Постанова

від 08.04.2021 по справі 922/2439/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2021 року

м. Київ

Справа № 922/2439/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Дроботової Т.Б., Міщенка І.С.

секретар судового засідання - Дерлі І. І.,

за участю представників сторін:

позивача - не з`явився,

відповідача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Білімед"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.01.2021 (судді: Пуль О.А. (головуючий), Білоусова Я.О., Тарасова І.В.)

на рішення Господарського суду Харківської області від 02.11.2020 (суддя - Буракова А.М.)

за позовом Комунального некомерційного підприємства "Міський перинатальний центр" Харківської міської ради

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Білімед"

про визнання недійсним пункту договору та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Комунальне некомерційне підприємство "Міський перинатальний центр" Харківської міської ради (далі - КНП "Міський перинатальний центр", Позивач, Покупець) звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Білімед" (далі - ТОВ "Білімед", Відповідач, Постачальник, Скаржник), в якій просило суд:

визнати недійсним пункт 1.6 договору №0-2 про закупівлю товарів від 18.03.2020 у частині нарахування податку на додану вартість у розмірі 163551,40 грн;

стягнути з ТОВ "Білімед" на користь КНП "Міський перинатальний центр" Харківської міської ради безпідставно отримані кошти у вигляді податку на додану вартість за договором №0-2 про закупівлю товарів від 18.03.2020 у розмірі 163551,40 грн.

Також Позивач просив стягнути з Відповідача витрати зі сплати судового збору у розмірі 4555,27 грн.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до вимог пункту 71 перехідних положень Податкового кодексу України, пункту 1.6 договору у частині включення податку на додану вартість до вартості товару є недійсним, а сплачений КНП "Міський перинатальний центр" Харківської міської ради за договором №0-2 про закупівлю товарів від 18.03.2020 податок на додану вартість у розмірі 163551,40 грн є безпідставно отриманим відповідачем, а тому підлягає поверненню.

При цьому в якості правових підстав позову КНП "Міський перинатальний центр" посилається на статті 203, 215, 216, 1212 Цивільного кодексу України, статтю 216 Господарського кодексу України.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1 Рішенням господарського суду Харківської області від 02.11.2020 у справі №922/2439/20, з яким погодився Східний апеляційний господарський суд у постанові від 14.01.2021 позовні вимоги КНП "Міський перинатальний центр" задоволено в повному обсязі.

Визнано недійсним пункт 1.6. договору №0-2 про закупівлю товарів від 18.03.2020 у частині нарахування податку на додану вартість у розмірі 163551,40 грн.

Стягнуто з ТОВ "Білімед" на користь КНП "Міський перинатальний центр" Харківської міської ради безпідставно отримані кошти у вигляді податку на додану вартість за договором №0-2 про закупівлю товарів від 18.03.2020 у розмірі 163551,40 грн та 4555,27 грн судового збору.

2.2. Зазначені судові рішення обґрунтовано тим, що пункт 1.6 договору №0-2 про закупівлю товарів від 18.03.2020 в частині включення суми ПДВ до ціни договору суперечить чинному законодавству України, в саме: пункту 71 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України, тому є недійсним.

За висновками судів норми цього пункту застосовуються до операцій, здійснених, починаючи з 17.03.2020, а отже суди дійшли висновку про безпідставність нарахування та отримання ТОВ "Білімед" податку на додану вартість за договором у зв`язку з чим зазначені кошти підлягають поверненню Позивачу.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі ТОВ "Білімед" просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.01.2021 та рішення Господарського суду Харківської області від 02.11.2020, ухваливши нове рішення, яким відмовити КНП "Міський перинатальний центр" в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним пункту договору та стягнення коштів.

3.2. Обґрунтовуючи підстави для подання касаційної скарги, заявник посилається на неврахування господарськими судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішення та постанови висновків Верховного Суду щодо:

застосування статей 203, 215 Цивільного кодексу України, викладеного у постанові Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №910/12729/20 про необхідність встановлення судами наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання правочинів (договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення);

застосування статей 203, 215 Цивільного кодексу України, викладеного у постановах Верховного Суду від 12.03.2018 у справі №910/22319/16 та від 08.08.2019 у справі №911/1626/18 стосовно того, що ПДВ є складовою ціни, а отже істотною умовою договору.

Додатково Скаржник посилається на те, що судами не було досліджено зібрані у справі докази, зокрема податкову накладну № 25 від 18.03.2020, зареєстровану 31.03.2020

3.3. У відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

4. Обставини встановлені судами

4.1. Господарськими судами встановлено, що 18.03.2020 між КНП "Міський перинатальний центр" та ТОВ "Білімед" укладено договір №О-2 про закупівлю товарів.

4.2. Відповідно до пункту 1.1 договору Постачальник передає у власність Покупця, а Покупець приймає та оплачує на умовах, викладених у договорі за кодом 33170000-2 обладнання для анестезії та реанімації Єдиний закупівельний словник ДК 021:2015, НК 024:2019 "Класифікатор медичних виробів" (47244 - Апарат штучної вентиляції легенів загального призначення для інтенсивної терапії) (товар), в асортименті, кількості та за цінами, що зазначені в специфікації (додаток №1), яка додається до договору і є його невід`ємною частиною.

Закупівля зазначеного обладнання проводиться на виконання рішення Ради національної безпеки оборони України від 13.03.2020 №7, введеного в дію Указом Президента України № 8 7/2020 "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2".

4.3. Згідно з пунктом 1.6 договору загальна сума договору протягом усього терміну його дії визначається у розмірі 2500000,00 (два мільйони п`ятсот тисяч гривень 00 копійок), у тому числі ПДВ - 163551,40 грн - місцевий бюджет. Кошти, виділені з резервного фонду бюджету міста Харкова, направлені на запобігання поширенню на території м. Харкова коронавірусу СОVID-19, рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 16.03.2020 №185.

4.4. 18.03.2020 Позивачем здійснено оплату за поставлений товар відповідно до умов договору згідно з платіжним дорученням №1 від 18.03.2020 у розмірі 2500000,00 грн, у тому числі ПДВ - 163551,40 грн, та Відповідачем здійснено поставку (видаткова накладна №81 від 18.03.2020) апарату штучної вентиляції легенів SERVO-І (країна походження - Швеція).

4.5. 02.06.2020 КНП "Міський перинатальний центр" звернулось до ТОВ "Білімед" з листом №689, в якому просило укласти додаткову угоду до договору №О-2 про закупівлю товарів віл 19.03.2020 про зменшення загальної суми договору, підписати акти коригування вартості апарату штучної вентиляції легенів та повернути кошти на загальну суму 163351,40 грн за реквізитами

4.6. 10.06.2020 ТОВ "Білімед" у листі за вих.№26/06 від 10.06.2020 зазначило про неможливість повернення сплаченого податку та вирішення питання щодо зменшення ціни договору після отримання роз`яснень від контролюючого органу

4.7. 11.06.2020 Позивачем повторно направлено на адресу ТОВ Білімед лист (за вих.№ 707 від 10.06.2020) з вимогою повернути сплачену суму ПДВ

4.8. 17.06.2020 Позивачем направлено відповідачу досудову вимогу за вих.№739 від 16.06.2020 про повернення сплаченої суми ПДВ у розмірі 163351,40 грн

4.9. У листі за вих.№31/06 від 19.06.2020 ТОВ "Білімед" посилається на податкову консультацію Державної податкової служби України від 27.04.2020 №1689/6/99-00-07-03-02-06/ІПК, де зазначено, що у випадку, якщо постачання товарів, що включені до Переліку №224, здійснювалось з нарахуванням ПДВ кінцевому споживачу (неплатнику ПДВ), у зв`язку з чим повернення сплаченого податку покупцям неможливе, коригування нарахованих сум податкових зобов`язань безпосереднім продавцем не здійснюється. Також ТОВ "Білімед" подано звернення на отримання індивідуальної податкової консультації до Державної податкової служби України з приводу повернення сплаченого ПДВ.

4.10. У листі за вих. №40/07 від 09.07.2020 Відповідач зазначив про відсутність правових підстав для повернення сплаченої суми ПДВ у розмірі 163351,40 грн за договором про закупівлю товарів за державні кошти від 18.03.2020, посилаючись на надану Державною податковою службою України індивідуальну податкову консультацію від 23.06.2020, в якій зазначається, якщо постачання товарів, що включені до Переліку №224, здійснювалось з нарахуванням ПДВ кінцевому споживачу (неплатнику ПДВ), у зв`язку з чим повернення сплаченого податку покупцям неможливе, коригування нарахованих сум податкових зобов`язань безпосереднім продавцем не здійснюється. Відповідно до пункту 52.2 статті 52 розділу ІІ Податкового кодексу України податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

5.2. Предметом спору Позивачем визначено визнання недійсним пункту договору та стягнення коштів.

5.3. За змістом статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

5.4. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 Цивільного кодексу України).

5.5. Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

При цьому статтею 204 цього ж кодексу закріплено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

5.6. Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

5.7. За приписами статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

5.8. Цивільним кодексом України передбачено можливість визнання недійсним як правочину в цілому, так і його окремої частини за умови, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 Цивільного кодексу України).

Отже, при вирішенні спору про визнання недійсним частини договору Позивач має довести, а суд встановити не тільки наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання такого правочину недійсним на момент його вчинення і настання відповідних наслідків, а й автономність такої частини договору та можливість його повноцінного функціонування без неї.

5.9. Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону деталізовані в статтях 218 - 235 Цивільного кодексу України.

5.10. В контексті спірних правовідносин суди обґрунтовано послались на те, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020, який набрав чинності 02.04.2020, внесено зміни до законодавчих актів України, зокрема, до пункту 71 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України, який викладено у такій редакції: "Тимчасово, на період, що закінчується останнім календарним днем місяця, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та/або операції з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України".

У разі здійснення операцій, звільнених, відповідно до цього пункту, положення пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу та положення статті 199 цього Кодексу не застосовуються щодо таких операцій.

Норми цього пункту застосовуються до операцій, здійснених, починаючи з 17 березня 2020 року .

5.11. Суди також встановили, що апарат штучної вентиляції легенів SERVO-І, придбаний позивачем у відповідача, входить до переліку товарів, необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість, затвердженого постановою КМУ від 20.03.2020 №224.

5.12. Таким чином, суди дійшли правильного висновку про те, що спірний договір за строком його укладення та виконання сторонами підпадає під дію вищенаведених приписів Податкового кодексу, а операції з обладнанням, яке було предметом спірного договору звільняються від оподаткування податком на додану вартість.

5.13. Водночас суди дійшли висновку, що на момент укладення договору про закупівлю товарів №О-2 від 18.03.2020 умови договору, у тому числі і пункт 1.6. договору в частині включення суми ПДВ до ціни договору, не суперечили чинному законодавству України, однак з прийняттям вищезазначеного Закону про внесення змін до пункту 71 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України, пункт 1.6 договору суперечить вказаним нормам Закону.

Внаслідок цього, суди дійшли висновку про недійсність пункту 1.6. договору в частині включення суми ПДВ до ціни договору суперечить чинному законодавству України.

5.14. Разом з тим, з зазначеними висновками судів попередніх інстанцій не можна погодитись з огляду на наступне.

5.15. Задовольняючи позовні вимоги ТОВ "Білімед" в частині визнання недійсним пункту 1.6. договору №О-2 про закупівлю товарів від 18 березня 2020 року в частині нарахування податку на додану вартість в розмірі 163551,40 грн суди не звернули уваги на те, що в даному випадку не відбувається автоматичне зменшення ціни договору, яка була погоджена сторонами при його укладенні.

5.16. Також суди не врахували й той факт, що Позивач звернувся за визнанням недійсним пункту договору, який стосується його ціни.

5.17. Статтею 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

5.18. Господарським кодексом України в статті 180 деталізовано істотні умови господарського договору.

Зокрема, за її приписами зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов`язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

5.19. Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Тому сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

5.20. В такий спосіб, оскільки пункт договору в частині включення в оплату податку на додану вартість містить ціну розрахункової одиниці вартості товару, тобто є істотною умовою договору, то договір не може бути визнаний недійсним в цій частині.

Подібні за змістом правові висновки сформовані Верховним Судом у постановах від 12.03.2018 у справі №910/22319/16, від 08.08.2019 у справі №911/1626/18.

5.21. Стаття 236 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Водночас, суди попередніх інстанцій зазначені положення Цивільного та Господарських кодексів України та позицій Верховного Суду не врахували та дійшли передчасних висновків про недійсність пункту 1.6. договору в частині включення суми ПДВ до ціни договору.

5.22. З огляду на зазначене передчасними вбачаються й висновки судів про задоволення позовної вимоги про стягнення безпідставно отриманих коштів у вигляді податку на додану вартість за договором №0-2 про закупівлю товарів від 18.03.2020 у розмірі 163551,40 грн.

5.23. Додатково Суд звертає увагу на те, що загальні положення про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави передбачені статтею 1212 Глави 83 "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" Цивільного кодексу України, зокрема, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

5.24. Верховним Судом неодноразово висловлювались правові позиції щодо кондикційних відносин, зокрема, але не виключно у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 13.02.2019 у справі №320/5877/17, від 04.12.2019 по справі №917/1739/17.

5.25. При цьому Верховним Судом неодноразово висловлювалась позиція про те, що у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

5.26. В такий спосіб, при прийнятті рішення про стягнення коштів у цій справі встановленню судами попередніх інстанцій підлягали також характер виникнення зобов`язання (договірний чи деліктний), що безпосередньо впливає на обсяг тих обставин, які підлягають встановленню.

Так, наприклад, за змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

В той же час загальні засади щодо правових наслідків порушення зобов`язання та особливості відповідальності за їх порушення регулюються приписами глави 51 Цивільного кодексу України.

5.27. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що суди обох інстанцій справедливо звертали увагу на особливості правовідносин, що розглядаються, які безпосередньо пов`язані з регулюванням податкових відносин нормами Податкового кодексу України.

5.28. Відповідно до пункту 1.1. статті 1 Податкового кодексу України він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Зокрема цим Кодексом врегульовано й відносини щодо помилково сплачених грошових зобов`язань, повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів тощо.

5.29. Додатково Суд звертає увагу на те, що обов`язковою передумовою для реалізації права на судовий захист у порядку господарського судочинства є наявність у позивача суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, які порушуються, не визнаються або оспорюються іншими особами - відповідачами, та на захист якого спрямоване звернення до суду з позовом.

Частиною першою статті 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

5.30. Згідно з частиною другою статті 45 Господарського процесуального кодексу України позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Аналогічні положення містяться у статті 15 Цивільного кодексу України, яка передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, з урахування приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України наведені приписи чинного законодавства визначають об`єктом захисту, у тому числі судового, порушене, невизнане або оспорюване право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, зокрема, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

5.31. Разом з тим, наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації, встановленого вищенаведеними нормами права.

5.32. Так, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

5.33. Отже, лише встановивши наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі №907/29/19 та постанові Верховного Суду від 02.09.2020 у справі №922/1614/19.

5.34. Крім того, Велика Палата Верховного Суду наголошувала на тому, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц.

5.35. Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.06.2019 у справі №910/6642/18, від 21.01.2020 у справі №910/7815/18, від 11.02.2020 у справі №922/1159/19.

5.36. З огляду на вищевикладене висновки місцевого та апеляційного судів про наявність підстав для задоволення позову є передчасними та такими, що зроблені без встановлення істотних обставин справи.

5.37. Таким чином, доводи скаржника про те, що місцевий та апеляційний господарські суди, приймаючи оскаржувані рішення і постанову, не врахували висновки Верховного Суду знайшли своє часткове підтвердження.

5.38. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.39. Разом з тим, як вбачається з оскаржуваних судових рішень, вони зазначеним критеріям не відповідають, а суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6. Висновки Верховного Суду.

6.1. Положеннями статті 300 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.2. За змістом частини третьої статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

6.3. Відповідно до частини четвертої статті 310 Господарського процесуального кодексу України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

6.4. Ураховуючи викладене та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду з урахуванням висновків суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовані судові рішення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314 - 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1 . Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Білімед" задовольнити частково.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.01.2021 та рішення Господарського суду Харківської області від 02.11.2020 у справі № 922/2439/20 скасувати.

3. Справу № 922/2439/20 направити на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв

Судді Т. Б. Дроботова

І. С. Міщенко