Ухвала

від 01.04.2021 по справі 285/837/20

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №285/837/20 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1

Категорія ч.1 ст.286 КК України Доповідач ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2021 року Житомирський апеляційний суд в складі:

головуючого-судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю: секретаря ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

представника потерпілого ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8 ,

обвинуваченого ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі матеріали кримінального провадження №285/837/20 за апеляційними скаргами адвоката ОСОБА_7 , діючого в інтересах потерпілого ОСОБА_10 , позивача ОСОБА_11 та обвинуваченого ОСОБА_9 на вирок Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 14січня 2021 року, відносно

ОСОБА_9 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою:

АДРЕСА_1 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України,

в с т а н о в и в:

зазначеним вироком ОСОБА_9 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України та призначено покарання у виді обмеження волі строком на три роки з позбавлення права керувати транспортирними засобами на строк 1 рік.

На підставі ст.75 ККУкраїни звільнено ОСОБА_9 від відбування покарання у виді обмеження волі з випробуванням з встановленням іспитового строку тривалістю 1 (один) рік.

На підставіч.1 ст.76 КК України покладено на обвинуваченого ОСОБА_9 наступні обов`язки: 1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; 2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Стягнуто з ОСОБА_9 на користь держави витрати за проведення судових експертиз в сумі 9544 грн. 08 коп., а саме:

- за проведення експертизи технічного стану транспортного засобу № 3/25 в сумі 1144 грн.

- за проведення експертизи технічного стану транспортного засобу № 11/10.2/105 в сумі 2860 грн.

- за проведення експертизи механізму та обставин ДТП № 3/498 в сумі 1144 грн.

- за проведення експертизи механізму та обставин ДТП № 3/722 в сумі 1256,08 грн.

- за проведення експертизи механізму та обставин ДТП № 2134/19-25 в сумі 3140 грн.

Питання про речові докази вирішено у відповідності до вимог ст.100 КПК України.

Арешт накладений на автопоїзд «Iveco Magirus» реєстраційний номер НОМЕР_1 у складі з напівпричепом «Тгаіlог Раnаv» реєстраційний номер НОМЕР_2 та трактор «Білорус-1523» реєстраційний номер НОМЕР_3 у складі з причепом-цистерною скасовано.

Цивільний позов ОСОБА_10 задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Цефей-груп» (код ЄДРПОУ37529380) на користь ОСОБА_10 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , проживаючого АДРЕСА_2 ) 168 820 (сто шістдесят вісім тисяч вісімсот двадцять) грн 04 коп на відшкодування матеріальної шкоди та 45 000 (сорок п`ять тисяч) грн на відшкодування моральної шкоди, а всього 213 820 (двісті тринадцять тисяч вісімсот двадцять) грн 04 коп.

Стягнуто з ОСОБА_9 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживаючого АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_10 витрати за проведення експертиз щодо визначення заподіяної шкоди в сумі 8 000 (вісім тисяч) грн.

В решті задоволення позовних вимог відмовлено.

Цивільний позов ОСОБА_11 задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Цефей-груп» (код ЄДРПОУ37529380) на користь ОСОБА_11 (ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , проживаючої АДРЕСА_3 ) 491022 (чотириста дев`яносто одна тисяча двадцять дві) грн 70 коп на відшкодування матеріальної шкоди та 3 000 (три тисячі) грн на відшкодування моральної шкоди, а всього 494 022 (чотириста дев`яносто чотири тисячі двадцять дві) грн. 70 коп.

В решті позовних вимог відмовлено.

Відповідно до вироку суду першої інстанції, 02.11.2018 близько 17 години 40 хвилин в темну пору доби, на неосвітленій ділянці 212 км автодороги «Київ-Чоп» обвинувачений ОСОБА_9 керував трактором колісним «Білорус-1523» реєстраційний номер НОМЕР_3 у складі з причепом-цистерною без реєстраційного номеру, який належить сільськогосподарському обслуговуючому кооперативу «Перший Національний Аграрний Кооператив».

Рухаючись зазначеним транспортним засобом у правій смузі руху в напрямку м. Житомир в порушення п. 5.1 Вимог до технічного стану тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів, затверджених наказом Міністерства аграрної політики України від 06.05.2009 № 316 «фари ближнього та дальнього світла повинні бути укомплектовані лампами та відрегульовані відповідно до вимог експлуатаційної документації. Тип світлорозподілу фар повинен відповідати ГОСТ 3544-75», п. 5.2 зазначених Вимог «кількість, колір та функціональна електрична схема зовнішніх світлових приладів повинні відповідати ГОСТ 8769-75», п. 5.3 даних Вимог «не допускається застосування зруйнованих та з тріщинами на світловідбивальних поверхнях або розсіювачах світлових зовнішніх приладів, встановлення будь-яких пристроїв, що обмежують їхню видимість, нанесення покриття на світлові зовнішні прилади (тонування, фарбування тощо), що зменшує світлопропускання, змінює силу їх світла, світлорозподіл або колір», п. 5.4 «на знятих з виробництва машинах або на тих, світлові зовнішні прилади яких змінено для приведення у відповідність до вимог ГОСТ 8769-75, допускають встановлення інших світлових зовнішніх приладів», в порушення п. 3.5 Правил технічної експлуатації тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів затверджених наказом Міністерства аграрної політики України від 06.04.2010 № 173 «технічна експлуатація машин не допускається за наявності хоча б однієї з таких умов: у разі несправності гальмівної системи, рульового керування, пристроїв світлової та звукової сигналізації, тягово-зчіпного пристрою, елементів коліс, системи випуску відпрацьованих газів», в порушення вимог п. 23.11 Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів № 1306 від 10.10.2001 «експлуатація составів транспортних засобів у складі автомобіля, трактора або іншого тягача і причепа дозволяється лише за умови відповідності причепа тягачу та виконання вимог щодо їх експлуатації» п. 31.1 «технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, а також правил технічної експлуатації, інструкцій підприємств-виробників та іншої нормативно-технічної документації», п. 31.3 а) «забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством у разі їх виготовлення або переобладнання з порушенням вимог стандартів, правил і нормативів, що стосуються безпеки дорожнього руху» п. 31.4.3.а) «зовнішні світлові прилади кількість, тип, колір, розміщення і режим роботи зовнішніх світлових приладів не відповідають вимогам конструкції транспортного засобу», п. 31.6 б) «забороняється подальший рух транспортних засобів, у яких у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості не горять лампи фар чи задніх габаритних ліхтарів», що призвело до наїзду на задню частину причепа-цистерни без реєстраційного номеру трактора колісного «Білорус-1 523» реєстраційний номер НОМЕР_3 , автопоїздом «Iveco Magirus» реєстраційний номер НОМЕР_1 у складі з напівпричепом «Тгаіlог Раnаv» реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким позаду у попутному напрямку керував водій ОСОБА_10 .

Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди водію автопоїзда «Iveco Magirus» реєстраційний номер НОМЕР_1 у складі з напівпричепом «Тгаіlог Раnаv» реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_10 були заподіяні тілесні ушкодження у вигляді сумісної тупої травми тіла: закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, забійної рани лівої вушної раковини, садна в лобній області праворуч; закритого підголовчатого перелому 5-ї плюснової кістки правої стопи зі зміщенням відламків, синця - по тильній поверхні правої стопи в проекції 2-5-ї плюснових кісток та проксимальних фаланг 2-5-го пальців; двох синців - в проекції підколінної ямки ліворуч, на задній поверхні лівої гомілки у верхній третині, численних ран у кількості не менше 11-ти по зовнішній поверхні лівого плеча у середній третині, по зовнішній поверхні лівого передпліччя на межі середньої та верхньої третини, по тильній поверхні лівої стопи в проекції основної фаланги 1-го пальця що належать до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що зумовили тривалий розлад здоров`я.

Порушення водієм ОСОБА_9 вимог пп. 23.11, 31.1, 31.3 а), 31.4.3.а), 31.6 б) Правил дорожнього руху України та вимог п. 3.5 Правил технічної експлуатації тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів затверджених наказом Міністерства аграрної політики України від 06.04.2010 № 173, п. 5.1, 5.2, 5.3, 5.4 Вимог до технічного стану тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів, затверджених наказом Міністерства аграрної політики України від 06.05.2009 № 316, знаходиться у прямому причинному зв`язку із виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками.

Дії ОСОБА_9 , які виразились в порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, кваліфіковані за ч.1 ст.286 КК України.

В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_7 просить скасувати вирок суду в частині призначеного покарання та вирішення цивільного позову та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_9 покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, цивільний позов заявлений потерпілим ОСОБА_10 на суму 348627, 04 грн та позивачем ОСОБА_11 на суму 541022,70 грн. задовольнити в повному обсязі, стягнути також з відповідачів кошти, витрачені ОСОБА_10 на правову допомогу у сумі 75000 грн. В обґрунтування своїх вимог посилається на те що, з огляду на суспільну небезпеку вчиненого кримінального правопорушення проти безпеки руху і експлуатації транспорту, особи винного, який не визнав вину та не вживав заходів на відшкодування потерпілому та позивачу шкоди, унеможливлює досягнення мети виправлення і перевиховання обвинуваченого ОСОБА_9 без ізоляції його від суспільства, а тому застосування до призначеного покарання положень ст.75, 76 КК України та мінімального строку додаткового покарання є явно незаконним внаслідок м`якості. Вказує, що судом невірно визначено осіб відповідальних за спричинену потерпілому ОСОБА_10 та позивачу ОСОБА_11 матеріальну та моральну шкоду, у зв`язку з тим, що володільцем колісного трактору «Білорус-1523», реєстраційний номер НОМЕР_3 , використання якого створило підвищену небезпеку є Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив «Перший національний аграрний кооператив», що експлуатує такий об`єкт в силу наявності права власності, оскільки юридичний факт користування його трактором ТОВ «Цефей-Груп» на момент вчинення його працівником ОСОБА_9 злочину, не підтверджено доказами в суді. Вказує, що недоотриманий ОСОБА_10 заробіток в сумі 66368 грн. за 16 місяців, внаслідок неможливості використовувати вказаний транспортний засіб, підлягає стягненню в повному обсязі, оскільки після 18.05.2019 року користування ОСОБА_10 автомобілем «IvecoMagirus» унеможливлювалось пошкодженням цього транспортного засобу саме внаслідок вчиненого ОСОБА_9 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, а не закінченням, як зазначено судом першої інстанції, 18.05.2021 строку дії оренди вказаного транспортного засобу на підставі якого ОСОБА_10 використовував автомобіль для зайняття підприємницькою діяльністю. Зазначає, що суд першої інстанції не врахував пошкодження особистих речей ОСОБА_10 , зокрема сорочки вартістю 2000 грн, штанів вартістю 3000 грн, взуття вартістю 1200 грн, сумки вартістю 300 грн, мобільного телефону Samsung вартістю 4000 грн, мобільного телефону IPhone вартістю 15000 грн та ноутбуку вартістю 7000 грн. Крім того, вказує на явно несправедливий розмір відшкодування моральної шкоди на користь потерпілого ОСОБА_10 та позивача ОСОБА_11 , у зв`язку із недостатнім врахуванням судом першої інстанції ступеня та характеру тілесних ушкоджень, спричинених потерпілому, які стали причиною моральних та фізичних страждань у зв`язку з ушкодженням здоров`я потерпілого, фактичним зруйнуванням належних їм транспортних засобів, що стало причиною припинення ОСОБА_10 підприємницької діяльності, ОСОБА_10 з часу ДТП не працює та не має можливості утримувати ні себе, ні сім`ю, потребує продовження тривалого лікування та додаткових зусиль для підтримання в належному стані свого здоров`я. ОСОБА_11 також перенесла сильний стрес і моральні страждання, оскільки вказаний автомобіль був її основним засобом існування.

