Постанова

від 06.04.2021 по справі 915/1180/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2021 року м. ОдесаСправа № 915/1180/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Л.В. Поліщук,

суддів: Л.О. Будішевської, С.В. Таран,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна виробнича компанія ПМК-226

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.12.2020 (суддя С.М. Коваль, м. Миколаїв)

у справі №915/1180/20

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Спецтехлогістік

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна виробнича компанія ПМК-226

про стягнення грошових коштів у загальній сумі 176 685 грн. 39 коп.,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2020 Товариство з обмеженою відповідальністю Спецтехлогістік звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна виробнича компанія ПМК-226 про стягнення заборгованості за укладеним між ними договором оренди будівельної техніки з наданням послуг з управління №41 від 27.08.2018 на загальну суму 176 685,39грн., з яких: 95 437,50грн. основного боргу; 48 014,41 грн. пені; 10 475,30 грн. - сума 3 % річних; 22 758,18 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов договору прострочив виконання зобов`язання з оплати вартості наданих позивачем послуг техніки, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість у спірній сумі, на яку позивачем нараховано пеню, а також здійснено нарахування на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України 3% річних та інфляційних втрат.

Водночас позивач просив у відповідності із пунктом 2 частини першої статті 135 Господарського процесуального кодексу України стягнути з відповідача в дохід Державного бюджету України штрафні санкції за зловживання процесуальними правами у розмірі десяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 21 020,00грн., посилаючись на те, що за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю Спецтехлогістік Господарським судом Миколаївської області 03.08.2020 видано судовий наказ у справі №915/1022/20 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна виробнича компанія ПМК-226 175 984,56грн. заборгованості за договором оренди будівельної техніки з наданням послуг з управління №41 від 27.08.2018. Проте в подальшому ухвалою Господарського суду Миколаївської області у справі №915/1022/20 вказаний наказ скасовано у зв`язку з поданням Товариством з обмеженою відповідальністю Будівельна виробнича компанія ПМК-226 заяви про скасування судового наказу, в якій останнім зазначено про те, що договір оренди будівельної техніки з наданням послуг з управління №41 від 27.08.2018 не укладався та не підписувався, жодних правовідносин із заявником не виникало, грошові зобов`язання відсутні. Зловживання відповідачем своїми процесуальними правами полягають у тому, що Товариство з обмеженою відповідальністю Будівельна виробнича компанія ПМК-226 надало Господарському суду Миколаївської області недостовірну інформацію щодо неукладення договору №41 від 27.08.2018 та про відсутність грошових зобов`язань перед Товариством з обмеженою відповідальністю Спецтехлогістік , що свідчить про затягування строків погашення боргу та перешкоджає реалізації принципу розумності строків судочинства.

Окрім того, позивач просив стягнути з відповідача 30 000,00грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Заперечуючи проти позову, відповідач у відзиві на позовну заяву та в запереченнях на відповідь на відзив зазначив про те, що:

- позивачем пропущений встановлений законодавством строк для стягнення пені за наданими у серпні місяці 2018 року послугами, у зв`язку з чим просив застосувати строк позовної давності. Відповідачем вказано про те, що у відповідності з розрахунком заборгованості позивач розпочинає нарахування пені з 30.09.2018, зазначаючи, що пеня виникла за актами надання послуг №272 та №273 від 30.09.2018 та складала на дану дату 180 187,50грн. Проте позивачем включено до даної суми і заборгованість в сумі 50 000,00грн., що виникла в серпні 2018 року та відповідно на неї нараховано пеню. Акти надання послуг за серпень підписані 29.08.2018 за №254, 31.08.2018 за №265, 31.08.2018 за №267, у відповідності з пунктом 4.4. договору №41 від 27.08.2018 надані за цими актами послуги мали бути оплачені протягом трьох днів, тобто прострочення почалося 02.09.2018 та 04.09.2018. Відповідно позивач мав право нараховувати пеню за надані послуги за вказаними актами, починаючи з 02.09.2018 та 04.09.2018, а тому строк позовної давності за вказаними сумами сплив 02.09.2019 та 04.09.2019 відповідно. З урахуванням того, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах позовної давності, а не після її спливу, переривання строку позовної давності могло відбутися у період до 02.09.2018 та до 04.09.2018 відповідно. При цьому відповідач зазначив про безпідставність посилання позивачем на акт звірки взаємних розрахунків від 30.09.2019 як на доказ переривання перебігу позовної давності, оскільки: 1)акт підписано 30.09.2019, тобто після спливу строку позовної давності; 2) в акті відсутня дата його підписання, а в ньому лише зафіксована заборгованість станом на 30.09.2019; 3) акт не заповнений зі сторони відповідача, що свідчить про невизнання суми заборгованості відповідачем;

- 3% річних та інфляційні втрати нараховані всупереч умов договору, згідно із пунктами 4.4., 4.6.1 якого прострочення оплати за надані послуги починається не з дати підписання акта наданих послуг, а через три календарні дні після підписання вказаних актів, у зв`язку з чим відповідачем здійснено власний перерахунок вказаних сум. Також при здійсненні перерахунку інфляційних втрат відповідачем не нараховувались такі втрати за неповні місяці прострочення відповідачем виконання зобов`язань з оплати вартості наданих послуг, а саме, за жовтень та листопад 2018 року, липень та грудень 2019 року, вересень 2020 року;

- відсутні підстави для стягнення штрафних санкцій у дохід держави за зловживання процесуальними правами, оскільки подача заяви про скасування судового наказу є гарантованим правом боржника у відповідності до статті 157 Господарського кодексу України;

У зв`язку з наведеним, Товариство з обмеженою відповідальністю Будівельна виробнича компанія ПМК-226 просило відмовити у позові та зменшити витрати на професійну правничу допомогу.

Також у відзиві на позовну заяву відповідач просив стягнути з позивача на користь відповідача 5 000,00грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 14.12.2020 позов задоволено частково; стягнуто з позивача грошові кошти у загальній сумі 170 493,58грн., з яких: 95 437,50грн. основного боргу, 46 701,69грн. пені, суми 3% річних у розмірі 10 075,39грн., 18 279,00грн. інфляційних втрат, 15 000,00грн. витрат з оплати професійної правничої допомоги. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд виходив з того, що відбулося переривання строку позовної давності шляхом сплати відповідачем 24.07.2019 частини заборгованості в сумі 150 000,00грн., у зв`язку з чим зазначив про відсутність підстав для застосування строку позовної давності за вимогами щодо стягнення пені за заборгованістю, яка утворилась у серпні 2018 року. Також суд, застосувавши до спірних правовідносин положення частини шостої статті 232 Господарського кодексу України стосовно припинення нарахування штрафних санкцій через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, пункту 4.4 укладеного між сторонами договору №41 від 27.08.2018 щодо строків виникнення заборгованості за надані послуги та передбаченого в ньому розміру пені, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України щодо сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми, а також виключивши нарахування інфляційних втрат за вересень 2018 року, липень та грудень 2019 року, вересень 2020 року як за неповні місяці прострочення виконання зобов`язання з оплати за надані позивачем послуги, частково задовольнив позовні вимоги про стягнення суми пені, 3% річних та інфляційних втрат.

У задоволенні вимоги про стягнення з відповідача в дохід Державного бюджету України штрафних санкцій за зловживання процесуальними правами судом відмовлено з посиланням на їх безпідставність, оскільки подача заяви про скасування судового наказу є правом боржника у відповідності до статті 157 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням частин першої, третьої статті 123, статті 126, частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, практики Європейського суду з прав людини, клопотання відповідача про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00грн.

