Постанова

від 30.03.2021 по справі 905/2999/17

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" березня 2021 р. Справа № 905/2999/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Білоусова Я.О. , суддя Шевель О.В.

за участі секретаря судового засідання Ярітенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» (вх. №322Д) на ухвалу господарського суду Донецької області від 23.12.2020 (ухвалу постановлено суддею Паляницею Ю.О. 23.12.2020, у приміщенні господарського суду Донецької області, повний текст ухвали складено 28.12.2020) у справі №905/2999/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Імпульс-2008» , м. Маріуполь

до Державного підприємства «Донецька залізниця» , м. Донецьк (правонаступник - Акціонерне товариство «Українська залізниця» )

про стягнення 2634731,71 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою господарського суду Донецької області від 23.12.2020 у справі №905/2999/17 скаргу ТОВ «Імпульс-2008» б/н від 23.10.2020 задоволено; визнано неправомірною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) щодо невжиття заходів примусового виконання наказу господарського суду Донецької області від 25.04.2018р. у справі №905/2999/17; зобов`язано Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) усунути порушення (поновити порушене право заявника), шляхом вжиття всіх необхідних заходів для фактичного повного виконання рішення господарського суду Донецької області від 22.03.2018р. у справі №905/2999/17 у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження» .

АТ «Українська залізниця» звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати ухвалу господарського суду Донецької області від 23.12.2020 у справі №905/2999/17 та прийняти нову ухвалу, якою відмовити ТОВ «Імпульс-2008» в задоволенні скарги на бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) щодо невжиття заходів примусового виконання наказу господарського суду Донецької області від 06.10.2017 у справі №905/2999/17; судові витрати покласти на ТОВ «Імпульс-2008» .

В обгрунтування апеляційної скарги АТ «Українська залізниця» зазначає, зокрема, що Законами України Про внесення змін до деяких законів України щодо підприємств залізничного транспорту, майно яких розташоване на території проведення антитерористичної операції , а також Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування встановлено мораторій на звернення стягнення на активи АТ «Українська залізниця» , в тому числі і за зобов`язаннями ДП Донецька залізниця , що відповідно Закону України Про виконавче провадження є підставою для зупинення відповідних виконавчих проваджень.

08.02.2021 від АТ «Українська залізниця» надійшли письмові пояснення до апеляційної скарги (вх.№1643), в яких заявник апеляційної скарги просив, зокрема:

- приєднати до матеріалів справи копії свідоцтва про право власності, витяги про реєстрацію права власності на нерухоме майно та протокольного рішення Прем`єр - міністра України від 24.07.2020;

- витребувати матеріали зведеного провадження ЗВП №62662285, до складу якого входить виконавче провадження, відкрите на виконання рішення суду по справі №905/2999/17.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючий суддя Зубченко І.В., Радіонова О.О., Чернота Л.Ф.) від 15.02.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою та призначено розгляд справи на 10.03.2021.

Відповідно до розпорядження Східного апеляційного господарського суду щодо повторного автоматизованого розподілу справи та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.03.2021 у зв`язку з відпусткою судді Зубченко І.В. для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Білоусова Я.О., суддя Шевель О.В.

Згідно положень ст. 32 Господарського процесуального кодексу України у разі зміни складу суду на стадії підготовчого провадження розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. У разі зміни складу суду на стадії розгляду справи по суті суд повторно розпочинає розгляд справи по суті, крім випадку, коли суд ухвалить рішення про повторне проведення підготовчого провадження.

09.03.2021 від Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) електронною поштою надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№2874), в якому зазначається, що в межах зведеного виконавчого провадження 11.01.2021 винесено постанову про арешт коштів боржника (АТ «Українська залізниця» ) на загальну суму боргу 21092777,08 грн. 18.01.2021 та 21.01.2021 на депозитний рахунок відділу надійшли кошти. У зв`язку з чим, 04.02.2021 державним виконавцем на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України Про виконавче провадження винесено постанову про закінчення виконавчих проваджень, зокрема, ВП №56910232. З огляду на викладене державний виконавець зазначав про відсутність предмету спору, оскільки рішення виконано у повному обсязі, а також просив розглянути апеляційну скаргу без участі представника відділу. До відзиву надана, зокрема, постанова про закінчення виконавчого провадження №56910232.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.03.2021 відкладено розгляд справи на 30.03.2021.

15.03.2021 від ТОВ «Імпульс-2008» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому товариство просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу - без змін (вх.№3101).

29.03.2021 від АТ «Українська залізниця» електронною поштою надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів майна щодо суб`єкта (вх.№3649).

29.03.2021 від ТОВ «Імпульс-2008» електронною поштою надійшли заперечення проти клопотання боржника про долучення документів до матеріалів справи (вх.№3691), в якому воно також просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу - без змін.

У судовому засіданні представники АТ «Українська залізниця» підтримали доводи та вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити, також наполягали на клопотанні про долучення до матеріалів справи нових доказів.

Розглянувши клопотання АТ «Українська залізниця» про прийняття нових доказів (зокрема, копій свідоцтва про право власності, витягів про реєстрацію права власності на нерухоме майно та протокольного рішення за результатами наради під головуванням Прем`єр - міністра України від 24.07.2020, інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів майна щодо суб`єкта), колегія суддів зазначає, що відповідно положень ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Проте, відповідних обґрунтувань АТ «Українська залізниця» не надано, не доведено неможливість отримання та своєчасного надання суду першої інстанції відповідних документів. А тому, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для прийняття їх до розгляду.

Необхідно також зазначити, що вказана інформаційна довідка була надіслана заявником електронною поштою як електронний документ.

Відповідно до ст. 5 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Згідно положень ст. 6 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Відносини, пов`язані з використанням удосконалених та кваліфікованих електронних підписів, регулюються Законом України "Про електронні довірчі послуги". Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах.

Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". У разі надсилання електронного документа кільком адресатам або його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа. Якщо автором створюються ідентичні за документарною інформацією та реквізитами електронний документ та документ на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу. Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством ; у визначених законодавством випадках може бути пред`явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії. Електронна копія електронного документа засвідчується у порядку, встановленому законом. Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством (ст. 7 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг ).

Відповідно до ст. 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Проте, всупереч вищенаведеним нормам законодавства електронний документ - Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів майна щодо суб`єкта не засвідчена електронним цифровим підписом. У клопотанні про її долучення до матеріалів справи заявником не зазначено про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Крім того, огляд цього електронного документа дозволяє встановити наявність в ньому виправлень, зокрема, на першому та останньому аркушах замальовано дані особи, за запитом якої було отримано відповідну інформацію. Вказане втручання у зміст електронного документа не дає можливість суду виключити і наявність інших виправлень в ньому, що відповідно може викликати сумнів у достовірності вказаного електронного доказу, та відповідно перешкоджає прийняттю його судом до розгляду.

Колегія суддів також не вбачає підстав для задоволення клопотання боржника про витребування матеріалів виконавчого провадження з підстав, передбачених ч. 3 ст. 269 ГПК України, оскільки заявник не надав доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, а вказані докази не були предметом розгляду у суді першої інстанції.

Крім того, відповідно до ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Проте, заявником всупереч положенням ст. 81 ГПК України не доведено неможливість самостійно (як сторони виконавчого провадження) звернутися до органу виконавчої служби, ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження, зробити за необхідності відповідні копії та надати їх суду.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.

Рішенням господарського суду Донецької області від 22.03.2018 у справі №905/2999/17 задоволено позовні вимоги (з урахуванням змісту заяви б/н б/д про збільшення розміру позовних вимог) ТОВ «Імпульс-2008» до ДП «Донецька залізниця» про стягнення пені у розмірі 637708,13 грн, нарахованої за період з 22.04.2016р. по 14.11.2016р., 3% річних за період з 22.04.2016р. по 21.01.2018р. включно у розмірі 404265,72 грн., інфляційних втрат за період з травня 2016 року по грудень 2017 року у розмірі 1592757,86 грн. за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань по оплаті товару за договором №Д/Т15563/НЮ від 07.12.2015р.; стягнуто з ДП «Донецька залізниця» на користь ТОВ «Імпульс-2008» пеню - 637708,13 грн., 3% річних - 404265,72 грн., інфляційні нарахування - 1592757,86 грн., а також судовий збір в сумі 39520,98 грн.

25.04.2018 на виконання рішення суду видано відповідний наказ.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 16.07.2020 у справі №905/2999/17 (залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 02.09.2020) заяву б/н від 27.09.2019 ТОВ «Імпульс-2008» про заміну сторони виконавчого провадження задоволено; замінено сторону виконавчого провадження №56910232 по виконанню наказу господарського суду Донецької області від 25.04.2018р. у справі №905/2999/17 про стягнення з ДП «Донецька залізниця» (ідентифікаційний код 01074957) на користь ТОВ «Імпульс-2008» (ідентифікаційний код 35751643) 2674252,59 грн, а саме: боржника - ДП «Донецька залізниця» (ідентифікаційний код 01074957) його правонаступником - АТ «Українська залізниця» (ідентифікаційний код 40075815).

15.10.2020 ТОВ «Імпульс-2008» звернулося до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Харків) із заявою про вжиття заходів з примусового виконання судового рішення, в якій повідомило орган примусового виконання рішень про те, що на підставі ухвали господарського суду Донецької області від 16.07.2020 у справі №905/2999/17 здійснено заміну сторони виконавчого провадження, а саме: боржника - Державне підприємство «Донецька залізниця» (ідентифікаційний код 01074957) на нового божника (правонаступника) - Акціонерне товариство «Українська залізниця» (ідентифікаційний код 40075815). У зв`язку з тим, що станом на день звернення з даною заявою рішення не виконано, стягувач просив: винести постанову про арешт майна (коштів) боржника; зобов`язати боржника надати відомості щодо належного йому майна; отримати в органах доходів і зборів інформацію про наявні у боржника рахунки, а також про його дебіторську заборгованість; зобов`язати боржника протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження подати декларацію про його доходи та майно; провести перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження; здійснити реєстрацію обтяжень майна боржника, вжити інших заходів щодо примусового виконання наказу господарського суду Донецької області у справі №905/2999/17.

У відповідь на зазначене звернення стягувача начальник відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Харків) листом від 19.10.2020 №8544/02.3-49/19037 повідомив про те, що у відділі перебуває ЗВП 62662285 від 27.07.2020, до якого входить ВП 56910232 з примусового виконання наказу №905/2999/17, виданого господарським судом Донецької області 25.04.2018, стосовно стягнення заборгованості з боржника АТ Українська залізниця (код ЄДРПОУ 40075815). На теперішній час стосовно АТ «Українська залізниця» вживаються заходи щодо перевірки майнового стану боржника. Водночас, застосування заходів примусового виконання рішень є недоцільним, оскільки Законом України «Про визнання таким, що втратив чинність Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» встановлена заборона вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим законом були включені до переліків, затверджених Законом України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» , протягом трьох років з дня набрання чинності цим законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. Крім того, у вказаній відповіді державний виконавець посилався на те, що Законом України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» передбачено встановлення мораторію на звернення стягнення на активи боржника за зобов`язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

26.10.2020 ТОВ «Імпульс-2008» звернулося до господарського суду Донецької області зі скаргою б/н від 23.10.2020 на бездіяльність ВПВР Управління забезпечення виконання рішень у Донецькій області Східного МРУ МЮ (м. Харків), в якій просило:

- визнати неправомірною бездію Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Харків) в частині невжиття заходів з примусового виконання рішення господарського суду Донецької області за наказом господарського суду Донецької області від 25.04.2017 у справі №905/2999/17;

- зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Управління усунути порушення (поновити порушене право заявника) шляхом забезпечення виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Харків) невідкладно та вжити всі необхідні заходи з примусового виконання рішення господарського Донецької області за наказом господарського суду Донецької області від 25.04.2017 у справі №905/2999/17, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» , в тому числі, звернути стягнення на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, в тому числі, кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Приймаючи оскаржувану ухвалу від 23.12.2020 суд першої інстанції виходив з такого:

- системний аналіз змісту Закону України Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" разом з іншими заборонами та мораторіями на звернення стягнення на майно боржників - державних підприємств, встановленими на момент прийняття цього Закону, свідчить про їх спрямування на необхідність збереження об`єктів права державної власності, які були включені до переліків, затверджених Законом України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» , у зв`язку з їх стратегічним значенням для української економіки та національної безпеки з метою запобігти безконтрольному відчуженню майна, що складає єдиний майновий комплекс, у тому числі через застосування позаприватизаційних процедур. Винятком із зазначеної заборони є стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. Тобто п. 3 розділу III. Прикінцевих та перехідних положень даного Закону України з усього складу майна підприємства, призначеного для його діяльності, яким також є нерухоме майно (будівлі, споруди, земельні ділянки тощо), передбачено можливість звернення стягнення лише на конкретні види майна цього підприємства, зокрема, грошові кошти, що узгоджується з положеннями чинного законодавства України, а також відповідає меті та суті Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» . У зв`язку з чим місцевий господарський суд дійшов висновку, що доводи органу примусового виконання рішення, щодо недоцільності застосування заходів примусового виконання рішення господарського суду Донецької області від 22.03.2018 по справі №905/2999/17 (ВП №56910232) є безпідставними.

З огляду на викладене, враховуючи, що виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, приймаючи до уваги, що однією із засад інституту виконавчого провадження є обов`язковість судового рішення, з метою відновлення законних прав стягувача, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги скарги в частині визнання неправомірною бездіяльності Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) щодо невжиття заходів примусового виконання наказу господарського суду Донецької області від 25.04.2018р. у справі №905/2999/17 є правомірними та такими, що підлягають задоволенню;

- щодо необхідності зобов`язання органу примусового виконання рішень усунути порушення, суд зазначив, що вжиття заходів для належного та своєчасного примусового виконання рішення є компетенцією державного виконавця, і суд у межах розгляду скарги не може зобов`язувати його вчиняти ті чи інші дії для виконання наказу (в тому числі, зобов`язати звернути стягнення на кошти боржника), оскільки вибір заходів по примусовому виконанню рішення суду та послідовності їх застосування віднесено до компетенції державного виконавця. Разом з тим, враховуючи норми ст. 343 ГПК України суд дійшов висновку про зобов`язання Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) усунути порушення (поновити порушене право заявника) шляхом вжиття всіх необхідних заходів для фактичного повного виконання рішення господарського суду Донецької області від 22.03.2018 у справі №905/2999/17 у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження» .

Надаючи правову кваліфікацію обставинам справи, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно ч.1 ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до ч. 1 ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно ст. 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Колегія суддів звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах "Півень проти України" від 29.06.2004 заява №56849/00, "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997).

Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 06.10.2011 у справі "Агрокомплекс проти України").

У рішенні від 15.10.2009 Європейський суд з прав людини у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" вказав на те, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу.

Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.

У справі "Фуклев проти України" (рішення від 07.06.2005) Європейський суд з прав людини вказав, що держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.

Тобто у даній ситуації слід керуватися інтересами стягувача, оскільки останній вправі очікувати від держави вчинення всіх дій, які б наближали його до виконання судового рішення. У цьому сенсі наявність невиконаного судового рішення не вселятиме стягувачеві надію, що Україна як держава робить усе, аби наблизити його до бажаної ним законної мети - виконання судового рішення, як стадії реалізації права на справедливий суд у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження» , як спеціальний нормативний акт, що регулює порядок здійснення виконавчого провадження.

Так, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст. 1 Закону України Про виконавче провадження ).

Відповідно до ст. 2 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Згідно ч.1 ст. 5 Закону України Про виконавче провадження примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до ст. 10 Закону України Про виконавче провадження заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Згідно положень ст. 18 Закону України Про виконавче провадження виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України №5-рп/2013 від 26.06.2013 у справі №1-7/2013 виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Також у рішенні №2-р(ІІ)/2019 від 15.05.2019 у справі №3-368/2018(5259/18) Конституційний Суд України, взяв до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист та зазначив, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом. Визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

20.10.2019 набрав чинності Закон України Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації (далі - Закон №145-ІХ).

Відповідно до п.3 розділу ІІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №145-ІХ забороняється вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України Про виконавче провадження щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації , протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.

До додатку 2 Перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані до Закону України Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації станом на 20.10.2019 включено АТ Українська залізниця .

Системний аналіз змісту даної норми разом з іншими заборонами та мораторіями на звернення стягнення на майно боржників - державних підприємств, встановленими на момент прийняття Закону № 145-ІХ, свідчить про їх спрямування на необхідність збереження об`єктів права державної власності, які були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", у зв`язку з їх стратегічним значенням для української економіки та національної безпеки з метою запобігти безконтрольному відчуженню майна, що складає єдиний майновий комплекс, у тому числі через застосування позаприватизаційних процедур. Винятком із зазначеної заборони є стягнення на грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.

Тобто, вказаною нормою Закону №145-ІХ з усього складу майна підприємства, призначеного для його діяльності, яким також є нерухоме майно (будівлі, споруди, земельні ділянки тощо), передбачено можливість звернення стягнення лише на конкретні види майна цього підприємства, зокрема, стягнення грошових коштів боржників у будь-яких правовідносинах, а також стягнення товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. Такої позиції дотримується Верховний Суд, зокрема, у постановах від 18.08.2020 у справі №911/5057/15, 14.08.2020 у справі №910/7187/19, 15.09.2020 у справі №910/5702/19.

Крим того, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/12809/19 визнав помилковим посилання скаржника на те, що передбачена пунктом 3 Розділу III "Перехідні та прикінцеві положення" Закону №145-ІХ можливість проводити виконавчі дії стосується лише стягнення тих грошових коштів і товарів, які були передані у заставу за кредитними договорами, оскільки положення щодо заборони вчинення виконавчих дій, передбаченої вказаною нормою, слід застосовувати таким чином, що така заборона не поширюється на стягнення грошових коштів боржників у будь-яких правовідносинах, а також окремо на стягнення товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами, які були ними укладені.

Аналогічні висновки щодо застосування пункту 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 145-ІХ викладені в ухвалах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі №910/13346/18, від 29.04.2020 у справі №910/6948/19, у яких Суд визнав очевидними і такими, що не викликають розумних сумнівів висновки судів про можливість вчинення виконавчих дій щодо АТ "Укрзалізниця" стосовно стягнення грошових коштів.

Щодо посилань органу примусового виконання рішень та заявника апеляційної скарги на положення п. 5-1 Розділу 3 "Перехідні та прикінцеві положення" Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» , якими передбачено, що до проведення відповідно до законодавства інвентаризації і оцінки майна підприємств залізничного транспорту, що розміщене на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та затвердження передавального акта щодо цього майна Товариству як правонаступнику прав і обов`язків зазначених підприємств встановлено мораторій на звернення стягнення на активи Товариства за зобов`язаннями таких підприємств, колегія суддів зазначає таке.

Як зазначалося, ухвалою господарського суду Донецької області від 16.07.2020 у даній справі замінено сторону виконавчого провадження №56910232 по виконанню наказу господарського суду Донецької області від 25.04.2018 у справі №905/2999/17, а саме: боржника - ДП "Донецька залізниця" його правонаступником - АТ "Українська залізниця".

При цьому, судом було встановлено, що датою виникнення універсального правонаступництва АТ "Укрзалізниця" щодо підприємств залізничної галузі, які припиняються шляхом злиття, слід вважати дату його державної реєстрації - 21.10.2015, з якої воно є правонаступником ДП "Донецька залізниця", а положення Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» фактично передбачають перехід майна (прав та обов`язків) підприємств залізничного транспорту, розміщених на території проведення антитерористичної операції, до АТ "Укрзалізниця".

Отже, відповідачем (боржником) у даній справі є АТ "Українська залізниця" та відповідні зобов`язання ДП "Донецька залізниця", які були предметом спору у цій справі, наразі є зобов`язаннями АТ "Українська залізниця" як правонаступника ДП "Донецька залізниця".

Необхідно звернути увагу, що під час розгляду справи в суді першої інстанції матеріалами справи не було беззаперечно доведено, що все майно ДП "Донецька залізниця", на яке може бути звернуто примусове стягнення, знаходиться на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. А тому, доводи щодо можливості розповсюдження мораторію, передбаченого п. 5-1 Розділу 3 "Перехідні та прикінцеві положення" Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» , на зобов`язання, що були предметом спору у даній справі, так само беззаперечно не обґрунтовані заявником.

Слід також зазначити, що розділ 3 "Перехідні та прикінцеві положення" цього Закону, доповнений пунктами 5-1 та 5-2 згідно із Законом № 1787-VIII від 20.12.2016 та викладений в редакції із змінами, внесеними згідно із Законом №2604-VIII від 18.10.2018.

При цьому, Закон №2604-VIII від 18.10.2018 набрав чинності 12.01.2019, проте Закон №145-ІХ набрав чинності 20.10.2019, тобто пізніше.

З огляду на системний аналіз змісту пункту 3 розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 145-ІХ Верховний Суд у постанові від 20.11.2020 у справі №910/12809/19 висловив правову позицію, відповідно до якої законодавець, забороняючи вчиняти виконавчі дії, за винятком стягнення грошових коштів боржників у будь-яких правовідносинах, врахував також інші заборони та мораторії на звернення стягнення на майно боржників - державних підприємств, встановлені на момент прийняття Закону № 145-ІХ.

Колегія суддів наголошує, що ст. 18 Закону України Про виконавче провадження передбачає обов`язок виконавця вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

З моменту звернення у належний спосіб до органів виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження, стягувач має право розраховувати, що компетентний орган здійснить всі можливі заходи для виконання постановленого судового рішення, що набрало законної сили.

Окрему увагу необхідно приділити тим обставинам, що особливий порядок виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи встановлено статтею 4 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень , згідно частини 1 якої виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України Про виконавче провадження , з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Так, відповідно до ч. 2 та 3 ст. 4 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень у разі, якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2-4, 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.

Суд зазначає, що обставини, передбачені частинами 2 та 3 статті 4 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень , є окремими та самостійними підставами для переходу до процедури виконання рішення за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відтак, лише по факту спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, тобто після закінчення цього строку, рішення суду повинно виконуватися відповідно до положень ч. 2 та 3 ст.4 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень .

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №905/3773/14-908/5138/14, від 12.08.2019 у справі №905/2986/16.

Таким чином, навіть за умов розповсюдження мораторію, передбаченого п. 5-1 Розділу 3 "Перехідні та прикінцеві положення" Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» на зобов`язання, що були предметом спору у даній справі, вказане не звільняє державного виконавця від необхідності вчинення дій (застосування механізмів), передбачених статтею 4 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень .

Потрібно зазначити, що навіть якщо взяти до уваги тлумачення боржником вказаних положень Законів «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» та «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» щодо запровадження мораторію як таких, що мають наслідком зупинення виконавчого провадження відповідно до п.11 ч. 1 ст. 34 Закону України Про виконавче провадження , то матеріали справи не містять відомостей про вчинення таких дій. При цьому, з боку АТ Українська залізниця не надано доказів оскарження дій (бездіяльності) виконавця щодо незупинення виконавчого провадження, якщо боржник вважав таку бездіяльність неправомірною. А тому, у державного виконавця були відсутні підстави не вчиняти виконавчі дії за виконавчим документом.

Відповідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів звертає увагу, що чинне законодавство, зокрема, Закон України Про виконавче провадження встановлює певний порядок вчинення виконавчих дій та не надає державному виконавцю права вільного розсуду визначати доцільно чи недоцільно вживати їх взагалі. А тому, він зобов`язаний вчиняти всіх необхідних заходів для повного та своєчасного виконання рішення суду відповідно до закону, а не крізь призму суб`єктивного сприйняття доцільності вирішувати питання: чи здійснювати виконання за виконавчим документом, чи ні.

Статтею 343 ГПК України передбачено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

З урахуванням змісту вказаної норми, колегія суддів вважає вірним висновок місцевого господарського суду про задоволення скарги і зобов`язання Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) усунути порушення (поновити порушене право заявника), шляхом вжиття всіх необхідних заходів для фактичного повного виконання рішення господарського суду Донецької області від 22.03.2018 у справі №905/2999/17 у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження» .

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали - без змін.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Українська залізниця залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Донецької області від 23.12.2020 у справі №905/2999/17 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 06.04.2021.

Головуючий суддя О.О. Крестьянінов

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя О.В. Шевель