Постанова

від 28.03.2021 по справі 734/158/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

29 березня 2021 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 734/158/20

Головуючий у першій інстанції Соловей В. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/45/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:

головуючого судді Губар В.С.,

суддів Скрипки А.А., Онищенко О.І.

із секретарем судового засідання Поклад Д.В.

Позивач ОСОБА_1

Відповідач Приватне підприємство «Седам-маркет»

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (із повідомленням учасників справи) у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 04 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Седам-Маркет» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

місце ухвалення судового рішення смт Козелець Чернігівської області

В С Т А Н О В И В:

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, після уточнення якого 12 березня 2020 року, просив поновити його на посаді охоронника маркету № 3 ПП «Седам-Маркет» з 17 липня 2019 року та стягнути на його користь середню заробітну плату у розмірі 34904.82 грн. за час вимушеного прогулу за період із 17 липня 2019 року до 12 березня 2020 року.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що з 12 квітня 2014 року працював на посаді охоронника маркету № 3 у ПП «Седам-Маркет».

Вказує, що 10 березня 2016 року він уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах офіцерського складу на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію. Проте, наказом № 490-кз від 06 травня 2019 року директора ПП «Седам-Маркет» був звільнений із посади охоронника маркету № 3 у зв`язку із скороченням (відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України) з 17 липня 2019 року.

Вважає, що звільнення є незаконним та таким, що порушує його права і законні інтереси, визначені Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Заочним рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 03 червня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним і скасовано наказ № 490-кз від 06 травня 2019 року директора ПП «Седам-маркет» ОСОБА_2 про звільнення ОСОБА_1 за скороченням (п. 1 ст. 40 КЗпП України) з 17 липня 2019 року.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді охоронника маркету № 3 ПП «Седам-маркет» з 17 липня 2019 року.

Стягнуто з ПП «Седам-маркет» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 46679 грн. 94 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 17 липня 2019 року і до 03 червня 2020 року включно, із утриманням податків та обовязкових платежів.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі підлягає негайному виконанню.

Вирішено питання про розподіл судових вмитрат.

28 серпня 2020 року представник ПП «Седам-маркет» - адвокат Янко М.І. звернулась із заявою про перегляд заочного рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 03 червня 2020 року у цій справі.

Ухвалою Козелецького районного суду Чернігівської області від 07 жовтня 2020 року заява ПП «Седам-маркет» задоволена.

Заочне рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 03 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ПП «Седам-маркет» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано, справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 04 листопада 2020 року ОСОБА_1 у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що суд першої інстанції необгрунтовано відмовив у поновленні пропущеного строку звернення до суду з позовом про поновлення на роботі та неправильно оцінив факт перебування на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 .

Вказує, що, перебуваючи у відпустці з 19 вересня 2019 року по 18 жовтня 2019 року, він звернувся до Управління Держпраці в Чернігівській області із заявою про проведення перевірки правомірності звільнення його за наказом ПП «Седам-маркет» № 490-кз від 06 травня 2019 року.

Проведеною перевіркою Управлінням Держпраці в Чернігівській області встановлено порушення ПП «Седам-маркет» при його звільненні та позивач змушений був в найближчий строк звернутись до суду за захистом своїх прав.

Вважає, що висновок суду перешої інстанції про відмову в задоволенні позову з підстав пропуску строку звернення до суду є необгрунтованим та таким, що не узгоджується з нормами матеріального права та суперечить правововому висновку Верховного Суду у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 505/3941/16-ц.

Наголошує, що заочним рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 03 червня 2020 року встановлено поважність причин пропуску ним строку звернення до суду.

Вказує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» від 14 травня 2015 року, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року, рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України», Указом Президента України від 17 березня 2014 року «Про часткову мобілізацію» встановлені норми соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду, не лише за призивом під час мобілізації, а й прийнятих на військову службу за контрактом, призваних на строкову військову службу у зазначений період.

Тому наголошує, що відповідно до положень ст. 235 КЗпП України у ПП «Седам-маркет» відсутні підстави для його звільнення у звязку із скороченням на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ПП «Седам-маркет» просить залишити бз задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 04 листопада 2020 року без змін, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у звязку з пропуском строку звернрення до суду є законним та таким, що відповідає нормам цивільного судочинства.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали цивільної справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Перевіряючи оскаржуване рішення суду першої інстанції, апеляційним судом встановлено таке.

З 12 квітня 2014 року ОСОБА_1 перебував безстроково у трудових правовідносинах з ПП «Седам-маркет» на посаді охоронника маркету № 3 ПП «Седам-Маркет», що підтверджується копією трудової книжки ( Т. 1 а.с. 9-12)

10 березня 2016 року ОСОБА_1 укладений контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію і проходить військову службу з 25 березня 2016 року у військовій частині НОМЕР_1 АДРЕСА_1 (Т. 1 а.с. 13-18).

За наказом № 490-кз від 06 травня 2019 року директора ПП «Седам-Маркет» ОСОБА_1 звільнений за скороченням (п. 1 ст. 40 КЗпП України) з 17 липня 2019 року.

Разом з тим, у наказі відповідачем конкретно не зазначено, у зв`язку із яким саме скороченням, передбаченим п. 1 ст 40 КЗпП України, відбулось звільнення ОСОБА_1 з роботи зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, хоча визначені законодавцем підстави звільнення мають різну правову природу. У наказі підставою звільнення вказано: заява ОСОБА_1 . Проте, як встановлено апеляційним судом, заяви про звільнення ОСОБА_1 не писав (т. 1 а.с. 19).