Не погодившись з рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю Будівельна виробнича компанія ПМК-226 звернулося із апеляційною скаргою, в якій просило рішення скасувати, у позові відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права; не з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом при стягненні з відповідача 46 701,69грн. пені зроблено помилковий висновок про переривання перебігу строку позовної давності, оскільки висновок суду про переривання строку позовної давності 24.07.2019 внаслідок сплати частини заборгованості не підтверджується належними та допустимими доказами, і навіть якщо припустити, що такий висновок суду відповідає дійсним обставинам справи, то станом на день звернення позивача із позовною заявою до суду у вересні 2020 року строк позовної давності за вимогою про стягнення пені все одно сплинув. Крім того, задовольняючи позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у сумі 18 279,00грн., суд першої інстанції припустився математичної помилки, оскільки інфляційні втрати за період з грудня 2018 року по серпень 2020 року складають 15 329,24грн. Також, стягуючи з відповідача 15 000,00грн. витрат на правничу допомогу, господарський суд порушив норми процесуального права, а саме статтю 126 Господарського процесуального кодексу України, оскільки стягнутий судом розмір таких витрат є завищеним, неспівмірним з обсягом наданих послуг адвоката, складністю справи, часом, витраченим на виконання робіт та ціною позову. Апелянтом поряд з цим зазначено, що частково задовольняючи позовну заяву, суд першої інстанції абсолютно не розглянув надані відповідачем документи, що підтверджують понесені витрати з оплати професійної правничої допомоги та не аргументував відмови у їх стягненні на користь відповідача.

На час надходження апеляційної скарги матеріали справи №915/1180/20 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили, у зв`язку з чим ухвалою від 19.01.2021 відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна виробнича компанія ПМК-226 на рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.12.2020 у справі №915/1180/20 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Миколаївської області надіслати матеріали справи №915/1180/20 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

29.01.2021 матеріали вказаної справи надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.02.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна виробнича компанія ПМК-226 на рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.12.2020 у справі №915/1180/20; розгляд справи №915/1180/20 ухвалено почати через 15 днів з дня відкриття апеляційного провадження без повідомлення учасників справи.

15.02.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю Спецтехлогістік направлено відзив на апеляційну скаргу, який надійшов на адресу суду апеляційної інстанції 17.02.2021. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив рішення господарського суду Миколаївської області від 14.12.2020 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Не погоджуючись із доводами апеляційної скарги, позивач вказав про те, що даний позов ним було подано в межах строку позовної давності, оскільки переривання спеціального річного терміну позовної давності завжди здійснювалося в межах попереднього терміну позовної давності, а не після її спливу. Позивач не погодився із твердженнями позивача щодо арифметичної помилки суду при здійсненні розрахунку інфляційних втрат, зазначивши про правильність такого розрахунку та непідтвердженість вказаних доводів власним розрахунком скаржника. Заперечуючи проти доводів апелянта щодо стягнення судом витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00грн., Товариство з обмеженою відповідальністю Спецтехлогістік зазначило про недоведеність та непідтвердженість Товариством з обмеженою відповідальністю Будівельна виробнича компанія ПМК-226 неспівмірності цих витрат із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (надання послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Одночасно Товариство з обмеженою відповідальністю Спецтехлогістік просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна виробнича компанія ПМК-226 9 000,00грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Враховуючи, що члени колегії знаходились у відпустці з 22.03.2021 по 26.03.2021 на підставі наказу в.о. голову суду від 18.03.2021 №59-в та тимчасову непрацездатність судді С.В. Таран з 29.03.2021 по 05.04.2021 включно, з метою повного, об`єктивного та всебічного розгляду справи, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, розгляд апеляційної скарги здійснюється у розумний строк 06.04.2021.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву не неї, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.

Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Зважаючи на зміст апеляційної скарги, Південно-західний апеляційний господарський суд здійснює перегляд оскаржуваного рішення в частині застосування позовної давності за позовними вимогами щодо стягнення пені за заборгованістю, яка утворилась у серпні 2018 року, стягнення інфляційних втрат, а також в частині вирішення питання про відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00грн. та відшкодування відповідачу витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00грн.

Стосовно доводів апеляційної скарги про застосування позовної давності за позовними вимогами щодо стягнення пені за заборгованістю, яка утворилась у серпні 2018 року, судова колегія зазначає наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Частиною другою статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 Цивільного кодексу України).

