Постанова

від 31.03.2021 по справі 752/25635/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 752/25635/17 Головуючий у 1 інстанції: Плахотнюк К.Г.

провадження №22-ц/824/3902/2021 Головуючий суддя: Олійник В.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 березня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Головуючого судді: Олійника В.І.,

суддів: Желепи О.В., Кулікової С.В.,

при секретарі: Карпенку В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Автопідприємства Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Секретаріату Кабінету Міністрів України, Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, Автопідприємства Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, про стягнення середньомісячного заробітку, -

в с т а н о в и в :

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, який уточнив в ході розгляду справи та обґрунтовував тим, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 19 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 03 березня 2016 року, позов задоволено частково. Скасовано наказ від 30.10.2014 року №811-к про звільнення ОСОБА_1 з посади директора АП ГФД СКМ України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора АП ГФД СКМ України. Поновлено дію контракту від 28.01.2013 року, укладеного між ОСОБА_1 та АП ГФД СКМ України. Стягнуто з АП ГФД СКМ України на користь ОСОБА_1 середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 131 032 грн. 50 коп.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.10.2016 року зазначені судові рішення залишено без змін.

Зазначав, що станом на день звернення до суду з цим позовом рішення суду в частині поновлення позивача по посаді не виконано.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2016 року задоволено клопотання боржника - Секретаріату Кабінету Міністрів про зупинення виконання рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19.01.2016 року до закінчення касаційного провадження.

Вперше ОСОБА_1 було запрошено до Автопідприємства для ознайомлення з наказом про поновлення на роботі листом №365 від 25.09.2017 року, який отриманий останнім 27.09.2017 року.

Проте, ОСОБА_1 у зв`язку із запланованим від`їздом за межі міста Києва не зміг з`явитися на підприємство.

Таким чином, позивач вважав, що відповідач намагався ознайомити його (позивача) з наказом №433 від 21.06.2016 року лише наприкінці вересня 2017 року, і зазначене свідчить про недопуск його до виконання своїх попередніх посадових обов`язків, що є обов`язковою складовою в процедурі поновлення на роботі.

З огляду на викладене вище, ОСОБА_1 просив стягнути на свою користь солідарно з відповідачів середньомісячний заробіток у розмірі 263 324 грн. 10 коп.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 20 листопада 2020 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Автопідприємства Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України на користь ОСОБА_1 середньомісячну заробітну плату в розмірі 94 419 грн., стягнуто з Автопідприємства Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України на користь держави судовий збір у розмірі 1 600 грн.

Рішення суду в частині стягнення середнього заробітку в межах платежів за один місяць, а саме, в розмірі 11 540 грн. 10 коп. (22 робочі дні) допущено до негайного виконання.

В апеляційній скарзі Автопідприємства Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Скарга обгрунтована тим, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 19 січня 2016 року не покладало зобов`язання на апелянта поновити ОСОБА_1 на посаді і як установлено під час апеляційного розгляду справи, таке перебуває поза межами його повноважень. Також зазначав, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки факту обізнаності ОСОБА_1 щодо поновлення його на посаді.

ОСОБА_1 подав до апеляційного суду відзив, в якому зазначає, що апеляційна скарга є безпідставною, а вимоги про скасування рішення та про відмову в позові такими, що не підлягають задоволенню.

Зазначає, що Автопідприємством не оспорюється факт затримки виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 січня 2016 року в частині поновлення позивача на посаді директора та період, за який оскаржуваним рішенням суду стягнуто заробіток у зв`язку із затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі. Вказує, що затримка виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 січня 2016 року тривала від 19 січня 2016 року до 21 січня 2018 року, що становить 502 робочі дні, а зважаючи на середньоденний заробіток позивача, сума стягнення за цей період має становити 263 324 грн. 10 коп.

Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що саме за клопотанням, в тому числі й відповідача Автопідприємства Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України у період від 19.01.2016 року до 05.10.2016 року було зупинено виконання судового рішення.

З приводу позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середньомісячного заробітку з підстав невиконання рішення суду щодо його поновлення на роботі за період від 06.10.2016 року до 21.01.2018 року з тих підстав, що з наказом про поновлення на роботі його було ознайомлено тільки 22 січня 2018 року, то суд не прийнявзазначені обставини, як такі, що є підставою для задоволення заявленого позову у повному обсязі, оскільки зазначені позивачем причини щодо неможливості його прибуття до відповідача 27 вересня 2017 року - запланований від'їзд за межі міста Києва та області, а також неповернення до міста Києва в запланований ним час 31 жовтня 2017 року не є поважними.

Крім того, суд вказав, що 22 січня 2018 року позивач ознайомився не тільки з наказом секретаря Кабінету Міністрів України від 10.11.2017 року №478-к про внесення змін до наказу від 21.06.2016 року №433-к Про поновлення на посаді ОСОБА_1 , яким було змінено дату його поновлення на посаді директора Автопідприємства, а й з наказом Міністра Кабінету Міністрів України №434-к від 21.06.2016 року про його звільнення з посади директора Автопідприємства у зв`язку з закінченням терміну дії контракту - 01.02.2016 року.

Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Судом встановлено, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 19.01.2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 03.03.2016 року, позов задоволено частково. Скасовано наказ від 30.10.2014 року №811-к про звільнення ОСОБА_1 з посади директора АП ГФД СКМ України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора АП ГФД СКМ України. Поновлено дію контракту від 28.01.2013 року, укладеного між ОСОБА_1 та АП ГФД СКМ України. Стягнуто з АП ГФД СКМ України на користь ОСОБА_1 середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 131 032 грн. 50 коп.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.10.2016 року зазначені судові рішення залишено без змін.

Звернувшись до суду з позовом, представник позивача зазначав, що станом на день звернення до суду з цим позовом рішення суду в частині поновлення позивача по посаді не виконано. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.05.2016 року задоволено клопотання боржника - Секретаріату Кабінету Міністрів про зупинення виконання рішення Голосіївського районного суду

міста Києва від 19.01.2016 року до закінчення касаційного провадження. Вперше його ( ОСОБА_1 ) було запрошено до Автопідприємства для ознайомлення з наказом про поновлення на роботі листом №365 від 25.09.2017 року, який отриманий останнім 27.09.2017 року. Проте, він ( ОСОБА_1 ) у зв`язку із запланованим від`їздом за межі міста Києва не зміг з`явитися на підприємство. Таким чином, відповідач намагався ознайомити його (позивача) з наказом №433 від 21.06.2016 року лише наприкінці вересня 2017 року, зазначене свідчить про не допуск його до виконання своїх попередніх посадових обов`язків, що є обов`язковою складовою в процедурі поновлення на роботі.

Відповідачі заперечуючи проти позову зазначили, що Автопідприємство Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України неодноразово робило спроби викликати ОСОБА_1 для ознайомлення із зазначеними вище наказами. Однак, останній з`явився на Автопідприємство і ознайомився з наказами лише 22.01.2018 року, що свідчить про навмисне уникнення від ознайомлення з наказами.

Крім того, як видно зі змісту рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10.01.2019 року, яке набрало законної сили 13.06.2019 року судом відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Секретаріату Кабінету Міністрів України, Автопідприємства Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, третя особа без самостійних вимог - Господарсько-фінансовий департамент Секретаріату Кабінету Міністрів України, про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.

За правилами ст.236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Правила статті 236 КзпП України не позбавляють суд права вирішувати такий спір у порядку позовного провадження.

Судом встановлено, що за ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.05.2016 року задоволено клопотання боржника - Секретаріату Кабінету Міністрів про зупинення виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19.01.2016 року до закінчення касаційного провадження.

Судом касаційної інстанції завершено розгляд справи 05.10.2016 року шляхом постановлення ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, якою оскаржувані судові рішення, а саме рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19.01.2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 03.03.2016 року залишено без змін.

На підставі викладеного суд прийшов до вірного висновку, що саме за період від 19.01.2016 року до 05.10.2016 року з Автопідприємства Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, яке є належним відповідачем та має відповідати за заявленими вимогами, підлягала до стягнення сума середньомісячної заробітної плати у розмірі 94 419 грн.

До зазначених висновків суд дійшов у зв`язку з тим, що саме за клопотанням, в тому числі й відповідача Автопідприємства Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України у зазначений період було зупинено виконання судового рішення.

З приводу позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середньомісячного заробітку з підстав невиконання рішення суду щодо його поновлення на роботі за період від 06.10.2016 року до 21.01.2018 року, з тих підстав, що з наказом про поновлення на роботі його було ознайомлено тільки 22 січня 2018 року, то суд не прийняв зазначені обставини, як такі, що є підставою для задоволення заявленого позову у повному обсязі, так як зазначені позивачем причини щодо неможливості його прибуття до відповідача 27 вересня 2017 року, а саме, запланований від'їзд за межі міста Києва та області, а також неповернення до міста Києва в запланований ним час 31 жовтня 2017 року не можна вважати поважними.

Також, 22 січня 2018 року позивач ознайомився не тільки з наказом секретаря Кабінету Міністрів України від 10.11.2017 року №478-к Про внесення змін до наказу від 21.06.2016 року №433-к Про поновлення на посаді ОСОБА_1 , яким було змінено дату його поновлення на посаді директора Автопідприємства а й з наказом Міністра Кабінету Міністрів України №434-к від 21.06.2016 року про його звільнення з посади директора Автопідприємства у зв`язку з закінченням терміну дії контракту - 01.02.2016 року.

Судом також було встановлено, що наказ Міністра Кабінету Міністрів України №434-к від 21.06.2016 року про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Автопідприємства у зв`язку із закінченням терміну дії контракту від 01.02.2016 року був оскаржений позивачем до суду. Проте, заявлені ОСОБА_1 до вирішення судом позовні вимоги про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу були залишені без задоволення і ухвалене з цього приводу 10 січня 2019 року рішення суду набрало законної сили 13.06.2019 року.

Як вбачається з апеляційної скарги Автопідприємства єдиною підставою зазначена відсутність у нього обов`язку виконати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 січня 2016 року в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Автопідприємства.

На підтвердження цього єдиного доводу Автопідприємство посилається на рішення Апеляційного суду м. Києва від 30 листопада 2017 року в справі №752/3103/17, яким, на думку апелянта, встановлено обставину (факт) відсутності у нього повноважень поновлювати позивача на посаді та відсутність покладення цього обов`язку на Автопідприємство рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 19 січня 2016 року (яким позивача поновлено на посаді директора Автопідприємства).

Проте, такий висновок апелянта є помилковим, оскільки рішення Апеляційного суду м. Києва від 30 листопада 2017 року в частині, на яку посилається апелянт, є не встановленими фактичними обставинами справи, а наданою судом апеляційної інстанції оцінкою обставин, висновками суду в конкретному складі суддів.

Висновок Апеляційного суду міста Києва, викладений у рішенні від 30 листопада 2017 року в справі №752/3103/17 стосовно відсутності в Автопідприємства повноважень та обов`язку поновити позивача на роботі не має преюдиціального значення.

Колегія суддів звертає увагу на те, що, як зазначено вище, Автопідприємством не оспорюється сам факт затримки виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 січня 2016 року в частині поновлення позивача на посаді директора Автопідприємства та період, за який оскаржуваним рішенням суду стягнуто заробіток у зв`язку із затримкою виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі від 19 січня 2016 року до 05 жовтня 2016 року (день закінчення касаційного провадження в справі №752/19468/14-ц).

Затримка виконання рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19 січня 2016 року тривала від 19 січня 2016 року до 21 січня 2018 року, що становить 502 робочих дні (розрахунок міститься в матеріалах справи). Зважаючи на середньоденний заробіток позивача, сума стягнення за цей період мала становити 263 324,1 гри.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.

Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.

Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Автопідприємства Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню до Верховного Суду не підлягає.

Повний текст постанови складено 05 квітня 2021 року.

Головуючий:

Судді: