Постанова

від 15.04.2021 по справі 205/8409/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/213/21 Справа № 205/8409/19 Суддя у 1-й інстанції - Приходченко О. С. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2021 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - Лаченкової О.В.

суддів - Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.

розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «Укрметпром» ,

на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 березня 2020 року

по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «Укрметпром» про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі та стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку,-

ВСТАНОВИЛА:

В вересні 2019 року до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 березня 2020 року надійшов позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «Укрметпром» про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі та стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 березня 2020 року позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «Укрметпром» про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі та стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку - задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ТД Укрметпром (ЄДРПОУ 41170432, юридична адреса: 49019, м. Дніпро, вул. Ударників, буд. 44) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 ) заборгованість по заробітній платі з 01 березня 2019 року по 22 квітня 2019 року у розмірі 11 440 (одинадцять тисяч чотириста сорок) гривень 83 коп., з якої не підлягають відрахуванню податки, компенсації за невикористану відпустку у розмірі 1 558 (одна тисяча п`ятсот п`ятдесят вісім) гривень 80 коп., з якої не підлягають відрахуванню податки, та середній заробіток за весь час затримки розрахунку за період з 23 квітня 2019 року по 20 березня 2020 року у розмірі 113 854 (сто тринадцять тисяч вісімсот п`ятдесят чотири) гривень 36 коп., з якої належать відрахуванню податки, а також судовий збір у розмірі 1 188 (одна тисяча сто вісімдесят вісім) гривень 80 коп.

Допущено негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ТД Укрметпром (ЄДРПОУ 41170432, юридична адреса: 49019, м. Дніпро, вул. Ударників, буд. 44) на користь держави судовий збір у розмірі 500 (п`ятсот) гривень 14 коп.

Судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 коп. віднесено за рахунок держави.

В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД «Укрметпром» просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 березня 2020 року у справі №205/8409/19 в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та постановити нове рішення в цій частині, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У відзиві ОСОБА_1 на апеляційну скаргу ТОВ «ТД «Укрметпром» на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 березня 2020 року просить апеляційну скаргу ТОВ «ТД «Укрметпром» на рішення рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 20 березня 2020 року - відхилити, а рішення рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 березня 2020 року - залишити без змін.

Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до наказу № 6-о від 26 лютого 2019 року ОСОБА_1 з 01 березня 2019 року було прийнято на посаду газорізальника 3-го розряду на дільницю підготовки металургійної шихти на ТОВ ТД Укрметпром (а.с. 105), на підставі його заяви від 26 лютого 2019 року (а.с. 106).

10 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до травмпункту ДМКЛ № 2 із забоєм м`яких тканин верхніх кінцівок та закритою травмою грудної клітини (а.с. 13).

Відповідно до висновку судово-медичного експерта КЗ Дніпропетровське обласне бюро СМЕ ДОР № 1092 від 11 квітня 2019 року у ОСОБА_1 виявлені тілесні ушкодження у вигляді синців та саден на правому передпліччі, що спричинені від дії тупого твердого предмету (предметів), або при ударі об такий (такі) (а.с. 14-17).

З 11 квітня 2019 року по 19 квітня 2019 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному (а.с. 12).

25 квітня 2019 року позивач звернувся до Новокодацького ВП ДВП із заявою про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 125 КК України, відомості про яку внесено до ЄДРДР за № 12019040690001380 (а.с. 20).

Позивач є донором крові та її компонентів (а.с. 22-23).

22 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про звільнення за угодою сторін з 22 квітня 2019 року (а.с. 108).

Наказом № 24-о від 22 квітня 2019 року ОСОБА_1 звільнено з посади газорізальника 3-го розряду дільниці підготовки металургійної шихти ТОВ ТД Укрметпром на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін (а.с. 107).

Відповідно до розрахункової відомості ТОВ ТД Укрметпром розмір заборгованості нарахованої заробітної плати становить 12 999 гривень 63 коп. (а.с. 90).

Згідно з довідкою, наданою ТОВ ТД Урметпром , середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 499 гривень 36 коп. (а.с. 91).

Згідно зі ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є угода сторін.

Право на розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк є виключно правом працівника та/або роботодавця.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у позовній заяві зазначає, що він виявив бажання розірвати трудовий, оскільки не був згоден працювати без сплати йому заробітної плати. У заяві про звільнення ОСОБА_1 зазначив, що просить звільнити його за угодою сторін з 22 квітня 2019 року (а.с. 108).

Відповідно до п. 8 постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06 листопада 1992 року Про практику розгляду судами трудових спорів судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст.36 КЗпП України(за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Таким чином, позивач виявив вільне бажання розірвати трудовий договір з власної ініціативи, до видання відповідачем відповідного наказу свою заяву не відкликав, а власник не заперечував проти такого розірвання у строки, зазначені працівником.

Тобто, порушення прав ОСОБА_1 у частині розірвання трудового договору зі сторони відповідача відсутні.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині поновлення на роботі задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не було надано доказів того, що його звільнено за ініціативи власника.

Щодо позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки, необхідно зазначити наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 у п. 1 його позовних вимог заявлено вимоги не про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що передбачено ч. 1 ст. 235 КЗпП України, а про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, що передбачено ст.ст. 116, 117 КЗпП України та зазначено позивачем в обґрунтування його вимог.

Частинами 1, 2 ст. 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Згідно з ч.ч. 1, 4, 5 ст. 24 ЗУ Про оплату праці заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Забороняється провадити виплату заробітної плати у магазинах роздрібної торгівлі, питних і розважальних закладах, за винятком тих випадків, коли заробітна плата виплачується працюючим у цих закладах особам. За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов`язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.

Згідно зі ст. 115 КЗпП України та ст. 24 ЗУ Про оплату праці заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Згідно з довідкою б/н у відповідача існує перед позивачем заборгованість по заробітній платі станом на 22 квітня 2019 року за березень 2019 року у розмірі 6 073 гривень 78 коп., за квітень 6 925 гривень 85 коп., у тому числі компенсація за невикористану відпустку у розмірі 1 558 гривень 80 коп., а всього 12 999 гривень 63 коп., які підлягають стягненню.

Частиною другою статті 233 КЗпП України визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Отже, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі у сумі 11 440 гривень 83 коп. та компенсації за невикористану відпустку у розмірі 1 558 гривень 80 коп. є обґрунтованими.

Відповідно до положень ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться в день звільнення, якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз змісту даної норми дає підстави для висновку, що однією з обов`язкових умов застосування відповідальності роботодавця у вигляді сплати працівнику середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні є наявність у його діях вини.

Аналогічні роз`яснення містить п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , згідно з яким стягнення на користь працівника середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, можливе за умови, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини

У пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року Про практику розгляду судами трудових спорів роз`яснено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час затримки розрахунку, він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року.

За правилом пункту 8 даної постанови Кабінету Міністрів України нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З урахуванням того, що нормою ст. 117 КЗпП України передбачено стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, що у даному випадку є днем ухвалення судом рішення, суд вважає за необхідне стягнути середній заробіток за весь час затримки по день ухвалення рішення, тобто по 20 березня 2020 року.

А тому, колегія суддів приймає розрахунок наведений судом першої інстанції стосовно стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 23 квітня 2019 року по 20 березня 2020 року у розмірі 113 854,36 грн., оскільки він є вірний та проведений з дотриманням вимог чинного законодавства.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути суму нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 11 440 гривень 83 коп., з якої не підлягають відрахуванню податки, компенсації за невикористану відпустку у розмірі 1 558 гривень 80 коп., з якої не підлягають відрахуванню податки, та середній заробіток за весь час затримки розрахунку за період з 23 квітня 2019 року по 20 березня 2020 року у розмірі 113 854 гривні 36 коп., з якої належать відрахуванню податки.

Посилання апелянта, що суд першої інстанції грубо порушив вимоги ч.3 ст. 49 ЦПК України, змінивши за власним розсудом предмет позову, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки суперечать матеріалам справи, а саме з позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що останній обґрунтовуючи її посилається на норми ст.ст. 116, 117 КзпП України, що свідчить про вимогу позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Приведені в апеляційній скарзі інші доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення в оскарженій частині - не встановлено, а тому апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.

Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «Укрметпром» - залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 березня 2020 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий суддя О.В.Лаченкова

Судді В.С.Городнича

М.Ю.Петешенкова