Обвинувачений ОСОБА_9 в поданій апеляційний скарзі просить скасувати вирок Новоград-Волинського міськрайонного суду від 14.01.2021 року повністю та ухвалити новий вирок, яким визнати його невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.286 КК України на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України, а позовні заяви залишити без розгляду. Мотивує свої вимоги тим, що обвинувальний акт всупереч вимогам п.5 ч.2 ст.291 КПК України не містить правової кваліфікації, а в оскаржуваному вироку суд вийшов за межі обвинувального акту, при цьому так і не визначившись яку правову кваліфікацію має на увазі, порушення правил безпеки дорожнього руху чи експлуатації транспорту, які є самостійними діяннями і суди мають ураховувати це при постановленні вироку. Вказує, що ні обвинувальний акт, ні оскаржуваний вирок не містить сформульованого обвинувачення, визнаного доведеним, так як є незрозумілим які саме його фактичні дії підпадають під приписи перерахованих вимог Правил дорожнього руху та інших нормативних документів та в якій саме частині. Зазначає, про залишення поза увагою суду показань свідка ОСОБА_12 , який в суді першої інстанції пояснив, що під час руху трактора було увімкнено як передні так і задні фари, які освітлювали бочку, рухаючись при цьому по самому краю дороги з правої сторони зі швидкістю 30 км на годину, не проаналізував доказів, які свідчать про порушення правил ПДР потерпілим та їх вплив на виникнення аварійної обстановки, зокрема висновку експерта №3/498 від 14.06.2019, відповідно до якого в причинному зв`язку із виникненням аварійної обстановки і даної ДТП є невідповідність дій потерпілого ОСОБА_10 вимогам п.п.12.2, 12.3 ПДР. В обґрунтування своїх доводів посилається також на істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, зокрема, не відкриття матеріалів досудового розслідування в порядку ст.290 КПК України, на істотне порушення права на захист та не роз`яснення прав, передбачених ст.42 КПК України, відсутність підтверджень повноважень слідчого і прокурора на складання і затвердження обвинувального акту. Крім того, звертає увагу на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у здійсненні тимчасового доступу до історії хвороби потерпілого у лікарні та яка стороні захисту також не відкривалась, в той же час показання потерпілого про перебування його в лікарні Новоград-Волинського ТМО після ДТП лише один день є неспівставним з характером тілесних ушкоджень вказаних у вироку, тривале перебування поза лікарнею ОСОБА_10 свідчить про отримання тілесних ушкоджень вже після ДТП і ніякого зв`язку з ним вони не мають. Також зазначає про безпідставну відмову суду першої інстанції у допиті свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та розгляд позовних вимог ОСОБА_11 , яка не була учасником ДТП і не являється потерпілою згідно обвинувального акту.

В запереченнях на апеляційну скаргу обвинуваченого прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_17 просить апеляційну скаргу ОСОБА_9 залишити без задоволення, а вирок Новоград-Волинського міськрайонного суду без змін. Аргументує свої доводи тим, що суд першої інстанції у вироку чітко визначив норми ПДР, які були порушені обвинуваченим та що порушення саме цих норм перебуває у причинному зв`язку із наслідками, передбаченими ч.1 ст.286 КК України. Вказує на безпідставність посилання обвинуваченого на порушення вимог ст.290 КПК України та відсутності певних відомостей у реєстрі матеріалів досудового розслідування, так як вказані питання вирішувались судом першої інстанції у підготовчому судовому засіданні. Крім того, зазначає, про непослідовність тверджень ОСОБА_9 про отримання тілесних ушкоджень ОСОБА_10 , після ДТП, так як висновок судово-медичного експерта №1469/е від 13.05.2019 під сумнів стороною захисту не ставився, клопотань про визнання зазначеного висновку експерта недопустимим доказом не надходило.

