Постанова

від 07.04.2021 по справі 922/708/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2021 року

м. Київ

Справа № 922/708/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Міщенка І. С.,

за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Савицької О. В.,

Головного управління Держгеокадастру у Харківській області - не з`явився,

Фермерського господарства Ладагро - не з`явився,

Фермерського господарства ІРЗУ - не з`явився,

Державного реєстратора відділу з питань економічного розвитку, містобудування та архітектури, адміністративних послуг та цивільного захисту Барвінської районної державної адміністрації - не з`явився,

ОСОБА_1 - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.12.2020

(у складі колегії суддів: Геза Т. Д. (головуючий), Бородіна Л. І., Здоровко Л. М.)

та ухвалу Господарського суду Харківської області від 26.10.2020

(суддя Бринцева О. В.)

у справі № 922/708/19

за позовом Першого заступника керівника Лозівської місцевої прокуратури

до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, Фермерського господарства Ладагро , Фермерського господарства ІРЗУ

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Державного реєстратора відділу з питань економічного розвитку, містобудування та архітектури, адміністративних послуг та цивільного захисту Барвінської районної державної адміністрації, ОСОБА_1

про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними договорів і зобов`язання повернути земельні ділянки,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2019 року Перший заступник керівника Лозівської місцевої прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - Управління), Фермерського господарства Ладагро (далі - ФГ Ладагро ), Фермерського господарства ІРЗУ (далі - ФГ ІРЗУ ), в якому просив:

визнати незаконним та скасувати наказ Управління від 29.10.2014 № 2888-СГ Про надання в оренду земельних ділянок ;

визнати незаконним та скасувати наказ Управління від 12.01.2017 № 447-СГ Про надання згоди на передачу земельних ділянок в суборенду ;

визнати недійсним, укладений між Управлінням та ОСОБА_1 , договір оренди землі від 13.11.2014 щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 6320483700:01:000:0333, площею 65,1866 га, 6320483700:05:000:0318, площею 31,8008 га та 6320483700:05:000:0317, площею 27,1563 га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.11.2014 за № 7771874, № 7771828, № 7771912, та скасувати державну реєстрацію;

визнати недійсним, укладений між головою ФГ Ладагро ОСОБА_1 та головою ФГ ІРЗУ Алієвим Рамзаном Кюраєвичем , договір суборенди землі від 07.06.2017 щодо передачі в суборенду земельних ділянок з кадастровими номерами 6320483700:01:000:0333, площею 65,1866 га, 6320483700:05:000:0318, площею 31,8008 га та 6320483700:05:000:0317, площею 27,1563 га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 09.06.2017 за № 20929477, № 20927344, № 20922367, та скасувати державну реєстрацію;

зобов`язати ФГ Ладагро в особі голови ОСОБА_1 та ФГ ІРЗУ в особі голови Алієва Рамзана Кюраєвича повернути державі в особі Управління земельні ділянки загальною площею 124,1437 га з кадастровими номерами 6320483700:01:000:0333, площею 65,1866 га, 6320483700:05:000:0318, площею 31,8008 га та 6320483700:05:000:0317, площею 27,1563 га.

На обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що оспорювані накази видано Управлінням з порушенням приписів ст. 116, 118, 122-124,134 Земельного кодексу України, ст. 7, 8, 14 Закону України Про фермерське господарство , в результаті чого відбулась незаконна передача спірних земельних ділянок в оренду ОСОБА_1 , а потім в суборенду ФГ ІРЗУ .

Мотивуючи наявність підстав для представництва інтересів держави, прокурор зазначив, що хоч Управління і є органом, уповноваженим державою на здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, у т. ч. законності укладення цивільно-правових угод з цих питань, однак у цій справі воно є відповідачем (одним із співвідповідачів), накази якого оскаржуються через порушення вимог земельного законодавства щодо передачі земель в оренду, тому прокурор звернувся до суду як самостійний позивач в інтересах держави.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 19.03.2019, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 23.04.2019, позову заяву прокурора і додані до неї документи повернуто без розгляду на підставі п. 4 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) (відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави).

Постановою Верховного Суду від 16.09.2020 постанову апеляційного господарського суду від 23.04.2019 та ухвалу суду першої інстанції від 19.03.2019 скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для вирішення питання щодо можливості прийняття до розгляду позовної заяви прокурора.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.10.2020 позовну заяву прокурора залишено без руху для усунення її недоліків шляхом надання до суду доказів: щодо наявності у прокурора повноважень здійснення представництва інтересів держави у суді станом на дату підписання позовної заяви (06.03.2019); направлення прокуратурою на адресу Управління повідомлення (з описом вкладення до цінного листа) про наявність порушення інтересів держави в порядку, встановленому ч. 3, 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру , станом на дату підписання позовної заяви.

На виконання вимог ухвали суду від 08.10.2020 прокурор надав до суду першої інстанції письмові пояснення від 16.10.2020 № 03-18/3939/19, в яких зазначив, що процедура, передбачена абз. 3, 4 ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру , застосовується тільки до випадків представництва інтересів держави в суді, якщо захист законних інтересів держави здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган. Зважаючи на те, що даний позов прокурором внесено в інтересах держави як самостійним позивачем, а не в особі Управління, оскільки цей орган не може бути у справі одночасно позивачем та відповідачем, попередньо, до звернення до суду повідомлення про наявність порушень інтересів держави на адресу вказаного органу виконавчої влади прокуратурою не надсилалось.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 26.10.2020, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.12.2020, позовну заяву прокурора повернуто без розгляду на підстав ч. 4 ст. 174 ГПК України (якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом).

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що прокурор не усунув недоліки позовної заяви, оскільки не навів обставин та не надав доказів на підтвердження того, що Управління, як орган державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави у даному випадку, а також не надав доказів дотримання процедури, встановленої ч. 3, 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру , яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом.

З такими висновками суду першої інстанції погодився і апеляційний суд у своїй постанові, пославшись при цьому на правову позицію, зокрема, Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Заступник керівника Харківської обласної прокуратури подав до Касаційного господарського суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального (ст. 23 Закону України Про прокуратуру ) та процесуального (ст. 53 ГПК України) права та наявність випадку, передбаченого абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, просив скасувати постанову апеляційного господарського суду від 22.12.2020 та ухвалу суду першої інстанції від 26.10.2020, постановити нове рішення, яким справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання щодо можливості прийняття до розгляду позовної заяви прокурора.

У касаційній скарзі прокурор зазначив, що повноваження Управління щодо звернення до суду з відповідними позовами в межах виконання функції держаного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства обмежені, тому прокурором подано цей позов в інтересах держави як позивачем, який володіє спеціальною процесуальною дієздатністю. За доводами прокурора Управління у даній справі не може набути одночасно статусу позивача і відповідача з огляду на те, що заявлено позовні вимоги, зокрема, про визнання незаконними та скасування наказів цього ж органу.

Також прокурор вказав на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, та помилкове врахування правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Ухвалою Верховного Суду від 22.03.2021 відкрито касаційне провадження у справі №922/708/19 з підстави, передбаченої абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України. Призначено розгляд касаційної скарги у відкритому судовому засіданні на 07.04.2021.

Управління, ФГ Ладагро , ФГ ІРЗУ та треті особи не скористалися своїм правом відповідно до ст. 295 ГПК України та не подали до суду касаційної інстанції письмових відзивів на касаційну скаргу.

У судове засідання 07.04.2021 Управління, ФГ Ладагро , ФГ ІРЗУ та треті особи своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, до початку судового засідання із заявами до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки їх представників у судове засідання або з клопотаннями про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до ч. 4 ст. 197 ГПК України не зверталися.

Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі В`ячеслав Корчагін проти Росії та те, що явка учасників справи в суд касаційної інстанції не визнавалася обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не їх обов`язком, Верховний Суд у складі колегії суддів дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників Управління, ФГ Ладагро , ФГ ІРЗУ та третіх осіб.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Згідно із ч. 5 ст. 310, ч. 1 ст. 316 ГПК висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи. Вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Скасовуючи постанову апеляційного господарського суду від 23.04.2019 та ухвалу суду першої інстанції від 19.03.2019 та направляючи справу до суду першої інстанції для вирішення питання щодо можливості прийняття до розгляду позовної заяви прокурора, Верховний Суд у постанові від 16.09.2020 вказував судам на необхідність перевірити наявність підстав для звернення прокурора до суду з цим позовом та дотримання прокурором при зверненні до суду вимог ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України Про прокуратуру з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду.

Після повернення справи з Верховного Суду суди попередніх інстанцій за результатами вирішення питання щодо можливості прийняття до розгляду позовної заяви прокурора дійшли висновку про повернення позовної заяви прокурора без розгляду, вважаючи, що прокурором на виконання вимог ст. 53 ГПК України не обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави в суді, оскільки Управління як розпорядник спірних земельних ділянок наділене правом самостійного звернення до суду з позовом, а тому у спірних правовідносинах не позбавлене права звернутися у суд із позовом про визнання недійсними оспорюваних договорів оренди та суборенди земель, незважаючи на наявність вищевказаного наказу цього органу про передачу в оренду земельної ділянки, та навести підстави, за яких вважало би видачу такого наказу незаконним, а суд під час розгляду такого позову не позбавлений права надати правову оцінку такому наказу, який є письмовою формою волевиявлення особи, яка діє від імені власника землі у спірних правовідносинах.

Окрім того, за висновками судів прокурором не дотримано процедури, встановленої ч. 3, 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру , яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом.

Касаційний господарський суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанції та вважає їх таким, що зроблені з порушенням норм процесуального та матеріального права, без врахування правових висновків Великої Палати Верховного Суду, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 01.04.2008 № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) , який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, п. 3 ч. 1 якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

У ч. 2 ст. 4 ГПК України зазначено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушення.

За змістом ч. 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно з ч. 3, 5 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано і у ст. 23 Закону України Про прокуратуру , який набрав чинності 15.07.2015.

Так, ст. 23 Закону України Про прокуратуру визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 цієї статті (абз. 1, 2 ч. 3). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абз. 1-3 ч. 4).

Отже, системне тлумачення положень ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України Про прокуратуру дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15.01.2009 у справі Менчинська проти Росії , заява № 42454/02, § 35).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту у порядку, передбаченому ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру , а також зазначає компетентний орган, якщо такий наявний.

У справі № 922/708/19, яка розглядається, прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави та не визначив у позовній заяві Управління уповноваженим органом у спірних правовідносинах, оскільки Управління є одним із співвідповідачів, накази якого оскаржуються через недотримання вимог законодавства стосовно передання земельних ділянок в оренду, а Управління не може бути одночасно і позивачем, і відповідачем у справі.

Цим прокурор обґрунтував відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах, тобто навів підставу для представництва інтересів держави.

За аналогічних обставин у справі № 698/119/18 Велика Палати Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 дійшла висновку, що у разі коли прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив Управління одним із співвідповідачів у справі та заявив вимогу про визнання незаконними та скасування його наказів, помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про неможливість захисту прокурором інтересів держави за вимогами, які він заявив, оскільки відсутній орган, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (цей орган не може бути одночасно і позивачем, і відповідачем).

При цьому Велика Палата Верховного Суду підтримала свою позицію, наведену у справі № 587/430/16-ц у постанові від 26.06.2019 про те, що процедура, передбачена ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру (щодо попереднього повідомлення компетентного органу про порушення інтересів держави) застосовується тільки у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту, а не у випадку відсутності компетентного органу.

Наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, згідно з ч. 2 ст. 315 ГПК України, п. 1 ч. 2 ст. 45 Закону України Про судоустрій і статус суддів , мають враховуватись судами при розгляді справ.

Ураховуючи те, що прокурор у справі № 922/708/19, яка розглядається, на виконання вимог ст. 53 ГПК України навів підстави для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив Управління одним із співвідповідачів у справі та заявив вимогу про визнання незаконними та скасування його наказів, Касаційний господарський суд вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про неможливість захисту прокурором інтересів держави за вимогами, які він заявив до Управління як самостійний позивач.

За наведених обставин, є необґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про недотримання прокурором процедури, встановленої ч. 3, 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру , яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, адже Велика Палата Верховного Суду у зазначеній справі навела правовий висновок щодо підстав та порядку звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу.

З урахуванням наведеного, підтвердилась підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, щодо невірного застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з ч. 6 ст. 310 ГПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанції, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд суду першої або апеляційної інстанції (ч. 4 ст. 304 ГПК України).

З огляду на викладене, відповідно до положень ч. 4 ст. 304, ч. 6 ст. 310 ГПК України, касаційна скарга Заступника керівника Харківської обласної прокуратури підлягає задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції від 22.12.2020 та ухвала суду першої інстанції від 26.10.2020 - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для вирішення питання про продовження розгляду.

Оскільки справа передається до суду першої інстанції для вирішення питання про продовження розгляду, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.12.2020 та ухвалу Господарського суду Харківської області від 26.10.2020 у справі №922/708/19 скасувати.

3. Справу № 922/708/19 направити до суду першої інстанції для вирішення питання про продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: В. А. Зуєв

І. С. Міщенко