Постанова

від 03.02.2021 по справі 372/815/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер справи: 372/815/18 Головуючий у суді першої інстанції: Потабенко Л.В.

Номер провадження: 22-ц/824/889/2021 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Коцюрба О.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Коцюрби О.П.,

суддів: Іванченка М.М., Сержанюка А.С.,

при секретарі - Перебитюку А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 жовтня 2019 року у справі за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Національний природний парк Голосіївський , Комунальне підприємство Лісопаркове господарство Конча-Заспа , про визнання недійсним розпорядження та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння, -

ВСТАНОВИВ :

В Обухівський районний суд Київської області звернувся Перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, з позовом до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (далі - відповідачі), треті особи: Національний природний парк Голосіївський (далі - НПП Голосіївський ), Комунальне підприємство Лісопаркове господарство Конча-Заспа (далі - КП ЛПГ Конча-Заспа ), про визнання недійсним розпорядження та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння в якому зазначив , що розпорядженням від 20 серпня 2008 року № 1341 Обухівської районної державної адміністрації Київської області в порушення вимог діючого земельного та лісового законодавства, передано у власність громадян: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 земельні ділянки загальною площею 4,9600 га. лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду загальнодержавного значення для інших цілей, ніж визначені законом та з власності держави зазначені землі вибули поза її волею.

В зв`язку з порушенням норм чинного законодавства при наданні у власність вище вказаним громадянам земельних ділянок лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, Перший заступник прокурора Київської області, який діє в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, визнати недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 20 серпня 2008 року № 1341 Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 5-ом громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради , яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ; витребувати у відповідачів на користь держави спірні земельні ділянки; вирішити питання щодо судових витрат.

Окрім того, прокурор просив визнати поважними причини пропуску строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом та поновити його, так як про наявні порушення вимог закону прокурору стало відомо лише у 2017 році за результатами опрацювання інформації різних органів державної влади, установ та організацій, що пов`язано з складнощами своєчасного виявлення порушень земельного законодавства та інтересів держави.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 24 жовтня 2019 року позовні вимоги Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Національний природний парк Голосіївський , Комунальне підприємство Лісопаркове господарство Конча-Заспа про визнання недійсним розпорядження та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння, задоволено.

Визнано недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 20 серпня 2008 року № 1341 Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 5-ом громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , та передано у власність вищевказаним громадянам для ведення особистого селянського господарства земельні ділянки загальною площею 4,96 га. в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.

Витребувано на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельні ділянки з незаконного володіння: ОСОБА_4 площею 0,9900 га. з кадастровим номером 3223155400:05:006:0010; ОСОБА_5 площею 0,9900 га. з кадастровим номером 3223155400:05:006:0009; ОСОБА_3 площею 0,9900 га. з кадастровим номером 3223155400:05:006:0008; ОСОБА_1 площею 0,9900 га. з кадастровим номером 3223155400:05:006:0007; ОСОБА_2 площею 1,0000 га. з кадастровим номером 3223155400:05:006:0006, загальною вартістю 158 571,94 грн., які розташовані в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.

Стягнуто солідарно з Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь прокуратури Київської області 4 134 грн. судового збору по 689 грн. з кожного, за наступними реквізитами: отримувач - прокуратура Київської області, код ЄДРПОУ - 02909996, банк отримувача - Держказначейська служба України м. Київ, МФО 820172, рахунок отримувача - 35216008015641.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 оскаржили його в апеляційному порядку.

Посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам що мають значення для справи, не правильне застосування судом норм матеріального та процесуального права просили рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 жовтня 2019 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України відмовити.

Окрім того, звернули увагу апеляційного суду на те, що судом першої інстанції при розгляді справи не було взято до уваги докази відповідачів щодо пропуску прокурором строків позовної давності, що є грубим порушенням вимог процесуального законодавства.

