Ухвала

від 06.04.2021 по справі 908/2699/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

07 квітня 2021 року

м. Київ

Справа № 908/2699/19

Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г.

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.;

за участю представників:

АТ "Укртрансгаз" - Дудченко В.В.(дов.№ 1-2525 від 10.12.2020),

АТ "НАК "Нафтогаз України" - Пронюка В.Я. (дов.№ 14-340 від 22.12.2020),

АТ "ОГРС "Запоріжгаз" - Павліченко Л.М.(дов.№ Др-130-1220 від 21.12.2020),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Акціонерного товариства "Укртрансгаз" та Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.10.2020

та рішення Господарського суду Запорізької області від 27.01.2020

у справі № 908/2699/19

за позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оріхівтепломережа"</a>,

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Запоріжгаз"

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України",

про зобов`язання повернути в натурі безпідставно набуте майно та стягнення 685200,92 грн.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Укртрансгаз" (далі АТ Укртрансгаз, позивач) звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оріхівтепломережа"</a> (далі ТОВ "Оріхівтепломережа", відповідач) про зобов`язання повернути в натурі безпідставно набуте майно - природний газ в обсязі 102,536 тис.куб.метрів та стягнення 685200,92 грн, що є вартістю безпідставно набутого майна.

В обґрунтування позовної вимоги зазначав, що відповідач, незважаючи на відсутність у нього постачальника природного газу та будь-яких підстав для його відбору з газотранспортної системи, безпідставно та без оформлення будь-яких договірних відносин з позивачем здійснив відбір в загальному обсязі 102,536 тис.куб. метрів природного газу з обсягів природного газу АТ "Укртрансгаз", що були придбані останнім за результатами проведення публічних закупівель та подані до газотранспортної системи на виконання функцій оператора газотранспортної системи, що підтверджується звітом ПАТ "Запоріжгаз" про фактичні обсяги розподілу природного газу по постачальниках за лютий 2017 і березень 2017 року.

Посилаючись на статті 1212 - 1214 ЦК України, статті 161, 162, 173 ГК України, позивач просив зобов`язати відповідача повернути АТ Укртрансгаз в натурі безпідставно набуте майно - природний газ в обсязі 102,536 тис.куб.м., а у разі неможливості - стягнути з відповідача на користь позивача 685 200,92 грн, що є вартістю безпідставно набутого майна - природного газу в обсязі 102,536 тис.куб.м., та судові витрати.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 04.11.2019 залучено до участі у справі: в якості третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Акціонерне товариство Оператор газорозподільної системи Запоріжгаз (далі ОТ "ОГРЗ Запоріжгаз, третя особа 1), в якості третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (далі АТ "НАК Нафтогаз України, третя особа 2).

Короткий зміст рішення та постанови судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 27.01.2020 у справі №908/2699/19 у задоволенні позову відмовлено.

Місцевий господарський суд встановив, що ТОВ "Оріхівтепломережа" споживав у лютому - березні 2017 року природний газ на підставі укладених з АТ "НАК "Нафтогаз України" договорів, на виконання яких направив останньому відповідні акти приймання-передачі газу. Проте, АТ "НАК "Нафтогаз України" в порушення розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.10.2016 № 742-р "Про деякі питання опалювального сезону 2016/17 року", не видало номінації ще на початку опалювального сезону відповідачу, який є теплогенеруючою і теплопостачальною організацією, та безпідставно не підписало та не повернуло відповідачу вказані акти приймання-передачі газу.

За висновком суду, наявність спірних взаємовідносин між АТ "НАК "Нафтогаз України" і ТОВ "Оріхівтепломережа" щодо підстав відбору газу в межах укладених між ними договорів, на виконання яких відповідач направив АТ "НАК "Нафтогаз України" відповідні акти приймання-передачі газу; існування спеціально покладеного згідно з пунктами 1, 2 розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.10.2016 № 742-р "Про деякі питання опалювального сезону 2016/17 року" на постачальника (ПАТ "НАК "Нафтогаз України") обов`язку видати номінації відповідно до вказаного договору, не свідчить про безпідставне спожиття відповідачем природного газу позивача у спірний період, і як наслідок - про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень статей 1212, 1213, 1214 ЦК України.

Крім того суд вказав, що АТ Укртрансгаз не доведено наявність у ТОВ Оріхівтепломережа витребуваного позивачем газу в натурі станом на дату подання позову або прийняття рішення, враховуючи, що позивач обрав саме такий спосіб захисту порушеного права: згідно з частиною 1 статті 1213 ЦК України, набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 19.10.2020 рішення Господарського суду Запорізької області від 27.01.2020 у справі №908/2699/19 залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність умов, що є правовою підставою для застосування до спірних правовідносин положень статей 1212, 1213 ЦК України, зокрема, факту безпідставного набуття відповідачем спірного газу, наявності у відповідача такого газу в натурі станом на дату розгляду справи, що є власністю позивача, що свідчить про обґрунтованість висновку місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Постанова апеляційного суду у цій справі прийнята відповідно до висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах, а саме від 22.06.2018 у справі № 904/5621/17, від 14.05.2018 у справі № 926/680/17, від 20.02.2019 у справі № 22/312/17 щодо наявність обов`язку АТ НАК Нафтогаз України видавати номінації, що є однією з гарантій безперебійного постачання виробнику теплової енергії природного газу з метою виробництва теплової енергії в опалювальний сезон.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Запорізької області від 27.01.2020 та постановою Центрального апеляційного господарського суду від 19.10.2020 у справі №908/2699/19, АТ Укртрансгаз (скаржник 1) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування оскаржених судових рішень, з вимогою прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю

У касаційній скарзі підставами касаційного оскарження АТ Укртрансгаз зазначило:

- пункт З частини 2 статті 287 ГПК України відсутність висновку Верховного суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: статей 1212 та 1213 ЦК України та статей 20, 22 Закону України "Про ринок природного газу" щодо наслідків безпідставного набуття майна, у правовідносинах з набуття споживачем природного газу (яким є Відповідач) обсягів природного газу, що належать позивачу на праві власності, який на виконання виключних обов`язків покладених статтями 20, 22 Закону України "Про ринок природного газу", здійснив їх закупівлю та здійснив за рахунок цього газу балансування газотранспортної системи, в зв`язку із фактичною відсутністю будь-якого Постачальника таких обсягів, який би передав позивачу природний газ на вході до газотранспортної системи для його подальшого транспортування відповідачу, а також застосування положень статей 1212, 1213 ЦК України з урахуванням положень статей 202, 316, 319, 334, 509, 626, 714 ЦК України;

- підпункти а, в пункту 2 частини З статті 287 ГПК України - касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики з цього питання; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скарги (питання встановлення фактичних обставин при несанкціонованому споживанні природного газу, питання власника фактично отриманого з газотранспортної системи газу має виключне значення для учасників ринку природного газу оскільки значним чином вплине на правовідносини у даній сфері господарювання).

- оскаржувані судові рішення протирічать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 904/2092/17, від 20.02.2018 у справі № 911/653/17, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.06.2018 у справі № 904/5621/17 щодо застосування норм розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.10.2016 № 742-р "Про деякі питання опалювального сезону 2016/17 року" та постанови Кабінету Міністрів України № 758 від 01.10.2015; Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 18.05.2020 у справі № 826/16697/17 щодо застосування пункту 5 глави І розділу І Кодексу газотранспортної системи, розділу 2 Правил постачання природного газу, частини другої статті 13 Закону України "Про ринок природного газу", природи первинних документів, як доказів у справі, та визначальних ознак господарських операцій та дослідження доказів на їх підтвердження;

- неправильне застосування норм матеріального права: статей 202, 334, 509, 626, 714, 1212, 1213 ЦК України, а також порушенням норм процесуального права: статей 76 - 79 ГПК України.

До Верховного Суду з касаційною скаргою також звернулось АТ НАК Нафтогаз України (скаржник 2), в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 27.01.2020 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.10.2020 в частині відмови у стягненні 685200,92 грн, прийняти в цій частині нове рішення про стягненні 685200,92 грн.

Підставами касаційного оскарженн зазначив пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, а саме: у постанові від 06.03.2018 у справі № 917/492/17 стосовно визначення несанкціонованого відбору як такого, що здійснений за відсутності номінації; у постанові від 18.05.2020 у справі №826/16697/17 щодо застосування пункту 5 глави І розділу І Кодексу газотранспортної системи, розділу 2 Правил постачання природного газу, частини другої статті 13 Закону України "Про ринок природного газу", природи первинних документів, як доказів у справі, та визначальних ознак господарських операцій та дослідження доказів на їх підтвердження; у постановах від 29.11.2019 у справі №914/2267/18 та від 04.11.2019 у справі № 905/49/18 стосовно умов, необхідних для встановлення факту постачання природного газу; у постанові від 10.06.2020 у справі № 904/4018/19 стосовно правомірності віднесення до договірних відносин будь-яких правочинів;

- неправильне застосування норм матеріального права: статей 316, 319, 1212 ЦК України, частини 3 статті 12 Закону України "Про ринок природного газу", пункту 1 розділу 2 Правил постачання природного газу, статті 19 Закону України "Про теплопостачання".

- під час ухвалення оскаржуваної постанови суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення; суд вийшов за межі предмету доказування у цій справі.

Доводи інших учасників справи

В поданих в порядку статті 168 ГПК України поясненнях АТ "Оператор газорозподільної системи "Запоріжгаз" просить суд касаційне провадження за касаційними скаргами АТ "Укртрансгаз" та АТ "НАК "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Запорізької області від 27.01.2020 та на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.10.2020 закрити.

Спростовуючи обґрунтування скаржників AT "ОГРС "Запоріжгаз" звертає увагу на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів касаційного господарського суду від 04.03.2021 у справі № 908/2469/19.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Заслухавши присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, розглянувши матеріали справи, здійснивши перевірку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Касаційного господарського суду зазначає про таке.

Перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 300 ГПК України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-XI Про внесення змін до ГПК України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ, яким, зокрема, змінено підстави касаційного оскарження судових рішень.

Цим Законом від 15.01.2020 № 460-XI законодавець звузив критерії допустимості, які дозволяють звернутися до Верховного Суду з касаційною скаргою, встановивши конкретні випадки, в яких рішення судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку.

Частиною першою статті 300 ГПК України у редакції Закону від 15.01.2020 № 460-XI визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

З огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені частиною другою статті 300 ГПК України, колегією суддів відхиляються доводи заявників касаційних скарг щодо невідповідності висновків судів про договірний характер правовідносин щодо відбору природного газу відповідачем обставинам справи, не дослідження судами фактичних обставин справи, неповне з`ясування судами обставин, що мають значення для справи та недоведеності таких обставин, виходу судами попередніх інстанцій за межі доказування у цій справі, оскільки вони фактично зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення та в цілому до заперечення результату розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій.

Верховний Суд визнає необґрунтованими доводи АТ "Укртрансгаз" про те, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника цієї справи, зважаючи на усталені правові висновки Верховного Суду у даній категорії справ, а незгода скаржника із рішеннями судів попередніх інстанцій не підтверджує їх незаконність, не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача є звичайним передбачуваним процесом.

Доводи скаржників про неправильне застосування статей 14, 202, 316, 319, 334, 626, 714, 901 - 909, 914, 916 - 925, 1212, 1213 ЦК України, частини 3 статті 12 Закону України "Про ринок природного газу", пункту 1 розділу 2 Правил постачання природного газу, статті 19 Закону України "Про теплопостачання", статей 76 79 ГПК України по суті зводяться до заперечення встановлених судами фактичних обставин справи, з одночасним тлумаченням скаржниками власної оцінки доказів та в цілому заперечення результату розгляду справи апеляційним (місцевим) господарськими судами.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

В оскаржених рішенні та постанові суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що правовідносини сторін у цьому спорі регулюються нормами зобов`язального права, а договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень статей 1212, 1213 ЦК України.

Скаржники у касаційних скаргах посилаються на те, що суди в оскаржуваних рішеннях не врахували висновки Верховного Суду, викладені у низці постанов щодо застосування положень статті 1212 ЦК України.

Із цього приводу судова колегія відзначає, що за змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23.10.1996; «Brualla Gomes de la Torre v. Spain» від 19.12.1997).

Надаючи оцінку доводам АТ "НАК "Нафтогаз України" та АТ "Укртрансгаз" стосовно неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, колегія суддів касаційної інстанції враховує таке.

Посилання скаржників на неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 18.05.2020 у справі № 826/16697/17, колегія суддів не приймає з огляду на такі обставини.

Як вбачається зі змісту зазначеної постанови, позивачем у справі є АТ НАК Нафтогаз України, відповідачем Офіс великих платників податків ДПС, а предметом позову є оскарження податкового повідомлення-рішення. Отже, суб`єктний склад, правовідносини та правове регулювання таких відносин є відмінним від наявних у даній справі.

У вказаній постанові Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду також зазначив, що саме по собі ігнорування (невиконання) НАК Нафтогаз України визначеного обов`язку із видачі номінацій та поставки газу, що призвело до невиконання господарського зобов`язання саме постачальником, може мати наслідком притягнення такої особи до відповідальності відповідно до положень статті 59 Закону № 329-VIII, а також відшкодування збитків згідно з приписами статті 216 ГК України. Водночас, такі обставини не є тотожними фактичному руху матеріального активу, з яким ПК України і пов`язує реальність господарської операції як підстави для відображення відповідних зобов`язань в податковому обліку платника податків.

Посилання скаржника 2 на неврахування судами попередніх інстанцій висновків викладених у постановах від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18 та від 04.11.2019 у справі № 905/49/19 не приймається судом до уваги, оскільки предметом спору у зазначених справах є стягнення боргу за договором поставки, в яких до предмету доказування входило з`ясування обставин передачі товарно-матеріальних цінностей за первинними бухгалтерськими документами, які містили певні дефекти, як то відсутність печатки та підпису відповідальної особи на видатковій накладній чи підпис невідомої особи тощо.

Відхиляються, окрім того, і доводи АТ "НАК "Нафтогаз України" про невідповідність оскаржених судових рішень висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 06.03.2018 у справі № 917/492/17.

Із змісту постанови Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 917/492/17 слідує, що ПАТ по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Лубнитеплоенерго" про стягнення вартості обсягу спожитого природного газу по категорії інші споживачі за відсутності підтвердженого обсягу за лютий 2017 року у розмірі 2 662 815,45 грн, посилаючись на приписи статей 526, 549, 610, 903 ЦК України, а також положення Кодексу газорозподільних систем та Закону України "Про ринок природного газу".

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у лютому 2017 року позивачем були виявлені порушення ОКВПТГ "Лубнитеплоенерго" споживання природного газу за відсутності номінації по категорії КП (інші споживачі), що підтверджується звітом про фактичні обсяги розподілу природного газу по постачальниках за лютий 2017 року, що в свою чергу, призвело до виникнення неврегульованого небалансу ПАТ "Лубнигаз" як оператора ГРМ в обсязі 131,287 тис.куб.м у лютому 2017 року, посилаючись на приписи статей 526, 549, 610, 903 ЦК України, а також положення Кодексу газорозподільних систем та Закону України "Про ринок природного газу".

Суд касаційної інстанції також дійшов висновку про неподібність правовідносин у цій справі (№ 908/2699/19) з правовідносинами у справах № 904/2092/17, №911/653/17, № 904/5621/17 через неподібність предметів позовів, підстав позовів та правового регулювання спірних правовідносин, оскільки на відміну від предмету спору у цій справі - обсяги спожитого без підтвердженої номінації природного газу та його вартість:

- у справі № 911/653/17 предметом спору стали суми компенсації Оператору ГРМ (позивачу) вартості небалансу природного газу через несанкціонований відбір природного газу,

- у справі № 904/2092/17 предметом спору стали дії з направлення повідомлень/актів про припинення газопостачання та вимоги відновити газопостачання, що припинене з підстав відсутності підтвердженої номінації на природний газ у заявленому періоді;

- у справі № 904/5621/17 розглянуто позовні вимоги споживача до оператора газорозподільної системи про зобов`язання відновити газопостачання, обґрунтовані посиланням на неправомірність дій відповідача з огляду те, що між позивачем та третьою особою (постачальником природного газу) існують договірні відносини з визначенням обсягу постачання природного газу.

Аналіз змісту наведених вище постанов, дає підстави для висновку, що визначальна відмінність предмету та підстав позову у даній справі та у постановах Верховного Суду, на які посилаються скаржники, однаково як і не подібність правовідносин у таких справах за будь-яким іншим із зазначених вище критеріїв свідчить, що вони не є релевантними висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах для цілей обґрунтування підстав касаційного оскарження у цій справі (№ 908/2699/19) в розумінні пункту першого частини другої статті 287 ГПК України.

Оцінюючи наведені вище доводи скаржників, колегія суддів враховує, що у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11 (абзац 20), від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц (абзац 18), зазначено, що подібність правовідносин (про яку йдеться в статті 287 ГПК України), означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16.

Обґрунтовуючи передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підставу касаційного оскарження АТ "Укртрансгаз" стверджує про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 1212, 1213 ЦК України у подібних цій справі правовідносинах, а саме у випадку безпідставного набуття споживачем природного газу за відсутності постачальника, який би передав позивачу природний газ на вході до газотранспортної системи для його подальшого транспортування відповідачу.

Надаючи оцінку цьому доводу скаржника суд касаційної інстанції, виходячи з приписів статті 300 ГПК України щодо меж касаційного перегляду, зважає на таке.

У постанові Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 905/2248/18 за позовом АТ "Укртрансгаз" до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Маріупольгаз", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"; треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) Комунальне комерційне підприємство Маріупольської міської ради "Маріупольтепломережа", 2) Обласне комунальне підприємство "Донецьктеплокомуненерго", 3) Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Колос-Талаківка", 4) Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця", 5) Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України про зобов`язання повернути в натурі безпідставно набуте майно, а саме природний газ в обсязі 28 159,647 тис.куб.м; стягнення 344 996 225,64 грн, що є вартістю безпідставно набутого майна природного газу в обсязі 28 159,647 тис. куб. м; стягнення 344 996 225,64 грн доходів, які були отримані відповідачем або які він міг отримати від майна, що є власністю позивача, вже було викладено висновок щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, які виникли у справі № 916/2419/19.

Верховний Суд вказав на те, що відповідно до Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 № 758, розпорядження Кабінету Міністрів України № 1064-р від 07.10.2015 "Деякі питання опалювального сезону 2015/16 року", розпорядження Кабінету Міністрів України № 742-р від 05.10.2016 "Про деякі питання опалювального сезону 2016/2017", АТ "НАК "Нафтогаз України" було зобов`язане видати номінації Комунальному комерційну підприємству Маріупольської міської ради "Маріупольтепломережа" та Обласному комунальному підприємству "Донецьктеплокомуненерго", відповідно до договорів, які укладені між ними, та постачати природний газ виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії, і це є обов`язком АТ "НАК "Нафтогаз України", а не правом.

Також, у справі № 905/2248/18 Верховним Судом констатовано, що враховуючи встановлений спеціальним законодавством у сфері газопостачання механізм постачання природного газу, можливість відбору підприємствами теплокомуненергетики із газотранспортної системи погоджених у відповідних договорах з Компанією обсягів природного газу перебуває у безпосередній залежності від належного виконання АТ "НАК "Нафтогаз України" своїх зобов`язань з підтвердження обсягів природного газу шляхом своєчасної видачі номінацій. Тобто видача Компанією номінацій є однією із гарантій безперебійного постачання виробнику теплової енергії природного газу з метою виробництва теплової енергії в опалювальний сезон. Водночас, визначений розпорядженням обов`язок надати номінації до початку опалювального сезону не свідчить про обмеження його періодом, який закінчується із початком опалювального сезону, оскільки полягає у забезпеченні належної підготовки до опалювального сезону та забезпечення природним газом протягом усього сезону (зазначена правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 у справі № 904/5621/17, від 05.03.2019 у справі № 923/351/18).

Таким чином, висновок про застосування норм статей 1212 1213 ЦК України щодо безпідставно набутого майна у правовідносинах, які є подібними до правовідносин у цій справі, сформований Верховним Судом, і, враховуючи установлені у цій справі обставини, зокрема, визначення сторонами у відповідних договорах планових обсягів постачання/транспортування природного газу для відповідача, а також те, що такі обсяги перевищені не були, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відсутність передбачених статтями 1212 - 1213 ЦК України підстав кваліфікувати спірні правовідносини як такі, що виникли з безпідставного набуття або збереження майна позивача відповідачем, а отже оскаржувані судові рішення прийняті відповідно до наведеного висновку Верховного Суду.

Отже, доводи скаржника 1 у частині відсутності висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються висновками Верховного Суду у постановах від 25.02.2020 у справі № 905/2248/18, від 23.07.2020 у справі № 916/1577/19.

За встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин та враховуючи правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 25.02.2020 у справах № 905/2248/18 та № 916/1577/19, колегія суддів касаційної інстанції не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин у справі, що переглядається, положень статей 1212, 1213 ЦК України, отже і необхідності формування відповідного висновку щодо їх застосування за наведених скаржником 1 обставин.

Досліджуючи доводи касаційних скарг, Верховний Суд звертає увагу, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Пелевін проти України" (Pelevin v. Ukraine), заява № 24402/02, § 27, 20.05.2010).

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ у справах "Ейрі проти Ірландії" (Airey v. Ireland), заява № 6289/73, § 24, 09.10.1979 та "Гарсія Манібардо проти Іспанії" (Garcia Manibardo v. Spain), заява № 38695/97, § 43, 15.02.2000).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" (Garcia Manibardo v. Spain), зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення ЄСПЛ у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", заява № 9562/81, § 56, 02.03.1987.

Також, Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ від 21.10.2010 у справі "Diya 97 v. Ukraine"). Правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". Водночас, процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведена правова позиція викладена в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №910/4647/18).

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Також, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 296 ГПК України, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

Зазначені норми процесуального права спрямовані на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а їх застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Враховуючи викладене, оскільки доводи скаржників про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, та про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, не знайшли свого підтвердження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційне провадження за касаційними скаргами АТ "Укртрансгаз" та АТ "НАК "Нафтогаз України" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.10.2020 та рішення Господарського суду Запорізької області від 27.01.2020 у справі № 908/2699/19 підлягає закриттю на підставі пунктів 4, 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

Керуючись статтями 234, 235, 240, пунктами 4, 5 частини 1 статті 296 ГПК України, Верховний Суд, -

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційними скаргами Акціонерного товариства "Укртрансгаз" та Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.10.2020 та рішення Господарського суду Запорізької області від 27.01.2020 у справі № 908/2699/19.

Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяОгороднік К.М.

Судді Жуков С.В.

Ткаченко Н.Г.