За змістом частин першої та третьої статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

При цьому при дослідженні обставин, пов`язаних із вчиненням зобов`язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах позовної давності, а не після її спливу. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 30.01.2019 у справі № 905/2324/17.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 905/2324/17, від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17, від 11.06.2019 у справі №904/2394/18.

Пунктом 4.4. укладеного між сторонами договору оренди будівельної техніки з наданням послуг з управління №41 від 27.08.2018 визначено, що сторони проводять повний взаєморозрахунок за фактично відпрацьований час згідно змінного рапорту, який є невід`ємною частиною договору, протягом 3-х календарних днів з моменту передачі документів, в іншому випадку орендар сплачує орендодавцю неустойку в розмірі 0,1 % від суми несплаченого боргу за кожен день прострочення.

Підставою для розрахунку за надані послуги з перевезення та експлуатації техніки є: рахунок, акт про виконані роботи (пункт 4.6. договору №41 від 27.08.2018).

Отже, суд правильно виходив з того, що згідно умов договору сторони проводять повний взаєморозрахунок протягом 3-х календарних днів з моменту передачі таких документів як рахунок, акт про виконані роботи, в іншому випадку наступає відповідальність у вигляді пені, передбачена умовами договору.

Як вбачається із матеріалів справи, за серпень 2018 року було надано та оплачено надані позивачем послуги на такі суми:

-за актом надання послуг №254 від 29.08.2018 на суму 16 000,00 грн. відповідачем здійснено оплату 27.08.2018 в сумі 16 000,00 грн.;

-за актом надання послуг № 265 від 31.08.2018 на суму 25 500,00 грн. відповідачем здійснено оплату 20.09.2018 в сумі 25 500,00 грн.;

-за актом надання послуг № 267 від 31.08.2018 на суму 125 125,00 грн. відповідачем здійснено оплату 08.08.2018 в сумі 100 000 грн. як аванс;

Отже, сума наданих та неоплачених послуг за серпень 2018 року складає 25 125,00грн. (166 625,00 грн. - 141 500,00 грн.).

Оскільки відповідачем 27.08.20218 та 20.09.2018 здійснені оплати заборгованості в сумі 16 000,00 грн. та 25 500,00 грн. відповідно, що повністю відповідає сумам послуг, наданих за актами надання послуг №254 та №265, то суд першої інстанції вірно виходив з того, що відповідачем вказані акти оплачені повністю.

У зв`язку із цим, заборгованість у сумі 25 125,00 грн., яка залишилась після врахування сплаченого авансу в сумі 100 000,00 грн., слід рахувати за актом надання послуг №267 від 31.08.2018 року.

З урахуванням пункту 4.4. договору, заборгованість за надані послуги та відповідно відповідальність за неї виникає у відповідача у разі несплати:

-за актом надання послуг №265 від 31.08.2018 - з 04.09.2018;

-за актом надання послуг №267 від 31.08.2018 - з 04.09.2018.

Відповідно строк позовної давності закінчується 04.09.2019.

В той же час, 24.07.2019 відповідачем здійснено оплату на поточний рахунок позивача в сумі 150 000,00грн. з призначенням платежу заборгованість за послуги спец.техніки зг. дог. № 42 від 27.08.2018 року , про що свідчить банківська виписка з поточного рахунку позивача.

Оскільки відповідачем не вказано, за якими конкретно актами відбулась сплата вказаної суми, суд правильно виходив з того, що в дану суму включена заборгованість в сумі 25 125,00 грн. за актом №267 від 31.08.2018.

Оплата цієї частини заборгованості відбулась у межах існуючого строку позовної давності за заборгованістю згідно акту №267 від 31.08.2018.

Таким чином, перебіг позовної давності почався заново з 25.07.2019 та мав сплинути згідно із статтями 258, 261 Цивільного кодексу України 25.07.2020. Однак у зв`язку з підписанням сторонами 30.09.2019 акту звірки взаємних розрахунків, перебіг позовної давності почався заново з 01.10.2019 та мав сплинути згідно із статтями 258, 261 Цивільного кодексу України 01.10.2020. Втретє перебіг позовної давності заново почався 28.12.2019 у зв`язку із сплатою 40 000,00грн. з призначенням платежу заборгованість за послуги спец.техніки зг. дог. № 42 від 27.08.2018 року , про що свідчить банківська виписка з поточного рахунку позивача, та мав сплинути згідно із статтями 258, 261 Цивільного кодексу України 28.12.2020. Натомість позивач звернувся до господарського суду з даним позовом 15.09.2020, у зв`язку з чим строк позовної давності не пропущений і відсутні підстави для застосування строку позовної давності за вимогами щодо стягнення пені на заборгованість, яка утворилась у серпні 2018 року.

При цьому твердження відповідача про безпідставність посилання позивача на акт звірки взаємних розрахунків від 30.09.2019 як на доказ переривання перебігу позовної давності, є помилковими, з огляду на те, що вказаний акт звірки підписаний в межах позовної давності, а не після її спливу, як зазначає відповідач; в акті сторони погодили заборгованість станом на 30.09.2019, а, отже, він підписаний 30.09.2019, доказів протилежного відповідачем не надано; не заповнення акту зі сторони відповідача не підтверджує невизнання ним суми заборгованості, оскільки враховуючи, що чинним законодавством не встановлено вимоги до акта звірки взаємних розрахунків і порядок його заповнення, підписання акту звірки взаємних розрахунків від 30.09.2019 директором Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна виробнича компанія ПМК-226 та скріплення цього акту печаткою товариства, свідчить про те, що відповідач погодився із станом заборгованості, який відображений за даними бухгалтерського обліку позивача.

Доводи апеляційної скарги про те, що при стягненні інфляційних втрат у сумі 18 279,00грн. суд першої інстанції припустився математичної помилки, оскільки інфляційні втрати за період з грудня 2018 року по серпень 2020 року складають 15 329,24грн., апеляційна інстанція відхиляє з огляду на наступне.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною другої статті 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 24.04.2019 року у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 року у справі № 924/312/18 та від 05.07.2019 року у справі № 905/600/18.

Враховуючи, що інфляційні втрати рахуються за повний календарний місяць, а прострочення оплати за послуги, надані згідно актів №267 від 31.08.2018, №272 та №273 від 30.09.2018, №278 та №279 від 31.10.2018, №283 від 01.11.2018, розпочалося через три календарних дні після підписання актів, а саме 04.09.2018, 04.10.2018, 04.11.2018 та 05.11.2018 відповідно, а також враховуючи здійснені відповідачем оплати заборгованості 24.07.2019 та 24.12.2019, то при розрахунку інфляційних втрат мають бути виключені вересень 2018, липень 2019 року, грудень 2019 року та вересень 2020 року.

Перевіривши розрахунок втрат від інфляції, здійснений судом першої інстанції, судовою колегією встановлено, що він є вірним. Судом правильно здійснено розрахунок інфляційних втрат за жовтень - грудень 2018 року, січень - червень 2019 року, серпень - листопад 2019 року, січень - серпень 2020 року та стягнуто з відповідача 18 279,00грн. інфляційних втрат.

Стосовно доводів апелянта про те, що інфляційні втрати за період з грудня 2018 року по серпень 2020 року складають 15 329,24грн., судова колегія зазначає, що за грудень 2018 року, січень - червень 2019 року, серпень - листопад 2019 року, січень - серпень 2020 року дійсно інфляційні втрати становлять 15 329,24грн.

Проте скаржником не враховано того, що місцевим господарським судом правомірно здійснено нарахування інфляційних втрат також і за жовтень та листопад 2018 року, а саме: на заборгованість у сумі 25 125,00грн., що виникла за актом від 31.08.2018 та прострочення за якою розпочалося 04.09.2018, починаючи з жовтня 2018; на заборгованість в сумі 155 062,50грн., що виникла за актами №272 та № 273 від 30.09.2018, прострочення за якою розпочалося 04.10.2018, починаючи з листопада 2018 року.

Отже, судова колегія дійшла висновку про правильність стягнення з відповідача 18 279,00грн. інфляційних втрат.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, яку стягнуто судом першої інстанції з відповідача у сумі 15 000,00грн., суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно зі статтею 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Частиною першою статті 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Зі змісту частини третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1)на професійну правничу допомогу;

2)пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3)пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4)пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною другою статті 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до положень частини третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом частини четвертої 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Статтею 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність визначено, що:

- адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту;

- договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно із частиною п`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Матеріали справи свідчать про те, що 06.07.2020 між Адвокатським бюро Олександра Щукіна (адвокатом) та Товариством з обмеженою відповідальністю Спецтехлогістік (клієнтом) укладено договір про надання правової допомоги №06/20, відповідно до пункту 1.1. якого адвокат зобов`язується здійснити захист, представництво та надати інші види правової допомоги клієнту на умовах і в порядку, визначених договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Під правовою (правничою) допомогою у цьому договорі розуміється багатоаспектна, різна за змістом, обсягом та формами діяльність, що може включати, зокрема, але не виключно: консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва в усіх без винятку державних, громадських установах та організаціях, органах місцевого самоврядування незалежно від форм власності та підпорядкування (пункт 1.2. договору №06/20 від 06.07.2020).

Клієнт уповноважує адвоката представляти його інтереси та вести його справи з усіма необхідними повноваженнями, зокрема, в судах України усіх юрисдикцій в усіх інстанціях з усіма правами, які надано законом захиснику, представнику потерпілого або свідка, позивачу, відповідачу, третій особі та іншому учаснику процесу (пункт 2.2. договору №06/20 від 06.07.2020).

У пункті 4.1. договору №06/20 від 06.07.2020 сторони узгодили, що на визначення гонорару впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень клієнта. Обсяг правової допомоги враховується при визначенні обґрунтованого розміру гонорару.

Необхідність сплати та розмір гонорару визначається сторонами та оформляється додатковою угодою до цього договору (пункт 4.2. договору №06/20 від 06.07.2020).

Відповідно до пункту 4.4. договору №06/20 від 06.07.2020 по результатам виконання адвокатом договору про надання правової допомоги складається акт виконаних робіт.

У пункті 2 додаткової угоди від 07.09.2020 до договору №06/20 від 06.07.2020 сторони погодили надання адвокатом наступних юридичних послуг з професійної правничої допомоги щодо судового захисту в Господарському суді Миколаївської області прав клієнта, порушених з боку Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна виробнича компанія ПМК-226 та стягнення із вищезазначеної особи заборгованості за договором оренди будівельної техніки з наданням послуг з управління від 27 серпня 2018 року №41:

1.аналіз чинного законодавства, судової та іншої правозастосовчої практики та відшукання найбільш ефективних форм та способів відновлення порушених прав та законних інтересів клієнта - 4 години;

2.перевірка та належне оформлення розрахунку заборгованості - 4 години;

3.складання позовної заяви - 8 годин;

4.оформлення та подання позовної заяви - 2 години;

5.підготовка та участь у судових засіданнях - 10 годин;

6.отримання копії судового рішення - 2 години.

Всього 30 годин.

У пункті 4 додаткової угоди від 07.09.2020 до договору №06/20 від 06.07.2020 сторони визначили:

-вартість 1 години роботи адвоката за договором становить 1 200,00 грн. та є фіксованою (підпункт 4.1. пункту 4 додаткової угоди від 07.09.2020 до договору №06/20 від 06.07.2020);

-вартість зазначених у пункті 2 даної додаткової угоди юридичних послуг становить 36 000,00 грн. (підпункт 4.2. пункту 4 додаткової угоди від 07.09.2020 до договору №06/20 від 06.07.2020);

-у випадку досягнення адвокатом результату надання юридичних послуг за договором із витратами меншої кількості годин, ніж зазначено у пункті 2 додаткової угоди, то вартість юридичних послуг, погоджена у підпункті 4.2. даної додаткової угоди, не зменшується та оплачується адвокату повністю (підпункт 4.3. пункту 4 додаткової угоди від 07.09.2020 до договору №06/20 від 06.07.2020).

Факт належного надання адвокатом юридичних послуг підтверджується відповідними актами приймання-передачі юридичних послуг, що підписуються у терміни та в порядку, визначеними договором (пункт 8 додаткової угоди від 07.09.2020 до договору №06/20 від 06.07.2020).

Відповідно до акту №2 приймання-передачі юридичних послуг з правової допомоги від 14.09.2020 адвокатом належно виконані, а клієнтом прийняті наступні юридичні послуги з професійної правничої допомоги щодо судового захисту в Господарському суді Миколаївської області прав клієнта, порушених з боку Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна виробнича компанія ПМК-226 та стягнення із вищезазначеної особи заборгованості за договором оренди будівельної техніки з наданням послуг з управління від 27 серпня 2018 року №41:

1.аналіз чинного законодавства, судової та іншої правозастосовчої практики та відшукання найбільш ефективних форм та способів відновлення порушених прав та законних інтересів клієнта - 4 години, дата закінчення надання послуги: 08.09.2020;

2.перевірка та належне оформлення розрахунку заборгованості - 4 години, дата закінчення надання послуги: 09.09.2020;

3.складання позовної заяви - 8 годин, дата закінчення надання послуги: 11.09.2020;

4.оформлення та подання позовної заяви - 2 години, дата закінчення надання послуги: 14.09.2020;

Всього сторонами визначено, що адвокатом витрачено 18 годин, а вартість юридичних послуг з правової допомоги становить в цілому 21 600,00 грн.

Суд при визначені розміру витрат на адвокатські послуги виходить із того, що рішенням Європейського суду з прав людини у справі Tasi/Wesi Alliance Limited проти України (заява № 19336/04. ті. 269) визначено, що суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру - виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 4 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Така ж правова позиція випливає з інших рішень Європейського суду з прав людини, зокрема, у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі Гімайдуліна і інших проти України від 10.12.2009. пункті 80 рішення у справі Двойних проти України від 12.10.2006. пункті 88 рішення у справі Мерії проти України від 30.03.2004.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії від 28.11.2002 зазначено, то відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частково задововольняючи вимогу позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд виходив з того, що із долученого до матеріалів справи акту приймання - передачі юридичних послуг вбачається, що обсяг наданих адвокатом позивачу послуг та виконаних робіт є незначним, зокрема адвокатом проведено аналіз чинного законодавства, складено позовну заяву та розрахунок заборгованості. При цьому вартість фактично виконаних робіт сторони встановили у розмірі 21 600,00 грн., а не 30 000,00 грн., які заявлено позивачем в якості відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Також суд, врахувавши, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін; розрахунок заборгованості, наданий адвокатом до позовної заяви, не містить деталізованих розрахунків, в той же час на нього згідно акту виконаних робіт витрачено 4 години; складання позовної заяви та її оформлення/подання разом із аналізом вивчення чинного законодавства зайняло 12 годин, хоча справа не є складною; 1 200,00грн. за одну годину роботи адвоката є надмірною платою та не містить детального обґрунтування, а також врахувавши клопотання відповідача про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про стягнення з відповідача вказаних витрат у розмірі 15 000,00грн., з яким апеляційна інстанція повністю погоджується.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним, тоді як матеріали справи свідчать про те, що приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00грн., господарський суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення, яке відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Поряд з цим, апелянтом обґрунтовано зазначено про те, що частково задовольняючи позовну заяву, суд першої інстанції не розглянув заявлені відповідачем у відзиві на позовну заяву витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 5 000,00грн. та надані відповідачем документи, що підтверджують понесені такі витрати.

Для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу відповідачем надано:

1.договір про надання правової допомоги, укладений 15.10.2020 між адвокатом Герман Оксаною Степанівною та Товариством з обмеженою відповідальністю Будівельна виробнича компанія ПМК-226 (клієнтом), відповідно до пунктів 1.1., 3.1. якого клієнт в порядку та на умовах, визначених цим договором, дає завдання-доручення, а адвокат зобов`язується відповідно до завдання-доручення клієнта надати йому за плату юридичні послуги, зокрема, представництво інтересів клієнта в будь-якому судовому провадженні, судовій справі в судах України (в порядку цивільного, господарського, адміністративного судочинства та будь-яких інших видів проваджень; за правову допомогу клієнт сплачує адвокату винагороду в розмірі, визначеною додатком №1 до цього договору;

2.додаток №1 від 16.10.2020 до договору про надання правової допомоги від 15.10.2020, в якому у пункті 1.1. сторони погодили надання адвокатом наступної правової допомоги у справі №915/1180/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Спецтехлогістік до Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна виробнича компанія ПМК-226 про стягнення грошових коштів у загальній сумі 176 685,39грн., що розглядається в Господарському суді Миколаївської області: аналіз норм чинного законодавства та актуальної практики - 1 година; перевірка доданого до позовної заяви розрахунку заборгованості - 1 година; складання відзиву на позовну заяву - 2 години; оформлення та подання відзиву на позовну заяву на адресу позивача та Господарського суду Миколаївської області - 1 година; всього 5 годин. Також у пунктах 1.2., 1.3. вказаного додатку сторонами визначено, що вартість однієї години роботи адвоката складає 1 000,00грн., а загальна вартість правової допомоги, вказаної в пункті 1.1. даного додатку, складає 5 000,00грн.;

3.акт приймання-передачі від 16.10.2020 до договору про надання правової допомоги від 15.10.2020 про те, що адвокатом виконано, а клієнтом прийнято наступні послуги з надання правової допомоги у справі №915/1180/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Спецтехлогістік до Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна виробнича компанія ПМК-226 про стягнення грошових коштів у загальній сумі 176 685,39грн., що розглядається в Господарському суді Миколаївської області: аналіз норм чинного законодавства та актуальної практики - 1 година; перевірка доданого до позовної заяви розрахунку заборгованості - 1 година; складання відзиву на позовну заяву - 2 години; оформлення та подання відзиву на позовну заяву на адресу позивача та Господарського суду Миколаївської області - 1 година; всього 5 годин на загальну суму 5 000,00грн.

Враховуючи вищенаведені положення статей 123, 126, частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, статей 1, 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , надані відповідачем докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, судова колегія доходить до висновку про те, що вказані витрати є підтвердженими, обґрунтованими, пов`язані із розглядом даної справи, у зв`язку з чим у відповідності до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України підлягають стягненню з позивача пропорційно задоволеним вимогам у розмірі 200,00грн.

З огляду на вищенаведене, рішення суду слід змінити, доповнивши резолютивну частину рішення пунктом про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 200,00грн.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281, 282, 284 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна виробнича компанія ПМК-226 задовольнити в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу пропорційно позовним вимогам, в задоволенні яких відмовлено.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.12.2020 у справі №915/1180/20 змінити.

Викласти пункт 4 резолютивної частини рішення в наступній редакції:

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Спецтехлогістік (67562, Одеська обл., Лиманський р-н, с. Крижанівка, вул. Рибача, 6, ідентифікаційний код 39217633) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна виробнича компанія ПМК-226 (55200, Миколаївська обл., м. Первомайськ, вул. 9 Січня, 78, ідентифікаційний код 39551879) грошові кошти в сумі 200 (двісті) грн. 00 коп. на відшкодування витрат з оплати професійної правничої допомоги .

Пункт 4 резолютивної частини рішення вважати пунктом 5.

Доручити Господарському суду Миколаївської області видати відповідний наказ із зазначенням всіх необхідних реквізитів.

В іншій частині рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.12.2020 у справі №915/1180/20 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта, оскільки рішення суду змінено тільки в частині розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.

Головуючий суддя Л.В. Поліщук

Суддя Л.О. Будішевська

Суддя С.В. Таран