У відзиві на апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , прокурор Київської області зазначив, що висновки суду першої інстанції зроблені на підставі належного з`ясування дійсних обставин справи, прав та обов`язків сторін щодо предмету спору, оцінки усіх доказів у їх сукупності, у зв`язку з чим, рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 жовтня 2019 року є законним і обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційних скарг є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Інші учасники справи, у встановлений апеляційним судом строк, відзивів на апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не надали.

Переглянувши справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підлягають задоволенню, а рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 жовтня 2019 року скасуванню, з прийняттям у справі постанови про відмову Першому заступнику прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 20 серпня 2008 року № 1341 Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 5-ом громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та передано у власність вище вказаним громадянам для ведення особистого селянського господарства земельні ділянки загальною площею 4,96 га. в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.

На підставі розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 20 серпня 2008 року, управлінням Держкомзему в Обухівському районі Київської області 25 вересня 2008 року були видані: ОСОБА_2 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 460525 площею 1,0000 га. з кадастровим номером 3223155400:05:006:0006, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010833100708; ОСОБА_1 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 460524 площею 0,9900 га. з кадастровим номером 3223155400:05:006:0007, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010833100706; ОСОБА_3 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 460523 площею 0,9900 га. з кадастровим номером 3223155400:05:006:0008, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010833100709; ОСОБА_5 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 460521 площею 0,9900 га. з кадастровим номером 3223155400:05:006:0009, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010833100707; ОСОБА_4 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 460522 площею 0,9900 га. з кадастровим номером 3223155400:05:006:0010, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010833100705.

Частиною 6 ст. 118 Земельного кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

В свою чергу, районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність (ч. 10 ст. 118 Земельного кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 56 Земельного кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 32 Лісового кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) районні державні адміністрації у сфері лісових відносин на їх території передають у власність, надають у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення та припиняють права користування ними.

Згідно інформації, наданої КП Лісопаркове господарство Конча-Заспа в листі від 02 листопада 2017 року за № 422 та додатках до нього, спірні земельні ділянки відносяться до земель лісогосподарського призначення і розташовані у кварталах 31, 35, 39 Дачного лісництва за матеріалами лісовпорядкування підприємства 2016 року та у кварталах 73, 77, 81 за матеріалами лісовпорядкувань 2000, 2010 років згідно планово-картографічних матеріалів які додаються.

Також, відповідно до інформації наданої Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням ВО Укрдержліспроект в листі від 12 травня 2017 року за № 235, спірні земельні ділянки розташовані у кварталі 73 (виділах 16 , 19 ), кварталі 77 (виділах 1 , 8) та кварталі 81 (виділі 4) Дачного лісництва Конча-Заспівського ЛПГ згідно планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2010 року, є земельними ділянками лісового фонду.

Відповідно до Проекту організації та розвитку лісового господарства КП Лісопаркове господарство Конча-Заспа 2010 року вищевказані земельні ділянки розташовані у виділах 16 , 19 кварталу 73, виділах 1, 8 кварталу 77 та виділі 4 кварталу 81 Дачного лісництва КП Лісопаркове господарство Конча-Заспа покриті лісовою рослинністю та мають відповідні таксаційні характеристики:

виділ 16: площа 7,0 га., склад: сосна звичайна, вік 100 років, висота - 28 м., діаметр 36 см., запас на 1 га. - 320 метрів кубічних;

виділ 19: площа 0,8 га., склад: сосна звичайна, вік 90 років, висота - 27 м., діаметр 36 см., запас на 1 га. - 330 метрів кубічних;

виділ 1: площа 12,6 га., склад: сосна звичайна, вік 75 років, висота - 25 м., діаметр 36 см., запас на 1 га. - 270 метрів кубічних;

виділ 8: площа 1,5 га., склад: сосна звичайна, вік 60 років, висота - 21 м., діаметр 26 см., запас на 1 га. - 190 метрів кубічних;

виділ 4: площа 3,6 га., склад: сосна звичайна, вік - 50 років, висота -18 м., діаметр - 24 см., запас на 1 га. - 170 метрів кубічних.

