Постанова

від 12.04.2021 по справі 921/43/17-г/5

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2021 року

м. Київ

Справа № 921/43/17-г/5

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Мачульського Г.М., Міщенка І.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Тернопільміськгаз"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.12.2020 (у складі колегії суддів: Дубник О.П. (головуючий), Гриців В.М., Зварич О.В.), прийняту за результатами перегляду ухвали Господарського суду Тернопільської області від 26.08.2020 про часткове задоволення скарги Приватного акціонерного товариства "Тернопільміськгаз" на дії приватного виконавця

за скаргою Приватного акціонерного товариства "Тернопільміськгаз" на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігора Миколайовича та зняття арешту з коштів

у справі № 921/43/17-г/5

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"

до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Тернопільміськгаз"

про стягнення 68 427 524,06 грн,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" (далі - ПАТ "Укртрансгаз") звернулось до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Тернопільміськгаз" (найменування якого змінено на Приватне акціонерне товариство "Тернопільміськгаз") (далі - ПрАТ "Тернопільміськгаз") про стягнення 68 427 524,06 грн, у тому числі 59 663 377,28 грн заборгованості за надані послуги з балансування обсягів природного газу, 5 463 046,74 грн - пені, 641 229,21 грн - 3 % річних, 2 659 870,83 грн - інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 24.04.2017, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.06.2017 та постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.05.2018, позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "Тернопільміськгаз" на користь ПАТ "Укртрансгаз" 59 663 377,28 грн заборгованості за надані послуги з балансування обсягів природного газу, 1 638 914,02 грн - пені, 641 229,21 грн - 3 % річних, 2 629 096,89 грн - інфляційних втрат та 206 700,00 грн витрат зі сплати судового збору. У решті позову відмовлено.

06.07.2017 Господарським судом Тернопільської області на примусове виконання даного рішення видано наказ.

21.10.2019 за заявою ПАТ "Укртрансгаз" (далі - стягувач) приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Щербаковим І.М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 60363396 з примусового виконання наказу суду, яке пізніше було об`єднано у зведене виконавче провадження № 62633473.

21.07.2020 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Щербаковим І.М., в межах зведеного виконавчого провадження № 62633473, винесено постанову у ЗВП № 62633473 (ВП № 60363396, № 62633348) про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на кошти ПрАТ "Тернопільміськгаз" (далі - боржник), що містяться на рахунках, у тому числі, № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , відкритих в АТ "ПУМБ", а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, які містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику, у межах суми звернення стягнення, з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, мінімальних витрат даного зведеного виконавчого провадження 239 444 084, 96 грн.

11.08.2020 ПрАТ "Тернопільміськгаз" звернулось до Господарського суду Тернопільської області зі скаргою на дії приватного виконавця, у якій просило зняти арешт з коштів боржника, які містяться на розрахункових рахунках № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 відкритих у відділенні АТ "ПУМБ" та призначені для виплати заробітної плати, здійснення нарахувань на заробітну плату працівників ПрАТ "Тернопільміськгаз" та сплати інших платежів до бюджету України.

В обґрунтування скарги зазначив, що постанова приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова І.М., в межах зведеного виконавчого провадження № 62633473, про арешт коштів боржника є неправомірною та підлягає скасуванню в частині накладення арешту на кошти, які призначені для виплати заробітної плати працівникам, а також сплати податків та зборів до бюджетів усіх рівнів, оскільки унеможливлює своєчасну виплату працівникам ПрАТ "Тернопільміськгаз" заробітної плати, що є порушенням їхніх прав, передбачених Конституцією України та Законами України, а також призводить до невиконання Товариством обов`язку щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та сплати відповідних податків і зборів.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 26.08.2020 скаргу ПрАТ "Тернопільміськгаз" задоволено частково. Знято частково арешт з коштів ПрАТ "Тернопільміськгаз", які містяться на розрахункових рахунках № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , відкритих у відділенні АТ "ПУМБ" в частині коштів призначених для виплати заробітної плати, здійснення нарахувань на заробітну плату працівників ПрАТ "Тернопільміськгаз" та сплати інших платежів до бюджету України.

Ухвалу мотивовано тим, що зазначені поточні рахунки боржника використовуються для виплати заробітної плати, сплати податків та інших обов`язкових платежів, а тому, враховуючи відмову приватного виконавця зняти арешт з вказаних рахунків та прийняття банком постанови про арешт коштів до виконання без встановлення відповідного статусу коштів на поточному рахунку божника, наявні правові підстави для часткового задоволення скарги, оскільки на вказані рахунки забороняється накладення арешту відповідно до Закону в частині зазначених нарахувань.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 22.12.2020 ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 26.08.2020 скасовано. Прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні скарги ПрАТ "Тернопільміськгаз" на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова І.М. та зняття арешту з коштів.

Постанову суду мотивовано тим, що господарським судом першої інстанції при розгляді скарги на дії приватного виконавця не дотримано вимог процесуального законодавства, і зокрема, положень статті 343 ГПК України, оскільки не здійснено перевірку обґрунтованості та законності постанови приватного виконавця про арешт коштів боржника, не встановлено факту її незаконності, не прийнято рішення про її скасування, при цьому боржник зі свого боку також не заявляв вимоги про скасування постанови про арешт коштів, у зв`язку з чим суд порушив норми процесуального права, які регулюють порядок розгляду скарги на дії виконавця, а також невірно застосував норми матеріального права при вирішенні питання щодо зняття арешту з рахунків, які не віднесено до рахунків із спеціальним режимом використання та за недоведеності фактичних обставин щодо надання приватному виконавцю документального підтвердження про наявність законодавчої заборони звернення стягнення на кошти, що знаходяться на вказаних поточних рахунках.

Не погоджуючись з висновком суду апеляційної інстанції, ПрАТ "Тернопільміськгаз" звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просив постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.12.2020 скасувати та залишити в силі ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 26.08.2020.

Відповідно до протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 24.02.2021 справу № 921/43/17-г/5, передано на розгляд колегії суддів: Берднік І.С. (головуючий), Міщенко І.С., Мачульський Г.М.

Ухвалою Верховного Суду від 11.03.2021, суддею-доповідачем у справі, касаційну скаргу ПрАТ "Тернопільміськгаз" у справі № 921/43/17-г/5 залишено без руху.

На виконання вимог зазначеної ухвали від 11.03.2021, у строк встановлений судом, скаржник надіслав до суду касаційної інстанції квитанцію на підтвердження сплати судового збору.

Ухвалою Верховного Суду від 29.03.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 921/43/17-г/5 за касаційною скаргою ПрАТ "Тернопільміськгаз" з підстави, передбаченої абзацом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, та постановлено здійснити перегляд постанови Західного апеляційного господарського суду від 22.12.2020 без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Подана ПрАТ "Тернопільміськгаз" касаційна скарга обґрунтована порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, положень частини 4 статті 13, статті 43, частини 1 статті 55 Конституції України, статей 48, 52, 56 та 59 Закону України "Про виконавче провадження", частини 5 статті 97 Кодексу законів про працю України, статей 14, 91, 339 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), що порушує право скаржника на забезпечення можливості оплати праці та податкових зобов`язань через накладення арешту на банківські рахунки, що призначені для виплати заробітної плати, сплати податків та інших обов`язкових платежів.

09.04.2021 від АТ "Укртрансгаз" на адресу Верховного Суду надійшов відзиви на касаційну скаргу, в якому стягувач заперечив вимоги касаційної скарги, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін;

Інші учасники справи відзиви на касаційну скаргу не надали, що у відповідності до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення у даній справі у касаційному порядку.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, заперечення стягувача викладені у відзиві на касаційну скаргу та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За змістом пункту 9 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Частиною 1 статті 18 ГПК України також визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчим провадженням як завершальною стадією судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) вважається сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно з пунктом 7 частини 3 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Статтею 56 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти, що перебувають на поточних рахунках боржника із спеціальним режимом використання, які визначено у абзаці другому частини 2 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до частини 3 статті 52 вказаного Закону не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.

Згідно з абзацом другим частини 2 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону.

За змістом пункту 1 частини 4 статті 59 вказаного Закону підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.

Відповідно до пункту 3 Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 № 492, поточний рахунок - це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. До поточних рахунків також належать рахунки із спеціальним режимом їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабінету Міністрів України.

При цьому чинним законодавством України не передбачено відкриття суб`єктам господарювання рахунків зі спеціальним режимом їх використання для виплати заробітної плати, податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Наведені норми права визначають, що судове рішення є обов`язковим до виконання. У разі невиконання боржником рішення суду добровільно державним або приватним виконавцем здійснюється його примусове виконання. Під час вчинення виконавчих дій виконавець має право накладати арешт на кошти божника, що містяться на його рахунках у банківських установах. При цьому, стаття 48 Закону України "Про виконавче провадження" встановлює невичерпний перелік рахунків, на кошти на яких накладати арешт заборонено, зазначаючи, що законом можуть бути визначені й інші кошти на рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено.

Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини 3 статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною 4 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження".

Як встановлено судами, згідно з довідки від 07.08.2020 вих. №ТР4-07.8/40 наданої АТ "ПУМБ" поточні рахунки № НОМЕР_1 , № НОМЕР_3 , відкриті боржнику, не належать до спеціальних рахунків з обмеженим режимом їх використання; за період з 01.01.2020 по 30.06.2020 за вказаними рахунками здійснювалися операції: з оплати податків, зборів та інших обов`язкових платежів до відповідних бюджетів; з переказу коштів для виплати заробітної плати та інших виплат, передбачених законодавством України, найманим працівникам; з переказу коштів на інші цілі, пов`язані з господарською діяльністю клієнта.