20 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до Управління Держпраці у Чернігівській області про порушення його трудових прав (Т. 1 а.с. 20).

При проведенні перевірки правомірності звільнення позивача ПП «Седам-маркет», Управлінням Держпраці у Чернігівській області встановлено порушення роботодавцем вимог ч.ч. 2 і 3 ст. 119 КЗпП України при звільненні ОСОБА_1 з роботи (Т. 1 а.с. 21). Зазначені обставини в апеляційному суді відповідачем не спростовані.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилаючись на ст. 119 КЗпП України, просив поновити його на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, визначеного ч. 1 ст. 233 КЗпП України, є підставою для відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 .

За висновком суду, наведені ОСОБА_1 підстави для поновлення строку звернення до суду не є поважними причинами, що об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду для вирішення трудового спору.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції не погоджується апеляційний суд, враховуючи наступне.

Виходячи із засад ратифікованої Україною 04.02.1994 р. Конвенції Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 р., положень Конституції України та чинного трудового законодавства, обов`язок доведення правомірності притягнення працівника до відповідальності та звільнення покладається на роботодавця.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про оборону України», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

За змістом статті 3 Закону України «Про оборону України» підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.

Демобілізація - це комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу (стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VII затверджений Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», який набрав чинності з дня його опублікування в газеті «Голос України» від 18 березня 2014 року № 49. Таким чином, із 18 березня 2014 року по теперішній час в Україні діє особливий період.

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Указом Президента України від 14 січня 2015 року «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України від 15 січня 2015 року № 113- VII, який набрав чинності 20 січня 2015 року, оголошено проведення часткової мобілізації, доведено до відома керівників органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, що згідно зі статтею 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статтею 119 КЗпП України за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, закріплені гарантії щодо збереження за ними місця роботи (посади) на термін, що не перевищує одного року (пункт 7 Указу Президента України від 14 січня 2015 року «Про часткову мобілізацію»).

Рішень про демобілізацію усіх призваних військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав.

Крім того, рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України № 189/2014 від 02 березня 2014 року, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Загальні умови укладення контракту на проходження військової служби визначені статтею 19 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно зі частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

Пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України встановлено, що підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

За змістом статті 119 КЗпП України на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) та середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу», та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності й у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Аналогічні висновки щодо застосування вказаних норм матеріального права викладені, зокрема, в постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 577/203/17-ц, від 20 червня 2018 року в справі № 631/1919/16-ц, від 25 липня 2018 року в справі № 761/33202/16-ц, від 04 лютого 2019 року в справі № 426/11214/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 505/3941/16-ц.

Від указаних висновків не відступила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 серпня 2020 року в справі № 813/402/17 (провадження № 11-609апп19).

Оскільки позивач ОСОБА_1 уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України під час дії ситуації, що загрожує національній безпеці України, він, як військовослужбовець, користується пільгами, передбаченими статтею 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України.

Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Апеляційним судом встановлено, що на момент видання директором ПП «Седам Маркет» наказу про звільнення позивача з роботи, ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині на території Чернігівської області, що беззаперечно підтверджується документальними доказами у цій справі. За таких обставин апеляційний суд приходить до переконання, що місячний строк звернення до суду позивачем пропущений з поважних причин і підлягає поновленню на підставі ст. 234 КЗпП України.

Оскільки ОСОБА_1 звільнено з роботи без дотримання вимог трудового законодавства Ураїни, його порушені трудові права підлягають судовому захисту.

Зважаючи на сукупність обставин та наявних у справі доказів, апеляційний суд визнає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення його на роботі у з`вязку з пропуском строку звернення до суду є необгрунтованим та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог в цій частині.

В ч. 2 ст. 235 КЗпП України закріплено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» N 9 від 06 листопада 1992 року, у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Оскільки позивача було звільнено з порушенням вимог КЗпП України, апеляційний суд приходить висновку про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі ч.2 ст. 235 КЗпП України та у межах заявлених позовних вимог.

З матеріалів справи убачається, що позивач ОСОБА_1 12 березня 2020 року звернувся із заявою про збільшення позовних вимог, в якій просив стягнути середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у період 17 липня 20219 року по 12 березня 2020 року у розмірі 34904,82 грн. На спростування наданого позивачем розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу ПП «Седам-Маркет» не надано доказів суду першої інстанції і не представлено апеляційному суду. Неправильність цього розрахунку відповідачем в апеляційному суді також не доведено.

Вказані вимоги позивачем ОСОБА_1 в ході розгляду справи у суді першої інстанції не змінювались.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить стягнути з ПП «Седам-маркет» середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 46679,94 коп. Проте, така вимога задоволена бути не може, з огляду на таке.

Зв приписами ч. 6 ст. 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Вимога про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 46679,94 коп. позивачем у суді першої інстанції не ставилась і не була предметом розгляду.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про стягнення з ПП «Седам-маркет» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 34904,84 грн.

З урахуванням наведеного рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням судом апеляційної інстанції рішення про задоволення вимог ОСОБА_1 про поновлення його на роботі та стягення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у визначеному позивачем розмірі.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 04 листопада 2020 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 на посаді охоронника маркету № 3 Приватного підприємства «Седам-маркет» з 17 липня 2019 року.

Стягнути з Приватного підприємства «Седам-маркет» (пров. Киянівський, буд. 3/7, приміщ. П-9А, м. Київ, ЄРДПОУ 35385429) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 34904 грн. 82 коп. за період з 17 липня 2019 року по 12 березня 2020 року.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допустити до негайного виконання.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: Судді: