Постанова

від 31.03.2021 по справі 520/12111/2020

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2021 р.Справа № 520/12111/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бегунца А.О.,

Суддів: Мельнікової Л.В. , Рєзнікової С.С. ,

за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.,

представника позивача Служавого Є.І.,

представника відповідача Настусенка Д.Д.,

представника третьої особи Шрамко І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Студія оптимального будівництва "МОНОЛІТ" в особі керівника Камінера Вадима Миколайовича на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Бадюков Ю.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 16.11.20 року по справі № 520/12111/2020

за позовом Приватного підприємства "Студія оптимального будівництва "МОНОЛІТ" в особі керівника Камінера Вадима Миколайовича

до Харківської міської ради Харківської області, треті особи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Товариство з обмеженою відповідальністю Коламбус 2018 в особі керівника Дремлюги Анатолія Володимировича , ОСОБА_7 , ОСОБА_8

про визнання незаконним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватне підприємство «Студія оптимального будівництва «Моноліт» , в особі керівника Камінера Вадима Миколайовича, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Харківської міської ради Харківської області (далі - відповідач, ХМР), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_8 (далі - третя особа-1, ОСОБА_8 ); ОСОБА_7 (далі - третя особа-2, ОСОБА_7 ); Товариство з обмеженою відповідальністю «Коламбус 2018» , в особі керівника Дремлюги Анатолія Володимировича (далі - третя особа-3, ТОВ «Коламбус 2018» ); ОСОБА_6 (далі - третя особа-4, ОСОБА_6 ); ОСОБА_1 (далі - третя особа-5, ОСОБА_1 ); ОСОБА_5 (далі - третя особа-6, ОСОБА_5 ); ОСОБА_4 (далі - третя особа-7, ОСОБА_4 ); ОСОБА_3 (далі - третя особа-8, ОСОБА_3 ); третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 (далі по тексту - третя особа-9, ОСОБА_2 ), в якому просив суд: визнати незаконним та скасувати п. 31 Додатку 1 до рішення 36 сесії Харківської міської ради Харківської області 7 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення документації із землеустрою для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» від 24.06.2020 року № 2148/20.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що пунктом 31 Додатку 1 Рішення 36 сесії Харківської міської ради Харківської області 7 скликання від 24.06.2020 року № 2148/20 надано дозвіл громадянину ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності загальною площею, орієнтовно, 0,0100 га для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «АМ» по АДРЕСА_1 , яке порушує як права позивача та третіх осіб, так і норми чинного законодавства України, у зв`язку із тим, що за адресою АДРЕСА_1 знаходиться багатоквартирний будинок, власниками квартир та нежитлових приміщень в якому є позивач у даній справі та треті особи, а тому вимушені звернутись до суду із даним позовом для захисту своїх прав з наступного.

Зазначає, що законодавством України до спільного майна багатоквартирного будинку віднесені, зокрема, права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія. Крім того, чинним законодавством прямо заборонено співвласникам багатоквартирного будинку виділяти в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

Позивач вважає, що вказане рішення владного суб`єкта є незаконним та безпідставним, у зв`язку із чим просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.2020 у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не з`ясування всіх обставин у справі, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд скасувати рішення та прийняти нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Зокрема, апелянт посилався на те, що судом першої інстанції не враховано всі обставини справи, оскільки технічний паспорт на громадський будинок літ. А1-1 від 07.04.2020 року (інв. справа №97/04-20), який було надано третьою особою разом із поясненнями (а.с. 87б-87к), свідчить про те, що вказаний об`єкт не є окремою нежитловою будівлею, а є прибудовою до нежитлового будинку АДРЕСА_1 , має спільну стіну з будинком і має спільну прибудинкову територію.

Крім того, зазначає, що доказом цього також є і те, що відповідно до інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що ще у 2007 році було зареєстровано право власності громадянина ОСОБА_9 на нежитлові приміщення 1-го поверху №2-1, 2-2, 2-3 в літ. А-3 по АДРЕСА_1 загальною площею 106,8 кв.м. 02.04.2020 на підставі висновку щодо технічної можливості поділу (серія та номер: 91, 92/03-20, виданий 20.03.2020, видавник ФО-П ОСОБА_10 ), та за ним було фактично перереєстровано право власності на нежитлові приміщення 1-го поверху №2-1, 2-2 в літ. А-3 по АДРЕСА_1 загальною площею вже тільки 83,5 кв.м. Іншу частину вищевказаних нежитлових приміщень він штучно виділив в нібито окрему нежитлову будівлю літ. А1-1 , загальною площею 23,3 кв. за адресою АДРЕСА_1 . В подальшому, як це вбачається з пояснень третьої особи та доданих до них документів, які місяться в матеріалах справи, ОСОБА_9 подарував цей об`єкт нерухомості своєму сину - ОСОБА_2 , який і звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розробку відповідного проекту землеустрою. Вважає, що вказані дії були штучно здійснені для того, щоб ОСОБА_2 отримав змогу звернутись з відповідним клопотанням по відповідача. Однак, апелянт вказує, що нежитлова будівля літ. А1-1 , загальною площею 23,3 кв. за адресою АДРЕСА_1 насправді не є окремою будівлею, а є лише частиною нежитлових приміщень 1-го поверху №2-1, 2-2 в літ. А-3 по АДРЕСА_1 , які є частиною всього багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 .

Тому, вважає що надавати ОСОБА_2 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності загальною площею 0,0100 га по АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. АМ по АДРЕСА_1 відповідач не мав права.

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції 31.03.2021 представники позивача, відповідача та третьої особи - ОСОБА_2 , підтримали свої правові позиції по справі.

Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_2 є власником нежитлової будівлі літ. «А1-1» за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 23.3 кв. м., площа під забудовою - 30.3 кв.м., що підтверджується копіями: Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 221042395 від 30.08.2020 року, технічного паспорту на громадський будинок літ. «А1-1» з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами від 07.04.2020 року (інв. справа № 97/04-20), витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 206882446 від 15.04.2020 року, також не заперечується сторонами по справі.

Як вбачається з копій Інформацій з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 202009378 від 26.02.2020 року, №202008762 від 26.02.2020 року, № 202008023 від 26.02.2020 року, актуальної інформації про об`єкти нерухомого майна за реєстраційними номерами: №№ 2066149463101, 1622852263101, 901244263101, 174835063101, 51634463101 та відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно за реєстраційними номерами: 22994560, 1472177, 2078935, позивач та треті особи є власниками житлових (квартир) та нежитлових приміщень в житловому будинку літ. "А-3" по АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктом 31 Додатку 1 Рішення 36 сесії Харківської міської ради Харківської області 7 скликання від 24.06.2020 року № 2148/20 надано дозвіл громадянину ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності загальною площею, орієнтовно, 0,0100 га для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «АМ» по АДРЕСА_1 .

Листом Департаменту земельних відносин ХМР від 03.08.2020 року № М-2-17183/1-20.08-31 ОСОБА_2 повідомлено, що Рішенням 36 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 24.06.2020 року № 2148/20 ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею, орієнтовно, 0,0100 га для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А1-1» по АДРЕСА_1 .

При цьому, ОСОБА_2 додатково повідомлено, що для розроблення проекту землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки необхідно звернутися до фізичної або юридичної особи, які відповідно до ст. 26 Закону України «Про землеустрій» , є розробниками документації із землеустрою.

Не погодившись із вказаним рішенням владного суб`єкта, позивач звернувся до суду з цим позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач як суб`єкт владних повноважень довів перед судом належними та допустимими доказами правомірність прийнятого рішення.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Так, повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 ЗК України.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

За приписами ч.7 ст.118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі, якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Згідно абзаців 1 та 2 ч. 2 ст. 123 ЗК України, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (ч. 3 ст. 123 ЗКУ).

Отже, зазначені норми встановлюють підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у користування громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Так, для передачі земельної ділянки у користування зацікавлена особа звертається до відповідного органу із клопотанням про надання дозволу на його розробку, за результатом розгляду якого, уповноважений орган приймає одне з відповідних рішень.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави суду дійти до висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Так, позивачем, не наведено жодної з підстав, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України, за яких відповідачеві мало бути відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у користування.

Також, виходячи з норм земельного законодавства, які встановлюють механізм та процедуру звернення осіб до органів місцевого самоврядування з питань надання у користування земельних ділянок вбачається, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про надання особі в оренду земельні ділянки, зокрема для обслуговування жилого будинку. При цьому, саме по собі отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність чи користування.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 17.04.2018 року у справі № 819/1430/17, 813/796/18 від 10.09.2020 року, № 300/1706/19 від 30.07.2020 року.

Також, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30.05.2018р. у справі №826/5737/16 отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов`язані з неправомірністю його прийняття.

Відтак, враховуючи встановлені обставини у справі та вищенаведені норми чинного законодавства з урахуванням висновків Верховного Суду, суд відхиляє доводи позивача щодо порушення відповідачем під час прийняття рішення приписів Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» , ст. ст. 42. 89, 92 Земельного кодексу України, позаяк ОСОБА_2 не є співвласником багатоквартирного будинку, а є власником окремої нежитлової будівлі, спірним рішенням ОСОБА_2 не передається у власність або в постійне користування земельна ділянка, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків та не порушує прав позивача та третіх осіб.

Крім того, позивачем не надано, а судом під час розгляду справи не добуто належних та допустимих, достатніх та достовірних в розумінні приписів ст. ст. 73-76 КАСУ доказів створення та реєстрації об`єднання співвласників будинку за адресою АДРЕСА_1 , відповідно до Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» , через що у суду відсутні підстави для врахування правової позиції Верховного Суду, викладену у постанові по справі № 263/68/17 (провадження № 61 -13354св181) від 18.03.2019 року.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено обставини справи на підставі яких суд прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень довів перед судом належними та допустимими доказами правомірність прийнятого рішення, ХМР діяла в межах повноважень та у спосіб визначений діючим законодавством та Конституцією України.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 310, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Студія оптимального будівництва "МОНОЛІТ" в особі керівника Камінера Вадима Миколайовича залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.2020 року по справі № 520/12111/2020 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)А.О. Бегунц Судді (підпис) (підпис) Л.В. Мельнікова С.С. Рєзнікова Повний текст постанови складено 08.04.2021 року