чим господарські суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі".

14. Окрім цього, колегією суддів також встановлено, що Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду переглядав справу № 569/6427/16 (провадження № 61-39814св18) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Комунальне підприємство Рівненське міське бюро технічної інвентаризації , про визнання недійсним договору купівлі-продажу виробничого приміщення, який було визнано дійсним на підставі рішення Рівненського міського суду від 11.04.2011 у справі № 2-3385/11 та скасування державної реєстрації.

15. За наслідками розгляду вказаної справи судом першої інстанції було частково задоволено позовні вимоги, зокрема в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна.

16. Суд апеляційної інстанції дійшов висновків про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та відмову у задоволенні позовних вимог, зокрема, з огляду на наявність чинного рішення суду, яким визнано дійсним договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .

17. Переглядаючи судові рішення у справі № 569/6427/16 (провадження № 61-39814св18) у касаційному порядку Верховний Суд у постанові від 18.11.2020 дійшов висновків про наявність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції, в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання фіктивним правочину та зміни рішення суду першої інстанції у мотивувальній частині, зазначивши таке:

"У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається (стаття 220 ЦК України).

Тлумачення статті 220 ЦК України свідчить, що рішення суду про визнання договору дійсним при недодержанні сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору зцілює тільки таку ваду як відсутність нотаріального посвідчення договору. І, відповідно, не виключається визнання договору недійсним, який був визнаний дійсним внаслідок відсутності його нотаріального посвідчення, як такого, що вчинений на шкоду кредитору (фраудаторний договір). Приватно-правовий інструментарій (зокрема, визнання договору дійсним внаслідок відсутності його нотаріального посвідчення) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили.

У справі, що переглядається, апеляційний суд не врахував, що рішення суду про визнання договору дійсним при недодержанні сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору зцілює тільки таку ваду як відсутність нотаріального посвідчення. І не виключає можливість визнання його недійсним як такого, що вчинений на шкоду кредитору (фраудаторний договір). Суд першої інстанції задовольнив позовну вимогу про визнання договору недійсним з інших мотивів, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині слід змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови".

18. Таким чином, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 18.04.2018 у справі № 910/17541/17 та Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 18.11.2020 у справі № 569/6427/16 (провадження № 61-39814св18) дійшли до протилежних висновків щодо можливості визнання недійсним у судовому порядку правочину, який виник із судового рішення в іншій справі (визнаний дійсним або укладеним).

19. Колегія суддів зазначає, що єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність і втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах. Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

20. Наявність різних підходів щодо тлумачення норм матеріального права за подібних правовідносин призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Саме на державу покладається обов`язок створити у своїй правовій системі ефективні механізми, що нададуть можливість подолати можливі розбіжності в судовій практиці (BREZOVEC V. CROATIA, no. 13488/07, 29.03.2011).

21. З огляду на викладене, з метою гарантування юридичної визначеності, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне передати справу № 922/627/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку із необхідністю відступлення від висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 18.11.2020 у справі № 569/6427/16 (провадження № 61-39814св18), щодо можливості визнання недійсним у судовому порядку правочину, який виник із судового рішення в іншій справі (визнаний дійсним або укладеним).

22. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права, у тому числі відповідно до європейських стандартів, та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд (статті 2, 7 вказаного Закону).

23. Водночас за змістом частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

24. Велика Палата Верховного Суду є постійно діючим колегіальним органом Верховного Суду яка, у визначених законом випадках, здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права (стаття 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

25. Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

26. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, рішення ЄСПЛ від 28.10.1999). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, рішення ЄСПЛ від 29.11.2016). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, рішення ЄСПЛ від 22.11.1995).

27. Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують, оскільки завжди існуватиме потреба з`ясувати неоднозначні моменти і адаптувати норми законодавства до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, рішення ЄСПЛ від 11.04.2013; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, рішення ЄСПЛ від 21.10.2013).

28. На підставі викладеного, справа № 922/627/20 разом із касаційною скаргою Харківської міської ради на рішення Господарського суду Харківської області від 14.09.2020 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2020 підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 ГПК України, Суд

УХВАЛИВ:

cправу № 922/627/20 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил