Постанова від 30.03.2021 по справі 920/1202/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" березня 2021 р. Справа№ 920/1202/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Станіка С.Р.

Тарасенко К.В.

секретар судового засідання Макуха О.А.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали апеляційної скарги Квартирно-експлуатаційного відділу міста Суми, Заступника військового прокурора Сумського гарнізону Центрального регіону України

на рішення Господарського суду Сумської області

від 13.07.2020 (повний текст рішення складено 23.07.2020)

у справі № 920/1202/19 (суддя Соп`яненко О.Ю.)

за позовом Заступника військового прокурора Сумського гарнізону

Центрального регіону України в інтересах держави в особі

1.Міністерства оборони України,

2.Квартирно-експлуатаційного відділу міста Суми,

до Товариства з обмеженою відповідальністю Инеко

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Управління державного архітектурно-будівельного контролю Сумської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю Сумська Девелоперська Компанія

про зобов`язання звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки

В С Т А Н О В И В:

Заступник військового прокурора Сумського гарнізону (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Сумської області в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - позивач-1) та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Суми (далі - позивач-2) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Инеко (далі - ТОВ Инеко , відповідач) про зобов`язання звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що земельна ділянка військового містечка №1 (м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 165) належить до земель оборони та за своїм цільовим призначенням надана для розміщення об`єктів і навчальних полів, а право Міністерства оборони України на земельну ділянку підтверджується Державним актом на право користування землею серії Б №018645 від 1987. Проте самовільне захоплення частини вказаної земельної ділянки, а також проведення ТОВ Инеко незаконного та самочинного будівництва на ній унеможливлює використання земель оборони за їх цільовим призначенняv, тобто для виконання військовими формуваннями покладених на них функцій та завдань, що порушує правовий режим земель оборони згідно ст. 2 Закону України Про використання земель оборони , відтак просив зобов`язати відповідача за власний рахунок звільнити самовільно зайняту земельну ділянку в межах військового містечка №1 за адресою: м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 165/57 шляхом знесення самочинно збудованого на земельній ділянці об`єкту нерухомого майна за цією адресою.

Заперечуючи проти позову, відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому стверджував, що в позовній заяві відсутнє належне обґрунтування того, в чому полягає необхідність участі прокурора в даній справі. Крім цього, зазначив, що об`єкт за адресою: м. Суми, вул. Г.Кондратьєва, 165/57 не є самочинно збудованим, а збудований внаслідок реконструкції, яка була узгоджена належним чином. Зобов`язання відповідача в примусовому порядку звільнити земельну ділянку шляхом знесення нерухомого майна фактично означає знесення належного відповідачу на праві власності майна, що є порушенням його права власності.

В наданій суду першої інстанції відповіді на відзив прокурор зазначив, що позовна заява подана ним у визначеному Конституцією України, Законом України Про прокуратуру , Господарським процесуальним кодексом України порядку, в межах компетенції та за наявності достатніх підстав. Крім цього, прокурор стверджував, що земельна ділянка військового містечка №1 (м. Суми, вул. Г.Кондратьєва, 165) належить до земель оборони та за своїм цільовим призначенням надана для розміщення об`єктів і навчальних полів, а право Міністерства оборони України на земельну ділянку підтверджується Державним актом на право користування землею серії Б №018645 від 1987. На переконання прокурора, самовільне захоплення частини вказаної земельної ділянки відповідачем, а також проведення ним незаконного та самочинного будівництва на ній, унеможливлює використання земель оборони за їх цільовим призначенням.

Позивач-2 у відповіді на відзив відповідача підтримав вимоги прокурора в повному обсязі.

За змістом наданих суду першої інстанції пояснень Товариство з обмеженою відповідальністю Сумська девелоперська компанія (третя особа на стороні відповідача) заперечувало проти позовних вимог, посилаючись на те, що документи, якими прокурор обґрунтовує свої вимоги з посиланням на підтвердження ними фактів наявних порушень під час здійснення реконструкції спірного об`єкту нерухомості: приписи, постанови про накладення штрафів за порушення у сфері містобудування, визнано протиправними та скасовано в судовому порядку.

Управління державного архітектурно-будівельного контролю Сумської міської ради (третя особа на стороні позивача) в наданих суду першої інстанції поясненнях підтримало позовні вимоги прокурора в повному обсязі, вказуючи на те, що будівництво чи реконструкція на об`єкті відповідача відбувається з порушенням норм чинного законодавства України.

В наданих місцевому господарському суду запереченнях на відповідь на відзив відповідач наголошував, що зважаючи на той факт, що земельна ділянка за адресою: вул. Кірова (Г.Кондратьєва), 165 знаходиться частково (2,9260 га) в користуванні Державного ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою Кадетський корпус імені І.Г. Харитоненка, а частково в приватній власності автокооперативу Марс , державний акт про право постійного користування земельною ділянкою Б №018645 від 1987 року підлягав поверненню до територіального органу Держкомзему.

У відповіді на пояснення ТОВ Сумської девелоперської компанії Квартирно-експлуатаційний відділ м. Суми зазначив, що розміщення багатоквартирних житлових будинків в функціональній зоні ТР-3 Планом зонування не передбачено, а відтак просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

За змістом направлених на адресу суду першої інстанції письмових пояснень Міністерство оборони України (позивач-1) просило суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 13.07.2020 у справі № 920/1202/19 в задоволенні позову Заступника військового прокурора Сумського гарнізону Центрального регіону України в інтересах держави в особі: 1. Міністерства оборони України 2. Квартирно-експлуатаційного відділу міста Суми до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Инеко , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Управління державного архітектурно-будівельного контролю Сумської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю Сумська Девелоперська Компанія , про зобов`язання звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки - відмовлено. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Инеко 15 250,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Суми на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Инеко 15 250,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, Квартирно-експлуатаційний відділ міста Суми оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги позовної заяви в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. За твердженнями позивача-2, судом першої інстанції проігноровано, що будівництво відповідачем проводиться під назвою Реконструкція нежитлових приміщень під багатоквартирний житловий будинок за адресою: Сумська область, м. Суми, вул. Г.Кондратьєва, 165/57 та, що в Декларації про початок виконання будівельних робіт від 22.05.2017 вказано, що не потребує видачі містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, а реконструкція здійснюється без зміни зовнішніх геометричних розмірів фундаментів у плані. При цьому позивач-2 вказував, що неодноразово звертав увагу на те, що в Декларації на початок виконання будівельних робіт загальна площа до реконструкції - 1 300,8 кв.м., а загальна площа будівлі відповідно до проектної документації згідно зазначеного в декларації про початок робіт становить 1 655,0 кв.м., тобто, площа нежитлового приміщення згідно Договору та Декларації відрізняється, що в свою чергу свідчить про зміну (збільшення) площі та зміну геометричного розміру об`єкту (копія Декларації про початок робіт додана до матеріалів справи). На переконання позивача-2, забудовник почав незаконне будівництво багатоквартирного будинку на частині земельної ділянки військового містечка № 1, посилаючись на лист управління архітектури та містобудування Сумської міської ради, який є відповіддю на звернення ТОВ Инеко про отримання роз`яснень щодо надання містобудівних умов та обмежень на реконструкцію нежитлових приміщень по вул. Г.Кондратьєва, 165/57, для їх підключення до мережі електроенергії (копія листа наявна в матеріалах справи). Крім цього, позивач-2 вказував, що завершення будівництва житлових будинків призведе до необхідності виділення додаткової земельної ділянки, знову ж таки з числа земель оборони в декілька разів більше площі будівлі для його обслуговування та проходу, проїзду до нього, благоустрою прилеглої території, незважаючи на те, що будівництво у відповідній зоні заборонено. На переконання позивача-2, у спосіб, в який проводиться будівництво об`єктів нерухомості підрядником ТОВ Сумська Девелоперська Компанія на замовлення ТОВ Инеко фактично протиправно здійснюється приховане відчуження частини земельної ділянки військового містечка №1. Позивач-2 також акцентував увагу, що правонаступництво КЕВ м. Суми доведено копіями документів, доданими до матеріалів справи в якості доказів, однак суд першої інстанції дійшов хибного висновок про те, що в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження того факту, що передана в 1987 році в користування Вищому артилерійському командному двічі Червонопрапорному училищу імені М.В. Фрунзе, м. Суми, вул. Кірова, 165 ( Высшему артиллерийскому командному дважды Краснознаменному училищу имени М.В. Фрунзе, г. Сумы, ул. Кирова 165 ) земельна ділянка на даний час знаходиться в користуванні Міністерства оборони України. За твердженнями позивача-2, Державний акт на користування земельною ділянкою військового містечка№ 1 за адресою: м. Суми, вул. Г. Кондратьева, 165 дійсний, цільове призначення земель оборони не змінювалось і відповідно до діючого законодавства відсутня правова норма, яка б скасовувала дійсність державних актів на землю, виданих до 1991. Крім цього, позивач-2 акцентував уваг, що земельна ділянка військового містечка №1 (м. Суми, вул. Г.Кондратьева, стара назва: вул. Кірова, 165) належить до земель оборони та за своїм цільовим призначенням надана для розміщення об`єктів і навчальних полів військового навчального закладу, а право Міністерства оборони України на земельну ділянку підтверджується Державним актом на право користування землею серії Б №018645 від 1987. Також позивач-2 вказував, що судом першої інстанції не встановлено співмірності наданих адвокатом послуг, вказуючи на те, що сума витрат на професійну правничу допомогу значно завищена, а перелік наданих адвокатом послуг не відповідає дійсності та суперечить матеріалам справи.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, Заступник військового прокурора Сумського гарнізону Центрального регіону України також оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати та постановити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. За твердженнями прокурора, самовільне захоплення частини спірної земельної ділянки, а також проведення ТОВ Инеко незаконного та самочинного будівництва на ній унеможливлює використання земель оборони за їх цільовим призначенням, тобто для виконання військовими формуваннями покладених на них функцій та завдань, що порушує правовий режим земель оборони згідно ст. 2 Закону України Про використання земель оборони . При цьому, прокурор акцентував увагу, що будівельні роботи, які проводяться ТОВ Инеко є саме самочинним будівництвом, оскільки зазначена земельна ділянка Міністерством оборони України та іншими уповноваженими ним установами та організаціями під проведення зазначених робіт (будівництво житлового будинку або реконструкцію нежитлового приміщення під багатоквартирний житловий будинок) не відводилася та в користування відповідним суб`єктам підприємницької діяльності, в тому числі ТОВ Инеко , не передавалася. На переконання прокурора, суд дійшов хибного висновку про відсутність в матеріалах справи належних доказів на підтвердження того факту, що земельна ділянка, передана в 1987 році в користування Вищому артилерійському командному двічі Червонопрапорному училищу імені М.В. Фрунзе, м. Суми, вул. Кірова 165 ( Высшему артиллерийскому командному дважды Краснознаменному училищу имени М.В. Фрунзе, г. Сумы, ул. Кирова 165 ) на даний час знаходиться в користуванні Міністерства оборони України. Також прокурор наголошував, що місцевий господарський суд безпідставно, без врахування наявних в матеріалах справи письмових документів, дійшов висновку, що КЕВ м. Суми не є правонаступником на земельну ділянку військового містечка №1 за адресою: м. Суми, вул. Герасима Кондратьева, 165, згідно оригіналу Державного акту на право користування землею серії Б №018645 від 1987, а здійснює контроль за використанням і охороною відповідних земель оборони.

Заперечуючи проти апеляційних скарг позивача-2 та прокурора, відповідач подав відзиви на апеляційні скарги, в яких стверджував про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, а оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. Зокрема, зазначив, що ТОВ Инеко здійснюється не нове будівництво, а реконструкція, яка була узгоджена шляхом подання Декларації про початок виконання будівельних робіт № СМ083171422454 від 22.05.2017 на об`єкт Реконструкція нежитлових приміщень під багатоквартирний житловий будинок за адресою: Сумська область, місто Суми, вулиця Герасима Кондратьева, будинок 165/57. При цьому, відповідач вказував, що питання щодо здійснення демонтажу будівлі за адресою: Сумська область, місто Суми, вулиця Герасима Кондратьева, будинок 165/57 вже досліджувалось в судовому порядку в межах справ № 818/2048/17 та № 818/2049/17 за позовною заявою ТОВ Инеко до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Сумської міської ради про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії. За твердженнями відповідача, обраний спосіб захисту у вигляді зобов`язання відповідача знести нерухоме майно призведе до фактичного знесення належного відповідачу на праві власності майна, що є грубим порушенням його права власності, гарантованого ст. 41 Конституції України. На переконання відповідача, зважаючи на придбання ТОВ Инеко нерухомого майна на законних підставах, до набувача перейщло і право користування земельною ділянкою. Вдсутність у особи правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне її зайняття у разі правомірності набуття та оформлення в установленому законом порядку розташованого на ній майна. Також відповідач звертав увагу, що відповідно до наданого Державного акту про право постійного користування земельною ділянкою Б № 018645 від 1987, його видано Высшему артиллерийскому командному дважди Краснознаменному училищу имени М.В. Фрунзе г. Суми ул. Кирова 165 на земельну ділянку № 1, проте в матеріалах справи відсутні докази, що КЕВ м. Суми є правонаступником вищезазначеного навчального закладу. Крім цього, відповідач вказував на відсутність даних щодо реєстрації позивача-2 та підстав для представництва прокурором інтересів держави в даній справі.

В наданих апеляційному суду відповідях на відзиви позивач-2 та прокурор навели майже аналогічні обґрунтування своїх позицій, викладених в апеляційних скаргах. Позивач-2, зокрема, зазначав, що КЕВ м. Суми є державною установою, створеною Міністерством оборони України, що прописано у Положенні про квартино-експлуатаційний відділ м. Суми від 17.12.2019 № 278, КЕВ м. Суми, як державну організацію в сфері оборони, взяту на облік як платника податків 26.12.2018. Прокурором в свою чергу наведено підстави для здійснення представництва ним інтересів держави у даній справі.

В судове засідання апеляційної інстанції 30.03.2021 з`явились представники прокуратури, позивача-2 та відповідача, представники позивача-1, третьої особи на стороні позивача та третьої особи на стороні відповідача не з`явились незважаючи на їх належне повідомлення про дату, час та місце розгляду справи шляхом направлення їм відповідної ухвали суду про відкладення розгляду справи, яку за наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення уповноваженим представником позивача-1, третьої особи на стороні позивача та третьої особи на стороні відповідача отримано 22.03.2021.

За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Оскільки в судове засідання апеляційної інстанції 30.03.2021 представники позивача-1, третьої особи на стороні позивача та третьої особи на стороні відповідача, явка яких в судове засідання обов`язковою не визнавалась, не з`явились не зважаючи на їх належне повідомлення про дату, час і місце розгляду справи, за відсутності клопотань про відкладення розгляду справи судуом апеляційний суд вважав за можливе розглядати справу за відсутності цих учасників за наявними у справі матеріалами.

Представники прокуратури та позивача-2 (апелянтів) в даному судовому засіданні надали пояснення, в яких підтримали свої апеляційні скарги, просили їх задовольнити за наведених в них підстав, оскаржуване рішення скаути та ухвалити нове про задоволення позову.

Представник відповідача в даному судовому засіданні надав пояснення, в яких заперечив доводи апеляційних скарг, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін.

Заслухавши пояснення представників прокуратури, позивача-2 та відповідача, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню.

За змістом ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, які визначені законом.

Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідає принципу рівноправності сторін.

Так, в Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону щодо функцій органів прокуратури, які не належать до сфери кримінального права, наголошено, що вкрай важливо забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і щоб загальні завдання щодо захисту інтересів держави вирішувалися через систему здійснення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій було засновано окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

З урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу стосовно рівноправності сторін судового провадження зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави у суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п.3 ч.2 ст.129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України містять відсилання до спеціального закону, яким має бути визначено виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді, яким в даному випадку є

Закон України Про прокуратуру , відповідно до ч. 3 ст. 23 якого прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором в порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті.

Таким чином, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття інтерес держави .

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

У кожній окремій справі, суд зобов`язаний з`ясувати, що мається на увазі під виключним випадком для представництва інтересів держави в суді прокурором і чи є таким випадком ситуація у справі.

Аналіз положень ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

Нездійснення захисту має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Здійснення захисту неналежним чином має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною. Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, охоплює досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Слід зазначити, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому, з огляду на приписи ч. 4 ст. 236 ГПК України, апеляційним судом враховано висновки щодо застосування норм права, наведені Великою Палатою Верховного Суду 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, в тому числі, з приводу того, що повноваження органів влади, зокрема й щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, а тому суд згідно з принципом jura novit curia ( суд знає закони ) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі № 910/4345/18).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтованим прокурором в суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру ).

Велика Палата Верховного Суду 26.05.2020 у справі №912/2385/18 дійшла висновку, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України Про прокуратуру , і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Відповідно ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Звертаючись з даним позовом до суду, прокурор зазначив, що здійснює представництво інтересів держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Суми (далі за текстом - КЕВ м. Суми ) з метою захисту порушених інтересів держави та недопущення втрати земель оборони, а також інтересів держави в особі оборонного відомства в зв`язку з неналежним здійсненням Міністерством оборони України та КЕВ м. Суми заходів щодо повернення земельної ділянки у державну власність, відтак з посиланням, зокрема, на приписи ст. 212 Земельного кодексу України, ст. 376 ЦК України просив зобов`язати відповідача за власний рахунок звільнити самовільно зайняту земельну ділянку в межах військового містечка №1 за адресою: м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 165/57, шляхом знесення самочинно збудованого об`єкту нерухомого майна на земельній ділянці, яка згідно Державного акту на право користування землею серії Б №018645 перебуває у безстроковому та безоплатному користуванні Міністерства оборони України.

Відповідно до Законів України Про оборону України та Про правовий режим майна у Збройних Силах України Міністерство оборони України є уповноваженим державою органом управління військовим майном.

Положеннями ст. 13 Закону України Про оборону України визначено, що Збройні Сили України - це військова державна структура, яка організаційно складається з військових об`єднань, з`єднань, частин, підрозділів, військових установ і навчальних закладів.

Безпосереднє керівництво Збройними Силами України здійснює Міністерство оборони України, яке відповідно до ст. 3 вказаного Закону є центральним органом виконавчої влади і військового управління, який забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони держави та військового будівництва, керівництва Збройними Силами України, їх мобілізаційну і бойову готовність та підготовку до виконання покладених на них завдань і в процесі їх виконання взаємодіє з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади.

Згідно Указу Президента України Про Положення про Міністерство оборони України від 06.04.2011 № 406/2011, Положення Про Генеральний штаб Збройних Сил України та Закону України Про джерела фінансування органів державної влади Міністерство оборони України входить до системи органів виконавчої влади і є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та реалізації державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва.

Органом державної військової та виконавчої влади на місцях у системі Збройних Сил України є командири (начальники) військових частин (установ, організацій), яким Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України надано повноваження органу виконавчої влади.

За змістом положень Закону України Про господарську діяльність у Збройних Силах України Міністерство оборони України є єдиним органом державного управління Збройних Сил України і несе повну відповідальність за їх розвиток та підготовку до виконання завдань оборони, а суб`єктами господарської діяльності є військові об`єднання, військові частини, установи та організації, які утримуються за рахунок коштів державного бюджету України, ведуть відокремлене господарство, мають кошторис надходжень та видатків, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Відповідно до ст. ст. 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Положеннями ст. 84 Земельного кодексу України передбачено, що в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності, ч. 4 цієї статті встановлено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись в комунальну та приватну власність, належать зокрема, землі оборони.

Відповідно до ст.13 Земельного кодексу України повноваження щодо розпорядження землями державної власності відносяться виключно до повноважень Кабінету Міністрів України в межах, встановлених цим кодексом.

За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

Земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, та належить їм на праві оперативного управління (ст.14 Закону України Про Збройні Сили України ).

За змістом ст. 1 Закону України Про використання земель оборони землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України (ст. 2 Закону).

Порядок використання земель оборони в господарських цілях визначено ст.4 Закону України Про використання земель оборони , ч. 2 якої, зокрема, передбачено, що землі оборони можуть використовуватися для будівництва об`єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.

За приписами п.п. 23, 28 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України №483 від 22.12.1997, встановлено, що відповідальність за цільове використання земель, наданих для потреб Збройних Сил України, покладається на безпосереднього землекористувача і органи квартирно-експлуатаційної служби та інженерне управління Військово-Морських Сил України. Відомчий контроль за використанням і охороною земель, наданих в користування Збройним Силам України, здійснюють Головне управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України, Головне квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України, інженерне управління Військово-Морських Сил України, квартирно-експлуатаційні управління військових округів, квартирно-експлуатаційний відділ Північного оперативно-територіального командування, квартирно-експлуатаційні частини, районів, відділення морської інженерної служби.

В межах Сумської області відповідні функції покладено на КЕВ м. Суми.

Звертаючись з даним позовом до суду, прокурор стверджував, що земельна ділянка військового містечка №1 (м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 165) належить до земель оборони та за своїм цільовим призначенням надана для розміщення об`єктів і навчальних полів й право Міністерства оборони України на земельну ділянку підтверджується Державним актом на право користування землею серії Б №018645 від 1987. Проте самовільне захоплення частини вказаної земельної ділянки, а також проведення ТОВ Инеко незаконного та самочинного будівництва на ній унеможливлює використання земель оборони за їх цільовим призначення, тобто для виконання військовими формуваннями покладених на них функцій та завдань, що порушує правовий режим земель оборони згідно ст. 2 Закону України Про використання земель оборони .

За твердженнями прокурора, 16.05.2019 працівниками КЕВ м. Суми проведено обстеження військового містечка № 1 за адресою: м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 165/57, з метою організації належного обліку, руху та забезпечення якісного стану земельних ділянок Міністерства оборони України, за результатами якого встановлено факт здійснення самовільного, без будь-яких дозвільних документів, незаконного самочинного будівництва на частині самовільно зайнятої земельної ділянки військового містечка №1, яке здійснюється підрядною організацією ТОВ Сумська Девелоперська Компанія на замовлення ТОВ Инеко . Дана земельна ділянка обліковується на картковому обліку та перебуває на балансі КЕВ м. Суми та знаходиться за адресою: м. Суми, вул. Герасима Кондратьева, 165 (військове містечко № 1). Зазначеними суб`єктами підприємницької діяльності шляхом встановлення воріт позбавлено позивачів доступу та законного права користування цією земельною ділянкою за цільовим призначенням, в тому числі й для забезпечення обороноздатності держави.

Директивою Міністра оборони України №Д-29 від 28.04.2006 Про безоплатну передачу військового майна до комунальної власності територіальної громади Сумської міської ради визначено Перелік військового майна, яке безоплатно передається до комунальної власності територіальної громади Сумської міської ради (військове містечко №1).

Відповідно до п. 1 вказаної Директиви начальнику Головного квартирно- експлуатаційного управління Збройних Сил України визначено організувати безоплатне вилучення з балансу квартирно-експлуатаційного відділу міста Полтава військового майна та його безоплатну передачу до комунальної власності територіальної громади Сумської міської ради згідно з згаданим вище Переліком.

До вказаного Переліку військового майна, серед іншого, також входить навчальна майстерня (Інвентарний номер за генпланом 1/57) військового містечка №1.

Згідно акту приймання-передачі військового майна №51 від 13.01.2011 комісія, утворена відповідно до рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 12.01.2011 №50 Про внесення змін до рішення виконавчого комітету від 18.07.2006 №399 Про створення комісії з питань приймання-передачі до комунальної власності територіальної громади міста Суми об`єктів житлового фонду та об`єктів соціальної інфраструктури військового містечка №1 у місті Суми , 11.01.2011 провела обстеження об`єктів соціальної інфраструктури та військового містечка №1 по вул. Кірова (Герасима Кондратьєва), 165 у місті Суми, які належать до сфери управління Міністерства оборони України і передаються до комунальної власності територіальної громади міста Суми.

Відповідно до п.п. 8, 9 Розділу 1 вказаного Акту приймання-передачі військового майна №51 від 13.01.2011 від сфери управління Міністерства оборони України до комунальної власності територіальної громади міста Суми передано майстерню під інвентарним номером за генпланом 1/57.

Згідно з вищевказаною Директивою та Актом приймання-передачі до комунальної власності територіальної громади міста Суми земельні ділянки з числа земель оборони військового містечка №1 не передавалися та відповідний дозвіл на це Кабінетом Міністрів України та Міністром оборони України нікому не надавався.

17.02.2016 між ТОВ Инеко та Управлінням майна комунальної власності Сумської міської ради, правонаступником якого є Департамент забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради, укладено Договір купівлі-продажу нежитлового приміщення в м. Суми по вул. Г. Кондратьєва, 165/57, за умовами якого відповідачу передано у власність нежитлове приміщення площею 1 300,8 м. кв за адресою: м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 165/57, яке є комунальною власністю територіальної громади міста Суми на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 11.03.2015 реєстраційною службою Сумського міського управління юстиції Сумської області.

За твердженнями прокурора, в подальшому ТОВ Инеко в супереч вимог п.9 ч. 1 ст. 1, ч.2 ст.5, ч.2 ст.8, ч.7 ст.18, ч.5 ст.26 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , ст. 9 Закону України Про архітектурну діяльність , ст.ст. 13,77, 84, 149, 212 Земельного кодексу України, ст. 376 ЦК України, ст.1 Закону України Про використання земель оборони , а також інших нормативно-правових актів з питань здійснення будівництва, під приводом реконструкції вказаного нежитлового приміщення, здійснено його повний демонтаж та розпочато повністю нове будівництво з порушенням визначеного порядку на земельній ділянці Міністерства оборони України, без будь-якого дозволу останнього. В зв`язку з цим прокурор зазначав, що відповідач почав незаконне будівництво на частині земельної ділянки військового містечка № 1, посилаючись на лист Управління архітектури та містобудування Сумської міської ради №777/08.01.01-13 від 13.09.2017, яким ТОВ Инеко повідомлено, що надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на існуючу нежитлову будівлю по вул. Герасима Кондратьєва, 165/57, м. Суми для приєднання її до електричних мереж (реконструкцію нежитлових приміщень) не передбачено.

В свою чергу, 20.05.2019 КЕВ м. Суми направило до Управління архітектури та містобудування Сумської міської ради звернення про анулювання листа Управління архітектури та містобудування СМР №777/08.01.01-13 від 13.09.2017 та заборони будівництва.

06.06.2019 Управлінням архітектури та містобудування Сумської міської ради надано відповідь на звернення, згідно якої Управлінням архітектури та містобудування Сумської міської ради не надавались ТОВ Инеко містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки за адресою м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 165/57 й ТОВ Инеко не зверталось до Управління архітектури та містобудування Сумської міської ради з приводу отримання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки за цією адресою у встановленому порядку, відповідно Управління не відмовляло йому у їх наданні.

Крім цього, КЕВ м. Суми звертався до ТОВ Инеко , ТОВ Сумська Девелоперська Компанія з вимогою припинити незаконне будівництво на землях Міністерства оборони України, однак жодних реагувань з їх сторони не відбулося.

Факт самочинного виконання будівельних робіт (влаштування котловану, нове будівництво залізобетонного фундаменту будівлі) за адресою: вул. Герасима Кондратьєва, 165 м. Суми виявлено згідно актів обстеження військового містечка № 1 від 21.08.2019.

Згідно акту обстеження військового містечка №1 від 29.08.2019 виявлено факт самочинного виконання будівельних робіт (влаштування котловану, нове будівництво залізобетонного фундаменту будівлі, пошкодження залізобетонної огорожі, знесення родючого шару землі, перебування та виконання робіт будівельною технікою), про що свідчать фотоматеріали, наявні в матеріалах справи.

Відповідно до інформації Управління капітального будівництва та дорожнього господарства Сумської міської ради від 09.09.2019 №749/09.03 з ТОВ Инеко не укладались договори на залучення коштів пайової участі у розвитку інфраструктури м. Суми по об`єкту Реконструкція нежитлових приміщень під багатоквартирний житловий будинок за адресою: м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 165/57.

Крім цього, на підставі вимоги головного інспектора будівельного нагляду інспекційного відділу Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Сумській області, Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Сумської міської ради проведено позапланову перевірку дотримання вимог містобудівного законодавства на об`єкті: Реконструкція нежитлових приміщень під багатоквартирний житловий будинок по вул. Г.Кондратьєва, 165/57 в м. Суми у період з 28.10.2019 по 12.11.2019, за результатами проведення якої складено Акт №132/1 від 12.11.2019.

Згідно вказаного Акту перевірки №132/1 у робочому проекті (Том 1, Генеральний план - шифр 77-2017-ГП, ситуаційний аркуш 2) зазначено місце розташування об`єкта будівництва за адресою: вул. Г.Кондратьєва, 165/57 у м. Суми.

Відповідно до вимог містобудівної документації, а саме, Плану зонування території м. Суми, розробленого ДП ДНІПРОМІСТО на замовлення Управління архітектури та містобудування Сумської міської ради (договір №581-11-2012 від 25.07.2012), територія за вищевказаною адресою знаходиться в зоні ТР-3 та межує з зоною Ж-3С. Будівництво чи реконструкція під багатоквартирний житловий будинок не відповідає містобудівній документації (ТР-3 це зона СТО, АЗС, автопарків, гаражів, автостоянок; Ж-3С це зона багатоквартирної житлової забудови в межах санітарно-захисної зони).

Згідно вимог вищевказаної містобудівної документації в межах зони ТР-3 не передбачено будівництво чи реконструкція багатоквартирних житлових будинків (пп. 3, п.12, глава 2, розділ II), а в межах зони Ж-ЗС не допускається розміщувати багатоквартирні житлові будинки (пп.2, п.12, глава 2, розділ II План зонування м. Суми ).

В зв`язку з виявленими порушеннями вимог містобудівного законодавства складено Протокол про правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 12.11.2019 №132/1-2 відносно Суми-Южана , Протокол №132/1-1 від 12.11.2019 про адміністративне правопорушення відносно головного інженера проекту ОСОБА_1 та видано Припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил №132/1 від 12.11.2019, який до цього часу залишається не виконаним.

Відповідно до листа Управління архітектури та містобудування Сумської міської ради від 22.11.2019 №1560/08.01-20 за Планом зонування території міста Суми, затвердженим рішенням сесії Сумської міської ради від 06.03.2013 №2180-МР, територія в межах будівництва будівлі за адресою: м. Суми, вул. Г.Кондратьєва, 165/57, віднесена до функціональної зони ТР-3 (Зона СТО, АЗС, автопарків, гаражів, автостоянок) й розміщення багатоквартирних житлових будинків у функціональній зоні ТР-3 Планом зонування не передбачено.

Крім цього, згідно Акту, складеного за результатами проведеного позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів №623/02 від 08.11.2019, працівниками Державної екологічної інспекції у Сумській області встановлено, що у ТОВ Инеко в супереч вимог ст.ст. 120, 125, 126 Земельного кодексу України відсутні правовстановлюючі документи на земельну ділянку під приміщенням за адресою: м. Суми, вул. Г.Кондратьєва, 165/57. В порушення вимог ст.ст. 17, 26 Закону України Про відходи ТОВ Инеко здійснювало розміщення будівельних відходів у невстановлених місцях на території будівельного майданчика за згаданою адресою, а також за відсутності паспортів місць тимчасового розміщення відходів на відповідному виробничому майданчику.

Відповідно до листів КЕВ м. Суми №1889 від 10.10.2019, №1647 від 01.10.2019 та №1476 від 11.09.2019 на даний час протиправно зайнята ТОВ Инеко ділянка військового містечка №1 за адресою: м. Суми, вул. Г.Кондратьєва, 165/57 від самочинно збудованого нерухомого майна не звільнена та будівництво триває.

Таким чином, станом на день звернення з позовом відповідачем вимоги зазначених актів та приписів контролюючих органів залишаються не виконаними, незаконна самочинна капітальна споруда за адресою: м. Суми, вул. Г.Кондратьєва, 165/57 не знесена, відповідна земельна ділянка Міністерства оборони України в межах військового містечка №1 у придатний до використання стан не приведена, отже оборонне відомство, в тому числі КЕВ м. Суми, не може розпоряджатися земельною ділянкою, що унеможливлює використання земель за їх цільовим призначенням - для виконання покладених на нього функцій та завдань у сфері забезпечення обороноздатності держави.

За вищевказаних обставин, прокурор вважав, що будівельні роботи, які проводяться ТОВ Инеко , є самочинним будівництвом, оскільки зазначена земельна ділянка Міністерством оборони України та іншими уповноваженими ним установами та організаціями під проведення зазначених робіт (будівництво житлового будинку або реконструкцію нежитлового приміщення під багатоквартирний житловий будинок) не відводилася та в користування відповідним суб`єктам підприємницької діяльності, в тому числі ТОВ Инеко , не передавалася.

Відповідач, в свою чергу, заперечуючи позовні вимоги вказував, що об`єкт нерухомості за адресою: м. Суми, вул. Г. Кондратьєва, 165/57 не є самочинно збудованим, право власності ТОВ Инеко на нього було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Оскільки в результаті технічного обстеження нежитлових приміщень за адресою: м. Суми, вул. Г.Кондратьєва, 165/57 їх власником, ТОВ Инеко , виявлено, що отримані у власність приміщення неможливо використовувати в існуючому вигляді і вони не підлягають ремонту, зважаючи на стан фундаментів та несучих конструкцій, було прийнято рішення про початок реконструкції цих об`єктів, яка була узгоджена шляхом подання Декларації про початок виконання будівельних робіт № СМ083171422454 від 22.05.2017 року на об`єкт Реконструкція нежитлових приміщень під багатоквартирний житловий будинок за адресою: Сумська область, місто Суми, вул. Герасима Кондратьєва, будинок 165/57 . ТОВ Сумська Девелоперська Компанія на замовлення TOB Инеко здійснює реконструкцію на об`єкті замовника за адресою: Суми, вулиця Герасима Кондратьева, будинок 165/57.

За приписами ст. 1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Вирішуючи питання про наявність ознак самовільного зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що сам лише факт користування земельною ділянкою за відсутності документів, які посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідно встановити наявність у особи в силу закону права на отримання земельної ділянки у власність чи у користування. Отже, самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від користування земельною ділянкою за відсутності належним чином оформлених на неї документів.

Положеннями ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до п.п. б , д ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, застосування інших, передбачених законом, способів.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою в судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства - без оформлення права користування, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Відповідна правова позиція з цього приводу наведена Верховним Судом в постановах від 20.03.2018 у справі № 910/1016/17, від 17.04.2018 у справі № 914/1521/17, від 29.05.2018 у справі № 915/101/15).

Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду (ст. 212 Земельного кодексу України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 116 цього Кодексу громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор, зокрема, зазначав, що земельна ділянка за адресою: м. Суми, вул. Г. Кондратьєва, 165 відноситься до земель оборони та надана для розміщення об`єктів та навчальних полів, та фактично знаходиться в безоплатному та безстроковому користуванні військових формувань, підприємств, установ та організацій Міністерства оборони України. На переконання прокурора, дана земельна ділянка знаходиться на обліку та в користуванні КЕВ м. Суми, право на яку підтверджується Державним актом Б № 018645 від 1987 та Довідкою з державної статистичної звітності станом на 01.01.2016.

Відповідно до п. е ч. 1 cт. 141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Як вище згадувалось, 17.02.2016 між ТОВ Инеко та Управлінням майна комунальної власності Сумської міської ради укладено Договір купівлі-продажу нежитлового приміщення за адресою: м. Суми, вул. Г.Кондратьєва, 165/57, а 23.02.2016 підписано Акт № 3 прийому-передачі нежитлового приміщення за адресою: м. Суми, вул. Г.Кондратьєва, 165/57 до цього Договору купівлі-продажу. Право власності ТОВ Инеко на вищезазначений об`єкт нерухомості зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

За змістом ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, яка перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. Визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачає механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, які виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

З Державного акту про право постійного користування земельною ділянкою Б №018645 від 1987 вбачається, що його видано Вищому артилерійському командному двічі Червонопрапорному училищу імені М.В. Фрунзе, м. Суми, вул. Кірова 165 на земельну ділянку № 1 площею 59,72 га. При цьому, доказів на підтвердження того факту, що КЕВ м. Суми є правонаступником цього навчального закладу матеріали справи не містять.

Разом з цим, в матеріалах справи наявна копія Акту приймання (передачі) будівельних споруд та території військового містечка від 26.03.2019, відповідно до якого КЕВ м. Суми прийняло земельну ділянку площею 56,7940 га, тобто меншою ніж зазначено в Державному акті Б № 018645 від 1987. В цьому Акті взагалі не міститься посилання на вищезазначений Державний акт, він відсутній й в переліку прийнятої облікової та технічної документації.

Відповідно до Довідки державної статистичної звітності № 1031/175-19 від 01.07.2019, яка міститься в матеріалах справи, земельна ділянка орієнтовною площею 56,7940 га частково знаходиться в постійному користуванні Державного ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою Кадетський корпус імені І.Г. Харитоненка - площа земельної ділянки 2,9260 га, кадастровий номер: 5910136300:12:003:0015.

Зазначена земельна ділянка за адресою: вул. Кірова, 165, м. Суми передана у постійне користування Державного ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою Кадетський корпус імені І.Г. Харитоненка на підставі Розпорядження голови Сумської державної адміністрації від 12.07.2013.

Крім цього, із зазначеної вище Довідки державної статистичної звітності вбачається, що частина земельної ділянки знаходиться у приватній власності автокооперативу Марс .

Відповідно до п. 4.18 Інструкції про заповнення бланків державних актів на право власності на земельну ділянку і на право постійного користування земельною ділянкою, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 22.06.2009 №325, у випадку припинення права власності (права користування) земельною ділянкою, добровільної заміни державного акта або поділу чи об`єднання земельної ділянки землевласник (землекористувач) повертає свій примірник державного акта до територіального органу Держкомзему, де зберігається інший примірник державного акта, після чого на них робляться відмітки скасовано . Такі акти залишаються на зберіганні в архіві територіального органу Держкомзему.

Таким чином, зважаючи на той факт, що земельна ділянка за адресою: вул. Кірова (Г.Кондратьева) 165 знаходиться частково в користуванні Державного ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою Кадетський корпус імені І.Г. Харитоненка, частково в приватній власності, Державний акт про право постійного користування земельною ділянкою Б № 018645 від 1987 підлягав поверненню до територіального органу Держкомзему.

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність в матеріалах справи належних доказів на підтвердження того, що земельна ділянка, в 1987 році передана в користування Вищому артилерійському командному двічі Червонопрапорному училищу імені М.В. Фрунзе, м. Суми, вул. Кірова 165 ( Высшему артиллерийскому командному дважды Краснознаменному училищу имени М.В. Фрунзе, г. Сумы, ул. Кирова 165 ) на даний час знаходиться в користуванні Міністерства оборони України.

Підтвердженням цього також є рішення Сумської міської ради від 08.08.2018 № 3745-МР Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки Міністерству оборони України за адресою: м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва,165 , яким Міністерству оборони України надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки площею 59,7940 га за вказаною адресою.

Порядок будівництва нерухомого майна врегульовано відповідними нормативними актами, а саме: Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, законами України: Про основи містобудування , Про регулювання містобудівної діяльності , Про архітектурну діяльність , Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення , Про охорону навколишнього природного середовища , Про екологічну експертизу , Про охорону культурної спадщини .

За змістом до ст. 7 Закону України Про основи містобудування (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державне регулювання у сфері містобудування здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою та Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, а також спеціально уповноваженими органами з питань містобудування та архітектури, іншими органами в порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належного проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

За загальним правилом ч. 4 ст. 376 ЦК України самочинно збудоване нерухоме майно підлягає знесенню особою, яка його здійснила, або за її рахунок.

Планування та забудова земельних ділянок згідно ч. 2 ст. 8 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку.

Самочинне будівництво є порушенням встановлених державою правил та норм здійснення будівництва, що призводить до нераціональної забудови населених пунктів, невідповідності збудованих об`єктів нерухомості встановленим вимогам законодавства, що є порушенням прав територіальної громади, а також питань безпеки під час експлуатації вже збудованого об`єкта, екологічної та санітарно-епідеміологічної безпеки.

Положеннями ст. 212 Земельного кодексу України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки за рішенням суду підлягають поверненню землекористувачам та приведенню їх у придатний для використання стан за рахунок осіб, які їх самовільно зайняли.

З приводу тверджень прокурора про численне порушення будівельних норм та стандартів під час будівельних робіт на об`єкті нерухомості, що належить відповідачу, з посиланням на Акт Управління державного архітектурно-будівельного контролю Сумської міської ради №98 від 17.10.2017, слід зазначити, що висновки Акту Управління державного архітектурно-будівельного контролю Сумської міської ради №98 від 17.10.2017 спростовано під час розгляду Сумським окружним адміністративним судом справи №818/2048/17, а підстава проведення перевірки, за результатами якої складено зазначений Акт, була визнана Сумським окружним адміністративним судом незаконною в межах справи № 818/2049/17. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 10.10.2018 у справі по справі № 818/2049/17 позовну заяву ТОВ Инеко до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Сумської міської ради про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії - задоволено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2018 в справі № 818/2048/17 за позовом ТОВ Инеко до заступника начальника Управління ДАБК СМР, головного спеціаліста Управління ДАБК СМР, Управління ДАБК СМР про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування приписів, позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними дії Управління ДАБК СМР щодо проведення перевірки, визнано протиправними та скасовано приписи. В даній постанові суд зокрема, встановив, що зі складеного за результатами позапланового заходу акту № 98 не встановлено, що під час проведення перевірки була використана та перевірена належна та достовірна документація щодо цього об`єкту будівництва. Судом також визнано необґрунтованими висновки відповідача щодо 100% демонтажу конструкцій будівлі та щодо порушення принципів зонування, оскільки за матеріалами перевірки їх зроблено на підставі візуального огляду, без залучення спеціалістів, отримання відповідних висновків та інших вихідних даних, без яких дійти таких результатів неможливо .

Крім цього, Постанова №10-337/29.01-20 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 31.10.2017 визнана протиправною та скасованою рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 11.10.2018 у справі № 818/262/18; постанова № 55 по справі про адміністративне правопорушення від 31.10.2017 визнана протиправною та скасована рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 21.08.2018 у справі №591/594/18; постанова № 53 по справі про адміністративне правопорушення від 31.10.2017 визнана протиправною та скасована рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 11.04.2019 у справі №591/536/19; припис про зупинення підготовчих та будівельних робіт від 17.10.2017 скасовано постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2018 у справі №818/2048/17; припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил від 17.10.2017 скасовано Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2018 у справі № 818/2048/17.

За приписами ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки є встановленими у рішенні, немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву законність судового акту, який набрав законної сили.

За змістом ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно преамбули та ст. 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.02 у справі за заявою № 48553/99 Совтрансавто-Холдінг проти України та рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 у справі за заявою № 28342/95 Брумареску проти Румунії встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

З огляду на наведене в сукупності із встановленими судовими рішення у вищезгаданих справах обставинами, апеляційний суд визнає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про не доведення прокурором належними та допустимими доказами наявність факту численних порушень будівельних норм та стандартів під час здійснення будівельних робіт на об`єкті відповідача.

Положеннями ст. 41 Конституції України гарантовано кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Право власності в силу вимог ст. 321 ЦК України є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Крім цього, відповідно до ч.2 ст. 328 ЦК України презюмується правомірність набуття власником права власності на майно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У практиці Європейського суду з прав людини (зокрема, у справах Спорронг і Льоннрот проти Швеції , Джеймс та інші проти Сполученого Королівства , Вєренцов проти України , Щокін проти України , Сєрков проти України , Колишній король Греції та інші проти Греції , Булвес АД проти Болгарії , Трегубенко проти України ) напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям одночасно.

Таким чином, зобов`язання відповідача в примусовому порядку за власний рахунок звільнити самовільно зайняту земельну ділянку в межах військового містечка №1 за адресою: м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 165/57 шляхом знесення самочинно збудованого на ній об`єкту нерухомого майна фактично означає знесення належного відповідачу на праві власності майна, що є порушенням його права власності, гарантованого ст.41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Аналогічна правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №902/889/16, від 21.01.2019 у справі №910/22093/17, від 20.02.2019 у справі №910/9259/17, від 12.06.2019 у справі №916/1986/18.

При цьому, відсутність у особи правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне її зайняття у разі правомірності набуття та оформлення в установленому законом порядку розташованого на ній майна. В таких випадках положення ст. 212 ЗК України застосуванню не підлягають. Аналогічний висновок викладено Верховним судом в постанові від 19.06.2019 у справі № 910/4055/18.

За таких обставин, апеляційний суд визнає обґрунтованими висновки суду першої інстанції, що позовні вимоги про зобов`язання відповідача за власний рахунок звільнити самовільно зайняту земельну ділянку в межах військового містечка №1 за адресою: м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва 165/57 шляхом знесення самочинно збудованого на ній об`єкту нерухомого майна, не підлягають задоволенню як безпідставні та необґрунтовані.

З приводу заявлених відповідачем під час розгляду даної справи судом першої інстанції витрат на правничу допомогу слід зазначити, що судові витрати згідно ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом ст. 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено ст. 16 ГПК України.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити в зв`язку із розглядом справи (ч. 8 ст. 129 ГПК України) встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ст. 126 ГПК України).

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. В зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у встановленому Законом України Про адвокатуру та адвокатську діяльність порядку. Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, передбаченому цим Законом.

Визначення договору про надання правової допомоги також наявне в ст.1 цього Закону, отже договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, які визначено договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано главою 63 ЦК України. Зокрема, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, які встановлено договором (ст. 903 ЦК України ).

Положеннями ст. 632 ЦК України врегульовано поняття ціни договору, зокрема, визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

За змістом ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв

Таким чином, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно виходити з встановленого самим договором розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність .

Як встановлено матеріалами справи, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу відповідачем до матеріалів справи долучено витяг з договору надання правничої (правової) допомоги №111/19г від 11.11.2019 з додатком №3 до нього, акти прийняття-передачі по Договору від 13.12.2019, від 19.12.2019, від 26.12.2019, від 16.01.2020, від 05.02.2020, від 12.02.2020, від 25.02.2020; платіжні доручення №97 від 21.01.2020, №98 від 21.01.2020, №99 від 21.01.2020, №145 від 06.02.2020, №146 від 06.02.2020; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №382 від 17.08.2012, ордер серії СМ №105-19 від 13.12.2019.

Згідно наданого відповідачем розрахунку ТОВ Инеко понесло наступні витрати на професійну правничу допомогу за умовами Договору про надання правничої (правової) допомоги №111/19г від 11.11.2019:

- 3 000, 00 грн. за правовий аналіз наданих клієнтом документів по справі №920/1202/19 в частині забезпечення позову, підготовку клопотання про скасування заходів забезпечення позову. Ця сума витрат понесена ТОВ Инеко , що підтверджується платіжним дорученням №97 від 21.01.2020, актом прийняття-передачі від 13.12.2019;

- 2500,00 грн. за представництво інтересів у Господарському суді Сумської області у справі №920/1202/19 в судовому засіданні 19.12.2019. За результатами розгляду клопотання скасовано заходи забезпечення позову. Ця сума витрат понесена ТОВ Инеко , що підтверджується платіжним дорученням від 21.01.2020, № 98, актом прийняття-передачі від 19.12.2019;

- 3 000,00 грн. за аналіз наданих клієнтом документів по справі №920/1202/19, формування позиції по справі, підготовку відзиву на позовну заяву по справі. Ця сума витрат понесена ТОВ Инеко , що підтверджується платіжним дорученням від 21.01.2020 № 99, актом прийняття-передачі від 26.12.2019;

- 2 500,00 грн. за представництво інтересів у Господарському суді Сумської області в судовому засіданні, яке відбулось 16.01.2020 у справі №920/1202/19. Ця сума витрат буде понесена ТОВ Инеко , що підтверджується актом прийняття-передачі від 16.01.2020;

- 3 000,00 грн.. за підготовку відзиву на апеляційну скаргу, подану на ухвалу про скасування заходів забезпечення позову у справі №920/1202/19. Ця сума витрат понесена ТОВ Инеко , що підтверджується платіжним дорученням від 06.02.2020 №145, актом прийняття-передачі від 05.02.2020;

- 3 500,00 грн. за представництво інтересів у Північному апеляційному господарському суді 12.02.2020 при розгляді апеляційної скарги на ухвалу про скасування заходів забезпечення позову у справі №920/1202/19. Ця сума витрат понесена ТОВ ИНЕКО , що підтверджується платіжним дорученням від 06.02.2020 № 146, актом прийняття-передачі від 12.02.2020;

- 2 500, 00 грн. за представництво інтересів у Господарському суді Сумської області в судовому засіданні, яке відбулось 25.02.2020 у справі №920/1202/19. Ця сума витрат буде понесена ТОВ Инеко , що підтверджується актом прийняття-передачі від 25.02.2020.

- 2 500,00 грн. за представництво інтересів у Господарському суді Сумської області в судовому засіданні, яке відбулось 22.06.2020 у справі №920/1202/19. Ця сума витрат буде понесена ТОВ Инеко , що підтверджується Додатком № 3 від 13.12.19 до Договору про надання правничої (правової)допомоги №111/19 г від 11.11.2019;

- 8 000, 00 грн. у випадку повної відмови у задоволенні позову судом першої інстанції і сплачується протягом двадцяти днів з дня оголошення рішення

Загальна сума витрат станом на день подання цього розрахунку становила 30 500,00 грн.

Надані відповідачем Договір, Додаток, акти прийняття-передачі та платіжні доручення не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Аналогічна правова позиція наведена в додатковій постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18.

Таким чином, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, а також неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України ).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

За приписами ч. 6 ст.126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу, зокрема вказавши, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Надалі Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду підтвердила цей висновок в постанові від 22.11.2019 у справі № 902/347/18 та в постанові від 22.11.2019 у справі № 910/906/18, зазначивши, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).

За змістом постанови від 22.11.2019 у справі № 902/347/18 Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зауважила, що викладена в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 правова позиція має враховуватись при вирішенні усіх наступних спорів у подібних правовідносинах.

Проте, позивачами не наведено жодних спростувань, що заявлена відповідачем до стягнення сума витрат на правову допомогу є не співрозмірною щодо витраченого адвокатом часу та об`єму виконаної роботи, та не відповідає критерію розумності їх розміру.

З огляду на наведене, сукупність доказів щодо витраченого адвокатами часу та об`єму виконаної роботи, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що заявлений відповідачем до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг й виконаних робіт та ціною позову, відтак підлягає задоволенню в заявленому до стягнення розмірі, а саме, в рівних частинах по 15 250,00 грн. з кожного з позивачів.

Доводи апелянтів з приводу неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення вимог процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення, а також з приводу невідповідності висновків місцевого суду обставинам справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

За рішенням від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянтів за текстом їх апеляційних скарг не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянтів по суті їх скарг в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст. 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Квартирно-експлуатаційного відділу міста Суми та Заступника військового прокурора Сумського гарнізону Центрального регіону України залишити без задоволення, рішення Господарського суду Сумської області від 13.07.2020 у справі № 920/1202/19 - без змін.

Матеріали справи № 920/1202/19 повернути до Господарського суду Сумської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 288-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 06.04.2021

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді С.Р. Станік

К.В. Тарасенко