Постанова

від 12.04.2021 по справі 810/2051/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 810/2051/16

адміністративне провадження № К/9901/602/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Бившевої Л.І., Пасічник С.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Білоцерківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року (суддя Василенко Г.Ю.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2018 року (головуючий суддя Файдюк В.В., судді: Мєзєнцев Є.І., Чаку Є.В.) у справі №810/2051/16 за позовом Комунального підприємства Київської обласної ради Тетіївтепломережа до Білоцерківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство Київської обласної ради Тетіївтепломережа (надалі - позивач, підприємство, платник податків) звернулось до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Білоцерківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (надалі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 9 лютого 2016 року №0000192200 та 0000182200.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю висновків акта перевірки оскільки підприємством правомірно сформовано витрати та податковий кредит. Господарські операції позивача з його контрагентами підтверджуються належними первинними документами, які містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяги спірних операцій, та які були надані до перевірки, а чинне законодавство не ставить в залежність виникнення у платника податку права на податковий кредит та права на формування витрат від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентами. Зазначає про непідтвердження податковим органом фіктивності (безтоварності) договорів, укладених між позивачем та контрагентами у періоді.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2018 року, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 9 лютого 2016 року №0000182200 та №0000192200 в частині донарахування податку на прибуток у сумі 267 886 грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 66972 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що укладені між позивачем та його контрагентами - постачальниками правочини відповідають вимогам чинного законодавства України, мають своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочинів, є економічно виправданим, факт виконання господарських зобов`язань сторін підтверджується первинними документами бухгалтерської та податкової звітності, які є належними та достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися, а операції між позивачем та його контрагентами враховані відповідно до їх дійсного економічного змісту, обумовлені розумними економічними причинами (цілями ділового характеру) та відповідають меті здійснення господарської діяльності.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2018 року в частині задоволення позовних вимог і прийняти нове рішення в цій частині, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Вказує на невідповідність висновків судів фактичним обставинам справи, які, на думку податкового органу, полягають у неврахуванні судом нереальності здійснення господарських операцій, наявності ознаків фіктивності і кримінальних проваджень відносно посадових осіб контрагентів позивача. Вказує на відсутність господарської операції, як певної дії або події. Зауважує про відсутність у контрагентів позивача основних засобів, трудових ресурсів, виробничих потужностей, інших матеріалів для здійснення господарської діяльності, доказів придбання товару, який постачався позивачу, документів, які посвідчують якість товарів та відповідність санітарним вимогам, документів в підтвердження транспортування товару та доказів в підтвердження надання послуг.

Позивачем 7 лютого 2019 року надано до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість судових рішень першої та апеляційної інстанцій, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін судові рішення.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом у період з 10 вересня 2015 року по 15 січня 2016 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 12 липня 2013 року по 31 серпня 2015 року з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року, валютного та іншого законодавства за період з 12 липня 2013 року по 31 серпня 2015 року, за результатами якої складено акт від 21 січня 2016 року №5/220/24879282 (надалі - акт перевірки).

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 9 лютого 2016 року №0000192200, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 369 227 грн, з яких за основним платежем у сумі 295 381 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 73 846 грн, №0000182200, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 167 636 грн, з яких за основним платежем у сумі 134 108 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 33 528 грн.

Перевіркою встановлено порушення підприємством пунктів 138.2, 138.4, підпункту 138.8.5 пункту 138.8, підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138, пункту 142.1 статті 142, пункту 143.1 статті 143 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 295 381 грн; пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, в наслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 134 108 грн.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що підприємство мало господарські правовідносини з Приватним підприємством Спецбуд та Товариством з обмеженою відповідальністю Глобал Продакт , Товариством з обмеженою відповідальністю Дойтчес Фляйш Україна , Приватним підприємством Хімінвест , Товариством з обмеженою відповідальністю Вестер Груп , Товариством з обмеженою відповідальністю Гидро Строй Групп та Товариством з обмеженою відповідальністю Вайт Роял .

Позивачем до собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) за 2014 рік віднесено суму 1000000 грн по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю Гидро Строй Групп . На підтвердження господарських операцій з наведеним контрагентом позивачем надано оборотно-сальдову відомість по рахунку 631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками" за грудень 2014 року, журнал ордер №6 за грудень 2014 року, договір №18/01 та акт приймання виконаних будівельних робіт за 2015 рік.

Між позивачем (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Вайт Роял (виконавець) укладено договір від 5 листопада 2014 року №05, предметом якого є виконання предпроектних робіт по переводу котлів на альтернативні види палива. На підтвердження виконання умов договору позивачем надано кошторис №1 на проектні (вишукувальні) роботу, акт здачі-приймання робіт (надання послуг) від 21 листопада 2014 року №236, банківські виписки. Суму у розмірі 219 922 грн, перераховану виконавцю робіт включено позивачем до складу витрат за 2014 рік.

Між підприємством (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Глобал Продакт (продавець) укладено договір поставки від 2 грудня 2014 року №2/12-14, предметом поставки якого були паливні брикети з деревини. На підтвердження виконання умов договору позивачем надано податкові накладні, видаткові накладні та банківські виписки, з яких вбачається, що позивачем оплачені отримані товари на загальну суму 523 250 грн, в тому числі податок на додану вартість у розмірі 87 208,29 грн. Суми податку на додану вартість у розмірі 87 208,29 грн були включені позивачем до складу податкового кредиту за грудень 2014 року та січень 2015 року, а суми, перераховані контрагенту в якості оплати товару в розмірі 268 333 грн, віднесені позивачем до складу витрат 2014 року.

В лютому 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Глобал Продакт (Первісний боржник), Товариством з обмеженою відповідальністю Дойтчес Фляйш Україна (Новий боржник) та позивачем (Кредитор) укладено договір про переведення боргу від 18 лютого 2015 року №01/03, відповідно до умов якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, Первісний боржник переводить свій борг (обов`язки) за договором №2/12-14 від 02 грудня 2014 року, укладеним між Первісним боржником та Кредитором, в сумі 80500 грн та зобов`язується сплатити Новому боржникові за прийняття боргу визначену цим договором плату, а Новий боржник замінює Первісного боржника у зобов`язанні, що виникає із зазначеного вище договору (Основний договір), і приймає на себе обов`язки Первісного боржника за Основним договором.

Між позивачем (покупцем), та Товариством з обмеженою відповідальністю Дойтчес Фляйш Україна (продавцем) укладений договір поставки від 1 лютого 2015 року №1/02-15. На підтвердження виконання умов договору позивачем надано видаткові накладні, податкові накладні, рахунки-фактури та повідомлення про згоду на переведення боргу. Суми податку на додану вартість у загальному розмірі 13 416,66 грн за податковими накладними було включено позивачем до складу податкового кредиту за лютий 2015 року.

Між підприємством (замовником) та Приватним підприємством Спецбуд (підрядником) укладено договір від 25 червня 2013 року №25/06-1, за умовами якого замовник доручає, а підрядник зобов`язується виконати у відповідності до умов даного договору, роботи по капітальному ремонту умов договору позивачем надано акт приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2013 року, акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податкову накладну. Розрахунки були проведені у безготівковій формі на загальну суму 122 146,34 грн, у тому числі податок на додану вартість у розмірі 20 357,72 грн, яку включено позивачем до складу податкового кредиту за жовтень 2013 року.

Між позивачем (покупцем) та Приватним підприємством Хімінвест (продавцем) укладено договір поставки від 15 лютого 2015 року №1/02-15. На підтвердження факту виконання умов договору позивачем надано накладну, рахунок-фактури, податкову накладну та банківську виписку. Суму податку на додану вартість у розмірі 6 416,67 грн за податковою накладною включено позивачем до складу податкового кредиту за лютий 2015 року.

Між позивачем (покупцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю Вестер Груп (постачальника) укладено договір поставки від 17 квітня 2015 року №16. На підтвердження виконання умов договору позивачем надано специфікацію №1 від 17 квітня 2015 року, видаткову накладну від 17 квітня 2015 року №282, податкову накладну від 17 квітня 2015 року №64, рахунок на оплату від 17 квітня 2015 року №1704/002. Суму податку на додану вартість у розмірі 6 708,32 грн за податковою накладною включено позивачем до складу податкового кредиту за квітень 2015 року.

Збільшуючи зобов`язання з податку на прибуток та з податку на додану вартість, контролюючий орган виходив з того, що документи, на підставі яких позивачем сформовані спірні суми податкових вигод, були виписані контрагентами, які мають ознаки фіктивності.

На підтвердження фіктивності Товариств з обмеженою відповідальністю Вайт Роял та Глобал Продакт контролюючий орган посилається на вироки Печерського районного суду міста Києва по кримінальних справах №757/1457/16-к та №757/35372/15-к за кримінальними провадженнями за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених частиною першої статті 205, частиною третьою статті 27 та частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України, в яких зазначено про фіктивну діяльність наведених контрагентів позивача, що на думку відповідача, свідчить про фіктивність господарських відносин вказаних суб`єктів господарювання з підприємством та ставить під сумнів реальність господарських операцій позивача з вказаними контрагентами за відповідний період, а первинні документи підписані їх керівниками, які, окрім того, заперечують факт такого підписання, не є належно оформленими звітними документами, що посвідчують вчинення господарських операцій.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з урахуванням меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла до 1 січня 2015 року) визначено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу (пункт 138.2 статті 138 Податкового кодексу України).

За приписами пункту 138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

За змістом пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов`язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За приписами пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За змістом наведених норм, право платника податків на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять придбання товарів/послуг, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають його цілям господарської діяльності, підтвердження обліковими, розрахунковими документами, в тому числі й податковою накладною. При цьому, наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування податкового кредиту за відсутністю факту придбання товару/послуг.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 року №996-XIV (надалі - Закон №996-XIV).

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, законодавцем визначено підстави, за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум податку на додану вартість, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, наслідок якої є поставка товару (робіт, послуг), понесення витрат, у зв`язку з господарською діяльністю платника, сплата (нарахування) податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт понесення витрат та сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними первинними документами.

Суди приймаючи оскаржувані рішення виходили з того, що факт придбання та оплати товарів (послуг) підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському обліку позивача та податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними та формування витрат у деклараціях з податку на прибуток підприємств відповідними видатковими накладними. У вироках, на які посилається податковий орган, суд не досліджував та не надав оцінки господарським операціям позивача з Товариствами з обмеженою відповідальністю Вайт Роял та Глобал Продакт .

Суди, встановлюючи наявність вироків відносно посадових осіб контрагентів позивача, дійшли висновку про підтвердження реальності здійснення господарських операцій.

Верховний Суд погоджується з висновком судів, що сам факт порушення кримінальної справи чи наявність обвинувальних вироків щодо посадових осіб господарюючих суб`єктів не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Однак, в матеріалах справи міститься вироки Печерського районного суду м. Києва по кримінальних справах №757/1457/16-к та №757/35372/15-к відносно посадових осіб Товариств з обмеженою відповідальністю Вайт Роял та Глобал Продакт , якими їх визнано винними у вчиненні злочинів, передбачених частиною 5 статті 27, частиною 1 статті 205 та часиною 3 статті 27, частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України.

Проте, наведені обставини не досліджені судами та не надано таким обставинам належну правову оцінку. Не досліджено та не надано належну правову оцінку і первинним документам, підписаним вказаними особами на виконання укладених договорів між позивачем та вказаними контрагентами.

В судових рішеннях лише зазначено про укладання договору поставки між позивачем та зазначеними суб`єктами господарювання, натомість судами не досліджено які посадові особи підписували первинні документи за такими господарськими відносинами.

Разом з тим, первинні документи, підписані зазначеними особами, не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум податку на додану вартість до податкового кредиту є безпідставними, а виписані податкові накладні не можна вважати належно оформленими документами податкової звітності.

З матеріалів справи вбачається, що податковий орган неодноразово звертав увагу суду на вироки відносно посадових осіб контрагентів позивача, проте, судами попередніх інстанцій не досліджено зазначені обставини, на які посилався податковий орган під час розгляду цієї справи. Дослідження таких обставин має значення для правильного вирішення спору, оскільки наведені матеріали містять відомості щодо фіктивності саме суб`єктів господарювання, які є контрагентами позивача у цій справі.

Факт фіктивності господарської діяльності не може залишитися неврахованим судом, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю навіть за формального підтвердження її первинними документами та дає підстави для висновку про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена рішенням суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому відображення в податковому обліку наслідків такої господарської операції є безпідставним.

Крім того, у судових рішеннях суди зазначили про частково оплату за договорами, наявність часткової кредиторської заборгованості за договорами та укладання договорів про переведення боргу, але судами не досліджено умови таких договорів, їх строки та сплату такого боргу.

Судами не досліджено питання фактичної оплати позивачем податку на додану вартість в ціні отриманих товарно-матеріальних цінностей та послуг, з відповідним документальним підтвердженням. Не досліджено та не надано оцінку наявності або відсутності кредиторської заборгованості по зазначеним вище господарським операціям по наведеним постачальникам товару.

Верховний Суд зазначає, що господарські операції для формування податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належними та допустимими первинними документами, які відображають реальність господарських операцій позивача з контрагентом, і є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Однак, судами попередніх інстанцій не досліджено обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами та.

Окрім наведеного слід зазначити, що за податковою інформацією контрагенти позивача не мають достатньої кількості працівників, основних фондів, технічних можливостей, тощо для виконання укладених угод, що важливо встановити судам.

Судами не досліджено матеріальні, фінансові, трудові ресурси, технічні та технологічні можливості таких контрагентів для виконання договірних зобов`язань, залучення контрагентами з цією метою третіх осіб та, відповідно, понесення ними витрат, пов`язаних із таким залученням.

При оцінці податкових наслідків господарських операцій суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податків норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів сторін має дослідити фактичні правовідносини учасників поставок (надання послуг), перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

Суд повинен надати належну правову оцінку доводам позивача та відповідача, якими вони мотивують свою правову позицію у справі, оцінити представлені учасниками провадження докази у сукупності та надати належне обґрунтування щодо причин відхилення певних доказів, надання переваги тим чи іншим доводам або доказам.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у даній справі дослідженню підлягає саме реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті; взаємозв`язок між отриманими товарами (послугами) та використанням їх у господарській діяльності.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про підтвердження господарських операцій позивача та правомірність формування витрат і податкового кредиту за вказаними операціями.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, докази, якими вони підтверджуються та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

За приписами частин першої і другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

У зв`язку з вищенаведеним Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановили фактичні обставини, що мають значення для справи та не дослідили зібрані у справі докази, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Білоцерківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2018 року скасувати, справу №810/2051/16 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко Л.І. Бившева С.С. Пасічник