Рішення

від 23.03.2021 по справі 582/390/20

НЕДРИГАЙЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 2/582/3/21

Справа № 582/390/20

Копія

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" березня 2021 р.

Недригайлівський районний суд Сумської області у складі:

головуючого судді - Петен Я.Л.,

за участю секретаря - Климась С.В.,

з участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Бузурної А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Недригайлів за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , смт Недригайлів Сумської області до ТОВ АФ Козельне , с. Козельне Роменського (Недригайлівського) району Сумської області, про визнання додаткової угоди недійсною, розірвання договору оренди землі та повернення земельних ділянок,

У С Т А Н О В И В :

28 квітня 2020 року представник позивача - адвокат Валюх Ю.В. звернувся до суду з цим позовом та просив суд ухвалити рішення, яким: визнати недійсною та скасувати додаткову угоду до договору оренди землі від 01 січня 2015 року, зареєстровану в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 21046643 та за № 21048850 від 20 червня 2017 року; розірвати договір оренди землі від 01 квітня 2012 року, зареєстрований у відділенні Держкомзему за № 592350004009069 від 19 вересня 2012 року та зобов`язати відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю АФ Козельне повернути ОСОБА_1 належні йому земельні ділянки, які були передані в оренду згідно договору оренди землі від 01.04.2012, кадастровий номер: 5923582900:05:001:0066 площею 4,467 га, та кадастровий номер: 5923582900:05:005:0035 (5923582900:05:002:0131) площею 0,345 га, загальною площею 4,812 га, а також стягнути з відповідача судові витрати.

На обґрунтування позову посилається, що відповідно до договору оренди землі від 01.04.2012, зареєстрованого у відділі Держкомзему за № 592350004009069 від 19.09.2012, позивач ОСОБА_1 передав в оренду відповідачу Товариству з обмеженою відповідальністю АФ Козельне земельні ділянки площею 4,467 га та площею 0,345 га, загальною площею 4,812 га. 11.12.2019 позивач ОСОБА_1 направив ТОВ АФ Козельне лист-повідомлення про те, що після закінчення дії вказаного договору оренди землі, він не бажає надалі передавати свою землю в оренду відповідачу, у зв`язку з чим просив повернути належну йому землю, як власнику в натурі (на місцевості). 09.01.2020 позивач отримав від ТОВ АФ Козельне письмове повідомлення про відмову повернення земельних ділянок позивачу у зв`язку з тим, що договір оренди землі закінчується 30.12.2025, оскільки 01.01.2015 позивачем укладено додаткову угоду до договору оренди землі, за якою дія договору оренди землі продовжується. Вказані зміни зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно шляхом внесення записів про інше речове право за № 21046643 та за № 21048850 від 20.06.2017. Представник позивача вказує, що ОСОБА_1 не підписував додаткових угод до договору оренди землі від 01.04.2012 і доручення на їх підписання нікому не надавав. Другий примірник додаткової угоди, ОСОБА_1 , як іншій стороні, вручено не було, тому про існування додаткової угоди позивачу стало відомо тільки 09.01.2020 з письмового повідомлення відповідача. Вважаючи порушеними свої законні права та інтереси як орендодавця та власника землі, ОСОБА_1 02.02.2020 звернувся до орендаря ТОВ АФ Козельне з письмовою заявою про розірвання договірних відносин та повернення йому його земельних ділянок в натурі (на місцевості), на яку в кінці березня 2020 року отримав письмову відповідь про відмову припинення договірних відносин та повернення йому земельних ділянок. На підставі викладеного представник позивача і звернувся з позовом до суду.

Ухвалою суду від 30.04.2020 у справі за вказаним позовом відкрито провадження, призначено підготовче судове засідання в порядку загального позовного провадження.

Протягом підготовчого провадження по справі представником позивача, адвокатом Валюхом Ю.В. було подано 18.06.2020 відповідь на відзив, відповідно до якої останній зазначає про неможливість врахування судом відзиву відповідача, оскільки ОСОБА_3 не є належним представником відповідача з урахуванням практики Верховного Суду.

У відзиві від 22.05.2020 на позов, у запереченні на відповідь на відзив від 24.06.2020, а також у додаткових поясненнях від 18.02.2021, відповідач ТОВ АФ "Козельне" заперечує проти позовних вимог, зазначаючи, що 01.04.2012 між ОСОБА_1 та ТОВ АПФ "Фрунзе", було укладено договір оренди землі, зареєстрований у відділі Держкомзему 19.09.2012 за № 592350004009069, об`єктом якого є земельна ділянка сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 4,812 га. Відповідно до п. 8 вказаного договору оренди землі, договір укладено на 9 років, тобто строк закінчення укладеного між сторонами договору спливає 19.09.2021. Крім того, відповідно до п. 32 вказаного договору, 01.01.2015 сторони уклади додаткову угоду, згідно умов якої внесені зміни до п. 8 та п. 9 договору оренди землі щодо продовження строку дії договору до 30.12.2025. У зв`язку з викладеним, відповідач зазначає, що договір оренди землі, укладений між ТОВ АФ Козельне та ОСОБА_1 , є вчиненим, чинним, не припиненим, не визнаний недійсним, його правомірність презюмується та є таким, що діє до 30.12.2025. Строк дії вказаного договору не закінчився, сторони не дійшли згоди про його розірвання, ТОВ АФ Козельне , як орендар, належним чином виконує свої обов`язки за цим договором, тому вважає, що будь-які підстави, які б давали право позивачу на розірвання договору в односторонньому порядку, відсутні. Крім того, зазначено про отримання позивачем збільшеного розміру орендної плати протягом 2015-2019 років, що свідчить про обізнаність позивача з умовами додаткової угоди до договору оренди землі, тому, на думку відповідача, позивачем пропущений строк позовної давності звернення до суду. На підставі викладеного, у позові відповідач просить відмовити і застосувати строк позовної давності. Також відповідачем 22.02.2021 подано письмово заяву про застосування строку позовної давності, яка обґрунтована тим, що позивач, отримуючи з 2015 року орендну плату у збільшеному розмірі, мав усі можливості довідатись про зміну умов договору оренди землі.

Ухвалою суду від 23.02.2021 відмовлено у прийняті заяви про зміну предмету позову, підготовче провадження закрито та справу призначено до розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав, пояснив, що будь яких додаткових угод до договору оренди землі від 01.04.2012, укладеного між ним та відповідачем, не підписував, наміру продовжувати строк дії договору не мав. У зв`язку з тим, що у договорі оренди від 01.04.2012 строк дії визначено до 2020 року, завчасно, 11.12.2019, направив відповідачу лист про небажання продовжувати дію договору і про намір самостійно обробляти земельну ділянку, у відповідь на що від відповідача отримав лист, з якого дізнався про додаткову угоду, начебто укладену ним з відповідачем 01.01.2015 і про відмову відповідача повернути йому земельні ділянки у зв`язку зі строком дії договору до 30.12.2025. На запитання суду щодо отримання орендної плати у збільшеному розмірі з 2015 року, зазначив, що вважав, що так передбачено умовами договору оренди землі.

У судовому засіданні представник позивача, адвокат Валюх Ю.В., позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, додатково зазначив, що не підписання позивачем додаткової угоди від 01.01.2015 свідчить про фактичне фальсифікування відповідачем умов договору оренди і порушення останнім п. 32 договору, що і є підставою для розірвання умов договору оренди землі від 01.04.2012 в односторонньому порядку відповідно до вимог п. 35 договору, а відповідно і повернення землі позивачу.

У судовому засіданні представник відповідача, адвокат Бузурна А.В., заперечила проти позовних вимог повністю, просила відмовити у позові з підстав, викладених у відзиві, запереченні на відповідь на відзив, додаткових письмових поясненнях. Крім того зазначила, що стосовно позовної вимоги про визнання додаткової угоди недійсною та її скасування, то позивачем, з урахуванням позиції Верховного Суду з цього приводу, невірно обраний спосіб захисту. Щодо позовної вимоги про розірвання договору, то підстави для цього, на її думку, відсутні, а строк дії договору оренди землі сторонами визначено 9 років, який обчислюється з дня державної реєстрації, тобто до 19.09.2021, а відповідно і підстави для повернення земельних ділянок позивачу до 19.09.2021 відсутні. Також додатково просила застосувати строк позовної давності, оскільки позивач об`єктивно, на її думку, отримуючи орендну плату у збільшеному розмірі з 2015 року, міг довідатись про зміну умов договору оренди.

Суд, заслухавши пояснення позивача та представників сторін, дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 4,812 гектара, яка розташована на території Козельненської сільської ради Недригайлівського району Сумської області, на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-СМ № 038406, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 429 (том ІІ а.с. 50).

01 квітня 2012 року між ОСОБА_1 , як орендодавцем, та ТОВ Агропромислова фірма Фрунзе , правонаступником якого є ТОВ АФ Козельне , як орендарем, було укладено договір оренди землі, за умовами якого ОСОБА_1 , як власник земельної ділянки, передав, а ТОВ Агропромислова фірма Фрунзе , правонаступником якого є ТОВ АФ Козельне прийняло у строкове платне користування земельну ділянку для ведення сільськогосподарського виробництва загальною площею 4,812 га, в тому числі: рілля 4,467 га, з кадастровим номером 5923582900:05:001:0066, та сіножаті 0,345 га з кадастровим номером 5923582900:05:005:0035 (5923582900:05:002:0131), що розташована на території Козельненської сільської ради Недригайлівського району Сумської області. Даний договір зареєстровано у відділі Держкомзему у Недригайлівському районі Сумської області 19.09.2012 за №592350004009069 (том І а.с. 7-9).

Факт прийняття в оренду земельної ділянки підтверджується Актом приймання-передачі земельної ділянки, що надається в оренду (том І а.с. 9).

Відповідно до умов укладеного договору оренди землі орендна плата вноситься орендарем щорічно до кінця року у розмірі 4943,04 грн., що становить 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки та обчислюється з урахуванням індексів інфляції (п.п. 9-11). Договір укладено на 9 років з 01.04.2012 по 2020 (п. 8). Зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв`язується у судовому порядку (п. 32).

У пунктах 33 та 34 договору оренди сторони погодили умови припинення договору, в тому числі шляхом його розірвання. Розірвання договору оренди в односторонньому порядку допускається, якщо наявні умови невиконання договору однією із сторін, не сплата орендної плати в установлені строки або ухилення від сплати (п. 35).

З додаткової угоди від 01.01.2015 до вказаного договору оренди землі слідує, що сторони погодили зміни до пункту 8 щодо строку його дії, який визначено до 30.12.2025, та до пункту 9 щодо розміру орендної плати, яку визначено за період з 01.01.2015 у розмірі 7% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Всі інші умови договору оренди землі від 01.04.2012, зареєстрованого 19.09.2012, залишились незмінними і сторони підтвердили його зобов`язальний характер для них (том І а.с. 109).

Зміни до договору оренди землі від 01.04.2012 були зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно шляхом внесення записів за № 21046643 та за № 21048850 від 20 червня 2017 року (том І а.с. 12-13). Інформація щодо кадастрових номерів земельних ділянок зазначена з урахуванням відомостей із поземельної книги з відділу у Недригайлівському районі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (том ІІ а.с. 34-49).

Висновком судової почеркознавчої експертизи № 1577/1578 від 21 грудня 2020 року встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 у графі Орендодавець (підпис) у додатковій угоді від 01.01.2015 до договору оренди землі без номеру від 01.04.2012, зареєстрованого 19.09.2012 за № 592350004009069, укладеній між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Агропромислова фірма Фрунзе щодо оренди земельної ділянки, виконано за допомогою пасти для кулькової ручки рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів не ОСОБА_1 , а іншою особою (том І а.с. 200-205).

11.12.2019 позивач ОСОБА_1 направив ТОВ АФ Козельне лист-повідомлення про те, що після закінчення дії договору оренди землі від 01.04.2012, він не бажає надалі передавати свою землю в оренду відповідачу, у зв`язку з чим просив повернути належну йому землю, як власнику в натурі (на місцевості) (том І а.с. 14).

09.01.2020 позивач отримав від ТОВ АФ Козельне письмове повідомлення про відмову повернення йому земельних ділянок у зв`язку з тим, що строк дії договору оренди землі завершується 30.12.2025, оскільки 01.01.2015 позивачем укладено додаткову угоду до договору оренди землі, за якою дія договору оренди землі продовжується (том І а.с. 15).

02.02.2020 позивач направив відповідачу заяву про розірвання договору оренди землі від 01.04.2012 та повернення йому земельних ділянок, оскільки додаткової угоди він не укладав, а такі дії відповідача розцінює як порушенням його прав (том І а.с. 16).

23.03.2020 відповідач направив позивачу повідомлення про відмову у розірванні договору оренди землі і поверненні земельних ділянок з посиланням на обізнаність позивача щодо умов додаткової угоди через отримання ним орендної плати у збільшеному розмірі (том І а.с. 17).

Позивач, зазначаючи про не підписання та про не укладення ним з відповідачем додаткової угоди від 01.01.2015 до договору оренди землі від 01.04.2012, вважає, що такими діями відповідач порушив умови укладеного між сторонами договору оренди землі, зокрема п. 32, оскільки самостійно та без згоди позивача змінив його умови щодо строку дії, а тому, на думку позивача, є підстави для визнання додаткової угоди недійсною та про розірвання договору оренди від 01.04.2012 та, відповідно, і повернення йому земельної ділянки, у зв`язку з чим і звернувся до суду.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14 Закону України Про оренду землі (тут і далі - у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі укладається в письмовій формі.

За частиною першою статті 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зазначено, що: такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом з цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів. В даному позові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що слід відмовити не з підстав застосування наслідків пропуску позовної давності, а з підстав неналежно обраного способу захисту, яким, на думку суддів є усунення перешкод у користуванні належним позивачу майном. Оскільки така вимога останнім не пред`являлася у позові належить відмовити. Разом із цим Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновку, висловленого в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, зазначивши, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено .

Отже, на підставі викладеного, з урахуванням позиції Верховного Суду, встановивши, що спірна додаткова угода позивачем не підписувалась, вона не є укладеною, тобто такою, що не відбулася, а наведені в ній умови не є такими, що регулюють спірні відносини, беручи до уваги, що правочин, який не вчинено не може бути визнаний недійсним, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову в частині щодо визнання додаткової угоди недійсною саме з цієї підстави.

Таким чином, враховуючи, що додаткова угода від 01.01.2015 є такою, що не вчинена, права і обов`язки за нею сторонами не набуті, а правовідносини за нею між сторонами не виникли, то відсутні підстави і стверджувати, що відповідачем було порушено п. 32 договору оренди землі щодо зміни його умов, як вважає позивач, і щодо наявності у зв`язку з цим умови для розірвання договору оренди землі від 01.04.2012 відповідно до п. 35 в односторонньому порядку. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами невиконання або порушення умов договору оренди від 01.04.2012 відповідачем, що слугувало б умовою для розірвання його саме з цієї підстави. У зв`язку з цим позов в частині вимоги щодо розірвання договору оренди землі від 01.04.2012 задоволенню не підлягає.

Разом з тим суд вважає позов в частині вимоги щодо повернення позивачу земельної ділянки обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню, виходячи з такого.

У статті 11 ЦК України надано перелік підстав виникнення юридичних прав та обов`язків (юридичних фактів), які виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з дій, що не передбачені такими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Однією з таких підстав є відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України договори та інші правочини. Вказані обставини мають певний часовий проміжок дії, який має початок та закінчення.

Строк може бути визначено актами цивільного законодавства, правочином чи рішенням суду (частина третя статті 251 ЦК України).

Згідно із частиною третьою статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

У частині першій статті 627 ЦК України деталізовано принцип свободи договору. Зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тому визначення строку договору має вольовий характер сторін. Тобто сторони наділені значними можливостями впливати на момент настання або закінчення строків, оскільки можуть змінювати строк, наближати або віддаляти його настання.

У статті 792 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Положення ст.ст. 18, 19 Закону України Про оренду землі (в редакції чинній станом на дату виникнення правовідносин) передбачено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Таким чином сторони в договорі оренди землі мали право зазначати про момент початку перебігу та припинення дії вказаного договору, оскільки такі права прямо передбачені принципами та закріплені загальними нормами цивільного законодавства.

Як слідує з умов договору оренди землі від 01.04.2012 сторони у п. 8 конкретизували термін його дії, а саме з 01.04.2012 по 2020. Тобто сторони на власний розсуд з урахуванням принципу свободи договору визначили термін та календарну дату початку перебігу та закінчення строку договору, а тому у даному випадку не можуть бути застосовані загальні правила, передбачені спеціальним Законом щодо обрахування строку дії договору після його державної реєстрації.

Отже станом на день розгляду справи дія договору оренди землі від 01.04.2012 припинилась у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено, що також передбачено і п. 33 договору, а тому, відповідно до вимог ст. 34 ЗУ Про оренду землі (в редакції чинній станом на дату виникнення правовідносин) наявні підстави для повернення позивачу належної йому земельної ділянки.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

Згідно до статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Таким чином, враховуючи, що сторони у договорі оренди землі від 01.04.2012 визначили строк дії договору, який станом на день розгляду справи сплив, а додаткова угода від 01.01.2015 є такою, що не укладена, то наявні підстави для повернення належної позивачу земельної ділянки, а тому вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Відповідач у заяві про застосування строку позовної давності зазначає, що позивач міг довідатись про зміни умов договору оренди землі, оскільки з 2015 року отримував орендну плату у збільшеному розмірі, як то було передбачено умовами додаткової угоди від 01.01.2015.

Суд вважає, що позивач звернувся до суду в межах строку позовної давності, оскільки про наявність додаткової угоди від 01.01.2015 дізнався з письмового повідомлення відповідача від 08.01.2020. Отримання позивачем орендної плати з 2015 року у збільшеному розмірі саме по собі не може достеменно свідчити про можливість позивача довідатись про наявність змін до договору оренди, оскільки вжиття конструкції міг довідатися слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність довідатися, а не обов`язок особи довідатися про порушення своїх прав. Позивач, з урахуванням вимог п. 10 договору щодо обчислення розміру орендної плати з урахуванням індексів інфляції міг добросовісно вважати, що отримує орендну плату відповідно до умов договору оренди від 01.04.2012. Наявне в матеріалах справи листування між сторонами (том І а.с. 14-17) підтверджує необізнаність позивача про наявність додаткової угоди від 01.01.2015. У зв`язку з викладеним заява відповідача про застосування строку позовної давності задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, витрати позивача по сплаті судового збору залишаються за ним, а з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати останнього за проведення експертизи.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 , смт Недригайлів Сумської області, до ТОВ АФ Козельне , с. Козельне Роменського (Недригайлівського) району Сумської області, про визнання додаткової угоди недійсною, розірвання договору оренди землі та повернення земельних ділянок, задовольнити частково.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма Козельне (код ЄДРПОУ 30864424) повернути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , належні йому земельні ділянки, які були передані в оренду згідно договору оренди землі від 01.04.2012, кадастровий номер: 5923582900:05:001:0066 площею 4,467 га, та кадастровий номер: 5923582900:05:005:0035 (5923582900:05:002:0131) площею 0,345 га, загальною площею 4,812 га.

В іншій частині відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Козельне (код ЄДРПОУ 30864424) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 5720 (п`ять тисяч сімсот двадцять) грн. 40 коп. витрат за проведення судової почеркознавчої експертизи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення до Сумського апеляційного суду у встановленому законом порядку.

Повне рішення складене 05.04.2021 (03.04.2021 вихідний).

Суддя:підпис З оригіналом згідно

Суддя : Я. Л. Петен