Постанова

від 31.03.2021 по справі 390/2220/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

31 березня 2021 року

місто Київ

справа № 390/2220/17

провадження № 61-4759св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

третя особа - приватний нотаріус Кіровоградського районного нотаріального округу Томаз Вікторія Ігорівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 14 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Черненка В. В., Авраменко Т. М., Суровицької Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивачів

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 12 грудня 2017 року звернулися до суду із позовом до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Кіровоградського районного нотаріального округу Томаз В. І., про застосування наслідків недійсності правочинів.

Позивачі обґрунтовували свої вимоги тим, що 28 липня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір міни земельних ділянок, який посвідчено приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Томаз В. І. та зареєстровано в реєстрі за № 1359.

Згідно з умовами цього договору міни обмін земельних ділянок здійснюється без доплати.

Відповідно до умов договору міни позивачем передано, а відповідачем прийнято у власність земельну ділянку, площею 4, 9817 га, що розташована на території Бережинської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, кадастровий номер 3522580900:02:000:0448, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У свою чергу, відповідно до умов договору міни ОСОБА_1 передається земельна ділянка, площею 0, 0100 га, розташована на території, як зазначено позивачем, Полтавської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області, яка до укладання договору міни належала відповідачу на праві приватної власності.

Також 26 серпня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір міни, посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Томаз В. І. та зареєстрований за № 1495.

Згідно з цим договором міни обмін земельних ділянок здійснюється без доплати.

Відповідно до умов договору міни ОСОБА_2 передано, а ОСОБА_3 прийнято у власність земельну ділянку, площею 4, 893 га, що розташована на території Бережинської сільської ради Кіровоградського району, кадастровий номер 3522580900:02:000:0125, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У свою чергу, відповідно до умов договору міни ОСОБА_2 передається земельна ділянка, площею 0, 0100 га, яка розташована на території, як зазначено позивачем, Полтавської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області, яка до укладання договору міни належала відповідачу на праві приватної власності.

Позивачі зазначили, що згадані договори є недійсними (нікчемними) та укладені з порушенням законодавства, яке регулює порядок відчуження та набуття права власності на земельні ділянки. Стверджували, що договори міни були укладені в період дії заборони на відчуження земельних ділянок, а також обмін земельними ділянками для ведення сільськогосподарського виробництва, який був вчинений шляхом укладення нотаріального посвідченого договору міни, не відповідає вимогам обміну земельними ділянками для ведення сільськогосподарського виробництва, які визначені статтею 14 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) .

Зважаючи на наведене, позивачі просили суд:

- у порядку застосування наслідків недійсності правочину скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28 липня 2015 року, видавник: приватний нотаріус Томаз В. І., за яким було зареєстровано право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3522580900:02:000:0443, за ОСОБА_3 на підставі укладеного договору міни (обміну) з ОСОБА_1 ;

- у порядку застосування наслідків недійсності правочину скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26 серпня 2015 року, видавник: приватний нотаріус Томаз В. І., за яким зареєстровано право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3522580900:02:000:0125, за ОСОБА_3 на підставі укладеного договору міни (обміну) з ОСОБА_2 .

Під час розгляду справи позивачами подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій вони просили суд визнати недійсними зазначені договори міни земельних ділянок та застосувати наслідки недійсності нікчемних правочинів.

Ухвалою Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 05 листопада 2018 року відмовлено у прийнятті уточненої позовної заяви.

Стислий виклад позиції інших учасників справи

Відповідач заперечив проти позову, зазначив, що договір міни укладений відповідно до вимог чинного законодавства, а тому у межах заявлених позовних вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та наданих позивачами доказів підстави для задоволення позову відсутні.

Третя особа вважала, що договори міни (обміну) укладені між позивачами та відповідачем з дотриманням вимог чинного законодавства України, не суперечать вимогам ЗК України та не можуть вважатися нікчемними.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 05 листопада 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про встановлення правочину недійсним та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що чинним законодавством не визначено, що вчинені договори міни земельних ділянок та земельних часток (паїв) під час дії мораторію на їх відчуження є нікчемними. Оскільки позивачі у позові не ставлять вимогу визнати недійсними укладені договори міни (обміну) земельних ділянок, не можуть бути застосовані наслідки недійсності правочину та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 14 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 05 листопада 2018 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину відмовлено.

Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи нове рішення у справі, дійшов висновків, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволені позову в частині застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Проте відповідно до резолютивної частини рішення суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про встановлення правочину недійсним та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Встановлені обставини, на переконання апеляційного суду, свідчать, що суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні позову про встановлення правочину недійсним, оскільки зазначені вимоги не були предметом судового розгляду, що відповідає матеріалам справи.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у березні 2019 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять скасувати постанову Кропивницького апеляційного суду, як зазначено заявником, від 05 листопада 2018 року та постановити рішення, яким визнати недійсними договори міни.

Заявники також просять постановити окрему ухвалу, якою зобов`язати Міністерство юстиції України провести моніторинг реєстраційних записів, внесених до Державного реєстру прав, які вчинені за рішенням нотаріусів на виконання договорів міни, предметом яких є земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (земельні паї). Встановивши за результатами моніторингу факти порушення законодавства, у межах наданих повноважень скасувати незаконні реєстраційні записи.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заявники зазначають, що:

- постанова суду апеляційної інстанції фактично не змінила скасоване рішення суду першої інстанції, а лише надала право позивачам на повторне звернення до суду першої інстанції з тим же позовом з наведенням вже досліджених у судовому процесі доказів і доводів в обґрунтування позовних вимог;

- судом не визначено належну норму права, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин;

- судом неправильно застосовано положення пункту 15 Розділу Х Перехідні положення ЗК України щодо обмеження проведення обміну земельними ділянками;

- висновки суду не відповідають правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року у справі

№ 6-464цс16;

- обмін земельними ділянками відбувся за відсутності обов`язкових умов для застосування дозволеного Законом України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) (далі - Закон № 899-IV) порядку обміну земельних ділянок;

- нотаріальне посвідчення договорів міни у справі, яка переглядається, є порушенням публічного порядку, що визначено у статті 228 ЦК України;

- суд наділений повноваженнями самостійно вибирати спосіб захисту прав позивачів у разі обрання ними для цього неефективного способу, що передбачено частиною другою статті 5 ЦПК України.

Заявники також надали уточнення правової позиції у справі у зв`язку з ухваленням Великою Палатою Верховного Суду постанови від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (провадження № 14-66цс19), зазначили, що фактичні обставини справ не є подібними. Також заявники зазначили, що нікчемний правочин не підлягає визнанню судом недійсним, а тому наявні правові підстави для застосування наслідків недійсності нікчемного правочину без визнання договору недійсним у судовому порядку, що є належним способом захисту прав позивачів.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У наданому відзиві приватний нотаріус Кропивницького (колишня назва - Кіровоградського) районного нотаріального округу Томаз В. І. просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін. Третя особа зазначає, що касаційна скарга не може бути задоволена, оскільки позовні вимоги про визнання договорів міни недійсними не розглядалися судом першої інстанції. Вважає безпідставним твердження заявників, що норми пункту 15 Розділу Х Перехідні положення ЗК України відсилають до Закону № 899-IV . Зазначає, що заявники та відповідач обмінялися не земельними частками (паями), а сформованими земельними ділянками із наявними кадастровими номерами та які виступають об`єктами цивільних прав.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ

(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, яка переглядається, подана у 2019 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, за якими судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 28 липня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір міни (обміну), який посвідчено приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Томаз В. І. та зареєстровано в реєстрі за № 1359.

Відповідно до умов цього договору міни (обміну) ОСОБА_1 передано, а ОСОБА_4 прийнято у власність земельну ділянку, площею 4, 9817 га, що розташована на території Бережинської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, кадастровий номер 3522580900:02:000:0443, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка до укладання договору міни (обміну), належала ОСОБА_1 на праві приватної власності, яке було зареєстровано відповідно до свідоцтва про право на спадщину серія та номер: 1-208, видане 09 червня 2015 року.

У свою чергу, відповідно до умов договору міни (обміну) ОСОБА_4 передав, а ОСОБА_1 прийняв у власність земельну ділянку, площею 0, 0100 га, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Бережинської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, яка до укладання договору міни (обміну), належала ОСОБА_4 на праві приватної власності.

Право власності ОСОБА_4 на отриману земельну ділянку з кадастровим номером 3522580900:02:000:0443 зареєстровано в Державному реєстрі відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 23224549 від 28 липня 2015 року.

Також встановлено, що 26 серпня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір міни (обміну) земельних ділянок, який посвідчено приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Томаз В. І. та зареєстровано в реєстрі за № 1495.

Відповідно до умов цього договору міни ОСОБА_2 передано, а ОСОБА_4 прийнято у власність земельну ділянку, площею 4, 893 га, що розташована на території Бережинської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, кадастровий номер 3522580900:02:000:0125.

У свою чергу, відповідно до умов договору міни (обміну) ОСОБА_4 передав, а ОСОБА_2 прийняла у власність земельну ділянку, площею 0, 0100 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Бережинської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, яка належала відповідачу на праві приватної власності.

Право власності ОСОБА_4 на отриману внаслідок обміну земельну ділянку з кадастровим номером 3522580900:02:000:0125 зареєстровано в Державному реєстрі відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 23931258 від 26 серпня 2015 року.

Згідно з пунктами 2.1 договорів міни обмін земельних ділянок здійснюється без доплати.

Щодо встановлених Судом описок у оскаржуваних судових рішеннях

Одночасно Верховний Суд дійшов висновку про допущення судами першої та апеляційної інстанцій описок у тестах оскаржуваних судових рішень в частині зазначенні відомостей про особу відповідача ОСОБА_3 , зокрема помилково зазначено, що оскаржувані договори міни укладено з ОСОБА_4 замість ОСОБА_3 .

Проте, викладені судами та ними встановлені обставини стосуються прав та інтересів саме належного відповідача ОСОБА_3 , а не згаданого судами ОСОБА_4 . Зазначені земельні ділянки придбані саме ОСОБА_3 та саме ця особа є учасником спірних правовідносин.

Верховний Суд зробив висновок, що права належного відповідача не порушено, оскільки його повноважний представник брав участь у розгляді справи, надавав відповідні докази та подавав заяви процесуального характеру.

Наведені недоліки носять формальний характер та не впливають на оцінку законності та обґрунтованості оскаржуваних рішень, підлягають усуненню судами шляхом вирішення питання про виправлення описок.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до положень статей 6 і 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Земельне законодавство України базується на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (пункт в частини першої статті 5 ЗК України).

Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками (частина перша статті 78 ЗК України).

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (частина друга статті 78 ЗК України).

Згідно з частиною першою статті 81 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості

(частини перша-третя статті 715 ЦК України).

За правилами пункту 15 Розділу Х Перехідні положення ЗК України

(у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 01 січня 2016 року, не допускається:

а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб;

б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами а та б цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 01 січня 2016 року, в порядку, визначеному цим Законом.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами а та б цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

У разі, якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву (частина перша статті 14 Закону № 899-IV).

Сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку

(абзац одинадцятий частини першої статті 5 Закону № 899-IV).

Частина перша статті 14 Закону № 899-IV визначає один з випадків можливого обміну земельними ділянками, що використовуються власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а не регулює обмін земельними частками (паями), права на які підтверджені сертифікатом, і розподіленими та визначеними у натурі земельними ділянками, які ще не зареєстровані за власниками земельних часток (паїв).

Стаття 14 Закону № 899-IV не забороняє можливість обміну земельними ділянками, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в інших випадках, ніж той, який визначений у частині першій цієї статті, як і не забороняє можливість обміну іншими, ніж призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельними ділянками сільськогосподарського призначення.

Заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, визначена у підпункті б пункту 15 Розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній до 01 січня 2019 року, та виключення з неї щодо можливості обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону стосуються не тільки земельних ділянок, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а й інших земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Наявність у сільських, селищних, міських рад і районних державних адміністрацій передбаченого в абзаці одинадцятому частини першої статті 5 Закону № 899-IV повноваження оформляти матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку (з 01 січня 2019 року - до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку), не виключає можливість обміну згідно з чинним законодавством земельними ділянками, на які вже були видані державні акти на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв).

У рішенні від 22 травня 2018 року Європейський суд з прав людини у справі Зеленчук і Цицюра проти України (Zelenchuk and Tsitsyura v. Ukraine), що набуло статусу остаточного 22 серпня 2018 року, зазначив, що законодавча заборона відчуження земельних ділянок становить втручання у мирне володіння майном заявників (§ 104). Заборона відчуження та її продовження мали підґрунтя у національному законодавстві, яке ніколи не визнавалось неконституційним (§ 105). Органи влади України послідовно протягом майже двох десятиліть визначали своєю метою кінцеве запровадження належним чином врегульованого ринку землі, розглядаючи заборону відчуження як проміжний етап на шляху до досягнення цієї мети. Сам характер заборони відчуження, проголошена ціль її запровадження та продовження полягали по суті у наданні часу для розгляду можливих альтернатив абсолютній забороні продажу (§ 129).

Європейський суд з прав людини встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (§ 149), вважаючи, що це є достатньою справедливою сатисфакцією за будь-яку моральну шкоду, завдану заявникам (§ 156).

Згідно із частиною четвертою статті 10 ЦПК України та статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Водночас рішення Європейського суду з прав людини від 22 травня 2018 року у справі Зеленчук і Цицюра проти України (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine, заяви № 846/16 і № 1075/16) не може тлумачитися як спеціальний дозвіл на вільний обіг земельних ділянок сільськогосподарського призначення безвідносно до приписів нормативних актів України.

Такий висновок відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (провадження № 14-66цс19), у якому Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року

у справі № 6-172цс14, від 11 лютого 2015 року у справі № 6-5цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16.

Необхідно враховувати, що сторони договорів міни (обміну) обмінялися сформованими земельними ділянками, які зареєстровані, цільовим призначенням яких є ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а тому до спірних правовідносин не застосовуються положення Закону № 899-IV, дія якого поширюється на обмін розподілених між власниками та визначених у натурі земельних ділянок, але які ще не зареєстровані за власниками, тобто таких, які не можуть виступати об`єктом цивільних прав.

Земельні ділянки, обмін яких було здійснено, не знаходяться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Отже, правовідносини, які виникли між заявниками та ОСОБА_4 унаслідок укладення договору міни, не суперечать підпункту б пункту 15 Розділу X Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, та відповідають положенням статей 203, 715, 716 ЦК України.

Щодо нікчемності правочинів

Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 ЦК України тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Враховуючи, що оспорювані договори міни не суперечать підпункту б пункту 15 Розділу X Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, та відповідають положенням статей 203, 715, 716 ЦК України, відсутні підстави стверджувати, що ці договори є нікчемними, оскільки порушують публічний порядок України.

Частинами першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Статтею 228 ЦК України визначено правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, вважаються серйозними порушеннями законодавства, мають антисоціальний характер і посягають на істотні громадські та державні (публічні) інтереси, та встановлено перелік правочинів, які є нікчемними та порушують публічний порядок.

Відповідно до цієї статті, по-перше, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; по-друге, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину. При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.

З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

Отже, положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними, як такі, що порушують публічний порядок. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Такий висновок щодо застосування статті 228 ЦК України викладено у постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року

у справі № 6-1528цс15.

Верховний Суд констатує, що, враховуючи, що оскаржувані у цій справі договори міни зазначених земельних ділянок не суперечать положенням підпункту б пункту 15 Розділу X Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, та відповідають положенням статей 203, 715, 716 ЦК України, відсутні підстави стверджувати, що ці договори є нікчемними.

При цьому визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (пункти 94, 95 постанови від 04 квітня 2019 року Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/3156/17, провадження № 12-304гс18).

Таким чином, у разі, якщо суд встановить нікчемність правочину, то належним способом захисту прав позивача є саме застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

У справі, яка переглядається, позивачі обрали належний спосіб захисту прав, проте не довели підстав позову, а суди не встановили, що оспорювані договори міни є нікчемними, відповідно, відсутні правові підстави для застосування наслідків нікчемного правочину.

Наведене не позбавляє заявників звернутися до суду з позовами про визнання договорів міни недійсними або про застосування наслідків недійсного нікчемного правочину з інших підстав, аніж тих, що викладені у позові у справі, яка переглядається.

Суди дійшли правильних висновків, що оскільки позивачі у позові не викладали вимогу визнати недійсними договори міни земельних ділянок, не можуть бути застосовані наслідки недійсності правочину та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Відповідно до частини третьої статті 49 ЦПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Ухвалою Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 05 листопада 2018 року відмовлено у прийнятті уточненої позовної заяви, в якій заявники просили визнати оспорювані договори недійсним та застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину.

Водночас, враховуючи положення статті 4 ЦПК України, судом роз`яснено позивачам їх процесуальне право на звернення до суду з позовом про визнання оспорюваних договорів недійсними та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину в загальному порядку, згідно з положеннями статей 175-177 ЦПК України.

Апеляційний суд зазначене врахував та дійшов правильного висновку про те, що оскільки позивачі у позові не заявляли вимоги про визнання недійсними укладених договорів міни земельних ділянок, не можуть бути застосовані наслідки недійсності правочину та скасовані рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Наведене відповідає правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у постановах від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18 (провадження

№ 61-3596св19) та від 03 листопада 2020 року у справі № 390/167/18 (провадження № 61-19063св19).

Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що суд першої інстанції помилково залишив поза увагою те, що ухвалою від 05 листопада 2018 року суд першої інстанції відмовив у прийнятті уточненої позовної заяви про визнання правочинів недійсними та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, але відмовив у задоволенні таких позовних вимог, які не були предметом судового розгляду.

У прохальній частині касаційної скарги заявники просять скасувати постанову апеляційного суду та постановити рішення, яким визнати недійсними договори міни земельних ділянок, укладені між заявниками та відповідачем, хоча такі позовні вимоги у суді першої інстанції заявлено не було, такі вимоги не були предметом розгляду в суді першої інстанції, а у прийнятті уточненої позовної заяви з вимогами про визнання договорів міни недійсними ухвалою Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 05 листопада 2018 року відмовлено.

Щодо клопотання про постановлення окремої ухвали

Статтею 420 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції у випадку і в порядку, встановлених статтею 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.

Відповідно до частини восьмої статті 262 ЦПК України окрему ухвалу може бути постановлено судом першої інстанції, судами апеляційної чи касаційної інстанцій.

Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли.

Згідно з частиною першою статті 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

Верховний Суд не встановив підстав для постановлення окремої ухвали, якою заявник просить суд зобов`язати Міністерство юстиції України відповідно до наданих повноважень контролюючого органу провести моніторинг реєстраційних записів, внесених до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які вчинені за рішенням нотаріусів на виконання договорів міни, предметом яких є земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, оскільки заявниками не наведено достатніх підстав для задоволення такого клопотання.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Згідно з частиною першою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

Заявники у квітні 2019 року звернулися до Верховного Суду з клопотанням про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з наявністю, на їх переконання, виключної правової проблеми щодо застосування пункту 15 Розділу Х Перехідні положення ЗК України, яку необхідно вирішити для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

Вирішуючи питання про наявність чи відсутність правових підстав для направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду судом касаційної інстанції враховано, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (провадження № 14-66цс19) відступила від висновку, сформованого Верховним Судом України у постанові від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16, на який посилаються заявники.

Отже, підстави для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду указаної справи згідно зі статтею 403 ЦПК України відсутні, а тому у задоволенні такого клопотання необхідно відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування постанови суду апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявниками норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах першої та апеляційної інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Верховний Суд встановив, що суд апеляційної інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - залишенню без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду залишити без задоволення.

Клопотання про постановлення окремої ухвали залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 14 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

Д. Д. Луспеник

О. В. Ступак