На дай час, земельні ділянки знаходяться у кварталах 31, 35, 39 Дачного лісництва КП ЛПГ Конча-Заспа , що підтверджується матеріалами лісовпорядкування 2016 року.

З інформації, наданої КП Лісопаркове господарство Конча-Заспа в листі від 01 березня 2018 року за № 60 та долучених до неї актів обстеження вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:05:006:0010 покрита лісами в кількості 360 дерев; земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:05:006:0009 покрита лісами в кількості 413 дерев; земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:05:006:0008 покрита лісами в кількості 421 дерев; земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:05:006:0007 покрита лісами в кількості 572 дерев; земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:05:006:0006 покрита лісами в кількості 578 дерев.

Відповідно до Указу Президента України від 27 серпня 2007 року № 794/2007 (зі змінами) Про створення національного природного парку Голосіївський створено Національний природний парк Голосіївський , до складу якого включено 2406,07 га. земель КП ЛПГ Конча-Заспа КО Київзеленбуд без вилучення у землекористувача (Конча-Заспівське і Дачне лісництво). Зазначену територію передано під охорону КП ЛПГ Конча-Заспа відповідно до охоронного зобов`язання від 29 січня 2008 року № 1-1-2, копія якого наявна в матеріалах справи.

З листа Адміністрації НПП Голосіївський від 09 червня 2017 року за № 236/2-08 вбачається, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:05:006:0006, 3223155400:05:006:0007, 3223155400:05:006:0008, 3223155400:05:006:0009, 223155400:05:006:0010 знаходяться у кварталах 31, 35, 39 Дачного лісництва КП ЛПГ Конча-Заспа (нумерація кварталів відповідно до лісовпорядкування 2016 року), ввійшли до складу НПП Голосіївський відповідно до Указу Президента України від 27 серпня 2007 року № 794/2007 (зі змінами) Про створення національного природного парку Голосіївський .

Крім зазначеного, на вказані землі природно-заповідного фонду НПП Голосіївський у 2013 році розроблено Проект організації території НПП Голосіївський , охорони, відтворення і рекреаційного використання його природних комплексів і об`єктів, який затверджено наказом Мінприроди України від 19 грудня 2013 року за № 532.

Згідно до картосхеми функціонального зонування території із Проекту організації території НПП Голосіївський , охорони, відтворення і рекреаційного використання його природних комплексів і об`єктів, затвердженого наказом Мінприроди України від 19 грудня 2013 року встановлено, що спірні землі у кварталах 73, 77, 81 Дачного лісництва КП ЛПГ Конча-Заспа за матеріалами лісовпорядкування 2000, 2003 років), на даний час квартали 31, 35, 39 Дачного лісництва КП ЛПГ Конча-Заспа (за матеріалами лісовпорядкування 2016 року) відносяться до зони регульованої рекреації.

Відповідно до положень ст. 48 Лісового кодексу України матеріали лісовпорядкування 2010 року затверджені у встановленому порядку та згідно з протоколом другої лісовпорядної наради від 15 липня 2011 року з розгляду основних положень проекту організації і розвитку лісового господарства КП ЛПГ Конча-Заспа , їх погоджено та затверджено Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в м. Києві (21 липня 2011 року), Київським обласним управлінням лісового та мисливського господарства (19 липня 2011 року), Київським комунальним об`єднанням зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста Київзеленбуд 18 липня 2011року, що підтверджується додатком 3 із матеріалів лісовпорядкування 2010 року із відповідними відмітками наявним в матеріалах справи.

Комунальне підприємство Лісопаркове господарство Конча-Заспа створене рішенням Київської міської ради депутатів трудящих від 10 грудня 1957 року N 2159 Про відвод Управлінню зеленої зони м. Києва території в районі урочища Конча-Заспа під будівництво лісопаркового господарства , є правонаступником державного комунального підприємства паркового господарства Конча-Заспа", засновано на комунальній власності територіальної громади м. Києва і підпорядковується Київській міській державній адміністрації. Протягом всього періоду існування підприємства, кожне вилучення земельної ділянки з балансових територій підприємства здійснювалось виключно на підставі рішень Київської міської ради або її попередників.

