Постанова

від 06.04.2021 по справі 380/375/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

06 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 380/375/17

провадження № 61-23241св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, Державного підприємства Спеціалізоване лісогосподарське підприємство Київоблагроліс ,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Київській області, Тетіївська районна державна адміністрація, ОСОБА_1 (правонаступник ОСОБА_2 ),

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційними скаргами Головного управління Держгеокадастру у Київській області та представника ОСОБА_1 - адвоката Порхун Олесі Павлівни на постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Болотова Є. В., Музичко С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У березні 2017 року заступник керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (далі - Київська ОДА) та Державного підприємства Спеціалізоване лісогосподарське підприємство Київоблагроліс (далі - ДП СЛП Київоблагроліс ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Київській області), Тетіївської районної державної адміністрації (далі - Тетіївська РДА), ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування наказу та запису про державну реєстрацію права власності, витребування земельної ділянки, посилаючись на те, що наказом ГУ Держгеокадастру у Київській області від 31 травня 2016 року № 10-10818/15-16-сг Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність ОСОБА_2 надано у власність земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 3224686200:03:012:0014, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Скибенецької сільської ради Тетіївського району Київської області. На підставі вказаного наказу 15 червня 2016 року державним реєстратором Тетіївської РДА за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на зазначену земельну ділянку, номер запису 15154874. Спірна ділянка відноситься до земель державного лісового фонду та була передана у власність фізичній особі без її вилучення у належного користувача - ДП СЛП Київоблагроліс , з порушенням встановленої процедури зміни її цільового призначення. Враховуючи викладене, заступник керівника Білоцерківської місцевої прокуратури просив визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Київській області від 31 травня 2016 року № 10-10818/15-16-сг Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність , яким ОСОБА_2 надано у власність земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 3224686200:03:012:0014, для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Скибинецької сільської ради Тетіївського району Київської області, скасувати запис про державну реєстрацію цієї земельної ділянки та витребувати її з чужого незаконного володіння.

Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 28 березня 2019 року у складі судді Косович Т. П. в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Звертаючись до суду з позовом, заступник керівника Білоцерківської місцевої прокуратури не довів наявності підстав для представництва прокуратурою інтересів держави в особі Київської ОДА та ДП СЛП Київоблагроліс в суді та не навів обставин, які перешкоджають захисту прав та інтересів держави самими позивачами.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, у травні 2019 року перший заступник прокурора Київської області подав апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 червня 2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Київської області на рішення Тетіївського районного суду Київської області від 28 березня 2019 року.

16 жовтня 2019 року прокурор Київської області подав до Київського апеляційного суду клопотання, в якому повідомив, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а його матір ОСОБА_1 , яка постійно проживала з ОСОБА_2 на час відкриття спадщини, вважається такою, що прийняла спадщину. Тому прокурор Київської області просив залучити ОСОБА_1 до участі у справі як правонаступника ОСОБА_2 .

Протокольною ухвалою Київського апеляційного суду від 11 листопада 2019 року клопотання прокурора Київської області задоволено та залучено до участі у справі як правонаступника ОСОБА_2 його матір ОСОБА_1 .

Постановою Київського апеляційного суду від 02 грудня 2019 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задоволено. Рішення Тетіївського районного суду Київської області від 28 березня 2019 року скасовано. Позов заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київської ОДА, ДП СЛП Київоблагроліс до ГУ Держгеокадастру у Київській області, Тетіївської РДА, ОСОБА_1 (правонаступника ОСОБА_2 ) про визнання недійсним та скасування наказу та запису про державну реєстрацію права власності, витребування земельної ділянки задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ ГУ Держгеокадастру у Київській області Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність від 31 травня 2016 року, яким ОСОБА_2 надано у власність земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 3224686200:03:012:0014, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Скибинецької сільської ради Тетіївського району Київської області. Скасовано запис державного реєстратора Тетіївської РДА від 15 червня 2016 року № 15154874 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 3224686200:03:012:0014, для ведення особистого селянського господарства. Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Київської ОДА та у постійне користування ДП СЛП Київоблагроліс земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 2 га, кадастровий номер 3224686200:03:012:0014, яка розташована на території Скибинецької сільської ради Тетіївського району Київської області. Стягнуто з ГУ Держгеокадастру у Київській області, Тетіївської РДА, ОСОБА_1 (з кожного окремо) на користь прокуратури Київської області по 1 600 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції, а також по 2 400 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що 03 серпня 2016 року тимчасово виконуючий обов`язки генерального директора ДП СЛП Київоблагроліс Ольшевський О. В. письмово звернувся до начальника Тетіївського відділу Білоцерківської місцевої прокуратури Київської області Гуріна О. Ю. з проханням здійснювати представництво в суді законних інтересів держави, які порушені як з боку громадян, так і з боку посадових осіб у зв`язку з незаконним вибуттям з державної власності земель лісогосподарського призначення. Відкриваючи провадження в цій справі, суд першої інстанції дійшов висновку про законність представництва інтересів держави саме прокуратурою. Тому відмова в задоволенні позовних вимог з підстав неналежного представництва прокуратурою інтересів держави в особі Київської ОДА, ДП СЛП Київоблагроліс , викладена в рішенні суду першої інстанції, спростовується обставинами справи та є такою, що вказує на неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи. Листом ДП СЛП Київоблагроліс від 03 серпня 2016 року № 366 та картографічними матеріалами, наданими Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням Укрдержліспроект (далі - ВО Укрдержліспроект ), підтверджується, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду та перебуває в постійному користуванні ДП СЛП Київоблагроліс . Крім того, в межах кримінального провадження № 42016111030000135 від 09 листопада 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 367 Кримінального кодексу України, на підставі постанови слідчого Тетіївського відділення поліції Сквирського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області лейтенанта поліції Дяченко Т. А. 21 березня 2019 року була проведена земельно-технічна експертиза, за висновком якої межі земельної ділянки, кадастровий номер 3224686200:03:012:0014, яка належить ОСОБА_2 , згідно з координатами з проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства накладаються на межі земельної ділянки лісового фонду ДП СЛП Київоблагроліс філії Державного підприємства Тетіївське державне агролісництво , що знаходиться у 6 кварталі виділ 24 Скибинецької сільської ради за межами населеного пункту та перебуває у постійному користуванні вказаного підприємства на підставі матеріалів лісовпорядкування, площа накладення складає 1,9908 га. Згода землекористувача на вилучення спірної земельної ділянки не надавалася, отже, порушено порядок зміни цільового призначення земель. Таким чином, спірна земельна ділянка вибула з державної власності шляхом прийняття незаконного наказу ГУ Держгеокадастру у Київській області від 31 травня 2016 року № 10-10818/15-16-сг. Оскільки позовні вимоги про визнання незаконним та скасування зазначеного наказу підлягають задоволенню, то запис державного реєстратора Тетіївської РДА від 15 червня 2016 року № 15154874 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку також підлягає скасуванню. Крім того, для відновлення порушеного права держави в особі Київської ОДА, спірна земельна ділянка підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 (правонаступника ОСОБА_2 ) на користь держави в особі Київської ОДА та в постійне користування ДП СЛП Київоблагроліс .

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг.

У грудні 2019 року ГУ Держгеокадастру у Київській області та представник ОСОБА_1 - адвокат Порхун О. П. подали до Верховного Суду касаційні скарги на постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2019 року, в яких, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення Тетіївського районного суду Київської області від 28 березня 2019 року.

Касаційна скарга ГУ Держгеокадастру у Київській області мотивована тим, що апеляційний суд неповно з`ясував обставини справи, не дослідив належним чином доказів і не звернув уваги на наявні в матеріалах справи проект формування території і встановлення меж Скибинецької сільської Ради народних депутатів та сільських населених пунктів Тетіївського району Київської області (1992 рік), дані державної статистичної звітності (форма 6-зем) в розрізі Скибинецької сільської ради Тетіївського району Київської області, акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки від 14 липня 2017 року № 94-ДК/104/АП09/01/-17, якими підтверджується, що земельна ділянка відводилася із земель державної власності сільськогосподарського призначення. Крім того, суд апеляційної інстанції безпідставно послався на висновок експерта за результатами земельно-технічної експертизи від 21 березня 2017 року № 185/17-41, яка проведена в рамках кримінального провадження № 42015111030000135 від 09 листопада 2016 року, та не дав належної оцінки висновку експерта за результатами проведення судової експертизи з питань землеустрою від 21 січня 2019 року № 17010/17-41, яка проводилася в цій справі.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Порхун О. П. в касаційній скарзі послалася на ті ж самі обставини, які викладені в касаційній скарзі ГУ Держгеокадастру у Київській області, а також зазначила, що в матеріалах справи відсутній державний акт на право постійного користування спірною земельною ділянкою або інші документи, які б підтверджували, що ця ділянка перебувала в користуванні ДП СЛП Київоблагроліс та належить до земель лісового фонду. Крім того, прокурор не довів наявності підстав для представництва ним інтересів держави в особі Київської ОДА та ДП СЛП Київоблагроліс і не навів обставин, які перешкоджають захисту прав та інтересів держави самими позивачами.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ Держгеокадастру у Київській області на постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2019 року в цій справі та витребувано її матеріали з Тетіївського районного суду Київської області.

13 січня 2020 року справа № 380/375/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Порхун О. П. на постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2019 року в цій справі .

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ . Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційних скарг, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційних скарг, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 14 Конституції України).

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 84 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частин першої, другої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з частинами третьою-п`ятою статті 122 ЗК України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва. Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Апеляційним судом встановлено, що наказом ГУ Держгеокадастру у Київській області від 31 травня 2016 року № 10-10818/15-16-сг Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність ОСОБА_2 надано у власність земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 3224686200:03:012:0014, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Скибенецької сільської ради Тетіївського району Київської області.

На підставі вищевказаного наказу 15 червня 2016 року державним реєстратором Тетіївської РДА за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 3224686200:03:012:0014, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Скибенецької сільської ради Тетіївського району Київської області, номер запису 15154874.

Згідно з документацією із землеустрою (викопіювання з графічних матеріалів запланованого місця розташування земельної ділянки) відведення спірної земельної ділянки передбачалося за рахунок земель державної власності, які розташовані на території Скибенецької сільської ради Тетіївського району Київської області за межами населеного пункту.

Листом ДП СЛП Київоблагроліс від 03 серпня 2016 року № 366 начальнику Тетіївського відділу Білоцерківської місцевої прокуратури Київської області Гуріну О. Ю. було повідомлено, що ДП СЛП Київоблагроліс є державним підприємством, постійним земле- та лісокористувачем в межах агролісництв, що входять до його складу, зокрема Тетіївського агролісництва площею 2 569 га. Під час здійснення ДП СЛП Київоблагроліс повноважень на землях, що віднесені до території Скибенецької сільської ради Тетіївського району Київської області, лісничому Державного підприємства Тетіївське державне агролісництво було надано наказ ГУ Держгеокадастру у Київській області від 31 травня 2016 року № 10-10818/15-16-сг Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність та відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно з якими земельна ділянка площею 2 га, кадастровий номер 3224686200:03:012:0014, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Скибенецької сільської ради Тетіївського району Київської області, належить на праві приватної власності ОСОБА_2 ДП СЛП Київоблагроліс вбачає в діях посадових осіб Скибенецької сільської ради Тетіївського району Київської області та ГУ Держгеокадастру у Київській області ознаки порушення вимог чинного законодавства під час здійснення процедури надання земельної ділянки у приватну власність. Згода землекористувача на вилучення вказаної земельної ділянки не надавалася, відтак порушено порядок зміни її цільового призначення. Тому ДП СЛП Київоблагроліс просило Тетіївський відділ Білоцерківської місцевої прокуратури Київської області захистити інтереси держави у зв`язку з незаконним вибуттям з державної власності земель лісогосподарського призначення.

Листом ВО Укрдержліспроект від 07 вересня 2016 року № 471 на запит Тетіївського відділу Білоцерківської місцевої прокуратури Київської області від 19 серпня 2016 року № 33-04/763вих.16 було надано на паперових носіях відомості щодо земельних ділянок, зокрема з кадастровим номером 3224686200:03:012:0014, які накладаються на землі лісогосподарського призначення Тетіївського агролісництва.

За вищевказаними матеріалами, наданими ВО Укрдержліспроект , яке є державною організацією та створене з метою проведення лісовпорядкування на всій території лісового фонду України, апеляційним судом встановлено, що спірна земельна ділянка перебуває в постійному користуванні ДП СЛП Київоблагроліс та відноситься до земель лісового фонду.

Крім того, в рамках кримінального провадження № 42016111030000135 від 09 листопада 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 367 Кримінального кодексу України, на підставі постанови слідчого Тетіївського відділення поліції Сквирського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області лейтенанта поліції Дяченко Т. А. 21 березня 2019 року була проведена земельно-технічна експертиза, за висновком якої межі земельної ділянки, кадастровий номер 3224686200:03:012:0014, що належить ОСОБА_2 , згідно з координатами з проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства накладаються на межі земельної ділянки лісового фонду ДП СЛП Київоблагроліс філії Державного підприємства Тетіївське державне агролісництво , що знаходиться у 6 кварталі виділ 24 Скибинецької сільської ради за межами населеного пункту та перебуває у постійному користуванні вказаного підприємства на підставі матеріалів лісовпорядкування, площа накладення складає 1,9908 га.

Відповідно до статті 2 Закону України Про охорону земель об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Згідно з частиною першою статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Пунктом ґ частини четвертої статті 84 ЗК України передбачено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 57 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України.

Згідно з частинами першою, другою статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України).

Відповідно до статей 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність.

При цьому згідно зі статтею 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Частиною другою статті 5 ЛК України передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Відтак, застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинне базуватися на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 ЛК України полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт б частини першої статті 164 ЗК України).

Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв`язок їх використання з лісокористуванням.

Згідно з частиною першою статті 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону (стаття 8 ЛК України).

Згідно з частинами першою, другою, п`ятою, шостою, дев`ятою статті 149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності (крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті), які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції тощо) з урахуванням вимог частини восьмої цієї статті. Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті. Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування і земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти газотранспортної системи, що передаються суб`єкту господарювання у зв`язку з відокремленням діяльності з транспортування природного газу, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

За статтею 48 ЛК України у матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування. Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування. У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону. Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

За змістом статей 181-184, 202-204 ЗК України, Законів України Про Державний земельний кадастр та Про землеустрій дані державного земельного кадастру -це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

Відповідно до пункту 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово - картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

А відтак при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України.

Така правова позиція викладена Верховним Судом України в постановах від 24 грудня 2014 року у справі № 6-212цс14 та від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг.

Встановивши, що спірна земельна ділянка відноситься до земель державного лісового фонду та була передана у власність ОСОБА_2 без її вилучення в належного користувача - ДП СЛП Київоблагроліс , з порушенням передбаченої законодавством процедури зміни її цільового призначення, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про порушення ГУ Держгеокадастру у Київській області вимог ЗК України при передачі зазначеної земельної ділянки у власність фізичній особі, що є підставою для визнання незаконним та скасування оскаржуваного наказу ГУ Держгеокадастру у Київській області.

Доводи касаційних скарг про помилковість висновків апеляційного суду щодо віднесення спірної земельної ділянки до земель лісового фонду є необґрунтованими, оскільки на підставі досліджених доказів судом апеляційної інстанції встановлено, що ця ділянка накладається на землі лісового фонду ДП СЛП Київоблагроліс філії Державного підприємства Тетіївське державне агролісництво , що знаходиться у 6 кварталі виділ 24 Скибинецької сільської ради за межами населеного пункту та перебуває у постійному користуванні вказаного підприємства на підставі матеріалів лісовпорядкування, площа накладення складає 1,9908 га.

Наведені в касаційних скаргах доводи про те, що апеляційний суд безпідставно послався на висновок експерта за результатами земельно-технічної експертизи від 21 березня 2017 року № 185/17-41, яка проведена в рамках кримінального провадження № 42015111030000135 від 09 листопада 2016 року, та не дав належної оцінки висновку експерта за результатами проведення судової експертизи з питань землеустрою від 21 січня 2019 року № 17010/17-41, яка проводилася в цій справі, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення з огляду на таке.

Згідно з частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 110 ЦПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

У висновку експерта за результатами проведення судової експертизи з питань землеустрою від 21 січня 2019 року № 17010/17-41, яка проводилася в цій справі, зазначено, що встановити, чи змінено цільове призначення земельної ділянки сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 22,5000 га, за рахунок якої було здійснене відведення земельної ділянки з кадастровим номером 3224686200:03:012:0014, відповідно до вимог земельного законодавства та інших нормативних документів з питань землеустрою та землекористування, не є можливим. Тому апеляційний суд не міг оцінити зазначений висновок експерта як доказ та покласти його в основу судового рішення. Натомість позивачі довели планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування приналежність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, що також підтверджується висновком експерта за результатами земельно-технічної експертизи від 21 березня 2017 року № 185/17-41, яка проведена в рамках кримінального провадження № 42015111030000135 від 09 листопада 2016 року.

Аргументи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Порхун О. П. про те, що прокурор не довів наявності підстав для представництва ним інтересів держави в особі Київської ОДА та ДП СЛП Київоблагроліс і не навів обставин, які перешкоджають захисту прав та інтересів держави самими позивачами, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України Про прокуратуру в редакції, чинній на час пред`явлення прокурором позову, передбачено, що на прокуратуру покладаються функції, зокрема представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з положеннями частин третьої та четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру в редакції, чинній на час пред`явлення прокурором позову, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Отже, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави .

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру , прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру , і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді має наслідком залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті.

Якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для залишення позову без розгляду.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19).

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду уточнила свої висновки, зроблені у постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 року у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 квітня 2019 року у справі № 923/560/18, від 18 квітня 2019 року у справі № 913/299/18, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18, у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18, вказавши, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

В позовній заяві, поданій в цій справі, заступник керівника Білоцерківської місцевої прокуратури зазначив, що предметом спору є земельні ділянки лісогосподарського призначення, а підставою для представництва інтересів держави є нездійснення Київською ОДА як органом державної влади, уповноваженим на розпорядження землями лісогосподарського призначення, жодних заходів з метою поновлення порушених інтересів держави. Також до позовної заяви додано лист ДП СЛП Київоблагроліс від 03 серпня 2016 року № 366, яким ДП СЛП Київоблагроліс просило Тетіївський відділ Білоцерківської місцевої прокуратури Київської області вжити заходів щодо захисту інтересів держави у зв`язку з незаконним вибуттям з державної власності земель лісогосподарського призначення

Тобто позивач належним чином обґрунтував підстави для представництва ним інтересів держави і подав позов в інтересах держави в особі Київської ОДА та ДП СЛП Київоблагроліс з дотриманням вимог статті 23 Закону України Про прокуратуру , частини четвертої статті 56 ЦПК України.

У пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 звернуто увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння.Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такі правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), Кривенький проти України від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Так, у рішенні від 27 листопада 2007 року у справі Гамер проти Бельгії (Hamer v. Belgium, заява № 21861/03) щодо зобов`язання заявниці знести заміський будинок, побудований у лісовій зоні, до якої застосовувалась заборона на будівництво, ЄСПЛ встановив: Втручання у право заявниці на мирне володіння майном, яке стало результатом знесення її будинку за рішенням органів влади, було передбачене законом і переслідувало мету контролю за використанням земельної ділянки відповідно до загальних інтересів шляхом приведення її у відповідність до плану землекористування, який визначав лісову зону, в якій будівництво не дозволялося (§ 77). Стосовно пропорційності втручання, то питання захисту навколишнього середовища зумовлюють постійний і стійкий інтерес громадськості, а отже, і органів державної влади. Економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава має законодавство з цього питання (§ 79). Тому обмеження права власності були допустимими за умови, що між індивідуальними та колективними інтересами встановлений розумний баланс (§ 80). Власники заміського будинку могли мирно та безперервно користуватися ним протягом тридцяти семи років. Офіційні документи, сплачені податки та виконані будівельні роботи свідчили про те, що органи влади знали або повинні були знати про існування цього будинку протягом тривалого часу. А після того, як порушення було встановлене, сплинули ще п`ять років, перш ніж були пред`явлені звинувачення. Тим самим органи влади допомагали закріпити ситуацію, яка могла лише завдати шкоди охороні лісової території, на захисті якої стояв закон. Однак у національному законодавстві не було жодного припису про узаконення будівлі, побудованої у лісовій зоні. Окрім як шляхом приведення місця забудови до його первинного стану, ніякий інший спосіб захисту не був належним з огляду на беззаперечне втручання у цілісність лісової зони, в якій не дозволялась жодна забудівля (§ 83-86). З урахуванням цих підстав ЄСПЛ визнав втручання у право власності заявниці пропорційним (§ 88).

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування, в цій справі - не тільки Білоцерківської місцевої прокуратури, Київської ОДА, ДП СЛП Київоблагроліс , але й ГУ Держгеокадастру у Київській області, Тетіївської РДА, ОСОБА_1 (правонаступника ОСОБА_2 ).

Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель лісогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене в чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони вказаної категорії земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.

Апеляційним судом встановлено, що згода землекористувача на вилучення спірної земельної ділянки не надавалася, а відтак порушено порядок зміни цільового призначення зазначеної земельної ділянки.

Вищенаведене свідчить про те, що ГУ Держгеокадастру у Київській області не мало повноважень на розпорядження земельною ділянкою. Тому спірна земельна ділянка вибула з володіння її власника поза його волею.

Повернення в державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом державної влади, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення.

Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд бере до уваги правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, стаття 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт а частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України). Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

В силу об`єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки фізична особа - відповідачОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , проявивши розумну обачність, могла та повинна була знати про те, що ділянка належить до земель лісогосподарського призначення.

З огляду на викладене загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації в цій справі переважає приватний інтерес ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , у збереженні земельної ділянки у власності.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Інші наведені в касаційних скаргах доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційних скарг, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає вимогам закону й підстави для її скасування відсутні.

Щодо клопотання ГУ Держгеокадастру у Київській області про розгляд справи за участю його представника.

В касаційній скарзі ГУ Держгеокадастру у Київській області заявило клопотання, в якому просило провести розгляд справи за участю його представника

Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Абзац другий частини першої статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи у судове засідання суд вирішує з урахуванням конкретних обставин справи та встановленої необхідності надання пояснень учасниками справи.

Положення частин п`ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано порядок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

При обговоренні доповіді судді-доповідача про проведені підготовчі дії та обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності виклику в судове засідання учасників справи для надання ними пояснень та про розгляд справи у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому частиною п`ятою статті 272 ЦПК України.

Оскільки розгляд справи Верховним Судом здійснюється у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи, а характер спірних правовідносин не вимагає проведення судового засідання з повідомленням сторін, то необхідність виклику учасників справи для надання пояснень у суді касаційної інстанції відсутня. Тому підстав для задоволення клопотання немає.

Щодо відзиву на касаційну скаргу.

У березні 2020 року Київська ОДА подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Порхун О. П.

Частинами четвертою, п`ятою статті 178 ЦПК України передбачено, що копія відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи повинна бути надіслана (надана) одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду. До відзиву додаються: 1) докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем; 2) документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 395 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження. До відзиву додаються докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

Відповідно до пунктів 1-7 частини першої, частини четвертої статті 183 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити: повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає заяву чи клопотання або заперечення проти них, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); найменування суду, до якого вона подається; номер справи, прізвище та ініціали судді (суддів), якщо заява (клопотання, заперечення) подається після постановлення ухвали про відкриття провадження у справі; зміст питання, яке має бути розглянуто судом, та прохання заявника; підстави заяви (клопотання, заперечення); перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви (клопотання, заперечення); інші відомості, що вимагаються цим Кодексом. Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

У відзиві на касаційну скаргу Київська ОДА зазначила, що докази направлення відзиву рекомендованим листом з повідомленням іншим учасникам справи буде надано додатково. Однак з березня 2020 року, тобто протягом одного року з часу подання відзиву, Київська ОДА не надала Верховному Суду доказів надсилання копій відзиву на касаційну скаргу та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У зв`язку з цим зазначений відзив не може бути прийнято судом касаційної інстанції до розгляду та підлягає поверненню заявнику без розгляду.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, наведеними в постановах від 20 липня 2020 року у справі № 362/75/17 (провадження № 61-18409св19), від 04 вересня 2020 року у справі № 264/3435/18-ц (провадження № 61-7352св20), від 15 лютого 2021 року у справі № 562/1921/18 (провадження № 61-6789св19).

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні клопотання Головного управління Держгеокадастру у Київській області про розгляд касаційної скарги за участю його представника.

Касаційні скарги Головного управління Держгеокадастру у Київській області та представника ОСОБА_1 - адвоката Порхун Олесі Павлівни залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2019 року залишити без змін.

Відзив Київської обласної державної адміністрації на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Порхун Олесі Павлівни на постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2019 року повернути заявнику без розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко