Рішення

від 02.04.2021 по справі 553/243/20

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ПОЛТАВИ

Ленінський районний суд м.Полтави

Справа № 553/243/20

Провадження № 2/553/107/2021

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

02.04.2021м. Полтава

Ленінський районний суд м. Полтави в складі:

головуючого судді: Новака Ю.Д.,

при секретарях: Каленіченко В.О., Козицькому Т.Л., Струковій І.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Студіо Модерна (Безбалансовий філіал товариства Кол-центра м.Полтава ТОВ Студіо-Модерна ) про зобов`язання звільнити працівника, виплатити середній заробіток, проведення розрахунку та стягнення моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся з позовом до суду до Товариства з обмеженою відповідальністю Студіо Модерна (Безбалансовий філіал товариства Кол-центра м.Полтава ТОВ Студіо-Модерна ) про зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, яким просила суд зобов`язати відповідача звільнити її з 03.02.2020 р. на підставі ч.3 ст.38 КЗпПУ, виплатити відповідно до ст. 44 КЗпПУ тримісячний середній заробіток в сумі 80368,78 грн., провести повний розрахунок при звільненні, виплатити не виплачену на час звільнення заробітну плату, компенсацію за невикористану щорічну тарифну відпустку, компенсацію за невикористану додаткову щорічну відпустку, оплатити листки непрацездатності АДЦ №092068 в період непрацездатності з 13.01.2020 р. по 20.01.2020 р., АДЦ № 084890 в період непрацездатності з 21.01.2020 р. по 29.01.2020 р., виплатити середній розмір заробітної плати в сумі 1255,76 грн. за робочий з дати звільнення по дату фактичної видачі трудової книжки та проведення повного розрахунку відповідно до ст.116 КЗпПУ, стягнути моральну шкоду у розмірі 30000 грн.

17.06.2020 р. позивачем була надана до суду уточнююча та доповнена позовна заява, відповідно до якої позивач просив суд зобов`язати відповідача звільнити його з 03.02.2020 р. на підставі ч.3. ст.38 КЗпПУ, виплатити відповідно до ст. 44 КЗпПУ тримісячний середній заробіток в сумі 112433,17 грн., провести повний розрахунок при звільненні, виплатити не виплачену на час звільнення заробітну плату, компенсацію за невикористану щорічну тарифну відпустку, компенсацію за невикористану додаткову щорічну відпустку, виплатити середній розмір заробітної плати в сумі 1743,15 грн. за робочий день з дати звільнення по дату фактичної видачі трудової книжки та проведення повного розрахунку відповідно до ст.116 КЗпПУ, стягнути моральну шкоду у розмірі 30000 грн.

В судовому засіданні позивач та її представник уточнену позовну заяву підтримали та просили суд її задовольнити з підстав викладених в позові.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав поданий відзив, просив суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі посилаючись на його безпідставність та необгрунтованість.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, а відповідач - заперечення проти позову, оцінивши докази та показання свідків, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У відповідності з ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Ч.3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Отже, суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працює в Полтавському Кол-центрі ТОВ Студіо Модерна з 24.10.2017 року на посаді агента-комерційного, що підтверджується копією трудової книжки НОМЕР_1 (т.1, а.с.230-231) .

Відповідно до заяв позивача по суті справи та з наданих суду особисто позивачем і його представником пояснень 03.01.2020 р. працівники Полтавського Кол-центру ТОВ Студіо Модерна Герасименко Вікторія Вікторівна, ОСОБА_2 під психологічним примусом та з погрозою звільнення з роботи вимагали від позивача написати пояснення щодо персональних даних, зокрема, місця роботи ОСОБА_3 , котрий, як неодноразово зазначав Позивач у судових засіданнях, являється її близькою людиною; 10.01.2020 р. ОСОБА_4 в присутності інших працівників Полтавського Кол-центру ТОВ Студіо Модерна - ОСОБА_9 та ОСОБА_2 запропонувала позивачу або звільнитись з ТОВ Студіо Модерна або припинити будь-які відносини з ОСОБА_3 ; 11.01.2020 р. ОСОБА_4 не надавала позивачу доступу до робочого місця, чим, як стверджує позивач були порушені її права на належну працю відповідно до умов трудового договору.

В подальшому, звертаючись до відповідача із заявами про звільнення від 30.01.2020 року та від 03.02.2020 року позивач зазначив підставою для звільнення порушення роботодавцем трудових та особистих прав, втручання в особисте життя, здійснення роботодавцем психологічного тиску з вимогою вчинити дії, що не обумовлені трудовим договором.

При цьому, заява позивача від 04.02.2020 року не кваліфікується судом як заява про звільнення, оскільки за своїм змістом позивач згідно даної заяви просить роботодавця не звільнити його, а згідно раніше поданої заяви про звільнення від 03.02.2020 року видати йому копію наказу про звільнення, трудову книжку або підтверджуючі документи щодо направлення трудової книжки поштовим зв`язком, а також проведення належних при звільненні виплат.

Вищенаведеним заявам передували адресовані позивачем на ім`я директора ТОВ Студіо Модерна доповідна записка від 11.01.2020 року та заява від 13.01.2020 року щодо порушень працівниками роботодавця відносно позивача положень трудового законодавства та втручання в особисте життя.

Відповідач листом від 31.01.2020 р. за Вих.№ 31/01-20 на одержані від позивача заяви та доповідні записки повідомив останнього, зокрема, про те, що ніяких наказів щодо обмеження до робочого місця, а також змін істотних умов праці відносно позивача не має та про небажання припиняти трудові відносини з позивачем з підстав порушення роботодавцем трудових та особистих прав позивача.

У судових засіданнях представники відповідача порушення з боку ТОВ Студіо Модерна трудового законодавства відносно позивача та здійснення протиправного втручання в її особисте життя заперечували і не визнавали.

Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Відповідно до статті 31 КЗпП України власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором.

Згідно із частиною третьою статті 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

За змістом статті 38 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.

При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися.

Аналогічний висновок зазначений у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 754/1936/16-ц, від 21 лютого 2020 року в справі № 520/16912/15-ц та від 22 квітня 2020 року по справі № 199/8766/18.

Судом з метою встановлення чи дійсно мали місце зазначені вище факти протиправної поведінки працівників ТОВ Студіо Модерна від 03.01.2020 р., від 10.01.2020 р. та від 11.01.2020 р., про існування котрих стверджує позивач, та надання їм правової оцінки, були заслухані пояснення сторін, свідків та досліджені надані сторонами докази.

Позивач у своїх заявах по суті справи та наданих під час судових засідань усних поясненнях зазначав про написання 03.01.2020 року під тиском працівників роботодавця ОСОБА_4 та ОСОБА_2 пояснень, в котрих був вимушений розкрити деякі обставини свого особистого сімейного життя. Натомість, жодних належних доказів на підтвердження самого факту написання даних пояснень позивачем надано не було. Позивачем не було надано до суду примірника або копії цих письмових пояснень, а так само не було надано підтвердження її одержання відповідачем. У зв`язку з цим, по наявним матеріалам справи, судом зроблено висновок про недоведеність тверджень позивача, що стосується факту написання ним 03.01.2020 року пояснень відносно ОСОБА_3 .

Зі сторони позивача, в якості свідків, судом були заслухані пояснення ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 до суду не прибули.

Зі сторони відповідача, в якості свідків, судом були заслухані пояснення ОСОБА_4 , ОСОБА_9 та ОСОБА_2 .

Свідки зі сторони відповідача твердження позивача заперечували, та зазначали, що 03.01.2020 р. з позивачем була проведена звичайна робоча розмова щодо належного виконання трудових обов`язків та недопущення недоліків у подальшій трудовій діяльності. Ніякої протиправної поведінки з їхньої сторони відносно ОСОБА_1 не було, а також відносно позивача ними не вчинялося жодного примусу, психологічного тиску, змушування до звільнення, та не було жодних дій направлених на недопущення позивача до робочого місця, а також не було інших проявів порушення трудового законодавства.

До показань свідків зі сторони позивача суд ставиться критично, оскільки їх пояснення ґрунтуються на інформації яку вони одержали зі слів позивача та не сприймали її особисто в якості безпосередніх очевидців подій від 03.01.2020 р., від 10.01.2020 р. та від 11.01.2020 р. про існування яких стверджує позивач. Тобто, показання ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_10 щодо подій від 03.01.2020 р., від 10.01.2020 р. та від 11.01.2020 р. фактично є переказом одержаної від ОСОБА_1 інформації. Зважаючи на те, що первинним джерелом наданої свідками зі сторони позивача інформації про відомі їм обставини справи від 03.01.2020 р., від 10.01.2020 р. та від 11.01.2020 р. є безпосередньо сам позивач, суд не може вважати показання даних свідків переконливими та такими, що підтверджують факт протиправної поведінки відповідача.

Судом також було встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_10 припинили трудові відносини з відповідачем в середині 2019 року та взагалі не перебували 03.01.2020 р., 10.01.2020 р. та 11.01.2020 р. в приміщеннях Полтавського колл-центру ТОВ Студіо Модерна . Надані цими свідками показання в основному стосувалися їх особистих взаємин з відповідачем коли вони перебували з ним у трудових відносинах, що не має відношення до предмету доказування даної справи.

Також, суд не може вважати зроблені позивачем два відеозаписи, які долучені як доказ до матеріалів справи, такими що доводять протиправну поведінку відповідача. За наслідками перегляду даних відеозаписів в судовому засіданні, за участю сторін на стадії дослідження доказів, на них не зафіксовано будь-яких дій або висловлювань ОСОБА_4 , ОСОБА_9 та ОСОБА_2 , які можна кваліфікувати як психологічний тиск, як примушування до написання позивачем пояснень щодо ОСОБА_3 , заяви про звільнення або вчинення відповідачем дій по незаконному відстороненню позивача від роботи.

На зроблених позивачем аудіозаписах, які були заслухані в судових засіданнях, під час запитань позивача та його представника до свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_9 , також не міститься висловлювань які можна розцінювати як вчинення незаконних дій відносно позивача.

Судом також було встановлено та підтверджено позивачем і його представником, що по вказуваним позивачем подіям від 03.01.2020 р., від 10.01.2020 р. та від 11.01.2020 р. позивач до правоохоронних органів та до управління Держпраці у Полтавській області не звертався.

Оцінюючи Наказ ТОВ Студіо Модерна від 31.01.2020 р. №31/01/2020-1 суд дійшов до висновку про те, що даний індивідуальний акт роботодавця не змінює істотних умов праці позивача, оскільки викладений в даному наказі графік роботи є ідентичним робочому графіку, який встановлений правилами внутрішнього трудового розпорядку роботодавця та є обов`язковим для всіх працівників ТОВ Студіо Модерна у т.ч. і для позивача. Тобто, суд проаналізувавши зміст Наказу від 31.01.2020 р. №31/01/2020-1 та положення правил внутрішнього трудового розпорядку відповідача-роботодавця, копії яких містяться у матеріалах справи, дійшов до висновку, що видання відповідачем зазначеного наказу жодним чином не змінило робочий графік позивача, який встановлений правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Виходячи з цих міркувань, судом зроблено висновок, що в діях відповідача не вбачається порушень ст.32 КЗпПУ, що у свою чергу виключає наявність підстав для звільнення позивача згідно ч.3. ст. 38 КЗпПУ.

Крім того, суд ставиться критично до наданих позивачем ксерокопій фотографій зроблених з телефону робочого графіку за лютий 2020 року, фото рейтингу агентів комерційних станом на 01.02.2020 року, оскільки останні є нечіткими, не містять будь-яких печаток та штампів, які підтверджували б належність вказаних документів до ТОВ Студіо Модерна , не завірені належним чином ( а.с. 9-11 том 2 ).

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статей 76-77, 79-81 ЦПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч.1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, заслухавши пояснень сторін у справі, проаналізувавши дані, що знаходяться в матеріалах справи та дослідивши докази як кожен окремо так і у їх сукупності, суд приходить до висновку, що обставини, на які посилається позивач у своєму позові не доведені та не знайшли своє підтвердження у представлених суду доказах, а тому, вимоги, викладені у позовній заяві не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 81, 264-265 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Студіо Модерна (Безбалансовий філіал товариства Кол-центра м.Полтава ТОВ Студіо-Модерна ) про зобов`язання звільнити працівника, виплатити середній заробіток, проведення розрахунку та стягнення моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі до Полтавського апеляційного суду апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Учасник справи якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 07.04.2021 року.

Суддя Ленінського районного суду м. ПолтавиЮ. Д. Новак