Рішення

від 04.08.2020 по справі 757/61469/18-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/61469/18-ц

Категорія 52

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

04 серпня 2020 року

Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого: судді Григоренко І.В.,

при секретарі: Ситику Р.В.,

за участю:

представника позивачів: ОСОБА_1 ,

представника відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю БУДМАШ ІНВЕСТ про встановлення факту перебування у трудових відносинах, стягнення заробітної плати та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі - позивач-1, ОСОБА_2 ), ОСОБА_3 (далі - позивач-2, ОСОБА_3 ), ОСОБА_4 (далі - позивач-3, ОСОБА_4 ) звернулись до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Будмаш Інвест (далі - відповідач, ТОВ Будмаш Інвест ), в якому просять: встановити факт перебування позивачів з 25.06.2017 року по 15.09.2018 року у трудових відносинах з відповідачем, зобов`язати відповідача видати накази про прийняття на роботу та звільнення, внести відповідні записи до трудової книжки; стягнути з відповідача на користь кожного з позивачів заробітну плату у розмірі 29 032,00 грн. кожному та моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн. кожному.

В обґрунтування заявлених вимог позивачі зазначають, що з 25.06.2017 року постійно працювали у ТОВ Будмаш Інвест мулярами на об`єкті будівництва Рідне місто та отримували заробітну плату у розмірі 12 000,00 грн. Для оформлення трудових відносин позивачі писали заяви на ім`я директора про прийняття на роботу, надавали копії своїх паспортів та ідентифікаційні коди, підписували трудові договори в двох екземплярах, однак їх примірники їм не повернули. З 01.06.2018 року відповідач перестав нараховувати та виплачувати позивачам заробітну плату. З 16.09.2018 року позивачі змушені були розірвати трудові відносини у зв`язку із грубим порушенням відповідачем законодавства про працю. Після розірвання трудових відносин позивачі дізналися, що відповідач належним чином не оформив трудові відносини, що також є грубим порушенням трудового законодавства. Отже, позивачі вбачають підстави для встановлення факту трудових відносин та стягнення із ТОВ Будмаш Інвест заборгованості із заробітної плати. Виходячи із принципів справедливості, добросовісності та розумності, як загальних засад цивільного законодавства, також виходячи із засад соціальної цінності порушеного права (для своєї життєдіяльності і відтворення людина повинна постійно здобувати матеріальні блага) позивачі вбачають підстави і для стягнення моральної шкоди, яку вони оцінюють у 20 000,00 грн. кожний.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.12.2018 року, справу було передано судді Григоренко І.В.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 13.12.2018 року позовну заяву ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю БУДМАШ ІНВЕСТ про встановлення факту перебування у трудових відносинах, стягнення заробітної плати та моральної шкоди було залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 22.01.2019 року в порядку спрощеного позовного провадження відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю Будмаш Інвест про встановлення факту перебування у трудових відносинах, стягнення заробітної плати та моральної шкоди, судове засідання для розгляду справи по суті призначене на 04.06.2019 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 04.06.2019 року, у зв`язку із неявкою представника відповідача у судове засідання та відсутністю відомостей про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 223 ЦПК України, розгляд справи в судовому засіданні було відкладено до 11.09.2019 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11.09.2019 року, у зв`язку із повторним направленням ухвали про витребування доказів, відповідно до ч. 2 ст. 240 ЦПК України, в судовому засіданні оголошено перерву до 12.12.2019 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12.12.2019 року, у зв`язку із неявкою представника відповідача в судове засідання та ненаданням доказів, які витребовувались судом, відповідно до ч. 2 ст. 240 ЦПК України, в судовому засіданні оголошено перерву до 30.03.2020 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 30.03.2020 року, у зв`язку із неявкою учасників процесу у судове засідання та відсутністю відомостей про вручення відповідачу повідомлення про дату, час і місце судового засідання, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 223 ЦПК України, розгляд справи відкладено до 04.08.2020 року.

Відповідач про розгляд справи повідомлений належним чином, про що свідчить направлення останньому копії позовної заяви та судових повісток рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення на зазначену в позовній заяві адресу, проте, конверти повернулися на адресу суду з відміткою поштового відділення адресат не знайдений .

Як визначено у ч. ч. 1, 2, 3 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Положення частини першої цієї статті застосовуються також у разі відсутності заяви про зміну номерів телефонів і факсів, адреси електронної пошти, які учасник судового процесу повідомив суду. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Отже, оскільки копія ухвали суду та судові повістки були направлені відповідачу на зазначену в позовній заяві адресу місцезнаходження останнього, проте, конверти повернулись із відміткою поштового відділення адресат не знайдений , а відповідач про зміну адреси суд не повідомляв, то суд вважає, що відповідач про дату, час і місце судового засідання 04.08.2020 року повідомлений належним чином, причини неявки невідомі.

Частиною 1 ст. 223 ЦПК України встановлено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Оскільки, відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, суд вважає за можливе розглядати справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи (ч. 1 ст. 280 ЦПК України).

Оскільки представник позивачів ОСОБА_1 не заперечувала щодо ухвалення заочного рішення, керуючись ст. 280 ЦПК України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів.

Представник позивачів ОСОБА_1 у судовому засіданні 04.08.2020 року просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі з викладених у позовній заяві підстав.

Крім того, у судовому засіданні 04.08.2020 року допитано в якості свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , які працювали разом з позивачами на будівництві об`єкта ЖК Рідне місто .

Так, свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 пояснили в судовому засіданні, що з червня 2017 року по вересень 2018 року працювали в одній бригаді з позивачами на будівництві об`єкта ЖК Рідне місто , щоденно виходили вранці в один і той самий час на роботу, перед початком роботи проходили інструктаж та їх було ознайомлено з правилами безпеки на будівництві. Представник ТОВ Будмаш Інвест обіцяв, що з ними будуть укладені трудові договори, для чого вони з позивачами надавали копії паспортів та ідентифікаційних кодів а також писали заяви про прийняття на роботу та заповнювали і підписували два примірники трудового договору, проте, підписані з іншого боку примірники договорів ніхто не повернув. Крім того, щомісяця з червня 2017 року по червень 2018 року усім виплачувалась систематично заробітна плата, проте за останні місяці роботи, а саме червень-вересень 2018 року, заробітну плату їм обіцяли виплатити, але не виплатили, у зв`язку із чим у вересні вони залишили роботу.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснив, що працював на об`єкті ЖК Рідне місто охоронцем та кожного ранку бачив як позивачі приходили на роботу та розписувались в журналі, після чого їх пропускали на об`єкт. Також свідок зазначив, що йому відомо, що за останні місяці з позивачами не розрахувались.

Вислухавши вступне слово представника позивачів, пояснення свідків, дослідивши та оцінивши подані сторонами письмові докази у справі у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що ТОВ Будмаш Інвест було підрядником на виконання будівельних робіт з реконструкції території виробничо-складської бази під будівництво житлових будинків та складських будівель на АДРЕСА_1 (ЖВ Рідне місто ).

21.11.2018 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подано директору ТОВ Будмаш Інвест претензії, у яких зазначалося, що позивачі разом з іншими членами бригади працювали в ТОВ Будмаш Інвест на посаді мулярів з 25.06.2017 року, зокрема, на об`єкті будівництва ЖК Рідне місто , а за останні три місяці до дати звернення їм не виплачувалась заробітна плата. Також позивачі просили надати їм належним чином завірені копії наказів про прийняття на роботу та виплатити заборгованість по заробітній платі за останні три місяці - з 01.06.2018 року по 15.09.2018 року.

Однак, відповіді на претензії позивачі не отримали.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначені Кодексом законів про працю України.

Частиною 1 ст. 21 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Отже, трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.

Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд, що викладено у постанові від 12.02.2020 року у справі № 607/12476/18 (провадження № 61-10663св19).

Як визначено у ч. 1 ст. 24 Кодексу законів про працю України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі.

Згідно з ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Так, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зазначають, що для оформлення трудових договорів вони писали заяви на ім`я директора ТОВ Будмаш Інвест про прийняття на роботу, надавали копії своїх паспортів та ідентифікаційні коди, підписували трудові договори у 2 примірниках, але назад свої підписані примірники так і не отримали.

Вказані обставини також підтвердили допитані в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .

Зокрема, допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 пояснили, що вони разом з позивачами з червня 2017 року по вересень 2018 року працювали в одній бригаді на об`єкті будівництва Рідне місто , виходили на роботу на однаковий час. При прийомі на роботу представник ТОВ Будмаш Інвест обіцяв їм, що з ними в найближчий час будуть укладені трудові договори, проте, трудові договори з ними укладено так і не було.

Також свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 зазначили, що до червня 2018 року вони отримували обіцяну їм заробітну плату, але з червня 2018 року виплату зарплати було припинено.

Відповідно до ст. 30 Кодексу законів про працю України, працівник повинен виконувати доручену йому роботу особисто і не має права передоручати її виконання іншій особі, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Статтею 57 Кодексу законів про працю України передбачено, що час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством.

Поряд з цим, взаємовідносини фізичної особи і роботодавця можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами статті 208 Цивільного кодексу України.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. ч. 1, 2 ст. 837 Цивільного кодексу України).

За договором підряду, укладеним між власником і громадянином, останній зобов`язується за винагороду виконувати для підприємства індивідуально визначену роботу.

За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Підрядник, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

Крім того, за підрядним договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляють актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Договором також може бути передбачено попередню або поетапну оплату. У трудовій книжці не робиться запис про виконання роботи за цивільно-правовими договорами.

Підрядник, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує і виконує свою роботу.

Таким чином, основними ознаками, що відрізняють трудові та цивільно-правові відносини є: 1) в трудових відносинах важливим є процес трудової діяльності, її організація, а в цивільно-правових - не важливий процес організації праці, натомість важливим є результат роботи; 2) виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, а сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик; 3) за трудовим договором працівника приймають до штату за певною кваліфікацією, професією, посадою, йому гарантуються заробітна плата, гарантії, пільги, компенсації, тоді як за цивільно-правовим договором оплачується результат роботи і відносини сторін обмежуються лише виконанням роботи та передачею і оплатою її результату.

Тобто, трудові відносини від цивільно-правових відрізняються тим, що трудове законодавство регулює процес трудової діяльності, її організацію, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається поза його межами, адже метою є отримання матеріального результату.

Схожі висновки щодо розмежування трудових відносин та цивільно-правових викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі № 607/12476/18 (провадження № 61-10663св19).

Так, позивачі зазначали, що вони систематично з червня 2017 року по вересень 2018 року виконували свою роботу особисто. Перед початком роботи всі пройшли інструктаж та були ознайомлені із Правилами техніки безпеки. Також позивачі та свідки зазначили, що всі приходили на роботу на однаковий час та систематично, отже, робота позивачів та свідків регулювалась правилами внутрішнього трудового розпорядку. До того ж, і позивачі, і свідки регулярно отримували заробітну плату.

Як визначено у ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ст.. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

ТОВ Будмаш Інвест не надав належних, достатніх та допустимих доказів на спростування викладених обставин.

Більш того, ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 04.06.2019 року у відповідача були витребувані належним чином засвідчені копії Журналів реєстрації вступного (первинного, повторного позапланового) інструктажу з питань охорони праці; Журналів обліку нарядів-допусків на виконання будівельних робіт, що велися Товариством з обмеженою відповідальністю БУДМАШ ІНВЕСТ у період з червня 2017 року по вересень 2018 року включно, проте, ухвала суду відповідачем не виконана та жодних пояснень з цього приводу ТОВ Будмаш Інвест не надало.

Як визначено у ч. 10 ст. 84 ЦПК України, у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

Отже, аналізуючи матеріали справи та покази свідків у сукупності із аналізом правових норм, суд вважає за можливе встановити, що між позивачами та відповідачем склалися трудові відносини, які не були оформлені належним чином, з 25.06.2017 року по 15.09.2018 року.

Згідно з ч. 6 ст. 235 Кодексу законів про працю України, при винесенні рішення про оформлення трудових відносин з працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу, у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про нарахування та виплату такому працівникові заробітної плати у розмірі не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні у відповідному періоді без урахування фактично виплаченої заробітної плати, про нарахування та сплату відповідно до законодавства податку на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за встановлений період роботи.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про оплату праці , заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 2 Закону України Про оплату праці визначено структуру заробітної плати, яка складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат.

Статтею 21 Закону України Про оплату праці встановлено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Як зазначають позивачі у позовній заяві та підтверджують свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , заборгованість із заробітної плати виникла за період з 01.06.2018 року по 15.09.2018 року.

Згідно даних Головного управління статистики у м. Києві (http://kiev.ukrstat.gov.ua/p.php3?c=3586&lang=1), середня заробітна плата за видом діяльності будівництво у червні 2018 року становила 7 914,00 грн., у липні 2018 року - 8 141,00 грн., у серпні 2018 року - 8 846,00 грн. та у вересні 2018 року - 8 262,00 грн.

Оскільки, судом встановлено факт перебування позивачів у трудових відносинах з ТОВ Будмаш Інвест з 25.06.2017 року по 15.09.2018 року, а також факт невиплати заробітної плати за червень-вересень 2018 року, то за цей період з відповідача на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 слід стягнути заборгованість по заробітній платі в розмірі по 29 032,00 грн. (7 914,00 грн. + 8 141,00 грн. + 8 846,00 грн. + 4 131,00 грн.) кожному.

Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Як визначено у ст. 237-1 Кодексу законів про працю України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

В силу положень п. 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

За загальним правилом моральну шкоду відшкодовує особа, яка її завдала, за наявності її вини.

Аналогічного підходу дотримується і Верховний Суд, що знайшло своє відображення у постанові від 19.09.2019 року у справі № 335/10080/15-ц (провадження № 61-10703св18).

У постанові від 23.09.2019 року по справі № 638/10448/14-ц (провадження № 61-23506св18) Верховний Суд зазначає, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Разом з тим, позивачами не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння їм моральної шкоди, не зазначено у чому саме вона виразилась, не обґрунтовано її розмір, не доведено, що шкода була завдана саме протиправними діями відповідача, та наявності причинно-наслідкового зв`язку між такою шкодою і протиправними діяннями ТОВ Будмаш Інвест .

За таких обставин, в частині відшкодування моральної шкоди позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 року (справа № 802/2236/17-а).

Також Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006 року).

На підставі викладеного, відповідно до ст. 43 Конституції України, ст. ст. 11, 15, 16, 23, 837, 1167 Цивільного кодексу України, ст. ст. 21, 24, 30, 57, 235, 237-1 Кодексу законів про працю України, ст. ст. 1, 2, 21 Закону України Про оплату праці , керуючись ст. ст. 3, 4, 12, 13, 19, 76-81, 84, 259, 263-265, 273, 274, 280, 353, 354, 355, п.п. 15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю БУДМАШ ІНВЕСТ про встановлення факту перебування у трудових відносинах, стягнення заробітної плати та моральної шкоди - задовольнити частково.

Встановити факт перебування ОСОБА_2 у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю БУДМАШ ІНВЕСТ на посаді муляра з 25.06.2017 року по 15.09.2018 року та зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю БУДМАШ ІНВЕСТ видати наказ про прийняття на роботу та звільнення з роботи про що внести відповідні записи до трудової книжки.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю БУДМАШ ІНВЕСТ на користь ОСОБА_2 заробітну плату в розмірі 29 032 (двадцять дев`ять тисяч тридцять дві) грн. (сума зазначена без відрахування податків та зборів).

Встановити факт перебування ОСОБА_3 у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю БУДМАШ ІНВЕСТ на посаді муляра з 25.06.2017 року по 15.09.2018 року та зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю БУДМАШ ІНВЕСТ видати наказ про прийняття на роботу та звільнення з роботи про що внести відповідні записи до трудової книжки.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю БУДМАШ ІНВЕСТ на користь ОСОБА_3 заробітну плату в розмірі 29 032 (двадцять дев`ять тисяч тридцять дві) грн. (сума зазначена без відрахування податків та зборів).

Встановити факт перебування ОСОБА_4 у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю БУДМАШ ІНВЕСТ на посаді муляра з 25.06.2017 року по 15.09.2018 року та зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю БУДМАШ ІНВЕСТ видати наказ про прийняття на роботу та звільнення з роботи про що внести відповідні записи до трудової книжки.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю БУДМАШ ІНВЕСТ на користь ОСОБА_4 заробітну плату в розмірі 29 032 (двадцять дев`ять тисяч тридцять дві) грн. (сума зазначена без відрахування податків та зборів).

В іншій частині позову - відмовити.

Позивач-1: ОСОБА_2 , 66401, Одеська область, Ананьївський район, с. Долинське, ІПН НОМЕР_1 .

Позивач-2: ОСОБА_3 , АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_2 .

Позивач-3: ОСОБА_4 , АДРЕСА_3 , ІПН НОМЕР_3 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю БУДМАШ ІНВЕСТ , 01014, м. Київ, вул. Звіринецька, буд. 63, код ЄДРПОУ 40450672.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва, а з початку функціонування Єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи безпосередньо до апеляційного суду, матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Цивільним процесуальним кодексом України в редакції від 15.12.2017 року.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне судове рішення складено 20.08.2020 року.

Суддя І.В. Григоренко