Ухвала

від 31.03.2021 по справі 922/148/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

31 березня 2021 року

м. Київ

Справа № 922/148/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Уркевича В. Ю.,

секретар судового засідання - Астапова Ю. В.,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.12.2020 (колегія суддів: Терещенко О. І., Сіверін В. І., Склярук О. І.) у справі

за позовом Керівника Харківської місцевої прокуратури № 6 Харківської області в інтересах держави в особі Пісочінської селищної ради до Приватного акціонерного товариства "Весотра-Харків" про стягнення 1 695 321,41 грн

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Скрипка М. В.,

позивача - не з`явилися,

відповідача - Василинич О. А.,

ВСТАНОВИВ:

Керівник Харківської місцевої прокуратури № 6 Харківської області (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом в інтересах держави в особі Пісочинської селищної ради до Приватного акціонерного товариства "Весотра-Харків" про стягнення безпідставно збережених коштів в сумі 1 695 321,41 грн.

Позов з посиланням на статті 1212-1214 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) обґрунтовано тим, що відповідач без правовстановлюючих документів в період з 01.01.2017 по 01.05.2019 використовував земельну ділянку загальною площею 4,5191 га за адресою: смт. Пісочин, Харківський р.-н, Харківська обл. з метою обслуговування належних йому нежитлових будівель, не сплачуючи орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто відбувся факт безпідставного збереження коштів у розмірі орендної плати за рахунок позивача.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 09.06.2020 позов задоволено.

Рішення мотивовано тим, що ПАТ "Весотра-Харків", набувши право власності на нежитлові приміщення, та фактично використовуючи з метою їх обслуговування та у власній господарській діяльності земельну ділянку, всупереч вимогам чинного законодавства України належним чином не оформило право користування земельною ділянкою та не уклало з Пісочинською селищною радою відповідного договору оренди.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 07.12.2020 рішення господарського суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено. Постанова мотивована недоведенням позивачем, що земельна ділянка розташована за адресою: Харківська область, Харківський район, смт. Пісочин, вул. Автомобільна, 8, є сформованим об`єктом цивільних прав, а саме позивачем не надано Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, що виключає можливість обчислення суми безпідставно збережених коштів, виходячи з розрахунку орендної плати за землю.

Крім того, за відсутності у відповідача права користування об`єктами нерухомості, яке належить Фонду державного майна України, у останнього не виникло й обов`язку сплачувати орендну плату за землю, яка зайнята під вказаними об`єктами нерухомості, що спростовує висновок місцевого господарського суду про те, що Весотра-Харків є відповідальною особою за належне утримання башти водонапірної інв. № 105, водопроводу зовнішнього, інв. № 203, роз`єднальника в комплекті, інв. № 804.

Заступник керівника Харківської обласної прокуратури у касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції скасувати, рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін.

Скарга з посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) мотивована неправильним застосуванням та порушенням апеляційним господарським судом норм чинного законодавства, зокрема, статей 181, 1212-1214 ЦК України, статей 12, 791, 116, 120, 123, 125, 126, 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), а також прийняттям судового рішення без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17 та у постановах Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 642/4792/17, від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19.

ПАТ "Весотра-Харків" у відзиві просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Східного апеляційного господарського суду - без змін, наголошуючи на її законності і обґрунтованості.

Дослідивши доводи, викладені у касаційній скарзі, та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 922/148/20 з огляду на таке.

Предметом позову у справі є вимога про стягнення з відповідача, як власника частини нерухомого майна, безпідставно збережених коштів на підставі статей 1212-1214 ЦК України за фактичне користування без належних правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій ці об`єкти розміщені.

З огляду на предмет позову, апеляційний суд зазначив, що встановленню підлягають, зокрема, обставини щодо площі спірної земельної ділянки, за користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, та нормативна грошова оцінка, яка є необхідною для визначення розміру позовних вимог та їх обґрунтованості.

Апеляційним господарським судом також встановлено, що відповідач з 19.01.2012 є власником комплексу нежитлових будівель, розташованих за адресою: Харківська область, Харківський район, смт. Пісочин, вул. Автомобільна, 8 (будівлі складаються з: насосної, Р -1 загальною площею 19,30 м 2 ; вбиральні, С-1 загальною площею 6,50 м 2 ; підсобного приміщення, П-1 загальною площею 47,80 м 2 ; авто вагової, Б-1 загальною площею 69,70 м 2 ; будівлі КПП з диспетчерською, А-2 загальною площею 1459 м 2 ; побутового приміщення, 1-1 загальною площею 141,80 м 2 ; профілакторію № 2 ,0-1 загальною площею 1366,70 м 2 ; складу з ділянкою ТО, Н-1 загальною площею 1697,90 м 2 ; складу агрегатів, К-1 загальною площею 465,30 м 2 ; ділянки ТО та ремонту, Т-2 Т1-1 Т2-1 загальною площею 1265,70 м 2 ; сараю, допоміжними спорудами).

Водночас матеріали справи не містять доказів належного оформлення відповідачем права користування земельною ділянкою, розташованою за адресою: Харківська область, Харківський район, смт. Пісочин, вул. Автомобільна, 8, зокрема, укладення відповідних договорів оренди з позивачем та державної реєстрації такого права.

Апеляційною інстанцією зазначено, що позивачем не доведено, що земельна ділянка розташована за адресою: Харківська область, Харківський район, смт. Пісочин, вул. Автомобільна, 8, є сформованим об`єктом цивільних прав, а саме позивачем не надано Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, що виключає можливість обчислення суми безпідставно збережених коштів, виходячи з розрахунку орендної плати за землю.

Судом також взято до уваги доводи відповідача про наявність на спірній земельній ділянці об`єктів держави, управління якими здійснює Фонд державного майна України, а саме, башти водонапірна інв. № 105, водопроводу зовнішнього, інв. № 203, роз`єднальнику в комплекті, інв. № 804.

Відповідно до відомостей Фонду державного майна України за формою № 26 вказані об`єкти державного майна дійсно знаходяться за адресою вул. Автомобільна, 8, смт. Пісочин, Харківського району, Харківської області.

Зазначене державне майно було передано на баланс Акціонерного товариства відкритого типу "Весотра-Харків" при його перетворенні з Державного підприємства "Харківське АТП-16360" 11.12.1995 та не увійшло до статутного капіталу Акціонерного товариства відкритого типу "Весотра-Харків". А за відсутності у відповідача права користування об`єктами нерухомості, яке належить Фонду державного майна України, у останнього не виникає й обов`язку сплачувати орендну плату за землю, яка зайнята під вказаними об`єктами нерухомості.

У постановах від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17 Велика Палата Верховного Суду направляючи справи на новий розгляд вказала на те, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Зазначені висновки врахував суд апеляційної інстанції, пославшись на положення статті 1212 ЦК України, однак суд не знайшов підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення безпідставно збережених коштів відповідно до положень статті 1212 ЦК України у зв`язку з тим, що спірна земельна ділянка не сформована як об`єкт цивільного права, вона не має ні визначених меж, ні кадастрового номера, інформація про неї не занесена до Державного земельного кадастру.

У свою чергу, скаржник не враховує, що висновки Великої Палати Верховного Суду не ґрунтуються на тому, що саме лише звернення із позовом на підставі статті 1212 ЦК України є достатньо підставою для стягнення безпідставно збережених коштів. Зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17 викладено висновки, згідно з якими обов`язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, про відсутність яких, у свою чергу, вказано судом апеляційної інстанції під час розгляду справи № 922/148/20.

Суд відхиляє посилання позивача на постанову Верховного Суду від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19, оскільки у цій справі судами встановлено, що відповідач не надав жодних доказів використання ним меншої площі спірної земельної ділянки, аніж сформованої як об`єкт цивільних прав. Крім того, у зазначеній постанові Верховний Суд вказав, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об`єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові. Тобто, Судом викладено схожі мотиви, на які також вказано у судових рішеннях у справі № 922/148/20, яка розглядається.

Також колегія суддів зауважує, що правовідносини у справі № 922/148/20 не є подібними із правовідносинами, що склалися у справі № 642/4792/17, оскільки у цій справі не було предметом розгляду питання, чи сформована спірна земельна ділянка як об`єкт цивільного права. У постанові від 24.04.2019 у справі № 642/4792/17, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення з особи, яка без достатніх правових підстав використовує земельні ділянки, на яких розміщені об`єкти нерухомого майна цієї особи, та не сплачує за користування земельними ділянками плату за землю у встановленому законодавством розмірі. При цьому суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій про доведеність розміру цих безпідставно збережених коштів орендної плати, виходячи з наданих позивачем доказів, яким суди надали оцінку. Висновків щодо необхідності чи відсутності такої необхідності надання доказів розміру безпідставно збережених коштів саме у вигляді даних про кадастрові номери земельних ділянок та Витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку цих земельних ділянок вказана постанова Верховного Суду не містить. Водночас у справі № 922/148/20 суди попередніх інстанцій дійшли висновку про неможливість обчислення розміру безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за спірний період на підставі оцінки наявних у справі доказів, які б вказували на формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав.

Як зазначалося вище, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Оскільки після відкриття касаційного провадження у справі № 922/148/20 суд касаційної інстанції встановив, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, постановах Верховного Суду від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19, 24.04.2019 у справі № 642/4792/17, стосуються правовідносин, які не є подібними правовідносинам у справі, яка переглядається, касаційне провадження у справі № 922/148/20 підлягає закриттю.

З аналогічних підстав закрито касаційне провадження у справі № 913/427/19.

Щодо посилання скаржника на постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (у цій справі Верховний Суд судові рішення попередніх інстанцій скасував, направив справу на новий розгляд та зазначив, що правовідносини у цій справі є кондикційними, проте суд апеляційної інстанції відмовляючи в позові не застосував до спірних правовідносин правову норму, яка підлягає застосуванню; суди попередніх інстанцій не дослідили та не надали належної правової оцінки як залишку заборгованості відповідача перед позивачем, так і періоду, протягом якого мало місце невиконання відповідачем грошового зобов`язання), постанови Верховного Суду від 20.12.2019 у справі № 917/266/19 (у цій справі Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки в даних правовідносинах площа фактично використовуваної земельної ділянки має визначальне значення для розрахунку таких сум, а рішення ради, яким, відбувалось затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж та передача в оренду відповідачу земельної ділянки певного розміру, не свідчать про фактичне користування відповідачем саме такою площею земельної ділянки, а лише про намір відповідача взяти в оренду земельну ділянки такого розміру), постанову Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 3-1345гс16 (Верховним Судом України висловлена правова позиція про необхідність застосування до спірних правовідносин статей 1212-1214 ЦК України. Проте висновків щодо необхідності чи відсутності такої необхідності надання доказів розміру безпідставно збережених коштів саме у вигляді даних про кадастрові номери земельних ділянок та Витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку цих земельних ділянок вказана постанова не містить). Предметом позову у справі № 826/11885/16 взагалі є визнання протиправною бездіяльності Держгеонадр України, зобов`язання продовжити дію спеціального дозволу на користування надрами.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Пелевін проти України" (Pelevin v. Ukraine), заява № 24402/02, § 27, 20.05.2010).

Таким чином, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це зумовлено виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким має на меті забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай запроваджуються для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Отже, із встановленням законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду право на касаційне оскарження в Україні не є безумовним, що є передбачуваними для учасників судового процесу виходячи із наведених вище норм ГПК України.

У зв`язку з тим, що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відповідно до приписів статті 296 ГПК України, судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника та поверненню відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" не підлягають.

Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.12.2020 у справі № 922/148/20 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя В. Ю. Уркевич