Постанова

від 15.04.2021 по справі 916/1244/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2021 року м. ОдесаСправа № 916/1244/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Колоколова С.І.

суддів: Головея В.М., Разюк Г.П.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державного підприємства Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут морського флоту України з дослідним виробництвом

на рішення Господарського суду Миколаївської області від „13» листопада 2020р., повний текст якого складено та підписано „23» листопада 2020р.

та на додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від „10» грудня 2020р., повний текст якого складено та підписано „21» грудня 2020р.

у справі № 916/1244/20

за позовом Державного підприємства Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут морського флоту України з дослідним виробництвом

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Алатекс

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській області

про стягнення 13 260,98 грн.,

головуючий суддя - Адаховська В.С.

місце ухвалення рішення: Господарський суд Миколаївської області

Справа розглянута без повідомлення учасників справи, в порядку письмового провадження.

В С Т А Н О В И В :

У травні 2020 року Державне підприємство Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут морського флоту України з дослідним виробництвом звернулося до Господарського суду Миколаївської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Алатекс про стягнення заборгованості за Договором оренди № 209840911860 нерухомого майна, що належить до державної власності від 11.04.2019 у загальному розмірі 13260,98 грн., яка складається із суми основної заборгованості в сумі 11193,16 грн., інфляційні втрати в сумі 225,09 грн., 3 % річних у сумі 220,80 грн., пеня в сумі 1621,93 грн. та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором оренди № 209840911860 нерухомого майна, що належить до державної власності від 11.04.2019 в частині сплати орендної плати. Крім того, посилаючись на п.5.11 Договору та норми ст.1212 ЦК України позивач зазначає, що відповідач не відшкодував витрати балансоутримувачу (позивачу) на надання комунальних послуг та не компенсував витрат зі сплати податку на землю.

Рішенням Господарського суду Миколаїської області від 13.11.2020 (суддя Адаховська В.С.) в задоволенні позовних вимог Державного підприємства Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут морського флоту України з дослідним виробництвом відмовлено.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження наявності заборгованості відповідача з відшкодування витрат балансоутрмувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг, оскільки договір про відшкодування витрат позивача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю сторонами у справі укладено не було.

Крім того, позивачем не доведено понесення ним витрат із сплати у спірному періоді земельного податку за ділянку, на якій розташований об`єкт оренди.

Додатковим рішенням Господарського суду Миколаївської області від 10.12.2020 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Алатекс б/н від 17.11.2020 (вх. № 14587/20) про покладення на позивача відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у справі № 916/1244/20 задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут морського флоту України з дослідним виробництвом на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Алатекс 9250,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу. В решті вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням Господарського суду Миколаївської області від 13.11.2020 до Південно-західного апеляційного господарського суду звернулось Державне підприємство Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут морського флоту України з дослідним виробництвом з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.11.2020 року у справі №916/1244/20 за позовом Державного підприємства Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут морського флоту України з дослідним виробництвом до Товариства з обмеженою відповідальністю Алатекс про стягнення 13 260,98 грн. та ухвалити нове рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Алатекс на користь Державного підприємства Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут морського флоту України з дослідним виробництвом заборгованість в сумі 11193,16 грн., інфляційні втрати в сумі 225,09 грн., 3 % річних у сумі 220,80 грн., пеню в сумі 1621,93 грн. та судові витрати у справі.

Апелянт вважає, що суд при ухвалені оскаржуваного рішення, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи; рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та є необґрунтованим.

Так, скаржник зазначає, що суд першої інстанції не виконав вимог ст. 76 ГПК України при дослідженні наявних у справі доказів, не надав доказам належної оцінки, що призвело до помилкового висновку про встановлені обставини і ухвалення необґрунтованого рішення.

За переконанням апелянта суд не звернув увагу, що умовами Розділу 5 передбачені обов`язки орендаря, в тому числі:

- своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату (п.5.3. Договору);

- здійснювати витрати, пов`язані з утриманням орендованого майна. Протягом 15 робочих днів після підписання цього договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю. Компенсація витрат зі сплати податку на землю здійснюється орендарем відповідно до вимог чинного законодавства (п.5.1.1).

Суд не звернув уваги, що умовами Договору оренди не передбачено умови компенсації витрат зі сплати податку на землю виключно на підставі договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю, а визначено обов`язок компенсації витрат зі сплати податку на землю, відповідно до вимог чинного законодавства.

Крім того, апелянт зазначає, що суд не звернув уваги, що умовами договору оренди не передбачено відшкодування витрат на утримання орендованого майна на підставі договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю, а визначено здійснювати витрати, пов`язані з утриманням орендованого майна.

Також, Державне підприємство Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут морського флоту України з дослідним виробництвом не погодилось із додатковим рішенням Господарського суду Миколаївської області від 10.12.2020 та звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від 10.12.2020 у справі №916/1244/20 за позовом Державного підприємства Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут морського флоту України з дослідним виробництвом до Товариства з обмеженою відповідальністю Алатекс та ухвалити рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю Алатекс у задоволенні клопотання про покладення на позивача відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у справі №916/1244/20.

Апелянт вважає, що додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від 10.12.2020 року ухвалено з порушенням норм процесуального права, є необґрунтованим з огляду на наступне.

Так, скаржник зазначає, що суд першої інстанції не виконав вимог ст. 76 ГПК України при дослідженні наявних у справі доказів, не надав доказам належної оцінки, що призвело до помилкового висновку про встановлені обставини і ухвалення необґрунтованого рішення.

Апелянт вказує, що в якості доказів надання правової допомоги відповідачем було надано договір про надання правової допомоги та Акт приймання-передачі наданих послуг на суму 10 250 грн. Проте, відповідач не надав суду розрахунків витрат, інших документів, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Інформація, яка міститься в акті приймання правничої допомоги, зокрема, перелік наданих послуг та фіксований розмір гонорару, на думку апелянта не може вважатись тим розрахунком, виконаних адвокатом та здійснених ним витрат часу по кожному із видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги, подання якого є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Крім того, скаржник вважає, що заявлені до відшкодування витрати на правничу допомогу є неспівмірними з предметом та сумою позову, враховуючи те, що заборгованість, стягнення якої виникло у зв`язку із недобросовісною поведінкою відповідача, який фактично користувався комунальними послугами; зловживання своїми правами щодо необґрунтованої відмови від укладання такого договору, що в свою чергу призвело до оплати комунальних послуг, якими користувався відповідач за рахунок позивача; невідшкодування земельного податку позивачу лише з причин зловживання своїми правами відповідачем.

При визначені суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності). А також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних оставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.02.2021 заяви Державного підприємства Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут морського флоту України з дослідним виробництвом про поновлення строку на апеляційне оскарження задоволено. Поновлено Державному підприємству Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут морського флоту України з дослідним виробництвом строк на апеляційне оскарження. Зупинено дію рішення Господарського суду Миколаївської області від „13» листопада 2020р. та додаткового рішення Господарського суду Миколаївської області від „10» грудня 2020р. у справі №916/1244/20. Відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами Державного підприємства Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут морського флоту України з дослідним виробництвом на рішення Господарського суду Миколаївської області від „13» листопада 2020р. та на додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від „10» грудня 2020р. у справі №916/1244/20. Розгляд апеляційних скарг Державного підприємства Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут морського флоту України з дослідним виробництвом ухвалено здійснювати у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

02.03.2021 до Південно-західного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідно до якого останній просив залишити апеляційну скаргу ДП Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут морського флоту України з дослідним виробництвом без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.11.2020 у справі №916/1244/20 - без змін.

Крім того, 02.03.2021 до Південно-західного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу на додаткове рішення, відповідно до якого останній просив апеляційну скаргу ДП Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут морського флоту України з дослідним виробництвом без задоволення, а додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.12.2020 у справі №916/1244/20 - без змін.

Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржувані у справі рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом, 11.04.2019 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (Орендодавець) та ТОВ Алатекс (Орендар) було укладено договір оренди №209840911860 нерухомого майна, що належить до державної власності (Договір оренди).

Відповідно до умов пунктів 1.1., 1.2. Договору оренди, орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме частину нежитлових приміщень одноповерхової будівлі головного виробничого корпусу (інвентарний № 10301001), площею 160,00 кв.м та частину нежитлових приміщень другого поверху 3-х поверхової будівлі НВЦ Зварювання та відновлення деталей (інвентарний № 10300003), площею 70,00 кв.м, загальною площею 230,00 кв.м., за адресою: м. Одеса, пров. Газовий, буд. 4, що обліковується на балансі ДП УКРНДІМФ (далі балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку, що була проведена ПП ДНІПРОТЕХ І Ко станом на 30 листопада 2018 року та становить 1528623,00 грн. Майно передається в оренду з метою: розміщення офісу (70,00 кв.м) та складу (160,00 кв.м).

Умовами п. 3.1. Договору оренди передбачено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95р. № 786 (зі змінами) (надалі методика розрахунку) та становить без ПДВ за базовий місяць оренди (лютий 2019р.) 20740,55 грн. Орендна плата за перший місяць оренди квітень 2019 р. визначається шляхом коригування орендної плати, яка зазначена у абзаці І цього пункту на індекси інфляції березень 2019р., квітень 2019р.

Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством (п. 3.2. Договору оренди).

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п. 3.3. Договору оренди).

Пунктом 3.6. Договору оренди визначено, що орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70 % до 30 % щомісяця не пізніше 12 числа місяці наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж. Одночасно копія платіжного доручення перерахування орендної плати до державного бюджету 70 % надсилається орендарем орендодавцеві, 30 % балансоутримувачу.

Розділом 5 Договору оренди передбачені обов`язки орендаря, в тому числі: своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату (п. 5.3. Договору оренди); забезпечувати збереження орендованого майна (п. 5.4. Договору оренди); у разі припинення або розірвання Договору повернути балансоутримувачу об`єкт оренди в належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного зносу та відшкодувати балансоутримувачу збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкту оренди з вини орендаря (п. 5.10. Договору оренди); здійснювати витрати, пов`язані з утриманням орендованого майна. Протягом 15 робочих днів після підписання цього Договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю. Компенсація витрат зі сплати податку на землю здійснюється орендарем відповідно до вимог чинного законодавства (п. 5.11. Договору оренди).

Орендодавець та балансоутримувач зобов`язались, зокрема, за участю балансоутримувача передати орендарю в оренду майно згідно з договором за актом приймання-передавання майна, який підписується одночасно з договором (п. 7.1. Договору оренди).

Орендодавець та балансоутримувач мають право, зокрема, виступати з ініціативною щодо внесення змін до цього договору, стягнення збитків по заборгованості з орендної плати, пені, неустойки, його розірвання в разі погіршення стану об`єкту оренди, а також його втрати (повної або часткової) внаслідок невиконання або неналежного виконання умов цього договору (п. 8.2 Договору оренди).

Цей Договір оренди укладено строком на 2 роки 11 місяців, який діє з моменту підписання його сторонами (п. 10.1. Договору оренди).

Зміни до умов цього Договору або його розірвання допускаються за взаємної згоди сторін. Зміни, що пропонуються внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх надходження до розгляду іншою стороною, можуть укладатися у вигляді договору про внесення змін. За ініціативою однієї із сторін цей Договір може бути розірвано за рішенням господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством, та у разі якщо орендар не погоджується підписувати новий розрахунок орендної плати та відповідні зміни до Договору при зміні Методики розрахунку орендної плати. (п. 10.3. Договору оренди).

На виконання умов договору Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській області передало, а ТОВ Алатекс прийняло майно згідно акту приймання-передавання від 11.04.2019 державного нерухомого майна, що обліковується на балансі ДП УКРНДІМФ, підписаного уповноваженими представниками сторін та скріпленого печатками сторін.

У подальшому, Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та ТОВ Алатекс укладено договір від 01.06.2019 про внесення зміни до Договору оренди (далі Договір про внесення змін від 01.06.2019).

У відповідності до пункту 1.1. Договору оренди, в редакції п. 2 Договору про внесення змін від 01.06.2019, орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: частина нежитлових приміщень одноповерхової будівлі головного виробничого корпусу (інвентарний № 10301001) (далі майно), загальною площею 160,00 кв.м., розташована за адресою: м. Одеса, пров. Газовий 4, що перебуває на балансі ДП УКРНДІМФ (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку, що була проведена ПП ДНІПРОТЕХ І КО станом на 30.11.2018 та становить 599531,00 грн.

Майно передається в оренду з метою: розміщення складу (160,00 кв.м.) (п. 1.2. Договору оренди, в редакції Договору про внесення змін від 01.06.2019).

Відповідно до п. 3.1. Договору оренди, в редакції Договору про внесення змін від 01.06.2019, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95 № 786 (зі змінами та доповненнями внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2011 № 961) і становить без урахування ПДВ за базовий місяць розрахунку квітень 2019 року: 7814,16 грн.; орендна плата за місяць оренди травень 2019 року визначається шляхом коригування орендної плати за місяць квітень 2019 року на індекс інфляції травень 2019 року.

На виконання умов Договору про внесення змін від 01.06.2019, ТОВ Алатекс передало, а балансоутримувач прийняв у подальше господарське відання державне нерухоме майно, а саме: частину нежитлових приміщень другого поверху 3-х поверхової будівлі НВЦ Зварювання та відновлення деталей (інвентарний № 103000003), площею 70,00 кв.м., що розташоване за адресою: м. Одеса, пров. Газовий, 4, згідно акту прийому-передачі (повернення) майна до Договору, підписаного уповноваженими представниками сторін та скріпленого печатками сторін.

Таким чином, з 01.06.2019 року відповідач користувався нежитловими приміщеннями загальною площею 160 кв.м.

31.08.2019, між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та ТОВ Алатекс укладено договір про внесення зміни до Договору оренди (Договір про внесення змін від 31.08.2019).

Пунктом 1 Договору про внесення змін від 31.08.2019, сторонами погоджено припинити чинність Договору оренди з 31.08.2019.

Пунктом 2 Договору про внесення змін від 31.08.2019, зазначено, що ТОВ Алатекс передало, а ДП УКРНДІМФ прийняло у подальше господарське відання державне нерухоме майно, а саме: частину нежитлових приміщень одноповерхової будівлі головного виробничого корпусу, загальною площею 160,00 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, пров. Газовий, 4.

На виконання умов Договору про внесення змін від 31.08.2019, ТОВ Алатекс передало, а балансоутримувач прийняв у подальше господарське відання державне нерухоме майно, а саме: частину нежитлових приміщень одноповерхової будівлі головного виробничого корпусу, загальною площею 160,00 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, пров. Газовий, 4; згідно акту прийому-передачі (повернення) майна до Договору оренди, підписаного уповноваженими представниками сторін та скріпленого печатками сторін.

Листами № 4/8-161 від 26.04.2019 та № 4/8-241 від 29.07.2019 позивач звернувся до відповідача з пропозицією, в порядку п. 5.11. Договору оренди, укласти договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг та сплатити суму заборгованості з відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг за період дії договору оренди, у зв`язку з чим разом з листами направлено 2 примірника договору № 9/19-1860 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю. Вказані листи отримано відповідачем, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (штрихкодовий ідентифікатор 6502613595322 та відміткою представника відповідача на листі № 4/8-241 від 29.07.2019 (а.с. 26-33).

При цьому, позивач зазначає, що від підписання такого договору відповідач відмовився, жодних заперечень щодо змісту договору до позивача не надіслав.

Позивач зазначає, що в порушення умов Договору оренди, відповідач не сплатив в повному обсязі орендну плату, не відшкодував витрати балансоутримувача (позивача) на надання комунальних послуг орендарю, не компенсував витрати зі сплати податку на землю. Зобов`язання відшкодувати позивачу на оплату послуг, пов`язаних з використанням орендованого майна, позивач обґрунтовує п. 5.11. Договору та нормами ст. 1212 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), яка визначає загальні положення про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, а саме: особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Крім того, позивач в обґрунтування відшкодування відповідачем витрат зі сплати податку на землю, посилається на приписи ст. 269, п. 271.1 ст. 271, п. 286.6 ст. 286 Податкового кодексу України (далі ПК України), якими передбачено, що платниками земельного податку є як власники земельних ділянок, так і землекористувачі; за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території; базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

За розрахунками позивача, заборгованість відповідача за Договором оренди складає 11193,16 грн., у тому числі: за оренду нежитлового приміщення 3 106,91 грн.; за відшкодування витрат на оплату електроенергії 420,86 грн.; за відшкодування витрат на оплату податку за землю 7665,39 грн.

Позивач стверджує, що направляв на адресу відповідача лист за № 5/8-226 від 10.07.2019 з вимогою про погашення суми заборгованості, але відповідач до цього часу не розрахувався.

Одночасно пунктом 3.7. Договору оренди передбачено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному п. 3.6. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

З огляду на викладене, у зв`язку з несплатою заборгованості за Договором оренди в сумі 11193,16 грн., позивачем нарахована пеня за період з 01.09.2019 по 29.02.2020 у сумі 1621,93 грн., 3 % річних за період з 01.09.2019 по 27.04.2020 у сумі 220,80 грн., індекс інфляції за вересень 2019 березень 2020 в сумі 225,09 грн.

Щодо апеляційного оскарження рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.11.2020р.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Під предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає і обґрунтовує у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і, в залежності від встановлених обставин, вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для судового захисту.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, ст.15, 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України підставою для захисту прав (охоронюваних законом інтересів) є їх порушення, невизнання або оспорення. Тому задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Згідно ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

В силу ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України (далі ГК України) за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Згідно з ч. 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України Про оренду державного та комунального майна орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно ч. 1 ст. 19 Закону України Про оренду державного та комунального майна орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Як вірно встановлено господарським судом, предметом спору в даній справі є вимоги позивача до відповідача про стягнення заборгованості за Договором оренди в сумі 11193,16 грн., позивачем нарахована пеня за період з 01.09.2019 по 29.02.2020 у сумі 1621,93 грн., 3 % річних за період з 01.09.2019 по 27.04.2020 у сумі 220,80 грн., індекс інфляції за вересень 2019 березень 2020 в сумі 225,09 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на дату укладення Договору за відповідачем з попередніх правочинів рахувалася переплата в розмірі 9156,23 грн., що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків станом на 11.04.2019 (т.1 а/с 38)

Листами № 1/05 та № 1/06 від 20.05.2019 відповідач звернувся до позивача з проханням зарахувати переплату в розмірі 3200,00 грн. та 3333,33 грн. в рахунок орендної плати, але відповідач зазначає, що відповіді на вказані листи не надходило.

В подальшому, відповідач звертався до позивача з листом №1/07 від 10.07.2019, в якому просив надати розрахунок по взаємозаліку переплати відповідно до листів № 1/05 та 1/06 від 20.05.2019, але отримав у відповідь лист № 5/8-226 від 10.07.2019, що переплата була зарахована в рахунок орендної плати та ВЕР за квітень-травень 2019 року.

Відповідач вважає, що самостійне спрямування позивачем поточних платежів на погашення інших сум, ніж тих, на погашення яких відповідач перераховував кошти, призвело до того, що безпідставно було сформовано борг відповідача.

Судом також встановлено, що на виконання умов Договору оренди, сторонами у справі складено та підписано акти виконаних робіт щодо орендної плати на загальну суму 18815,91 грн., а саме: № 3207 від 30.04.2019 р. за квітень 2019 на суму 5094,82 грн., № 3254 від 31.05.2019 з травень 2019 на суму 8100,74 грн., № 3298 від 30.06.2019 за червень 2019 на суму 2818,63 грн., № 3357 від 31.07.2019 за липень 2019 на суму 2801,72 грн.(т.1 а/92-95)

Відповідачем до відзиву надано копії виставлених відповідачу позивачем рахунків, існування яких останнім не заперечується, а саме:

- № 3207 від 10.05.2019 на загальну суму 12988,56 грн. з ПДВ (1. 30 % орендної плати за квітень 2019 року на суму 4245,68 грн. без ПДВ. 2. 30 % орендної плати (завдаток по договору оренди № 209840911860 від 11.04.2019 на суму 6578,12 грн. без ПДВ);

- № 3198 від 03.05.2019 на суму 1499,81 грн. з ПДВ (водопостачання та стоки);

- № 3257 від 12.06.2019 на суму 1827,16 грн. з ПДВ (водопостачання та стоки за травень 2019 року);

- № 3197 від 03.05.2019 на загальну суму 1442,48 грн. з ПДВ (1. ПЕВ за 04-2019. Електроенергія на суму 3387,82 грн. без ПДВ. 2. Аванс на суму 2185,75 грн. без ПДВ).

За розрахунками відповідача, останнім здійснено оплату за Договором оренди на загальну суму 19940,83 грн., а саме: зарахування переплати відповідно до листа відповідача № 1/05 від 20.05.2019 на суму 3200,00 грн., зарахування переплати відповідно до листа відповідача № 1/06 від 20.05.2019 на суму 3333,33 грн., за платіжним дорученням № 853 від 16.05.2019 на суму 12988,56 грн., за платіжним дорученням № 296 від 19.08.2019 на суму 418,94 грн.

Таким чином, переплата відповідача з орендної плати за Договором становить 1124,92 грн.

Крім того, відповідачем було перераховано витрати за електроенергію на загальну суму 7751,36 грн., а саме: 2622,90 грн. переплата за електроенергію з попереднього правочину (вона входить до суми 9156,23 грн. згідно акту звірки станом на 11.04.2019 року (9156,23 грн. 3200,00 3333,33 грн.) та 5128,46 грн. (перераховані згідно платіжного доручення № 640 від 15.04.2019). Оскільки оплата за електроенергію перераховувалася авансом, тому після підписання актів виконаних робіт № 3197 від 30.04.2019 року на суму 4065,38 грн. та № 3256 від 31.05.2019 року на суму 1483,94 грн., утворилася переплата за електроенергію в розмірі 2202,04 грн.

Також, відповідачем було сплачено 3326,90 грн. за водоспоживання та стоки (в тому числі за квітень 2019 року згідно акту виконаних робіт № 3198 від 30.04.2019 року в сумі 1499,81 грн. та за травень 2019 року згідно акту виконаних робіт № 3257 від 31.05.2019 року в сумі 1827,16 грн.) за рахунок переплати з орендної плати в розмірі 1124,92 грн. та переплати за електроенергію, що становить 2202,04 грн.

Таким чином, колегія погоджується з підставним висновком господарського суду, що заборгованість відповідача за Договором по орендній платі та комунальних послуг за виставленими відповідачу рахунками відсутня.

Положеннями п. 3 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 до плати за оренду індивідуально визначеного майна не включаються витрати на утримання орендованого майна та плата за послуги, які відповідно до укладених угод зобов`язуються надавати орендарю державне підприємство, організація, господарське товариство, на балансі яких перебуває це майно.

Наказом Фонду державного майна України від 23.08.2000 р. № 1774 затверджено Типовий договір оренди індивідуально визначеного майна (нерухомого або іншого), що належить до державної власності та відповідно до п. 5.13 цього договору оренди орендар зобов`язаний здійснювати витрати, пов`язані з утриманням орендованого майна. Крім того, орендаря зобов`язано протягом 15 робочих днів після підписання цього Договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю.

Так, пунктом 5.11 Договору закріплено обов`язок орендаря укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю. Компенсацію витрат зі сплати податку на землю здійснювати орендарем відповідно до вимог чинного законодавства.

Однак фактично між сторонами договору про відшкодування витрат позивача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю не укладено, оскільки не було досягнуто згоди щодо істотних умов (вартості зазначених витрат).

Також між сторонами не укладався і договір про відшкодування плати за землю.

Частиною 1 статті 174 ГК встановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 3 ст. 184 Господарського кодексу України укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

Частинами 3 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено обов`язкове укладання договору для сторін, якщо існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладання договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Натомість, як вірно зазначено судом першої інстанції, позивач з вимогою про спонукання відповідача укласти такий договір до суду не звертався.

В силу статті 797 ЦК України плата, яка справляється з наймача будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), складається з плати за користування нею і плати за користування земельною ділянкою.

В позовній заяві зазначено, що позивач фактично оплатив третім особам за комунальні послуги, якими користувався відповідач, а також податок на землю під нерухомістю, яке є об`єктом оренди за договором, але доказів, що підтверджують вказані обставини матеріали справи не містять.

Крім того, обґрунтовуючи свої вимоги щодо понесених витрат зі сплати земельного податку в сумі 7665,39 грн., позивач посилається на податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2019 рік.

Між з тим з наданої позивачем податкової декларації неможливо встановити, яка саме сума земельного податку сплачена саме за земельну ділянку за адресою м. Одеса, пров. Газовий, буд. 4, де знаходиться об`єкт оренди відповідно до Договору.

Будь-які платіжні документи, які б свідчили про сплату сум земельного податку за вищевказану земельну ділянку у спірному періоді, позивачем до суду не надавались.

Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження позивачем понесення останнім витрат із сплати у спірному періоді земельного податку за ділянку, на якій розташований об`єкт оренди.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Крім того, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанція також була надана належна оцінка вказаним обставинам.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 74, 76 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування; суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Доводи апелянта з приводу неповно встановлених обставин судом першої інстанції, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Враховуючи приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України у рішенні від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Щодо апеляційного оскарження додаткового рішення Господарського суду Миколаївської області від 10.12.2020р.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Миколаївської області від 13.11.2020р. в задоволенні позовних вимог Державного підприємства Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут морського флоту України з дослідним виробництвом відмовлено.

17.11.2020р. до суду першої інстанції надійшло клопотання ТОВ Алатекс про вирішення питання щодо відшкодування витрат на правову (правничу) допомогу.

В даному клопотанні відповідач просить стягнути з Державного підприємства Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут морського флоту України з дослідним виробництвом судові витрати на правничу допомогу у розмірі 10 250 грн.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу відповідачем було надано: копію договору №12/06/20 про надання правової допомоги від 12.06.2020; копію Додаткової угоди №1 до Договору №12/06/20 про надання правової допомоги від 13.10.2020; копію Акта приймання-передачі наданих послуг №13/11/20 від 13.11.2020.

09.12.2020 до суду першої інстанції від позивача надійшла заява про зменшення витрат на правничу допомогу, відповідно до якої останній, посилаючись на ст. ст.3, 73, 74, 76-79, 129 ГПК України, практику Верховного Суду та Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, заперечував щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, та просив суд зменшити їх розмір, відмовивши в задоволенні клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі.

Додатковим рішенням Господарського суду Миколаївської області від 10.12.2020 у справі №916/1244/20 (суддя Адаховська В.С.) клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Алатекс про покладення на позивача відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у справі № 916/1244/20 задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут морського флоту України з дослідним виробництвом на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Алатекс 9250,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу. В решті вимог відмовлено.

Державне підприємство Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут морського флоту України з дослідним виробництвом вважає, що додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від 10.12.2020 року ухвалено з порушенням норм процесуального права, є необґрунтованим з огляду на наступне.

Так, скаржник зазначає, що суд першої інстанції не виконав вимог ст. 76 ГПК України при дослідженні наявних у справі доказів, не надав доказам належної оцінки, що призвело до помилкового висновку про встановлені обставини і ухвалення необґрунтованого рішення.

Апелянт вказує, що в якості доказів надання правової допомоги відповідачем було надано договір про надання правової допомоги та Акт приймання-передачі наданих послуг на суму 10 250 грн. Проте, відповідач не надав суду розрахунків витрат, інших документів, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Інформація, яка міститься а акті приймання правничої допомоги, зокрема, перелік наданих послуг та фіксований розмір гонорару, на думку апелянта не може вважатись тим розрахунком, виконаних адвокатом та здійснених ним витрат часу по кожному із видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги, подання якого є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Крім того, скаржник вважає, що заявлені до відшкодування витрати на правничу допомогу є неспівмірними з предметом та сумою позову, враховуючи те, що заборгованість, стягнення якої виникло у зв`язку із недобросовісною поведінкою відповідача, який фактично користувався комунальними послугами; зловживання своїми правами щодо необґрунтованої відмови від укладання такого договору, що в свою чергу призвело до оплати комунальних послуг, якими користувався відповідач за рахунок позивача; невідшкодування земельного податку позивачу лише з причин зловживання своїми правами відповідачем.

При визначені суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності). А також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Колегія суддів погоджується із висновком господарського суду щодо наявності підстав для часткового стягнення з позивача понесених судових витрат зі сплати правничої допомоги, та зазначає наступне.

За ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація вказаного принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Згідно з ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати: на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом з тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 цього Кодексу).

Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 ст. 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (до таких висновків дійшов Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19).

Як вбачається з матеріалів справи, 13.08.2020 представником відповідача до суду першої інстанції було подано клопотання, в якому вказано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи № 916/1244/20 (том 1, а/с 159-162), а саме:

1. Збирання доказів, необхідних для підготовки відзиву в кількості 1 години на суму 1000,00 грн.

2. Аналіз актуальної судової практики з аналогічних питань та формування правової позиції в кількості 2 годин на суму 2000,00 грн.

3. Підготовка відзиву та формування додатків до нього в кількості 3 годин на суму 3000,00 грн.

4. Підготовка пояснень та клопотань по справі в кількості 1 години на суму 1000,00 грн.

Всього в кількості 7 годин на суму 7000,00 грн.

Попередній орієнтовний розрахунок подано відповідно до договору про надання правової допомоги № 12/06/20 від 12.06.2020.

Тариф погодинної оплати за надання послуг (згідно п. 4.1 договору) становить 1000,00 грн.

Витрати відповідача на професійну правничу допомогу ТОВ Алатекс підтверджуються наступними доказами:

- договором № 12/06/20 про надання правової допомоги від 12.06.2020, укладеним між ТОВ Алатекс (клієнт) та адвокатом Єленич Оксаною Володимирівною (виконавець) (том 1, а/с. 160-161);

- додатковою угодою № 1 від 13.10.2020 до договору № 12/06/20 від 12.06.2020 (том 2, а/с. 4);

- актом приймання-передачі наданих послуг № 13/11/20 від 13.11.2020 на загальну суму 10250,00 грн. (том 2, а/с 4, 5);

- копією свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 794 від 31.07.2012 (том 1, а/с 65);

- ордером на надання правничої (правової) допомоги ТОВ Алатекс на підставі договору № 12/06/20 про надання правової допомоги від 12.06.2020 (том 1, а/с 64).

З матеріалів справи також вбачається, що 12.06.2020 між ТОВ Алатекс (Клієнт) та адвокатом Єленич О.В. (Виконавець) було укладено Договір № 12/06/20 про надання правової допомоги (Договір), відповідно до умов якого адвокат Єленич О.В. зобов`язалася усіма законними способами здійснювати представництво клієнта, захищати його права і законні інтереси, надавати усі види правової допомоги, в обсязі та на умовах, встановлених у цьому договорі та додаткових угодах до нього, в межах чинного законодавства України, а клієнт зобов`язаний оплатити всі види правової допомоги виконавця та фактичні витрати, необхідні для виконання цього договору (п. 1.1 договору).

Винагорода виконавця за надання правової допомоги (гонорар) становить 1000 грн. за 1 годину роботи виконавця. Інші умови оплати можуть визначатися в додатковій угоді/додаткових угодах, що є невід`ємною частиною договору (п. 4.1 договору).

Відповідно до п. 7.1 договору, він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами.

Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений п. 7.1 цього договору та закінчується 31.12.2020 (п. 7.2 договору).

13.10.2020 сторонами договору укладено додаткову угоду № 1 до цього договору.

Відповідно до п. 2 додаткової угоди № 1 сторони дійшли згоди викласти п. 4.2 договору в наступній редакції: п. 4.2. Оплата гонорару здійснюється клієнтом в готівковій або безготівковій формі на підставі рахунку виконавця після вирішення питання клієнта по суті або після набрання рішення суду законної сили.

Даний договір та додаткова угода № 1 підписані і скріплені печаткою відповідача без заперечень та зауважень.

13.11.2020 ТОВ Алатекс та адвокат Єленич О.В. підписали акт приймання-передачі наданих послуг № 13/11/20 (Акт № 13/11/20), яким сторони підтвердили надання належним чином правової допомоги у справі № 916/1244/20, затвердили обсяг наданих послуг та їх вартість, яка складає 10250,00 грн.

Відповідно до вказаного акту, відповідачу були надані наступні послуги:

1. Збирання доказів, необхідних для підготовки відзиву в кількості 1 години на суму 1000,00 грн.

2. Аналіз актуальної судової практики з аналогічних питань та формування правової позиції в кількості 2 годин на суму 2000,00 грн.

3. Підготовка відзиву та формування додатків до нього в кількості 3 годин на суму 3000,00 грн.

4. Підготовка пояснень та клопотань по справі в кількості 1 години на суму 1000,00 грн.

5. Представництво інтересів клієнта у судовому засіданні у приміщенні Господарського суду Миколаївської області 16.07.2020 о 10:00 в кількості 15 хвилин на суму 250,00 грн.

6. Представництво інтересів клієнта у судовому засіданні у приміщенні Господарського суду Миколаївської області 13.08.2020 о 09:30 в кількості 1 години на суму 1000,00 грн.

7.Підготовка заперечень на відповідь на відзив від 18.08.2020 в кількості 1 години на суму 1000,00 грн.

8. Представництво інтересів клієнта у судовому засіданні у приміщенні Господарського суду Миколаївської області 15.09.2020 об 11:30 в кількості 15 хвилин на суму 250,00 грн.

9. Представництво інтересів клієнта у судовому засіданні у приміщенні Господарського суду Миколаївської області 15.10.2020 о 10:30 в кількості 15 хвилин на суму 250,00 грн.

10. Представництво інтересів клієнта у судовому засіданні у приміщенні Господарського суду Миколаївської області 03.11.2020 об 11:00 в кількості 15 хвилин на суму 250,00 грн.

11. Представництво інтересів клієнта у судовому засіданні у приміщенні Господарського суду Миколаївської області 13.11.2020 об 11:00 в кількості 15 хвилин на суму 250,00 грн.

Всього в кількості 10 годин 15 хвилин на суму 10250,00 грн.

Суд апеляційної інстанції враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 372/1010/16-ц, де зазначено, що витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом у даній справі, колегія суддів враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Колегія суддів зазначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Згідно ст.15 ГПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Колегія суддів зазначає, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як підтверджується матеріалами справи та вірно вказано господарським судом, представником відповідача доведено належними доказами понесення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9250,00 грн., які складаються з: збирання доказів, необхідних для підготовки відзиву в кількості 1 години на суму 1000,00 грн.; аналіз актуальної судової практики з аналогічних питань та формування правової позиції в кількості 2 годин на суму 2000,00 грн.; підготовка відзиву та формування додатків до нього в кількості 3 годин на суму 3000,00 грн.; підготовка пояснень та клопотань по справі в кількості 1 години на суму 1000,00 грн.; представництво інтересів клієнта у судовому засіданні у приміщенні Господарського суду Миколаївської області 16.07.2020 о 10:00 в кількості 15 хвилин на суму 250,00 грн.; представництво інтересів клієнта у судовому засіданні у приміщенні Господарського суду Миколаївської області 13.08.2020 о 09:30 в кількості 1 години на суму 1000,00 грн.; представництво інтересів клієнта у судовому засіданні у приміщенні Господарського суду Миколаївської області 15.09.2020 об 11:30 в кількості 15 хвилин на суму 250,00 грн.; представництво інтересів клієнта у судовому засіданні у приміщенні Господарського суду Миколаївської області 15.10.2020 о 10:30 в кількості 15 хвилин на суму 250,00 грн.; представництво інтересів клієнта у судовому засіданні у приміщенні Господарського суду Миколаївської області 03.11.2020 об 11:00 в кількості 15 хвилин на суму 250,00 грн.; представництво інтересів клієнта у судовому засіданні у приміщенні Господарського суду Миколаївської області 13.11.2020 об 11:00 в кількості 15 хвилин на суму 250,00 грн.

Враховуючи те, що відповідачем підтверджено реальність наданої правової допомоги, апеляційний суд дійшов висновку, що у відповідності до ст. 129 ГПК України, витрати позивача на правову допомогу у сумі 9250 грн. мають бути покладені на позивача.

Водночас викладені у апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів і не спростовують висновків суду, які викладені в оскаржуваному судовому рішенні.

Колегія суддів зазначає, що Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та зазначає, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим ( рішення Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Колегія суду, не приймає заперечення скаржника що розподіл судових витрат на правничу допомогу суперечить принципу співмірності, не відповідає складності справи та часу, витраченого на виконання відповідних робіт (надання послуг), оскільки з розрахунку адвокатських витрат випливає, що вартість (розмір) правової/правничої допомоги, визначеної в договорі про надання правової допомоги, яка погоджена та реально сплачена клієнтом є цілком обґрунтованою та співмірною з обсягом наданих послуг, витраченим часом, складністю спору та значенням справи для клієнта.

За таких обставин, перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у додатковому рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із чим дійшов обґрунтованого висновку щодо задоволення заяви відповідача про розподіл судових витрат на правову допомогу у розмірі 9 250,00 грн.

Враховуючи викладене, рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.11.2020р. та додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від 10.12.2020р. у справі №916/1244/20 підлягають залишенню без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284

Господарського процесуального кодексу України,

Південно-західний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційні скарги Державного підприємства Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут морського флоту України з дослідним виробництвом залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.11.2020 року та додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від 10.12.2020р. у справі №916/1244/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної з дня її прийняття та не підлягає оскарженню, крім випадків передбачених ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови

складено та підписано

„15» квітня 2021 року

Головуючий суддя С.І. Колоколов

Суддя В.М. Головей

Суддя Г.П. Разюк