В запереченнях на апеляційну скаргу, адвокат ОСОБА_7 вказує на відповідність обвинувального акту вимогам ст.290 КПК України та містить виклад усіх фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, у тому числі норми яких правил з безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту було порушено, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з положеннями закону і статті закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення, яке відповідає вимогам п.13 ч.1 ст.3 ст.110 КПК України. Зазначає, що твердження обвинуваченого про отримання тілесних ушкоджень ОСОБА_10 після ДТП є неспроможними, так як медичною документацією підтверджено факт тривалості лікування та наявність у ОСОБА_10 травм, отриманих внаслідок ДТП. Звертає увагу на відсутність порушень вимог кримінально-процесуального закону у процесуальній процедурі призначення та проведення судово-медичної експертизи. Крім того, наголошує, що ОСОБА_11 злочинною поведінкою ОСОБА_9 спричинено як матеріальну так і моральну школу, а тому заявлений нею позов підлягає розгляду у даному кримінальному провадженні.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника потерпілого, який просив задовольнити його апеляційну скаргу та відмовити в задоволенні апеляційної скарги обвинуваченого, пояснення захисника та обвинуваченого, які просили апеляційну скаргу останнього задовольнити, думку прокурора, яка вважає, що апеляційна скарга представника потерпілого в частині відшкодування шкоди підлягає частковому задоволенню, перевіривши матеріали судового провадження, а також вирок суду в межах, передбачених, ст.404 КПК України, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до вимогст.22 КПК України, під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу.Повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, звернення з обвинувальним актом та підтримання державного обвинувачення у суді здійснюється прокурором. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

При цьому, право обвинуваченого на захист є конституційною гарантією, яка закріплена положеннями ст.ст.59, 63 Конституції України, та є однією з основних засад судочинства, передбачених ст.129 Основного Закону.

Забезпечення права людини на захист від обвинувачення у вчиненні злочину закріплено у ст.11 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року та у ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 01.11.1950.

Згідно ч.3ст.42 КПК Українипідозрюваний, обвинувачений має право знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють, обвинувачують. Підозрюваний, обвинувачений має право на захист, яке полягає у надані йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватись правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, що передбаченост.20 КПК України.

Про те, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право бути негайно і детально проінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього, вказано й у підпункті «а» пункту 3статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованою Україною.

З даного приводу Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 25 липня 2000 року у справі «Маттоціа проти Італії» зазначив, що «…обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь «детальності» інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.».

Практика Європейського суду з прав людини орієнтує, що обвинуваченням визнається офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про наявність припущення про вчинення особою кримінально караного правопорушення й при цьому стосується змісту, а не формального поняття обвинувачення, оскільки в контексті статті 6 Конвенції Європейський суд покликаний убачати, що приховано за зовнішньою стороною справи, та досліджувати реалії розглядуваної справи («Девеер проти Бельгії» від 27 лютого 1980 року).

Про право обвинуваченого на отримання докладної інформації щодо суті та причин обвинувачення, висунутого проти нього, наголошується у рішенні ЄСПЛ у справі «Ващенко проти України» від 26 червня 2008 року, в якому зазначено: «Обвинувачення для цілей п.1 ст.6 Конвенції може бути визначене як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється відповідальність карного та попереджувального характеру (п.51)».

З огляду на вищенаведене та враховуючи специфіку судового розгляду, який відповідно ч.1ст. 337 КПК Українипроводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, на основі засад змагальності сторін, у підготовчому судовому засіданні суд наділений повноваженнями перевірити повноту і правильність викладених в обвинувальному акті відомостей, які вимагаютьсяст.291 КПК України, з правової точки зору, але не вдаючись до їх оцінки, а звідси дійти висновку про можливість чи неможливість здійснення судового розгляду на підставі такого обвинувального акта.

На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції не дотримався вказаних вимог кримінально-процесуального закону.

Апеляційний суд зазначає, що хоча предметом розгляду суду апеляційної інстанції є судові рішення, а не рішення органів обвинувачення, однак аналіз обвинувального акту може мати значення для оцінки того, чи не було через формулювання обвинувачення в обвинувальному акті порушено право обвинуваченого ефективно захищатися від пред`явленого обвинувачення в суді першої інстанції.

Для забезпечення права на ефективний захист в формулюванні обвинувачення мають бути зазначені ті обставини і з такою деталізацією, які необхідні й достатні для того, аби дозволити обвинуваченому ефективно захищатися від нього.

На переконання апеляційного суду, доводи захисника ОСОБА_8 про невідповідність обвинувального акту вимогам ст.291 КПК України є обґрунтованими.

Як визначено у п.13 ч.1 ст.3 КПК, обвинуваченням є твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до положень ч.4 ст.110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває особі обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким звершується досудове розслідування.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт, серед іншого, має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Наведені правові норми у їх системному зв`язку указують на те, що «межі висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта» (ч.1 ст.337 КПК України) визначаються не тільки «формулюванням обвинувачення», але й викладеним у обвинувальному акті змістом фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, та визначеною в обвинувальному акті правовою кваліфікацією кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність (п.5 ч.2 ст.291 КПК України), оскільки «формулювання обвинувачення» є підсумком кримінально-правової оцінки фактичних обставин, а тому безпосередньо та нерозривно з ними пов`язане.

Цей висновок підтверджується й положеннями ч.3 ст.337 КПК України, згідно з якою з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Положення ч.1 ст.337 КПК України мають на меті забезпечити особі можливість знати точний обсяг висунутого обвинувачення, від якого він повинен захищатися (включаючи відповідну правову кваліфікацію).

Вирішуючи питання щодо відповідності обвинувального акту вимогам закону, апеляційний суд враховує висновок, викладений у Постанові Верховного Суду України від 24 листопада 2016 року у справі № 5-328кс16, відповідно до якого аналіз цієї норми свідчить, що закон вимагає обов`язкове відображення в обвинувальному акті трьох складників: 1) фактичних обставин кримінального правопорушення; 2) правової кваліфікації (в теорії кримінального процесу використовується назва «формула обвинувачення»); 3) формулювання обвинувачення.

При цьому, кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом України, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

Відповідно до п.3 ч.3 ст.314 КПК України, у підготовчому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу, тобто за наявності таких порушень вимог процесуального закону, які перешкоджають призначенню справи до судового розгляду.

Тобто, повернення обвинувального акту прокурору передбачає не формальну невідповідність такого акту вимогам закону, а наявність в ньому і таких недоліків, які перешкоджають суду призначити судовий розгляд.

Питання щодо відповідності обвинувального акту вимогам кримінально-процесуального закону було предметом розгляду в суді першої інстанції, зокрема Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області ухвалою від 20 травня 2020 року відмовив у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_8 про повернення обвинувального акту у зв`язку із невідповідністю його вимогам ст.291 КПК України, щодо ОСОБА_9 (а.231-233 т.1).

На думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що обвинувальний акт відповідає вимогам ст.291 КПК України.

Як вбачається з обвинувального акту у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018060090001361, в його найменуванні міститься інформація про те, що він складений щодо ОСОБА_9 за ч.1 ст.286 КК України.

Водночас, при наявності в обвинувальному акті викладу фактичних обставин кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення, в ньому відсутня правова кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_9 із посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що є порушенням не тільки вимог ст.291 КПК України, а й в подальшому права обвинуваченого на захист.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеному в Постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 725/3043/19, неконкретність обвинувачення порушує право засудженого на захист та позбавляє можливості перевірити правильність застосування кримінального закону при кваліфікації його дій.

Таким чином, обвинувачення повинно бути сформульовано повно, чітко та зрозуміло і узгоджуватися з наведеною правовою кваліфікацією. Відсутність в обвинувальному акті правової кваліфікації ставить під сумнів конкретність висунутого обвинувачення.

Тобто, обвинувачений ОСОБА_9 у даному випадку був позбавлений можливості належним чином підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» п.3 ст. 6 Конвенції, адже його не було належним чином поінформовано про характер і причини обвинувачення саме через фактичну відсутність правової кваліфікації, як окремо визначеного елементу обвинувального акту, передбаченого п.5 ч. 2 ст. 291 КПК України.

Апеляційний суд зазначає, що конкретне обвинувачення із визначеною правовою кваліфікацією злочину є важливішим елементом кримінального переслідування, оскільки не тільки впливає на право обвинуваченого захищатись від обвинувачення, але і на весь визначений КПК України порядок судового розгляду.

Справедливість під час провадження у справі необхідно оцінювати, беручи до уваги розгляд справи в цілому (рішення від 01.03.2001 року у справі «Даллос проти Угорщини» п. 47). Крім того, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «Ь» п. 3 ст. 6 Конвенції (рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», п. 54, а також «Даллос проти Угорщини», п. 47).

При цьому, Європейський суд з прав людини також вказав «…межі гарантій, передбачених підпунктом «а» пункту 3 статті 6 Конвенції, мають оцінюватись, зокрема, у світлі більш загального права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції. У кримінальних справах надання повної та докладної інформації щодо висунутих особі обвинувачень, які в подальшому можуть бути сприйняті судом як юридична кваліфікація діяння, є неодмінною передумовою забезпечення справедливості провадження.» (рішення: від 9 березня 2011 року у справі «Жупнік проти України», від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції»).

Апеляційний суд вважає, що вказані порушення при складанні обвинувального акта свідчать про неконкретність пред`явленого обвинувачення щодо ОСОБА_9 і в даному випадку суд першої інстанції в підготовчому судовому засіданні мав повернути обвинувальний акт прокурору для усунення недоліків через його невідповідність, зокрема вимогам п.5 ч.1 ст.291 КПК України.

Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог ст.374 КПК України та згідно роз`яснень, що містяться у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1990 року № 5 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 8 «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві» складаючи вирок, суд зобов`язаний додержувати вимог ст.374 КПК України. Обвинувачений має право знати, у вчиненні якого злочину його визнано винним.

Згідно вимог п.2 ч.3ст.374 КПК України, у разі визнання особи винуватою у мотивувальній частині обвинувального вироку мають бути зазначені, серед іншого: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення, наслідків, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; стаття (частина статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.

Вказані вимоги не можуть бути виконані судом, виходячи з наданого до суду обвинувального акту. Отже, відсутність в обвинувальному акті правової кваліфікації, обумовлює неможливість ефективного захисту від обвинувачення та перешкоджало суду ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Крім того, однією з умов законності судового рішення є дотримання встановлених законом меж судового розгляду.

Суд першої інстанції, розглядаючи кримінальне провадження, безпідставно вийшов за межі пред`явленого обвинувачення та при кваліфікації дій обвинуваченого, вказав, що ОСОБА_9 має бути засуджений за ч.1 ст.286 КК України за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, при цьому залишивши поза увагою те, що порушення правил безпеки дорожнього руху та порушення правил експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами є самостійними діяннями.

Таке недотримання вимог кримінального процесуального закону має наслідок у вигляді істотного впливу на права обвинуваченого щодо забезпечення права на справедливий суд, оскільки викладені у вироку суду обставини не охоплювались пред`явленим йому обвинуваченням.

Крім того, аналізуючи зміст вироку суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що його зміст не відповідає вимогам обґрунтованості та вмотивованості. Обґрунтованість вироку полягає в тому, що в ньому повинні бути відображені обставини, що мають значення для кримінального провадження, висновки суду, які відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, які дослідженими в судовому засіданні та оцінені відповідно до вимог с. 94 КПК України. Вмотивованість полягає в наведені належних і достатніх мотивів та підстав, які свідчать про переконання суду в достовірності зібраних та досліджені у судовому розгляді доказів, на яких ґрунтуються висновки суду стосовно всіх питань.

Зокрема, оскільки сторона захисту поставила під сумнів дотримання вимог ст.290 КПК України, а також легітимність процесуальних дій прокурорів та допустимість отриманих під час досудового розслідування доказів внаслідок відсутності, з точки зору сторони захисту, повноважень слідчого та прокурора щодо участі у кримінальному провадженні під час досудового розслідування та судового провадження, суд першої інстанції зобов`язаний був ретельно перевірити й оцінити документи на підтвердження повноважень відповідних слідчого та прокурора, з`ясувати, чи було дотримано прокурором вимоги ст. 290 КПК України та навести у вироку переконливі мотиви на спростування позиції сторони захисту щодо недопустимості доказів поданих стороною обвинувачення.