Враховуючи вищевикладене, судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що рахунки боржника № НОМЕР_1 , № НОМЕР_3 відкриті АТ "ПУМБ", на кошти на яких виконавцем було накладено арешт, є поточними рахунками, які використовуються для забезпечення діяльності ПрАТ "Тернопільміськгаз", у тому числі для виплати заробітної плати, та які не віднесено до рахунків зі спеціальним чи обмеженим режимом використання, накладення арешту на кошти на яких заборонено.

Разом з тим, виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина 4 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження").

Положеннями статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно із частиною 5 статті 97 Кодексу законів про працю України оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

З наведених норм права вбачається, що зобов`язання з виплати заробітної плати мають пріоритет перед іншими зобов`язаннями суб`єкта господарювання, у тому числі тими, які виконуються в примусовому порядку виконання судових рішень.

У разі виникнення у боржника зобов`язання з виплати заробітної плати в певному розмірі, на кошти, які знаходяться на поточному рахунку боржника, у такому ж розмірі не може бути накладений арешт, а якщо він накладений, то підлягає зняттю. Таке зняття арешту здійснюється виконавцем відповідно до частини 4 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" на підставі поданих боржником документів, підтверджуючих виникнення у боржника зобов`язання з виплати заробітної плати та його розміру.

Також арешт в розмірі суми зобов`язання з виплати заробітної плати може бути знятий судом у порядку оскарження відмови виконавця зняти арешт з коштів, призначених для виплати заробітної плати.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №905/361/19.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, боржником не надано належних доказів на підтвердження отримання приватним виконавцем заяви № 340 від 29.07.2020 щодо зняття арешту з рахунків для виплати заробітної плати, оскільки з наданих до матеріалів справи доказів вбачається, що вказану заяву засобами поштового зв`язку було повернуто відправнику, у зв`язку з неврученням одержувачу, при цьому до матеріалів справи не надано докази, які були долучені до вказаної заяви та підтверджують виникнення у боржника зобов`язання з виплати заробітної плати в певному розмірі, що могло бути підставою для зняття арешту з відповідної суми коштів.

Між тим доведення вказаних обставин, в силу приписів статті 74 ГПК України, покладено на особу, яка з відповідними вимогами звернулась. При цьому згідно з частиною 4 вказаної статті, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що боржником не підтверджено факт звернення до приватного виконавця з заявою про зняття арешту з коштів необхідних для виплати заробітної плати та його відмови зняти арешт з таких коштів, а отже і відсутність підстав для оскарження такої відмови. При цьому судом зауважено, що боржник у поданій скарзі не заявляв вимоги щодо скасування постанови про накладення арешту на кошти боржника, яку винесено з дотриманням вимог Закону України "Про виконавче провадження".

Отже, наведені обставини свідчать, що судом апеляційної інстанції правильно застосовано норми Закону України "Про виконавче провадження", положення статті 343 ГПК України щодо оскарження дій приватного виконавця з накладення арешту на рахунок боржника, а прийняте апеляційним судом рішення відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 905/361/19 у подібних правовідносинах.

З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що доводи скаржника викладені у касаційній скарзі зводяться до необхідності встановлення обставин, які вже були встановлені судами попередніх інстанцій, та до переоцінки доказів у справі, які судом апеляційної інстанції, з урахуванням вимог частин 4, 5 статті 91 ГПК України, пункту 5.27 Вимог до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 №55, обґрунтовано визнано належними, проте недопустимими (належним чином не засвідченими) письмовими доказами, тоді як виходячи з визначених частиною 2 статті 300 ГПК України меж розгляду справи судом касаційної інстанції - суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За встановленого, колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального процесуального права не знайшли підтвердження під час перегляду справи.

Крім того, Верховний Суд враховує, що ПрАТ "Тернопільміськгаз" не позбавлене права вирішити питання зняття арешту з його коштів, які містяться на розрахункових рахунках № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , у відділенні АТ "ПУМБ" у межах розміру заробітної плати та платежів до бюджету з дотриманням порядку, встановленого положеннями частини 4 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до частини 3 статті 304, пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Положеннями статті 309 ГПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Відтак, в межах доводів касаційної скарги, за наслідками надання оцінки доводам та аргументам скаржника, Верховним Судом не встановлено неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін як таку, що ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до підпунктів "б", "в" пункту 4 частини 1 статті 315 ГПК України в резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції повинні бути зазначені: новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржуване судове рішення, судові витрати, відповідно до статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Тернопільміськгаз" залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.12.2020 у справі № 921/43/17-г/5 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: Г. М. Мачульський

І. С. Міщенко