Земельні ділянки з кадастровими номерами: 3223155400:05:006:0006; 3223155400:05:006:0007; 3223155400:05:006:0008; 3223155400:05:006:0009; 3223155400:05:006:0010, які є предметом розгляду даної справи, знаходяться у межах кварталів 31, 35, 39, що підтверджують матеріали впорядкування 2016 року, або у кварталах 73 (виділ 16, 19), 77 (виділ 1, 8), 81 (виділ 4) згідно матеріалів лісовпорядкування 2010 року та попередніх років.

Спірні земельні ділянки знаходились та знаходяться у межах міста Києва з моменту заснування Підприємства про, що свідчать, Планшет № 6 Лесоустройства 1969 г. , Планшет № 6 Лесоустройства 1979 г. , Планшет № 8 матеріалів лісовпорядкування 2010 р. та Планшети № 5, № 8 матеріалів лісовпорядкування 2016 року з відповідною відміткою про віднесення вказаних земель до складу Голосіївського району міста Києва.

Відповідно до ст. 5 Лісового кодексу України та ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

Згідно ст. 48 Лісового кодексу України у матеріалах лісовпорядкувань дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплекс оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються, обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного соціального розвитку регіону.

Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Отже з аналізу вимог ст. ст. 5, 48 Лісового кодексу України та ст. 55 Земельного кодексу України віднесення спірних земель до земель лісогосподарського призначення посвідчується планово картографічними матеріалами лісовпорядкування.

За змістом ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини, що виникають зокрема, при використанні лісів, регулюються цим Кодексом. Інші нормативні акти застосовуються у випадку, якщо вони не суперечать останньому.

За загальним правилом, визначеним у ст. 84 Земельного кодексу України, до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, серед іншого, і землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом. А єдиний можливий такий випадок, передбачений ч. 2 ст. 56 даного Кодексу, за якою громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Інших випадків, які б передбачали можливість передачі земель сільськогосподарського призначення у приватну власність громадянам та юридичним особам законодавство не містить.

Отже судом першої інстанції правильно встановлено, що з наданих сторонами доказів та аналізу норм лісового кодексу та земельного законодавства, спірні земельні ділянки відносяться до земель державної власності лісогосподарського призначення.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 7 Закону України Про природно-заповідний фонд України землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до ст. 6 цього Закону об`єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення. На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Згідно ст. 53 Закону України Про природно-заповідний фонд рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України.

З приписів ст. 4 Закону України Про природно-заповідний фонд України , території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу.

Регіональні ландшафтні парки, зони - буферна, антропогенних ландшафтів, регульованого заповідного режиму біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, включені до складу, але не надані національним природним паркам, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва можуть перебувати як у власності Українського народу, так і в інших формах власності, передбачених законодавством України.

Відповідно до ст. 43, 44 Земельного кодексу України, землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду. До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища).

Статтею 54 Закону України Про природно-заповідний фонд передбачено, що зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об`єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51-53 цього Закону за узгодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на підставі відповідного експертного висновку.

Землі під об`єктами природно-заповідного фонду, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, не можуть передаватись у приватну власність, якщо інше не передбачено законом (ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України).

Отже, в ході розгляду справи з наданих сторонами та третьою особою доказів судом встановлено, що спірні земельні ділянки також розташовані на землях природно-заповідного фонду, а саме, національного природного парку Голосіївський .

Оскільки, спірні земельні ділянки відносяться до лісових земель та розташовані на території об`єкту природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, то в силу положень ст. ст. 4, 7, 53 Закону України Про природно-заповідний фонд , ст. ст. 43, 44, 84 Земельного кодексу України не могли передаватись у приватну власність для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом або за результатами аукціону.

Згідно ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України районні державі адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державні власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

За правилами ч. 8 ст. 122 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки для територіального моря, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Частиною 9 ст. 149 Земельного кодексу України передбачено, що Кабінет Міністрів Україні Кабінет вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користуванні у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користуванні; відповідно до Закону України Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування , крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

З огляду на викладені обставини, аналізу наданих сторонами доказів та викладених норм права, є також правильним висновок Обухівського районного суду Київської області про те, що вилучення та надання у приватну власність земель державної власності лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду не відноситься до компетенції Обухівської районної державної адміністрації, оскільки розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 20 серпня 2008 року № 1341 передано у власність земельні ділянки загальною площею 4,9600 га. лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду загальнодержавного значення для інших цілей, ніж визначені Законом, з перевищенням повноважень передбачених ч. 5 ст. 122, ч. 5 ст. 149 Земельного кодексу України.

Стаття 57 Лісового кодексу України визначає вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.

Відповідно до ч. 1 цієї статті (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.

Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання для житлової, громадської і промислової забудови провадиться переважно за рахунок площ, зайнятих чагарниками та іншими малоцінними насадженнями. Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища (ч. 2, 3 ст. 57 Лісового кодексу України).

Згідно до ч. 1 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства (ч. 4 ст. 20 Земельного кодексу України).

Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства погодження на зміну цільового призначення спірних земельних ділянок не надавало та відповідні рішення органів державної влади про зміну цільового призначення земель лісогосподарського значення для не лісогосподарських потреб не приймались.

В порушення вимог ст. 20 Земельного кодексу України, ст. 57 Лісового кодексу України Обухівською районною державною адміністрацією Київської області передано у власність громадянам землі лісогосподарського призначення загальною площею 4,9600 га., що розташовані у кварталах 31, 35, 39 КП Лісопаркове господарство Конча-Заспа згідно матеріалів лісовпорядкування 2016 року та в кварталах 73, 77, 81 згідно матеріалів лісовпорядкування 2000, 2010 років без зміни цільового призначення лісової ділянки, за відсутності погодження органу лісового господарства, що підтверджується листом Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства від 03 листопада 2017 року 04-36/2402.

Статтею 21 Земельного кодексу України передбачено наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Визначено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: визнання недійсними рішень органів державної влади і органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Відповідно до ст.ст. 162, 163 Земельного кодексу України охорона земель - це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

В порушення вимог раціонального використання земель, Обухівською районною державною адміністрацією Київської області передано у власність відповідачам для ведення особистого селянського господарства землі лісогосподарського призначення, вкриті багаторічними лісовими насадженнями, без їх збереження.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено. що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

За змістом ч. 3 ст. 43 Закону України Про місцеві державні адміністрації розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (ст. 152 Земельного кодексу України).

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції в рішенні суду зазначив, що розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 20 серпня 2008 року № 1341 прийнято всупереч вимогам ст. 19 Конституції України, ст. ст. 4, 7, 53, 54 Закону України Про природно-заповідний фонд , ст. ст. 19, 20, 43, 44, 55, 56, 57, 84, 116, 122, 149 Земельного кодексу України, ст. 5, 27, 31 Лісового кодексу України, у зв`язку з чим визнав його недійсним, в порядку передбаченому ст. ст. 21,152, 155 Земельного кодексу України, ст. ст. 16, 21, 393 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, та вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону (ст. 373 Цивільного кодексу України).

За вимогами ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно вимог ч. 1 ст. 153 Земельного кодексу України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Держава як власник спірного майна делегувала Обухівській районній державній адміністрації Київської області повноваження щодо здійснення права власності від її (держави) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Тобто, воля держави як власника може виражатися лише в таких діях органу, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави.

Як встановлено судом, рішення про вилучення (припинення права) земельної ділянки за погодженням із землекористувачем має право приймати відповідний орган державної влади.

За змістом ч. 3 ст. 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Наведене вище свідчить про можливість застосування віндикації для захисту порушених інтересів держави.

Здійснення Обухівською районною державною адміністрацією Київської області права власності, зокрема розпорядження землею не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі держави, що відповідно до ст. 388 ЦК України дає підстави для витребування державою її майна.

Положення ст. 152 Земельного кодексу України визначають, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням прав володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Стаття 153 Земельного кодексу України визначає, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

За приписами ч. 1 ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Статтею 393 Цивільного кодексу України передбачено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.

Таким чином, здійснення Обухівською районною державною адміністрацією Київської області права власності, зокрема розпорядження землею не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі держави, що відповідно до ст. 388 ЦК України на думку суду першої інстанції дає підстави для витребування державою її майна.

При розгляді справи в Обухівському районному суді Київської області представником відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвокатом Серебряник О.О. було заявлено клопотання про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності з тих підстав, що прокурором не надано жодних вагомих та обґрунтованих доказів для його поновлення, в задоволенні якого їм було відмовлено так як Обухівським районним судом Київської області визнано причини пропущення прокуратурою Київської області позовної давності для звернення до суду з даним позовом поважними та поновлено його.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією, законами України.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи носія порушеного права (інтересу).

При цьому, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Статтею 23 Закону України Про прокуратуру та ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України).

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у ст. 57 Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 57 Цивільного процесуального кодексу України органи та інші особи, які відповідно до ст. 56 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права й обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Прокурор, який бере участь у справі, має обов`язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Таким чином, на позови прокурора, які пред`являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади чи органу місцевого самоврядування поширюється положення ст. 257 Цивільного кодексу України щодо загальної позовної давності, і на підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єкт владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Зазначений правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року (справа №6-68цс15).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за використанням та охороною земель.

Приписами ст. 15 Закону України "Про охорону землі" передбачено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі охорони земель належить, зокрема, забезпечення реалізації державної політики щодо використання та охорони земель.

Згідно до Положення про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 459/2011 та постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 2011 року № 1300 Про утворення територіальних органів Державної інспекції сільського господарства державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охоронною земель, усіх категорій та форм власності організовує та здійснює Держсільгоспінспекція України.

В ст. 2 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель вказано, що основними завданнями державного контролю за використанням та охороною земель є забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.

Згідно ст. 9 цього Закону, державний контроль за використанням та охороною земель у системі центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів здійснює Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель і її територіальні органи.

Таким чином, у державі через утворені нею органи, які мали повноваження щодо розпорядження землями державної власності та контролю за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, було і могло бути відомо про порушення права власності держави на землю з часу вчинення цього порушення.

Відповідно до ст. 256, ч.ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі є підставою для відмови у позові.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається з правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові № 914/3224/16 від 27 листопада 2019 року щодо застосування судами положень ст. ст. 256, 261 Цивільного кодексу України при визначенні початку перебігу позовної давності у правовідносинах, що регулюються ст. 388 Цивільного кодексу України, а саме з моменту, коли особа довідалася (або могла довідатися) про момент порушення її права, тобто з вибуття майна із власності або користування чи з моменту набуття майна особою, у якої це майно перебуває на час подачі позову Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з огляду на принцип непорушності права володіння майном, початок перебігу позовної давності обчислюється з моменту, коли майно вибуло з власності власника.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкс проти Росії).

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в ст. 261 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду недостатньо.

Позивач також повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

При цьому, за змістом ст. 261 Цивільного кодексу України законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.

Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, а в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона б мала змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 57/314-6/526-2012, від 03 квітня 2018 року у справі № 910/31767/15, від 22 травня 2018 року у справі № 908/1064/1, від 17 липня 2018 року у справі № 911/4006/16.

Отже, при визначені початку перебігу строку позовної давності, суду слід з`ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалась, так і щодо моменту, коли особа могла дізнатися (мала можливість дізнатися) про порушення свого права в їх сукупності, як обов`язкових складових визначення початку перебігу позовної давності.

Відповідно до ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування доводяться до відома населення.

Згідно ст. 21 Закону України Про інформацію інформація державних органів та органів місцевого самоврядування - це офіційна документована інформація, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого та регіонального самоврядування. Основним джерелом інформації органів місцевого і регіонального самоврядування є акти органів місцевого та регіонального самоврядування.

Інформація органів місцевого самоврядування доводиться до відома заінтересованих осіб шляхом опублікування її в офіційних друкованих виданнях, опублікування її в інших засобах масової інформації або публічного оголошення через аудіо та аудіовізуальні засоби масової інформації.

Враховуючи вищезазначене, розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 28 серпня 2008 року № 1341 підлягало такому обов`язковому опублікуванню, а отже перебувало у вільному та необмеженому доступі.

Аналогічно, у відкритому доступі перебували відомості у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, в якій були зареєстровані видані апелянтам державні акти на право власності на земельні ділянки.

Таким чином, зважаючи на вищенаведене, можливо зробити висновок про існування у Кабінету Міністрів України та органів прокуратури певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вони мали б змогу дізнатись про можливі відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

Також, з матеріалів справи вбачається що землевпорядну документацію та інші документи, які стосуються виділення земельних ділянок та передачу їх апелянтам витребовувалось органами прокуратури у 2013 році.

Тому, твердження прокуратури Київської області про те, що органи прокуратури дізнались про порушення лише у 2017 році не відповідає дійсності та спростовується наявними в матеріалах справи доказами.

Зважаючи на подані ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заяви про застосування строків позовної давності та керуючись ст. 267 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції був зобов`язаний відмовити прокуратурі Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України у задоволенні позовних вимог у зв`язку із пропуском строків позовної давності.

Незважаючи на це, Обухівським районним судом Київської області при ухваленні судового рішення та вирішенні питання про причини пропуску прокуратурою строків позовної давності, не бралися до уваги надані відповідачами докази щодо порушення прокурором строків позовної давності, всупереч ч. 3 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України відсутні обґрунтування, на підставі яких, судом першої інстанції не було взято до уваги докази відповідачів в частині їх вимог про застосування строків позовної давності.

За таких обставин, не дивлячись на те, що земельні ділянки були передані у приватну власність з порушенням вимог земельного законодавства, усунути ці порушення шляхом визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування та витребування земельних ділянок у останнього власника неможливо у зв`язку із спливом позовної давності.

Як роз`яснено Пленумом Верховного Суду України в абз.3 п.11 постанови від 18 грудня 2009 року №14 Про судове рішення у цивільній справі , встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

З врахуванням наведеного, та враховуючи те, що рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 жовтня 2019 року в частині вимог до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання недійсним розпорядження, витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння судом апеляційної інстанції не переглядалось так як Обухівською районною державною адміністрацією Київської області, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в апеляційному порядку не оскаржувалось, тому, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційних скарг ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ОСОБА_3 , та скасування рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 жовтня 2019 року в частині задоволення позовних вимог Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання недійсним розпорядження, витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння з прийняттям у справі постанови якою позовні вимоги Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 20 серпня 2008 року № 1341 Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 5-ом громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради , витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння - залишити без задоволення, а в частині задоволення позовних вимог Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 залишити без змін.

Також, підлягають стягненню з Прокуратури Київської області на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 по 6 201 (шість тисяч двісті одну) грн. судового збору.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 жовтня 2019 року в частині задоволення позовних вимог Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним розпорядження та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 20 серпня 2008 року № 1341 Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 5-ом громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння - залишити без задоволення.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 жовтня 2019 року в частині задоволення позовних вимог Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 залишити без змін.

Стягнути з Прокуратури Київської області (адреса: 01601, м. Київ, б-р. Лесі України, буд. 27/2) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ; адреса: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ; адреса: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_6 ; адреса: АДРЕСА_3 ) по 6 201 (шість тисяч двісті одну) гривні судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: О.П. Коцюрба

Судді: М.М. Іванченко

А.С. Сержанюк