Крім того, суд першої інстанції не надав належну оцінку показанням свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_19 які були надані ними безпосередньо в судовому засіданні, та взагалі не відобразив їх у вироку, не навів мотивів відхилення показань свідка ОСОБА_12 , який був безпосереднім очевидцем ДТП, не дав цим доказам ніякого аналізу, чим порушив вимоги, передбачені ч.1 ст.94, п.1 ч.3 ст.374 КПК України.

Європейський суд з прав людини вимоги щодо вмотивованості судового рішення саме пов`язує з належним здійсненням правосуддя так як у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються ( п.1 ст. 6 КЗПЛ- «Кузнецов та інші проти Росії», « Гірвісаарі проти Фінляндіі»).

Зазначені істотні порушення є процесуально неприпустимими при судовому розгляді, оскільки в такий спосіб порушуються загальні засади забезпечення законності, змагальності сторін та одночасно обґрунтованості судового рішення, що передбачено як обов`язкові вимоги ст.370 КПК України, а також ці вимоги містяться у ст.7 КПК України - серед загальних засад кримінального провадження, яке за своїм змістом та формою повинно їм відповідати.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про те, що судовий розгляд кримінального провадження відносно ОСОБА_9 був здійснений судом першої інстанції з істотним порушенням вимог кримінального процесуального Закону, що у відповідності до статей 409, 412 КПК України є підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції.

Враховуючи те, що апеляційним судом були встановлені такі істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, допущені судом першої інстанції, які не можуть бути усунені під час апеляційного розгляду, апеляційний суд вважає, що вирок суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції зі стадії підготовчого судового засідання.

Відповідно до положень ч.2 ст.415 КПК України, призначаючи новий розгляд у суді першої інстанції, апеляційний суд не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання.

При цьому, з огляду на правовий висновок Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладений в постанові ЄУ №728/2724/16-к (провадження № 51-7543кмо18) від 23.09.2019 року та з урахуванням вимогст.416 КПК Українищодо особливостей нового розгляду судом першої інстанції, судова колегія вважає за необхідне висловитися з приводу доводів адвоката ОСОБА_7 , діючого в інтересах потерпілого ОСОБА_10 , позивача ОСОБА_11 щодо необґрунтованості застосування до обвинуваченого положеньст.75КК України та мінімального строку додаткового покарання.

Доводи представника потерпілого щодо неправильності застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок його м`якості, за умов пред`явлення обвинувачення ОСОБА_9 в такому ж самому об`ємі, слід визнати безпідставними.

Апеляційний суд звертає увагу, що необхідність скасування оскаржуваного вироку та призначення нового судового розгляду у суді першої інстанції пов`язане виключно із встановленням істотних порушень вимогКПК України, зокрема права на захист обвинуваченого ОСОБА_9 .

Під час нового судового розгляду кримінального провадження суду першої інстанції, з дотриманням процесуальних прав учасників судового процесу, вимог кримінального процесуального закону необхідно повно, об`єктивно та всебічно дослідити всі обставини кримінального провадження, проаналізувати всі докази у справі, дати їм належну оцінку та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Крім того, під час нового судового розгляду суд першої інстанції має перевірити доводи обвинуваченого та його захисника про дотримання стороною обвинувачення вимог ст.290 КПК України, наявності процесуальних рішень, які б підтверджували повноваження слідчого СВ Новоград-Волинського ВП ОСОБА_14 та прокурора Новоград-Волинської місцевої прокуратури ОСОБА_20 у даному кримінальному провадженню, необхідності доступу до медичних документів, зокрема історії хвороби ОСОБА_10 , а також ретельно перевірити доводи адвоката ОСОБА_7 з приводу встановлення судом першої інстанції належних цивільних відповідачів та розміру відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Керуючись ст.ст.404, 405, 407 КПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги адвоката ОСОБА_7 , діючого в інтересах потерпілого ОСОБА_10 , позивача ОСОБА_11 та обвинуваченого ОСОБА_9 задовольнити частково.

Вирок Новоград-Волинськогоміськрайонного судуЖитомирської областівід 14січня 2021року відноснообвинуваченого ОСОБА_9 -скасувати тапризначити новийрозгляд кримінальногопровадження №285/837/20у судіпершої інстанціїзі стадії підготовчого судового засідання.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Судді :